Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Менеджмент
Кафедра:
Кафедра менеджменту
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Індивідуальна робота
Предмет:
Основи менеджменту
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти, науки та спорту молоді України
Полтавський національний технічний університет
імені Юрія Кондратюка
Факультет менеджменту та бізнесу
Кафедра менеджменту та маркетингу
Індивідуальна робота з дисципліни
«Основи менеджменту»
Зміст
Вступ 3
РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 4
1.1. Менеджмент як засіб досягнення цілей організації 4
1.2 Прийняття рішень у менеджменті 9
1.3 Ситуаційний менеджмент 14
2 РОЗДІЛ. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ЗАТ «ПОЛТАВАІНФОКОМ» 20
2.1 Загальні відомості про ЗАТ «Полтаваінфоком» 20
2.2 Основні економічні результати діяльності ЗАТ «Полтаваінфоком» 31
Показники 31
Попередній рік 31
Звітний рік 31
2.3. Організаційний аналіз системи менеджменту ЗАТ «Полтаваінфоком» 39
РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ЩОДО РОЗВИТКУ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ ЗАТ «ПОЛТАВАІНФОКОМ» 44
3.1. Заходи щодо впровадження стратегічного управління ЗАТ «Полтаваінфоком» 44
Висновки 49
Список використаної літератури 50
ДОДАТКИ 52
Вступ
У наш час важко назвати більш важливу і багатогранну сферу діяльності, чим управління, або менеджмент, від якого в значній мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.
Управлінська діяльність - один із найважливіших факторів функціонування і розвитку підприємств в умовах ринкової економіки. Ця діяльність постійно удосконалюється у відповідності до об’єктивних вимог виробництва і реалізації товарів, складності господарських зв’язків, підвищення ролі споживача у формуванні техніко-економічних та інших параметрів продукції.
Менеджмент як наукова система організації виробництва є однією з найважливіших умов ефективної та прибуткової діяльності підприємств. Він дістав загальне визнання в усьому світі. Тому сучасна теорія і практика менеджменту набуває особливого значення. Перехід економіки України на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління на рівні основної ланки - підприємства. Практичне використання такого досвіду - одне з першочергових завдань. Широкий вихід вітчизняних підприємств на світові ринки обумовлює необхідність глибокого вивчення теорії і практики менеджменту.
РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
1.1. Менеджмент як засіб досягнення цілей організації
Менеджмент — це особливий вид самостійної діяльності у фірмі будь-якого напряму діяльності, що працює в умовах ринкових відносин для забезпечення поставлених цілей при раціональному, економічному використанні матеріальних і трудових ресурсів на основі господарського й економічного механізму ринкових відносин.
Одним із фундаментальних положень сучасного менеджменту є те, що без чіткої, коротко сформульованої мети для всієї організації менеджмент не можливий. Керуючись поставленою метою, менеджери визначають напрями діяльності та критерії оцінювання внеску кожного працівника для її досягнення. Цілі визначаються як характеристики необхідного кінцевого стану об'єкта управління. Менеджери уявляють їх насамперед як проекції того, що вони хочуть зробити. П. Друкер писав, якщо мета існує для того, щоб приносити користь, вона не може обмежуватися лише добрими намірами. Вона має "втілюватися в процесі праці" в конкретно визначений результат. Інший представник класичного менеджменту Честер Барнард вважав, що організації — це цілеспрямовані, орієнтовані на межу явища. Люди створюють їх свідомо, тому що не можуть досягти своїх цілей, діючи поодинці. М. Мескон, М. Альберт. Ф. Хедоурі в "Основах менеджменту" поділяють цей погляд, зазначаючи, що організацію можна розглядати як засіб досягнення мети, який дає змогу людям виконати колективно те, чого вони не змогли б виконати індивідуально. Мета — це бажаний результат, якого прагне досягти група, працюючи разом.
У ранній період наукового менеджменту завдання розглядалося в числі найбільш фундаментальних елементів будь-якої професії стосовно виконуваної роботи (Ф. Тейлор, Френк і Ліліан Гілбрети та ін.). Наприклад, у праці "Принципи наукового менеджменту" Ф. Тейлор стверджував, що "найважливішим простим елементом у сучасному науковому менеджменті є ідея завдання". Ця ідея передбачала повне (наскільки це можливо) планування праці кожного працівника, принаймні на один день наперед, і видачу повних письмових інструкцій, у яких детально описано завдання, а також засоби, необхідні для виконання цього завдання При цьому завдання використовувалось як стандарт при визначенні преміальної надбавки. Ідея завдання слугувала розробці концепції цільового управління. Уже перші дискусії на тему завдання виявили надзвичайно важливе значення, яке надавалося визначенню мети.
Мета є прямим наслідком (результатом) добре продуманого процесу аналізу і синтезу. Досягнення мети передбачає, що кожен член організації повинен мати відповідне завдання. Подібні завдання мають бути розроблені і для організації в цілому. Індивідуальні та організаційні завдання мають бути в такому співвідношенні, щоб виконання першого приводило до досягнення мети останнього. Ідея завдання, котра виникла із зародженням наукового менеджменту, підкреслює важливість попередньої розробки головної мети.
Призначення організації — це фундаментальне питання, яке повинні якнайсерйозніше ставити перед собою всі менеджери. Тут недостатньо відповіді на зразок: «Завдання корпорації — робити гроші.» Це всі розуміють, або "Якщо ми не будемо мати прибутку, ми всі втратимо роботу". Звичайно, всі проінформовані менеджери і співробітники знають, що бізнес має приносити гроші. Однак фактично не в цьому полягає питання про призначення організації. Насправді, це питання набагато складніше.
Усі організації потребують мети, котра знаходить загальне визнання з боку всіх членів організації. Кожен працівник організації має дізнатися про її призначення, перш ніж її буде визнано всіма. Викликати віру в реальне існування загальновизнаної мети — важлива функція адміністративної влади. Призначення організації відрізняється від індивідуальних мотивів, але обидва ці поняття пов'язані між собою і підкріплюють одне одного, якщо ставиться мета задоволення з боку як окремих особистостей, так і організації в цілому. Мета відіграє суттєву роль у наданні додаткового значення навколишньому середовищу, і на неї слід дивитися з погляду перспективи.
Формування головної мети організації дає точну відповідь на критичне запитання: "Що таке наш бізнес?" Головна мета є інструментом планування, котрий дає змогу менеджерам сконцентрувати свою увагу на теперішніх і майбутніх можливостях фірми. Аналіз управлінської думки XX ст. засвідчує, що управління на основі завдання еволюціонує до місії, цілей та стратегії менеджменту організації. Роль планування як функції, а також специфічна природа та смисл постановки цілей змінились, але в кожний період розвитку цілі розглядалися як важливий елемент теорії менеджменту.
Цілі менеджменту фірми визначають концепцію її розвитку й основний напрям ділової активності. Важливим чинником при визначенні цілей менеджменту є вміле поєднання об'єктивного і суб'єктивного в управлінні бізнесом. З одного боку, цілі мають відповідати об'єктивним законам, інакше вони не будуть реальними, тобто досяжними, з іншого, — цілі є продуктом свідомості, формулюються людьми і виражають їхні інтереси. Мета управління моделює і відображає бажаний стан об'єкта управління в майбутньому. Цілі бізнесу визначають не тільки поведінку суб'єкта, а й впливають на елементи системи менеджменту: на зміст основних видів управлінської діяльності, на вибір способів впливу на об'єкт (методів), на організаційну структуру і процес управління, набір і розстановку кадрів.
На досягнення цілей, що стоять перед організацією і відображують її ідеальний або бажаний у майбутньому стан, спрямований процес управління. На перший погляд може здаватися, що цілі визначаються власниками або керівниками організацій довільно, але насправді вони є суб'єктивним відбитком реальностей, що характеризують конкретну організацію, її роль у суспільстві, характер виробничого і кадрового потенціалу.
У той же час на формулювання цілей істотно впливають інтереси численних суб'єктів, пов'язаних із їхньою діяльністю. Це власники або керівники організації, її співробітники, яким вона дає засоби до існування, становище, статус та ін.; ділові партнери, чиє благополуччя також значно залежить від неї; місцеві органи влади, котрим організація допомагає розв'язувати багато їхніх проблем; нарешті, суспільство в цілому.
У системі управління організацією цілі виконують ряд важливих функцій.
По-перше, цілі представляють собою філософію організації, концепцію її діяльності й розвитку. А оскільки види діяльності лежать в основі загальної й управлінської структури, саме цілі визначають в кінцевому підсумку її характер і особливості.
По-друге, цілі зменшують невизначеність поточної діяльності як організації, так і окремої людини, стаючи для них орієнтиром у навколишньому світі, допомагають пристосуватися до нього, сконцентруватися на досягненні бажаних результатів і таким чином протистояти миттєвим поривам та бажанням, регулювати власні вчинки й поведінку в цілому. Це допомагає діяти швидше, з більшим ефектом, досягати задуманого з мінімальними затратами, а при однакових затратах отримувати додатковий виграш.
По-третє, цілі становлять основу критеріїв для виявлення проблем, прийняття рішень, контролю й оцінювання результатів діяльності, спрямованої на їхню реалізацію, а також матеріального і морального заохочення працівників організації, які при цьому відзначилися.
По-четверте, цілі, особливо значні, незалежно від того, реальні вони чи ілюзорні, згуртовують навколо себе ентузіастів, спонукають їх добровільно брати на себе нелегкі обов'язки і докладати всіх можливих зусиль для їхнього виконання.
По-п'яте, офіційно проголошені цілі служать виправданням в очах громадськості необхідності й законності існування організації, особливо, якщо її діяльність спричиняє негативні наслідки, наприклад забруднення навколишнього середовища.
Цілі фірми і вибір напрямів її господарського розвитку вирішальною мірою визначаються соціально-економічним становищем, у якому вона функціонує. При визначенні цілей необхідно дотримуватися ряду вимог. Цільова функція будь-якого підприємства полягає в задоволенні попиту населення на конкретні види товарів шляхом постійного виробництва й реалізації їх. Успішна реалізація перелічених функцій можлива за умови, якщо цілі організації відповідають певній сукупності вимог, котрі висуваються до них.
По-перше, цілі мають бути конкретними, бажано, щоб вони мали не лише якісні, а й кількісні параметри. Такі цілі легше сприймаються людьми; їх простіше узгоджувати; вони є основою для складання планів.
По-друге, цілі мають бути реальними, досяжними в даних умовах. Нереальні цілі не тільки не стимулюють трудові колективи до активної діяльності, а й можуть навіть призвести до небажаних результатів. Легкодосяжні цілі характеризуються частіш усього слабкою мотивацією, тобто вони мають містити в собі відповідний виклик, вимагати додаткових фізичних і духовних зусиль, здатних забезпечити постійний розвиток. Цілі слід формулювати людям зрівноваженим, котрі здатні вибрати з максимуму бажаного реально досяжне. Саме це робить цілі дійовими орієнтирами і наповнює їх мотиваційним потенціалом.
По-третє, цілі мають бути гнучкими, здатними до трансформації і коригування відповідно до умов діяльності організації. У протилежному разі організація може втратити спроможність адаптуватися до умов, що змінюються, і потрапити в складну ситуацію, із якої буде дуже важко знайти вихід.
По-четверте, оскільки цілі, як правило, досягаються в результаті спільної діяльності людей, ці люди повинні їх визнавати як свої особисті цілі, тобто бути відомими, зрозумілими, близькими для більшості членів організації. Це викликає до реалізації цілей зацікавленість і прагнення підвищувати ефективність своєї праці.
По-п'яте, цілі мають бути сумісними одна з одною в часі й просторі і відображати сумісність інтересів суспільства, колективів та індивідів, щоб уникнути конфліктів і кризових ситуацій.
По-шосте, цілі не можуть бути руйнівними (наприклад, насильницька колективізація або приватизація). Такі цілі здатні відкинути об'єкт і систему управління назад.
Узагальнюючи вимоги до цілей менеджменту організації, можна сказати, що цілі визначають: напрям бізнесу, дії, пріоритет завдань бізнесу, значення служб підприємства, критерії оцінювання результату, сферу концентрації зусиль. Цілі мають бути реальними і досяжними, деталізованими за підрозділами, вимірюваними, однозначними, зрозумілими виконавцям; їх необхідно визначати з урахуванням обсягу робіт, термінів, виконавців, наявних можливостей.
1.2 Прийняття рішень у менеджменті
Рішення – це вибір одного варіанта дій із багатьох.
Управлінське рішення – це фіксований управлінський акт, який спрямовує діяльність трудового колективу у русло досягнення цілей, поставлених перед організацією або особою.
Проблема прийняття рішень, як і управління в цілому, природно привертають велику увагу як дослідників, котрі працюють у різних наукових напрямах, так і практиків-організаторів. Теорія і методологія прийняття рішень є найважливішою складовою сучасної науки про управління — менеджменту. Головним призначенням методології прийняття рішень є розроблення підходів, рекомендацій, що дають змогу обґрунтувати вибір найбільш правильного рішення в складних і невизначених конкретних ситуаціях.
Функції керівника сьогодні все більше включають у себе безпосередню організацію прийняття рішення, яке розглядається як акт, що передує управлінському впливу, що містить ситуаційний аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища стосовно системи, якою управляють, і розробку заходів для її цілеспрямованої зміни з метою створення найбільш сприятливих для діяльності організації умов.
До управлінських рішень належать програмовані або непрограмовані. Програмовані ті, де визначена наперед послідовність кроків у прийнятті рішень. Непрограмовані ті, які виникають при нових ситуаціях або при невідомих факторах.
Залежно від виду проблем, які стоять перед організацією, та підходів їх вирішення у процесі формування управлінських рішень, їх розділяють на інтуїтивні, основані на судженнях та раціональні рішення.
Інтуїтивні управлінські рішення – це вибір альтернативи чи варіанта на основі відчуття, що вона або він правильні.
Управлінське рішення, засноване на судженнях – це вибір альтернативи на основі знань або досвіду.
Раціональне управлінське рішення – це вибір альтернативи за допомогою об’єктивного аналітичного процесу. До аналітичного процесу належать діагностика проблем, формування критеріїв обмежень, скорочення числа альтернатив, оцінка альтернатив та вибір альтернатив.
Рисунок 1.1 – Основні управлінські рішення
У процесі прийняття управлінських рішень менеджеру необхідно відповісти на такі питання: Що робити? Як робити? Кому доручити роботу? Що це дає?
Процес прийняття управлінських рішень досить складний і багатогранний, а також залежить від кваліфікації керівника, його стилю керівництва, ситуації, культури організації та ін.
Найбільш визнаним підходом до прийняття управлінських рішень є дотримання процедури і виконання обов’язкових дій: розпізнавання проблеми, встановлення цілей розв’язання проблеми, вивчення проблеми за допомогою збирання та оброблення інформації, обґрунтування реалістичних альтернативних дій, порівняння та відбір альтернатив, формулювання та видавання рішень.
Рисунок 1.2 – Основні етапи процесу прийняття рішень
До факторів як позитивного, так і негативного впливу на процес прийняття управлінських рішень відносять особисті оцінки керівника, середовище прийняття рішень, інформаційні обмеження у поведінці, обмеження, негативні наслідки, взаємозалежність рішень тощо.
Особисті оцінки керівника – це суб’єктивна оцінка підлеглого керівником стосовно добра, зла, порядності та інше.
Середовище прийняття рішень – це обставини, при яких приймається рішення. Це може бути при обставинах визначеності, невизначеності або ризику.
Інформаційні обмеження – це недоступність або дорожнеча інформації.
Обмеження у поведінці – це перешкоди із-за незгод та конфліктів у процесі прийняття рішень.
Негативні наслідки – це компроміси при прийнятті рішень, коли знають наперед про можливість як позитивного, так і негативного результату.
Взаємозалежність рішень – це взаємозв’язок головного рішення з другорядним.
Рисунок 1.3 – Основні фактори впливу на процес прийняття рішень
Управлінські рішення приймаються для того, щоб їх потім виконувати. Доки рішення не впроваджено на практиці, до того часу воно залишається лише добрим побажанням, а для виконання його необхідна велика організаторська робота зі сторони менеджера.
Для організації виконання рішень менеджеру необхідно знати людей, їх можливості, потреби і наявність матеріальних засобів, методи виконання цілей тощо.
Основними операціями менеджменту щодо організації виконання рішень є визначення календарних строків виконання рішень, призначення відповідального виконавця, доведення рішення до виконавця або до всього колективу, інструктаж виконавців, матеріально-технічне забезпечення процесу праці, роз’яснення цілей і завдань на інструктивній нараді, координація дій виконавців, мотивація діяльності виконавців, облік і контроль виконання рішення за допомогою зворотного зв’язку, коригування раніше прийнятого рішення.
Існує ціла система вибору управлінських рішень: системний аналіз, теорія масового обслуговування, лінійне програмування, динамічне програмування, теорія керування запасами, мережне моделювання, експертні оцінки, вивчення й узагальнення досвіду, метод індукції тощо. Використання керівником тих або інших методів вибору альтернативних рішень залежить передусім від його професійної компетентності, досвіду роботи й соціально-психологічних особливостей тощо.
Тому в комплексі заходів з удосконалення системи управління підприємства важливе значення має розвиток теорії прийняття рішень. Управлінські рішення приймаються на всіх рівнях керівництва відповідно до функцій, обов'язків та правил, встановлених в організації. Процес ухвалення рішень пов'язаний з необхідністю вибору з великої кількості можливих варіантів справді найкращого. Управлінські рішення — це найкращий спосіб досягнення будь-якої мети управління, вибраний у процесі аналізу кількох варіантів.
Одним із найбільш впливових прихильників ідеї раціональності в прийнятті рішень був Макс Вебер. Його праці були настільки комплексними, що на них посилаються і соціологи, і філософи, й економісти. Нас насамперед цікавлять його ідеї про раціональну природу людини й організаційних структур та ті наслідки, які вони мають для ухвалення рішень.
Ідею раціональності й здорового глузду М. Вебер вивів із несправедливості існуючого суспільства, причиною якої, на його думку, є недосконалість людських суджень. Наприклад, людській природі властиве прагнення призначати на посади родичів і зберігати добробут багатих, навіть якщо це на шкоду розвитку суспільства. На його думку, звільнити людину від подібних міркувань можливо за допомогою організації праці на ґрунті концепції ідеальної бюрократії. Хоч ідеальної бюрократії не існує в реальності, зате вона є основою теоретичних міркувань, роздумів щодо трудового процесу та його організації у великих групах, удосконалення реального світу.
Згідно з концепцією раціональної бюрократії відбір та перебування на посаді ґрунтуються на компетентності: тут має значення, що ви знаєте, а не кого ви знаєте. Правила, інструкції та процедури, які пройшли випробування практикою, є основою для прийняття рішень, а влада розподіляється згідно з посадою. Керівник на вершині ієрархічної піраміди не може знати все про можливості вибору, котрий йому необхідно зробити, але він може скористатися допомогою інших. Кваліфіковані фахівці, підібрані на нижчі рівні ієрархії, можуть відфільтрувати найважливішу інформацію і передати її нагору. Оскільки при ідеальній формі організації ці експерти не зацікавлені в приховуванні інформації, не виключено, принаймні теоретично, що вищі керівники будуть краще інформовані, маючи справу лише з відповідною частиною сукупної інформації.
Раціонально діючий менеджер — це керівник, котрий добре інформований. Нераціонально діючому менеджеру не вистачає знань. Перший має наміри, мету. Другий — ні. Раціональність виступає засобом диференціації різних вчинків. Раціональна поведінка орієнтована на однозначну мету, а засоби для досягнення цієї мети вибираються на основі оптимальної доступної інформації.
Призначення нормативної теорії ухвалення рішень — допомогти менеджерам досягти мети або норм, які вони поставили перед своєю організацією. Правила ухвалення рішень спрямовані на максимізацію прибутку та доходів. Згідно з цією теорією менеджери є максимізаторами корисності (задоволення потреб), котрі знають усі альтернативні варіанти дій у кожній конкретній ситуації, тобто вони достатньо інформовані та раціональні.
На основі припущень про раціональність навіть рішення стратегічного характеру можна розробити так, що вони виявляться раціональними. Стратегічні рішення стають відповідним процесом, до якого входять постановка мети, вивчення навколишнього середовища, ідентифікація особистих стратегічних здібностей (тобто оцінювання сильних і слабких сторін), формування альтернативних стратегій, вибір однієї з них, реалізація обраної стратегії та напружена робота щодо досягнення поставленої мети. Однак яким би результативним не був подібний підхід, усе ж таки залишається відчуття, що припущення про особу, яка приймає абсолютно раціональне рішення, не має нічого спільного з дійсністю. Справа в тому, що невизначеність — це правило, а не виняток у діяльності менеджера. М. Вебер усвідомлював, що ідеальна бюрократія — лише абстракція, спрощення, модель, хоча інші дослідники вважали, що фахівці з менеджменту довіряють матрицям рішень більше, ніж це допустимо. На їхню думку, жодна людина не може бути настільки логічною, як це подано в моделі "дерева рішень".
1.3 Ситуаційний менеджмент
Поняття «ситуаційного керування» вперше було введено в науковий оборот американським вченим Р. Моклером. Як зазначає Л. І. Євенко, найбільш значними результатами розробок в галузі ситуаційного менеджменту в США є висновки про те, що форми, методи, системи, стилі керування повинні істотно варіюватися в залежності від об'єктивних умов діяльності підприємства.
У межах ситуаційних теорій — і це відповідає реальності, такі організації розглядаються як відкриті, активно взаємодіючі із зовнішнім середовищем системи. Ситуаційні теорії управління дають рекомендації щодо того, як потрібно управляти в конкретних ситуаціях. При цьому виокремлюються чотири обов'язкових кроки, які повинні бути здійснені менеджером для того, щоб досягти ефективного управління в кожній конкретній ситуації: по-перше, управління повинне передбачати здійснення аналізу того, які вимоги до організації висуває ситуація і що для неї характерно; по-друге, повинен бути обраний відповідний підхід до здійснення управління, який би найкраще відповідав вимогам, висунутим до організації з боку ситуації; по-третє, управління повинне створювати потенціал організації і необхідну гнучкість для того, щоб можна було перейти до нового управлінського стилю, який відповідає ситуації; по-четверте, управління повинне зробити відповідні зміни, які дозволяють прилаштуватися до ситуації.
Дослідження в цьому напрямку в США ведуться понад 30 років. Приблизно в той же час працювали і наші вчені (60-70-ті роки): Д. Д. Поспєлов, Д. І. Гвішіані, Г. Х. Попов й ін.
Одне з завдань ситуаційного підходу — зрозуміти, як організація реагує на мінливі умови і специфічні обставини і яким чином можна формувати типи організацій, системи і процеси керування, що найбільше відповідають специфічним ситуаціям.
Слід відзначити, що до сьогодні багато аспектів ситуаційного менеджменту не розроблені, немає методів і прикладів ситуаційного керування, відсутня класифікація ситуацій, а більшість робіт авторів зводяться до емпірики ситуацій, тобто до практичного розбору заздалегідь складених виробничих ситуацій чи, як їх зараз називають, — «Саsе study».
На думку колективу авторів навчального посібника «Ситуаційний менеджмент» Василенко В. О., Шостки В. І., Клейменкова О. М. базовими елементами концепції ситуаційного менеджменту є такі компоненти, що підлягають вивченню, обліку і застосуванню:
1. Основні ситуаційні фактори:
• стан зовнішнього середовища;
• стан внутрішнього середовища в організації (якісно-кількісний склад персоналу, взаємини, клімат у колективі, стилі керування, культура, якість функцій керування і їхньої реалізації, ресурси і їх погодженість і т.п.).
2. Ситуаційний підхід до розробки управлінського рішення, що орієнтований на вивчення впливу кожної конкретної ситуації на систему виробництва. При цьому імовірність появи стандартних однакових ситуацій (через майже безліч варіантів поєднання ситуаційних фактів) вкрай мала. Ситуації, за яких фактичний хід виробництва роботи значно відрізняється від запланованого (перевищує визначені межі, встановлені плани), на певний момент часу.
3. Існуюча в організації технологія прийняття і реалізації рішення. Можливість створення ситуаційної підсистеми керування.
4. Роль особистості, індивідуальності стилю керівництва, людський фактор.
5. Аналіз ситуацій — вивчення параметрів керованого об'єкта, зовнішніх умов і конкретних обставин (умов, ситуацій) його функціонування при розробці і реалізації рішення. Оскільки ситуація може змінюватися, керівництво повинне вирішувати, як необхідно поміняти організаційну структуру, щоб зберегти ефективність роботи підприємства.
Ситуаційний підхід намагається пов'язати конкретні прийоми і концепції з певними конкретними ситуаціями, щоб досягти цілей організації більш ефективно.
Ситуаційний підхід концентрується на ситуаційних розходженнях між організаціями й усередині самих організацій. Він намагається визначити, які важливі зміни ситуації і як вони впливають на ефективність організації. Методологію ситуаційного підходу фахівці пояснюють як чотирьохетапний процес:
1) керівник повинен бути знайомий із засобами професійного управління, що довели свою ефективність. Йдеться про розуміння процесу керування, індивідуальної і групової поведінки, системного аналізу, методів планування та контролю і якісних методів ухвалення рішення;
2) кожна з управлінських концепцій і методик має свої сильні і слабкі сторони чи порівняльні характеристики у випадку, коли вони застосовуються до конкретної ситуації. Керівник повинен уміти передбачати імовірні наслідки, як позитивні, так і негативні, від застосування певної методики чи концепції. Наприклад, пропозиція збільшити зарплату всім службовцям у відповідь на додаткову роботу, імовірно, викликає значне підвищення їхніх мотивацій на певний час. Проте, якщо порівняти приріст витрат з отриманими вигодами, стане очевидним, що такий шлях може призвести до руйнування організації;
3) керівник повинен уміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необхідно правильно визначити, які фактори є найбільш важливими в певній ситуації і який імовірний ефект може викликати зміну однієї чи декількох перемінних;
4) керівник повинен уміти погоджувати конкретні прийоми, що викликали б найменший негативний ефект і вміщували б найменше недоліків з конкретними ситуаціями, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом в існуючих обставинах.
На основі викладеного Василенко В. О., ШосткаВ. І., Клейменков О. М. констатують, що концепція розв'язання ситуаційних завдань менеджменту полягає в такому: кожному типу конкретної ситуації, яка виникає в організації, повинна відповідати своя послідовність процедури керування з її інформаційним забезпеченням, специфічні форми взаємодії елементів організації, свої критерії і методи прийняття рішень, а також свої об'єкти реалізації управлінських взаємодій. Цим забезпечується можливість адаптації структури керування до динамічно мінливих умов функціонування підприємства, зовнішнього середовища і його елементів. При цьому, концепція полягає в розробці комплексу методів і засобів, спрямованих на виявлення і вирішення проблем, що виникають, на всіх етапах функціонування виробничої системи.
Р. Моклер . Поняття ситуаційного управління вперше введено в науковий оборот. Динамічний аспект ситуаційного підходу обумовив конкретні його етапи: діагноз ситуації та визначення шляхів досягнення цілі; виявлення факторів, що впливають на рішення; виробка та оцінка альтернатив; розробка тактики реалізації рішення.
Ф. Каст та Дж. Розенцвейг. Деталізовані завдання щодо використання ситуаційного підходу в процесі управління.
Г. Кунц та С. О. Доннел . Проаналізовані та класифіковані управлінські функції та рішення на основі практичного матеріалу, що накопичений американським досвідом управління. Виокремлено шість функцій управління: планування, організація, керівництво, лідерство, комплектування штатів та контроль.
Д. Мільнер дотримується думки стосовно того, що новий ситуаційний підхід потребує виявлення взаємозв’язку між організаційними характеристиками.
Д. Отлі. Виявлений ряд конкретних залежностей між характеристиками ситуацій, процедурами та інформаційними аспектами їх розв’язання.
Р. Акофф доводить необхідність існування відповідної системи для розв’язання проблем, яка об’єднає три функції: 1) розпізнання проблем та їх передбачення; 2) прийняття рішень з проблеми; 3) управління реалізацією рішення. Автор намагається систематизувати виконання всіх трьох видів функцій, виходячи з того, що кожна проблема існує в своєму оточенні, що складається з керованих та некерованих змінних.
Б. З. Мильнер ототожнює ситуаційний підхід з проблемно-орієнтованим та зазначає, що проблемна орієнтація управління пов’язана з необхідністю застосування більш глибоких, адаптивних організаційних форм управління, що є доцільним для соціально-економічних систем.
В. С. Рапопорт зазначає структуроутворюючі властивості ситуаційного підходу та його переваги, що полягають в обліку та оцінці взаємного й сумарного впливу різного роду факторів на параметри організаційних відносин та зв’язків системи управління.
Д. А. Поспелов. Розроблені характеристики ситуацій за ознаками та типами структур, наведені основні поняття про універсальні стратегії розв’язання ситуацій, процедури управління та мову ситуаційного управління. Тобто, робота має безпосереднє відношення до проблем створення неприродного інтелекту.
На основі узагальнених матеріалів, на нашу думку, є сенс виокремити основні альтернативні концепції ситуаційного менеджменту.
По перше, ситуаційний менеджмент розглядають як ситуаційне керування, тобто керування, у якому поставлено певним чином передбачення небезпеки, аналіз її симптомів та заходів для зниження негативних наслідків, її усунення і використання отриманого досвіду для подальшого розвитку.
Ситуаційне керування має специфічні особливості, відмінні від функціонального. В концептуальній моделі ситуаційного менеджменту особливе місце займають питання вивчення проблемних ситуацій і їх розв’язання. Загальний порядок дій цілком погоджується з загальною теорією прийняття рішень, але має більш швидкий характер, стиснутий у часі, тому ціна прийнятих управлінських рішень цілеспрямовано зростає. Крім того, у ситуаційному менеджменті надзвичайно розвинутий блок прогнозування, без якого неможливе застосування цього виду керування. Періодичність і міра деталізації завдань, що розв’язуються за ситуаційною схемою, різна. Усе залежить від виду виробництва, міри його ризику, ієрархії, частоти виникнення проблемних ситуацій.
По-друге, ситуаційний менеджмент розглядають як адаптивний менеджмент- альтернативність досягнення однієї мети під час прийняття та реалізації управлінського рішення і врахування непередбачених обставин. По-третє, ситуаційний менеджмент розглядають як антикризове управління.
Таким чином, концепція ситуаційного менеджменту — це спроба розглянути еволюцію соціально-економічної системи в комплексі проблем, пов’язаних з державою, економікою, виробництвом, організацією та людиною.
2 РОЗДІЛ. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ЗАТ «ПОЛТАВАІНФОКОМ»
2.1 Загальні відомості про ЗАТ «Полтаваінфоком»
Об’єктом дослідження у курсовій роботі було обрано ЗАТ «Полтаваінфоком», яке розташоване за адресою: м. Полтава , вул. Жовтнева 33. Повне найменування підприємства: закрите акціонерне товариство «Полтаваінфоком».
Закрите акціонерне товариство "Полтаваінфоком" створено на підставі рішення загальних зборів засновників від «03» травня 1994 року.
Підприємство створено з метою здійснення підприємницької діяльності для одержання прибутку в інтересах акціонерів ЗАТ, максимізації добробуту акціонерів у вигляді зростання ринкової вартості акцій ЗАТ, а також отримання акціонерами дивідендів.
Предметом діяльності ЗАТ «Полтаваінфоком» є: побудова та експлуатація мереж передачі даних, супутникових систем зв’язку та комп’ютерних мереж, а також виконання робіт по створенню інших інформаційно-обчислювальних мереж різного призначення, залучення в Україну іноземних інвестицій у формі сучасних технологій та валютних коштів, а також одержання прибутків від виробничої, комерційної, фінансово-господарської та науково-технічної діяльності Товариства.
Крім того, Товариство має наступні цілі та предмет діяльності;
Проектування, будівництво, технічне обслуговування та експлуатація мереж передачі даних;
Надання послуг засобами вищеозначених систем з правом доступу до національних та зарубіжних телекомунікаційних мереж та систем;
Здійснення міжнародних розрахунків з приватними, національними і наднаціональними мережами вищезгаданого типу;
Представництво та встановлення взаємовідносин з національними та приватними мережами інших країн;
Будівництво та технічне обслуговування загальнодержавних мереж передачі даних та документального зв’язку;
Будівництво та технічне обслуговування передавальних станцій супутникового зв’язку;
Розробка, створення, виробництво, впровадження та розповсюдження наукомістких виробів і технологій, програмних продуктів і програмно-технічних комплексів, в областях обчислювальної техніки, зв’язку,передачу даних, техніки екологічного і технологічного контролю;
Створення, придбання та використання комутаційних систем, функціонування, яких здійснюється в межах єдиної національної системи зв’язку;
Надання управлінських та консультативних послуг організаціям та приватним особам;
Виробництво та продаж засобів передачі даних та комп’ютерної техніки;
Торгівельно – посередницькі послуги згідно діючого законодавства;
Проведення семінарів, виставок.;
Послуги в області технічної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів;
Проектування, будівництво експлуатація об’єктів виробничого та соціально-культурного призначення;
Транспортно-експедиційні послуги для організацій і населення;
Патентування власних робіт та розробок інших організацій;
Інвестиційна діяльність;
Надання послуг у галузі інформації та реклами;
Рекламна діяльність, виробництво та розміщення реклами;
Поліграфічна та видавницька діяльність, виробництво упаковки;
Ремонтно – будівельна діяльність;
Розробка і виготовлення обладнання , матеріалів і різноманітних виробів широкого вжитку;
Розробка нових технологій та їх використання при виготовленні різних товарів будь-якого призначення;
Виконання внутрішніх і міжнародних перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом;
Наукові дослідження та розробка наукоємних технологій та впровадження у виробництво існуючих при виготовленні різноманітного обладнання, продукції і товарів будь якого призначення широкого вжитку;
Організація та проведення оптової та роздрібної торгівлі промисловою продукцією, товарами народного споживання, продовольчими та непродовольчими товарами громадського харчування;
Створення профільних, універсальних, комерційних, комісійних фірмових магазинів;
–Лізингова діяльність, в т.ч. фінансовий лізинг;
Інвестиційна діяльність;
–Здійснення діяльності по веденню реєстру власників іменних цінних паперів, торгівлю цінними паперами;
–Самостійне здійснення на взаємовигідній основі з партнерами за рубіжних держав зовнішньоекономічної діяльності в напрямку експорту-імпорту товарів та майна , робіт , послуг, господарської діяльності та прав інтелектуальної власності, включаючи :
–Послуги щодо досліджень і розробок в галузі техніки і технології;
–Імпорт будь-якої сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, машин, обладнання (роботи, послуги) для потреб власного виробництва, а також товарів народного споживання для потреб акціонерів та трудового колективу;
–Товарообмінні ( бартерні ) угоди;
Науково-технічне співробітництво;
–Спільне підприємництво, включаючи створення спільних під приємств як на території України, так і за її межами , а також укладання угод (договорів ) про спільну інвестиційну діяльність ;
–Міжнародні фінансові, розрахункові, кредитні та інші банківські операції;
–Участь у міжнародник виставках та ярмарках;
–Навчання і підготовку спеціалістів на комерційній основі, проведення конференцій, симпозіумів, семінарів та інших заходів на комерційній основі.
–Здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність Акціонерне Товариство має право самостійно укладати відносно своєї діяльності будь-які види зовнішньоекономічних угод (контрактів), не заборонених законами України, та самостійно визначати ціни на продукцію, товари і послуги;
Проведення роздрібної торгівлі нафтопродуктами та скрапленим газом через стаціонарні та пересувні АЗС та заправочні станції;
Передача в оренду рухомого та нерухомого майна;
Творення дочірніх підприємств, філій та представництв на території України та за її межами.
Окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, ЗАТ може здійснювати після одержання ним спеціального дозволу (ліцензії).
ЗАТ має право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у будь-якій сфері, пов'язаній з предметом його діяльності. При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Товариство користується повним обсягом прав суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідно до чинного законодавства України.
Майно підприємства формується з джерел, не заборонених чинним законодавством України. ЗАТ «Полтаваінфоком» є власником:
- майна, переданого йому засновниками та акціонерами у власність як вклад до статутного капіталу;
- продукції, виробленої ТОВАРИСТВОМ у результаті господарської діяльності, майна, одержаного внаслідок його фінансово – господарської діяльності;
- одержаних доходів;
- іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
ЗАТ «Полтаваінфоком» має право випускати акції, облігації та інші цінні папери. Умови випуску та порядок розміщення акцій та облігацій визначаються у рішенні про їх випуск.
Статутний капітал Товариства становить 50 000,00 гривень. Він поділений на 10 000 простих іменних акцій номінальною вартістю 5 гривень кожна.
Статутний капітал фірми утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Обмеження щодо часток участі акціонерів у статутному капіталі не встановлюється.
Розмір складеного капіталу, після повної оплати усіх раніше випущених акцій, може бути збільшений шляхом:
- додаткового випуску акцій;
- збільшення номінальної вартості акцій.
Збільшення статутного капіталу товариства для покриття збитків не допускається.
Розмір складеного капіталу може бути зменшено шляхом:
- зменшення номінальної вартості акцій;
- зменшення кількості випущених раніше акцій, шляхом викупу Товариством частини акцій у їх власників з метою анулювання їх.
Грошова оцінка цінних паперів, інших речей або майнових чи інших відчужуваних прав, що вносяться в оплату за акції Товариства, здійснюється за згодою акціонерів Товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Акції Товариства розподіляються між Засновниками (учасниками) і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, купуватись та продаватись на біржі. Акції можуть бути придбані також на підставі договору з їх власником або держателем за ціною, що визначається сторонами,
20.04.2013 22:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора