Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
4. Основи ведення підприємницької діяльності
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ЛЕКЦІЯ №4
Тема 4. Основи ведення підприємницької діяльності
Загальні положення про бухгалтерський облік та фінансову звітність.
Баланс суб'єкта підприємницької діяльності.
Основні показники фінансового стану.
Законодавча база й принципи побудови системи оподаткування.
Спрощена система оподаткування суб'єктів малого підприємництва.
Загальні положення про бухгалтерський облік та фінансову звітність.
Правові засади регулювання, організування, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, а також на представництва іноземних суб'єктів господарювання. Методи та принципи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, шо не суперечать міжнародним стандартам, визначають національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.
Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрування, накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про діяльність суб'єкта господарювання зовнішнім та внутрішнім користувачам. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться суб'єктами господарювання. На даних бухгалтерського обліку грунтуються всі інші види обліку й звітності (управлінського, податкового, статистичного тощо), які використовують грошовий вимірник.
Внутрішньогосподарський (управлінський) облік — це система оброблення та підготовлення інформації про діяльність суб'єкта господарювання для внутрішніх користувачів.
Користувачі — це фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність суб'єкта господарювання для прийняття рішень.
Під фінансовою звітністю розуміється бухгалтерська звітність, що хмістить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів суб'єкта господарювання за звітний період. Метою складання фінансової звітності є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про діяльність суб'єкта підприємництва. .
Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідливою і розрахованою на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації. Фінансова інформація повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні й майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені в минулому. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.
Повна фінансова звітність складається з:
балансу (інформації про фінансовий стан суб'єкта підприємництва на звітну дату);
«звіту про фінансові результати (інформації про доходи, витрати, прибутки і
збитки від діяльності суб'єкта підприємництва за звітний період);
звіту про рух грошових коштів (інформації про зміни у грошових коштах та їх еквівалентах суб’єкта підприємництва за звітний період);
звіту про власний капітал (інформації про зміни в складі власного капіталу
суб'єкта підприємництва за звітний період);
приміток до фінансових звітів (інформації, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах або містить додатковий аналіз статей звітності, потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності).
Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс суб'єкта господарювання складається на кінець останнього дня звітного періоду.
Основними принципами бухгалтерського обліку на фінансової звітності є:
обачність - застосування методів оцінювання, які запобігають заниженню оцінки зобов'язань і витрат та завищенню оцінки активів і доходів суб’єкта господарювання;
повне висвітлення - відображення всієї інформації про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі [під господарською операцією розуміегься дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі суб'єкта господарювання];
автономність - відокремлення суб'єкта господарювання - юридичної особи від її засновників (учасників), у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання останніх не повинні відображатись у фінансовій звітності суб'єкта господарювання;
послідовність - постійне (із року в рік) застосування суб'єктом господарювання обраної облікової політики [під обліковою політикою розуміють сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються суб'єктом господарювання для складання та подання фінансової звітності];
безперервність - оцінювання активів та зобов'язань суб'єкта господарювання виходячи з припущення, шо його діяльність триватиме далі;
періодичність - розподіл діяльності суб'єкта господарювання на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;
нарахування та відповідність доходів і витрат - відображення доходів і витрат в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів, а також порівняння доходів звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів;
переважне використання історичної (фактичної) собівартості - пріоритетне оцінювання активів виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;
превалювання змісту над формою - обліковування господарських операцій відповідно до їхньої сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;
використання єдиного грошового вимірника - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій суб’єкта підприємництва в його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці (валютою бухгалтерського обліку та фінансової звітності є грошова одиниця України).
Баланс суб'єкта підприємницької діяльності.
Баланс - це звіт про фінансовий стан суб’єкта підприємництва, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Зобов'язання і власний капітал відображаються в пасиві балансу.
Активами називають економічні ресурси суб'єкта підприємництва. Ресурси можна кваліфікувати як економічні, якщо вони забезпечують майбутній економічний ефект підприємцю. Це можливо, якщо ресурси є грошовими коштами або легко можуть бути перетворені в грошові кошти; ресурси є товарами, які передбачається продати й отримати за них грошові кошти; ресурси будуть використані в майбутній діяльності суб'єкта підприємництва, яка призведе до надходження грошових коштів.
В загальному випадку, для того щоби ресурс вважався активом, необхідно виконання двох умов:
він повинен знаходитись у володінні суб'єкта підприємництва (контролюватись суб'єктом підприємництва);
він повинен мати достовірно визначену вартість у грошовому виразі.
Під контролем суб'єкта підприємництва розуміється концепція бухгалтерського обліку, подібна до юридичної концепції власності. Так, якщо суб'єкт підприємництва купує на виплат автомобіль, то юридично він не може володіти автомобілем, поки не сплачений останній внесок. Однак якщо підприємець несе відповідальність за утримання автомобіля, то автомобіль розглядається як такий, що повністю контролюється суб'єктом підприємництва і є активом.
Згідно з визначенням, наведеним у чинному законодавстві України, активи - це ресурси, контрольовані суб'єктом підприємництва в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Майбутня вигода, втілена в активі, є потенціалом, який може сприяти надходженню (прямо або опосередковано) грошових коштів чи їх еквівалентів до суб’єкта підприємництва.
Якщо активами балансу називають економічні ресурси суб'єкта підприємництва, то пасивами балансу є вимоги різних осіб (юридичних чи фізичних) щодо цих активів. Зобов'язання, відображені в пасив:, є вимогами кредиторів [кредитор - це особа, крім засновника чи учасника суб'єкта підприємництва. перед якою суб'єкт підприємництва має заборгованість щодо отриманих грошей, товарів тощо й яка має право вимагати від нього погасити цей борг]. Капітал (власний), відображений в пасиві, є вимогою засновників чи учасників (далі — власників) суб'єкта підприємництва (в даному контексті поняття "вимога" є скоріше юридичним і має сенс у випадках виходу власника зі складу суб'єкта підприємництва, при ліквідації суб’єкта підприємництва тощо). Оскільки загальна сума вимог (претензій) кредиторів і власників щодо активів не може перевищувати суму активів, то активи і пасиви на дату балансу дорівнюють одне одному. Це є основним бухгалтерським рівнянням, яке формально виражає концепцію подвійного запису на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку:
Активи — Зобов'язання + Капітал.
Відповідно до концепції подвійного запису форма бухгалтерського балансу має дві сторони, при цьому сума активів по лівій стороні балансу дорівнює загальній сумі зобов'язань і капіталу по правій стороні балансу.
Поряд з інтерпретацією двох сторін бухгалтерського балансу як ресурсів (активи) і вимог (пасиви), існує погляд на дві сторони балансу з позицій напрямів використання чи вкладення коштів (активи) і,джерел коштів для формування (фінансування) активів (пасиви). Тоді основне бухгалтерське рівняння можна прокоментувати так: кожна гривня, вкладена в активи суб'єкта підприємництва, фінансується кредиторами або власниками ( від зворотного — кожна надана кредиторами чи власниками гривня формує якийсь вид активів суб'єкта підприємництва). Обидва способи інтерпретації бухгалтерського балансу є коректними і доповнюють один одного.
Нормами національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Баланс" передбачений поділ активів і пасивів балансу суб'єкта підприємництва на окремі статті, які об'єднуються в однорідні групи за певними ознаками. Відповідно до встановленого складу активи згруповані за трьома розділами:
необоротні активи;
оборотні активи;
витрати майбутніх періодів.
Суть відмінностей між необоротними й оборотними активами полягає в часі їх утримання (зберігання) підприємцем з метою корисного використання. До необоротних активів належать довгострокові активи з відносно тривалим терміном корисного використання (понад рік). Оборотні (короткострокові, поточні) активи — це грошові кошти та інші активи, які, як обґрунтовано очікується, будуть продані, переведені в грошові кошти або витрачені протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Витратами майбутніх періодів є певні активи, як правило, нематеріального характеру, корисність яких закінчиться в найближчому майбутньому (авансовані орендні платежі, страхові поліси, передплата за періодичні видання тощо).
Як було визначено вище, джерелами формування економічних ресурсів, відображених у бухгалтерському балансі суб'єкта підприємництва, є пасиви (зобов'язання і капітал). Відповідно до встановленого складу пасиви згруповані за п’ятьма розділами:
власний капітал;
забезпечення наступних витрат та платежів;
довгострокові зобов'язання;
поточні зобов'язання;
доходи майбутніх періодів.
Якщо виходити з основного бухгалтерського рівняння, суму капіталу суб'єкта підприємництва можна визначити як суму активів, зменшену на суму зобов'язань. Тому власний капітал підприємця часто називають чистими активами або актнвами-нетто. Іноді для власного капіталу використовують термін "чиста вартість” підприємства. Власний капітал називають також "залишковим інтересом", оскільки вимоги власників щодо активів юридичної особи виконуються в останню чергу, після задоволення вимог кредиторів.
Основні показники фінансового стану суб'єкта підприємництва.
Інформація про фінансовий стан суб'єкта підприємництва представляє інтерес для різних категорій користувачів, серед яких є менеджери, власники й акціонери, кредитори, потенційні інвестори, постачальники тощо. При цьому кожна з категорій користувачів переслідує свої цілі й має свої критерії оцінювання фінансового стану конкретного суб'єкта підприємництва.
Так, для менеджерів найважливішим є оцінювання й аналізування ефективності господарських операцій (використовуваних ресурсів і одержаних результатів). Власників і акціонерів в першу чергу цікавить прибутковість вкладених ними капіталів та рівень ризику їх можливої втрати. Дня кредиторів головним є перспективи повернення інвестованих коштів, а для постачальників - можливості суб'єкта підприємництва своєчасно оплачувати отриману продукцію й послуги.
Для аналізування фінансового стану суб'єкта підприємництва використовується система абсолютних та відносних показників, а також пов'язаних з їх вимірюванням фінансових коефіцієнтів (Ріпапсіаі гаїіоз), які відображають інтереси й цілі різних категорій користувачів. Найбільш важливі з них характеризують:
ліквідність - можливості з оплати заборгованості;
фінансову стійкість (платоспроможність або фінансовий ризик, тобто ймовірність банкрутства) - здатність виконувати свої зовнішні (короткострокові й
довгострокові) зобов'язання, використовуючи свої активи;
прибутковість - ефективність витрат, використовуваних засобів праці, активів, власного капіталу тощо.
Показник ліквідності характеризує спроможність суб'єкта підприємництва виконувати свої короткострокові (поточні) зобов'язання за рахунок своїх оборотних (поточних) активів. У загальному випадку суб'єкт підприємництва вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують поточні зобов'язання. Однак суб'єкт підприємництва може бути ліквідним у більшому чи меншому ступеню, тому для вимірювання ліквідності застосовують три основних коефіцієнти (загальної ліквідності, проміжної ліквідності, абсолютної ліквідності), які відображають співвідношення певних статей балансу.
Коефіцієнт загальної ліквідності визначає ступінь покриття поточних зобов'язань поточними активами. Теоретично виправданим значенням цього коефіцієнта є 2, для деяких галузей та видів діяльності нормальне співвідношення може коливатись від 1,1 до 2,5.
Коефіцієнт проміжної ліквідності визначає ступінь покриття поточних зобов'язань поточними активами за мінусом запасів. Теоретично оптимальними значеннями цього коефіцієнта є 0,7-1,0.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначає ступінь покриття поточних зобов'язань грошовими коштами та їх еквівалентами. Теоретично виправданими значеннями цього коефіцієнта є 0,2-0,25.
У загальному випадку суб'єкт підприємництва вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують зовнішні зобов'язання. Для вимірювання платоспроможності використовуються коефіцієнт, які характеризують частку власного капіталу суб'єкта підприємництва в його загальних зобов'язаннях (коефіцієнти автономії, структури джерел фінансування, маневровості власних коштів, забезпеченості власними обіговими коштами).
Коефіцієнт автономії показує частку власного капіталу в загальній вартості активів суб'єкта підприємництва. Теоретично виправдане значення цього коефіцієнта лежить у межах 0,5-0,6.
Коефіцієнт структури джерел фінансування визначає співвідношення довгострокової й короткострокової кредиторської заборгованості та власного капіталу, теоретично виправданим значенням якого є 0,5.
Коефіцієнт маневровості власних коштів характеризує ступінь мобільності їх використання.
Коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами визначає фінансове співвідношення власних і позичкових оборотних коштів. Граничним значенням для визнання суб'єкта підприємництва неплатоспроможним (загроза банкрутства) є 0,1.
Найбільш поширеними коефіцієнтами прибутковості є коефіцієнт кумулятивної прибутковості (збитковості), який характеризує ефективність використання активів (відцачу активів), а також коефіцієнт ефективності використання власних коштів, який визначає віддачу власного капіталу.
Законодавча база й принципи побудови системи оподаткування.
Суб'єктами податкових правовідносин є державні податкові органи, платники податків і податкові агенти.
Платниками податків є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами покладено юридичний обов'язок сплачувати податки до відповідних бюджетів і державних цільових фондів.
Податковими агентами є юридичні або фізичні особи, які згідно з податковим законодавством зобов'язані від імені платника податку розрахувати, утримати і перерахувати податок до відповідного бюджету чи державного цільового фонду.
Облік платників податків здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансові організації відкривають рахунки платникам податків лише за умови пред'явлення ними документів, що підтверджують взяття їх на облік у цих державних органах.
Об'єктом оподаткування є такі юридичні факти (дії, події, стани), які зумовлюють обов'язок платника (податкового агента) сплатити податок (здійснення обороту з реалізації продукції, товарів, робіт, послуг; ввезення товарів на митну територію України; володіння майном; здійснення угоди купівлі-гіродажу цінних паперів; прийняття спадщини; отримання доходу (прибутку); використання природних ресурсів; забруднення навколишнього природного середовища тощо).
Під податком і збором (обов'язковим платежем) розуміють обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками (податковими агентами).
Принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі), а також загальні положення щодо прав, обов'язків і відповідальності платникіз податків встановлює основоположний Закон України "Про систему оподаткування". Встановлення і скасування конкретних податків і зборів (обов'язкових платежів), пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до вищезгаданого Закону, інших законів України про оподаткування.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування (за винятком особливих видів мита) не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, окрім законів про оподаткування. Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватись Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.
Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України "Про систему оподаткування", сплаті не підлягають. Будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування повинні відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.
Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються до бюджетів та державних цільових фондів, становить систему оподаткування.
Принципами побудови системи оподаткування є:
стимулювання науково-технічного прогресу;
стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;
впровадження норм щодо сплати податків (обов'язковість сплати) та встановлення
відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки (рівнозначність) і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи (пропорційність);
забезпечення однакового підходу (рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації) до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення (соціальна справедливість) шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) та їх ставок протягом бюджетного року (стабільність);
встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат (рівномірність сплати);
встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами (податкова компетенція);
забезпечення єдиного підходу до розроблення податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку, податкового періоду, ставок податку, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг (єдність підходу);
забезпечення дохідливості (доступність) норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).
В Україні справляються загальнодержавні та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).До загальнодержавних належать:
податок на додану вартість;
акцизний збір;
податок на прибуток підприємств;
податок на доходи фізичних осіб;
мито;
державне мито;
податок на нерухоме майно;
плата (податок) за землю;
рентні платежі;
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
податок на промисел;
збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
збір за спеціальне використання природних ресурсів;
збір за забруднення навколишнього природного середовища;
збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
фіксований сільськогосподарський податок;
збір на розвиток виноградарства., садівництва і хмілярства;
єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через держаний кордон України;
збір за використання радіочастотного ресурсу України;
збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію.
Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
Порядок зарахування загальнодержавних податків до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.
До місцевих податків належать:
податок з реклами;
комунальний податок.
До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:
збір за припаркування автотранспорту;
ринковий збір;
збір за видачу ордера на квартиру;
курортний збір;
збір за участь у бігах на іподромі;
збір за виграш на бігах на іподромі;
збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
збір за право використання місцевої символіки;
збір за право проведення кіно і телезйомок;
збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
збір з власників собак.
Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм їх справляння та сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок та збори (обов'язкові платежі), зазначені вище у пунктах 1-3, 11 та 12 є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів. Місцеві податки і збори зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами, якщо інше не встановлено законами України.
Податки і збори (обов'язкові платежі), які відповідно до законів включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.
Спрощена система оподаткування суб'єктів малого підприємництва.
Згідно з Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" спрощена система оподаткування запроваджується для:
фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, у трудових відносинах з якими протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.;
юридичних осіб - суб'єктів підприємництва будь-якої організаційно-правової форми, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.
Середньооблікова чисельність ураховує всіх працівників суб'єкта підприємства, в тому числі тих, що працюють за цивільними договорами та за сумісництвом, а також працівників філій і представництв.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума фактично отримана суб'єктом підприємництва на банківський рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Ставка єдиного податку для фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем реєстрації підприємця 200 (включно) гривень на місяць. У разі використання фізичною особою - підприємцем найманої праці, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Суб'єкт підприємництва - юридична особа може самостійно вибрати одну з двох ставок єдиного податку:
6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно з Законом України “Про податок на додану вартість”;
10 відсотків суми виручки від реалізації, за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
З 1 січня 2011 року фізичні особи-підприємці, які здійснюють свою діяльність на ринку мають право обрати спосіб оподаткування доходів за фіксованим розміром податку (фіксований податок) шляхом придбання патенту за умови якщо:
максимальний розмір валового доходу, отриманого підприємцем за останні 12 календарних місяців не перевищує 119 тис. грн.;
підприємець-платник ринкового збору;
кількість осіб,працюючих у підприємця за наймом, включаючи членів його сім'ї, не перевищує 5 чоловік.
Суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками таких податків і зборів (обов'язкових платежів):
а) податок на прибуток підприємств;
б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-підприємців);
в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6%;
г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки ,що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;
д) плата за користування надрами;
е) збір за спеціальне використання води;
є) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
ж) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.
Дія вищезгаданого Указу не поширюється на:
суб'єктів підприємництва, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;
довірчі товариства, страхові організації, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові організації;
суб'єктів підприємництва, в статутному капіталі яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
фізичних осіб - підприємців, як здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, паливно-мастильними матеріалами;
спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Суб'єкти підприємництва залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх та великих суб'єктів підприємництва. Малими (незалежно від організаційно-правової форми) визнаються суб'єкти підприємництва, в яких за звітний календарний рік: середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує суми, еквівалентної 50 тисячам євро за середнім курсом Національного банку України щодо гривні. Великими визнаються суб'єкти підприємництва, в яких за звітний календарний рік: середньооблікова чисельність працюючих перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) перевищує суму, еквівалентну 5 мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші суб'єкти підприємництва визнаються середніми.
Платники податків (податкові агенти) мають право:
подавати державним податковим органам (іншим державним контролюючим органам) документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування в порядку, встановленому законом;
одержувати та ознайомлюватись з актами перевірок, проведених державними податковими органами (іншими державними контролюючими органами);
оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів (інших державних контролюючих органів) та дії їх посадових осіб.
Державними контролюючими органами є:
митні органи;
органи Пенсійного фонду України;
органи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
податкові органи.
Платники податків (податкові агенти) зобов'язані:
вести бухгалтерський і податковий облік; складати фінансову, податкову звітність та статистичну інформацію;
подавати до державних контролюючих органів податкові декларації, розрахунки, на підставі яких здійснюється нарахування та /або сплата податку, збору (обов'язкового платежу);
сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами строки;
допускати посадових осіб державних контролюючих органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів).
Керівники й відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки контролюючими органами зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень податкових законів і підписати акт про проведення перевірки.
Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється: із сплатою податку і збору (обов'язкового платежу); або його скасуванням; або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Обов'язок фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється: із сплатою податку і збору (обов'язкового платежу); або його скасуванням.
Спеціальним Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлюється порядок погашення зобов'язань з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків (податкових агентів) державними контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
21.04.2013 12:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора