Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Систематичне положення, особливості розвитку фітопатогена Venturia inaegualis та обґрунтування заходів захисту рослин від хвороб
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство аграрної політики та продовольства України
Житомирський національний агроекологічний університет
Агрономічний факультет
Кафедра захисту рослин
Курсова робота
із дисципліни «Загальна фітопатологія»
на тему: «Систематичне положення, особливості розвитку фітопатогена Venturia inaegualis та обґрунтування заходів захисту рослин від хвороб»
Житомир – 2012
Індивідуальне завдання
№
Назва збудника,
хвороби
Збудник хвороби
гриб
40
Venturia inaegualis –
Парша яблуні
*
Зміст
Вступ……………………………………………………………………....................3
Розділ 1. Огляд та узгодження інформації про збудника хвороби ……………...5
Систематичне положення……………………………..….................................5
Екологічні вимоги патогенна, його поширення та шкодочинність……….8
Морфологічні умови фітопатогена………………………………………....11
Біологічні особливості фітопатогена………..………………….………......13
Розділ 2. Теоретичне обґрунтування комплексу заходів захисту проти даного збудника хвороби………………………………………………………………..…..17
Висновки…...…………………………………………………………..…………….20
Список літератури……………………………….………………………………….22
Вступ
Під хворобами рослин розуміють порушення нормальних фізіологічних функцій окремих органів або всього організму, що виникає під впливом патогенна або несприятливих умов середовища і призводять до зниження продуктивності рослини, а то й до повної загибелі його. Виходячи з причин виникнення, хвороби ділять на дві великі групи - неінфекційні й інфекційні. Неінфекційні хвороби можуть бути обумовлені несприятливими температурним, водним та світловим режимами з порушенням мінерального живлення, наявністю шкідливих домішок у повітрі. До цієї групи відносять хвороби, що викликаються іонізуючими випромінюваннями, спадкові або хромосомні.
Інфекційні хвороби викликаються різними патогенами - грибами, бактеріями, нематодами, вірусами, мікоплазмами, квітковими паразитами. Незважаючи на те, що неінфекційні й інфекційні захворювання різняться за причинами виникнення, проте вони тісно пов'язані. Гриби - один з найбільших відділів, що нараховує понад 100 тисяч видів. Багато з них є збудниками небезпечних захворювань сільсько - господарських рослин, у тому числі плодових і ягідних культур.
Одне з найнебезпечніших захворювань парша яблуні. Найбільшої шкоди парша завдає в районах достатнього зволоження, а в степовій зоні та Криму сильно розвивається тільки в дощові роки. Шкідливість її виражається не тільки в зниженні врожаю, але і в погіршенні якості плодів. При ранньому зараженні вони часто беруть потворну форму, розтріскуються. У сильно уражених листя знижується асиміляція і різко посилюється транспірація, що призводить до передчасного листопаду, іноді в середині літа. Уражені зав'язі також можуть обсипатися. Внаслідок сильного ураження зменшується приріст, бруньки йдуть у зиму непідготовленими, знижується їх зимостійкість. Урожайність яблуні при сильному ураженні знижується на 50-80%. При цьому товарні плоди практично відсутні.
Слід зауважити, що контроль розвитку парші з використанням комплексу заходів забезпечує також надійний захист яблуні від інших хвороб. У зв’язку з цим удосконалення системи інтегрованого захисту яблуні від парші є досить актуальною широкоплановою проблемою, розв’язання якої має важливе значення не тільки у підвищенні врожайності та поліпшенні товарної якості плодів, а й у подальшому розвитку екологічно безпечних ресурсозберігаючих технологій вирощування продукції садівництва.
Розділ 1. Огляд інформації про збудника хвороби
1.1. Систематичне положення
Систематичне положення гриба Venturia inaegualis, як збудника парші яблуні
Таблиця 1
Клас
Порядок
Родина
Рід
Ascomycota
Deuteromycetes
(конідіальна стадія)
Pleosoprales
Hyphomycetales
Venturiaceae
Venturia
Клас СУМЧАТІ ГРИБИ - ASCOMYCETES
Аскоміцети - один із найбільших класів грибів, об'днує біля 30000 видів.
Вегетативне тіло представлене багатоклітинним (септованим) міцелієм. Клітинна стінка міцелію містить хітин і глюкани. Найбільш характерною ознакою грибів цього класу є формування в результаті статевого процесу сумок з сумкоспорами, які виникають або безпосередньо на грибниці або всередині плодових тіл.
Безстатеве розмноження здійснюється за допомогою конідій, які утворюються на гаплоїдному міцелії екзогенно на конідієносцях різної будови. Конідієносці розмішуються на міцелії або одиноко, або в пучках (кореміях), або подушечками (спородохіями), або
суцільним шаром на поверхні сплетіння гіф, або всередині шароподібних чи грушеподібних структур з отвором на вершині (пікніди).
Систематика аскоміцетів грунтується на комплексі ознак, основними з яких є морфологія плодових тіл та їх розвиток, розміщення сумок в плодовому тілі.
Підклас плодосумчасті (Euascomycetidae) Цей клас характеризується наявністю плодових тіл, всередині або на поверхні яких розмішуються сумки. Сумки розвиваються не із зиготи, а в результаті її попереднього розростання і утворення аско генних гіф. За будовою плодових тіл плодосумчаті шділяються на З групи порядків: плектоміцети, піреноміцети і діскоміцети.
Група порядків діскоміцети Плодові тіла - апотеції м'якої, перетинчатої або м'ясисто-соковитої консистенції, блюдцевидні, бокаловидні або булавовидні, поверхневі, сидячі на довгій ніжці. Конідіальне спороношення утворюється рідко. У деяких дискоміцетів в цикл розвитку входить склероціальна стадія.
Підклас локулоаскоміцети (Loculoascomycetidae)
У представників, цього підкласу формування сумок проходить в тканинах плодових тіл в особливих порожнинах - локулах. Багато видів цього підкласу є паразитами на листках і пагонах кущів і дерев'янистих культур, викликаючи плямистості, на соковитих органах - виразки.
Підклас включає порядки плеоспорові (Pleosporales) і дотідейні (Dothideales).
Збудник парші яблуні - сумчастий гриб Venturia inaegualis (підклас асколокулярні, порядок Pleosoprales) з конідіальної стадією Fisicladium dendriticum (Wallr.) Fuck., що ставиться до класу Deuteromycetes, порядку Hyphomycetales.
Це одне з найбільш шкідливих і розповсюджених захворювань. Перші ознаки його відзначають через 2-3 тижні після повного розпускання бруньок. На листах і плодах з'являються темно-зелені бархатисті плями, що полягають із конідій, які викликають подальше поширення хвороби. При поразці навесні й у першу половину літа плями велика, пізніше й на більш стійких сортах - дрібні. У яблуні вони розташовані переважно на верхній стороні листів (рис.1.). На плодах парша має вигляд темних плям, покритих бархатистим нальотом (рис.2.). М'якоть у цих місцях стає закорковілою, порушується ріст плодів і на них з'являються тріщини.
Рис.1 Прояв парші на листі яблуні
Рис.2. Бархатистий наліт на плодах
1.2. Екологічні вимоги патогенна, його поширення та шкодо чинність
Таблиця 2
Поширення і шкодо чинність Venturia inaegualis, як збудника парші яблуні
Латин-
ська назва збудни- ка
Ареал поширення збудника
Характер поширення в тканині рослини-живителя
Типи прояву хвороби
Механізм шкодочинної дії збудника на рослину-живителя
загаль-ний
шкодочи-нний
Venturia inaegua-lis
Всюди
Зони з підвище-ною влогістю повітря та помірною температу-рою
У квітні після сильного дощу й намокання старих листів сумкоспори поширюються вітром і заражають молоді листи
На листках та плодах з’являють-ся буруваті плями
На квітках і зав'язі також утворюються темно-сірі плями, що призводить до масового обпадання квіток і зав'язі. Уражені плоди розтріскуються, загнивають і передчасно обпадають
Так звана "пізня" парша з'являється в роки з вологою погодою перед збором урожаю. При цьому плями дуже дрібні, малопомітні й більш чітко проявляються в період зберігання. Звідси її друга назва - складська парша. Ураження пагонів спостерігається головним чином на груші й дуже рідко на яблуні. На таких пагонах кора спочатку покрита дрібними пузыревидными здуттями, які пізніше розриваються під напором миси конідій, тому кора стає шорсткуватою й лупитися. Дивуються також черешки листів, плодоніжки й квітки.
Розвитку хвороби сприяє волога прохолодна весна, рясні роси й дощі в літній період. Провідну роль в епітофітології хвороби відіграє тривалість зволоження листів і плодів крапельнорідинною вологою, разом з тим кількість опадів такого значення не має. Встановлено, що в умовах Північного Лісостепу і Південного Степу України початок дозрівання сумко спор збудника парші настає в кінці березня - на початку квітня і, як правило, на 1-3 тижні випереджає початок розпускання бруньок у яблуні.
Розповсюдження сумкоспор у більш вологих умовах Лісостепу може розпочинатись за 1,5-2 тижні до початку розпускання, але здебільшого збігається з розпусканням бруньок.
У більш посушливій степовій зоні поширення сумкоспор розпочинається переважно після розпускання бруньок. Масове поширення сумкоспор в обох зонах відбувається протягом квітня-червня і збігається зі сприйнятливими до ураження фенофазами наростання молодого листя, цвітіння, утворення зав’язі і формування плодів.
Поширення сумкоспор у саду залежно від погодних умов може тривати протягом квітня-початку жовтня, однак найнебезпечнішим періодом інфекції є травень - червень, коли одночасно з наявністю високосприйнятливої стадії рослини-господаря і масовим поширенням сумкоспор інтенсивного розвитку набуває й конідіальна стадія збудника хвороби.
Прояв парші на листках сильноуражуваних сортів яблуні у більш теплій степовій зоні відмічається на початку травня і збігається в основному з початком цвітіння, у більш прохолодній лісостеповій зоні - у другій половині травня і збігається з закінченням цвітіння зимових сортів яблуні. Подальший розвиток хвороби на листках і плодах в обох зонах не припиняється аж до збору врожаю. Але оскільки інтенсивність прояву парші значною мірою залежить від наявності опадів, то у відносно вологішій лісостеповій зоні вона практично щороку набуває інтенсивного розвитку і завдає значних збитків. У більш посушливих умовах Степу шкідливість хвороби проявляється менше і лише в окремі роки з дощовою погодою у весняно - літній період. На плодах парша проявляється у вигляді різко обмежених плям з вузькою облямівкою, вкритих темно-оливковим оксамитовим нальотом. У цих місцях на плоді поверхневий шар клітки стає короткуватим, що перешкоджає проникненню збудника хвороби углиб тканин. Часто у місцях уражень з’являються тріщини, плоди стають виродливими (рис.3.). При зборі врожаю у вологу у туманами погоду, на плодах виявляють пізню паршу у вигляді дуже маленьких, коричнево-чорних плям. Повних прояв захворювання спостерігають під час зберігання плодів, тоді хвороба має назву "складська парша" і не поширюється. При ураження пагонів на їх корі з’являються невеликі здуття, які розриваються, і гора вкривається дрібними тріщинами що лущаться. Унаслідок цього ріст пагонів сповільнюється, і вони часто відмирають.
Рис.3. Парша яблуні
На листках з’являються буруваті плями, які вкриваються зеленувато-оливковим оксамитним нальотом. Діаметр плям різний - від 2 до 13 мм і більше, що залежить від віку листків, сприйнятливості сорту та погодних умов. Більші плями спостерігають на молодих листках сприйнятливих сортів і при частих опадах. У яблук наліт, як правило, утворюється на верхньому боці листків, у груші - на нижньому.
1.3. Морфологічні особливості фітопатогена
На уражених листах гриб утворює псевдотеції, помітні неозброєним оком у вигляді чорних крапок. Це весняні суперечки – сумкоспори (рис.4.). У яблуневої парші псевдотеції одиночні або розташовані групами діаметром 90-120 мкм, сумки довгасті, розміром 40-70 *10-12 мкм із 8 суперечками, сумкоспори розміром 13-17*6-7 мкм, маслинові, яйцеподібні, двоклітинні, верхня клітка більше нижньої.
Рис.4. Псевдотеція зсумками та сумкоспорами
У квітні після сильного дощу й намокання старих листів сумкоспори поширюються вітром і заражають молоді листи. Початок літа аскоспор гриба звичайно відзначається у квітні, коли яблуня, як правило, перебуває у фазі початку розпускання бруньок (зелений конус). Стругаючи приуроченість строків дозрівання й початку масового літа сумкоспор патогенна до фенології рослини - господаря дозволяє проводити першу ранньовесняну хімічну обробку у фазі зеленого конуса, що дає можливість відмовитися від постійного візуального контролю над фізіологічним станом псевдотеціїв.
Розсіювання сумкоспор може тривати до липня, однак масове дозрівання й поширення їх відбувається до цвітіння - між початком розпускання листів, висування - відокремлення бутонів і до кінця цвітіння. Їхнє проростання можливе вже при температурі 2-3°С, однак оптимальної є 19-25°С.
У F. dendriticum конідієносці скручені,, розміром 20-40*5 мкм, конідії оберненобулавовидні, яйцеподібні або грушоподібні, розміром 13-30*6-12 мкм. Спочатку одноклітинні, потім двоклітинні, маслинові.
Проростають конідії, як і аскоспори, тільки при наявності води у вигляді роси, туману або дощу при оптимальній температурі 16-22°С, інкубаційний період становить 5-6 днів. Літом гриб може дати до десяти генерацій конідіального спороношення. Первинне зараження паршею може викликатися не тільки сумкоспорами, але й конідіями. Найбільш сприйнятливі до зараження листи до 12-25 - денного віку.
Розвиток парші яблуні на початку вегетаційного періоду в значній мірі залежить від біологічного резерву патогена, умов його нагромадження й збереження. Наприкінці вегетації розвиток хвороби обумовлюється інтенсивністю її на початку, а також метеорологічними факторами, що сприяли поновленню інфекції навесні. В інтенсивних садах відзначений більш сильний розвиток парші, у зв'язку із чим такі насадження потребують більш ретельних обробок.
Найбільш стійкі сорти яблуні Спартак, Айдаред, Ренет Симиренко, Бойкен, Кальвіль сніжний, Мекінтош, Мекспур Е, Вістабелла, Папіровка, Голден Делішес, Пепінка литовська, Мутсу, Пепін лондонський, Кортланд; слабко й середньо - Антонівка звичайна, Ренет курський золотий, Мліївская красуня, Боровінка, Бистриця, Джонатан, Ароматне, Богатир, Ренет Кичунова, Старкинг, Слава переможцям і ін.
Біологічні особливості фітопатогенна
Таблиця 3
Біологія розвитку гриба Venturia inaegualis , як збудника парші яблуні
Назва і клас гриба
Веге-тати-вне тіло
Спороношення
Спосіб проник-нення збудника в тканину рослини-живителя
Типи прояву хвороб
Стадія і джерело інфекції
Веге-тати-вне
Репродуктивне
неста-теве
статеве
Аскоміце-ти
Venturia inaegualis
Гриб-ниця
–
Конідії
Аскос-пори
Cумкоспори проростають, утворюючи гіфіальний росток, який проникає у тканини рослин й дає початок розвитку грибниці
Плями-стості
конідії і аскоспо- ри
Збудниками парші є сумчасті гриби порядку Dothideales, на яблуні - Venturia inaequalis Wint. Морфологічно ці гриби майже не відрізняються, але за біологічними властивостями є вузькоспеціалізованими - пристосовані до рослини - живителя. Тому збудник парші яблуні не уражує грушу, а збудник парші груші не уражує яблуню.
Сумчаста стадія збудників парші утворюється навесні на уражених листках, що перезимували. Навколо посірілих місць уражень у мезофілі листка з осені формуються псевдотеції, що виступають на поверхню через продих, навколо якого розміщуються численні загострені щетинки. Довкола кожної плями парші з'являються кілька псевдотеціїв, у кожному з яких навесні утворюються 120-200 булавоподібних циліндричних сумок, а в кожній сумці - по 8 двоклітинних, жовтувато-зелених сумкоспор.
У V. inaequalis псевдотеції діаметром 90-120 мкм, сумки розміром 40-70 х 10-12, сумкоспори - 13-17 х 6-7 мкм. У V. pirina псевдотеції діаметром 120-160 мкм, сумки розміром - 50-70 мкм, 10-12 й сумкоспори - 14-26 х 5-8 мкм. Дозрівають і поширюються сумкоспори при вологості і температурі повітря від 7 до 24°С (оптимум 18-20°С). Отже, сумкоспори є первинним джерелом зараження рослин навесні. Цикл розвитку паші яблуні показано на рис.5.
Рис.5. Розвиток парші яблуні
У різних зонах України викидання сумкоспор із сумок починається неодночасно: у південних - на початку квітня, а північних - у травні і навіть на початку червня. Вихід сумкоспор із сумок залежить від погодних умов й може тривати 60 днів і більше. Небезпечним для ураження рослин вважають період викидання сумкоспор під час розпукування бруньок, забарвлення пуп'янків, цвітіння і масового обпадання пелюстків. Поширюються сумкоспори повітряними потоками і краплинками дощу.
За умов незначного зволоження при температурі від 2-3 до 30°С (оптимум 17-20С) сумкоспори проростають, утворюючи гіфіальний росток, який проникає у тканини рослин й дає початок розвитку грибниці.
Інкубаційний період від моменту зараження рослин й до прояву захворювання триває 8-21 добу. При температурі 17-21°С він становить 10 діб. Перші ознаки спостерігають під час масового обпадання пелюстків. Парша проявляється на вегетуючих органах рослин у конідіальній стадії. На грибниці під епідермісом листка суцільними дернинками утворюються оливкові, без перетинок конідієносці, на яких формуються одиничні обернено грушоподібні та яйцеподібні конідії. При їх дозріванні епідерміс тканини рослин розтріскується і конідії легко поширюються на здорові рослини, внаслідок чого відбувається нове зараження рослин. За вегетаційний період збудники парші можуть дати у північних районах 4-6, у південних - 9-10 генерацій конідій. Інкубаційний період парші при зараженні рослин конідіями такий самий, як і при зараженні сумкоспорами.
У зв'язку з тим, що під час вегетації рослин сформується тільки конідіальне спороношення, збудник парші яблуні часто називають Fusicladium dendricticum.
Рис.6. F. Dentriticum:
а) поперечний розріз спороношення,
б) конідії на конідієносцях,
в) проростання конідій,
г) розріз перитеції,
д) сумка з аскоспорами,
е) уражений листок,
є) уражений плід
F. dentriticum конідієносці розміром 15-40 х 4-6 мкм, конідії - 13-30 х 6-12 мкм (рис.7.), у F. pirinium - відповідно 16,5-60 х 4,5-8 та 13-30 х 5-9 мкм. В окремих випадках грибниця патогенів може перезимовувати, утворюючи навесні нове конідіальне спороношення. Отже, збудники парші зимують, як правило, в сумчастій стадії на опал их листках, інколи у вигляді грибниці на уражених пагонах (частіше на груші).
Рис.7. Конідії Venturia inaegualis
Парша яблуні і груші дуже поширена в районах з достатньою вологістю - чим більше опадів наприкінці весни і в першій половині літа, тим захворювання більше посилюється. Хвороба часто викликає опадання зав’язі, зменшення облистненості дерев і слабкий приріст однорічних пагонів, погіршує зимостійкість рослин. Парша різко знижує якість плодів, тому при поселеному її розвитку іноді близько 50% плодів не відповідають вимогам стандарту. Деякі автори стійкість сортів до парші пов’язують з анатомо-структурними особливостями рослин, швидкістю їхнього росту та розвитку. У стійких сортів більша товщина кутикулярного шару, рослини швидше ростуть і розвиваються. Однак тільки цим не можна пояснити несприйнятливість рослин до хвороби. Потрібні більш глибокі дослідження й вивчення біохімічних особливостей рослин у зв’язку з різною їх ураженістю.
Розділ 2. Теоретичне обґрунтування комплексу заходів захисту проти даного збудника хвороби рослин
Головне в захисті яблунь - наявність та вирощування стійких сортів. З метою більш раціональної організації хімічних захисних заходів при закладанні нових садів бажана роздільна посадка сортів з різним ступенем стійкості. Для знищення зимуючої інфекції заорюють у грунт чи компостують опале листя заражені.
Очищення стовбурів і скелетних гілок від кори, яка відстала, моху і лишайників скребком або щіточками, замащування дупел цементом. Всі відходи спалюють.
Цей захід важливий проти резервації збудників багатьох хвороб. Вирізування засихаючи гілок, хворих на чорний рак, звичайний рак, паршу, борошнисту росу, бактеріальний рак кори та інші хвороби.
При початковому ураженні рани лікують (без зачищення кори) сантаром СМ шляхом змащення місць уражень. При глибокому ураженні стовбурів і гілок кору зачищають, захоплюючи до 2 см прилеглої до рани здорової кори, і дезінфікують 1% -м розчином мідного купоросу купоросу або іншими речовинами, обов'язково заробляючи рани замазкою.
Збирання і заорювання опалих листків, зняття з дерев і знищення муміфікованих та гнилих плодів, перекопування пристовбурних ділянок. Ці заходи сприяють різкому зниженню резервації інфекції багатьох патогенів.
Для більш ефективного знищення резервації збудників чорного раку, парші, борошнистої роси, плодової гнилі та інших хвороб, а також проти лишайників і моху застосовують обприскування дерев 3% -ю бордоською рідиною. Цей захід здійснюють навесні, у фазі "зеленого конусу".
Для захисту стовбурів і скелетних сучків від сонячно-морозних опіків ефективне осіннє змащування 20-30% -м вапняним молоком з доданням (для кращого прилипання) до 20% збираного молока або 0,5% столярного клею.
Щоб запобігти розвитку на зерняткових породах іржі, поблизу садів знищують кущі ялівцю.
Весняний період (від початку розпукування бруньок до кінця цвітіння). Повторна побілка стовбурів і скелетних гілок вапняним молоком з доданням 1% -го залізного купоросу.
За інтенсивного розвитку парші в минулому році у фазі відокремлення пуп'янків - додаткове обприскування дерев 1% -ю бордоською рідиною або її замінниками.
У районах розвитку борошнистої роси та іржі в період відокремлення пуп'янків - обприскування дерев 1% -ю колоїдною сіркою (при температурі не нижче 20°С) або іншими фунгіцидами.
Літній період (після цвітіння до збирання). Відразу після цвітіння (обпадання листя) проти парші, чорного раку, іржі, бактеріального раку кори та інших хвороб, а також проти шкідників - переносників хвороб ефективне комбіноване обприскування. Як фунгіциди рекомендується застосовувати 0,4% -ну суспензією 80% -го з. п. поліхому (4-8 кг/га), 0,4% -ну суспензію 80% -го з. п. полікарбацину (по 4-8 кг/га) або 1% - ну бордоську рідину з доданням інсектицидів (баверсану, 20% к. е. - 0,3-1 л/га або біциклату, 50% к. е. - 1-2 л/га або ін.).
У районах розвитку борошнистої роси після цвітіння за комбінованим обприскуванням бордоською рідиною провадять обробку 1% -ю суспензією колоїдної сірки (8-16 кг/га), або 0,02% -ю суспензією байфидану, 25% к. е. (0,2-0,4 кг/га).
Через 15-20 днів після першого комбінованого обприскування здійснюють повторне тими ж фунгіцидами. Через 20 днів після цвітіння проти борошнистої роси проводять повторне обприскування 1% - ю колоїдною сіркою.
Третє комбіноване обприскування - через 20 днів, а за рясних дощів - додатково ще одне.
Систематичне збирання падалиці і опавшого листя запобігає збереженню інфекції парші.
Висока агротехніка у саду, дотримання правильного водного режиму, внесення добрив відповідно до результатів аналізу ґрунту, знищенню бур’янів тощо - забезпечують добрий розвиток дерев, посилюють їхню стійкість до хвороб.
Висновки
Парша - одна з найбільш поширених і шкідливих хвороб яблуні. ЇЇ збудник сумчастий гриб Venturia inaequalis (конідіальна стадія Fusicladium dendriticum), уражуючи листя, квітки, зав’язь, плоди, а іноді й пагони, зумовлює різке зменшення врожаю, погіршення товарної якості плодів, зниження стійкості рослин і продуктивності насаджень.
Основним джерелом первинної інфекції є сумчаста стадія патогену, яка формується і зимує на ураженому опалому листі яблуні. Додатковим джерелом первинної інфекції може бути також конідіальна стадія, що зимує на уражених пагонах яблуні і на території України зустрічається у Прикарпатті та Закарпатті.
Поширення первинної інфекції відбувається рано навесні і тісно збігається у часі з досить сприйнятливими до ураження фазами розпускання бруньок, цвітіння, утворення зав’язі, наростання листя і формування врожаю яблуні.
Прояв парші у південній степовій зоні України спостерігається на початку травня і збігається з початком цвітіння, у лісостеповій - у середині травня і співпадає із закінченням цвітіння зимових сортів яблуні. Але залежно від погодних умов строки прояву парші можуть варіювати здебільшого в бік запізнення, особливо у південній засушливій зоні.
В організації і проведенні заходів захисту яблуні від парші важливе значення має короткостроковий прогноз розвитку сумчастої стадії патогену, поширення сумкоспор і прояву хвороби. Його можна здійснювати на основі моніторингу погодних умов у ранньовесняний період і застосування розроблених нами моделей у вигляді рівнянь регресії.
З часу прояву парші розпочинається розвиток і поширення вторинної (конідіальної) інфекції, яка долучається до первинної (сумкоспорової) і триває протягом літа, внаслідок чого небезпека хвороби зростає і не припиняється аж до осені.
Поширенню і розвитку парші сприяє помірно тепла дощова погода, особливо у травні-червні, коли відбувається масова генерація інокулюму і рослини перебувають у найбільш вразливих фазах вегетації.
Шкідливість парші зростає в ущільнених і зрошуваних насадженнях, особливо при надкроновому зрошенні.
Однією з важливих складових інтегрованого захисту яблуні від парші та інших хвороб є хімічний метод. Незважаючи на серйозні недоліки пестицидів, застосування їх у садах збережеться і на найближчу перспективу.
Використана література
Абердин С. Фітосанітарний моніторинг плодового саду. К.: Урожай, 2000. - 300 с.
Довідник із захисту рослин / Л.І. Бублик, Г.І. Васечко, Ф.С. Каленич та ін. / За ред. М.П. Лісового. - К.: Урожай, 1999. - 744 с.
Довідник із захисту рослин (за ред. М.П. Лісового), К., 1999, С.744
Дядечко М.П. Біологічний захист рослин, Біла Церква, 2001, С.270
Корчагин В.Н. Защита сада от вредителей и болезней. - 3-е изд., перераб. и доп. - М, Колос, 1998, 287 с.
Пересыпикн В.Ф., Тютерев С.Л., Баталова Т.С., Болезни плодовых культур при интенсивных технологиях их возделывания. - М.: Агропромиздат, 1991. - 272 с.
Пересипкін В.Ф. Хвороби сільськогосподарських культур: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1973. – 426с.
Фітопатологія: Навч. посібник / за редакцією проф. Ф.М. Марютіна. – Харків. Еспада, 2008. – 552с.
Довідник із захисту рослин / Л.І. Бублик, Г.І. Васечко, В.П. Васильєв; За редакцією М.П. Лісового. – К.: Урожай, 1999. – 744с.
Ткачов В.М., Каленич Ф.С., Приходько В.П., Шестопал З.А. Заходи боротьби з хворобами яблуні в інтенсивних садах // Садівництво Міжвідомч. тематич. наук. зб. - К., - 1979. - Вип.27. - С.71-75
Черній В.В., Ріпамельник В.П., Бородай О.Ю. Напрямки інтенсифікації садівництва Поділля // Новини садівництва. - 1999. - № 1. - С.30-32.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора