Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Бухгалтерський облік у банках
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
РТ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Бухгалтерський облік
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Такі характеристики повною мірою притаманні плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженому поста новою Правління НБУ від 21.11.97 р. № 388.
Розвиваючи думку І.-Ф. Шерра, підкреслимо, що план рахунків — це сформована система рахунків. Основою такої системи є окремі рахунки, які передбачають планомірний, послідовний процес нагромадження системних облікових даних щодо об’єктів обліку. У таких спосіб забезпечується контроль готівки, приросту і спаду активних і пасивних складових майна і капіталу, тобто його зростання чи зменшення внаслідок здійснюваних господарських операцій.
Отже, план рахунків фінансових банківських установ — систематизований перелік рахунків фінансового обліку, що використовуються для реєстрації господарських операцій, тобто бухгалтерської інформації. Він є складовою національної системи бухгал тер ського обліку і відпрацьований відповідно до загальновживаних у міжнародній практиці принципів міжнародних стандартів обліку та фінансової звітності.
2.3. НАУКОВО-ПІЗНАВАЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ КАТЕГОРІЇ «ФІНАНСОВИЙ ОБЛІК»
У сфері бухгалтерського обліку працює велика кількість бухгалтерів-практиків. На перший погляд здається, що бухгалтерський облік є передусім суто практичною галуззю діяльності. Проте докорінні зміни, котрі сталися в нашому суспільстві, змушують змінити цей погляд. Річ у тім, що сформовані практикою всього радянського періоду бухгалтерські процедури в процесі реформування обліку втратили свою цілісність. Сукупність професійних інструментів і правил, нормативних рішень і інструкцій централізованого регламентування бухгалтерського обліку уже давно перестала відповідати сучасним його нормам. Отже, під практичні питання фінансового обліку, котрі досить успішно розв’язуються в банківській системі України вже тепер, необхідно підвести певну теоретичну базу, тобто впровадити в життя нову ідеологію обліку.
Слід опрацювати сучасну теорію предмета фінансового обліку, дослідити фундаментальні закономірності його функціонування, узагальнити відомі процедури бухгалтерського обліку.
За основу теорії фінансового обліку можна взяти парадигму організації бухгалтерського обліку, суть якої розкривається через методологію такого обліку і прямо пов’язаний з нею ефект певної невизначеності, оскільки оновлення методології, як правило, «відстає» від оновлення господарської діяльності. Сучасним способом подолання ефекту невизначеності, як уважає Т. А. Маль кова, з думкою якої слід погодитися, є поділ обліку на фінансовий і управлінський [65, с. 10]. На питання «як саме обліковувати» завжди складніше відповісти, ніж запровадити нові облікові об’єкти. Складніше тому, що ефект невизначеності залишається аж до опрацювання і затвердження методики стосовно нового об’єкта обліку.
За сучасного комплексного підходу до фінансового обліку він практично існує, але є ніби «вмонтованим» у загальну систему бухгалтерського обліку. Як уже зазначалося, фінансовий облік є обліковою підсистемою, але обмеженою подвійним записом і фінансовою звітністю. Зрозуміло, що у фінансовому обліку необхідно досягнути високого рівня комплексності облікових процедур, тобто домогтися повного «входження» первинного обліку в поточний фінансовий облік, а через нього — у фінансову звітність. Це досягається з допомогою сучасної облікової політики банку, сформованої, як уже неодноразово зазначалося, на базі нарахування доходів і витрат та принципів міжнародного обліку: оцінки, суттєвості, відповідності, сталості, відкритості, консолідації, безперервності, автономності, переваги сутності над формою, точного датування операцій.
Розглядаючи категорію (предмет) фінансового обліку, слід ураховувати такі фактори:
межі облікової процедури фінансового обліку визначаються первинним обліком і вхідним складом облікових об’єктів;
у систему облікової процедури вводиться те, що необхідно і можливо врахувати в чинній методології;
розширення складу облікових об’єктів і впровадження нових досягається завдяки документальному обліку.
Зазначені фактори зумовлюють напрями опрацювання понятійного апарату фінансового обліку, передусім його предмета. Центральною проблемою цього процесу слід вважати діалектику співвідношення контрольованих та неконтрольованих елементів функціонування фінансового обліку. Контрольовані формуються всередині системи «банк», а неконтрольовані визначаються зовнішнім (стосовно банку) середовищем. Взаємодія між цими елементами породжує виникнення певних багатовекторних економічних відносин між банком як суб’єктом господарських відносин та зовнішнім середовищем — відносини з іншими банками на міжбанківському ринку, з клієнтами, з державою. Украй важливо, окреслюючи предмет фінансового обліку, ураховувати діалектику суб’єктивного та об’єктивного в економічних відносинах, адже суб’єктивні рішення керівництва банку визначають напрями формування облікової політики. Єдиною стійкою ознакою суб’єктивізму в цьому розумінні є здатність і бажання приймати виважені управлінські рішення, що свідчить про взаємодію фінансового й управлінського обліку. Об’єктивність економічних відносин у питаннях обліку зумовлюється необхідністю його вдосконалення, що на сучасному етапі пов’язується із впровадженням міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Певна річ, предмет фінансового обліку має повністю охоплювати його процедуру, під якою автор розуміє логічно витриману чітку послідовність виконання бухгалтерських дій з відображення інформації в процесі реєстрації, групування, нагромадження, опрацювання, зберігання та використання облікових даних для формування фінансової звітності й управлінських узагальнень.
На мій погляд, процедура фінансового обліку повною мірою відповідає процедурі бухгалтерського обліку, що її описує економічна література.
Так, В. Ф. Палій та Я. В. Соколов [76, с. 62] виокремлюють у процедурі такі етапи: інвентар, вступний баланс, журнал, Головна книга, оборотна відомість і завершальний баланс. Ці етапи вповні відповідають змісту процедури фінансового обліку банку.
Передусім уже на початковому етапі облікового процесу забезпечується окремий облік капіталу акціонерів (засновників), що характеризується рівнянням фінансового обліку:
По суті, збігаються два обґрунтованих ними етапи облікового процесу, а саме: інвентар і вступний баланс. У наведеній формулі бракує зобов’язань банку перед юридичними і фізичними особами, оскільки початковий етап діяльності банку збігається в часі з фінансовим обліком процедури його реєстрації згідно зі статутом та засновницькими документами.
У процесі ведення банківського бізнесу зростають активи банку, проте зростають і зобов’язання, отже, основне рівняння фінансового обліку набирає вигляду:
Формування облікової процедури з огляду на це рівняння вкрай важливе для практичної діяльності банків: у фінансовому обліку необхідно завжди відокремлювати власні кошти банку від коштів його клієнтів (партнерів).
Наведене вище рівняння називають постулатом Шерра: величина капіталу підприємства дорівнює різниці між обсягом майна та кредиторською заборгованістю. І справді, І.-Ф. Шерр розглядає капітал як центр обліку, а за основу балансу бере рівняння:
Певна річ, баланс у такому розумінні є засобом для розкриття стадій кругообігу капіталу. Водночас капітал банку слід розглядати як сукупність внесених власниками (учасниками капіталу) власних коштів з метою їх збільшення в результаті об’єктивної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку (як результату цієї діяльності), а також за рахунок додаткових внесків самих учасників. Такий підхід до визначення капіталу прийшов на зміну терміна «статутний фонд», що був досить уживаний в економічній літературі практично до початку масової комерціалізації бізнесу.
Рівняння фінансового обліку Шерра свідчить, що обліковий процес має будуватися за системою реєстрації. В. В. Сопко її визначає як систему обліку господарських фактів не тільки за ознаками «що», а й за ознаками «чиє», тобто хто саме є власником відповідного майнового об’єкта [79, с. 52].
У процесі діяльності банк повинен забезпечити виконання власних зобов’язань перед клієнтами (партнерами) через досягнення необхідного рівня ліквідності. У цьому, на мій погляд, полягає суть економічних відносин, що виникають між банком як суб’єктом господарської діяльності та зовнішнім середовищем. Початком цих відносин є первинний етап нагромадження власного капіталу в процесі формування статутного капіталу комерційного банку.
Механізм цих відносин з моменту появи власності акціонерів (засновників) активізується в процесі розширення банківської діяль ності. Хоч він (цей механізм) визначається переважно чинним законодавством України, але на рівні банку всі відносини пов’язу ються інтегрованою системою бухгалтерського обліку, а їхню суть відбиває система фінансового обліку. Виходячи з цього теоретичного підґрунтя фінансового обліку, під його предметом слід розуміти економіко-правові відносини, що виникають у процесі господарської діяльності підприємства, зокрема банку. Певна річ, банки повною мірою залучено до загального процесу виробництва (створення) суспільного продукту, його обміну, розподілу й споживання.
Розвиваючи думку В. В. Сопка [25, с. 16] з орієнтацією її на банківську діяльність, можна так підійти до проблеми фінансового обліку: фінансовий облік у межах кожного банку є засобом, за допомогою якого здійснюється облік суспільного виробництва в межах корпоративних формувань і в державі в цілому.
Визначаючи предмет бухгалтерського обліку, вчені колишнього Радянського Союзу враховували принципи соціалістичної системи господарювання і колективної форми власності [80, с. 31; 81, с. 30; 77, с. 23]. Це було цілком логічним: адже конкретним етапам економічного розвитку відповідають адекватні постулати економічної науки, що узагальнюються в системі аргументованих поглядів. Оскільки таких поглядів багато, то вони можуть навіть і суперечити один одному. Утім будь-які погляди на проблему можна узагальнити, тобто в кожній групі знайти спільні концептуальні питання. Можливо через це на етапі рефор мування бухгалтерського обліку стали широко вживати поняття «парадигма» для означення системи поглядів на дальший розвиток та вдосконалення бухгалтерського обліку. Коли напрям удосконалення обґрунтовано, визначено сукупність елементів, які забезпечують ефективний механізм удосконалення облікової системи за вибраним напрямом, то є всі підстави казати про конкретну парадигму як узагальнену систему поглядів.
Як визначає В. В. Єременко, «в основу будь-якої парадигми покладено певну концепцію, тобто цілісну логічно обґрунтовану систему поглядів. Ядро парадигми складається з вихідних первинних понять, системи основних принципів і законів, а також імовірних гіпотез» [82, c. 73].
За такого підходу треба визнати існування кількох парадигм фінансового обліку; управлінського обліку; інтегрованого облікового механізму банку. Усе, викладене вище, доводить, що ці парадигми об’єднують конкретні системи поглядів. Будучи позитивно обґрунтованими, вони не можуть заперечуватися будь-якими неаргументованими доказами їхньої безпідставності. Отже, під парадигмою розуміємо компактну, логічно пов’язану послідовність поглядів на проблему. Парадигма бухгалтерського обліку має впису ватися в його концепцію як головні базові принципи, відповідно до яких формується облікова політика банку і складається фінансова звітність.
Процес опрацювання сучасних парадигм бухгалтерського обліку вже пройшов багато етапів і нині перебуває на завершальній стадії. Уже доведено необхідність та об’єктивні передумови паралельного функціонування фінансового та управлінського обліку в межах системи бухгалтерського обліку, а тому, на мою думку, наспів час відмовитися від будь-яких дискусій щодо доціль ності такого поділу системи, а опрацьовувати напрями її вдосконалення, базуючи їх на твердій теоретичній базі.
Ринкові механізми господарювання вже на сучасному етапі розвитку ринкових відносин змінили загальні підходи до голов них завдань бухгалтерського обліку.
Парадигма функціонування підсистеми фінансового обліку акцентує його спрямування на підтримку інтересів власників комерційної організації, зокрема акціонерів банківських установ. Уже далі, в процесі взаємодії з правилами податкового обліку, розв’язуються питання щодо запобігання фактам штрафів і фінансових санкцій з боку податкових та інших контрольних органів. Такий порядок є цілком новим для нашого бухгалтерського обліку, бо, як відомо, механізм його дії до початку реформування активно працював на податкове законодавство. Нині такий підхід породжує вкрай негативні тенденції: бухгалтери багатьох комерційних структур, особливо у сфері малого та середнього бізнесу, у практичних питаннях ведення обліку занедбують засадничі принципи фінансового обліку, як і раніше пристосовуючи його до обліку податкового. Цю хибну тенденцію спричинено необґрунтовано жорсткою податковою політикою, що діє в країні, недостатньою увагою засновників до облікових процесів у організаціях, власниками котрих вони є і, головно, практично повною безконтрольністю з боку будь-яких уповноважених органів за дотриманням норм фінансового обліку [83, с. 13]. Хоч у банківській практиці норми фінансового обліку визнано пріоритетними, і вони підлягають контролюванню відповідними підрозділами НБУ, проте фінансові санкції за їх порушення настільки незначні проти санкцій за порушення податкового законодавства, що більшість керівників та головних бухгалтерів банків воліє «заплющувати очі» на недотримання таких, натомість усіляко намагаючись не наражатися на перевірки податківців.
Отже, парадигму фінансового обліку, котра потребує змін вимог до якості інформації такого обліку, ще недостатньо визнано обліковою практикою. Водночас вироблення сучасної парадигми неможливе без детального опрацювання предмета бухгалтерського обліку. Цьому допомагає впровадження ринкових механізмів господарювання, яким властиві процеси роздержавлення, приватизації, створення підприємств з різними формами власності.
Заслуговує на увагу обґрунтування предмета бухгалтерського обліку, що належить Ф. Ф. Бутинцю. Предметом обліку він уважає не об’єкт безпосередньо (активи і пасиви) в їх фізичному розумінні, а інформацію про них, яка необхідна для управління: «Предмет обліку — це факти господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів підприємства в процесі придбання, вироб ництва, збуту, розрахункові відносини підприємства з різними фізичними і юридичними особами, фінансові результати та їх використання, формування інформації фінансового характеру для внутрішніх і зовнішніх користувачів» [84, с. 37].
У такому визначенні предмета досить чітко показано, що система обліку охоплює всі сфери діяльності суб’єкта господарювання, характеризуючи економічні (виробничі) процеси, джерела та рух господарських засобів у процесі виробництва, розподілу, обороту (господарські процеси).
Не вдаючись до модної нині тенденції «переозначення» багатьох усталених категорій обліку, що не завжди доцільно, предметом бухгалтерського обліку слід визнавати засоби господарства і господарські процеси. А вже відтак — формується адекватна інформація про їхній стан та зміни.
Такої думки дотримуються відомі вітчизняні науковці М. В. Ку жельний та В. Г. Лінник у новому підручнику «Теорія бухгалтерського обліку» [85]. Зокрема вони звертають увагу на взаємозв’язок об’єктів бухгалтерського обліку та його предмета. «Без чітко визначених об’єктів неможлива реалізація предмета бухгалтерського обліку. Об’єктом завжди може бути певний предмет чи певна діяльність. Отже, термін «предмет» і термін «об’єкт», як правило, озна чають те саме» [85, с. 32].
Об’єкти бухгалтерського обліку дуже різноманітні. У банку вони узагальнені всіма напрямами банківської діяльності.
Проте, хоч як характеризувати фінансовий облік, відносини, що виникають у процесі господарської діяльності в обох її аспектах (економічному та юридичному) треба визнавати за основу предмета обліку.
Банк як економічно та юридично самостійний суб’єкт ринкових відносин розглядає проблеми управління власною фінансово-господарською діяльністю на основі інформації, що формується в межах предмета обліку, але динаміка зовнішнього середовища примушує сучасні банки перетворювати процес формування інформації на все складніші системи. Підтвердженням цьому може бути розширення інформаційних можливостей обліку за рахунок окремої підсистеми — фінансового обліку.
Предмет фінансового обліку конкретизується його об’єк тами. В. В. Сопко підкреслює, що бухгалтерський облік треба провадити так, аби будь-коли можна було б установити «що», тобто які об’єкти є в господарстві, та «хто» є власником цих об’єктів [79, с. 52].
Певна річ, завдяки опрацьованим методикам система бухгалтерського обліку забезпечує отримання відповідей на поставлені запитання. Якщо цю проблему розв’язує система в цілому, то за законами системного дослідження її розв’язуватиме і кожна підсистема зокрема. Йдеться про підсистеми фінансового, управлінського та податкового обліку, що об’єднані спільною метою — формування інформації про реальний фінансовий стан банку. Інша річ, що підходи до обліку об’єктів у підсистемах різні. Як ми вже довели, поділ бухгалтерського обліку на фінансовий і управлінський здійснюється тільки методологічно. Увесь процес організації бухгалтерського обліку в розрізі підсистем концентрується в одному центрі — бухгалтерії, що додатково свідчить про збіг об’єктів бухгалтерського і фінансового обліку з дальшою деталізацією необхідних показників у підсистемах управлінського й податкового обліку.
Категорію «об’єкт» слід розглядати з позицій як теорії, так і практики ведення фінансового обліку. У такий спосіб характеризують і систему бухгалтерського обліку взагалі. Так, автори англійського підручника «Теорія бухгалтерського обліку» М.-Р. Метьюс та М.-Х. Перера вказують на поширену думку, що бухгалтерський облік, будучи орієнтованим на практику, і сам формується під тиском практичних потреб [86, с. 15]. Певна річ, між теорією і практикою обліку існує взаємозв’язок. Теорії виникають з огляду на необхідність розумного пояснення того, що роблять або планують зробити бухгалтери [86, с. 15]. Це і дає додаткові підстави наголосити на науково-пізнавальних елементах категорії фінансового обліку.
Підпадаючи під облікові процедури опрацювання та аналізу, об’єкти фінансового обліку відображаються у фінансовій звітності. Метьюс і Перера вважають, що у фінансової звітності не може бути цілей; цілі мають тільки люди, які вимагають складання звітності і є її користувачами [86, с. 151].
Те, що здебільшого помилково вважають цілями фінансової звітності управління, насправді є її функціями. Так, до функцій відносять демонстрацію відокремленого від власності управління, забезпечення інформацією процесу прийняття рішення і підзвітність однієї групи користувачів іншій.
Позитивний вплив механізму виявлення функцій на облік можливий тільки в процесі ведення обліку за необхідною номенклатурою об’єктів.
Об’єкти фінансового обліку слід розглядати в статиці та в динаміці.
У статиці класифікуємо об’єкти фінансового обліку з огляду на економіко-юридичний аспект фінансової діяльності банку. Передусім виокремлюємо об’єкти діяльності (економічний аспект): господарські засоби за їхнім складом та розміщенням та джерела формування господарських засобів (юридичний аспект).
У динаміці об’єктами фінансового обліку, на наш погляд, є банківські операції та фінансові результати.
Беручи до уваги економічний аспект класифікації об’єктів фінансового обліку слід виходити з того, що господарські засоби (з огляду на їхній склад та розміщення) в цілому формують активи будь-якого суб’єкта господарювання. Проте в банках активи переважно складаються із фінансових засобів, а не з фізичних об’єктів. Тому основні об’єкти фінансового обліку банку — це банківські портфелі: інвестиційний та кредитний. Для багатьох складових банківських портфелів характерною є наявність ризиків утрат, отже, ризики теж належить віднести до об’єктів фінансового обліку. Для обґрунтування необхідності визнання об’єктами фінансового обліку інвестиційного та кредитного портфелів та банківських ризиків слід виходити з того, що ці об’єкти передусім пов’язані зі створенням додаткового капіталу.
Імовірність його отримання зростає за умови, коли вкладені кошти компенсують первісні витрати і забезпечують додатковий прибуток.
Застосування принципу нарахування до обліку доходів банку спричинило суттєве поповнення складу об’єктів фінансового обліку. Для доказу цього скористаємося поняттям завершеної угоди [87, с. 38]. Певна річ, формуючи інвестиційний чи кредитний портфель, тобто купуючи цінні папери чи розміщуючи кредитні ресурси, банк має справу із незавершеною угодою. Тільки після того, коли кредит повертається без втрат, а придбані цінні папери дають відсотковий чи комісійний дохід, угоду можна розглядати як завершену. У теоретичних дослідженнях російських авторів А. М. Хоріна та С. А. Кукіна такий підхід має назву «принцип критичного моменту» [88, с. 8]. Він означає, що господарська операція має бути зареєстрована документально на момент переходу права власності або за виникнення зобов’язань щодо оплати. За таких обставин слід розглядати «нараховані доходи» та «нараховані витрати» як об’єкти фінансового обліку. Ці об’єкти за їхнім економічним змістом можна віднести до нематеріальних [89, с. 10], оскільки на момент визнання нарахованих доходів банк ними ще не володіє, тобто вони не перетворені на матеріальні цінності, а є суто правовою (юридичною) категорією.
Необхідність їх виокремлення як об’єктів фінансового обліку саме і пояснюється принципом «незавершеної угоди», що характерний для основних банківських операцій.
Щодо інших господарських засобів як об’єктів фінансового обліку банків, то вони збігаються із такими, що традиційно визнані теорією бухгалтерського обліку. Їх розглядаємо з погляду їхньої сутності, тобто як матеріальні цінності, виражені в матеріальних предметах. Це основні засоби, що належать банку на правах власності, господарські матеріали, кошти в касі та на кореспондентських рахунках (національна та іноземна валюта).
Серед об’єктів господарських засобів спеціально виокремлюємо нематеріальні активи та дебіторську заборгованість.
Класифікуючи у такий спосіб господарські засоби банку, можна будь-коли встановити, що саме він має, тобто чим володіє. Вочевидь, йдеться передовсім про активи банку як потенційну можливість створення доходу. Водночас виокремлені об’єкти з огляду на економічний аспект їхньої класифікації забезпечують потреби процедури фінансового обліку як логічної послідовності виконання бухгалтерських дій і відображення інформації для формування показників балансу в частині його активів.
Зміни стану господарських об’єктів фінансового обліку прямо пов’язуються зі змінами джерел їх формування. Установити, хто є власником господарських засобів банку, — це й означає сформувати уявлення про пасиви банку.
Трансформуючи основне бухгалтерське рівняння з урахуванням виокремлених як об’єкт фінансового обліку банківських ризиків, отримаємо рівняння такого змісту:
Банківські пасиви в основному складаються з депозитів, тобто вкладів клієнтів, та запозичених ресурсів у національній та іноземній валютах.
Капітал банку як об’єкт фінансового обліку складається з таких частин:
1) основного капіталу;
2) додаткового капіталу.
Основний капітал включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку; надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.
Додатковий капітал може включати:
1) нерозкриті резерви;
2) резерви переоцінки;
3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які:
мають бути незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;
не підлягають погашенню з ініціативи власника;
можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’яв лення банку вимоги про припинення торгових операцій;
забезпечують можливість відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків за умови, що рівень прибутковості не дає змоги здійснити такі виплати;
4) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше п’яти років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвесторові після погашення претензій решти кредиторів).
Зазначені елементи капіталу банку законодавчо затверджено Законом України «Про банки і банківську діяльність» [8, с. 30].
Слід підкреслити, що обсяг капіталу фігурує в багатьох розрахунках нормативних показників діяльності банку відповідно до чинних вимог регулювання банківської діяльності.
Визнаючи власний капітал умовою фінансової стабільності банку, передусім слід указати на показник адекватності капіталу, тобто співвідношення між розміром регулятивного капіталу (основний і додатковий капітал) і сумою зважених до ризику активів. Від банків вимагається підтримувати їх регулятивний капітал на рівні, що становить не менше 8 відсотків зважених до ризику активів і позабалансових зобов’язань. Для банку, що розпочинає операційну діяльність, цей норматив протягом перших 12 місяців має становити не менше 15 відсотків, протягом наступних 12 місяців — не менше 12 відсотків.
Запропонована класифікація об’єктів фінансового обліку відповідає потребі визначення якісних параметрів діяльності банку.
Розгляду об’єктів фінансового обліку в статиці з орієнтацією на класифікацію: 1) господарських засобів за їхнім складом та розміщенням (об’єкти господарської діяльності — економічний аспект); 2) джерел формування господарських засобів (суб’єкти господарської діяльності — юридичний аспект) — передує розгляд об’єктів фінансового обліку в динаміці, тобто тих облікових процедур, що здійснюються за всіма операціями банку в процесі його фінансово-господарської діяльності.
Перша і найважливіша частина процедури обліку — аналіз змісту операції для визначення конкретного об’єкта обліку. Тут необхідні знання концептуальних основ фінансового обліку. На цьому етапі бухгалтер виконує такі професійні дії: ідентифікацію операції в часі, оцінку за вартістю, класифікацію за номенклатурою плану рахунків, тобто визначення кореспонденції рахунків для відображення зміни господарських засобів та джерел їх формування.
У такий спосіб інформація про здійснену операцію реалізується в бухгалтерському записі. Згідно з принципами фінансового обліку за вартісним показником, що відбиває вплив господарської операції на об’єкт бухгалтерського спостереження, визначаються кореспондуючі рахунки, на яких обліковуються об’єкти фінансового обліку, що змінилися під впливом конкретної операції.
Отже, об’єкти фінансового обліку характеризують зміст, обсяг і зміни в часі будь-якої інформації стосовно ведення банківської діяльності. З урахуванням цього виокремлення об’єктів фінансового обліку орієнтується на розв’язання конкретних проблем уп равління активами, пасивами та капіталом банку.
Науково обґрунтоване виокремлення об’єктів фінансового обліку забезпечує достатню аналітичність бухгалтерської інформації та її здатність служити завданням поточного контролю, що формує уявлення про цілісність підсистеми фінансового обліку та достатню повноту інформаційного ряду.
До цього слід додати, що об’єкти фінансового обліку реалізують його предметну сутність (рис. 2.7).
Предметна сутність фінансового обліку засвідчує його практичне значення для банківського бізнесу. Розуміння загального характеру банківської діяльності забезпечує керівництву банку можливість визначати господарську політику з урахуванням змін як внутрішнього стану системи «банк», так і зовнішнього (щодо банку) економічного середовища. Певна річ, ці зміни реєструються, аналізуються та опрацьовуються в процесі функціонування передусім підсистеми фінансового обліку. Як наслідок, формується інформація, на основі якої можна приймати виважені управлінські рішення. Утім отримання суттєвої та достовірної інформації про фінансовий стан системи «банк» здійснюється в процесі застосування конкретних методик її опрацювання та узагальнення. Насамперед ці методики мають вписуватись у межі загального методу обліку як системи безперервного, суцільного і достовірного відображення стану і зміни вартості активів банку, його капіталу та зобов’язань.
Рис. 2.7. Схема об’єктів фінансового обліку
У вітчизняній теорії бухгалтерського обліку вважається, що його метод включає вісім елементів: документацію та інвентаризацію, оцінку і калькуляцію, систему рахунків і подвійний запис, баланс і звітність. Слід підкреслити, що в багатьох наукових дослідженнях погляди на склад елементів методу різняться. Ґрунтов ний аналіз цього питання зроблено Я. В. Соколовим у його «Очерках по истории бухгалтерского учета» [90].
Проте щодо кількості елементів можна посперечатися. Вона залежить від того, як організаційно формується підсистема фінансового обліку. Наприклад, калькуляцію можна відносити до елементів як управлінського, так і фінансового обліку.
Система рахунків і подвійний запис — обов’язковий елемент методу фінансового обліку, але в підсистемі управлінського обліку їх можна не використовувати. Це також стосується документації та інвентаризації.
Певна річ, баланс (балансовий звіт) є підсумковим етапом фінансового обліку, водночас звітність є елементом всіх підсистем бухгалтерського обліку. На мою думку, елементами методу фінансового обліку слід визнати передусім систему рахунків та подвійний запис. Решту традиційних елементів методу можна віднести до прийомів фінансового обліку, а саме: первинне спостереження (документація та інвентаризація); вартісне вимірювання (оцінка і калькуляція); підсумкове узагальнення (баланс та звітність).
Слід зазначити, що проблематиці методу бухгалтерського обліку було присвячено праці багатьох радянських учених [80, 81, 91, 92, 77]. Нині вже не варто спинятися на докладному аналізі їхніх праць через суттєві зміни в системі обліку, що сталися в процесі формування ринкових відносин.
Проте навіть за умов зміненої ідеології обліку під методом слід розуміти сукупність способів дослідження, які уможливлюють всебічне вивчення науки про бухгалтерський облік. Хоч змінюється сутність облікової системи, а отже, змінюється й визначення методу, це загалом не порушує суті бухгалтерського обліку як системи.
Як підтвердження цієї тези наведемо погляд на метод бухгалтерського обліку М. Т. Білухи. «Метод — це сукупність конкретно-емпіричних методичних прийомів відображення обігу капіталу в процесі нагромадження, збереження та використання для подальшого його зростання» [93, с. 47].
Але пов’язувати метод тільки з прийомами відображення обороту капіталу нині вже недостатньо. Треба казати про систему відображення стану та змін у фінансово-господарській діяльності. За такого підходу метод фінансового обліку розглядається як система статичного та динамічного моделювання фінансово-господарської діяльності банку в її економічному та юридичному аспектах за допомогою подвійного запису, плану рахунків (системи рахунків) та стандартів (положень), тобто методик обліку конкретних об’єктів. Цей погляд на метод обліку аргументовано Ю. А. Веригою [94, с. 125]. З огляду на врахування нових підходів до функціонування системи бухгалтерського обліку таке визначення методу фінансового обліку є, на мою думку, логічно завершеним елементом теорії фінансового обліку.
Для опрацювання ефективної системи моделювання фінансово-господарської діяльності банку необхідно насамперед чітко визначити методи її вивчення та дослідження.
У популярному в американських університетах підручнику «Економікс: принципи, проблеми і політика», що широко відомий також і в Україні, автори вказують на можливий рух в процесі вивчення економічних проблем як від теорії до фактів, так і від фактів до теорії [95, с. 20]. Ця загальноекономічна теза повною мірою стосується методу фінансового обліку. Йдеться про застосування як дедуктивного, так і індуктивного методу. Автори названого підручника К. Р. Макконнелл та С. Л. Брю під індукцією розуміють «викристалізовування» або виокремлювання принципів із фактів. Фактично процес пізнання починається з нагромадження фактів, які згодом систематизуються в такий спосіб, щоб дати можливість зробити узагальнення або встановити певний принцип. Індукція рухається від фактів до теорії, від одиничного до загального. Отже, за інформацією відносно змісту кожної окремої операції, здійсненої банком, через узагальнення формується зведена інформація про фінансовий стан системи «банк».
У разі засвоєння провідних принципів ведення фінансового обліку можна сформулювати цілком логічну базу фінансового обліку, котра описуватиметься обліковою політикою банку.
За такого підходу до процесу пізнання застосовується дедуктивний метод, який рухається від загального до одиничного, від теорії до фактів. Дедукція і індукція є взаємодоповнювальними методами дослідження. У їхній єдності ми й бачимо економічний зміст загального методу фінансового обліку.
Сформульовані дедуктивним методом принципи фінансового обліку служать орієнтирами в процесі спостереження, збирання, опрацювання і систематизації первинної інформації про здійснені банківські операції.
Індуктивний і дедуктивний підходи не є такими, що заперечують один одного. З облікових тверджень, виведених способом індуктивних узагальнень, ті чи інші бухгалтерські процедури випливають з більшою чи меншою ймовірністю.
Водночас твердження, отримані дедуктивно, визначають конкретну техніку обліку [86, с. 103]. Інакше кажучи, загальні судження формулюються індуктивно, але принципи і техніка виводяться дедуктивно. У застосуванні до фінансового обліку індукція відштовхується від спостереження фінансової інформації, тобто на базі взаємозв’язків, що повторюються в спостереженнях, проводяться узагальнення і формуються облікові принципи.
Побудова теорії за дедуктивного підходу починається із визначення конкретної мети. Далі необхідно опрацювати логічну структуру для її досягнення. Дедуктивний підхід включає: визначення мети фінансової звітності; вибір базових основ фінансового обліку та конкретних облікових принципів; опрацювання методичних прийомів фінансового обліку.
Застосування індуктивного та дедуктивного підходів чітко простежується в самій суті програми реформування облікової системи банківських установ України.
Ясна річ, що загальної мети реформування, а саме: забезпечення реального відображення фінансового стану банку через показники фінансової звітності, — можна було досягнути тільки в процесі впровадження нових принципів фінансового обліку банківських операцій.
Сукупність можливих принципів і опис методичних прийомів формують загальний інструментарій фінансового обліку — облікову політику. Отже, методологію фінансового обліку можна розглядати як сукупність принципів побудови конкретних методик обліку банківських операцій і формування узагальнених показників фінансової звітності.
Методологію слід розуміти також як опис логічної системи взаємозв’язаних цілей та понять, що створюють підсистему фінансового обліку та звітності. Методологія постійно вдосконалюється під впливом зміни господарських процесів як всередині банку, так і у зовнішньому щодо нього середовищі. Отже, удоско налення методології — це засіб розв’язання конкретних управлінських проблем.
Саме методологія фінансового обліку забезпечує сприйняття господарського процесу, що відбувається в банку, як конкретної економічної задачі, розв’язання якої здійснюється інформаційними способами.
За опрацювання методологічної бази фінансового обліку обов’яз ковими елементами необхідно вважати такі:
застосування вартісного вимірника фінансової інформації;
узагальнену класифікацію економічних подій та здійснених операцій;
суб’єктивізм виконавців облікових процедур;
суттєвість інформації;
реальну оцінку активів та зобов’язань;
концептуальні (базові) принципи формування показників фінансової звітності;
банківські ризики;
бухгалтерські ризики.
За сучасних змін у системі бухгалтерського обліку еволюція облікової процедури послідовно відбувається в елементах первинного, поточного обліку і звітності.
Досліджуючи питання методології, варто зазначити, що методологія обліку завжди гарантує функціональність документального обліку, можливість використання облікової інформації в управлінні і контролі. Однак негативною рисою методології є те, що розв’язати одночасно всі проблеми інформаційного забезпечення управління на практиці також неможливо. Певна річ, спочатку з’являються нові об’єкти, а вже потім формується методологічний інструментарій їхнього обліку.
Уся сучасна методологія ґрунтується на базових (концептуальних) основах міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) стосуються принципових питань обліку господарських операцій, здійснюваних суб’єктами господарювання, незалежно від форми власності та специфіки діяльності. У них також подаються чіткі вимоги стосовно відображення результатів здійснених операцій у фінансовій звітності.
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку забезпечують прозорість фінансової звітності, тобто створення середовища, що в ньому інформація про реальні економічні умови, прийняті рішення і фактичні дії є зрозумілою та доступною всім учасникам фінансово-економічних відносин.
Чітке дотримання принципів МСБО сприяє гармонізації бухгалтерського обліку та звітності, закладаючи базу для правильного сприймання інформації та її порівнянності, що є необхідною умовою розвитку сучасної ринкової економіки.
Водночас було б неправильно трактувати МСБО тільки як нормативний документ, що регламентує способи ведення обліку. У МСБО визначено не лише головні орієнтири, а й передбачено процедури підготовки і подання фінансової звітності. Отже, деталізація окремих питань з урахуванням національних традицій та особливостей ведення обліку входить до компетенції регулювальних органів тих держав світу, які сприймають концептуальні основи МСБО як базу формування національної системи обліку та звітності. Відмітною рисою будь-якої справжньої інформації має бути її корисність, а цього можна досягти лише зробивши її відкритою і прозорою згідно з вимогами МСБО.
Національний банк як центральний банк України залишив за собою монопольне право регламентувати обсяги та склад звітної інформації щодо банківської системи, ґрунтуючись на вимогах МСБО стосовно формування звітних показників та механізму їх подання у фінансовій звітності банків. Усе це загалом дає змогу не лише надавати необхідну інвесторам, клієнтам банку прозору інформацію, а й дотримуватися принципу підзвітності у відносинах із органами державного управління, контрольними органами, міжнародними фінансово-кредитними інституціями. Саме ці групи користувачів банківської інформації в кінцевому підсумку і визначають рейтинг банку на ринку капіталів та інвестицій.
Удаючись до методу аналогій спробуємо охарактеризувати МСБО з нетрадиційного боку. Так, із курсу початкової школи ми знаємо про існування певних одиниць виміру — грошових чи натуральних (метри, гектари, кілограми тощо). За своєю суттю МСБО нагадують вимірювання статей активу балансу та статей пасиву — капіталу і зобов’язань. Зрозуміло, зробити їх грошову оцінку нескладно. Проблема в іншому — в тому, як забезпечити ефективні методики формування цих елементів балансу з урахуванням тільки реальних показників їхнього стану.
Це дуже важливо з огляду на те, що основу ефективного і стабільного розвитку банківської, утім як і будь-якої іншої підприємницької діяльності, забезпечують тільки реальні оцінки ефективності бізнесу.
Сучасна банківська практика передбачає поєднання управління ресурсами з постійним прагненням збільшувати обсяги високодохідних активних операцій. Підприємництво — цей відомий термін ринкових відносин — стосовно банківських установ є здатністю банку виявити можливості для ведення діяльності і вміння з них скористатися. Виявити такі можливості дає змогу оцінка банківського бізнесу на основі інформаційної бази фінансового, управлінського та податкового обліку.
Відправною точкою цієї оцінки є бухгалтерська звітність. Практика потребує розроблення н...
28.04.2013 18:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора