Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національна академія внутрішніх справ України
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Конституційне право
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Навчально-науковий інститут підготовки слідчих і криміналістів
Кафедра конституційного права
Наукова робота
на тему:
“Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку”
План.
Вступ.
Виборчі системи у світовій практиці.
Фактори встановлення змішаних виборчих систем.
Структура виборчого бюлетеню, як спосіб голосування.
Величина виборчого округу.
Методи конвертування голосів виборців у депутатські мандати.
Генезис української електоральної системи.
Політико - правовий аналіз сучасної виборчої системи України.
Перспективи розвитку виборчої системи України.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ.
Становлення України як демократичної держави спонукає її всіма засобами забезпечувати реалізацію прав людини і громадянина, визначених у Конституції України. Як відомо, Конституція України закріплює досить широкий спектр прав, які можна класифікувати на різні групи. Але серед цього спектра можна виділити ті права, які є найнеобхіднішими кожному громадянину. Такими, на нашу думку, звісно, крім особистих прав, є політичні права, зокрема право громадян на управління державою. Так, ч.3 ст.21 Загальної декларації прав людини стверджує, що воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля має проявлятися у періодичних нефальсифікованих виборах. У ст.25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права записано, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації та без необґрунтованих обмежень право на участь у веденні державних справ безпосередньо та через представників, а також голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах. Засобом реалізації права громадянина на управління державою є виборча система. В залежності від виборчої системи, яка встановлена в державі права громадян при формуванні органів державної влади, можуть або розширюватись, або ж звужуватись.
Вихід України на демократичний шлях розвитку спонукає до глибокого вивчення сучасного стану її виборчої системи та перспектив її розвитку. Адже вибори є одним з найосновніших механізмів отримання влади в демократичній державі.
Зазначимо, що вибори, як політичне явище, існували ще в первісному суспільстві, де вигравав сильніший. Але кожен етап розвитку суспільства приносив нові нюанси у цей інститут.
Кінець 80-х початок 90-х років ХХ століття став періодом переходу багатьох країн від тоталітарного до демократичного політичного режиму. В багатьох державах в цей час відбувалися кардинальні зміни у політичні, економічній, соціальній сферах. Зазнають кардинальних перетворень і виборчі системи: відбувається пошук оптимальної виборчої системи – системи, яка б забезпечила справедливе, рівне представництво всього народу держави у законодавчому органі.
Зазначимо, що процес пошуку оптимальної виборчої системи в Україні відбувається у надзвичайно складних умовах перехідного суспільства. Основні параметри виборчих систем для кожного виду виборів у Конституції України не знайшли свого втілення. Це спричинило вирішення проблеми обрання моделі виборчої системи в рамках відповідних виборчих законів, процес напрацювання яких є вкрай динамічним за умов швидкого розвитку відповідних політичних процесів. Варто також зауважити, що протягом 90-х років минулого століття склалася практика проведення кожних наступних парламентських виборів за новим виборчим законом, який фіксував щоразу нову модель виборчої системи. Лише починаючи з 1997 р. змішана виборча система почала застосовуватися в Україні (згідно із Законом України “Про вибори народних депутатів України” від 24.09.1997 р.). Ця система збережена і в чинному законі України “Про вибори народних депутатів України”.
Та після прийняття останнього закону “Про вибори народних депутатів України” дискусії щодо зміни виборчої системи України не припиняються. Це є закономірним явищем, бо пошук оптимальної виборчої системи для України – це складний і водночас відповідальний процес.
Та оскільки проблема пошуку оптимальної виборчої системи для України є досить складною і містить багато підходів для її вирішення, то виникає потреба вказати на ряд особливостей проведення дослідження.
По-перше, у даній дослідницькій роботі під поняттям “виборча система” буде розумітися спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених на те осіб.
По-друге, слід зазначити, що в цій роботі під словом “вибори” буде розкриватися вибори до парламенту, якщо не зазначено іншого. Адже саме цей орган є повноважним представником усього народу, він є колегіальним органом, а тому особливості тієї чи іншої електоральної системи кардинально позначаються на його складі.
По-третє, дана робота не містить аналізу більшості технічних моментів виборчого процесу. В ній зосереджена увага лише на основних елементах виборчої системи: величина і нарізка виборчих округів, структура виборчого бюлетеню, правила розподілу місць. Решта факторів стосуються механізму виборів і не будуть предметом нашого розгляду.
Виборчі системи у світовій практиці.
Для знаходження шляхів удосконалення сучасної виборчої системи України досить важливо проаналізувати досвід інших країн у цій галузі. Найцікавішим для нас буде відповідний досвід тих краї, що мали з Україною подібні умови формування демократичних інститутів. Це, перш за все, країни Східної та Центральної Європи, ті з них, що мають комуністичне минуле, та інші, які мають реальні напрацювання в даній сфері.
Фактори встановлення змішаних виборчих систем в країнах колишнього соцтабору.
Змішані виборчі системи з’явилися там, де процес демократизації включив відчутний момент домовленостей між правлячою партією та опозицією. Найцікавішими прикладами такого роду є Болгарія та Угорщина.
В Болгарії, після падіння режиму Т. Живкова та приходу до влади П. Младенова, Болгарська соціалістична партія, далі БСП, під тиском опозиції змушена була погодитись на проведення переговорів, результатом яких стало прийняття змішаної виборчої системи. Причиною такого вибору стало те, що БСП та Союз демократичних сил, далі СДС на момент проведення переговорів мали значні політичні ресурси. БСП, маючи вплив у невеликих містах і селах, які чисельно переважали, прагнула встановити мажоритарну виборчу систему. СДС, маючи вплив у великих містах, а отже і значної частини електорату Болгарії, прагнула запровадити пропорційну систему. Запроваджена таким чином, прийнята змішана виборча система стала компромісом між правлячою партією і опозицією.
Вона передбачала, що в народні збори половина з 400 депутатів обиратиметься за мажоритарною виборчою системою в одномандатних округах у два тури. Решта 200 – в багатомандатному окрузі на основі принципу пропорційного представництва по так званому. методу д‘Ондта в порівняно невеликих округа (в них переважно розподілялось від 4 до 11 місць, лише в одному – 17, та ще у столичному Софійському окрузі – 26). Результати виборів проведених за цією методою виявилися такими: завдяки мажоритарному елементу виборчої системи соціалістам вдалося, отримавши 47,2% голосів виборців в цілому (частина кількостей голосів, отриманих БСП за пропорційною і мажоритарною виборчою системою становлять відповідно 48,5% та 57%), зайняти 52,8% місць у парламенті; СДС, отримавши в цілому по країні 36,2% голосів виборців (за пропорційною системою – 37,5, за мажоритарною – 34,5%), отримав у парламенті 36% місць.
В умовах політичної поляризації, коли майже всі голоси відійшли до двох найбільших партій, пропорційна система не дозволила б соціалістам конвертувати свої 47,2% голосів в абсолютну більшість місць. Але це було досягнуто завдяки мажоритарному елементу виборів.
В Угорщині причини запровадження змішаної виборчої виборчої системи були подібні до тих, що існували в Болгарії. Тобто, було досягнуто компромісу між правлячою партією, яка відстоювала мажоритарну виборчу систему, і опозицією, якій була вигідна пропорційна система.
Сама ж виборча система Угорщини стала досить складно. З 386 місць 176 мандатів розподілялися в одномандатних округах по мажоритарній системі у два тури, 152 місця розподілялися по пропорційній системі в 20 порівняно невеликих округах, а решта 58 обирались на загальнонаціональному рівні шляхом застосування пропорційного принципу до голосів, що виявилися невикористаними на двох перших рівнях. Для обрання в одномандатному окрузі застосовувалася система абсолютної більшості. До того ж у виборах мало взяти участь не менше половини зареєстрованих виборців. Якщо ці умови не виконувалися, то проводився другий тур. У випадку, якщо в першому турі була порушена квота явки виборців, то всі кандидати мали право брати участь у другому турі. Якщо жоден кандидат не отримував у першому турі абсолютної більшості, на другий тур проходили троє, а також всі ті, хто отримав понад 15% голосів виборців. На регіональному рівні застосовувалася система виборчих квот. Вони визначались шляхом ділення загальної кількості дійсних бюлетенів в окрузі на кількість пропонованих мандатів плюс один. Якщо в результаті процедури підрахунку голосів певна кількість місць в окрузі виявилася незайнятою, вакансії передавалися на поділ на загальнодержавний рівень. В національній виборчій комісії підсумовувались нереалізовані голоси виборців і розподілялися невикористані мандати. При цьому на загальнодержавному рівні встановлювався 4-відсотковий бар‘єр-мінімум підтримки партій виборцями.
Вибори, проведені за цією методою, дали досить несподівані і, очевидно, необ’єктивні результати. По-перше, всупереч очікуванням Угорської соціалістичної партії, далі УСП, саме елемент пропорційності в системі дозволив їй, отримавши перемогу в одному мажоритарному окрузі (за мажоритарним принципом за УСП проголосувало 0,6% виборців, за пропорційним – 11,7), зайняти аж 8,6% місць у парламенті. По-друге, Угорський демократичний форум, далі УДФ, зібравши 33,3 голосів за партійний список, отримав 42,8% місць у парламенті саме завдяки мажоритарному принципу, за яким він зібрав 65,3% голосів. По-третє, складна процедура виборів за мажоритарним принципом і чотирьох-відсотковий бар’єр на національному рівні, призвели до того, що решта партій (крім УСП, УДФ та Союзу вільних демократів), користуючись підтримкою 43,1% виборчого корпусу, отримали лише 25% місць у парламенті.
Цікавий досвід у галузі виборчої системи має Грузія. Там змішана виборча система існує з 1990 році. В 1995 році відбулися вибори в Грузинський парламент, в яких взяло участь 53 політичні партії. Союз громадян Грузії, далі СГГ, мав колосальні організаційні переваги перед партіями і займав лідируюче положення, а більшість інших партій були майже нікому невідомі. Маючи значні політичні ресурси СГГ між без особливих зусиль змінити виборча система в країні, зробивши її, скажімо більш прозорою. Але цього не сталося, бо як було сказано грузинським лідером, сполучення пропорційного і мажоритарного елементів виборчої системи дозволяло консолідувати еліту країни в організованих рамках СГГ і парламенту. Проведені вибори були в цілому успішними для СГГ: набравши 23,7% голосів виборців, він отримав 45,7% місць у парламенті (така невідповідність полягає в тому, що за список СГГ було подано 61,6% голосів виборців, а мажоритарний елемент приніс її лише 18,2% голосів). Надійна робоча більшість йому була забезпечена “незалежними” депутатами.
Досвід Грузії цікавий з тієї точки зору, що він показує, до якої невідповідності реального впливу партії кількості зайнятих нею місць у парламенті може призвести застосування загороджувальних бар’єрів. Так політичні партії Грузії, крім СГГ та Націонал-демократичної партії, набрали загалом 68,3% голосів виборців, а отримали 39,6% місць у парламенті. Так сталося тому, що кількість голосів поданих за партії, які подолали 5-відсотковий бар’єр, становила 21,3% голосів. Та наслідки використання загороджувальних бар’єрів вдалося подолати завдяки використанню мажоритарного елементу у виборчій системі (за ним було отримано 77,9% голосів електорату).
Як і у вище зазначених країнах, так і Росії мажоритарний елемент виборчої системи дав змогу партії влади, якою на той час був Вибір Росії, далі ВР отримати більшість місць у парламенті. Так ВР, отримавши 15,5% голосів в цілому, вдалося здобути 15,5% місць у парламенті. Невдахою виявилася Ліберально-демократична партія Росії, далі ЛДПР, набравши загалом 22,9% голосів виборчого корпусу, вона в підсумку отримала 14,4% мандатів у парламенті. Причиною цьому стало, те що за список партії проголосувало 26,3%, а мажоритарний елемент приніс лише 2,3%. Таким чином, ЛДПР виявилася недопредставленою у парламенті.
Підсумовуючи досвід вище наведених країн, треба зазначити, що змішані виборчі системи у них встановлювались як компроміс між владною партією та опозицією. Поєднання пропорційного та мажоритарного елементів призводило в основному до викривлення політичної волі громадян. В цьому контексті сумнівним видається твердження, що ніби змішана виборча система є компромісом, який згладжує негативні сторони як мажоритарної так і пропорційної системи. Але з іншого боку, змішана виборча система в певній мірі може згладити дисбаланс, викликаний застосуванням загороджувальних бар’єрів, як це було в Грузії.
Структура виборчого бюлетеню, як спосіб голосування.
Важливим компонентом виборчої системи є структура виборчого бюлетеню. Бюлетені, що видаються виборцям, можуть бути по структурі простими, а можуть і навпаки – досить складними. Вибори бувають одноступеневі (президентські) і багатоступеневі (включають в себе і вибори до президента, членів парламенту, місцевих органів влади). В останньому випадку виборцю може бути надане право вибирати одну із декількох партій і тим самим проголосувати за всіх її кандидатів, але буває так, що на кожному рівні потрібно робити окремий вибір.
З вище сказаного, можна зробити висновок, що поняття “виборчий бюлетень” є в певній мірі тотожнім з поняттям “голосування”, тому поняття виборчого бюлетеню краще замінити поняттям “голосування”, оскільки воно, не змінивши змісту, значно полегшить виклад даної проблеми. Тому замість поняття “ординальним бюлетень” і “категоричний бюлетень” будемо використовувати поняття ординального і категоричне голосування.
Голосування називається категоричним, якщо виборець має право обирати лише одну партію або одного кандидата з числа всіх, хто в нашому випадку претендує на депутатський мандат. Голосування називається ординальним в тому випадку, коли виборець може ранжувати партії чи кандидатів. При такому порядку виборець має можливість показати, що хоча кандидат В – його перший вибір, та при його поразці він віддає перевагу кандидату С, а не А.
З вище сказаного можна зробити висновок, що категоричний бюлетень ставить виборця перед дилемою: якщо він проголосує за кандидата В, що користується його особистою довірою, але можливо непопулярного, то переможцем може виявитися кандидат А, але ж це – найгірший варіант. Щоб уникнути цього, виборець може проголосувати за більш популярного кандидата С. Іншого раціонального виходу, що уникнути найбільш небажаних результатів голосування, може просто не бути. Але може статися і так, що кандидат, який користується найбільшою підтримкою виборців, отримає мало голосів тільки через масову недооцінку його популярності. З цієї точки зору, ординальне голосування ефективніше з позиції виявлення реальних уподобань виборців, ніж категоричне.
Окрім чистих видів голосувань, існують і змішані. Багато виборчих систем дають можливість голосувати більш ніж за одного претендента, не вводячи ординального голосування. Наявність у виборців більш ніж одного голосу робить вибір більш змістовним. Таку можливість дають системи з так званим кумулятивним голосуванням. За такої системи виборці мають певну кількість голосів, скажімо, стільки ж, скільки і мандатів в окрузі. Така система, до речі, використовується на виборах до органів місцевого самоврядування в Баварії. За такої системи виборці мають три голоси. Вони їх можуть віддати одному кандидату або розподілити між декількома. Даний вид голосування є придатним для невеликих виборчих округів, в котрих виборці добре знають всіх кандидатів, а їх політична належність для них великого значення не має.
Окрім чистих видів голосування, існує і змішане. Багато виборчих систем дають можливість проголосувати більш ніж за одного кандидата, не вводячи ординального голосування. Наявність у виборців більш ніж одного голосу робить вибір багатшим.
Таким чином, розглянувши наведені методи голосування, можна зробити висновок, що якщо законодавець хоче розширити можливість вибору для виборців, забезпечити об’єктивніше виявлення їх уподобань, він може надати їм більш ніж один голос, відкинувши категоричне голосування, і ординальне, змішане або ж кумулятивне.
Величина виборчого округу.
Поняття величини округу використовується для відображення важливого фактора виборчої системи – кількості місць, що розподіляються в окрузі. Вона може коливатися від 1 до більш ніж 100.
При встановлені величини виборчого округу виникає чимало проблем. Найсерйозніша з них пов’язана з нерівною нарізкою виборчих округів. Особливо гостро вона стоїть в одномандатних округах. Адже не завжди буває так, що кількість мандатів, за які ведеться боротьба, не завжди пропорційні кількості виборців. Так одні округи можуть перевершувати інші за кількістю потенційних виборців. А це означає, що голоси виборців матимуть нерівну “вагу”.
Дійсно, якщо в одному окрузі 2000 виборців, а в іншому 500, то в більш заселеному окрузі норма представництва становитиме 0,5 на 1000 виборців, а в менш заселеному 2 на 1000 виборців. Це і є нерівна нарізка округів. Основною причиною такої ситуації є міграція населення, тобто люди, в основному, переїздять із села до міста.
Нерівна нарізка виборчих округів можлива і при виборах по багатомандатних округах. Прикладом, може слугувати Ісландія. Так факт перепредставленності ірландської Прогресивної партії в парламенті за підсумками виборів 1933 р. обумовлювалося тим, що партія опиралася на аграрне населення. Не дивлячись на декілька перенарізок, проблема нерівності округів виникала знову в міру переїзду усе більшого числа людей у місто.
Основним рішенням даної проблеми є перенарізка виборчих округів. Але багатомандатному окрузі, на відміну від одномандатного, перенарізка не потребує зміни кордонів, достатньо лише передати 1 чи 2 місця від одного округу до іншого.
Ще однією проблемою, пов’язаною з нарізкою виборчих округів, є часті махінації з визначенням їх кордонів, так звана проблема виборчої географії або джеррімендерінгу (цей термін виник в США в 1912 році, коли в одній з газет було розміщено малюнок одного з виборчих округів штату Массачусетс у вигляді саламандри – англ. Мовою salamander і цей малюнок назвали Derrymander – губернатором штату в цей час був Е. Джеррі, який практикував махінації з нарізкою виборчих округів для того, щоб забезпечити перевагу своєї партії). Основними принципами джеррімендерінгу є: в регіонах, де твоя власна партія особливо міцна, намагайся стримувати величину округа настільки, наскільки дозволяють закони, а регіонах, де сильні інші партії збільшувати величину виборчого округу.
Методи конвертування голосів виборців у депутатські мандати.
Методи конвертування голосів виборців у депутатські мандати можна поділити на ті, що застосовуються в одномандатних (мажоритарна), та на ті, що застосовуються в багатомандатних округах (пропорційна виборча система). В свою чергу ці дві категорії мають свої підвиди, в яких діють свої специфічні правила.
Спочатку розглянемо правила розподілу місць в мажоритарних округах, бо вони порівняно прості.
У світовій практиці застосовують уніномінальні мажоритарні системи – вибори проводяться по одномандатних виборчих округах і поліномінальні – у багатомандатних округах.
Серед уніномінальних мажоритарних систем розрізняють: систему відносної більшості, систему абсолютної більшості та систему кваліфікованої більшості.
Система відносної більшості історично найдавніша. Вибори за нею проводилися ще наприкінці XVIII століття. Зараз вона використовується в таких країнах, як: США, Нова Зеландія, Індія, Великобританія, Австралія тощо. За системою відносної більшості вибори проводяться в один тур, переможцем в кожному одномандатному окрузі стає той кандидат, який набрав більше голосів, ніж кожен з його супротивників. Голоси подані за переможених кандидатів не враховуються. Застосування такої системи має ряд позитивних рис. Зокрема, вона передбачає проведення результативних виборів і обрання представницької інституції; забезпечується тісний взаємозв’язок кандидата з виборцями; підвищується (хоч і суб’єктивному розумінні електорату) відповідальність кандидата перед тими, хто його обрав. До вад системи слід віднести те, що підривається принцип представництва, адже значна частина голосів виборців втрачається. Класичним прикладом втрати значної кількості голосів виборців слугують вибори 1987 року до парламенту Великобританії. Консерватори, одержавши 42% голосів, отримали 59,5% мандатів, а коаліція, маючи підтримку 23% електорату, отримала лише 3% місць у парламенті. Більше того, одержавши суттєву перевагу в меншості виборчих округів і програвши з незначним розривом у решти, можна програти вибори, зібравши більше голосів по країні, ніж партія переможець. Так сталося при виборах до британського парламенту у 1951 та 1974 роках. У 1951 р. консерватори, одержавши на 26 мандатів більше, ніж лейбористи, сформували уряд, хоча голосів зібрали на 224 тисячі менше. А на виборах 1974 р. лейбористи отримали на 4 мандати більше, ніж консерватори, і сформували уряд, хоча голосів зібрали на 270 тисяч менше.
Отже, система відносної більшості, хоч і має ряд своїх переваг, але водночас значно спотворює волевиявлення електорату, що є суттєвим недоліком, враховуючи велике значення виборів для життя країни.
Наступна система, що буде характеризуватися – мажоритарна система абсолютної більшості. За цією системою для перемоги необхідно отримати більше 50% голосів виборців. Для відвернення ситуації, коли кандидат, що переміг, користується підтримкою менше ніж 50% виборців, вводяться правила розподілу місць, що передбачають проведення другого туру голосування, або ж дозволяють виділити найбільш прийнятного для більшості виборців кандидата на основі ординального бюлетеню (голосування).
При категоричному голосуванні (голосуванні у два тури) передбачається, що якщо в першому турі жоден з кандидатів не набрав необхідної кількості голосів, то проводиться другий тур, в якому для перемоги необхідно набрати відносну більшість голосів. В другому турі беруть участь два кандидати, які набрали більше голосів в першому, хоча, наприклад, при виборах до Національних зборів Франції з 1958 до 1985 року в другий тур проходили всі кандидати, що отримували в першому не менше 12,5% голосів зареєстрованих виборців в окрузі.
Позитивних рисами даної системи є те, що унеможливлюється формування однопартійного уряду більшості партією, яка загалом по країні зібрала менше голосів, а також зменшується, порівняно з системою відносної більшості, розрив між кількістю поданих за партію голосів та її парламентським представництвом. Також проведення другого туру підштовхує близькі за політико-ідеологічними позиціями партії до блокування, що дає можливість до політичної самореалізації не тільки найбільшим, але й середнім за впливом партіям.
До негативних рис мажоритарної системи відносної більшості слід віднести те, що, по-перше, дорожчає процедура виборів внаслідок двох турів, по-друге, відбувається фактично нехтування волевиявленням 50% виборців.
Існує ще один різновид системи мажоритарної системи абсолютної більшості, що дозволяє уникнути проведення другого туру. Це так зване альтернативне голосування, що відбувається на основі ординального бюлетеню. За цією системою виборець в одномандатному виборчому окрузі голосує не за одного кандидата, а за декількох, вказуючи цифрами навпроти прізвищ їх перевага для нього. Навпроти прізвища самого бажаного кандидата ставиться 1, навпроти наступного – 2 і т.д. Якщо кандидат отримав більше половини перших переваг, він вважається обраним. В разі, коли жоден з кандидатів не набрав зазначеної кількості голосів, то з розподілу виключаються кандидати, що набрали найменшу кількість перших переваг, а їх голоси передаються іншим кандидатам відповідно до других переваг. Якщо ж і після цього жоден з кандидатів не набрав абсолютної кількості голосів, то з розподілу виключаються кандидати з найменшим числом перших і других переваг, і процес продовжується до того часу, доки жоден з кандидатів не набере відносної більшості голосів.
Наступною уніномінальною виборчою системою є мажоритарна система кваліфікованої більшості. Вона передбачає те, що обраним вважається той кандидат, який набрав кваліфіковану більшість голосів, що встановлює законодавством і як правило перевищує абсолютну. Через нерезультативність ця система застосовується рідко, хоча використовується для обрання сенаторів в Італії, де для перемоги в першому турі потрібна кваліфікована більшість у 65% голосів. Але в разі, якщо в першому турі не було набрано кваліфікованої більшості голосів, то проводиться другий тур, в якому необхідно набрати абсолютну більшість.
Серед поліномінальних виборчих систем виділяють два види: пропорційні та напівпропорційні (деякі науковці їх ще називають поліномінальні мажоритарні системи) виборчі системи. До напівпропорційних систем відносяться: система єдиного голосу, що передається, далі СЄГП; система єдиного голосу, що не передається, далі СЄГНП; кумулятивне голосування.
За СЄГНП величина виборчого округу від 3 – 5 місць, виборець має один голос, а переможцями стають кандидати, які набрали відносну більшість голосів. Дана система існувала у Великобританії впродовж 1885 – 1945 роки, а також використовується в Японії.
Серед позитивних рис системи – створення середньовпливовим партіям суттєво більших умов для політичної реалізації, ніж за уніномінальних виборчих систем, тобто прихильних таких партій в багатомандатному виборчому окрузі мають змогу, зосередивши підтримку на обмеженій кількості кандидатів, провести їх (або принаймні одного з них) до парламенту. До того ж, система найбільш проста і зрозуміла виборцям порівняно з іншими пропорційними та напівпропорційними системами.
Негативними рисами даної системи є те, що при розподілі мандатів може викривитися волевиявлення виборців внаслідок неадекватної політичної тактики партій. Зокрема, провідна політична сила в окрузі теоретично може одержати кількість мандатів, неадекватну її впливу, бо її виборці підтримують висунутих кандидатів нерівномірно. Наприклад один з кандидатів одержав величезну, порівняно з необхідністю для обрання, кількість голосів і пройшов до парламенту. Це в свою чергу призвело до відтягування голосів виборців від решти представників даної партії і в кінці-кінців до їх поразки. За цих обставин не досить впливові, за кількістю отриманих голосів, партії можуть одержати ті місця, які втратила провідна партія.
Слід відмітити, що існує виборча система, яка в певній мірі схожа на СЕГНП. Це, так звана, система з обмеженим числом голосів, далі (СОГ). Дана система використовується на загальнонаціональному рівні при виборах до Сенату Іспанії. Особливістю даної системи є те, що число кандидатів, за яких голосує виборець, більше 1, але менше від величини округу і, голосуючи за декількох кандидатів, надати комусь перевагу він не може.
Дану систему не можна віднести ні до чисто категоричного, ні до чисто ординального голосування. Адже за цієї системи виборець не може надати одному кандидату більшу перевагу, ніж іншому, отже це не ординальне голосування. В цей же час виборець має широкий вибір кандидатів від різних партій.
Переваги даної системи визначити важко. Говорячи про недоліки, необхідно зазначити, що виборці, маючи декілька голосів, цілком природно, проголосують і за найвпливовішу партію, і за партію, що має середній рівень підтримки. Це ставить у невигідне положення найвпливовішу партію, і водночас необ’єктивно збільшує представництво середньої за рівнем підтримки партії, що в певній мірі спотворює уподобання електорату.
Наступна система, що заслуговує уваги, це СЕГП, або як її ще називають – система Гер-Кларка. Особливостями даної системи є те, що виборець має можливість позначати в бюлетені цифрами найбільш прийнятних для нього кандидатів у порядку надання їм переваг, відповідно до того, кого він би хотів бачити переможцем в першу чергу, другу, третю і т.д. Величина виборчого округу має бути невеликою, тому що в іншому випадку справитись з голосуванням, тобто розставити кандидатів в порядку надання їм переваг, буде складно навіть для добре інформованих виборців. Так величина виборчого округу в Ірландії становить 3 – 5 місць. Підрахунки голосів відбуваються за такою схемою: спочатку вираховується квота, наступним кроком є переадресація голосів. Надлишкові голоси (голоси більше квоти, отримані кандидатами-переможцями) передаються кандидатам, яким виборці надали перевагу в другу чергу, а кандидати, що отримали найменшу кількість голосів викреслюються зі списку, а їх голоси переадресовуються таким же чином. Тоді цей процес повторюється знову, доки всі місця не будуть зайняті.
Дана система має ряд позитивних рис. По-перше, вона доводить до максимуму ефективність кожного голосу; по-друге виборець може проголосувати за будь-який набір кандидатів, тобто він отримує максимальну свободу вибору; по-третє, СЕГП дозволяє голосувати виборцям за найбільш прийнятного для нього кандидата, навіть якщо його перемога малоймовірна, адже нема підстав хвилюватися, що цим самим він сприяє успіху найгіршого кандидата, бо виборець сам вирішує до кого перейде його голос, в разі поразки найбільш прийнятного для нього кандидата.
Щодо вад системи, то вона мало сприяє зміцненню політичних партій. Також, дехто стверджує, що вона є досить складною і незрозумілою для виборців. Хоча в Ірландії виборці двічі рятували СЕГП, коли питання про реформування виборчої системи виносилось на референдум.
Ще однією системою, що відноситься до напівпропорційних є система відносної більшості з кумулятивним голосування, про механізм якої вже йшлося вище. Нині застосовується при виборах до палати представників в штаті Іллінойс (США). Має практично ті ж самі переваги і недоліки, що і СЕГП.
Отже, розглянуті вище напівпропорційні системи надають виборцям ширші можливості і об’єктивно враховують їх вибір, ніж уніномінальні системи.
Наступним видом виборчої системи, що застосовується в багатомандатних округах є пропорційна система. Вперше була запроваджена в Бельгії у 1889 році. Зараз використовується у більше, ніж 60 країн світу, в тому числі в Ізраїлі, Іспанії, Італії, Португалії тощо.
Зміст пропорційної системи зводиться до того, що виборці голосують за списки партій, і кожна партія отримує в парламенті число мандатів, пропорційно числу поданих за її кандидатів голосів.
Існують такі різновиди пропорційної системи, коли виборець може мати, а може і не мати можливість віддавати перевагу кандидатам внесеним у список партії.
Пропорційна система при якій виборці не мають можливості впливати на розташування кандидатів в списки партій є системою жорстких списків. Деякі науковці вважають її “чистою” пропорційною системою. Суть даної системи полягає в тому, що партія на передодні виборів висуває списки кандидатів, розташовуючи їх у порядку убування важливості для неї, і, вигравши певне число місць, партія передає їх кандидатам, що знаходяться на початку списку. Наприклад, у виборчому окрузі з величиною у 10 місць, кожна партія висуватиме по 10 кандидатів. Якщо певна партія виграла 5 місць, то перші 5 кандидатів в її списку і отримують депутатські мандати. Дана система діє в Ізраїлі, Іспанії і часто критикується за те, що відомі імена тягну у парламент посередностей, що не мають відповідних знань, навичок, умінь для законодавчої роботи, а виборець практично не може відкоригувати список щодо своїх уподобань.
Інший варіант пропорційної системи дає виборцям більшу свободу у виборі окремих кандидатів. Це пропорційна система з перефериціями (система з “гнучкими списками”). Вона дозволяє голосувати не тільки за певну партію, але й віддавати перевагу комусь з висунутих нею кандидатів. Вона застосовується в Бельгії, Нідерландах.
“Голосування та розподіл мандатів за перефериціями відбувається наступним чином. Усі голоси, подані за партію без зазначення переваги комусь із кандидатів, надаються тому, хто стоїть у партійному списку першим. Йому ж належать голоси подані за нього особисто. Якщо він набрав квоту, то одержує мандат, а “зайві” голоси передаються кандидату, що стоїть у списку другим, і додаються до його власних голосів. Якщо він також набрав квоту, то стає депутатом, а залишок голосів переходить до кандидата, що стоїть у списку третім і т.д. У разі якщо вже перший кандидат не набрав квоти, то всі голоси, подані за список, додаються тому, хто має найбільшу кількість голосів виборців. Потім “зайві” голоси передаються кандидату, який стоїть на другому місці після нього за кількістю набраних голосів і т.д”.
За пропорційної системи з перефериціями партійні лідери втрачають можливість впливати на розташування кандидатів в списках; виборці отримують більшу свободу вибору; представництво стає більш “особистим”, ніж за пропорційної системи з жорсткими списками.
У виборчому досвіді зарубіжних країн зустрічається іще один вид пропорційної системи: панаширування, тобто “змішування”. За цією системою виборці отримують можливість голосувати за кандидатів, що балотуються в окрузі, незалежно від їхньої партійної приналежності, “змішувати” кандидатів однієї партії з іншою. В Люксембурзі, Швейцарії виборці додатково отримують право “накопичувати” переваги, тобто віддавати найбажанішим кандидатам зразу по декілька голосів.
Отже, дана система розширює спектр можливостей, що відкривається перед виборцями, але одночасно виникає ситуація, при якій ряд членів партійної фракції потрапляють туди за рахунок підтримки прихильників інших партій. Це викликає сумніви з точки зору ідей представництва.
Та про яку б із пропорційних систем не йшлося, всі вони потребують математичних процедур для визначення квоти і подальшого розподілу місць у парламенті.
Отже, наступним елементом наукового дослідження є аналіз виборчих квот.
Першою буде розглядатися проста квота (квота Хейра). Зміст її полягає в тому, щоб ділити загальне число голосів в окрузі (V) на величину округу (M), q0=V/М (q0=100% / М – ця формула спрямована на вирахування відсоткової частини голосів, що дає право на один мандат).
Основним недоліком квоти Хейра є те, що частина місць може залишитися нерозподіленою, а для їх розподілення необхідна яка-небудь додаткова процедура. Перший з них (метод найбільшого залишку) полягає в тому, що, мандати, які не розподілилися, передаються партіям, що мають найбільший залишок. Інший метод полягає в тому, що число отриманих партією голосів ділиться на число отриманих нею мандатів плюс 1, нерозподілені мандати передаються партіям з найбільшим середнім.
Іноді використовується покращенні квоти, зміст яких полягає в тому, що загальне число голосів ділиться на число місць плюс 1: q1=V/(M+1). Ця квота менша за квоту Хейра і тому дозволяє розподілити більше число місць. Недолік цієї квоти полягає в тому, що при певних обставинах вона може відвести партіям більше місць, ніж величина виборчого округу. Наприклад, місць 4, так, що квота q1=100/(4+1)=20%. Якщо виявиться, що кожна з 5 партій, які висунули свої списки в даному окрузі, отримають рівно по 20% голосів, то нам необхідно 5 місць. Однак квота Друпа або Гогенбаха-Бішофа унеможливлює і цю можливість. Вона фактично становить собою наступне ціле число, що слідує за q1; qd=[V/(M+1)]+1, де V/(M+1) обчислюється на числовій основі, а не відсотковій частині голосів.
Загальна формула квоти виглядає так: qn=V/(M+n), де n може бути будь-яким (додатнім чи від’ємним) числом, що перевищує (-М). По мірі збільшення n зростає і кількість місць, що розподіляються за квотою. Коли n стає більшим, ніж +1, зростає ймовірність, що число партій, які претендують на місця, перевищить число місць, що виборюються. Не дивлячись на це існують величини n, прирівняні до 2 або 3 (цей різновид квоти відомий під назвою Імперіалі). У таблиці 1 показано до яких результатів приводить використання різних квот у поєднанні з найбільшими залишками при однаковому розподілі голосів в окрузі з величиною М=5.
Таблиця 1
Гіпотетичний розподіл місць між п’ятьма партіями з частинами голосів 48,5; 29,0; 14,0; 7,5; 1,0% при використанні різних квот
N
Q, %
Місця
Квоти
-М+1=14
100/1=100
1
1
1
1
1
-3
100/2=50
1
1
1
1
1
-2
100/3=33,3
2
1
1
1
0
28.04.2013 18:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора