Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
РТ
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Звіт про економічну практику
Предмет:
Менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет “Львівська політехніка”
Інститут економіки і менеджменту
Кафедра фінансів
З В І Т
про економічну практику студентки
Барабаш Ольги Мирославівни
курс четвертий група Екз-42
Термін практики Початок 01.05.2006р.
Закінчення 19.05.2006р.
Місце практики ТзОВ „СЕТАР”
Звіт перевірено:
Керівник практики від підприємства Хмельницька Н.М.
Дата “ ”_______________2006р.
Оцінка звіту __________ Дата “___”____________ 200_ р.
Оцінка захисту _______ Дата “___”____________ 200_ р.
Львів-2006р.
План
Вступ
1. Фінанси підприємства.
1.1. Основи організації фінансів підприємств.
2. Планування фінансів.
2.1. Поняття планування.
2.2. Мета планування
2.3. Процес планування
3. Керування фінансами.
3.1. Керування активами.
3.2. Керування поточними активами.
3.3. Керування основними активами.
4. Аналіз фінансового стану підприємства.
4.1. Задачі аналізу і дані, використовувані при аналізі.
4.2. Аналіз стану власних оборотних коштів.
4.3. Аналіз нормованих оборотних коштів.
4.4. Аналіз ненормованих оборотних коштів.
4.5. Аналіз оборотності оборотних коштів.
4.6. Аналіз кредитних взаємин підприємства з банком.
5. Відповідальність підприємства.
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Ринкова економіка припускає становлення і розвиток підприємств різних організаційно - правових форм, заснованих на різних видах приватної власності, поява нових власників - як окремих громадян, так і трудових колективів підприємств. З'явився такий вид економічної діяльності, як підприємництво - це господарська діяльність, тобто діяльність, пов'язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг чи продажем товарів, необхідних споживачу. Вона має регулярний характер і відрізняється, по-перше, волею у виборі напрямків і методів діяльності, самостійністю в прийнятті рішень (зрозуміло, у рамках законів і моральних норм), по-друге, відповідальністю за прийняті рішення і їхні наслідки. По-третє, цей вид діяльності не виключає ризику, збитків і банкрутств. Нарешті, підприємництво чітке орієнтовано на одержання прибутку, чим в умовах розвитий конкуренції досягається і задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в результатах фінансово - господарської діяльності. Реалізація цього принципу на ділі залежить не тільки від наданої підприємствам самостійності і необхідності фінансувати свої витрати без державної підтримки, але і від тієї частки прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Крім того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якої вигідно робити товари, діставати прибуток, знижувати витрати.
Під фінансуванням підприємства розуміють залучення необхідного для придбання основних і оборотних фондів підприємства капіталу, іншими словами, покриття потреби в капіталі.
Об’єктом дослідження є Товариство з обмеженою відповідальністю „Сетар”, створено на основі приватної власності для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Основним видом діяльності ТзОВ”Сетар”є роздрібна торгівля алкогольними напоями та продуктами харчування. Виробничо-господарська і фінансово-економічна діяльність підприємства здійснюється на основі Статуту підприємства, затверджених планів розвитку, нормативів виробництва та внутрішнього розпорядку підприємства. Згідно із Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” на ТзОВ”Сетар” діє бухгалтерська служба на чолі із головним бухгалтером та використовується автоматизована форма бухгалтерського обліку з використанням бухгалтерської програми “1С Підприємство для організацій України”.
Для написання даної роботи були використані закони України, Положення та стандарти бухгалтерського обліку в Україні, листи, роз’яснення Д П А України, нормативні документи досліджуваного підприємства та інші документи.
1.Фінанси підприємства.
1.1. Основи організації фінансів підприємств.
Відповідно до Закону “Про підприємства і підприємницьку діяльність у РСФСР” від 25 грудня 1990р. підприємство - це самостійний суб'єкт, що хазяює, створений для ведення господарської діяльності, що здійснюється з метою витягу прибутку і задоволення суспільних потреб.
Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак: відособленістю майна, відповідальністю по зобов'язаннях цим майном, наявністю розрахункового рахунка в банку, виступом від свого імені. Відособленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому числиться майно підприємства.
Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних засобів підприємства, його доходів, залучення позикових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл доходів, що утворяться в результаті цієї діяльності, їхнє використання на меті розвитку підприємства.
Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто первісного капіталу, що утвориться з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні способи утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми підприємства.
При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо - господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим прибуткоформуючим фактором. Таким чином, первісний капітал інвестується у виробництво, у процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму - форму виторгу від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.
Виторг - це ще не доход, але джерело відшкодування витрачених на виробництво продукції засобів і формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства. У результаті використання виторгу з її виділяються якісно різні складові частини створеної вартості.
Насамперед це зв'язано з формуванням амортизаційного фонду, що утвориться у виді амортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов'язковою умовою утворення амортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.
Оскільки матеріальну основу створюваного товару складають сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншими матеріальними витратами, зносом основних виробничих фондів, заробітною платою працівників складають витрати підприємство з виробництва продукції, що приймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються за рахунок оборотних коштів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні кошти відновлюються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються.
Відокремлення витрат у виді собівартості дає можливість зіставити отриману від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування засобів у виробництво продукції складається в одержанні чистого доходу , і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємство одержує його у виді прибутку.
Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу засобів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.
Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, її значна частина у виді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого доходу.
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.
Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що направляється на нагромадження, складають грошові ресурси підприємства, використовувані на його виробниче і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п. Інша частина прибутку, використовуваний на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, у результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і обличчями, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.
Оскільки фінанси підприємства як відносини є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у підсумках фінансово - господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово - господарською діяльністю підприємства.
Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і розширенню виробничо - технічної бази підприємства, він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел. При тимчасовій недостатності в засобах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витратах, і довгострокових банківських кредитів, використовуваних на капітальні вкладення.
Господарська діяльність підприємства нерозривно зв'язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійне фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво продукції з метою одержанні прибутку.
Фінансові ресурси підприємства, що направляються на його розвиток, формуються за рахунок:
амортизаційних відрахувань;
прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності;
додаткових пайових внесків учасників у товариствах;
засобів, які мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;
довгострокового кредиту банку й інших кредиторів (крім облігаційних позик);
інших законних джерел (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).
Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратами на її виробництво і не забезпечують достатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово - комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницької і фінансується за рахунок засобів, отриманих від реалізації продукції.
2. Планування фінансів.
2.1. Поняття планування.
Фінансове планування - це планування всіх його доходів і напрямків витрати коштів для забезпечення розвитку підприємства. Фінансове планування здійснюється за допомогою складання фінансових планів різного змісту і призначення в залежності від задач і об'єктів планування.
Виходячи з цього фінансові плани можна розділити на перспективні, поточні й оперативні.
Прикладом сполучення перспективного і поточного планування є бізнес-план, що прийнято розробляти в розвитих капіталістичних країнах при створенні нового чи підприємства обґрунтуванні виробництва нових видів продукції. Він складається на період від трьох до п'яти років, оскільки планові розробки на більш тривалі періоди не можуть бути достовірними.
Бізнес-план не є тільки фінансовим планом, він необхідний для розробки стратегії фінансування і залучення конкретного інвестора на визначених умовах до участі в створенні нового чи підприємства фінансуванню нової виробничої програми.
Складання бізнес-плану, безсумнівно, сприяє внутрішньому керуванню підприємством, тому що він розробляється на основі постановки цілей, способів їхнього практичного здійснення, ув'язування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів. Професійне складання бізнес-плану дозволяє зберегти засобу інвесторів і знижує імовірність банкрутства.
Керівництво підприємства увесь час знаходиться перед необхідністю вибору. Воно повинно здійснювати вибір оптимальної ціни реалізації, приймати рішення в області кредитної й інвестиційної політики і багато інше.
Необхідно домогтися такого положення, щоб уся діяльність підприємства в комплексі була б рентабельна і забезпечувала б грошові надходження в обсязі, що задовольняє зацікавлені в результатах роботи підприємства групи обличчя (власників, кредиторів і ін.). Опис очікуваних результатів економічної діяльності в майбутній період має місце при складанні бюджетів (планів) підприємства.
Як правило, розрізняють короткострокове і довгострокове планування. Значення деяких із прийнятих рішень поширюється на дуже довгу перспективу. Це відноситься, наприклад, до рішень у таких областях, як придбання елементів основного капіталу, кадрова політика, визначення асортименту продукції, що випускається. Такі рішення визначають діяльність підприємства на багато років вперед і повинні бути відбиті в довгострокових планах (бюджетах), де ступінь деталізації звичайно буває досить невисока. Довгострокові плани повинні являти собою свого роду рамкову конструкцію, складеними елементами якої є короткострокові плани.
В основному на підприємствах використовується короткострокове планування і мають справу з плановим періодом, рівного одного року. Це порозумівається тим, що за період такої довжини, як можна припустити, відбуваються всі типові для життя підприємства події, оскільки за цей термін вирівнюються сезонні коливання кон'юнктури. За часом річний бюджет (план) можна розділити на місячні чи квартальні бюджети (плани).
2.2. Мета планування.
Мети планування можуть бути різні на різних підприємствах. Функціям планування може надаватися різне значення в залежності від виду і величини підприємства.
Бюджет як економічний прогноз. Керівництво будь-якого підприємства незалежно від його виду і величини зобов'язано знати, які завдання в області економічної діяльності воно може запланувати на наступний період. Як вказувалося в попередньому параграфі, групи зацікавлених у діяльності підприємства обличчя пред'являють визначені мінімальні вимоги до результатів його роботи. До того ж при плануванні деяких видів діяльності необхідно знати, які економічні ресурси вимагаються для виконання поставлених задач. Це відноситься, наприклад, до планування в області залучення капіталу (придбання кредитів, збільшення акціонерного капіталу і т.п.) і визначення обсягу інвестицій.
Бюджет як основа для контролю. В міру реалізації закладених у бюджеті планів необхідно реєструвати фактичні результати діяльності підприємства. Порівнюючи фактичні показники з запланованими, можна здійснювати так називаний бюджетний контроль. У цьому змісті основна увага приділяється показникам, що відхиляються від планових, і аналізуються причини цих відхилень. У такий спосіб поповнюється інформація про всі сторони діяльності підприємства. Бюджетний контроль дозволяє, наприклад, з'ясувати, що в яких-небудь областях діяльності підприємства намічені плани виконуються незадовільно. Але можна, зрозуміло, припустити і таку ситуацію, коли виявиться, що сам бюджет був складений на основі нереалістичних вихідних положень. В обох випадках керівництво зацікавлене в одержанні інформації про це, для того щоб почати необхідні дії, тобто змінити спосіб виконання чи планів ревізувати положення, на яких ґрунтується бюджет.
Бюджет як засіб координації. Бюджет являє собою виражену у вартісних показниках програму дій (план) в області виробництва, закупівель чи сировини товару, реалізації зробленої продукції і т.д. У програмі дій повинна бути забезпечена тимчасова і функціональна координація (узгодження) окремих заходів. Рентабельність збуту залежить, наприклад, від величини очікуваної ціни постачальника й умов виробництва; кількість продукції, що випускається - від очікуваного обсягу реалізації; величина відпускної ціни - від того, яких обсягів закупівель сировини і матеріалів вимагає програма виробництва і реалізації; і т.д.
Бюджет як основа для постановки задачі. Розробляючи бюджет на наступний період, необхідно приймати рішення завчасно, до початку діяльності в цей період. У такому випадку існує велика імовірність того, що розроблювачам плану вистачить часів для висування й аналізу альтернативних пропозицій, чим у тій ситуації, коли рішення приймається в самий останній момент.
Бюджет як засіб делегування повноважень. Схвалення керівництвом підприємства бюджету (плану) підрозділу служить сигналом того, що надалі оперативні рішення приймаються на рівні цього підрозділу (децентрализованно), якщо вони не виходять за встановлені бюджетом рамки. Якщо ж бюджети на рівні підрозділів не розробляються, керівництво підприємства навряд чи буде в такому ступені схильне до децентралізації процесу прийняття оперативних рішень.
2.3. Процес планування.
Підприємство повинне здійснювати планування і контроль у двох основних економічних областях. Мова йде про прибутковість (рентабельності) його роботи і фінансовому положенні. Тому бюджет (план) по прибутки і фінансовий план (бюджет) є центральними елементами внутріфірмового планування.
Планування потреби в оборотному капіталі. На підприємстві необхідно проводити планування використання як основного, так і оборотного капіталу. Важливим фактором планування використання оборотного капіталу є планування часу надходження доходу і витрати. Наявність оборотного капіталу підприємства повинне покривати видатки з часу початку виробництва до оплати продукту споживачем.
Це означає, що важливо уключити фінансове планування в процес стратегічного планування підприємства. Якщо підприємство хоче завоювати нові ринки і розширити виробництво продукту, воно повинно подбати про потребу в капіталі в процесі формування довгострокових планів по маркетингу й основних дослідженнях по виробничих методах.
Планування джерел доходу. Відомо багато джерел фондів підприємства, включаючи доход від продажу продукції, інвестиції її власників, а також позики. Задача насамперед складається в перебуванні кращого джерела для кожної потреби і саме в той час, коли виникає така потреба.
Якісне планування полягає в тім, щоб одержувати необхідні фонди не тільки вчасно, але і по найнижчій ціні. Для цього потрібно знайти банк, що може їх надати в даний час, співвіднести джерело фондів з метою, для якого вони будуть використовуватися, збалансувати різні джерела, тому що не можна покладатися лише на банківські позики, тільки на випуск чи акцій надходжень з доходів. Зокрема, потрібно правильно вибрати час: продавати акції, коли ринок акцій процвітає, не брати в борг, коли дисконтні ставки високі і т.д.
3. Керування фінансами.
3.1. Керування активами.
Існують наступні основні спрямований витрати фондів більшості підприємств: закупівля сировини, деталей, запасів, зарплата робітникам та службовцям, відсоток, плата по рахунках за комунальні послуги, податки.
Збільшення активів. Готівка, виторг від реалізації, запаси, устаткування, будинки, земля - усе це активи. Будь-яке збільшення активів означає використання фондів.
Зменшення пасивів. Пасив підприємства включає усе, що воно повинно іншим: банківські позики, виплата постачальникам і податки. Фонди, одержувані підприємством, можуть піти на зменшення пасиву, наприклад, повернення банківських позик.
Платежі власникам. У приватних підприємствах і товариствах усе, що залишилося після збільшення активів і зменшення пасивів, належить власникам. У корпораціях капітал, що підприємство не використовують на себе, виплачується власникам у вигляді дивідендів.
3.2. Керування поточними активами.
Під поточними активами розуміються активи, що підприємство може тримати в межах року.
Цикл оборотного капіталу. Поточні активи використовуються як оборотний капітал. Фонди, використовувані як оборотний капітал, проходять визначений цикл. Ліквідні активи використовуються для покупки вихідних матеріалів, що перетворюють у готову продукцію; продукція продається в кредит, створюючи рахунка дебіторів; рахунка дебітора оплачуються й інкасуються, перетворюючи в ліквідні активи.
Ефективне використання оборотного капіталу.
Будь-які фонди, не використовувані для нестатків оборотного капіталу, можуть бути спрямовані на оплату пасивів. Крім того, вони можуть використовуватися для придбання основного чи капіталу виплачені у виді доходів власникам. Один зі способів економії оборотного капіталу полягає в удосконалюванні керування матеріально-технічними ресурсами (запасами) за допомогою:
- планування закупівель необхідних матеріалів;
- уведення твердих виробничих систем;
- використання сучасних складів;
- удосконалювання прогнозування попиту;
- швидкої доставки.
Другий шлях скорочення потреби в оборотному капіталі складається в зменшенні рахунків дебіторів шляхом жорсткості кредиткою політики, в оцінці непотрібних фондів, що могли б бути використані для інших цілей, в оцінці рахунків, пропонованих до оплати.
Третій шлях скорочення витрат оборотного капіталу полягає в кращому використанні готівки. По банківських рахунках, на яких фірми тримають свої ліквідні активи, відсоток не сплачується. Однак інші ліквідні активи приносять доход у вигляді відсотків.
3.3. Керування основними активами.
До основних активів відносяться ті, котрі фірма використовує більше року. Вони включають основний капітал і природні ресурси. Однієї з обов'язків фінансистів є вибір варіанта використання наявних фондів: на придбання основного чи капіталу збільшення поточних активів, чи скорочення пасиву, чи на сплату власникам. При ухваленні рішення необхідно порівняти вартість нового капіталу з додатковою чи вартістю з розмірами скорочення витрат, до якого приведе його використання.
Рішення про придбання основного капіталу складається в процесі складання кошторису капіталовкладень і їхньої окупності. Це складний процес, оскільки “плюси” додаткових основних активів звичайно виявляються коли пройде декілька років.
Та обставина, що головним для фінансистів є основний капітал, не повинний відволікати їх від необхідності ефективного керування нерухомістю.
4. Аналіз фінансового стану підприємства.
4.1. Задачі аналізу і дані, використовувані при аналізі.
Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати з позицій і короткострокової, і довгострокової перспектив, тому що критерії його оцінки можуть бути різні, стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його засобів і джерел їхнього формування, аналіз фінансового стану проводиться з метою установити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Фінансову ефективність роботи підприємства відбивають: забезпеченість власними оборотними коштами і їхня схоронність, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальне забезпечення банківських кредитів, платоспроможність.
Стійке фінансове положення підприємства залежить насамперед від поліпшення таких якісних показників, як - продуктивність праці, рентабельність виробництва, фондовіддача, а також виконання плану по прибутку. Раціональному розміщенню засобів підприємства сприяє правильна організація матеріально-технічного забезпечення виробництва, оперативна діяльність по прискоренню грошового обігу. Тому аналіз фінансового стану виробляється на завершальній стадії аналізу фінансово-господарської діяльності. У той же час фінансові утруднення підприємства, відсутність засобів для своєчасних розрахунків можуть уплинути на стабільність постачань, порушити ритм матеріально-технічного постачання. У зв'язку з цим аналіз фінансового стану підприємства й аналіз інших сторін його діяльності повинні взаємно доповнювати один одного.
Задачами аналізу є загальна оцінка фінансового аналізу, перевірка витрати засобів по цільовому призначенню, виявлення причин фінансових утруднень, можливостей поліпшення використання фінансових ресурсів, прискорення обороту засобів і зміцнення фінансового положення.
У зв'язку з різним функціональним призначенням і особливостями використання в плануванні й обліку засобу підприємства підрозділяються на основні й оборотні.
До основного відносяться засоби вартістю не менш 500 т.р. за одиницю незалежно від терміну служби, а так само з терміном служби не менш одного року, незалежно від їхньої вартості. Основні засоби функціонують протягом ряду років, не змінюючи форми. Їхня вартість відноситься на витрати виробництва протягом усього терміну їхньої експлуатації. До оборотного відносяться засоби підприємства, що забезпечують створення виробничих запасів і авансування витрат у процесі виробництва і реалізації продукції. Поряд із запасами сировини і матеріалів вони включають незавершене будівництво, готову продукцію до її реалізації, кошти і дебіторську заборгованість.
Головним фактором, що визначає фінансове положення підприємства є стан його оборотних коштів. Оборотними коштами називаються грошові ресурси, необхідні для створення виробничих запасів, авансування витрат для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції. По методах планування вони поділяються на нормовані і ненормовані.
Нормованими називають оборотні кошти, по яких установлюється норматив мінімальних запасів, необхідних для виробництва і реалізації продукції. Ненормованими називаються оборотні кошти, по яких нормативи не встановлюються (кошти, розрахунки з покупцями за відвантажену продукцію, різні розрахунки з організаціями й обличчями, нестачі і т.п.).
Оборотні кошти, що обслуговують виробництво, включаючи матеріали, паливо, малоцінні предмети, тару, запасні частини називаються засобами в сфері виробництва. У них зосереджена основна частина оборотних коштів підприємства. Оборотні кошти в сфері звертання призначені для безперебійного процесу реалізації продукції, своєчасного здійснення розрахунків і складаються з готової продукції, товарів відвантажених, коштів і засобів у розрахунках. Джерела формування оборотних коштів поділяються на власні і позикові. Власні і прирівняні до них засоби виділяються на покриття запасів і витрат майбутніх періодів у мінімальних розмірах і постійно знаходяться в розпорядженні підприємства. Позикові оборотні кошти використовуються для покриття сезонних витрат і запасів і тимчасових потреб у засобах, зв'язаних, наприклад, з перевиконанням виробничих завдань.
Основне джерело даних для аналізу фінансової діяльності підприємства - звітний бухгалтерський баланс, додатки до балансу. Рух статутного фонду й інші звітні форми, що деталізують зміст його окремих статей і дозволяють досліджувати фактори, що вплинули на фінансові показники. Крім того, притягнуті дані фінансового плану, показують терміни утворення дебіторської і кредиторської заборгованості.
Бухгалтерський баланс характеризує склад, розміщення і призначення засобів підприємства на визначену дату. Баланс має форму таблиці, складається з двох частин - активу і пасиву. В активі показують склад, розміщення і використання засобів, згрупованих у залежності від їхньої функціональної ролі в господарстві.
Угруповання економічно однорідних статей балансу ув'язані з джерелами їхнього утворення. Аналіз балансу полягає в розкритті внутрішнього зв'язку і взаємозалежності окремих розділів активу і пасиву балансу.
Роздягнув I активу “Основні засоби (фонди) і необоротні активи” відбиває основні і відвернені засоби підприємства. В активі балансу основні засоби (фонди) відбиваються по первісній вартості з одночасним відображенням їхнього зносу в пасиві балансу. До відверненого відносяться засоби, вилучені з господарського обороту підприємства (платежі з прибутку в бюджет, сплата банку відсотків за кредит, перерахування засобів вищестоящої організації), відрахування у фонди. У цьому ж розділі відбиваються збитки.
Роздягнув II активу “Нормовані оборотні кошти” відбиває не тільки фактичні залишки, але і встановлені нормативи по всій групі засобів. Тому даний роздягнув балансу містить чотири графів показників: нормативи і фактичні залишки на початок і кінець звітного періоду.
Роздягнув I пасиву “Джерела власних і прирівняних до них засобів” включає статутний фонд, знос основних засобів, безповоротне фінансування і прибуток. В остаточному балансі безповоротне фінансування приєднується до статутного фонду.
До джерел, прирівняним до власних, відносяться стійкі пасиви - притягнуті підприємством засобу, що мають постійний (стійкий) характер. Тут же відбиваються засоби, вилучені в підприємства в зв'язку з кредитуванням по обороті.
Роздягнувши I пасиву є джерелом покриття I і II розділів активу. При цьому розділ I активу покривається розділом I пасиву цілком, а роздягнув II активу розділом I пасиву тільки в розмірі встановленого нормативу.
У розділі II пасиву “Кредити банку під нормовані оборотні кошти” відбивається заборгованість банку по позичках. Цей розділ є джерелом покриття роздягнуло II активу в частині запасів товарно-матеріальних цінностей.
За загальним підсумком цього розділу показується регулююча стаття II-1 “Знос малоцінних і швидкозношувальних предметів”, що в активі відбиваються по первісній вартості. Тут же відбивається стаття II-2 “Резерв на покриття майбутніх чи витрат утрат”.
У розділі III активу показані як ненормовані оборотні кошти, так і інші вкладення, зв'язані з основною діяльністю, а в розділі III пасиву - їхні джерела.
Роздягнув III активу “Кошти, розрахунки та інші активи” відбиває ненормовані засоби: касу, розрахунковий рахунок та інші рахунки в банку, інші кошти , товари відвантажені, дебіторську заборгованість. Кошти показуються в сумі дійсної наявності, інші статті - у розмірі фактичної заборгованості на день складання балансу. У цьому ж розділі показуються витрати, не перекриті засобами спеціальних фондів і цільового фінансування, зайво внесена в банк амортизація, нестачі товарно-матеріальних цінностей понад норми природного прибутку. В окремий підрозділ по активі і пасиву виділені засоби на капітальний ремонт і усі витрати, включаючи аванси постачальникам і підрядчикам.
4.2. Аналіз стану власних оборотних коштів.
Аналіз стану власних оборотних коштів полягає у визначенні їхньої наявності на початок і кінець звітного періоду і перевірці їхнього використання. Сума джерел власних і прирівняних до них засобів при правильному їхньому використанні повинна покривати вкладення підприємства в основні засоби і необоротні активи, а також у нормовані оборотні кошти в межах установленого нормативу.
Для визначення наявності власних оборотних і прирівняних до них засобів необхідно з підсумку роздягнула I пасиву балансу, у якому відбиваються джерела власних і прирівняних до них засобів (стійкі пасиви приймаються тільки в частині, спрямованої на покриття нормативу), виключити підсумок розділу I активу, у якому відбиваються основні засоби і необоротні активи. У результаті порівняння отриманої суми з установленим для даного підприємства нормативом (підсумок роздягнула II активу) визначається чи надлишок недолік власних оборотних коштів.
Головними факторами, що визначають наявність власних оборотних коштів, є статутний фонд у частині оборотних коштів, прибуток і її використання, зміна сум стійких пасивів. Протягом року на збільшення (зменшення) статутного фонду в частині оборотних коштів надходять (списуються) визначені суми. На наявність оборотних коштів впливає сальдовий результат цих операцій, а також зміна засобів, що знаходяться в обороті підприємства і врахованих у покриття його нормативу. На підприємствах, не переведених на повний госпрозрахунок і самофінансування, на наявність оборотних коштів впливає також відхилення фактичних витрат, зроблених за рахунок прибутку від планових розрахунків. На підприємствах, переведених на повний госпрозрахунок і самофінансування, усі витрати здійснюються за рахунок фондів, утворених від розрахункового прибутку по встановлених нормативах. Тому цей фактор на зміну наявності оборотних коштів не впливає.
Деталізація факторів, що впливають на стан оборотних коштів, зв'язана з розшифровкою основних сум, що вплинули на зміну стійких пасивів у покриття нормативу. На підприємстві зменшення стійких пасивів зв'язано зі зміною умов кредитування
Визначений на кінець року недолік (надлишок) власних оборотних коштів коректується за результатами перерахунків по фактичному прибутку, що виробляються після закінчення звітного періоду. Шляхом порівняння належних сум і фактично внесених платежів із прибутку визначається сума, на яку коректується розмір недоліку власних оборотних коштів, обчислений по балансі. Якщо сума належних платежів більше фактично внесених, то розмір власних оборотних коштів зменшується, а якщо менше - збільшується.
На підприємстві може мати місце також відволікання частини оборотних коштів на меті, не передбачені планом і не мають законних джерел покриття. Таке відволікання називають іммобілізацією оборотних коштів.
Аналіз іммобілізації оборотних коштів полягає у виявленні іммобілізованих чи сум неправильного використання засобів цільового призначення. Для цього зіставляють кореспондуючі статті активу і пасиву балансу. До іммобілізації також відносяться: перевищення розрахунків з робітниками та службовцями позичкам на індивідуальне житлове будівництво та інші нестатки (роздягнув III активу) над позичками, фактично виданими банком (роздягнув III пасиву); витрати, не перекриті засобами спеціальних фондів і цільового фінансування (роздягнув III активу) зайво внесена в банк сума амортизаційних відрахувань (роздягнув III активу); розрахунки з обличчями по відшкодуванню матеріального збитку і нестачі і утрати від псування товарно-матеріальних цінностей, не списані з балансу у встановленому порядку (роздягнув III активу).
Іммобілізація - свідчення порушення фінансової дисципліни, оскільки вона являє собою перевитрату коштів у порівнянні з наявними джерелами цільового призначення. Тому фінансові органи приділяють особливу увагу розкриттю причин її утворення. Установи банку, виявляючи іммобілізацію, застосовують економічні санкції, домагаючись відновлення іммобілізованих сум в обороті.
Іммобілізація може негативно вплинути на фінансове положення підприємства, оскільки відволікання засобів з обороту погіршує платоспроможність.
4.3. Аналіз нормованих оборотних коштів.
Нормовані оборотні кошти включають запаси сировини й інших товарно-матеріальних цінностей для забезпечення виробничого процесу, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів і готову продукцію, інші нормовані засоби. Мінімальна потреба в зазначених запасах покривається нормативом власних оборотних коштів.
Перевищення фактичних запасів над нормативом називають наднормативними запасами.
Аналіз нормованих оборотних коштів заснований на зіставленні фактичних запасів із плановими і дослідження причин відхилень від плану.
Нормативи граничного рівня запасів товарно-матеріальних цінностей передбачають, як правило, зниження потреби в приросту запасів у порівнянні з планованими темпами росту реалізації продукції, робіт і послуг, а також залучення в господарський оборот надпланових зайвих і невикористовуваних залишків матеріальних цінностей. У межах обсягу запасів виходячи з цього співвідношення йому може бути наданий кредит банку понад норматив власних оборотних коштів.
Хоча установи банку в даний час кредитують загальні залишки запасів і витрат і наднормативні непрокредитовані запаси по окремих статтях нормованих оборотних коштів не можуть бути визначені, важливо зіставляти фактичні запаси з нормативам. Це необхідно для визначення обґрунтованості нормативу при одночасній перевірці складу фактичних запасів.
Банком не приймається до кредитування та частина виробничих запасів, що не відповідає потребам чи виробництва тривалий час не утягує у виробництво. Зайві і непотрібні матеріальні цінності вимагають додаткових витрат на збереження, а іноді приводять до втрат споживчих властивостей.
По незавершеному виробництву повинне бути перевірено, немає чи в його складі бракованої продукції, витрат на анульовані і припинені замовлення, чи вчасно списуються витрати на незакінчені замовлення, послуги і роботи.
Особливо треба звернути увагу на стан запасів готової продукції. При кредитуванні сукупних запасів банк виключає їхні наднормативні залишки, якщо ріст останніх не викликаний транспортними чи утрудненнями припиненням відвантаження неакуратним платникам. Тому перевищення планових запасів по цій статті приводить до відволікання засобів з обороту.
Наявність наднормативних, не прокредитованих банком запасів товарно-матеріальних цінностей, що впливають на платоспроможність підприємств, визначається в цілому по всій сукупності запасів у наступному порядку.
З обший фактичної вартості нормованих оборотних коштів виключається знос малоцінних і швидкозношувальних предметів, кредити банку по сукупності запасів і витрат, заборгованість постачальникам. Кредити банку і заборгованість постачальникам при цьому виключається у фактичних сумах, але не більш ніж перевищення фактичної вартості нормованих оборотних коштів, що залишилися після їхнього виключення, над сумою нормативу оборотних коштів.
4.4. Аналіз ненормованих оборотних коштів.
Ненормовані оборотні кошти мають форму коштів і незакінчених розрахунків. У зв'язку з діючим порядком і термінами проведення розрахунків неминуча наявність визначених перехідних залишків заборгованості на звітні дати. Поряд з цим через порушення нормального ходу фінансово-господарської діяльності виникає додаткова непланована потреба у фінансових ресурсах. Планові норми і нормативи по цій групі оборотних коштів не встановлюється.
Джерелами покриття ненормованих оборотних коштів, за винятком тих, які кредитуються банком, є притягнуті поза планом ресурси. Відволікання засобів підприємства на не передбачені планом мети найчастіше приводить до затримки в обороті засобів постачальників.
Аналіз ненормованих оборотних коштів заснований на виявленні сум дебіторської і кредиторської заборгованості, причин, які призвели до утворення цих сум, їхній вплив на фінансовий стан підприємства.
Дебіторською заборгованістю називається заборгованість організацій і окремих облич підприємству, а кредиторської - заборгованість підприємства організаціям і окремим обличчям. Збільшення дебіторської заборгованості означає відволікання з обороту засобів підприємства. Кредиторська заборгованість часто є результатом фінансових утруднень. Тому строгий контроль за платіжною дисципліною, виявлення невиправданих сум дебіторської і кредиторської заборгованості мають важливе значення.
До дебіторської заборгованості відносяться незакінчені розрахунки за товари відвантажені, відбивані в III розділі активу балансу. Вивільнення оборотних коштів, вкладених у ці статті, значною мірою сприяє збільшенню обсягу реалізації, прибутку, поліпшенню фінансового положення підприємства.
Частина незакінчених розрахунків за товари відвантажені зв'язана з нормальними термінами документообміну відбивається по статті “Товари відвантажені і здані роботи з переданого в банк на інкасо розрахунковим документам, термін оплати яких не наступив”. Заборгованість по цій статті покривається кредитом банку під розрахункові документи в шляху. Заборгованість по статті “Товари на відповідальному ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора