Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ЗАТ “Електро”
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
ІНЕМ
Факультет:
Програмна Інженерія
Кафедра:
Обліку та аналізу
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Економіка та управління підприємством
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ВСТУП
Аналіз результатів діяльності підприємства на основі фінансової звітності є важливим інструментом для визначення поточного фінансового стану підприємства, що дозволяє оцінити недоліки та прорахунки в роботі підприємства, знайти шляхи збільшення доходів та прибутків підприємства, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Результати такого аналізу використовуються також в процесі фінансового планування та прогнозування, при прийнятті важливих стратегічних рішень з розвитку підприємства та його подальшої діяльності.
Метою виконання курсової роботи є дослідження аналізу фінансових результатів на прикладі ЗАТ “Електро”. Курсова робота складається з трьох розділів, висновків, списку використаних інформаційних джерел та додатків.
У першому розділі роботи розглянуто 10 питань теоретичного характеру. Під час викладення матеріалу було використано законодавчо-нормативні акти, літературні джерела, Господарський кодекс, Цивільний кодекс, Податковий кодекс, а також оперативну інформацію підприємства.
У другому розділі наведено основні показники діяльності підприємства, що отримані на основі звітності досліджуваного підприємства.
У третьому розділі роботи на основі показників фінансової звітності з розділу 2 проведено аналіз ліквідності підприємства, фінансової стійкості, ділової активності, рентабельності та прибутковості. Розраховано фінансові коефіцієнти та зроблено узагальнюючі висновки щодо результатів фінансової діяльності підприємства.
У висновках до курсової роботи узагальнено результати проведеного дослідження, пропозиції з удосконалення управління підприємством, проведення його фінансової та маркетингової політики, пошуку шляхів збільшення прибутковості підприємства.
РОЗДІЛ 1. ВИКЛАД ТЕОРЕТИЧНИХ ВІДОМОСТЕЙ З ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Реєстрація підприємства.
Державна реєстрація підприємств є обов'язковою юридичною дією при їх створенні. Вона встановлена ст. 6 Закону України “Про підприємства в Україні” та ст. 8 Закону України “Про підприємництво”. Ці статті визначають державні органи, на які покладено реєстрацію підприємств (органи державної реєстрації), а також загальні умови і порядок реєстрації. Детальніше вони визначаються Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. №740 [1].
Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої підприємства включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. Днем включення визначено день реєстрації підприємства. Зазначена дія має за мету надати підприємству формально-юридичних ознак суб'єкта права, згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа. Запис у Єдиному державному реєстрі про реєстрацію підприємства становить юридичний факт виникнення підприємства - суб'єкта права з правами юридичної особи [2]. Відповідно до законодавства України підприємство визначається діючим, стає юридичною особою, набуває прав та обов'язків з дня його державної реєстрації (ст. 5 Закону України “Про підприємства в Україні”).
Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств [1]. За загальним правилом, це державні органи за місцезнаходженням підприємств, а саме:
а) виконкоми міських, районних у містах рад;
б) районні, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації.
Законодавством визначено також органи, які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб'єктів господарського права. Так, господарські товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, визначеному Законом України "Про банки і банківську діяльність". Фондова біржа підлягає державній реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Згідно наданої інформації про досліджуване підприємство [3], ЗАТ “Електро” зареєстроване Виконавчим комітетом Львівської міської ради від 20.07.1994.
1.2. Організаційно-правова форма підприємства та сфера його діяльності.
Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.
Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України “Про власність”, та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі України “Про підприємства в Україні” і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.
З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону України “Про підприємства в Україні” виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні. Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.
За організаційно-правовою формою ЗАТ “Електро” є акціонерним товариством (закритим акціонерним товариством).
Основними видами діяльності підприємства є [3] будівельно-монтажні роботи зі спорудження (45.21.4):
повітряних ліній електропередач 0,4-330 кВ (42.22);
кабельних електромереж (42.29);
телефонних мереж (42.54);
трансформаторних підстанцій 0,4-330 кВ (42.88);
електромонтажні роботи (43.21);
поставка обладнання (43.67).
1.3. Установчі документи підприємства.
Установчим документом ЗАТ “Електро” є Статут Товариства.
Статут господарського товариства повинен містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень [4], включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 Господарського кодексу України.
Статут акціонерного товариства, крім зазначених вище відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій [4].
До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.
1.4. Склад та формування активів підприємства.
При здійсненні господарської діяльності у розпорядженні підприємства знаходяться різні види майна в матеріальній та нематеріальній формі. За економічним змістом майно як активи підприємства поділяють на необоротні та оборотні активи.
Активи – ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому [5].
Необоротні активи підприємства – це сукупність матеріально-фінансових ресурсів, що використовуються в його господарській діяльності у своїй натуральній формі тривалий час (більше року) і мають значну вартість окремого об’єкта, а також довгострокове відчуження майна в підприємницьку діяльність інших суб’єктів господарювання.
Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом не більше дванадцяти місяців з дати балансу. Значну частку оборотних активів на підприємствах складають запаси.
Наявні активи підприємства відображаються в його балансі за наступними елементами [5, 2]:
Необоротні активи
Нематеріальні активи – об’єкти промислової та інтелектуальної власності без фізичної субстанції, які необхідні для здійснення господарської діяльності.
Незавершене будівництво – об’єкти матеріальних і нематеріальних необоротних активів, які не введені в експлуатацію.
Основні засоби – сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері.
Довгострокові фінансові інвестиції – активи, які передані підприємством іншим суб’єктам господарювання з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.
Довгострокова дебіторська заборгованість – заборгованість підприємству фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати її нарахування.
Інші необоротні активи – необоротні активи від розстрочки зобов’язань перед підприємством.
Оборотні активи
Запаси
Виробничі запаси – запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для споживання в ході нормального операційного циклу, які входять до складу продукції, що виготовляється, або є необхідними компонентами при її виготовленні.
Незавершене виробництво – витрати, які утворились при використанні майнових, трудових та фінансових ресурсів в господарській діяльності, і не перетворились в готову продукцію на певну календарну дату.
Товари – запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками і відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам, є незавершеним виробництвом.
Векселі одержані – заборгованість (боргові зобов’язання) покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями (борговими розписками).
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги; дебіторська заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків); інша поточна дебіторська заборгованість – заборгованість підприємству на відшкодування вартості його майна та одержання вигоди від продажу покупцям.
Поточні фінансові інвестиції – фінансові інвестиції (активи), які передані підприємством іншим суб’єктам господарювання, на строк, що не перевищує один рік.
Грошові кошти та їх еквіваленти – кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів в національній та іноземній валютах. Кошти, які не можна використати для операцій протягом одного року, включаються до складу необоротних активів.
Інші оборотні активи – оборотні активи, як зобов’язання перед підприємством за його майно.
Витрати майбутніх періодів – витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів.
Джерела формування активів підприємства можуть існувати у багатьох формах (власний капітал, забезпечення, зобов’язання) [5].
Власний капітал – це активи підприємства, що залишаються після вирахування його зобов’язань.
Власний капітал утворюється двома шляхами:
внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;
накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.
Сума власного капіталу може збільшуватись внаслідок прибуткової господарської діяльності, а також збільшення вартості активів, непов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка (індексація) необоротних активів, переоцінка оборотних активів тощо).
Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:
інвестований (вкладений або сплачений капітал);
прибуток.
За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:
статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;
додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений та індексований капітал, резервний капітал, спеціальні фонди і нерозподілений прибуток.
Активи підприємства можуть формуватися за рахунок прирівняних до власного капіталу джерел – забезпечення наступних витрат і платежів, величина яких на календарну дату може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишків коштів цільового фінансування та цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел.
Забезпечення – зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення. Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат на: виплату відпусток працівникам, додаткове пенсійне забезпечення, виконання гарантійних зобов'язань, реструктуризацію, виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо. Суми створених забезпечень визнаються витратами і використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені.
Для здійснення господарської діяльності всі суб’єкти підприємництва, як правило, залучають майно через зобов’язання.
Зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов’язання – це обов’язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.
Зобов’язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов’язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні – зобов’язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості та якості.
1.5. Амортизаційна політика підприємства.
Амортизація – амортизаційні відрахування – процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою. Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворювання зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового відшкодування (на капітальний ремонт і модернізацію).
Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів [6]:
1) Прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діле-нням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів (підпункт 1 пункту 26 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів №989 (z0962-02) від 25.11.2002);
2) Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчи-слюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;
3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;
4) Кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання (підпункт 4 пункту 26 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів №989 ( z0962-02 ) від 25.11.2002);
5) Виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.
Нарахування амортизації може здійснюватися з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу).
На ЗАТ “Електро” нарахування амортизації проводиться щомісячно, використовується прямолінійний метод нарахування амортизації [2].
1.6. Система обліку на підприємстві.
Ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової і статистичної звітності на кожному підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, що розробляються органами, на які покладено обов'язки регулювання у країні питань обліку і звітності. Це дає змогу вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність за єдиними принципами й формою [7]. Однак це не означає, що підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання, не може вибирати найбільш прийнятні для нього форми ведення обліку.
Організаційна форма побудови обліку на підприємстві визначається його особливостями, територіальним розміщенням його структурних підрозділів, системою управління, рівнем самостійності структурних підрозділів, чинною системою контролю та звітності.
Бухгалтерія як структурний підрозділ підприємства — складова адміністрації, тісно взаємопов'язана з усіма виробничими підрозділами і службами підприємства. Взаємовідносини бухгалтерії з оперативно відокремленими підрозділами підприємства полягають у тому, що перша отримує від них потрібну для обліку і контролю документацію і, у свою чергу, забезпечує їх економічною інформацією про результати їхньої роботи. Характер цих взаємовідносин визначає організацію бухгалтерського обліку, яка може бути централізованою або децентралізованою. Застосування централізованої організації бухгалтерського обліку залежить від конкретних умов роботи окремих підприємств або об'єднань, ступеня їх оперативної самостійності та організаційно-територіальної відокремленості.
Централізована організація бухгалтерського обліку [7] передбачає створення на підприємстві єдиного облікового центру, який здійснює весь обліковий процес — центральної бухгалтерії. При цьому документування здійснених операцій проводиться у відповідних господарських підрозділах у встановлені графіком документообороту терміни, ці документи надходять у центральну бухгалтерію, де після ретельної перевірки та обробки стають підставою для ведення синтетичного та аналітичного обліку. Центральна бухгалтерія наприкінці звітного періоду за даними синтетичного й аналітичного обліку складає баланс та інші форми фінансової та статистичної звітності.
Така організація бухгалтерського обліку набула поширення на порівняно невеликих підприємствах з компактним розміщенням підрозділів. Вона має низку переваг і недоліків. До переваг можна віднести, зокрема, те, що ефективно використовуються професійний потенціал облікового персоналу, обчислювальна техніка в умовах АРМ, забезпечуються своєчасність та якісне складання звітності.
Серед істотних недоліків — відірваність контролю за місцем здійснення документування операцій, недостатність інформаційного забезпечення керівників середньої ланки (начальників цехів, служб, підрозділів) під час прийняття відповідних рішень або здійснення поточного контролю діяльності структурного підрозділу.
На великих підприємствах зі значною кількістю підрозділів, а також у випадках, коли окремі цехи, дільниці чи підрозділи розміщено на значній відстані від головного підприємства, обліковий процес будується за принципами його часткової централізації [7]. На таких підприємствах обліковий процес здійснюється як централізованою бухгалтерією, так і обліковим персоналом структурних підрозділів. На рівні структурного підрозділу здійснюються документальне оформлення проведених операцій, обробка та групування первинних документів стосовно руху запасів, розрахунків з оплати праці тощо.
Часткова централізація обліку значною мірою усуває недоліки властиві його повній централізації. Ця організація обліку поширена на промислових, сільськогосподарських підприємствах, у будівельних організаціях, на транспорті та ін. Однак за такої організації обліку істотно збільшується чисельність облікового персоналу, ускладнюється процес своєчасного подання звітності.
На підприємствах із територіально й організаційно відокремленими підрозділами (філії, представництва, відділення та ін.) застосовують де центра-лізований облік [7], за якого всі роботи виконує обліковий апарат цих підрозділів. Таку організаційну побудову обліку передбачено чинним Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, який наголошує, що підприємство самостійно може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.
За такої організації обліку в структурних підрозділах оформлюють первинні документи, опрацьовують їх, ведуть синтетичний і аналітичний облік господарських операцій у системі рахунків, складають баланс та інші форми фінансової і статистичної звітності. Звітність подається як до бухгалтерії головного підприємства (об'єднання, асоціації, холдингу, концерну тощо) так і на вимогу місцевих фінансових та статистичних органів. Функції бухгалтерії головного підприємства за децентралізованого обліку обмежуються перевіркою і зведенням показників звітності цих підрозділів.
Особливе місце належить одній з організаційних форм побудови обліку — централізованим бухгалтеріям [7]. Головна їх особливість полягає в тому, що вони обслуговують не одне підприємство чи установу, а цілу групу однорідних організацій певного напряму. Найбільшого поширення набули централізовані бухгалтерії з обслуговування бюджетних установ, шкіл, дошкільних закладів, лікарень, окремих підприємств і організацій.
Малі підприємства організовують свій бухгалтерський облік за спрощеною формою [7], яка має певні особливості складання та подання звітності. Залежно від обсягу облікової інформації та роботи на такому підприємстві може створюватися облікова служба або цю роботу доручають фахівцю за угодою. Якщо обсяг облікових робіт незначний, їх може виконувати сам власник підприємства.
Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, ведуть облік доходів і витрат у порядку, передбаченому податковим законодавством України.
ЗАТ “Електро” здiйснює оперативний та бухгалтерський облiк результатiв своєї роботи, а також веде статистичну звiтнiсть та подає її у встановленому порядку i обсязi органам державної статистики. Фiнансово-господарська дiяльнiсть ЗАТ здiйснюється вiдповiдно до планiв, якi затверджуються Вищим органом Товариства. Оскільки до складу підприємства входять, окрім головного підприємства, ще 7 філій, то для проведення облікової політики використовується децентралізована форма обліку.
1.7. Система оподаткування підприємства.
Податки в Україні є основним видом державного доходу.
Податки виконують дві основні функції – фіскальну та економічну. За допомогою фіскальної функції здійснюється формування бюджетного фонду країни, реалізація економічної функції дає змогу державі безпосередньо впливати на процес суспільного відтворення в цілому, стимулюючи або стримуючи розвиток тих чи інших галузей народного господарства, посилюючи чи послаблюючи нагромадження капіталу, а також впливаючи на платоспроможний попит населення.
Основне призначення системи оподаткування полягає в тому, щоб максимально сприяти розвиткові підприємництва, тобто різних форм власності, й тим самим досягти максимально можливого росту дохідної частини Державного бюджету.
В Україні стягуються:
загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);
місцеві податки і збори.
До загальнодержавних належать такі податки і збори [8]:
податок на додану вартість;
акцизний збір;
податок на прибуток підприємств;
податок на доходи фізичних осіб;
мито;
державне мито;
податок на нерухоме майно;
плата (податок) за землю;
рентні платежі;
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин;
податок на промисел;
збір за спеціальне використання природних ресурсів;
13) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
збір до Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;
збір на обов’язкове соціальне страхування;
збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
збір до Державного інноваційного фонду;
плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів до Державного бюджету України, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається відповідно до законів України.
ЗАТ “Електро” знаходиться на загальній системі оподаткування. Підприємством сплачуються наступні види податків:
податок на додану вартість;
податок на прибуток підприємств;
податок на доходи фізичних осіб;
податок на нерухоме майно (нерухомість);
збір до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
збір на обов’язкове соціальне страхування;
збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.
До місцевих податків належать:
податок з реклами;
комунальний податок;
До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:
готельний збір;
збір за паркування автотранспорту;
ринковий збір;
збір на видачу ордера на квартиру;
збір за право використання місцевої символіки;
збір на проведення місцевих аукціонів, конкурентного розпродажу і лотерей;
збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
збір на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг.
Податкова система України будується на поєднанні прямих і непрямих податків. Прямі податки характеризуються тим, що вони встановлюються безпосередньо на дохід чи майно платника податків, непрямі – включаються у вигляді додатку до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами цих товарів. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та самим платником податку, при непрямому – суб’єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою та виробником, споживачем товару чи послугами.
Прямі податки поділяються на:
а) особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможності;
б) реальні податки, що сплачуються з окремих видів майна (земля, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток.
До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності тощо. Реальними є податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Непрямі податки (податки на споживання) стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем. До них належать акцизний збір, податок на додану вартість, мито, державне мито.
1.8. Порядок визначення доходів, витрат і фінансових результатів.
Фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є прибуток або збиток. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу (реалізації) готової продукції (послуг, товарів). Крім того, і підприємство може продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і послуги допоміжних виробництв та господарств, а також мати доходи і збитки, що збільшують або зменшують розмір прибутку від інвестиційної та фінансової діяльності [9].
Прибуток формується поступово протягом фінансово-господарського року. Більшу частину прибутку становить прибуток від реалізації продукції, одержаний у вигляді різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на її виробництво та збут.
На підприємстві можливі доходи, втрати, які не пов'язані з реалізацією продукції, але збільшують або зменшують суму прибутку або збитків, - це фінансові результати, отримані від інвестиційної та фінансової діяльності, а також результати, які пов'язані з надзвичайними подіями.
Прибуток — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Збитки - перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати.
Визначення фінансового результату полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою в бухгалтерському обліку передбачається послідовне зіставлення доходів та витрат.
В бухгалтерському обліку чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає [9]:
чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, послуг);
валовий прибуток (збиток);
фінансові результати від операційної діяльності;
фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування;
фінансові результати від звичайної діяльності;
фінансові результати від надзвичайної діяльності;
чистий прибуток (збиток).
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) податку на додану вартість, акцизного збору, інших зборів, знижок тощо [9].
Що стосується фінансового результату від операційної діяльності, то він визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку. Остаточний фінансовий результат - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період. Розмір та характер прибутків і збитків за кожний період діяльності підприємства є найважливішими підсумковими показниками їх роботи [9].
1.9. Формування звітності підприємства.
Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період [10].
Загальні вимоги до фінансової звітності викладено у статтях 11 – 14 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та у П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”.
Метою складання фінансової звітності є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності, рух грошових коштів та зміни у власному капіталі підприємства, яка необхідна для прийняття рішень щодо:
придбання, продажу та володіння цінними паперами;
участі в капіталі підприємства;
оцінки якості управління;
оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;
забезпеченості зобов’язань підприємства;
визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;
регулювання діяльності підприємства;
інших рішень.
Відповідно до статті 11 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” на основі даних бухгалтерського обліку всі підприємства повинні складати фінансову звітність. До складу фінансової звітності підприємств (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включаються такі звіти [10]:
1. Баланс;
2. Звіт про фінансові результати;
3. Звіт про рух грошових коштів;
4. Звіт про власний капітал;
5. Примітки до фінансової звітності.
За звітним періодом фінансова звітність поділяється на річну і квартальну. Звітним періодом для подання річної звітності є календарний рік.
Податкова звітність – це звітність про нарахування та сплату суб’єктами господарської діяльності і фізичними особами податків, внесків та зборів, визначених законодавством України. Податкова звітність містить інформацію про валові доходи та валові витрати, фінансові результати та розрахунок сум податків, що підлягають сплаті до бюджету, а також надмірно сплачених сум, що підлягають відшкодуванню, періодичність її подання визначається в основному Законами України про відповідні види податків, внесків і зборів.
Податкову звітність подають до податкових органів за підсумками звітного періоду у встановлений законодавством строк. Терміни здійснення податкової звітності встановлюються по кожному податку окремо. Першим днем подання податкової звітності вважають день, що йде за днем закінчення звітного податкового періоду. Якщо останній день подання податкової звітності є вихідним або святковим, то днем подання звітності вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день. Граничні терміни подання податкової звітності можуть бути продовжені за правилами і на підставах, передбачених податковим законодавством [11].
Статистична звітність містить інформацію, що є необхідною для статистичного вивчення господарської діяльності підприємств та побудови макроекономічних показників [11]. Це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя.
1.10. Маркетингова та збутова політика підприємства.
Маркетингова цінова політика – комплекс заходів фірми, до якого відноситься формування ціни, знижок, умов оплати за товар, реалізація якого покликана забезпечити задоволення потреб споживачів і отримання фірмою прибутку, а також вирішення стратегічних завдань фірми. Основна кінцева мета – одержання максимального прибутку. Проміжними цілями можуть бути: захист на ринку своїх позицій, вихід на ринок з новим товаром, швидке відшкодування виробничих витрат [12].
З маркетингової точки зору, ціна – це сума тих цінностей, які споживач віддає за право володіння певними товарами чи послугами.
Історично склалося так, що ціна завжди була основним фактором, який визначає вибір покупця. Це твердження характерне для країн з низькою купівельною спроможністю населення і продуктів типу товарів широкого вжитку. Однак останнім часом здійснюють вагомий вплив на вибір покупців нецінові фактори.
Розглядати ж цінову політику фірми слід лише у взаємозв'язку з тими завданнями, які загалом ставить перед собою фірма. Перш за все необхідно вирішити, які саме цілі фірма намагається досягти за допомогою конкретного товару й чим чіткіше уявлення про них, тим легше встановити ціну. Отже, можна назвати такі варіанти поведінки фірми на ринку й політики у сфері ціноутворення:
забезпечення процесу виживання;
максимізація поточного прибутку;
завоювання лідерства за показниками якості;
завоювання лідерства за показниками частки ринку.
Забезпечення процесу виживання є основним завданням фірми в тих випадках, коли на ринку функціонує дуже багато виробників і панує гостра конкуренція [12]. Для того щоб забезпечити роботу підприємств і збут своїх товарів, зберегти відносини з каналами збуту, фірми змушені встановлювати низькі ціни в надії на сприятливу реакцію споживачів. Виживання важливіше за прибуток. Встановлювані ціни мають покривати витрати, гарантувати хоча б просте відтворення. До тих пір, доки знижені ціни покриватимуть витрати, ці фірми можуть ще деякий час продовжувати комерційну діяльність.
Максимізація поточного прибутку. Багато фірм намагаються максимізувати поточний прибуток. Вони здійснюють оцінку попиту й витрат відносно різних рівнів цін і вибирають ціну, яка забезпечить максимум надходжень поточного прибутку та максимум покриття витрат. Поточні фінансові показники для фірми мають вагоміше значення, аніж довгострокові [12].
Завоювання лідерства за показниками якості. У цьому випадку підходи фірми до роботи на ринку набувають ґрунтовної значущості. А для цього потрібна серйозна підготовка до проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, створення сучасного парку устаткування, упровадження нових технологій, залучення висококваліфікованих фахівців [12]. Найвища якість створеного продукту дає підставу встановлювати високу ціну. І це виправдано. Фірма орієнтується на споживача серйозно й на тривалу перспективу.
Завоювання лідерства за показниками частки ринку. Деякі компанії вважають, якщо їм належить значна частка ринку, то вони можуть мати незначні витрати й найбільш високі прибутки. Намагаючись досягти лідерства за показниками максимальної частки ринку, вони йдуть на максимально можливе зниження цін. Скажімо, протягом одного року фірма хоче затвердити свою частку ринку з 10 до 15 %. З урахуванням цього завдання вона і буде формувати свою ціну [12].
Будівельно-монтажна фірма, акціонерне товариство «Електро», на протязі декількох десятиліть виконує комплекси робіт по електрифікації сільського-сподарських і промислових об’єктів. Серед них роботи по енергозабезпеченню компресорних станцій і катодного захисту газо- і нафтопроводів «Братерство» і «Дружба» і районі Карпат, газосховищ в Угерсько Львівської і Богородчанах Івано-Франківської областей. Також фірма має досвід будівництва кабельних волоконно-оптичних ліній зв’язку.
Основним видом продукцiї ЗАТ “Електро” є виконання робiт, а саме:
Електромонтажнi роботи;
надання вантажного автомобiльного транспорту;
дiяльнiсть у сферi iнжинерингу, геологiї та геодезії;
надання послуг технiчного консультування в цих сферах;
будiвництво житлових i нежитлових будівель.
Замовниками послуг були і є підприємства – гіганти: "Хлорвініл", "Сірка", "Кінескоп", "Електрон", компресорні станції нафто і газопроводів "Дружба", "Братерство", товариство активно співпрацює з Міністерством оборони, Укрзалізницею та багатьма іншими.
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
На основі звітності досліджуваного підприємства (Баланс, Звіт про фінансові результати) наведено основні показники діяльності підприємства в табл. 1:
Таблиця 1
Основні показники діяльності підприємства
Показники
Сума, тис.грн
Сума, тис.грн
Необоротні активи
110473
106472
Основні засоби:
110076
106251
Оборотні активи
6828
11992
Готова продукція
0
0
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги
715
970
Дебіторська заборгованість за розрахунками
208
1813
Інша поточна дебіторська заборгованість
65
64
Власний капітал
114670
110717
Довгострокові зобов’язання
0
196
Поточні зобов’язання
2499
7534
Поточні зобов’язання за розрахунками
748
2514
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги
702
3952
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
93192
25684
Чистий прибуток
659
954
Середня вартість активів
58650,5
59232
Валовий прибуток (збиток)
5490
3769
Адміністративні витрати
(4042)
(3916)
Фінансові результати від операційної діяльності
1316
1443
Матеріальні затрати
1531
1391
Витрати на оплату праці
5340
4554
Відрахування на соціальні заходи
1745
1519
Амортизація
5723
7447
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування
939
1038
РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ, ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ, ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ, РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ТА ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
На основі показників фінансової звітності проведено аналіз ліквідності підприємства, фінансової стійкості, ділової активності, рентабельності та прибутковості на основі фінансових коеф...
07.05.2013 22:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора