Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Фіскальна політика в Україні
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Факультет економіки та підприємництва
Кафедра:
Економічної теорії
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Аналітична робота
Предмет:
Національна економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………………... 3
1. Фіскальна політика України як засіб досягнення макроекономічної рівноваги…. 4
2. Аналіз фіскальної політики в Україні……………………………………………….. 7
3. Наслідки фіскальної політики для України ……………………………………….. 11
4. Шляхи вдосконалення фіскальної політики України……………………………... 13
Висновки………………………………………………………………………………... 14
Використана література……………………………………………………………….. 16
Вступ
Після розпаду Радянського Союзу макроекономічна політика України була дуже неефективною, про що свідчать, зокрема, показники державного боргу та бюджетного дефіциту, які спостерігалися у країні. Україна мала один із найвищих темпів інфляції у світі.
Здобувши державну незалежність, Україна розв’язує надзвичайно важливе завдання – створення економіки, спроможної забезпечити гідне життя народові. Тому Україна здійснює перехід до ринкової економіки. В процесі цього переходу відбуваються глибокі зміни в різних сферах економічного життя. Однією з найвагоміших змін є перехід до нового типу макроекономічного регулювання, яке пов’язує окремі галузі та виробництва у національну економіку.
Основною економічною функцією уряду є стабілізація економіки. Стабілізація частково досягається завдяки законам фіскальної політики. Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування і державних витрат. Особливого значення вона набуває у перехідній економіці. Проведення фіскальної політики в Україні відбувалося не завжди вдало внаслідок труднощів перехідного періоду. Це пояснюється багатьма обставинами, насамперед, непослідовністю економічної політики, мінливістю пріоритетів, слабкістю основних складових ринкової інфраструктури, монополізмом виробників, а також, тим, що більшість нормативних актів, які стосуються цієї проблеми не узгоджені між собою. Хоча за роки незалежності є певні здобутки молодої держави. Для розбудови міцної держави необхідно вдосконалювати інструменти економічно політики. Усе це зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду проведення фіскальної політики в перехідній економіці України.
У вітчизняній науці ця проблема ще недостатньо розроблена, оскільки вона є відносно новою і відображає глибоко неоднозначний і суперечливий характер становлення ринкових відносин в українській економіці. Передусім, це відсутність економіко-математичної інтерпретації фіскальної політики. Водночас залишаються ще слабо вивченими теоретичні аспекти цієї проблеми. Зокрема, це стосується історичного аспекту фіскальної політики.
Інформаційну базу індивідуальної роботи становлять наукові праці українських вчених.
Актуальність даної теми індивідуальної роботи полягає в необхідності формування ринкових відносин в економіці України; нерозробленість даної проблеми, як в науковій, так і навчальній літературі.
Мета даної роботи – на підставі системного аналізу теорії і практики фіскальної політики, виявити роль фіскальної політики у становленні національної економічної системи України, з’ясувати суть, цілі, види фіскальної політики, проаналізувати фіскальну політику в історичній ретроспективі та з’ясувати вплив фіскальної політики на становлення внутрішньої та зовнішньої рівноваги.
Індивідуальна робота складається зі змісту, вступу, 4 розділів, висновків, 2 таблиць, 1 діаграми. Використано 10 літературних джерел, в тому числі Internet.
1. Фіскальна політика України як засіб досягнення макроекономічної рівноваги
В період політичних збурень, пов’язаних з підготовкою до президентських виборів 2004, а потім – парламентських виборів 2006 років, дії українських урядів були спрямовані здебільшого на оперативне реагування на поточні проблеми, що виникали, а також – на формування сприятливого електорального середовища засобами «агресивної» соціальної політики. Насамперед це було характерним для економічної політики другої половини 2004 та перших трьох кварталів 2005 рр. На жаль, в цей період реалізація довгострокових завдань соціально-економічного розвитку відійшла на другий план – виникла своєрідна «стратегічна пауза», протягом якої економіка розвивалася під впливом набутої в попередні роки інерції. Слід визнати, що тривалості та глибини цій «паузі» надали також радикальні інституційні зрушення, що відбулися в кінці 2004 – на початку 2005 рр., суперечливий та затяжний процес зміни політичних еліт, перерозподілу політико-економічних впливів тощо.
Між тим, стійке погіршення макроекономічних показників, яке спостерігається вже майже півтора року, засвідчує вичерпання спроможності національної економіки до інерційного розвитку. У сучасній глобалізованій економіці стійкого динамічного розвитку набувають лише країни, які здійснюють цілеспрямовану політику, спрямовану на максимальне розкриття наявних та перспективних конкурентних переваг.
Завершення чергового політичного циклу дає підстави очікувати суттєвого підвищення прагматизму в економічній політиці, відкриває «вікно стратегічних можливостей» для здійснення надміру відкладених економічних та соціальних перетворень, що мають привести національну економіку у відповідність з вимогами сучасного світового конкурентного середовища, інтеграція України до якого суттєво прискорюється.
Ключові стратегічні завдання, пов’язані з формуванням нової моделі соціально орієнтованої конкурентоспроможної економіки, яка була б органічно включена в глобальні економічні процеси та посідала в них гідне місце; розробкою та здійсненням економічної політики, яка має поєднувати цілі підтримки макроекономічної стабільності, економічного зростання та соціальної відповідальності влади, було викладено у щорічній Доповіді Президента України до Верховної Ради України 2006 р.. Доповідь, яка стала першим системним стратегічним документом нової влади, охоплює широкий спектр завдань економічної сфери, серед яких – трансформація соціальної політики держави та забезпечення соціальної спрямованості економічного розвитку, побудова сучасної конкурентоспроможної економіки, оптимізація структури та відносин власності, удосконалення організації та функціонування аграрного сектору, формування нової парадигми зовнішньоекономічної стратегії.
Реалізація стратегічних завдань нерозривно пов’язана з тактичним реагуванням на поточну макроекономічну ситуацію. З нашої точки зору, становище, що склалося в економіці в останні роки, містить як суттєві виклики поточній макроекономічній стабільності, які потребують оперативного реагування, так і потенціал, що може і повинен бути використаний для відновлення динамічного економічного зростання та суттєвого поліпшення якості останнього. Відтак запобігання ймовірній дестабілізації в грошово-кредитній чи валютній сферах має відбуватися у спосіб, узгоджений із цілями економічного зростання [5].
Фіскальна політика, її ще часто називають бюджетно-фінансовою, або просто бюджетною, порівняно недавно використовується як інструмент макроекономічного регулювання. Слово “фіскальна” латинського походження і в перекладі означає казенний [9, c. 206]. Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного виробництва[8, c. 404]. Фіскальна політика містить досить простий інструментарій свого впливу на господарське життя: податки і видатки. Податками називають обов’язкові платежі, які держава стягує з фізичних та юридичних осіб. В Україні розрізняють загальнодержавні податки та збори [2, c. 190]. Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом[1, c. 5]
Саме шляхом зміни податків та видатків і забезпечується вплив на макроекономічні процеси.
Мета фіскальної політики – домогтися макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою:
Зменшення податків і збільшення державних інвестицій;
Зменшення інфляції шляхом збільшення податків і зменшення інвестицій у виробництво.
Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану, в якому знаходиться економіка. Коли при економічному зростанні спостерігається високий сукупний попит, що загрожує вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи, державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають."
Виділяють два види фіскальної політики: дискреційну, недискреційну. Дискреційна фіскальна політика - це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків, для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Термін "дискреційна" означає, що зміни у податках і державних видатках залежать від рішення парламенту чи уряду. Для аналізу фіскальної політики припустімо, що вона впливає лише на сукупний попит і ніяк не впливає на сукупну пропозицію [20, c. 329]. Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо). Автоматизм їх дії полягає в тому, що у випадку збільшення чистого національного продукту зростають податкові платежі у бюджет і, навпаки, при зниженні чистого національного продукту податкові надходження до бюджету зменшуються, отже, відповідно зменшуються й розміри допомоги за безробіттям, малозабезпеченістю тощо.
Досвід країн, які прийняли ринкову систему економіки, свідчать, що результати застосування жорсткої податкової політики призводять до невдач. Причинами цього є незадовільне управління податками або відсутній контроль за бюджетними витратами. Для країн, що мають постійний дефіцит бюджету, головною проблемою є макроекономічна стабільність. Для того, щоб виробити правильну податкову систему, треба точно визначити розміри дефіциту бюджету. Це можна зробити шляхом підрахунків державних витрат і усіх надходжень до скарбниці.
Отже, тут також існують свої проблеми:
вплив дефіциту на внутрішній попит;
зовнішній баланс і сукупна пропозиція;
оцінка небюджетних коштів і квазіфіскальних операцій фінансових і нефінансових установ;
рівень грошової експансії внаслідок результатів податкової політики при галопуючій інфляції;
взаємозв’язок між дефіцитами бюджету і фінансування.
Окремі країни ринкової економіки, наприклад Мексика, котра в 1986-1987 рр. підрахунки бюджету провела з врахуванням процентів галопуючої інфляції. Ці проценти були потрачені на погашення боргів, які були значними. Потреба державного сектора економіки в позиках визначається через операційний баланс. А він у свою чергу визначається в національній валюті шляхом вирахування із загального балансу процентів інфляції, яка виникатиме у внутрішньому державному борзі. Національною валютою для України є гривна. Для визначення податкової політики використовують поняття первинного балансу. Це економічний баланс за мінусом всіх виплачених процентів.
Фіскальна політика і стратегія регулювання економіки скеровані на те, щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора в економічному рості.
Стимулювальну фіскальну політику проводить уряд з метою зниження рівня безробіття і зростання ВВП. Стримувальна фіскальна політика передбачена для зниження рівня інфляції. Завдання фіскальної політики зводиться до збільшення обсягів виробництва і зайнятості чи зниження темпів інфляції.
Основне завдання політиків і економістів у сфері фіскальної політики полягає в тому, щоб так відрегулювати систему оподаткування, щоб вона не стримувала економічного зростання і не спотворювала пропорцій, встановлених між окремими секторами або галузями економіки в результаті дії ринкових сил. Завдання полягає не просто в тому, щоб зібрати якомога більше податків, а в тому, щоб при цьому розширювалася база податків [7, c. 72]. Фіскальну політику проводить уряд, як механізм суспільства в цілому. Тому у певних межах урядові рішення щодо видатків та оподаткування можуть змінюватися, щоб впливати на рівноважний реальний ВВП в інтересах загального добробуту [8, c. 290]. Отже, основним завданням має стати формування такої фіскальної політики, що дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем. Крім того за допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшити циклічне коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляцією.
2. Аналіз фіскальної політики в Україні
Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції. У країнах зі сталою ринковою економікою такої проблеми, як правило, не існує. Там домагаються або зниження інфляції (у тому числі й внаслідок зниження обсягів виробництва шляхом збільшення податків), або збільшення обсягів виробництва (серед іншого – через зниження податків на прибуток корпорацій). У 50-х середині 70-х років на Заході підвищення податків на корпорації з метою забезпечення зростання доходів малозабезпечених верств населення негативно відбилося на розвитку виробництва. Тому з другої половини 70-х років майже повсюди ставки податків на виробників були зменшені, що позитивно вплинуло на зростання обсягів виробництва та інші макроекономічні процеси.
За високої потреби у фінансуванні соціальних програм фіскальна політика закономірно набула особливої ролі в системі заходів економічної політики у 2005 – 2006 рр. Насамперед, слід наголосити на різкому підвищенні ефективності фіскальної політики у зазначений період.
Незважаючи на сповільнення економічного зростання, Міністерству фінансів України вдалося забезпечити виконання повною мірою дохідної та видаткової частин Державного та місцевих бюджетів. При цьому загальна сума доходів Державного бюджету України за 2005 р. склала 105,2 млрд грн., що на 49,6% перевищило відповідний показник 2004 р. . Рівень виконання дохідної частини становив 97,3% до річного плану зі змінами. Дохідна частина загального фонду держбюджету склала 84,4 млрд грн., або на 62,4% більше, ніж торік. За даними Міністерства фінансів, план доходів загального фонду було виконано на 101,1%.
Касові видатки Державного бюджету у 2005 році склали 112,8 млрд грн., на 42% більше, ніж торік, в тому числі по загальному фонду – 93,0 млрд грн., (на 51% більше). Рівень касового виконання плану видатків загального фонду склав 98,7% плану на рік [5].
Фактично за 2006 р. до загального фонду державного бюджету надійшло 101 328,2 млн. грн., що становить 104,2% призначень на січень – грудень 2006 р. . У порівнянні з відповідним періодом минулого року надходження загального фонду збільшились на 16 909,9 млн. гривень.
Відкрито асигнування в сумі 49 100,6 млн. грн., що становить 100% планових асигнувань на 12 місяців та на 2 929,5 млн. грн. більше, ніж за відповідний період минулого року [6].
Різке збільшення дохідної частини державного бюджету в 2005 та 2006 рр. було забезпечене дією комплексу чинників, серед який головними є такі:
1. Суттєве посилення контролю над виконанням вимог податкового законодавства, а також збиранням неподаткових надходжень, що, на тлі руйнування низки тіньових «схем» після зміни політико-економічних еліт, дозволило детінізувати частину корпоративних та приватних прибутків;
2. Зміни в податковому законодавстві, передбачені прийнятим 25 березня 2005 р. Верховною Радою України Законом України “Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів”. Загалом зміни було внесено до понад 90 законодавчих актів. В рамках зазначеної «бюджетної революції», зокрема:
скасовано податкові пільги для суб’єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих у СЕЗ, ТПР та технологічних парках;
скасовано пільги із сплати ПДВ, податку на прибуток, плати за землю, ввізного мита для галузей літако-, автомобілебудування, космічного машинобудування, виробництва бронетехніки та ін; пільги для суб’єктів, зареєстрованих на територіях, забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС;
збільшено ставки акцизного збору на низку підакцизних товарів, вартість ліцензій на виробництво спирту, алкогольних та тютюнових виробів, патентів на здійснення валютних операцій, платежі за користування надрами та рентні платежі тощо;
суттєво звужено сферу застосування єдиного податку;
внесено зміни до законів про ПДВ та податок на прибуток з метою обмеження схем мінімізації податкових зобов'язань;
відбулося істотне підвищення нормативу відрахування чистого прибутку держпідприємств та погашення заборгованості по дивідендах на державні частки, нараховані у минулі періоди.
3. Випереджаюче зростання імпорту щодо експорту, що зменшило «втрати» на відшкодування ПДВ та збільшило надходження від ПДВ з імпортованих товарів та імпортного мита (обсяг відшкодованого ПДВ склав у 2005 р. 13,3 млрд грн., що на 1,3 млрд грн. більше, ніж торік, проте близько половини цієї суми склала заборгованість, «успадкована» з попередніх періодів. Натомість надходження від «імпортного» ПДВ зросли порівняно з минулим роком в 1,9 рази);
4. Значні надходження від приватизації, що дозволило спрямувати кошти на фінансування дефіциту бюджету [5].
Наведені чинники дозволили забезпечити належне фінансування соціальних видатків державного та місцевих бюджетів. Скасування низки податкових пільг сприяло деякому вирівнюванню податкового навантаження на суб’єктів господарювання, а також наближенню податкового законодавства до міжнародних норм і стандартів, що відбилося в значному прогресі у просуванні України до членства в СОТ, стало одним з чинників визнання української економіки ринковою з боку ЄС та США.
Таблиця 2.1
Основні податкові вилучення у співвідношенні з ВВП, %
Показник
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
Податок на прибуток підприємств
4,5
4,1
4,2
5,0
4,6
5,5
5,1
Податок на доходи фізичних осіб
3,8
4,3
4,8
5,1
3,8
4,1
н.д
ПДВ
5,6
5,1
6,0
4,8
4,8
8,0
8,3
Акцизний збір
1,3
1,3
1,8
2,0
1,9
1,9
2,0
Між тим, різке зростання рівня державного споживання (обсяг ВВП, що перерозподіляється через систему публічних фінансів: зведений бюджет, пенсійний фонд і фонди соціального страхування склав у 2005 р. близько 45% ВВП проти 37,8% ВВП у 2004 р.) (табл. 2.1), не могло не завдати негативних наслідків у макроекономічному вимірі. Настільки значний рівень вилучення суспільного продукту за фіскальними каналами може бути виправданий лише за умови орієнтованості фіскальної політики на створення передумов для довгострокового економічного зростання.
Для повного аналізу фіскальної політики, слід зауважити, що головною проблемою економіки України донедавна був дефіцит зведеного бюджету (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Дефіцит бюджету в Україні у % до ВВП [6]
Можна зауважити, що з 1997 р. намітилась тенденція до скорочення дефіциту. У 2000 році вперше бюджет був профіцитним. Зведення бюджету з профіцитом стало результатом обмеженості джерел рефінансування державного боргу та перевиконання доходної частини бюджету в умовах непрогнозованого прискорення темпів інфляції. У 2001 – 2003 рр. дефіцит був незначним, порівняно з попередніми роками. А у 2004 році цей показник значно зріс – це був рік виборів і «агресивної» соціальної політики.
Як відомо, існує два основні види фіскальної політики. Перший – це стимулююча фіскальна політика, яка спрямована на забезпечення економічного зростання і, другий - стримулююча фіскальна політика, завдання якої полягає у припиненні розбалансованості в сфері цін, тобто зменшенні темпу інфляції.
Аналіз показує, що у 1991 – 1994 рр. фіскальна політика в Україні, в основному, була стимулюючою, про що свідчать великі дефіцити державного бюджету[19, c. 143]. Зокрема, у 1992 р. дефіцит перевищував 12,2% ВВП, опустившись до 6,5% у 1993 р. Однак стимулююча фіскальна політика у 1992 - 1994 рр. не досягнула жодних із поставлених цілей. Уряду не тільки не вдалось зупинити падіння виробництва, навпаки, воно з року в рік поглиблювалось. Досить навести такі дані: в 1992 р. реальний ВВП України скоротився на 9,9%, а в 1994 р. - вже на 23%. Водночас різко зросло безробіття (безперечно враховуючи і приховане). Такий стан економіки дає підставу зробити висновок, що фіскальна політика не лише не досягла своїх цілей, а й поглиблювала розбалансованість економіки.
Тому з другої половини 1994 р. відбуваються різкі зміни у фіскальній політиці. Вона стає стримувальною і націлюється, насамперед, на досягнення макроекономічної збалансованості у сфері цін [19, С. 144]. Про стримувальний характер цієї фіскальної політики свідчить, насамперед, динаміка дефіциту державного бюджету, а також зміни у структурі видатків. Розмір дефіциту державного бюджету в 1995 - 1996 рр. істотно зменшився. Якщо у 1992 р. він перевищував 12,2%, то у 1996 р. опустився до рівня 4,6% - 4,7%. Стримувальний характер фіскальної політики випливає також із видаткової частини, зокрема фінансування економіки (значною мірою це дотації державним підприємствам) зменшилось з 37,2% у 1992 р. до 9,6% у 1995 р. і до 6,0% у 1996 р.
Отже, можна визначити такі основні ознаки нової стримувальної фіскальної політики 1994-1996 рр.:
зменшення бюджетних видатків( до 6,0% - 1996р.);
скорочення дефіциту державного бюджету(до 4,6% до ВВП - 1996р.);
проведення децентралізації державних фінансів, внаслідок чого на рівні центру будуть вдаватись лише до тих витрат, які матимуть загальнодержавне значення;
скасування податку на доход та запровадження оподаткування прибутку;
зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб;
зменшення ставки на ПДВ( з 28% до 20%) ;
підвищення податку на землю;
введення податку на прибуток підприємств.
Таким чином, в результаті таких змін у фіскальній політиці вдалось різко зменшити темпи інфляції. В цілому можна констатувати, що стримувальна фіскальна політика забезпечила досягнення макроекономічної стабільності у монетарній сфері. Однак, ця фіскальна політика практично не використовується для досягнення інших цілей макроекономічного регулювання, зокрема, для зміни галузевої структури економіки. Після того, як було реформовано бюджетно-податкову сферу і було досягнуто певних результатів Україна взяла курс на стимулювальну фіскальну політику. Отже, можна твердити, що у 1996 – 2001 рр. уряд проводив стимулюючу фіскальну політику. У 1999 – 2001 рр. вперше за останнє десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічного пожвавлення. В основному подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва зріс на 4,3% у 1999 р. У 2000 р. реальний ВВП зріс на 6,0%, тем інфляції 25,5%. У 2001 році у першому кварталі реальне ВВП зросло на 7,8%, а у другому - на 10,8%. Урядом було погашено заборгованість з виплати пенсій та істотно знижено заборгованість заробітної плати і соціальної допомоги. Однак не зважаючи на плюси є і мінуси. Фіскальна ефективність податкової системи України постійно знижується. Основною причиною такого становища є скорочення надходжень від податків внаслідок зниження рівня їх збору.
Отже, за роки незалежності Україна здобула певний досвід застосування фіскальної політики. Аналіз свідчить, що стимулююча політика 1991-1994 рр. була неефективною. У 1995 – 1996 рр. Україна проводила стримувальну фіскальну політику, з 1997 р. - стимулюючу політику. Не зважаючи на позитивні результати вона потребує удосконалення.
3. Наслідки фіскальної політики для України
Особливості фіскальної політики України сформували низку чинників негативного впливу на показники економічної динаміки:
із підвищенням жорсткості фіскальної політики все більш давалася взнаки неефективність механізму податкового адміністрування, яка обумовлює надмірне відволікання оборотних коштів підприємств, створює підґрунтя для поширення легальних та нелегальних схем «оптимізації» оподаткування, завищує витрати суб’єктів господарювання на виконання умов оподаткування та звітності; досить показовою є проблема відшкодування ПДВ експортерам, заборгованість з якого (вона складала на середину 2005 р. 6 млрд. грн.) було штучно зменшено за рахунок переведення частини зобов’язань щодо відшкодування до розряду «сумнівних», а також подовження термінів перевірки, а відтак – і офіційного виникнення заборгованості з відшкодування перед експортерами;
заходи щодо протидії корупції, детінізації прибутків та мінімізації обсягів ухиляння від оподаткування призвели до зростання трансакційних витрат українських підприємств та обумовили падіння підприємницької активності;
внаслідок скасування податкових пільг та підвищення фіскального контролю суттєво зросла частка прибутку підприємств, що вилучається фіскальним шляхом (табл. 3.1), що знизило стимули до інвестування та спроможність підприємств до підвищення власної конкурентоспроможності; за 2005 р. надходження від податку на прибуток склали 23,3 млрд. грн.., на 45,2% перевищивши показник попереднього року, в той час як прибуток прибуткових підприємств зріс лише на 19,5%, відтак частка фіскального вилучення прибутку зросла до 32,3%;
Таблиця 3.1
Частка податку на прибуток підприємств у загальній сумі прибутку по галузях економіки [10]
Показник
2000
2001
2002
2003
2004
2005
Прибуток по галузях економіки (сальдо), млрд. грн.
13,9
18,7
14,6
20,3
42,9
57,6
Прибуток прибуткових підприємств, млрд. грн.
36,1
39,8
37,4
37,4
60,6
72,4
Надходження від податку на прибуток підприємств, млрд. грн.
7,7
8,3
9,4
13,2
16,0
23,3
Частка податку у сукупному прибутку,%
55,3
44,1
64,2
65,0
37,3
40,5
Частка податку у прибутку прибуткових підприємств, %
21,3
20,8
25,1
35,3
26,4
32,2
реалізація заходів щодо лібералізації імпорту сприяла підвищенню бюджетних надходжень від мита та ПДВ на імпортні товари, проте сприяла витісненню українських виробників з внутрішніх ринків;
політичні дискусії та практичні кроки щодо перегляду результатів приватизації, непередбачувані зміни податкового законодавства (зокрема, скасування податкових преференцій для СЕЗ і ТПР) погіршили інвестиційний клімат в країні, що також призвело до зниження внутрішнього попиту на товари інвестиційного призначення, гальмування низки інвестиційних проектів із залученням іноземного капіталу;
«агресивна» соціальна політика призвела до необхідності здійснення обмежувальної монетарної політики з антиінфляційними цілями, що перешкоджало впровадженню грошово-кредитних засобів підтримки інвестиційних процесів; де-факто фіскальна політика використовувалася як засіб стерилізації приросту грошової пропозиції, оскільки кошти, які надходили на внутрішній ринок завдяки зростаючому споживчому попиту, одразу ж вилучалися за фіскальними каналами та не встигали обслуговувати процеси розвитку підприємств – тим самим було практично нівельовано стимулюючий ефект для економічного зростання, який традиційно міститься у зростанні бюджетних видатків;
переорієнтація бюджетних видатків на соціальні цілі призвела до значного скорочення бюджетних інвестицій: капітальні видатки зведеного бюджету зменшились з 6,0% ВВП у 2004 до 4,6% ВВП у 2005 рр., або, відповідно, з 20,4% до 12,8% загальних видатків зведеного бюджету.
визначення в якості пріоритету державної соціальної політики підвищення рівня доходів найменш забезпечених членів суспільства – отримувачів пенсій та інших видів соціальних допомог, призвело до суттєвого зростання частки трансфертів в структурі доходів населення – за підсумком 2005 р. вона перевищила частку заробітної плати і склала 42,0%. Така політика обумовила додаткове посилення фіскального тиску на працююче населення та бізнес, заклала довгострокові диспропорції у фінансуванні фондів соціального страхування (витрати Пенсійного фонду зросли з 11,3% ВВП у 2004 до 15,2% ВВП у 2005 р., а частка коштів державного бюджету у сумі надходжень до Пенсійного фонду зросла на кінець 2005 р. до 33%) [5].
4. Шляхи вдосконалення фіскальної політики України
Фіскальна політика, на нашу думку, потребує ще удосконалення. Було б доцільно:
при зміні системи оподаткування брати до уваги специфічні завдання кожного етапу переходу економіки України до ринку і здійснення реформ;
вважати необхідним елементом процесу розробки нових податків наукову експертизу проектів законодавчих актів; розробити чіткий механізм, щоб запобігти ігноруванню висновків експертизи щодо змін в оподаткуванні;
провести потрібні глибокі якісні зміни у відносинах між урядом та головними розпорядниками бюджетних коштів;
провести перереєстрацію всіх законних та підзаконних актів, що регулюють податкове законодавство стосовно їх взаємовідповідності (найдоцільнішим є прийняття Податкового кодексу);
впорядкувати існуючі податки та скоротити їх кількість;
вдосконалити систему пільг на податки (пільги повинні бути прозорими і конкретними, повинна існувати система контролю за наданням пільг);
посилити захист платників податку;
вдосконалити напрямки видатків;
реформувати систему пенсійного забезпечення;
удосконалити систему соціального захисту населення;
раціонально використовувати фінансові ресурси державного бюджету на утримання армії та воєнізованих формувань;
посилити економічні санкції та кримінальну відповідальність за нецільове використання державних коштів;
змінити напрямки інвестування державних коштів.
вилучені кошти від продажу державних облігацій необхідно спрямувати на розвиток інноваційних підприємств, а не на поточне споживання чи фінансування збиткових підприємств, що у майбутньому збільшить реальний дохід держави;
внутрішні і зовнішні запозичення можуть бути і надалі, але держава повинна дотримуватися встановленої межі;
необхідно застосовувати механізми грошової приватизації;
Україна повинна витрачати кошти на реформи, бо саме вони можуть стимулювати зростання ВВП.
Висновки
Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного виробництва. Фіскальна політика містить досить простий інструмент впливу на економіку, а саме видатки і податки. Змінюючи податки і видатки можна досягти важливих змін у макроекономічних процесах.
За роки незалежності Україна здобула певний досвід застосування фіскальної політики. Аналіз свідчить, що стимулююча політика 1991-1994 рр. була неефективною. У 1995-1996 рр. Україна проводила стримувальну фіскальну політику, з 1997 р. - стимулюючу політику. За останні роки намітилась позитивна тенденція в економіці України. Однак, для поліпшення дієвості фіскальної політики як знаряддя макроекономічного регулювання потрібно вдосконалювати основні її інструменти: податкову систему та основні напрямки видатків. За високої потреби у фінансуванні соціальних програм фіскальна політика закономірно набула особливої ролі в системі заходів економічної політики у 2005 – 2006 рр. Насамперед, слід наголосити на різкому підвищенні ефективності фіскальної політики у зазначений період. Незважаючи на наведені вище тенденції сповільнення економічного зростання, Міністерству фінансів України вдалося забезпечити виконання повною мірою дохідної та видаткової частин Державного та місцевих бюджетів.
Отже, короткострокова фіскальна ефективність бюджетно-податкової політики увійшла в глибоку суперечність з необхідністю забезпечення її стратегічної ефективності як чинника гармонійного соціально-економічного розвитку. Фіскальна політика в Україні продовжувала розвиватися за інерційним принципом, а підвищення її ефективності було досягнуто за рахунок більш жорсткого застосування наявних норм і правил, радикального зменшення податкових преференцій. Водночас відбулася консервація її системних вад, практично заблоковані можливості реформування податкової системи. Перерозподільна схема забезпечення підвищення зарплат і соціальних виплат через підвищення рівня фіскального навантаження на економіку стала, на нашу думку, одним з провідних чинників відсутності помітного стимулюючого впливу на економічну динаміку з боку зростання внутрішнього попиту.
Для збалансування державного бюджету можна використати два методи: інфляційний (пряма та прихована грошова емісія - монетизація дефіциту державного бюджету) та неінфляційний (запозичення на зовнішньому та внутрішньому фінансових ринках; збільшення податків; зменшення видатків). Упродовж 1991 - 1994 рр. збалансування бюджету в Україні відбувалося переважно за рахунок грошової емісії. Упродовж 1995 - 1998 рр. уряд здійснював збалансування державного бюджету емісійним шляхом і шляхом зовнішніх і внутрішніх запозичень. З 1999 по 2001 рр. уряд вирішував проблему фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок реструктуризації видаткової частини державного бюджету. Фіскальна політика в 2005 – 2006 рр. мала соціальний характер і завдавала дестимулюючого впливу на інвестиційні процеси, детінізацію економіки, що сприяло сповільненню темпів економічного розвитку. Так, протягом першого кварталу 2006 року Президентом України було повернуто у Верховну Раду України для повторного розгляду 46 законів через їхню неузгодженість з завданнями збалансованості бюджету України, Бюджетним кодексом, Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» (за оцінками Міністерства фінансів України, «вартість» цих законів складала 57,6 млрд. грн.) [5]. Відтак перед урядом може постати проблема термінового пошуку джерел фінансування непередбаченого бюджетного дефіциту (чи, відповідно, скорочення видаткової частини бюджету), або ж перегляду бюджету в напрямку скорочення його видаткової частини. З огляду на напружену ситуацію в бюджетній сфері, реалізація податкових стимулів промислової та структурної політики буде вельми утрудненою та не може розглядатися без одночасного прийняття непопулярних рішень в сфері бюджетних видатків.
Список використаної літератури
Бюджетний кодекс України № 2542 від 21 червня 2001 року (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом № 599-IV (599-15) від 06.03.2003, ВВР, 2003, N 24, ст.161. – офіційний Internet-сайт Міністерства фінансів України” – http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=29684&cat_id=35490
Закон України “Про систему оподаткування” № 1251-12 від 25 червня 1991 року із змінами і доповненнями від 04.11.99 N 1213-XIV (1213-14) - Internet-сайт http://korolewstvo.narod.ru/zakonua/nalog.htm
Економіка України: десять років реформ / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина - Львів: ЛНУ ім. І. Франка,2001.- 496 с.
Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка. Навч. посібник / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина, Вид. Дім “Альтенативи, К.:2001.- С. 327-341
Жаліло Я.А., Базилюк Я.Б.,Белінська Я.В. та ін. Економіка України у після виборчий період та порядок денний для нового уряду. Аналітична доповідь // Офіційна Інтернет-сторінка Національного інституту стратегічних досліджень, центр антикризових досліджень http://www.niss.gov.ua/Table/20042006/dopovyd.htm
Зведений бюджет України у 1992 – 2005 роках (за даними Державного Казначейства України) // Офіційна Інтернет-сторінка Державного комітету статистики України http://www.ukrstat.gov.ua/
Іващук І. Сучасне європейське оподаткування // Фінанси України. - 2001.- №10.- С. 72-79
Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: (т.1). — Москва: Республика, 1992. — 672 с.
Макроекономіка: Навч. посібник / П. Ю. Буряк - О. В. Стефанишин, Л. Л. Цимбал, І. Д. Балагурак та ін. Львів: Інтереко, 2001.- 448 с.
Основні показники соціально-економічного розвитку України за 2006 рік (за даними Державного комітету статистики України) // Офіційна Інтернет-сторінка Міністерства фінансів України http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=67271&cat_id=59985
10.05.2013 13:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора