Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Контрольна робота з макроекономіки
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Контрольно - графічна робота
Предмет:
Мікроекономіка
Варіант:
4
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Характеристика кругопотоку продуктів та доходів у закритій змішаній економіці. Зв’язки між приватним та державним секторами економіки
Вироблений за певний період суспільний продукт є результатом взаємодії множини фірм і домашніх господарств, які через ринок обмінюються готовими товарами і послугами. Потоки продуктів і послуг в обміні опосередковуються зустрічним потоком грошей. У процесі безперервного руху товарів і грошей формуються доходи різних економічних суб’єктів, які використовуються для суспільного, особистого та виробничого споживання у поточному періоді або в майбутньому.
Модель, яка описує потоки товарів, послуг та грошей, відома під назвою кругопотоку продуктів і доходів. Аналіз кругопотоку доходів пояснює, як формується ряд похідних макроекономічних показників, пов’язаних з показниками ВВП та ВНП, з яких елементів складаються кінцеві доходи домогосподарств, фірм та держави, а також дозволяє встановити основні пропорції в економічній системі, які отримали назву макроекономічних тотожностей.
У макроекономічному аналізі розглядається декілька видів економічних систем. Економічна система, заснована на приватній власності без втручання держави і без зовнішньоекономічних зв’язків називається „закритою приватною економікою”. У ній взаємодіють лише два суб’єкти – домогосподарства і фірми. Сучасні економіки є відкритими економіками з державним сектором. Модель саме такої економіки представлена на рис. 2.1. Вона описує потік ресурсів, товарів і послуг, урівноважений потоком грошових платежів (на схемі не показаний), які обслуговують обмін між всіма макроекономічними суб’єктами.
Всі макроекономічні суб’єкти пов’язані між собою двома групами ринків – товарів і послуг та ресурсів. На ринку продуктів фірми продають вироблені товари і послуги, які купують домогосподарства, уряд та інші країни світу. На ринку ресурсів домогосподарства продають фактори виробництва, якими вони володіють, а фірми купують робочу силу, устаткування, сировину та інші ресурси виробництва. Грошові видатки фірм на ресурси набувають форми виробничих витрат для фірм і різних видів доходів домашніх господарств – заробітної плати, процентних доходів, рентних платежів, тощо. На ринку товарів, після продажу своєї продукції, фірми отримують доходи, за рахунок яких покривають всі свої витрати на виробництво національного продукту, а наявний залишок утворює прибуток.
Якщо припустити, що видатки фірм на ресурси перетворюються на національний доход, який домогосподарства відразу ж використовують на придбання споживчих товарів на ринку готової продукції, а фірми відразу витрачають доходи від реалізації продукції на купівлю ресурсів для виробництва національного продукту, то національний доход і вартість національного продукту будуть рівні.
Але у реальній дійсності частина доходу домогосподарств перетворюється на заощадження. У той же час фірми в середньому за рік витрачають більше, ніж отримують за продаж своїх товарів і послуг, оскільки використовують свої доходи не лише на підтримку виробництва, але й на його розширення. Зростання загальної величини капіталу відбувається за рахунок інвестицій. Джерелом інвестицій, як правило, є заощадження. Рух заощаджень, їх перетворення на інвестиції здійснюється системою спеціальних установ, які утворюють фінансові ринки, які також включені у схему кругопотоку продуктів і доходів.
Держава пов’язана з елементами господарської системи трьома ланками – це податки, державні закупівлі, державні запозичення. Податки, які стягуються урядом з домогосподарств, включають особистий прибутковий податок, відрахування у різні фонди соціального (медичного, пенсійного та ін.) страхування, податок на майно і т.п. Частково вилучені кошти повертаються до домогосподарств у вигляді трансфертних платежів (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим, допомоги по безробіттю). У моделі кругопотоку показано лише величину чистих податків як різницю між податковими надходженнями і трансфертними платежами : .
Другу лінію зв’язку – між державним сектором і ринками готової продукції – представляють державні закупівлі товарів і послуг. Третя лінія зв’язку сполучає уряд з фінансовим ринком. Урядам не завжди вдається збалансувати свій бюджет. Його дефіцит покривається за рахунок позик на фінансових ринках шляхом продажу урядових облігацій та інших цінних паперів.
З появою держави та фінансових ринків у кругообігу виникають нові потоки („вилучення”), які випадають з кругопотоку продуктів і доходів – це чисті податки, які надходять до уряду, і заощадження, які потрапляють на фінансові ринки. Натомість з’являються два потоки „ін’єкцій” або „впорскувань” – це інвестиції фірм і державні закупівлі, які доповнюють на ринку продуктів видатки домогосподарств. В результаті рівновага не порушується: національний доход залишається рівним національному продукту. У той же час модель показує, що уряд може впливати на величину загального кругопотоку через обсяги урядових закупок та податки.
У відкритій економіці сектор закордон пов’язаний з національною економічною системою трьома потоками – це імпорт товарів і послуг, експорт та міжнародні фінансові операції. Відомості про грошові потоки в країну і з країни фіксує платіжний баланс – систематизований звіт про всі економічні операції між даною країною та рештою країн світу. Оскільки імпорт зменшує сукупний попит на внутрішньому ринку продуктів, його відносять до „вилучень”. У той же час експорт сприяє збільшенню сукупного попиту на вітчизняну продукцію, тому його відносять до „ін’єкцій”. Різниця між величиною платежів по експорту і платежів по імпорту є чистим експортом.
Фінансові операції включають отримання іноземних позик і надання кредитів іноземним державам, міжнародні угоди з купівлі-продажу акцій, облігацій і нерухомості в інших країн. Коли вітчизняні виробники чи уряд беруть позики за кордоном або іноземці купують у нас фінансові активи, гроші притікають в країну, виникає приток капіталу. Коли ми позичаємо іноземцям або купуємо в інших країнах акції, облігації чи нерухомість, гроші залишають країну, виникає відтоком капіталу. Різниця між цими потоками називається чистим притоком капіталу на фінансові ринки, який зображено на рис. 2.1. Якщо відтік капіталу за обсягом буде більшим, то різниця дасть чистий відтік капіталу. В цілому чистий експорт супроводжується чистим відтоком капіталу, а чистий імпорт – чистим притоком капіталу, зовнішньоекономічні потоки коштів зрівноважуються.
2. Портфельні теорії спекулятивного попиту на гроші. Сукупний попит на гроші та його чинники
Спекулятивний попит на гроші пов’язаний з функцією збереження цінностей. Економічні суб’єкти можуть зберігати свої заощадження в різних формах – або у формі готівкових грошей, або у формі цінних паперів чи нерухомості. Кейнс вважав, що спекулятивний мотив відображає невпевненість людей у збереженні вартості активів у вигляді цінних паперів та інших боргових зобов’язань, а також прагнення максимізувати свої доходи.
Коли ставка проценту зростає, ринкова оцінка облігації падає, економічні суб’єкти купують дешеві облігації, сподіваючись, що незабаром відбудеться зміна кон’юнктури. В цей час попит на гроші як активи для збереження багатства скорочується. Коли ж процентна ставка починає знижуватись, облігації дорожчають, тоді люди їх продають, і попит на готівку зростає. Рішення про обмін готівки на облігації і навпаки змінюються в межах певного інтервалу процентної ставки .
Рис. 2.1, який ілюструє функцію спекулятивного попиту на гроші, показує, що існує деяка мінімальна ставка проценту (), нижче якої крива не опускається. За цією мінімальною ставкою жоден суб’єкт не бажає купувати облігації, всі операції на грошовому ринку припиняються, оскільки банкам невигідно давати гроші в кредит, а населенню невигідно тримати гроші в банку у вигляді депозитів. При досягненні ставки проценту всі суб’єкти перетворюють готівку в облігації і попит на гроші як активи дорівнює нулю. Таким чином, спекулятивний попит на гроші перебуває в оберненій залежності від ставки проценту на облігації і є її спадною функцією: .
Сукупний попит на гроші представляє за Кейнсом суму трансакційного та спекулятивного попиту: , він є функцією двох змінних – рівня доходу та ставки проценту: .
Графічно функція сукупного попиту на гроші (рис. 2.2) віддалена від вертикальної осі на величину трансакційного попиту. Обсяг незалежного від ставки проценту трансакційного попиту відкладаємо на горизонтальній осі, а вже від нього – функцію спекулятивного попиту на гроші. Криву сукупного попиту на гроші також називають кривою переваг ліквідності . Положення кривої попиту на гроші визначається величиною номінального ВВП. Якщо номінальний ВВП зросте, крива попиту на гроші зміститься праворуч.
Емпіричні дослідження виявляють на руках населення значно більші грошові залишки, ніж потрібні для оплати угод у нормальних масштабах. Це може означати, що є інші мотиви утримання грошей – вони нагромаджуються як фінансовий актив, що виконує функцію збереження вартості, поряд із акціями та облігаціями.
По-перше, гроші зберігаються як засіб нагромадження багатства тому, що вони забезпечують анонімність їх власників, чого не можна забезпечити, відкривши рахунок у банку. Друга причина – це недовіра до фінансових інститутів країни. Особливо вона проявляється у періоди фінансової нестабільності, коли існує загроза банкрутства комерційних банків чи інших фінансових посередників. Люди, не схильні до ризику, надають перевагу збереженню частини свого багатства вдома у вигляді грошей і забирають свої гроші з банків. По-третє, у періоди високої інфляції зарубіжна валюта може витісняти вітчизняну, тоді люди зберігають свої заощадження в іноземній валюті, купуючи її на „чорному ринку”, навіть якщо у державі немає вільного продажу інвалюти.
Тут ми повинні звернутися до компоненту грошей у формі , що включає заощаджувальні вклади та дрібні строкові вклади, і . Коли гроші розглядаються економічними агентами як один з можливих фінансових активів для нагромадження багатства поряд з цінними паперами, виникає попит на гроші як активи. Цей попит пояснюють на основі „портфельних теорій”.
Формально портфель – це набір активів, не лише фінансових (гроші, облігації, акції), але й реальних (земля, нерухомість, золото і т.п.). Теорія портфелю виходить з того, що економічні агенти не схильні до ризику, тому вони намагаються не лише максимізувати дохідність своїх активів, але й зменшити ризик від їх зберігання. Важливо досягти деякої оптимальної комбінації ризику і доходності портфеля, керуючись правилом „не кладіть всі яйці до одного кошика”. Економічні агенти, прагнучи мінімізувати ризик, оцінюють його по відношенню до кожного активу і диверсифікують власні активи.
Виходячи з цих міркувань, люди нагромаджують гроші як частину свого портфелю активів. Найбільш важливим є те, що нагромадження грошей має певну специфіку щодо поєднання в них ризику і доходності у порівнянні з іншими активами.
Один з особливих аспектів „теорії портфеля” – виділення спекулятивного мотиву, у зв’язку з чим попит на гроші як активи і називають спекулятивним попитом на гроші.
Відомо, що ціна активу з фіксованим доходом обернено залежить від процентної ставки: , де – ціна облігації; – фіксований доход на облігацію. Коли ринкові процентні ставки низькі, господарські агенти мають схильність до скорочення кількості негрошових активів через їх високу ціну. Маклери хочуть скористатися з доходів приросту капіталу і продають облігації. Тоді спекулятивний попит на гроші зростає, на руках у населення зростають середні грошові залишки, які виконують функцію збереження багатства, оскільки низький процент означає малі альтернативні витрати збереження грошей, і навпаки, коли процентні ставки високі.
Отже, основним чинником, що впливає на спекулятивний попит на гроші, є ставка проценту. Між процентною ставкою і обсягом спекулятивного попиту на гроші існує обернений зв’язок.
Таким чином, якщо домогосподарства вибирають гроші як частину свого оптимального портфелю, то попит на гроші повинен залежати від загальної суми активів і очікуваних доходів від них. Тоді функція попиту на гроші модифікується. Її можна записати у такому вигляді:
,
де – переваги ліквідності; – реальний очікуваний доход від акцій;
– реальний очікуваний доход від облігацій; – очікуваний темп інфляції; – матеріальні активи.
Зростання або зменшує попит на гроші, оскільки інші види активів стають привабливішими. Підвищення темпу інфляції також зменшує попит на гроші, бо гроші стають менш привабливим активом. Лише зі збільшенням попит на гроші збільшується, тому що зростання доходу дає можливість збільшити суму всіх активів. Сума багатства наближено вимірюється показником реального доходу .
Практична частина
На графіку представлена модель «Сукупний попит – сукупне пропонування»
Крива сукупного пропону-вання складається з 3 від-різків – кейнсіанського го-ризонтального, кейнсіан-ського вертикального та класичного вертикального.
Рівновага в точці Е1 припадає на кейнсіанський горизонтальний відрізок. Рівновага в точці Е2 припадає на кейнсіанський вертикальний відрізок. Обидві точки рівноваги характерні для короткострокового періоду, пояснюють стан депресії і пожвавлення в ході економічного циклу. Точка рівноваги Е3 припадає на вертикальний відрізок та відображає довгостроковий період, коли економіка знаходиться на межі виробничих можливостей і зміна рівня цін не впливає на реальний обсяг виробництва.
Внаслідок експансії сукупного попиту крива AD зміщується праворуч.
На кейнсіанському гори-зонтальноvу відрізку (криві AD1 та AD4) ціни не відіграють ніякої ролі у від-новленні рівноваги. Роль ме-ханізму регулювання вико-нують товарні запаси фірм.
На вертикальному відрізку зміна ціни не викликає зміни реальних обсягів виро-бництва. Вона пристосовує пропонування до величини сукупного попиту через змі-ну номінальної величини ВВП.
Задача
Рівноважний обсяг ВВП наступного року становитиме:
Yd = (Y-T);
Y = C+I+G
Y=90+0.75(Y-80)+60+100
Y= 90+0.75Y- 60+60+100
0.25Y=190
Y=760
Гранична схильність до споживання становить 0,75, до заощадження – 0,25
Простий мультиплікатор видатків: 1/0,25 = 4
Мультиплікатор автономних податків становить = 0,75/0,25 = 3
910=90+0,75(910-Т)+60+100
910=90+682,5-0,75Т+160
0,75Т = -17,5
Т=23,3
Отже, уряд повинен зменшити податки на 23,3 млрд.дол.
10.05.2013 13:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора