Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Контрольна робота з макроекономіки
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Контрольно - графічна робота
Предмет:
Мікроекономіка
Варіант:
10
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Теоретична частина
Теорія індукованих інвестицій. Розвиток базової теорії інвестицій. Інвестиції в житлове будівництво та у запаси
За зв’язком з динамікою національного виробництва та за головними чинниками, що впливають на обсяги інвестицій, вони поділяються на: автономні та індуковані інвестиції. Автономні інвестиції – це ті, які не залежать від обсягу національного доходу. Підвищення рівня автономних інвестицій само обумовлює зростання національного доходу. Індуковані інвестиції, навпаки, залежать від динаміки національного доходу і є його функцією.
З врахуванням всієї множини чинників дуже важко пояснити, а тим більше спрогнозувати динаміку інвестицій. Вченими було запропоновано кілька моделей, які пояснюють окремі сторони складного інвести ційного процесу в приватній економіці: модель акселератора інвестицій, модель витрат облаштування і модель раціонування кредитів.
Модель акселератора інвестиційного процесу відображає зв’язок між зміною обсягу сукупного продукту і приростом індукованих інвестицій. Було помічено, що кожний приріст сукупного доходу, попиту або продукту викликає більший приріст інвестицій у процентному виразі – цю тенденцію назвали „принципом акселерації”.
Акселератор (від лат. ассеlеrо – прискорюю) виводять з припущення, що оптимальний обсяг капіталу пропорційний очікуваному обсягу виробництва: . Звідси акселератор обчислюється як відношення приросту інвестицій до приросту доходу, що викликав ці інвестиції:
.
Відношення „капітал – обсяг продукції” або представляє собою капіталоміст кість ВВП. На практиці значення цього показника перебуває у проміжку . Це означає, що приріст ВВП на одиницю вимагає в 3 чи 4 рази більшого приросту капіталу. Отже, динаміка ВВП пов’язана зі значно більшими змінами в інвестиціях. Принцип акселератора діє в обох напрямках – не лише за зростання, але й за скорочення обсягів ВВП, тому він застосову ється також для пояснення економічних циклів.
Більші коливання інвестицій у порівнянні з коливаннями ВВП пояснюють тривалістю строків використання устаткування, внаслідок чого попит на інвестиції включає інвестиції на відновлення капіталу і на його розширення. Наприклад, наявний капітал дорівнює 500 млн. грн., щорічний його знос становить 10%. Отже, щорічні інвестиції на відновлення складуть 50 млн. грн. Якщо ВВП зросте, в результаті чого сукупний попит на товари і послуги також зросте на 10%, то валові інвестиції подвояться, тому що 50 млн. грн., як і раніше, підуть на відновлення зношеного капіталу, а ще 50 млн. грн. (10%) потрібно вкласти додатково на розширення капіталу, щоб задовольнити збільшений сукупний попит. Таким чином, попит на товари і послуги зріс на 10%, а попит на валові інвестиції – у 2 рази.
Модель витрат на облаштування (витрат регулювання) виходить з того, що фірми не відразу доводять величину основного капіталу до бажаного оптимального рівня, тому що потрібно чимало часу для того, щоб вивчити проект, провести переговори про його фінансування, а після прийняття рішення –побудувати новий цех, встановити нове обладнання, навчити робітників правильно його експлуатувати. Всі ці обставини вимагають додаткових витрат на облаштування, тому загальні витрати на інвестиції зростають. Це змушує фірми регулювати зміну основного капіталу, поступово наближаючи його обсяг до оптимального.
У модель акселератора був введений коефіцієнт часткового регулювання з діапазоном значень . Коефіцієнт визначає швидкість наближення фактичного обсягу капіталу до його оптимального розміру . З врахуванням коефіцієнта чисті інвестиції становитимуть:
.
Чим менший коефіцієнт , тим повільніше чисті інвестиції наближаються до бажаного рівня. Якщо , то інвестиційний процес йде за моделлю акселератора
У розвиток ідеї витрат облаштування Дж. Тобін запропонував модель, яка отримала назву – теорія інвестицій Тобіна. Тобін звернув увагу на те, що виміряти розрив між фактичним і оптимальним можна за допомогою відношення ринкової оцінки капіталу фірми на фондовому ринку до відновної вартості капіталу фірми. „Відновна вартість капіталу” – це витрати, на які прийшлось би піти, щоб придбати все устаткування і будівлі фірми на ринку продукції. Якщо, наприклад, на фондовій біржі фірма коштує 200 млн. грн., а щоб купити весь основний капітал і відновити всю фірму з ринку готової продукції треба витратити 100 млн. грн., то = 200/100 = 2.
Якщо , то оптимальній розмір капіталу більший за наявний, тобто , отже, інвестиції будуть прибутковими, вигідно нагромаджувати капітал. Коли , тобто фондовий ринок оцінює фірму нижче відновної вартості, отже, , фондовий ринок сигналізує, що фірмі необхідно повернутись до нижчого рівня основного капіталу . По суті означає, що ціна акцій на фондовій біржі вища за наявну вартість капіталу. Тоді фірма може випустити нові акції, продавши які, отримає кошти для фінансування нового інвестиційного проекту, здатного забезпечити їй прибуток. Ці рішення впливають на загальний інвестиційний попит.
Модель раціонування кредитів виходить з того факту, що фірми і домогосподарства можуть і не отримати кредитів для фінансування своїх інвестиційних проектів. Тоді темпи зростання інвестицій будуть залежати не лише від ринкової ставки проценту і віддачі від інвестицій, а й від потоку готівкових коштів фірм.
Причиною раціонування кредитів може бути державне регулювання ставки проценту, коли вона встановлюється нижче за рівноважну. Тоді попит на кредити з боку інвесторів перевищує пропонування, а банки можуть вибирати, яким інвесторам надати кредит. Іншою причиною може бути невизначеність ризику. На практиці банкам досить важко оцінити ризик, пов’язаний з неповерненням кредиту. Тому кредити в першу чергу надаються вели ким фірмам, а малі мають менші шанси на їх одержання.
Наслідком раціонування кредитів є те, що інвестиційний попит залежатиме від власних ресурсів фірми, від величини її нерозподіленого прибутку. В таких умовах основний капітал не буде наближатись до оптимального рівня, що визначається ринковою ставкою проценту і граничною продуктивністю капіталу.
Отже, на норму інвестування впливають численні чинники – очікувані прибутки, ВВП, процентні ставки, витрати на облаштування. Кінцевий вигляд інвестиційної функції, можна представити як: .
2. Соціально-економічні наслідки інфляції. Зв’язок інфляції та безробіття
Згідно з кейнсіанськими антициклічними рекомендаціями у повоєнний період країни застосовують стимулювальну фіскальну політику, яка зрештою дає побічний негативний ефект у вигляді інфляції. Англійський економіст А.В. Філліпс у 1958 р. опублікував статтю „Взаємозв’язок між безробіттям та темпами приросту номінальної заробітної плати у Великобританії, 1861-1957”, в якій довів існування оберненої залежності між рівнем безробіття і темпами приросту номінальної заробітної плати і зобразив цю залежність графічно у вигляді кривої. П. Семюелсон включив пов’язану з цією кривою фактично нову кон цепцію у свій підручник „Економікс“, замінивши темпи приросту номінальної зарплати темпами інфляції, що не змінило характеру кривої, і назвав свій графік іменем автора – „крива Філліпса“.
Крива Філліпса на рис. 1) стала тим відкриттям, яке роз било кейнсіанський ідеал досягнення повної зайнятості без інфляції як мети економічної політики. Стабільність цін і безробіття виявилися несу місними: зменшення безробіття досягаєть ся тільки за рахунок прискорення інфляції, а зменшення інфляції перед бачає зростання числа безробітних. Таким чином, надія на одночасне досягнення стійких цін і повної зайнятості поступилася місцем поняттю вибору між стабільністю цін і повною зайнятістю, умови „компромісу“ визначалися нахилом кривої.
Неокейнсіанці використали інструментарій Філліпса в обґрунтуванні своїх рекомендацій для економічної політики. Вони запевняли, що хоча підкачування сукупного попиту за рахунок урядових видатків призводить до зростання дефіциту бюджету, отже, прискорює інфляцію, підстав для занепокоєння немає. Інфляція буде регулюватися державою, а регульована інфляція може бути навіть корисною, оскільки виступає додатковим генератором сукупного попиту. Таким чином, за виваженого державного регулювання можна збалансувати помірну інфляцію з незначним рівнем безробіття.
Проте у 70-х роках, коли постійним явищем і головною макроекономічною проблемою багатьох країн стала стагфляція, виявилося, що „крива Филлипса” не відображає реальних економічних процесів. Безробіття та інфляція явно не перебували в оберненій залежності. Неокейнсіанці не змогли дати задовільного пояснення причин стагфляції.
Новий погляд на криву Філлипса ґрунтувався на її розмежуванні у коротко- і довгостроковому періодах і був обґрунтований монетаристами М.Фрідменом та Е.Фелпсом, а згодом Р.Лукас довів вертикальну траєкторію останньої на рис. 14.1).
Монетаристи визнали обернену короткострокову залежність між рівнем безробіття і лише темпом „неочікуваної“ інфляції, яка є результатом помилкової економічної політики. Монетаристське трактування „кривої Філліпса“ передусім враховувало інфляційні очікування: короткострокові криві Філліпса відповідають різним інфляційним очікуванням економічних суб’єктів.
Припустимо, що початковий стан економіки характеризується певними параметрами зайнятості та інфляції за певних інфляційних очікувань. Якщо уряд вирішить скоротити безробіття, результатом стане збільшення грошової маси в обігу, інфляційне стимулювання сукупного попиту. Початковим ефектом буде підвищення номінальної заробітної плати і попиту на продукцію, яка виробляється. Фірмами і домогосподарствами, з урахуванням минулих, більш низьких інфляційних очікувань, це буде сприйнято як підвищення реальної заробітної плати і реального попиту. Результатом стане збільшення пропонування праці і розширення виробництва. Проте з плином часу еконо мічні агенти усвідомлять, що їх інфляційні очікування були заниженими, і реального росту заробітної плати не відбулося. Зважаючи на новий рівень інфляції, вони починають підви щувати свої вимоги до заробітної плати.
М. Фрідмен вважає, що у короткостроковому періоді підтримувати низький рівень безробіття і задовольняти зростаючі вимоги робітників можна ціною випереджаю чої інфляції. Проте тривалий час таке становище зберігатись не може. У довгостро ковій перспективі і підприємці, і наймані робітники починають врахову вати новий рівень інфляції у своїх рішеннях. У результаті економіка зно ву повертається до природного рівня безробіття, але вже за більш високого рівня інфляції. Щоразу, як тільки уряд намагатиметься підвищити рівень зайнятості, рівень безробіття ви явиться нижчим від природного, очікувана інфляція буде накладатися на реальні темпи росту цін, у результаті чого інфляція різко посилиться.
Монетаристи виходять з того, що зайнятість пов’язана лише з корот костроковою непередбаченою інфляцією, оскільки вона відхиляє рівень безробіття від природного. В умовах довгострокової рівноваги зберігається стабільний і оптимальний для економіки природ ний рівень безробіття, до якого економіка повертається, незважаючи на урядові заходи стимулювання зайнятості, тому довгострокова – вертикальна – крива Філлпса відповідає потенційному обсягу виробництва.
Наслідки інфляції. Антиінфляційна політика
Вчені вказують на існування різних видів втрат від інфляції.
Більшість людей вважають, що інфляція веде до зниження купівельної спроможності грошей, викликає зниження рівня життя. Але глибший розгляд питання показує помилковість цього судження. Дійсно, покупці платять більше. Але оскільки доходи більшості людей отримуються за рахунок продажу ними різних послуг (наприклад, праці), зростання доходів йде паралельно зі зростанням цін. Таким чином, інфляція сама собі не знижує купівельну спроможність доходів населення. Хибне уявлення з’являється від того, що люди не усвідомлюють принципу нейтральності грошей. Якщо зростання доходів відбувається тими ж темпами, що і зростання цін, то реальні доходи не змінюються.
Ефект “стоптаних черевиків” – інфляція представляє собою різновид податку на власників грошей. Податки як такі не призводять до додаткових витрат суспільства, вони лише перерозподіляють доходи від домогосподарств до держави. Але люди часто хочуть уникнути податків. Так само із інфляцією: люди прагнуть мінімізувати свої втрати, через це тримають більше грошей на депозитах, які дають процент. Відповідно їм доводиться частіше знімати гроші із свого банківського рахунку. Регулярні відвідування до банку (поклали – зняли) сприяють швидкому зношуванню взуття, саме тому так називають витрати, пов’язані з втратою часу на відвідування банків та іншими незручностями.
Витрати “меню” – більшість фірм змінюють свої ціни не часто – приблизно 1 раз на рік, тому що це вимагає додаткових витрат, які називають витрати “меню” з “ресторанної практики” – треба друкувати прейскуранти, каталоги, розсилати їх дилерам і покупцям, і т.п. Інфляція змушує фірми йти на ці витрати “меню”, коли треба міняти ціни чи не щодня.
Зміна відносних цін і нераціональне розміщення ресурсів – розподіл обмежених ресурсів в ринковій економіці відбувається у відповідності із відносними цінами. Споживачі порівнюють ціни з якістю товарів. А споживчий вибір визначає розподіл ресурсів серед фірм і галузей. Якщо інфляція змінює відносні ціни, то інформація спотворюється, тоді їх рішення не сприяють найкращому розподілу ресурсів.
Спотворення, викликані інфляційним податком – інфляція спотворює деякі податки, наприклад, фактично посилює податки на доходи, які приносять заощадження. Подоходний податок знімається з доходу, обчисленого по мінімальній ставці проценту, а ця ставка в значній мірі є компенсацією від втрат інфляції. Реальна ставка не змінюється, але номінальна зазнає впливу інфляції.
Першим дослідив цей зв’язок І,Фішер, тому залежність зміни номінальної ставки проценту від темпів інфляції називають ефектом Фішера: зміна номінальної ставки в залежності від темпів інфляції відбувається у співвідношенні один до одного. У відповідності з ефектом Фішера і зміною податку привабливість заощаджень для населення знижується. Але заощадження – основні інвестиційні ресурси, тому інфляція обмежує швидкість довгострокового економічного зростання.
Ще один наслідок інфляції – зміна міри вартості грошей – веде до невірної оцінки доходів фірм бухгалтерами. Інфляція не дає можливості інвесторам правильно оцінити найбільш прибуткові компанії, що утруднює роботу фінансових ринків – куди спрямувати інвестиції. Інфляція, таким чином, породжує помилки.
Особливий вид витрат несподіваної інфляції – довільний перерозподіл багатства. Несподівані стрибки цін можуть перерозподілити багатство від кредитора до позичальника, тому що позичальник повертає борг знеціненою валютою. Особливо це буває при гіперінфляції. Непередбачена інфляція шкодить кредиторам, групам з фіксованими доходами, власникам заощаджень.
Всі зміни від інфляції не завжди піддаються прямому виміру. Якщо темпи інфляції не більше 10%, то думки вчених про вплив інфляції розходяться. Більшість вважають, що вона негативно впливає на стан виробництва і зайнятості. Гіперінфляція може підірвати фінансову систему, руйнує виробництво.
Заходи державного антиінфляційного регулювання включають антиінфляційну стратегію (цілі і засоби довгострокового характеру) і антиінфляційну тактику (дії уряду у короткостроковому періоді).
Антиінфляційна стратегія передбачає проведення довгострокової грошово-кредитної політики, спрямованої на жорстке лімітування приросту грошової маси; скорочення бюджетного дефіциту; реформу оподаткування з метою зменшення податкового тиску на виробника і стимулювання інвестиційного процесу; стабілізацію інфляційних очікувань, всебічне зміцнення механізмів ринкової системи – лібералізацію цін, антимонопольну політику, сприяння розвитку малого бізнесу, лібералізацію митного режиму тощо, формування атмосфери довіри до уряду, який проводить антиінфляційну політику.
Антиінфляційна тактика спрямована на те, щоб зняти інфляційну напругу в економіці без ліквідації причин інфляції. До заходів антиінфляційної тактики відносять державну підтримку ступеня товарності в економіці (пільгове оподаткування фірм, що виробляють продукцію багаторазового споживання, наприклад, надання інформаційних послуг, продукція побічних виробництв); збільшення імпорту споживчих товарів; підвищення норми заощаджень шляхом підвищення ставки проценту по депозитах.
Список використаної літератури:
1.Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Підручник. – К.: Знання,2004. – 851 с.
2. Малиш Н.А. Макроекономіка: навч. посіб. – 2-е вид., випр. – К.: МАУП, 2004. – 184 с.
3. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Будаговської. — К.: Основи, 1998.
Практична частина
Графоаналітична вправа
На графіку представлена модель «видатки – випуск» (Кейнсіанський хрест)
Модель характеризує закриту (відсутні експорт та імпорт) приватну (немає державного втручання) економіку
Рівновага встановлюється в точці Е та показує, що економіка знаходиться в стані депресії
Величина інвестицій
повинна становити
20.
5. μ= ΔІ/ΔY = 20/40 =
0.5
Задача
ВВП за доходами визначається за формулою:
ВВП дох = W+i+Пі+R +Ta+Пk+ hK
ВВП= (165W +14 i +56 Пі +15 R +19Ta +(22+23+26) Пk + (115-95) hK = 360 млрд.дол.
Тоді ВНП становитиме: 360+20 = 380 млрд. дол.
Чистий національний продукт: ВВП-А = 380-(115-95) = 360 млрд. дол.
Національний дохід: ЧНП–Чисті непрямі податки на бізнес = 360-19 = 341 млрд. дол.
Особистий доход: НД-Внески на соц..страх. – нерозподілений прибуток корпорацій-податки на прибуток корпорацій+трансфертні платежі = 341-28-23-22+63= 331 млрд. дол.
Використовуваний доход: Особистий доход – індивідуальні податки = 331 – 21 = 310 млрд.дол.
10.05.2013 13:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора