Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Основи підприємницької діяльності
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Основи підприємницької діяльності ВСТУП
Сучасне підприємництво можна розглядати з індивідуальної й суспільної позиції. З одної сторони, індивідуалізм підприємництва зводиться до отримання максимального прибутку від підприємницької діяльності. Це досягається внаслідок того, що підприємець зацікавлений у продажу товарів (робіт, послуг) за надвисокими цінами, в той же час він намагається мінімізувати витрати діяльності: придбати матеріальні й нематеріальні ресурси за найнижчими цінами, заплатити працівникам найменшу заробітну плату. Останнє пов’язано з експлуатацією найманої праці й часто-густо формує про підприємництво негативну громадську думку.
З іншої сторони, підприємницька діяльність зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. В ринковій економіці саме підприємець повинен першим розпізнати товари й послуги, яких в найближчому майбутньому буде потребувати споживач. Саме підприємець покликаний виконувати певну суспільну функцію і його діяльність є безперечно необхідною будь-якому суспільству, де створюється продукція, існує розподіл праці й кооперування її результатів.
Отже, позитивні моменти підприємництва для суспільства полягають у тому, що:
підприємець особисто зацікавлений у своїй діяльності й має шанси досягти кращих результатів, ніж у разі відсутності такої спеціалізації в суспільстві;
підприємець може скоріше задовольнити потреби споживачів, оскільки він розраховує отримати вигоди раніше своїх конкурентів;
підприємницька діяльність сприяє задоволенню потреб з меншими затратами ресурсів суспільства.
Держава вважається багатою, якщо 5-7% її активного населення мають схильність до підприємництва. Але саме держава встановлює загальні правила поведінки (законодавчі норми) у підприємницькій діяльності. Тому, перш ніж започатковувати підприємницьку діяльність, треба вивчити “правила гри”, тобто правові засади підприємництва.
Метою викладання навчальної дисципліни “Підприємництво та менеджмент” в її першій частині “Підприємництво” є засвоєння студентами теоретичних знань та практичних навичок з основ підприємництва.
Завдання дисципліни в частині “Підприємництво”:
вивчення загальних положень цивільного і господарського права та основ правового регулювання підприємницької діяльності в Україні;
розкриття природи і суті підприємництва, суб’єктів підприємницької діяльності;
ознайомлення з правилами започаткування підприємництва, вибору відповідної його організаційно-правової форми, порядком припинення підприємництва;
засвоєння особливостей різних галузей та видів підприємницької діяльності, способів організації бізнесу;
ознайомлення з ресурсним забезпеченням підприємництва, фінансовою інформацією про підприємництво;
в ивчення засад податкового регулювання підприємницької діяльності.
Тема 1. Основні засади підприємництва в Україні
Підприємництво як господарська діяльність.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність (господарювання) базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Учасниками відносин у сфері господарювання є:
1) суб'єкти господарювання;
2) споживачі;
3) органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією;
4) громадяни, громадські організації та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Залежно від мети здійснення розрізняють комерційну і некомерційну господарську діяльність.
Комерційна господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку, є підприємницькою діяльністю (підприємництвом), а суб'єкти комерційного господарювання - суб'єктами підприємництва (підприємцями). На відміну від комерційної господарської діяльності, некомерційне господарювання спрямоване на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Отже, підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Оскільки підприємництво як соціально-економічне явище відноситься до господарської діяльності, на нього розповсюджується правове регулювання відносин у сфері господарювання.
Нормативно-правове регулювання господарської діяльності в Україні здійснюється Конституцією України, Господарським Кодексом України, спеціальними законами України, нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади та місцевого самоврядування.
Під нормативно-правовим актом розуміється прийнятий компетентним органом держави офіційний письмовий документ, у якому сформульовані правові норми. Правова норма - це загальне правило поведінки, встановлене (санкціоноване) державою.
Правові основи господарської діяльності (господарювання) встановлює Господарський Кодекс України (далі - ГКУ), який має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва й на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Загальними принципами господарювання в Україні є:
1) забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;
2) свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
3) вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
4) обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави,
5) захист національного товаровиробника;
6) заборона незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Участь держави у сфері господарювання.
Держава, органи державної влади та місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Рішення органів державної влади та місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають в процесі формування та контролю виконання бюджетів всіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління (крім організаційно-господарських, в яких ці органи є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією), приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень. Господарська компетенція органів державної влади та місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.
У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств населення в цілому.
Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:
1) структурно-галузева політика, спрямована на прогресивні зміни у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення (складовими є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює стимулюючий вплив);
2) інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення та концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та контролю за ними;
3) амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов відтворення основних виробничих і невиробничих засобів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;
4) політика інституційних перетворень, спрямована на формування багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, розвитку форм власності та господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;
5) цінова політика, спрямована на регулювання відносин обміну між суб'єктами ринку з метою дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових і роздрібних цін;
6) антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, недопущення проявів дискримінації, насамперед за рахунок монопольного ціноутворення та зниження якості продукції;
7) бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у міжбюджетних відносинах, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;
8) податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, дотримання конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
9) грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;
10) валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
11) зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і національного товаровиробника.
Екологічна політика держави спрямована на забезпечення раціонального використання та повноцінного відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.
У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, заробітної плати і доходів населення, зайнятості, соціального захисту та соціального забезпечення.
Здійснення державою економічної стратегії і тактики у сфері господарювання спрямовується на створення економічних, організаційних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку.
Основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного і соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з цих питань.
Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в таких програмних документах, не можуть надаватись передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:
державне замовлення, державне завдання;
ліцензування, патентування і квотування;
сертифікація і стандартизація;
застосування нормативів і лімітів;
регулювання цін і тарифів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарської діяльності - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності;
фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин — за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержання вимог валютного і податкового законодавства;
цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;
монополізму і конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;
ресурсних відносин - за використанням і охороною земель, водних ресурсів і лісового господарства, відтворенням природних ресурсів;
виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою, додержанням законодавства про працю, дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
споживання - за якістю і безпечністю продукції і послуг;
зовнішньоекономічної діяльності - з питань додержання митного законодавства, технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.
Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняється.
Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади і місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів;
визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав і законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законодавством.
Основи здійснення підприємницької діяльності.
Підприємництво здійснюється на основі:
вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
самостійного формування підприємцем програм діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
вільного найму підприємцем працівників;
комерційного розрахунку та власного комерційного ризику,
вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших обов”язкових платежів, передбачених законом;
самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Суб'єкти підприємництва мають право без обмежень самостійно здійснювати підприємницьку діяльність, що не суперечить законодавству. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених Конституцією України.
Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.
Суб'єкти господарської діяльності підлягають державній реєстрації. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається ГКУ та іншими законами.
До загальних державних гарантій прав підприємств належать:
рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;
недоторканність майна і забезпечення захисту майнових прав;
відшкодування згідно із законом збитків, завданих внаслідок порушення майнових прав підприємця;
відшкодування збитків у зв'язку з виконанням підприємцем державних чи громадських обов'язків.
Державна підтримка підприємництва полягає у створенні органами влади сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва в порядку, передбаченому законом, до яких належать:
надання земельних ділянок, державного майна для здійснення підприємницької діяльності;
сприяння в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємницької діяльності, підготовці кадрів;
здійснення первісного облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передаванням їх підприємцям у визначеному законом порядку;
стимулювання модернізації технології, інноваційної діяльності, освоєння підприємцями нових видів продукції й послуг;
подання інших видів допомоги;
сприяння розвитку малого підприємництва.
Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права ізаконні інтереси фізичних і юридичних осіб, права органів місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
Підприємницька діяльність припиняється:
з власної ініціативи;
у разі закінчення строку дії ліцензії;
у разі припинення існування підприємця;
на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством.
Тема 2. Суб'єкти підприємницької діяльності
2.1. Загальні положення про фізичну особу.
Цивільним законодавством України регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно з визначенням, наведеним у Цивільному Кодексі України (далі -ЦКУ), людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Усі фізичні особи мають правоздатність (здатність мати цивільні права і обов'язки). Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Змістом особистого немайнового права фізичної особи є можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері приватного життя. Особисті немайнові права фізичної особи поділяються на такі, що забезпечують її природне існування (право на: життя, охорону здоров'я, медичну допомогу, особисту недоторканість, свободу, сім'ю, опіку або піклування, безпечне для життя і здоров'я довкілля тощо), і такі, що забезпечують її соціальне буття (право на: ім'я, повагу до гідності та честі, недоторканість ділової репутації, інформацію, таємницю кореспонденції, вільний вибір сфер, змісту та форм творчості, вибір і зміну роду занять тощо).
Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією України та законом.
Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальників або органів опіки та піклування така фізична особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.
Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має часткову цивільну дієздатність (має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; не несе відповідальності за завдану нею шкоду).
Фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має неповну цивільну дієздатність (має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися внесеним на своє ім’я вкладом; неповнолітня особа несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідного до закону). Інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Крім випадку реєстрації неповнолітньої фізичної як підприємця, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.
Цивільна дієздатність фізичної особи може бути обмежена судом (у разі, якщо фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; якщо фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо). Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.
Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в й інтересах вчиняє опікун.
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за підприємницькими зобов'язаннями усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна
Фізична особа, яка не спроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.
2.2. Загальні положення про юридичну особу.
Відповідно до ЦКУ юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.
Юридична особа здатна мати ті ж цивільні права і обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Цивільна дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи, які відповідно до установчих документів та закону діють від імені юридичної особи.
Юридична особа може створюватись шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
Майном як особливим об'єктом цивільних прав вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки. Річчю є об'єкт матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов'язки. Речі поділяються на нерухомі і рухомі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також розташовані на них об'єкти, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. На тварин, крім випадків, встановлених законом, також поширюється правовий режим речі.
Залежно від порядку створення розрізняють два види юридичних осіб:
юридичні особи публічного права, які створюються розпорядчим актом Президента України, органів державної влади або місцевого самоврядування;
юридичні особи приватного права, які створюються на підставі установчих документів.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
Юридичні особи публічного права можуть створюватись у формі державних і комунальних підприємств, навчальних закладів та в інших формах, визначених законодавством. Підприємства поділяються на підприємницькі (державні комерційні підприємства, комунальні комерційні підприємства) та непідприємницькі (казенні підприємства, комунальні некомерційні підприємства).
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права, брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Юридичні особи приватного права можуть створюватись у формі товариств, установ та інших формах, установлених законом.
Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлене законом.
Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна
Підприємницькі товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, можуть бути створені лише як господарські товариства або виробничі кооперативи.
Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи (фонди, які мають соціальні, благодійні, культурні, освітні та інші суспільно корисні цілі) можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи. Вимоги до змісту установчих документів встановлюються ЦКУ, ГКУ або іншими законами.
Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації (відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи та інше) включаються до єдиного державного реєстру. Підставою для відмови у державній реєстрації може бути лише порушення законного порядку створення юридичної особи або невідповідність закону її установчих документів.
Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи повинно містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати, крім повного, скорочене найменування.
Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.
Юридична особа може мати філії та представництва. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, на основі права оперативно-господарського використання цього майна. Керівники філій і представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Юридична особа припиняється в результаті передавання всього її майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Злиття, приєднання, поділ, перетворення юридичної особи здійснюється за рішенням її учасників (засновників), а у випадках, передбачених законом, за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Ліквідація юридичної особи здійснюється за рішенням її учасників (засновників), в тому числі у зв'язку із досягненням мети чи закінченням строку, на який було створено юридичну особу, а у випадках, встановлених законом, за рішенням суду.
У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:
вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою або іншим способом;
вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
податкові вимоги;
всі інші вимоги
2.3. Загальна характеристика суб'єктів підприємництва.
Суб'єктами підприємництва визнаються учасники господарських, цивільних та інших відносин, які здійснюють підприємницьку діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно та несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами підприємництва є:
юридичні особи, які зареєстровані в установленому законом порядку та здійснюють підприємницьку діяльність;
фізичні особи - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані відповідно до закону як підприємці і здійснюють підприємницьку діяльність;
філії та представництва юридичної особи, створені нею для здійснення підприємницької діяльності.
Суб'єкти підприємництва реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності та інших речових прав (права господарського відання та права оперативно-господарського використання майна).
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. У власності підприємців - фізичних осіб та юридичних осіб приватного права може бути будь-яке майно, яким вони володіють, користуються та розпоряджаються на власний розсуд, за винятком окремих видів майна, яке згідно із законом не може належати на праві приватної власності фізичним і юридичним особам.
Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником, з обмеженням правомочності щодо розпорядження окремими видами майна. Власник майна здійснює контроль за належним йому майном безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність суб'єкта підприємництва. У підприємців - юридичних осіб публічного права майно знаходиться у державній або комунальній власності та закріпляється за ними у володіння, користування й розпорядження на праві господарського відання.
Обсяг майнових правомочностей суб'єкта підприємництва у межах права оперативно-господарського використання майна визначається юридичною особою - підприємцем, до складу якої входить зазначений суб'єкт. На основі права оперативно-господарського використання майна можуть діяти філії та представництва юридичної особи - підприємця.
2.4. Особливості окремих організаційно-правових форм суб'єктів підприємництва - юридичних осіб.
До основних організаційно-правових форм суб'єктів підприємництва - юридичних осіб належать:
господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство);
виробничі кооперативи;
комерційні підприємства (державне комерційне підприємство, комунальне комерційне підприємство).
2.4.1. Загальні положення про господарські товариства.
Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Учасниками господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Обмеження щодо участі у господарських товариствах встановлюються законом. Господарське товариство, крім повного і командитного, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватись іншій особі.
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає експертній оцінці.
Господарське товариство є власником:
майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
продукції, виробленої товариством у результаті підприємницької діяльності;
одержаних доходів;
іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:
брати участь в управлінні товариством;
брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);
вийти в установленому порядку з товариства;
здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві;
отримувати інформацію про діяльність товариства тощо.
Дивіденд - це платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав на користь власника таких корпоративних прав у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента. Корпоративне право - право власності на статутний (складений) капітал юридичної особи або його частку (пай), включаючи право на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства.
До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно органу державної влади чи місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства.
Учасники товариства зобов'язані додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів (робити вклади чи оплачувати акції у встановленому порядку, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства тощо). Учасник у випадку та в порядку, встановлених установчим документом або законом, може бути виключений з товариства
Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.
У статуті товариства вказуються найменування товариства, його місцезнаходження, органи управління, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства й виходу з нього та інше. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передавання товариству майна учасників та інше.
Управління товариством здійснюють його органи. Органами товариства є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори своїм рішенням створюють одноособовий або колегіальний виконавчий орган та встановлюють його компетенцію. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі й тих, що передані до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників (якщо інше не встановлено установчим документом або законом), а з питань внесення змін до статуту товариства, відчуження майна на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та ліквідації товариства - приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів (якщо інше не встановлено законом).
Господарське товариство визнається залежним, якщо інше (головне) товариство має двадцять або більше відсотків голосуючих акцій акціонерного товариства чи двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю.
2.4.2. Повне товариство.
Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними засновницького договору, який є установчим документом повного товариства, здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм майном. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.
Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, що становлять предмет діяльності товариства.
Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників або ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з додав...
20.05.2013 22:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора