Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
РЕДАГУВАННЯ БАГАТОСТОРІНКОВИХ ПУБЛІКАЦІЇ В LATEX
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
РТ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Лабораторна робота
Предмет:
Інші
Група:
ВП
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №8
РЕДАГУВАННЯ БАГАТОСТОРІНКОВИХ ПУБЛІКАЦІЇ В LATEX
Мета роботи – навчитись створювати елементи багатосторінкових публікацій: титульні сторінки, виноски, списки літературних джерел, предметні покажчики.
Текст LaTeX-програми: \documentclass[12pt]{book}
\usepackage[utf8]{inputenc}
\usepackage[ukrainian,russian]{babel}
\usepackage {ulem} \normalem
\usepackage {color}
\usepackage {graphicx}
\usepackage {makeidx}
\makeindex
\title{\Huge{Українська революція 1917-1920рр.}}
\author{\Huge{Романяк Ірина}}
\date{\Large{ВП-11}}
\begin{document}
\maketitle
\renewcommand{\partname}{Частина}
\part{ВСТУП}
Боротьба за державність України наприкінці 1917—1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервенції. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів.
На першому - етапі національну революцію очолювала Центральна Рада \footnote[1]{Вищий державний орган,що існував на період української революції 1917-1920рр.До його складу входили тільки українці}. В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР)\index {УНР(Українська Народна Республіка)}.
Другий етап — це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німець кими військами. \footnote[2]{Гетьманом Української держави був Петро Скоропадський, тому часто період його правління називають Гетьманатом Скоропадського}
Особливою проблемою в національному держав ному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР).
І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією\index{Директорія} і об'єднання її з ЗУНР. Це також був визначний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 — на початку 1921 p. процес національного держа вного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянсь ких збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Поль щею, Румунією, Чехословаччиною.
\renewcommand{\partname}{Частина}
\part{ПІДСУМКИ І ДОСЯГНЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ}
\noindent
\parbox[t][0cm][t]{20mm}{
\includegraphics[scale=0.5]{1.jpg}}
\hfill
\parbox[b][5cm][t]{60mm}{
\par \ \parУ ніч з 24 на 25 жовтня 1917 р. в Петрограді\index{Повстання Петроградське} перемогло збройне повстання, очолюване більшовиками.
Події у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих України, однак переважна більшість її народних мас підтримувала політику партій, які входили до складу Центральної Ради,}\par партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище склало ся у Києві.
Одержавши повідомлення про повалення Тимчасового уряду, керівництво Центральної Ради прийняло резолюцію, в якій засуд жувалось збройне повстання у Петрограді. Не маючи підстав захи щати Тимчасовий уряд, українські партії все ж таки висловилися проти переходу влади до Рад робітничих і солдатських депутатів, бо вони не представляли всієї революційної демократії.
Центральна Рада вважала, що в такій ситуації можливий єди ний вихід, щоб вона стала дійсною, фактичною, крайовою владою, — це утворення Української Народної Республіки. 7 листопада 1917 p. був оголошений текст III Універсалу Центральної Ради\index{Універсал ЦР(III)}. "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою . — говорилося в Універсалі.— Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів".
М.Грушевський наголошував: на тому, що подібна "широка автономія об'єктивно дає початок "її перетворенню у "повну державу ". І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона є "повною державою": 22 січня IV Універсал Центральної Ради сповістив, що "віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, не від кого не залежною державою". Зрозуміло, були й інші чинники (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнародного визнання), що зумовили рішучий поворот до повної незалежності, однак, з точки зору революції "чистих" державних форм, цей шлях є закономірним.
З цього часу досить активно відбувається процес формування і удосконалення державного ладу УНР.
Особливе місце в структурі вищих органів УНР займала Центральна Рада. У III Універсалі міститься конструкція, згідно з якою Центральна Рада поставлена українським народом "разом з братніми народами України берегти права, здобуті боротьбою", а в IV Універсалі сказано: "Ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу — селян, робітників і солдатів".
було ніякої тісноти від власті людям, щоб вона не коверзувала людьми, не накидала їм своєї волі, не має бути іншої власті, тільки з вибору народнього!"
В I Універсалі з цього приводу зазначалось таке: "Кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою. Там, де через якісь причини влада зосталась у руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам провести широку, дужу організацію та освідомлення народу, й тоді перевибрати адміністрацію"'.
У III Універсалі також йшлося про проблеми місцевого само врядування:\index{Універсал ЦР(III)} "Генеральному Секретарству внутрішніх справ приписуємо: вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місце вого самоврядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях".
Як бачимо Центральна Рада намагалася об'єднати два моменти. З одного боку, домінує ідея надання органам місцевого самоврядування широких прав і повноважень, а з другого — визначення меж цих повноважень з покладенням керівництва всією системою самоврядування в масштабах країни на Генеральне секретарство внутрішніх справ.
Ще до утворення УНР Центральна Рада здійснила значну роботу по українізації військових формувань як на території України, так і на фронті, хоча її лідери і стояли на позиціях створення не регулярної армії, а народної міліції. З цього питання в Україні йшла гостра політична боротьба.
Незабаром після утворення УНР для керівництва військовим будівництвом було створено Генеральне секретарство військових справ, яке 12 листопада стало до роботи. Очолив його С.Петлюра\index{Петлюра Симон}, однак наприкінці грудня він подав у відставку, й на цій посаді його замінив М.Порш.
У тому ж листопаді Генеральне секретарство військових справ прийняло рішення утворити Генеральний військовий штаб, до складу якого входило кілька управлінь, зокрема військово-політич не та інтендантське, і відділів (організаційний, загальний, військо во-комісаріатський, артилерійський, зв'язку) та спеціальна комісія, що мала вирішувати проблеми офіцерів-українців, які служили в російській армії й залишилися "без роботи". М.Порш видав спеці альний наказ згідно з яким до українського війська приймалися лише "офіцери, що були родом з України".
Паралельно закладалися правові основи військового будівництва. Так, 23 грудня з'явився закон "Про відстрочення призова на військову службу і відкомандирування з неї громадян Української Республіки", потім — закон "Про утворення Комітету по демобілізації \footnote[1]{Роззброєння} армії" і, нарешті, 16 січня — тимчасовий закон про утворення українського народного війська, який остаточно закріпив перемогу тих, хто виступав за загальне озброєння народу. Відповідно до цього закону тодішню армію належало демобілізувати й замінити народ ною міліцією для оборони від зовнішнього ворога, причому до прийняття остаточного закону мав розпочатися набір інструкторів, які після відповідної підготовки приступили б до організації народної міліції. Реальні події показали всю ілюзорність подібних планів, коли під час муравйовського наступу на Київ виявилося, що Центральній Раді не вистачає регулярної армії.
Проголошення УHP докорінно змінило орієнтири в обстановці, коли молода держава опинилася віч-на-віч з проблемою невідкладного законодавчого регулювання найважливіших проблем життя країни.
25 листопада Центральна Рада ухвалила закон про порядок видання законів, згідно з яким "до сформування Федеративної Російської республіки і утворення її конституції виключне й непо дільне право видавати закони для Української Народної Республіки належить Центральній Раді", а "право видавати розпорядження в обсягу урядування на основі законів належить Генеральним Секретарям Української Народної Республіки". Разом з тим цей закон не підтвердив дію "всіх законів і постанов", які мали чинність на території УHP до 27 жовтня (тобто російського законодавства) і не були скасовані Універсалами, законами і постановами Центральної Ради й Генерального Секретаріату. Водночас розпочався процес формування власної правової системи.
В галузі державного будівництва найбільш вагомим з огляду на стратегічні завдання Центральної Ради став закон "Про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки". Це був найбільший за обсягом закон, прийнятий Центральною Радою, 183 статті якого детально регламентували порядок організації й проведення виборів.
Слід упом'янути і закон про державну символіку. Він мав цікаву передісторію. У листопаді 1917 p. з ініціативи Генерального секретарства освіти під головуванням М.Грушевського відбулася нарада, яка розглянула питання про державний герб України. Паралельно продовжувалася робота над проектом конституції УНР. 12 листопада VII сесія Центральної Ради на своєму засіданні заслухала доповідь М.Грушевського про проект конституції Украї ни. Згадує її й IV Універсал, де сказано, що Установчі збори мають ухвалити конституцію й закріпити в ній "свободу, порядок і добро бут на тепер і на будучі часи".
Та історія, як відомо, повернула все по своєму, і конституцію ухвалила Центральна Рада. Це сталося 29 квітня 1918 p., тобто в останній день її існування.
В умовах іноземної окупації одночасно з втратою популярності Центральної Ради поширювався рух проти неї. Частина селян і міського населення прагнула встановити інший порядок. дальшого протистояння "Українська Держава керується на твердих основах законів, виданих в установленій черзі".
Не можна також ставити під сумнів безперечні успіхи гетьманської адміністрації в галузі законодавчого забезпечення культури й освіти.
За місяць до падіння гетьманства Скоропадський в своїй черговій "Грамоті до Українського народу" від 22 жовтня 1918 p. встиг зробити певні підсумки законодавчої діяльності Української держави: "В області внутрішнього життя Наше правительство видало ряд законів, котрі кладуть міцну основу для майбутньої державності України. Було видано закони про громадянство, про встановлення Державного Сенату, про заведення двох українських уніве рситетів, вироблено законопроект про встановлення Української Академії Наук і Мистецтв; видано було закони, що кладуть міцну основу створенню своєї армії й флоту, поліпшено становище всіх працівників судового відомства, народних учителів і духівництва; видано закон про порядок виборів в земські і міські установи, заведено державний земельний банк і за цей час видано більше 400 інших законодавчих актів, метою котрих являлось упорядкування політичного й економічного життя України. Наслідки всіх заходів незабаром виявились у загальному підвищенні економічного і культурного добробуту краю, що являється головною запорукою тривалості самої держави ".
Після зречення гетьмана Директорія, утворена у листопаді, фактично прийшла до влади. 18 грудня 1918 p. Директорія Української Народної Республіки\index{Директорія УНР} урочисто вступила до Києва. 26 грудня був створений перший уряд Директорії на чолі з В. Чеховським.\footnote[1]{Пізніше на чолі директорії була відома п'ятірка українських політиків:Петлюра,Винниченко,Швець,Макаренко,Андрієвський}
Того ж самого дня Директорія проголосила свою заяву, а услід за нею прийняла цілу низку законів. В заяві Директорія пояснювали громадянам, що відтепер вся влада в УHP має належати лише трудящим класам: робітництву та селянству. Класи нетрудові позбавлялись права порядкувати державою. Директорія запевняла, що передасть свої права і повноваження лише трудовому народові самостійної УНР.
\renewcommand{\partname}{Частина}
\part{ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ РЕВОЛЮЦІЇ}
Спочатку розглянемо причини поразки Центральної Ради. 4 грудня Центральна Рада отримала ультиматум Раднаркому за підписами Леніна і Троцького. Обвинувачення з боку радянського уряду зводилось до того, що відкликаючи в односторонньому порядку українізовані війська.
Протистояння соціальних, національних та політичних про шарків, груп та партій, які так чи інакше виступали за державне відродження України на тому чи іншому етапі боротьби, набувало гострих форм, що гальмувало будівництво української державності і у кінцевому підсумку призвело до кризи.
Лише опора на власні сили могла призвести до перемоги, а вона досягалася перш за все забезпеченням згоди а Україні. Зрозу міло, сподіватися про ідеальну, загальну згоду в умовах громадян ської війни та іноземної інтервенції було б утопією, але демократам, прибічникам державного відродження України для
\renewcommand{\bibname}{СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ}
\begin{thebibliography}{1}
\bibitem{Lvovsky}1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999,167 c.
\bibitem{Lvovsky}2. Борисенко В.Й. Курс української історії. – К., 1998,200 c.
\bibitem{Lvovsky}3. Семененко В.І. Радченко Л.О. Історія України. – Харків, 2000,560 c.
\bibitem{Lvovsky}4. Лановик Б. Матейко Р. Матисякевич З. Історія України. – К., 2000,890 c.
\bibitem{Lvovsky}5. Рибалка К.І. Історія України. – Ч.І. – К., 1994,125 c.
\bibitem{Lvovsky}6. Яковенко Н. Нарис історії України. З найдавніших часів до кінця XVIII ст. –К., 1977,550 c.
\bibitem{Lvovsky}7. Історія України. Під редакцією Зайцева Ю. – Львів, 1997,390 c.
\bibitem{Lvovsky}8. Котляр М. Кульчицький С. Довідник з історії України. – К., 1996,420 c.
\bibitem{Lvovsky}9. Довідник з історії України. За ред. Підкови І. В. Шуста Р.М. Вид. в 3 томах. –Т.І. –К., 1993; –Т.2. –К., 1995; –Т.3. – К., 1999,3600 c.
\bibitem{Lvovsky}10. Верстюк В.Ф. Дзюба О. М. Репринцев В. Ф. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К., 1995,800 c.
\end{thebibliography}
\renewcommand{\contentsname}{Зміст}
\tableofcontents
\renewcommand{\indexname}{Предметний покажчик}
\printindex{laba8-1.ind}.
\end{document}
Висновок: навчитись створювати елементи багатосторінкових публікацій: титульні сторінки, виноски, списки літературних джерел, предметні покажчики.
23.05.2013 18:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора