Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Броди як адміністративний і культурний центр Львівщини, історія і сучасність
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ДИПЛОМНА РОБОТА
Броди як адміністративний і культурний центр Львівщини, історія і сучасність.
ЗМІСТ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ І Освоєння території Брідщини
РОЗДІЛ ІІ Броди у минулому
2.1 Перші письмові згадки про місто
2.2 Брідська земля за часів Київської Русі і Галицько-Волинського князівства
2.3 Броди під владою панської Польщі та Австро-Угорської імперії
2.4 Боротьба за місто між буржуазно-поміщицькою Польщею і радянською Росією
2.5 Броди у роки Другої світової війни. (1939-1945 рр.)
2.6 Місто за радянської влади.
РОЗДІЛ ІІІ Броди – релігійний центр
РОЗДІЛ IV Броди і сучасність
4.1 Герб і прапор міста
4.2 Територіальний поділ
4.3 Промисловість і торгівля
4.4. Культурне життя
4.5 Досягнення і перспективи
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Місто Броди – місто зі своєю історією і таємницями, місто в якого були свої злети і падіння, бурхливий розвиток і період розрухи, застою. До нього вабило і вабить людей, воно незвичайне, цікаве, неподібне на інші міста. Старовинна архітектура міста, його розташування і планування заворожує і дивує.
Сьогодні місто Броди один з районних центрів у Львівській області. Він вже давно привертає увагу дослідників, як цікавий історичний і важливий культурний осередок ХІ – ХХІ ст. Бажаючи з’ясувати історію міста, його важливість розташування, історію розвитку економіки і культурного життя міста, спонукало детальніше розглянути історичний процес розвитку міста .
Відомо, що композиція історичного центру міста належить до категорії, так званих, “ідеальних міст”, теоретичні проекти яких розроблялися в Італії та в інших країнах Західної Європи в XV- XVI століттях.
На основі аналізу планів міста XIХ століття і плану замку (1850 р.) О.Сосновський [119:247] розробив схему - реконструкцію планування “ідеального міста”. На схемі показано основні композиційні осі, які поєднують “Старе місто”, “Нове місто”, замок – цитадель, Львівську і Луцьку брами з бастіонами міських фортифікацій.
Історії міста присвячено досить багато праць. Одна з перших статей про Броди з’явилася в 1869 р. Її автором був В. Площанський в Науковому збірнику Галицько-руської матиці під назвою “Галицько-руське торгове місто Броди”. Окремою монографією в 1865 р. вийшла праця Станіслава Баронча “Вільне місто торгове Броди”. Автором цих праць були поляки. Вони в контексті економічного життя міста, звертають увагу на містобудування, тому поряд із замком, костелом, іншими будівлями, подають коротку історію бродівських греко-католицьких церков та єврейських синагог. Інтерес до історії міста цього часу можна пояснити тим, що в другій половині XIХ століття Броди були одним з найбільших торгових міст Галичини.
Історію Брідщини в контексті історії Галичини вивчали такі відомі історики, як М. Грушевський [28:372], Н. Полонська-Василенко [44:15], І. Крип’якевич [32:230], а також Василь Щурат та Ісидір Нагаєвський [77:68], які довгий час проживали і працювали на Брідщині.
Вагомий внесок у вивчення містобудівельної історії Бродів було зроблено у другій половині ХХ століття завдяки співробітникам Бродівської філії Львівського історичного музею. Так, зокрема, одним із перших почав піднімати питання про належність міста Броди до категорії “ідеальних міст” колишній відповідальний секретар правління Бродівської районної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, сьогодні Народний депутат України Дмитро Чобіт. Він автор путівника “Броди”, статей “Місто на Бродах”, “Ідеальне місто”, “Броди – місто унікальне” [52:15]. Завдяки йому було проведено ряд археологічних розкопок та розвідок на всій території міста, передано частину Бродівського замку для філії Львівської картинної галереї та інші заходи, які дали можливість дослідити і вивчити містобудівельну історію міста.
Грунтовні дослідження проводять Ярослав Онищук [79:8], Михайло Шишка [106:4] та інші науковці Бродівського краєзнавчого музею. Завдяки їм було видано книгу історико-мемуарних статей “Броди і Брідщина”. Регулярно виходить літературно-краєзнавчий журнал “Брідщина”, який містить цікавий матеріал з історії міста. Так, зокрема, в № 13 за 1997 р. була поміщена стаття Львівського науковця Сергія Кравцова “Містобудівельна історія Бродів та Гійом Левассер де Боплан” [71:23], в якій автор доводить, що будівництво бродівських фортифікацій належить відомому французькому інженеру, картографу, архітектору де Боплану.
Дослідження С. Кравцова продовжив Василь Кметь, який опираючись на бродівські міські акти 1631 р., де згадуються французи, підтверджує думку попередника [72:78].
Особливо хотів би підкреслити високий професійний підхід вище зазначених авторів до архівних документів, інших джерельних матеріалів
Джерельна база роботи полягає у публікаціях, архівному матеріалі Центрального державного історичного архіву України у Львові, відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки НАН України імені Василя Стефаника, експонатів Бродівського відділення Львівського державного історичного музею. Крім того використані праці відомих істориків таких як: Грушевський М.С., Крип’якевич І.П., Полянська – Василенко Н.Опрацьовано праці місцевих істориків і очевидців, взято до уваги інформацію з історично-мемуарних збірників “Броди і Брідщина “. Книга І і Книга ІІ, збірника “Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область”. Застосовано в роботі і праці іноземних істориків і дослідників, в основному польських істориків: О.Сосновського, В. Калиновського, В.Площанського, С.Баронча і інших.
Ця джерельна база дозволяє нам більш широко ознайомитися з тогочасними історичними подіями.
Мета наукової роботи передбачає дослідження історії Бродів, як одного з найбільших міст Галичин. у контексті всесвітньої історії.
Завдання дипломної роботи є:
– визначити основні напрямки розбудови міста, як осередку культури і торгівлі Галичини;
– підтвердити на основі джерельної бази значимість міста, його перебування на торгівельному шляху, який сполучав Схід і Захід;
визначити етапи виникнення та розбудови міста;
навести аналогії розвитку у минулому і сучасному житті міста.
Хронологічно опрацьовано і списано в роботі період з часу заснування міста, чи правильніше кажучи перших письмових згадок про місто Броди у ХІ ст. до початку ХХІ ст.
Практична значимість роботи закладена у можливості використання цієї роботи у підготовці студента до семінарських занять, написання дипломних та курсових робіт, у підготовці вчителя до уроків та інше.
Теоретична значимість роботи полягає у висвітленні історичних фактів на основі нових історичних досліджень та архівних документів.
Предметом дослідження є історія міста Броди за весь час його існування.
Об’єктом дослідження є частини середньовічного міста і Старі Броди, Бродівська фортеця і фортифікаційні споруди, передмістя, територія довкола передмістя та основні напрямки їх розбудови, сучасні підприємства і культурні заклади, релігійні установи.
Структура дипломної роботи визначається змістом проблеми, поставленою метою і завданнями. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, джерельної бази, списку використаної літератури, додатків.
Таким чином в дипломній роботі зроблена спроба дослідити і навести аналогію розвитку міста у минулому і в сучасності.
РОЗДІЛ І
ОСВОЄННЯ ТЕРИТОРІЇ БРІДЩИНИ
Достовірні свідчення про заселення території Брідщини в кам’яну добу отримані лише в 70-80 роки. На території Бродівського району вже знайдено досить значну кількість археологічних пам’яток з підйомним матеріалом з крем’яних виробів, які датуються добою пізнього палеоліту (40-11 тисяч років від наших днів). Більшість цих пунктів представлена лише окремими виробами. Такі знахідки, особливо на берегах річок, інших водних джерел, можуть бути кваліфіковані як сліди тимчасових мисливських таборів. Особливо багато їх в басейнах річок Ікви й Суховилки. З найбільш відомих пам’яток відзначимо пункти біля сіл Гаїв-Дітковецьких, в урочищі Соколівка і Дудина в урочищі Збіг на південній околиці села. Серед основних знахідок на цих поселеннях – крем’яні макролітичні вироби, що покриті переважно білою, молочною патиною. Тут зафіксовано більше ніж по 100 артефактів, в тому числі різноманітні скребки при наявності скобелів, ножів і різців. Численні також відщепи, пластинчасті сколи, відходи та уламки. [106:4]. В цих двох випадках, вірогідно ми маємо справу з базовим мисливськими таборами доби пізнього палеоліту.
До мезолітичної епохи віднесено дещо більшу кількість пам’яток, ніж до попереднього, палеолітичного, періоду. Близько 20 пунктів вже частково або попередньо опубліковано. Це дозволяє розподілити пам’ятки на певні етнокультурні і хронологічні групи та спільності.
До етнокультурної мезолітичної спільності Кунин-Нобель і зокрема, до групи пам’яток Кунин віднесені поселення Броди ІІ в урочищі Горби на північно-східній околиці міста, а також Черниця І в урочищі Загребелька на східній околиці села. Для цих пам’яток характерні специфічні наконечники стріл, як правило, з двосторонньою обробкою черешка. Крім того, наявні численні скребки, різці, ножі та інші вироби. Судячи по аналогах на суміжних територіях, одним із спільності було полювання на північного оленя при збиральництві та рибальстві, що носили допоміжний характер. Ці пам’ятки можуть бути датовані в межах 10-7 тисяч років від наших днів. [41:10].
Найбільш численними є пункти доби мезоліту Незвисько-Молодовської етнокультурної спільності. Це перш за все, декілька поселень і майстерня по виробництву знарядь біля села Попівці в урочищах Бутин, за Двором і Городи. Подібні пам’ятки зафіксовані біля сіл Накваша в урочищі Береги, Гаї в Урочищі Мис, Гаїв-Дітновецьких в урочищі Поле, а також Смільно І і ІІ в районі місцевих дюн. Крем’яні вироби, що складають переважну більшість знахідок на цих пам’ятках, представлені, як правило, макролітичними формами. Серед знарядь переважають скребки на відщепах і пластинчастих скопах, скобелі, на кожній - різці, типологічно близькі до пізньопалелітичних. Одним із основних видів господарської діяльності тут могло бути загінне полювання на відносно значних за розмірами тварин. Пам’ятки датовані 11-7 тисячоліттями до наших днів.
Однією з яскравих ознак класичної мезолітичної доби є геометричні мікроліти у формі трапеції, сегментів і трикутників. Аналогічний виріб у формі трапеції був зафіксований на місцезнаходженні Смільно ІІІ в урочищі Кемпа, в 1 кілометрі на північний захід від с. Смільно. Подібні пам’ятки датуються 8-6 тисяч років від наших днів. [85:71].
Разом з тим Брідщина займає вигідне географічне положення на шляхах з Подністров’я на Західну Волинь вздовж річкових долин.
Після відступу і танення льодовика, коли клімат в Європі зазнавав періодичних змін територію Брідщини заселяли малочисельні мисливські групи.
Перші землеробські общини людей, які в середині V тисячоліття до н.е. вийшли з середнього Подунав’я (тепер територія Угорщини, Чехії і Словаччини) і розселялись в південних районах Польщі та в Західній Волині, обходили лісові райони Брідщини, що тягнулися вздовж північного краю Подільської височини. [85:72].
З середини ІV тисячоліття до н.е. кількість населення поступово збільшувалось на Північному Прикарпатті і в Західній Волині, до складу якої входила і Брідщина. Так, наприкінці ІV тис. до н.е. на північних околицях Брідщини з’являються окремі общини лендельської приналежності, що вели своє походження з Середнього Подунав’я. В другій половині ІV тис. до н.е. вони досить густо розселились на Західній Волині. На початку ІІІ тис. до н.е. в південно-східну частину Брідщини у верхів’ях Стиру переселяються з Поділля група пізньотрипільських общин. Нечисельні трипільські общини проходили і по північній периферії Брідщини на захід, на землі сучасної Радехівщини. Наведені факти дають підстави вважати, що в той час землі Брідщини були покриті лісами і тому були мало придатні для землеробських племен.
Дальше, повільне господарське освоєння земель Брідщини припадає на рубіж ІІІ-ІІ тисячоліть до н.е. В кінці ІІІ тис. до н.е. тут з’являються окремі общини, що були частиною населення так званої культури кулястих амфор. Історія цього населення почалася в ІV тисячолітті до н.е. в північно-західних районах Польщі, але згодом вони почали переселятися на схід. В околицях сучасного села Суходоли вони затрималися на короткий час. Тут досліджено одне із поховань представників цього люду, яке здійснене за особливим ритуалом в кам’яній гробниці.
В першій половині ІІ тис. до н.е. в різних місцях Брідщини перебували окремі общини населення культури шнуркової кереміки, які користувалися досконалою на той час зброєю у вигляді кам’яних шліфованих сокир. Це були напівкочові скотарі. Їм належали досліджені ще в кінці ХІХ ст. поховання кургани поміж Висоцьком і Заболотцями, окремі предмети озброєння, зокрема кам’яна бойова сокира та скарб крем’яних пластин, знайдених в околицях села Хмільового, сліди поселення з слідами крем’яного виробництва біля с. Щуровичів на півночі та інші. [2:78].
Поступове освоєння земель Брідщини відбувалось і протягом другої половини ІІ тис. до н.е., коли сюди прибували племінні групи населення так званої тщінецької культури, які заселили великі простори Польщі та Північної України. Сліди їх короткотривалих поселень виявлено біля с. Конюшків та в інших місцях.
Різке збільшення кількості населення та значне господарське освоєння території Брідщини припадає на першу половину І тис. до н.е. Воно пов’язане з життям племен Висоцької культури (назва походить від села Висоцьке). Результати досліджень і картографування поселень [58:71] та могильників племен цієї культури показують, що вони досить густо заселяли південно-східну частину Львівщини (Бродівський, Буський, Золочівський та інші райони). Можливо, що саме тут вони створили стабільні племінні та соціально-економічні структури. Це підтверджується широкими економічними зв’язками з сусідніми народностями: фракійцями, лужичанами. Це був період найвищого піднесення Брідщини, її своєрідний “золотий вік” під кінець первісної епохи. Проте з середини VІІ ст. до н.е. висоцьке суспільство поступово занепадає. Причини цього залишаються невідомими. Могли вплинути як місцеві, так і більш широкі фактори. Відомо, що в першій половині VІІ ст. клімат в Європі був нестабільний, в східній – посилення засушливих тенденцій. З утвердженням кочового люду скіфів в степах Північного Причорномор’я посилився їх військовий тиск на північно-західних сусідів давні місцеві землеробські племена Поділля. Останні змушені були переселятися на захід, в тому числі в межі племінних земель висоцької людності. В цих умовах культура висоцьких племен слабшає, частина їх переселяється в подністровські землі, інші – на північний захід, на Розточчя. Занепад висоцьких племен не привів до утворення нового, більш життєдіяльного етнічного люду. Брідщина залишалась протягом кількох століть слабо заселеною. Життя набирає тут піднесення щойно в перших століттях нашої ери.
РОЗДІЛ ІІ
БРОДИ У МИНУЛОМУ
2.1 Перші письмові згадки про місто
Саме місто Броди розташоване на р. Бовдурці, що є правою притокою р. Стиру. У зв’язку з цим народна традиція пояснює походження його назви. У свій час – це укріплене поселення мало б захищати якісь “броди” зручні місця для річкових переправ. Відомо, що в ранньому середньовіччі мостів майже не будували і всі шляхи по суходолу проходили так, щоб оминути численні водні перешкоди. Річку, озеро, болото, які не можна було обійти, долали в брід. Тому броди відігравали в ті далекі часи роль мостів. Особливе значення мали ті броди, які знаходилися на важливих шляхах, по граничних територіях; вони завжди охоронялися, біля них споруджувалися фортеці, виникали міста. Очевидно саме так і будувалося місто Броди. [52:3].
Є інші гіпотези. Так сучасні мовознавці М.Л. Худаш та М.О. Демчук відстоюють іншу думку, згідно з якою топонім “Броди” етимологічно пов’язаний з антропонімом “Бредь” – короткою формою імені Бродислав. Отже, у первісному значенні назви – це населений пункт, у якому проживали “Броди” – нащадки Брода. [51:30].
У літописних документах немає жодних повідомлень про місто. До сьогоднішнього дня єдиним джерелом, у якому двічі фігурує топонім “Броди”, є “Повчання” князя Володимира Мономаха. Порівнюючи тексти статей 80- х рр. ХІ ст. “Повісті минулих літ” і “Повчання”, встановлюємо, що у них іде мова про одні і ті ж події – зустрічі Володимирського князя Ярополка Ізяславича і сина Київського князя Всеволода, Володимира Мономаха, під час яких вони обговорювали плани спільних дій проти князів Ростиславичів. Перша зустріч відбулася навесні 1084 р., друга – взимку 1084-1085 р.р.
Для проведення переговорів було обрано не стольне місто Волинської землі, а один з укріплених пунктів на порубіжжі з Галицькими землями. На нашу думку Бродам відводилось важливе місце, насамперед, як зручному осередку гуртування збройних сил новоутвореної коаліції для наступу на Перемишль і Теребовлю. У випадку необхідності оборони Волині, місцем битви могло стати Рожне поле поблизу Бродів, що змусило б обидві сторони вдатися до аргументів зброї. Навесні 1084 р. наступ на галицькі волості не відбувся.
2.2 Брідська земля за часів Київської Русі і Галицько-волинського князівства
На наступних переговорах у Бродах між Мономахом і Ярополком було досягнуто взаєморозуміння, але й цього разу похід на галицькі землі було відкладено. Володимирський князь відкрито виступив проти Києва, що коштувало йому втрати столу і військової дружини.
В цих умовах галицьким Ростиславичам вдалося добитися визнання своїх прав на княжіння у Перемишлі і Теребовлі на Любецькому з’їзді 1097 р., а у битві на Рожнім полі 1099 р. відстояти суверенітет прикарпатських волостей. На думку І. Крип’якевича [33:23]. та Д. Чобота [102:4]. з цього часу Броди стають одним з найважливіших укріплених пунктів у системі оборони Волинської землі, а через століття – Галицько-Волинської держави.
Не беручи під сумнів ці літописні згадки, варто було б дуже обережно запропонувати думку про ідентичність Бродів, згаданих у літописі, з селом Бродів на Горині. [86:53]. Поблизу цього села, розташованого при головній дорозі з Києва до Володимира, у ХІХ ст. існувало два кургани, один з яких нагадував городище. [102:4].
Відомо, що в ХІ-ХІІІ ст. в 30 кілометрів на північ від Бродів знаходилося давньоруське місто Перемиль (тепер однойменне село біля Берестечка). Через нього проходив один з найважливіших в часи Київської Русі шлях, який з’єднував столицю Володимир-Волинського князівства місто Володимир з Києвом. У Перемилі від цього шляху виходило відгалуження, яке йшло на північ через Броди, Плісенсько і далі на Галич. Шлях Перемиль-Пліснеськ-Галич коло Бродів пересікали дві річки. Одна безіменна, яка ще до 1983 р. тепла з Дітківців через територію сучасного комбікормового заводу і впадала у Бовдурку в тому місці, де тепер місток по вулиці Полуботка.
Найвужче місце заплави безіменної річки знаходилося навпроти сучасної вулиці 8 Березня. Сюди і спрямовувався шлях Перемиль-Пліснеськ. Саме у цьому місці знаходився перший брід. Щоб полегшити переправу через заплаву, дно якої було торф’яним, а, отже, важко прохідним, далекі предки місце броду засипали піском. І до наших днів збереглося 40 метрів цього насипу шестиметрової ширини на правому березі заплави. Загальна довжина насипу становила понад 100 метрів.
Минувши перший брід, шлях прямував через сучасні Старі Броди, на виїзді з них його пересікала річка Суховилка (вона пересохла, а ще двадцять років тому в ній ловили рибу). Річку теж долали в брід. Наявність у цьому двох бродів стало початковим стимулом інтенсивного містобудівного розвитку. [80:52].
Однак археологічні дослідження, аналіз виявлених давньоруських матеріалів, дані топоніміки дають підстави стверджувати, що місто могло знаходитися на території урочища Заставки, на околиці Старих Бродів. Саме тут десь могли проходити оборонні укріплення городища, центральна частина якого, можливо, була розташована на високому піщаному пагорбі “Голда” на лівому березі р. Суховилки. Нажаль, в 1950 р. його було повністю знищено підчас будівництва шосейної дороги. [71:24].
Згідно із списком пам’яток історії та культури Бродівського району, археологічний шар, що містить матеріал давньоруської доби, було виявлено в околиці сучасних Бродівських передмість, урочищі “Заставки”. Однак планування давньої оселі не досліджувалося.
До об’єднання Галицького і Володимирського князівств князем Романом Мстиславичем в 1199 р., Броди виконували роль прикордонної фортеці Перемильської волості Волинської землі.
В 1241 р. Броди, як і багато інших руських городів були знищені ордами хана Батия і з цього часу на протязі двох подальших століть про місто не зустрічається жодної письмової згадки. Часті напади ординців у наступні роки змусили місцеве населення шукати більш безпечні місця. Таким бродівці обрали підвищення серед боліт, яке називалося Острів або Островчик. До наших днів ця назва збереглося за однойменною вулицею міста. Острів в цей був невеликий, округлої форми, в радіусі він мав приблизно 300 метрів. Підвищення підковою оточувало заболочену місцевість. Під час весняних повеней або сильних дощів, Острів довкола заливало водою. Із заходу до нього прилягало озеро і великі, зарослі очеретом плавні з безліччю джерел і струмків (тепер це луг між Бродами, Смільном і Лагодовом). На півдні Острів обмежувався районом сучасної вулиці Гончарською, на сході – теперішніми площею Ринок і вулицею І. Франка, а на півночі – вулицею Руською.
Перші побічні писемні відомості про старі і нові Броди відносяться до 1431 р. Саме в цей р. сусіднє Олесько стало опорним пунктом боротьби проти намагань польських феодалів захопити волинські землі. В знаменитій обороні Олеського замку брали участь і наші земляки Іванко Кадлубиський (з села Кодлубиська, тепер с. Лучківці), Сенько Смоленський (зі Смільного), Януш з Підгорець, Нег Старобродський [3:48]. Саме прізвище “Старобродський” свідчить, що вже у 1431 р. були Старі Броди, а отже, повинні були бути і Броди Нові. Створенні у після монгольський час, вони не могли бути більш ніде, крім Острова. [3:48].
2.3 Броди під владою панської Польщі та Австро-Угорської імперії
У XV-XVI ст. Броди згадуються як село. Зокрема, від 1441 р. воно належало Якові із Сенна, разом із добрами Олесько. У 1515 р. ці добра поділили між собою Гербути і Каменецькі [71:24], 1578 р. Гербут платив податок з села Броди від 6 ланів. [4:18]. В безпосередньому сусідстві з Бродами. існувало місто Смільно, яке було знищено в 1494 р. під час татарського наїзду. Це свідчить про привабливість бродівських околиць як осередку урбанізації в цих краях. [103:214].
Після заснування С. Жолкевським нового міста, тепер уже Старі Броди стають відомі як приміське село і згадуються в документах XVII-XVIII ст. при переході від одного власника міста до іншого.
В кінці ХVІІІ ст., завдяки своєму прикордонному розташуванню, Старі Броди починають розвиватися більш ефективно. З міста перекидається надлишок торгівлі і легкі промисли на передмістя. Там були великих розмірів (як на той час) заїзні двори для кінних підвід і людей. Один з тих заїзних дворів з назвою “Гастерія” стояв там, де сходилися золочівський і підкаменський шляхи. Там могло одночасно поміститися 24 пари коней з возами, а для вигоди купців і фурманів була обширна корчма. [103:218].
Старі Броди мали свою власну торговицю. Ще до ІІ світової війни вона містилися на площі коло Богданів. Торговиці, заїзним двором і корчмам сприяло положення села-передмістя перед міськими рогатками, на яких треба було платити гроші за в’їзд до міста.
Торговельному розвитку сприяв також митний кордон, що проходив між Бродами і Старими Бродами. За перевезенні товари треба було платити мито і через це ціни на деякі товари дуже відрізнялися перед і за рогаткою.
В 1869 р. через Броди було прокладено першу залізницю. Одначе для Старих Бродів залізниця, яка перетинала село і залізнична станція [5:23-26], що була недалеко від Старих Бродів, стала поштовхом для швидкого розвитку промисловості. Наприклад, на відтинку одного кілометра від головної залізничної лінії було три відгалуження. Перше – до фабрики лікерів Капелана, друге – до млина на Млинівці, третє – до цегельні на Новичині.
Згідно з описом 1880 р. в селі були такі найбільші промислові об’єкти: паровий пальцевий млин, дві фабрики рому і лікерів, дестилярння спирту, фабрика свічок, рафінація нафти, миловарня і роївня, виріб терпентини і оцту, бровар, вапнярння, парова прядильня і кустарння. Крім того в той час в Старих Бродах було 24 оподаткованих крамарів і кіпців, які торгували в основному збіжжям і деревом, а також 10 оподаткованих ремісників. [6:1-131].
Найбільшим об’єктом промисловості було, збудоване в 1864 р. на пасовиськах на західному боці золочівського шляху, навпроти Заставок, велике лікеро-горілчане підприємство Капелюшів. Цю фабрику називали “гарапернею”, бо в ній виробляли славний лікер “арак”. Відступаючи в 1915 р. російські війська знищили це підприємство. Ще до Другої світової війни люди згадували, як випущений спирт черпали вони відрами з ровів і ярів, а як його не стало, то з насиченої спиртом землі гнали горілку.
Старі Броди славилися також найбільшими на цілий повіт млином. В 1900 р. збудовано шестиповерховий млин, в якому перемелювали 10 вагонів муки на добу. Коли російські війська при відступі в 1915 р. підпалили його, то палаюча пожежа несла куски дерева аж на c.Гаї. [103:218]. Млин стояв на східному боці золочівського шляху на так званій Млинівці [103:218-219].
Під самою міською рогаткою при Львівській вулиці був паровий, а згодом нафтовий млин. В сусідстві був бровар Шнеля, знищений російськими військами в Першу світову війну.
На Новичині була збудована велика цегельня і паровий тартак, з високими на більш як 50 метрів фабричними коминами. Тартак був знищений в Першу світову війну, а цегельня, хоч уже без власних залізничних рейок, перестояла лихоліття.
Між Старими Бродами і Смільном було велике деревообробне підприємство – тартаки спілки “Фореста”, яке на початку 1900 р. розбудував Вільгельм Шмідт. В 1923 р. тартак, що мав дві пилорами і сім циркулярних пил, продукував понад 13 тисяч кубометрів сосни і 3.3 тисячі кубометрів дубини і вільшини. Тартаки були сполучені з лісовими комплексами на північний захід від Бродів вузькоколійною залізницею довжиною понад 60 км. В передвоєнних роках це підприємство перебрала нова установа “Спілка Броди”.
У зв’язку з господарським розвитком австрійська влада збудувала будинок скарбової дирекції і митного уряду. На цьому місці знаходиться пам’ятний знак на честь 900-річчя Бродів. Також тут були : податковий уряд, жандармерія, скарбова сторожа та інші установи. Сліди руїни тих споруд було видно ще в кінці 1920 рp.; пізніше поляки збудували там військові магазини, а саме місце почало називатися “Під коморою”.
На Старих Бродах було три маєтки більших землевласників. На границі Новичини і Дітковець була палата баронової М. Гадзеєвської, знищена в Першу світову війну. На руїнах палати перед Другою світовою війною побудувався поляк Топілко. На вулиці Низькій стояла велика палата графині Тишкевич, збудована в 1912 р., а Стару меншу палату, що стояла блище до дороги, розібрано. [103:220].
При золочівському шляху за Заставками був фільварок Шнеля з невеличкою палатою і великим парком. Перші дві родини були з дідичних магнацьких родів, а Шнеля був спольщеним німцем-доробкевичем. Артур Шнель купив і розбудував свій маєток за гроші виграні в австрійській державній лотереї. Поводився він доволі зарозуміло і через те попав у конфлікт з австрійською владою, яка судово покарала його довічною забороною їхати в кареті лицем до переду, а лише – до заду. [103:220].
Під час Першої світової війни Старі Броди переходив три рази австрійсько-російський фронт і два рази польсько-більшовицький. В перших днях війни (21 серпня 1914 р.) російські війська майже без бою зайняли Броди та дійшли до Карпат. В цей час Старі Броди майже взагалі не були пошкодженні воєнними діями. Найбільше шкоди поробили відступаючі російські війська в червні 1915 р., знищивши в Старих Бродах всі важливі будинки і підприємства.
Австрійська влада збудувала великі магазини на полях між Липками і залізницею. Від магазинів була проведена вузькоколійна залізниця, у якій коні тягнули вагони коло Підкаменського шляху, через поля Гаїв-Дітковецьких, аж до самого фронту. Пара коней легко тягнула по рейках 5 навантажених вагонів.
В червні 1916 р. під час Брусилівського прориву російська армія відкинула австрійські війська і фронт ще довго проходив по західній частині Бродів, коло Пониковиці Під час перебування російської армії у Бродах російська адміністрація видала постанову щодо наведення порядку в місті [81:40].
Отже, до Першої світової війни частина міста, яка носила назву Старі Броди розвивалося дуже швидкими темпами, чому сприяла торгова коньюктура і вигідне розташування цієї території. Із ліквідацією торгового привілею на допомогу прийшла залізниця. Із будівництвом залізниці, швидкими темпами починає розвиватися капіталістичне виробництво. За таких умов розвивається і містобудування.
Важливу роль у житті міста займає Брідська фортеця.
У 1580 р. Станіслав Жолкевський купив у родини Кам’янецьких частину земель, що належали до того братом Яну та Войцеху [4:18]. Серед всіх грунтів його зацікавили околиці села Броди – тут пролягав шлях із Русі (Руського воєводства) на Поділля. Але так, як на цьому шляху також відбувалися часті набіги кримських татар, то виникла необхідність зведення тут міцної фортечної твердині. Таке місце було знайдено посеред ставу, що називався Копень, утворюваного Лагодівською греблею на “Острові”. 22 серпня 1584 р. польський король Стефан Баторій спеціальним привілеєм дозволив Жолкевському збудувати на грунті села Броди нове місто. На Острові будується невеликий замок, призначений для захисту від постійних татарських набігів. А з 1586 р., згідно грамоти власника, дозволяється селитися й іншим мешканцям.
Місто отримало назву “Любич” від родинного герба Жолкевських “Любичі”. В кінці ХVІ століття Любичі почали називати Бродами, а приміське село – Старими Бродами [84:56-57].
В 1629 р. Жолкевський, залишившись без нащадків, продав місто Броди разом з навколишніми селами польському гетьманові Речі Посполитої Станіславові Конецпольському [84:57]. Новий власник міста доклав чимало зусиль, щоб підняти авторитет міста. На його прохання польський король Владислав ІV у 1633 р. урівняв міщанські, цехові та торгові права Бродів, з правами таких першорядних міст Польщі, як Львів, Краків, Люблін і Торунь [9:14]. Будівництво замку тривало до 1635 р. під керівництвом Андреа дел’Аква за проектом військового інженера Гійома Левассера де Боплана.
Відомості про перебування на українських землях Гійома Левассера де Боплана (1600-1673 рр.) здавна викликала зацікавлення дослідників. Протягом 1630-1648 рр. цей відомий французький інженер, військовий архітектор, картограф, врешті – автор славнозвісного “Опису України”, проживаючи у Речі Посполитій, активно залучається до створення ряду фортифікацій.
Саме Гійом Лавассер де Боплан є автором замкових оборонних споруд у Барі, Кодану, Кам’янці та інших містах, чим започаткував поширення на цих землях зразків нових голандських фортифікаційних споруд. З особливим піїтитом згадуватиме він згодом свою працю на Україні під опікою польського (з 1632 р. - коронного) гетьмана Станіслава Конецпольскього (1591-1646 рр.), чиї доблесті і досвід, а також “мужність, що поєднувалась із великою розсудливістю, спричинилися до того, що це “нове короліство” за короткий час дуже розширилося” [25:18].
Як військовий інженер і архітектор-проектант, Боплан залишив помітний слід і в історії галицьких замкових споруд. Він став одним з творців Підгорецького замку [53:18], а також, як переконливо доводять дослідження останього часу, планувань та фортифікації міста Бродів [71:31-39]. Одним із суттєвих аргументів на користь його авторства перебудов у місті, 30 рр. ХVІІ ст. став документ, який міститься у Центральному державному історичному архіві України у Львові [10:308]. Це запис від 20 січня 1631 р. у бродівських міських актових книгах. Він засвідчує присутність Боплана серед трьох французів, уповноважених Миколая Мартіні у судовій справі останього із гданським паштетником Давидом. Очевидно, зобов’язуючись перед Мартіні відвезти пересилку у Францію,від міщан отримав кошти на “утримання і на дорогу” у розмірі чотирнадцяти угорських золотих, сплачених монетами польського карбування, а також позичив ще п’ятнадцять дукатів.Не поспішаючи повертати одержані кошти, Давид був оскаржений перед судом, де відповідав на висунуті звинувачення.
На жаль, документ не містить жодної інформації про самого Боплана. А щодо перебування групи іноземців у місті, до середини ХVІІІ ст. це вже звичайне явище. Перебування в Польщі значної кількості французів фіксують дослідники у добу Яна Казимира [26:81], а в 1649 р. відомо ряд іноземців на службі в Олександра Конецпольського у самих Бродах [42:114-115]. Сприяло цьому і те, що через Броди пролягав один з головних торгових шляхів між Західною Європою та Близьким Сходом [42:6].
Наведені вище обставини, а також надзвичайна докладна, на відміну від сусідніх теренів, переробка бродівських околиць на Боплановій “Спеціальній карті України” [73:7], де показано принаймі 15 навколишних сіл, деталі міських укріплень, лагодівську греблю і млин – все це свідчить, що Боплан був творцем бродівських фортифікацій.
Традиційно авторство плану цих укріплень приписується як Боплану, так і Андреа дел’Аква. Принципова проблема з’ясування реальної участі того чи іншого майстра була поставлена відомою польською дослідницею в галузі історії містобудування Терезою Зарембською [120:11].
Що стосується Андреа дел’Аква, то він потсупив на службу до Станіслава Конецпольського щойно з часу дії привілею від 5 квітня 1631 р. У 1630 р. архітектор підписувався ще як “слуга Томаша Замойського” [71:39]. Це може означати, що роботи над спорудженням бродівських укріплень дел’Аква продовжив після того, як вони були започатковані Бопланом і, можливо, за Боплановим проектом. Слід також зауважити, що реконструкція нарису бродівських укріплень засновані на польських або італійських сажнях (відповідно 1.758 або 1.569 метра) , які рекомендував Андреа дел’Аква в складеному ним підручнику не принесли переконливих результатів.
Самійло Величко в своєму літописі пов’язує Бродівську фортецю із особою Богдана Хмельницького. Так він подає такі відомості про Броди : “Не міг я достаменно взнати й вивчити з книжкових оповісток
23.05.2013 20:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора