Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Історія України
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Дипломна робота
Використання комп'ютера як засобу навчання на уроках з курсу „Історія України”.
Зміст
Вступ..............................................................................................................3
Розділ I. Запорізька Січ – козацька республіка.........................................7
1.1.Утворення козацької республіки – Запорізька Січ..............................7
1.2.Військово – політична організація Січі...............................................11
1.3.Козацька символіка...............................................................................15
Висновки до розділу I………………………………………………...…20
Розділ II. Теоретичні основи використання комп'ютера у навчальному процесі........................................................................................22
2.1.Ефективність використання комп'ютера на уроці історії..................22
2.2.Методика використання комп'ютера як засобу навчання на уроці історії......................................................................................................25
2.3.Педагогічні умови ефективного використання комп'ютера у навчальному процесі.............................................................................33
Висновки до розділу II…………………………………………………..39
Розділ III. Дослідно – експериментальна робота по використанню комп'ютера на уроці історії України під час вивчення теми: “Запорізька Січ – козацька республіка”..................................40
3.1.Стан проблеми в шкільній практиці....................................................40
3.2.Дослідно – експериментальна робота.................................................44
3.3.Результати дослідно – експериментальної роботи............................50
Висновки до розділу III…………………………………........................56
Висновки.....................................................................................................57
Список використаних джерел та літератури.......................................60
Додатки
Вступ
На початку XXI століття людство увійшло в нову стадію свого розвитку і вчені, і політики, підприємці й педагоги усе частіше говорять про те, що настає Інформаційна ера. В світі відбувається інформаційна революція. Якщо раніше земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, то в інформаційному суспільстві в багатьох галузях виробництва головною складовою стає інформація.
Інформаційна ера характеризується виникненням нових систем телекомунікаційних технологій та освіти. Освіта трансформується з інституту в самостійну систему, яка визначально впливає на сферу праці та економіки і є стратегічним ресурсом держави. Тому розвинені країни досить активно розробляють та впроваджують комп'ютерні технології в систему освіти.
Інтеграція України до єдиного світового простору викликає необхідність впроваджувати високотехнологічні інформаційні засоби навчання в освіту, займатися пошуками шляхів адаптації школи до сучасного світу.
На території України розробка комп’ютерних технологій і засобів навчання розпочалася ще у 70-ті рр. минулого століття, але на сьогодні вони є недостатньо ефективними. Головними причинами цього є те, що майже відсутня база якісних комп’ютерних програм та слабка розвиненість методичних питань комп’ютерного навчання.
Сучасний період реформування школи та історичної освіти потребує термінового розв’язання цих проблем. Застосування в сфері історичної освіти комп'ютера як засобу навчання має сприяти розвитку цілісності та системності мислення учня, його уяві, мотивації, до вивчення історії, дозволяє більш повно забезпечувати усі види його пізнавальної діяльності, формуванню відповідних умінь і навичок; індивідуалізувати процес навчання.
Проте застосування комп'ютера на уроці історії, як засобу організації навчання, потребує розв’язання цілої низки методичних питань: як розробити ефективну навчальну комп'ютерну програму, як поєднати її з традиційними для навчання історії засобами, як організувати навчально – пізнавальну діяльність учнів на уроці, де застосовується комп’ютер.
Відсутність відповідей на ці питання гальмує інтеграцію комп’ютерних технологій навчання в історичну освіту.
Що стосується застосування комп'ютера в навчально-пізнавальному процесі, то цьому питанню вже приділено достатньо уваги, хоча вони пов’язані з математикою та фізикою, тобто з тими науками, які легше за все піддаються комп'ютерному моделюванню. Окрім того, програмісти мають, як правило, достатньо гарну підготовку з математики, що дозволяє їм створювати велику кількість різних програм з цього предмету [61, 40].
Питання методики викладання історії комп’ютерних технологій навчання в історико – методичній літературі майже не розглянуті, за винятком певної кількості статей у педагогічній пресі, пов'язаних з описом конкретного досвіду конкретних вчителів: В.М.Недзельська „Деякі аспекти використання комп'ютера на уроках історії та правознавства”, О. Охредько „Комп'ютери на уроках історії”, Л.В.Фоменко „Комп’ютер як засіб організації навчально – пізнавальної діяльності учнів на уроках історії”, П.А.Гевал „Загальні принципи використання комп'ютера на уроках різних типів”.
Аналіз наукової літератури засвідчив необхідність подальшої розробки проблеми використання комп'ютера на уроках історії. Тому темою кваліфікаційної роботи є „Використання комп'ютера як засобу навчання на уроках з курсу „Історія України” при вивченні теми : „Запорізька Січ – козацька республіка”.
Історіографічний огляд.
Темі „Запорізька Січ – козацька республіка” в науковій літературі приділено достатньо уваги. Цією темою займаються такі вчені, як Л.Падалка „З питання про існування Запорізької Січі в перші часи козацтва”, Д.І.Яворницький „Історія запорізьких козаків”, І.Е. Щедріна „Історія України”, Н.Полонська – Василенко „Історія України”, В.Й. Борисенко „Курс української історії”, В.О.Щербак „Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва до середини XVII ст.” та інші.
Об’єктом дослідження в кваліфікаційній роботі є процес навчання історії, а предметом – методика, при якій використання комп'ютера буде ефективним.
Під час написання кваліфікаційної роботи автор ставить собі за мету: з’ясувати умови ефективного використання комп'ютера в навчанні історії під час вивчення теми : „ Запорізька Січ – козацька республіка”.
Гіпотеза нашого дослідження полягає в тому , що застосовуючи правильно розроблену методику викладання історії за допомогою комп'ютера, як засобу навчання, можна значно підвищити ефективність навчального процесу.
Згідно з поставленою метою та гіпотезою автор виділив такі завдання, які потрібно вирішити під час написання кваліфікаційної роботи:
визначити основні причини виникнення Запорізької Січі;
охарактеризувати військово – політичну організацію Січі;
вивчити наукову та історичну літературу з даної теми;
охарактеризувати проблеми комп’ютеризації навчання в педагогічній та методичній літературі;
з’ясувати можливість використання комп’ютерних програм у навчанні історії;
розробити та обґрунтувати комп'ютерну навчальну програму;
розробити та експериментально перевірити методику організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках історії України з використанням комп'ютера як засобу навчання під час вивчення теми: „Запорізька Січ – козацька республіка”.
Експериментальною базою кваліфікаційної роботи були 8 – А та 8 – Б класи Жовтневого ліцею міста Кривого Рогу. Експериментом було охоплено 59 учнів. З них 30 чоловік (8 – А клас) склали контрольний клас , а 29 учнів (8 – Б клас ) – експериментальний.
Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків, а саме CD – диску з розробленою експериментальною програмою.
Отже, проблема використання комп'ютера на уроках історії залишається актуальною, проте цій проблемі приділяється все більше уваги, тому в майбутньому, можливо, знайдеться остаточне вирішення цієї проблеми.
Розділ I. Запорізька Січ – козацька республіка
Утворення козацької республіки – Запорізька Січ
Потужним імпульсом консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури стала Запорізька Січ. Питання про час і місце її виникнення внаслідок відсутності прямих свідчень залишається дискусійним і неодноразово порушувалося в надрукованих на сторінках „ Київської старовини „ працях Д.І Яворницького в яких, він припускав існування восьми запорізьких січей, перша з яких, на його думку, розміщувалася на Хортиці [64]. Автор подав яскравий топографічний опис місцевостей, пов'язаних з існуванням Запорізьких Січей, розглянув дані відповідних археологічних розкопок.
Вигідно контрастують з ними дослідження Л.Падалки [43]. В першому з них автор простежує стан висвітлення даного питання в найгрунтовніших працях з історії українського козацтва. Він дійшов висновку, що „...в наукових працях з південноруської історії ми не зустрічаємо даних ні про час, ні про місце Січі в перший час існування запорізького козацтва” [43, 258].
Ставлячи за мету розглянути в своїх працях дані, що відносяться до питання про існування Запорізької Січі на о. Хортиця, Л.Падалка детально зупинився на топографії острова та прилеглих до нього місцевостей, з’ясував топографічне положення о. Мала Хортиця, спростував твердження Д.Яворницького про його ототожнення з Канцеровським острівцем [44, 262].
Досліджуючи питання про можливості існування Запорізької Січі на початку XVI ст.. на о. Томаківка, дослідник підкреслював, що остаточне його вирішення ускладнювалося внаслідок неповноти та недостатньої точності джерел, зокрема географічних позначень. Він вважав, що визначення о. Томаківка місцем перебування Запорізької Січі ґрунтувалось на „плутаному” повідомленні Митецького в „Історії про запорізьких козаків”, яке залишилось поза увагою авторів наступних історичних досліджень.
Л.Падалка також розглядав питання про можливість існування січей на ряді інших островів. Він підкреслював, що „питання про місце Запорізьких Січей затемнене значною мірою близькими за своїм змістом поняттями „січ” і „кіш” і його з'ясування має велике значення в історії розвитку запорізького козацтва [43, 458].
В результаті проведених спостережень Л.Падалка дійшов висновку, що протягом XVI – початку XVII ст.. не існувало ні Хортицької, ні Томаківської Січі. В першому випадку „викладені дані дають змогу говорити тільки про збірні пункти запоріжців на Хортицьких о–вах з прилеглими місцевостями, а не Хортицьку Запорізьку Січ” [44, 276]. Його висновки ґрунтувалися на критичному аналізі великої кількості історичних джерел та літератури і вивченні даних археологічних розкопок. Отже, в даному випадку маємо справу з достатньо аргументованим викладом своєрідної точки зору на питання про існування та місцезнаходження Січі в початковий період історії запорізького козацтва.
Отже, проблема датування виникнення Запорізької Січі та місця, де вона вперше зародилася залишається відкритою.
Серед найважливіших причин появи Запорізької Січі слід виділити, насамперед, потребу організації козацтва в зв’язку із зростанням його чисельності на середину XVI ст. З іншого боку, заснування центру козацької вольниці зумовлювалося потребою захисту українських земель від дедалі зростаючої татарської агресії.
Так, для захисту від ворожих нападів козаки будували „городці”, робили засіки або „січі” з повалених дерев. Таких укріплень було чимало, але жодне з них не могло витримати натиску значних сил противника. Перша велика січ з кам’яним замком з’явилась на о. Хортиця між 1552 – 1556 рр. Її спорудили козаки із ініціативи Дмитра Вишневецького. Сам Вишневецький, хоча й походив з великокнязівського роду Гедимінові, мав великі маєтності на території сучасної Тернопільщини й обіймав високу адміністративну посаду, відзначався великою любов’ю до України. Він захищав Волинь і Поділля від татарських набігів, брав участь у багатьох сутичках і битвах з нападниками. Ставши наприкінці 40 – х років XVI ст. канівським і черкаським старостою, Вишневецький майже без допомоги польсько – литовського уряду збудував на о. Хортиці замок, який став не тільки фортифікаційною твердинею, а й відкрив нову, козацьку сторінку в історії України.
Поставивши на Хортицькій Січі гарнізон, Вишневецький перетворив її на плацдарм для подальшого відвоювання південних українських земель. Але на заваді цьому стало небажання польсько – литовського уряду починати широкомаштабну війну з Кримським ханством, за спиною якого стояла могутня Порта. Це змусило українського князя вступити в переговори з російським царем Іваном Грозним щодо спільних дій проти Криму. Переговори були успішними, і в 1556 р. українські козаки Вишневецького й російські ратники намісника чернігівського Іжевського здійснили похід у пониззя Дніпра. Вони завдали руйнувань татарським фортецям на Дніпрі, а також Очакову й визволили чимало бранців. Під час другого походу того самого року козаки здобули фортецю Аслам – Кермен, знищили гарнізон і вивезли на Хортицю всю артилерію. Майже одночасно Криму завдали удару донські козаки і п’ятигорські черкеси, з якими Вишневецький узгодив свої дії. Спробу кримського хана Девлет – Гірея захопити Хортицю восени 1556 р. козаки успішно відбили.
Але встояти проти повторного наступу на острові восени 1557 р. татар, турків і волохів козаки не змогли й тому мусили залишити Хортицю. Небажання польського короля Сигізмунда – Августа надати козакам допомогу у боротьбі з татарами і настійні вимоги турецького султана видати Вишневецького змусили того в листопаді 1557 р. перейти на службу до Івана Грозного. Перебуваючи при дворі російського царя, український князь не припиняв боротьби за визволення українських земель. Він скоординував її з Черкасами і донськими козаками, здійснив успішні походи на Перекоп (1558), під Азов (1559), а також невдалу спробу оволодіти спільно з народами Північного Кавказу Кримом (1560). Намагання російського царя порозумітися з кримським ханом, щоб розв’язати собі руки на Заході, йшло врозріз із планами Вишневецького, і в 1560 р . він повертається з Північного Кавказу на Дніпро. Оселившись на о. Монастирському, Вишневецький знову організовує походи козаків на татарські улуси. Він набув на Запоріжжі такої сили, що в 1562 р. втрутився в боротьбу за молдавський престол. Але союзники – волохи підступно полонили князя й видали його султанові. Вишневецького відправили до Царгорода й там стратили. Про його смерть народ складав легенди й думи, уособлюючи його з казковим героєм Байдою. Так закінчив своє життя „найвеличніший ворог Блискучої Порти”, як назвали Вишневецького самі турки.
З діяльністю Вишневецького Запорізька Січ виходить на міжнародну арену й перетворюється на лідера боротьби східного слов’янства проти Кримського ханства й султанської Туреччини. Причому, в очах сучасників вона постає як своєрідне державне утворення, без якого європейські країни вже не могли обходитися в міждержавних відносинах. Зовнішньополітичні зв’язки Запорізької Січі цього періоду мають переважно військовий характер, зумовлений потребами часу. Козацтво хоч і жило на підвідомчій Польщі території, але досить часто проводило самостійну зовнішню політику.
Спроби польського уряду навести між запоріжцями лад на зразок регулярного війська наштовхувались на рішучий опір. Козаки відмовляли визнати владу центральних властей, а замість призначуваних старших обирали власних отаманів. Запоріжцям заборонялося самовільно „ лупити чабанів татарських”, та вони на власний ризик виряджалися на військовий промисел у найдальші закутки Криму й Туреччини. Власті вимагали не приймати на Січ утікачів, а козаки зробили її надійним пристанищем всіх скривджених і знедолених. Уряд не визнавав за січовиками жодних прав, вони шаблею відвойовували собі краще місце під сонцем.
1.2. Військово – політична організація Січі
Запорізьке козацтво виробило власну суспільну організацію, яка найповніше відповідала національному характерові українців і потребам часу. Вона мала форму демократичної республіки з найширшою участю в управлінні козацьких мас. Народоправство гарантувало життєвість козацької держави в екстремальних умовах існування. Оскільки створення цієї республіки (Січі) було ініційовано військовим станом – українським козацтвом, то основи її державності спиралися на військовий елемент, який і визначив її характер : виникла військово – демократична республіка з політично – адміністративною військовою та судовою владами. Провідна роль військового елементу в цій республіці проявлялась в тому, що козацька військова адміністрація контролювала вся сфери життя, а кожен козак був не тільки громадянином, а й її воїном. Цей шлях побудови української державності у поєднанні з її демократичними засадами є унікальним у світовій практиці [25, 14].
Верховна влада на Січі належала козацькій раді, яка вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин, брати участь в якій мали право всі без винятку козаки. Інколи ради проводилися і на репрезентативній основі депутацій від куренів або ж винятково старшинські. Зібрання козаків за їх власною ініціативою називалося чернецькою радою. До компетенції ради входило обговорення всіх найважливіших справ життєдіяльності козацького товариства: встановлення військового устрою, обрання старшини, вирішення питань війни і миру, ведення переговорів з представниками інших країн. Нерідко козацька рада виступала і як вища судова інстанція. За традицією козацькі ради збиралися щороку 1 січня для переобрання кошового отамана і старшини. Нерідко в разі потреби позачергово скликалися неординарні ради, на яких розглядалася широка палітра питань чи одне, але важливе для запорожців.
Постійним місцем проведення козацької ради була Січ. Проте, оскільки рада являла собою орган військової влади, то важливою, насамперед була присутність на ній війська, а прив’язаність до даного пункту не абсолютизувалась.
Перша згадка про козацьку раду 1581 р. подана у щоденнику посла німецького імператора Рудольфа II в Україні Еріха Лясоти. Він звертає увагу на порядок голосування на козацькій раді. Після оголошення пропозиції імператора запорожці „розділилися на два кола. В одному була старшина, у другому – прості люди, яких називають черню. Обговоривши все між собою, чернь ухвалила своєю звичайною голосною згодою податися на службу до його цісарської величності, на знак чого кидала вгору шапки, після чого побігла до старшинського кола і пригрозила, що коли хтось буде проти, вони його втоплять у воді. Але старшина відразу погодилась” [20, 168]. Після досягнення домовленостей гриміли литаври і пролунало десяток гарматних пострілів.
Рада обирала кошового отамана, або ,як ще його називали, старшого чи гетьмана, якому належала виконавча влада. Про значення цієї посади в козацькому товаристві і характер виборів яскраво свідчать спостереження французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана: „Коли зберуться усі старі полковники і старі козаки, що користуються серед них пошаною, кожен з них віддає свій голос за того, кого вважає за най здібнішого, і той визначається більшістю голосів. Якщо обраний не хоче приймати посади, відмовляючись невмінням чи іншим, це йому не допомагає... Якщо обраний козак приймає на себе обов’язки старшого, то дякує зібранню за виявлену честь, хоча (додає) недостойний і для такої посади нездатний, однак, урочисто запевняє, що докладе зусиль і старання, щоб гідно послужити всім взагалі, і кожному зокрема, і що завжди готовий покласти своє життя за своїх братів (так вони називають між собою один одного). На ці його слова кожен плеще в долоні, вигукуючи: „Слава, Слава!”. Потім усі один за одним відповідно до свого рангу йдуть вклонитися йому” [8, 69]. Вибори кошового отамана знаменували кульмінаційний момент ради, оскільки від його діяльності значною мірою залежало життя на Січі протягом цілого року.
Поступово формувався командно – управлінський апарат Запорізької Січі. З’явилися різні військові посади. Суддя чинив суд над порушниками козацьких законів, відав кошторисом і міг виконувати обов’язки кошового отамана. Писар очолював військову канцелярію й письмово оформлював найголовніші січові справи. Осавул відав організацією військових загонів та їхнім вишколом. Обозний командував артилерією, дбав про її розташування й забезпечення усім необхідним. Нижчу ланку командного апарату становили курінні отамани, яким відводилося особливе місце – вони безпосередні начальники куренів. Назви куренів, як правило походили від місцевості, де раніше проживали козаки. Курінний отаман обирався на курінній раді, і його кандидатура не потребувала затвердження на загальному зібранні козацького товариства. Він приймав до куреня нових козаків, розпоряджався кореневим майном. У спогадах одного із запорожців зазначалося, що „козаки курінні його (отамана) так слухають, свого батька” [8, 69].
Специфічне самоуправління з притаманними йому демократичними рисами сприяло консолідації козацтва.
Територія, яку займали запоріжці, змінювалася залежно від політичної ситуації. Столицею дніпровської вольниці була Січ. У різні часи вона розташовувалася у різних, але завжди добре захищених природою місцях. Після Хортиці (1552-1557) Січ розташовувалась на о. Томаківці (60 – ті роки XVI – 1593 ), на р. Базавлук (1593 – 1638) і Микитиному Розі (1638 – 1652). Кожна з них мала надійні укріплення – високі й міцні вали з дерев’яним частоколом зверху, а також башти з бійницями для гармат. Усередині стояли курені, канцелярія , церква, склади, арсенали, торговельні лавки тощо. У центрі знаходився майдан, де відбувалися загальні ради та інші громадські заходи. Влада січового товариства поширювалася на значну територію. Берегом Дніпра, нижче Хортицької Січі, простягався Великий луг – низинна місцевість, вкрита соковитою травою й кущами, багата на різну дичину й невеликі озера та річки, вщерть заповнені рибою. Січова вольниця освоювала землі й далі від Дніпра. Вся територія жила за козацькими правами й народними звичаями. Козацький край залишався національним оазисом серед українських земель. Чисельність січового товариства не була сталою. Взимку на Січі перебував невеликий гарнізон, який охороняв майно, військові припаси, артилерію і виконував сторожову службу. До козацького гурту приймали всіх бажаючих. Всі запорожці були рівними як у житті, так і в смерті.
Своєрідним устроєм відзначалося й реєстрове козацтво. Поступово воно зводилося в полки й сотні. Спочатку полки називалися за ім’ям полковників. У 1625 р. уряд офіційно затвердив військово – адміністративно устрій Війська Запорізького реєстрового. За ним реєстрові козаки ділилися на шість адміністративно – військових полків по тисячі чоловік у кожному. Залежно від розквартирування вони іменувалися за назвою найбільшого міста – Білоцерківський, Корсунський, Канівський, Черкаський, Київський і Переяславський. Хоч на їхній території вища влада належала старостам, але й вплив козацької старшини поступово зростав. Незважаючи на підлеглість урядові, реєстрові козаки відстоювали право на власне самоврядування, у тому числі на обрання своїх старшин. Уряд не одноразово призначав на старшинські посади вірних йому людей, а козаки так само часто зміщували їх і обирали власних.
Отже, внутрішній устрій козацтва став зародком нової Української держави. Вона не могла постати раптово й в готовому вигляді. Для цього були потрібні час, відповідні умови й соціальна сила, здатна консолідувати народ навколо національно – державницької ідеї. Цю роль і перебрало на себе козацтво.
1.3.Козацька символіка
Як вже зазначалось автором роботи, українське козацтво було своєрідним явищем пізнього середньовіччя і відіграло особливу роль в історії України. На певному етапі розвитку воно взяло на себе найважливіші завдання, що стояли перед нацією, - стало провідником і організатором у створенні власної держави. З огляду на це, козацька символіка поширилася на всю тодішню Україну й стала основою розвитку державної організаційної й приватної геральдики й сфрагістики.
Булава, пернач, бунчук, прапор, печатка, литаври, сурми, а також каламар, а іноді гармати належали до козацьких клейнодів. „Клейнодами або клейнотами, від нім. ”kleinod”, польськ. ” kleinot” – дорогоцінна річ чи коштовність, у запорізьких козаків, - писав Д.І.Яворницький, - називалися військові знаки, регалії чи атрибути влади, при котрих у них відбувалися великі чи малі ради і які вживалися старшинами , відповідно до посади кожного з них” [63, 3].
Починаючи з часів короля Польщі Стефана Баторія (1576 – 1586), клейноди гетьманам і кошовим отаманам надавали польські королі, імператори Європи, а пізніше в XVII – XVIII ст. – російські царі через своїх урядовців.
Серед козацьких клейнодів одне із визначних місць посідали булава і пернач [Див. додаток 1]. Слово „булава” багато істориків вважають татарським за походженням.
Д.І.Яворницький описує козацьку булаву як палицю з горіхового дерева , завдовжки 50 – 70 см., зі срібною чи визолоченою кулею на кінці. Вона покривалася, як правило, бірюзою, смарагдом, перлами. На ній могли бути ви гравійовані герб, прізвище чи вензель власника.Більшість відомих булав, що збереглися в колекціях музеїв України, польського походження.
В Україні гетьман міг мати і кілька булав, з яких одна вручалася наказному (тимчасовому) гетьманові, котрого посилали на військову операцію чи призначали в разі смерті виборного гетьмана.
„Кожен з клейнодів, - писав Д. І. Яворницький, - належав лише певній особі із запорізької старшини. Булаву давали кошовому, він тримав у правій руці під час військових рад” [65, 14].
Зважаючи на те, що доля України у XVI – XVII ст.. тісно пов’язана з життям у Польщі, варто звернути увагу на значення булави в цей період там. Тут вона була атрибутом влади воєначальників – гетьманів, полковників, а також магнатів.
Отже, булава у Польщі і в Україні була тісно пов’язана з гетьманським і отаманським урядуванням.
Пернач (у російській мові – шестопер, турецькій – буздихан) є різновидом булави, від якої відрізняється наявністю наверші шести видовжених виступів. В Україні пернач був атрибутом влади полковника.
Поряд з булавою і перначем важливе місце серед символів гетьманської влади в Україні займав бунчук [Див. додаток 2]. За описом Д.І Яворницького, це була „... помальована начорне полиця завдовжки чотири з половиною аршини (до 2,5 метрів), на верхній кінець якої насаджували мідну кулю, а під кулю вставляли волосся з кінського хвоста з чотирма чи шістьма косами поверх волосся” [63, 6]. Бунчук в Україну потрапив з Туреччини. Колір волосся гетьманських бунчуків в Україні XVI-XVII ст. був переважно білий (але іноді червоний або чорний). Великий бунчук, поряд з булавою, вручався гетьману, хоча носив його генеральний бунчужний, якому були підпорядковані бунчукові товариші. Помахом бунчука гетьман керував рухом війська. Перед гетьманським бунчуком завжди схилялися козацькі прапори. Відомо, що бунчук козацькому війську вперше офіційно надіслав Стефан Баторій у 1576 р. Далі це робили російські царі.
Прапор (хоругва чи корогва) був, мабуть, чи не найважливішим клейнодом гетьмана і всього Війська Запорізького, він мав також давні традиції.
Перші документальні згадки про козацькі прапори відносяться до другої половини XVI ст. Посол австрійського імператора Еріх Лясота у 1594 р. згадує про імператорські прапори, що були увіткнуті у землю в „ колі” запорізьких козаків. У більшості прапори були прямокутними або у вигляді трапеції. Характерними зображеннями на них були хрести, півмісяці, зорі, сонце, виконані технікою аплікації чи гаптування. Символічні зображення на прапорах та їх орнаментика несуть на собі впливи Західної Європи, Близького Сходу та Росії. На полотнищах прапорів знайшла свій відбиток і символіка народного образотворчого декоративного мистецтва.
Відомо, що сотенні прапори були двох типів – хоругва – відносно великий прапор і „знак” менший.
За кольорами прапори козацьких підрозділів XVII ст. були різноманітними. Різні яскраві полотнища давали змогу швидко орієнтуватися на полі бою, відрізняти свою військову частину від сусідніх чи ворожих. У XVII ст. козацькі прапори здебільшого мали вигляд довгого з фестонами полотнища, були і прямокутні. Тканина - шовк, голь, лудан тощо. Полотнища часто були блакитного, жовтого, білого, зеленого та інших кольорів. На полотнищах прапорів з’являються зображення святих у барокових картушах, козаках з рушницею і шаблею. З часом обов’язковим на прапорах стає російський двоголовий орел [Див. додаток 3].
Охоронцем гетьманської хоругви був хорунжий, посада якого належить до генеральної старшини. Він вважався і почесним охоронцем полкового прапору – хоругви. На Запорізькій Січі хоругва, разом з усіма клейнодами зберігалась в церкві. Втрата з якихось причин клейнодів вважалась великою неславою для всього війська.
Литаври серед козацьких клейнодів на Січі посідали також важливе місце [Див. додаток 4]. Ударами в литаври довбиш скликав січову раду. З ними ж зустрічали і проводжали значних гостей. Рішення йти на війну супроводжувались військовою музикою й стрільбою.
У XVI-XVII ст.. у козацькому війську попарно використовувалися мідні литаври. У XVIII ст. з’являються дорогі срібні литаври які гетьмани і окремі полковники Лівобережжя замовляли у місцевих майстрів.
Литаври в поході будили козацьке військо, і звуки їх проголошували закінчення дня. Вони кликали до бою і сигналили про його закінчення. Найпочеснішою функцією литаврів було скликання козаків на Раду.
Литаври зберігали у Військовій Скарбниці разом з іншими клейнодами чи в Запорізькій церкві. Литаврені палиці чи довбиші знаходились у довбуша якого обирали серед козаків, що були обізнані в музиці.
До козацьких клейнодів можна віднести і каламар, який обов'язково виносився писарем на Січову Раду і ставився в колі на столі або ж обов'язково входив до складу речей похідної козацької канцелярії [Див. додаток 5]. Каламар має вигляд довгого вузького пенала, що його полковий писар носив на поясі.
Важливе місце в системі козацької символіки займали герби і печатки. Серед гербів виділяються герби Війська Запорозького, а також особисті герби гетьманів і козацької старшини, міські герби тощо.
Герб Війська Запорізького – постать козака, озброєного мушкетом і шаблею, виник у другій половині XVI ст. у період організаційного оформлення козацтва [Див. додаток 6]. Цей герб вперше зображений на печатці Війська Запорізького 1595 р. за гетьманування Григорія Лободи. Цей головний символ козацтва незмінно функціонував упродовж усього існування козаччини.
Свої особисті родові герби мали гетьмани, військова старшина, знатні роду [Див. Додаток 7]. Вони розрізнялись за формою. Основою всіх гетьманських гербів був фігурний щит, обрамлений пелюстками, зверху – золота корона, під нею напис і медаль. Колір щита здебільшого брунатної фарби, рідше він блакитний. На його поверхні різні зображення, здебільшого хрести, предмети озброєння тощо.
Практично кожне визначне місто середньовічної України мало свій герб. За формою вони теж нагадують щит, а нанесені на них об’єкти мали різний характер [Див. додаток 8]. Здебільшого це були елементи міських укріплень – мур, вежі, ворота, святих – архангела Михаїла, святого Юрія, предмети озброєння –шаблі, булава та інші, а також хрест, місяць, зірки чи тварини і птахи. Угорі щита – напис назви міста. Як правило, ці герби бувають розписані різними фарбами.
Печатка Війська Запорізького скріплювала усі офіційні документи Війська, а потім, починаючи від Богдана Хмельницького й гетьманської канцелярії. Її толока (матриця) виготовлялася із срібла, мала дерев’яну ручку. Печатки раннього періоду (XVI - початок XVII ст.) були дещо менших розмірів, пізніше розміри збільшилися, але ніколи не перевищували 40 – 50 мм. На печатці завжди зображався герб козацтва. Козацька старшина могла мати і власну печатку.
Печатки нижчого рангу – полкові, курінні, паланкові, сотенні, городові, судові – виготовлялися переважно з латуні, мали дерев’яну ручку [Див. додаток 9]. Вони так само були переважно округлими. Зображення на цих печатках віддзеркалювали життя і побут козацтва. Головним символом часто виступають дикі тварини – кінь, орел, лев, предмети озброєння і побуту, споруди.
Набагато різноманітнішими щодо матеріалу виготовлення були особисті печатка козацької старшини: їх виготовляли не лише з різних металів, у тому числі і срібла, але й коштовного чи напівкоштовного каміння. Розміри печаток диктувалися практичними вимогами і рангом (посадою) власника. Більшість гербів мають місцеве походження.
При засвідченні документів печатки відбивалися на воскові, накритому клаптиком паперу, так званою кустодією, форма якої була початково квадратна чи прямокутна, але з середини XVII ст., а особливо у XVIII ст. вона набуває іншого вигляду, часто досить вигадливого і мистецького.
Отже, козацькі традиції не лише стали основою української міської, організаційної, приватної геральдики, а й значною мірою вплинули на формування державної символіки значно пізнішого періоду визвольних змагань XX століття.
Висновки до розділу I
Таким чином, роблячи висновок, ми можемо сказати, що потужним імпульсом консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури стала Запорізька Січ. Питання початкового періоду козаччини та оформлення Ії військово-політичної організації – Запорізької Січі – є одним з актуальних в українській історіографії і відзначається різноманітністю поглядів дослідників.
Серед найважливіших причин появи Запорізької Січі слід виділити, насамперед, потребу організації козацтва в зв’язку із зростанням його чисельності на середину XVI ст. З іншого боку, заснування центру козацької вольниці зумовлювалося потребою захисту українських земель від дедалі зростаючої татарської агресії.
Перша велика січ з кам’яним замком з’явилась на о. Хортиця між 1552 – 1556 рр. Її спорудили козаки із ініціативи Дмитра Вишневецького, що відкрило нову козацьку сторінку в історії України. З діяльністю Вишневецького Запорізька Січ виходить на міжнародну арену й перетворюється на лідера боротьби східного слов’янства проти Кримського ханства й султанської Туреччини. Причому, в очах сучасників вона постає як своєрідне державне утворення, без якого європейські країни вже не могли обходитися в міждержавних відносинах.
Проаналізувавши військово - політичну організацію Запорізької Січі, слід зауважити, що козацтво виробило власну суспільну організацію, яка найповніше відповідала національному характерові українців і потребам часу. Провідна роль військового елементу в цій республіці проявлялась в тому, що козацька військова адміністрація контролювала вся сфери життя.
Верховна влада на Січі належала козацькій раді. Рада обирала кошового отамана, або ,як ще його називали, старшого чи гетьмана, якому належала виконавча влада.
Було сформовано командно – управлінський апарат Запорізької Січі. З’явилися різні військові посади. – суддя, писар, осавул, обозний, курінні отамани.
Отже, підводячи підсумок, ми можемо стверджувати, що Запорізька Січ мала форми демократичної республіки де всі командні посади були виборними.
Розглянувши козацьку символіку, можна зробити висновок, що вона була представлена: булавою; перначем, що є різновидом булави; бунчуком; прапором (хоругвою чи корогвою); печатками; литаврами; каламарем та гербом, які відносились до козацьких клейнодів.
На нашу думку важливість даної теми є не тільки для сучасної історичної науки, а також для розвитку традицій української державності, незалежності та підвищення національної самосвідомості українців.
Розділ II. Теоретичні основи використання комп’ютера у навчальному процесі
2.1. Ефективність використання комп’ютера на уроці історії
Проведені дослідження свідчать про те, що використання технічних та інших засобів навчання сприяє підвищенню ефективності навчання. У своїй статті „Комп’ютер як засіб організації навчально – пізнавальної діяльності учнів на уроках історії” А. В Фоменко зазначає, що на сьогодні комп’ютер виступає як принципово новий засіб навчання з широкими можливостями застосування в навчальному процесі і дидактичними особливостями організації самого процесу навчання. Він значно покращує можливості подання навчальної інформації; підсилює мотивацію навчання; пізнавальну активність та самостійність учнів; розширює варіативність навчальних задач; дозволяє якісно змінити процедуру контролю навчальних досягнень та діяльності дітей, забезпечуючи при цьому гнучкість управління навчальним процесом. Сучасний персональний комп’ютер, володіючи великими функціональними можливостями може бути використаний як із найбільш ефективних засобів сучасного навчання. Тому у педагогіці і психології останніх років було визначене спеціальне поняття „комп’ютерного навчання”. Це поняття багатогранне і розглядається як застосування комп'ютера в навчальному процесі в якості засобу наочності (тобто перекладання на комп’ютер функцій екранно–звукових засобів навчання); елемента управління навчальним процесом; інтерактивного засобу організації пізнавальної і пошукової діяльності; засобу автоматизації процесу навчання і контролю за його результатами.
У процесі дослідження з’ясовано , що в теорії та практиці навчання сьогодні існує декілька підходів до організації комп’ютерного навчання. Один із них ґрунтується на положенні, що комп’ютер може виступати як основний засіб навчання учнів та організації навчально – пізнавальної діяльності учнів, які працюють з комп’ютером, одержуючи від вчителя допомогу у вигляді вказівок, консультацій, пояснень. Ефективність цього процесу залежить від якості і глибини змісту пропонованої навчальної комп’ютерної програми. Робота комп'ютера орієнтована на учнів , і роль вчителя на такому уроці допоміжна, другорядна ,але не стосовно машин, а стосовно самостійної пізнавальної активності учнів. Згідно з іншим підходом, комп’ютер може виступати як допоміжний засіб у викладенні вчителем навчального матеріалу; учитель працює на комп’ютері сам, або в процесі діяльності учнів на уроці регламентує кількість і якість інформації. У цьому випадку мінімізована роль навчальної програми, а ефективність процесу навчання залежить від педагогічної
23.05.2013 20:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора