Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
РТ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Інші
Група:
ВП
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
. МІСЦЕ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ СЕРЕД
ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ЛЮДСТВА
Зміст
1.Поняття глобальних проблем і усвідомлення екологічної проблеми як глобальної……………………………………………………………………………3
2.Наукова і суспільна діяльність Римського клубу: пошук шляхів запобігання екологічній катастрофі………………………………………………………………6
3. Сучасна екологічна ситуація в Україні…………………………………………..9
2
1.ПОНЯТТЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ І УСВІДОМЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПРОБЛЕМИ ЯК ГЛОБАЛЬНОЇ.
Поняття "глобальні проблеми" походить від латинського globus (terrae) - куля земна. Отже, це проблеми, що охоплюють всю планету. За визначенням в сучасній літературі глобальні проблеми - це сукупність життєвоважливих проблем людства, від розв’язання яких залежить подальше існування людства, можливість соціоекономічного і культурного прогресу. Взагалі термін "глобальні проблеми" можна назвати символом ХХ ст.
Глобальні проблеми спричинені діяльністю людини техногенної цивілізації. Діяльністю, що розгорталася на засадах класичного раціоналізму. Відповідно до них, світ сприймався людиною як об’єкт реалізації її цілей і потреб. Тобто, людина і природа не розглядалися як цілісна система.
Глобальні проблеми відображають суттєві негаразди, що охоплюють економічну, енергетичну, демаграфічну, соціальну, екологічну та інші сфери людського існування.
Причому, глобальні проблеми зачипають людське життя не лише в певних регіонах світу, а мають планетарний характер.
Отже, глобальні проблеми є всезагальними - як за їх об’єктом - земна куля, так і за суб"єктом їх вивчення і розв’язання - світова спільнота, держави світу.
Крім того, глобальні проблеми є такими, що одна з них обумовлює іншу. Тому, як предмет наукового дослідження і з точки зору необхідності іх розв’язання, глобальні проблеми потребують співпраці вчених різних галузей - біології, фізики, хімії, геології,гоеграфії, кібернетики, гуманітарних наук. Тобто, ці проблеми є комплексними. Глобальні проблеми потребіють співпраці вчених різних країх, бо ці проблеми не знають державних меж і кордонів.
В сучасній літературі називають такі глобальні проблеми.
По-перше, проблема виживання людства. Вона постала в умовах небувалого в історії людства розвитку науки і техніки, особливо військової.
По-друге, екологічна проблема. Визначення її як глобальної пов’язане з ситуацією глобального деструктивного впливу людини на біосферу, що призвело до глобальної екологічної кризи. Розв’язання цієї кризи - умова подальшого снування людського роду.
По-третє, як глобальну проблему визначають проблему збереження людської особистості. Ця проблема виявляє суть антропологічної кризи. Кризовий стан в існування людської особистості в сучасному світі пов"язаний з тим, що штучний світ, створений людиною відчужується від людини і тисне на неї.
Усвідомлення екологічних проблем як глобальних починається десь с середини ХХ ст. Це означає, що людство почало усвідомлювати загрозу руйнування природного середовища як середовища свого існування як спричиного власною техногенною діяльністю. Так, за даними ООН, в атмосферу щорічно викидається 110 млн. т оксиду сірки, 180 млн. т оксиду вуглецю, 70 млн. т. неочищених отруйних газів, 500 тис. т. свинцю та інших отруйних речовин. Внаслідок техногенної діяльності, впливу отруйних речовин під загрозою знаходиться рівновага морських екосистем, в той час як саме морський фітопланктон продукує 80% кисню потрібного для існування життя на Землі. Однак кількість кисню в атмосфері щорічно зменшується на 10 млрд. т., в той час як промислове споживання його не зменшується.
Значне зростання виділення вуглекислого газу може призвести до порушення енергетичного балансу планети. Протягом тисячоліть середньодобова температура на Землі дорівнювала 15 градусам за Цельсієм. Однак впродовж останніх 100 років вона
3
підвищилась на 0,5-0,6 градуса, а до середини ХXI ст. може зрости на 1,5-2,5 градуси,
що призведе до відомого "парнікового ефіекту" - до підвищення температури поверхні Землі внаслідок затримки вуглекислим газом тепла розігрітої Сонцем земної поверхні. Це може спричинити багато небажаних для існуючих екосистем, в тому числі і для людини, наслідків. Одне з них - підвищення рівня Світового океану за рахунок танення льодовиків Антарктиди. А це потягне за собою затоплення величезних прибережних територій. За даними спеціалістів, за останнє століття рівень Світового океану піднявся на 10-12 см. Нині цей процес ще й прискорився в декілька разів.
Дуже небезпечним для життя на Землі є руйнація озонового шару, що відбувається внаслідок попадання в верхні шари атмосфери оскидів азоту, брому, хлорорганічних сполук, в результаті чого озон розкладається на кисень. Існування озонового шару є дуже важливою умовою для існування життя на Землі, оскільки він поглинає руйнівне для живого ультрафіолетове випромінювання. Зменшення цього шару лише на 1% призводить до посилення ультрафіолетового випромінювання на 2% та значного зростання захворювань людей на рак шкіри та катаракти очей. Великої шкоди завдається озоновому шару внаслідок висотних польотів літаків та космічних кораблів. Фреони, що широко застосовуються в холодильниках, також руйнуючим чином впливають на озоновий шар. Щорічно виготовляється біля 1 млн. т фреонів.
Дуже негативним з екологічної точки зору є витік антарктичного озону. Але якщо раніше пульсуюча діра в озоновому шарі відновлювалась, то з в останні десятиліття вона спостерігається цілорічно і розширюється. Так, за даними дослідників, у 1987 р. озонова діра охоплювала площу в 5 млн. кв. км, а в 1990 р - біля 10 млн. кв. км.
Розуміючи необхідність негайних спільних дій, 28 держав виробників фреону уклали в 1985 р. Віденську конвенцію з охорони озонового шару. В 1987р відбулася Монреальська конференція, рішення якої були підтримані понад 50 державами, які вважали за необхідне змінтити виробництво озоноруйнівних речовинтаким чином, щоб у 1998 р. їх вироблялося вже на 50% меньше, а потім поступово вони були повністю замінені на безпечні сполуки.
Важким є екологічний стан Світового океану, який в умовах техногенної цивілізації ризикує загинути як глобальна екологічна система. Загальна вага забруднюючих відходів, що скидаються в Світовий океан, дорівнює мільярдам тонн на рік. Це нафта і нафтопродукти - 5-10 млн. т., залізо - 320 млн. т., ртуть 5 млн т. та інші шкідливі для живого речовини. Внаслідок ядерних військових випробуваннь, затоплення підводних човнів тощо, води Світового океану забруднені радіоактивними відходами. Внаслідок величезного забруднення, океанська та морська флора та фауна гине. За даними дослідників, щорічно знищується 250 тис. дельфінів, а загалом за останні 20 років кількість живих організмів в морях і океанах змншилась майже в чотири рази.
В наслідок промислових, техногенних аварій постійно збільшується зона екологічних катастроф. Вони спричиняються, наприклад, внаслідок витоку в морський простір нафти в результаті аварій величезних нафтових танкерів, як це було в Балтиці, Баренцевому, Ірландському морях та інших місцях. Нафтова плівка, щільно покриває водну поверхню, створюються умови, що стимулюють гігантське розмноження водоростей, які подвоюються у розмірах менш ніж за добу - "червоні припливи". Біля берегів Скандинавій спостерігали такі "чорвоні припливи" висотою у 2 м та шириною до 50 км. Ці гигантські колонії водоростей інтенсивно споживають кисень, що призводить до задухи і загибелі всієї морської флори та фауни. Отже,
4
спостерігаються сучасні зони екологічних катастроф. Але ситуація залишається
загрозливою, тому що в таких морях, як Балтійське, Баренцеве, Каспійське іЧорне діючими є 15 тис. нафтових та газових свердловин.
Глобальною проблемою в сьогоденному світі є проблема забезпечення людства прісною водою Сьогодні її споживання на одну людину становлять 200 - 400 л на добу. Величезну кількість водних ресурсів споживає промисловість. За останнє століття споживання води зросло майже в 7 разів. Жахливим є те, що в наш час мільйони жителів Землі не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд людей вживають забруднену воду, що не відповідає санітарним нормам. За підрахунками фахівців, для того, щоб людство могло вживати нормальну воду, потрібно витрачати на її ощищення приблизно 60 млрд. доларів на рік.
За підсумком екологів, водне середовище більш ніж половини всіх річок та озер планети непридатне для життя. Екосистеми таких найбільших річок світу, як Амазонка. Міссісіпі, Сена, Дунай, Дністер, Волга, Дніпро знаходяться в катастрофічному стані.
Життя людей на нашій планеті безпосередньо залежить від стану родючих грунтів. В умовах техногенної цивілізації прогресують процеси ерозії та засолення грунтів. Так, втрати продуктивних грунтів становлять 6-7 млн га за рік. В результаті тільки ерозії з сільськогосподарських угідь щорічно вивітрюється 26 млрд. т. грунту. За прогнозами ООН, за таких обставин людство на початок ХХ1 ст. втратить третину грунтів. Відповідно, засуха і опустелювання сприяють голоду та зубожінню, в наслідок чого гинуть мільйони людей на планеті.
Спочатку усвідомлення екологічних проблем як глобальних здійснювалось на рівні наукової і філософської свідомості. І через них здійснювався відповідний вплив на масову свідомість. Останнє десятиліття характеризується осмисленням глобальності екологічної кризи і на равні державно-політичного усвідомлення.
Втім, як закономірність можна відмітити таку особливість сучасного стану речей. Шкідлива діяльність людини за масштабами переважає над "швидкістю осмислення" екологічної загрози і розгортанням заходів по регулюванню сучасної екологічної ситуації.
Але головне все ж таки те, що людство все більше розуміє власну цілісність, необхідність спільних дій, бо екологічна катастрофа нікого не обмине! А вона загрожує стати незворотньою і тоді людство загине.
Отже, виникає потреба виробити єдину глобальну екологічну стратегію людства. Інакше кажучи, людина ставить питання про управління сучасною екологічною ситуацією.
Зрозуміло, що перш за все йдеться про регулювання споживання ресурсів. В більш широкому смислі - про створення здорового життєвого середовища для людини. Втім, головне знайти такі форми діяльності людини в природі, які б не зашкодили подальшому існуванню як людини, так і природи. Не можна зупинити науково-технічний прогрес. Отже, треба зменшити негативний техногенний тиск на природу.
Зараз світова громадськість дуже стурбована сучасною екологічною ситуацією. Як зазначав відомий еколог і географ Г.Уайт, кризовий стан довкілля відображається у ставленні до нього більшості людей. З метою філософсько-світоглядного і методологічного осмислення процесів глобалізації в розвитку сучасного світу в жовтні 2001 р. в Києві за ініциативою благодійного центра "Практична філософія" була провелена міжнародна конференція, учасники якої підкреслювали органічну
5
взаємопов’язаність соціального і культурного розвитку країн світу, намагалися теоретично спроектувати можливість існування людства в ХХ1 столітті як залежного від розв’язання екологічних проблем.
Отже, стурбованість громадськості забрудненістю планети, тим, що вона може стати непригодною для життя, є також критерієм екологічної кризи. 1
Таким чином, в кінці ХХ ст. екологічні проблеми були усвідомлені як глобальні.
2.НАУКОВА І СУСПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ РИМСЬКОГО КЛУБУ: ПОШУК ШЛЯХІВ ЗАПОБІГАННЯ ЕКОЛОГІЧНІЙ КАТАСТРОФІ.
Якщо шукати вихідні для ХХ ст. просторово-часові параметри, в яких спрацьовують світоглядні засади, які орієнтують на покращення екологічної ситуації, то це друга половина ХХ ст., Європейська неполітична організація - Римський клуб.
Римський клуб був заснований у 1968 р. і об"єднав близько ста відомих вчених з понад 30 країн світу.
Вперше членами Римського клубу була запропонована методологія оцінювання можливостей природи не взагалі, не просто з точки зору потреб розвитку суспільства, а з позиції врахування можливостей природи витримати антропогенний тиск, який в ХХ ст. страшенно зростає.
Члени Римського клубу наголосили на існуванні реальних екологічних меж в науково-технологчному розвитку людства. Вони дійшли висновку, що глобальність екологічних проблем потребує для їх розв’язання колективних зусиль людства, об"єднання держав і народів.
Втім, як вважали члени Римського лубу, безпосередньо людством ніхто не займається, бо домінують класові, національні, державні інтереси. Доля ж людства залишається без конкретного носія, ніхто не відповідає за стан справ в світі.
Тому, саме цю функцию - відповідати за стан справ в світі взяв на себе Римський клуб.
У відповідності з програмою діяльності було поставлено 2 цілі.
По-перше, сприяти швидшому і глибшому пізнанню труднощів розвитку людства.
По-друге, використати всі наявні знання для стимуляції формування нових відносин, політичних орієнтацій, що б сприяли покращенню ситуації.
Результати своїх досліджень і рекомендації щодо розумних і необхідних дій людства члени Римського клубу представляли у формі доповідей. Перша доповідь Римського клубу була підготовлена професорами з США Д.Медоузом і Дж.Форрестером у вигляді математичної моделі розвитку світової ситуації на засадах врахування таких взаємозалежних змін, як капіталовкладення, використання ресурсів, забруднення середовища, виробництво продуктів споживання. Доповідь і особливо її висновки викликали світову сенсацію.
Так, за оцінками групи Д.Форрестера, кам’яного вугілля мало вистачити на 110 років, хрому - на 96, нафти - на 36, природного газу - на 24. Подібних же висновків дійшли в 1976 р. експерти ЮНЕСКО. Саме з цього часу такі вичерпні копалини, як мідь, олово, срібло отримали позначку "стратегічні" і стали предметом особливої уваги розвинених країн в країнах "третього світу".
За висновком авторів доповіді, за умови збереження існуючих тенденцій науково-технічного прогресу, неконтрольованих демографічних процесів, забруднення середовища на людство в першій половині ХХI ст. чекає глобальна катастрофа. Висновок викликав шок і розгубленість у одних, недовіру - у інших.
6
Як шлях запобігання глобальній екологічній катастрофі Д.Медоуз і Дж.Форрестер запропонували ідеї, що стали основою концепції встановлення глобальної рівноваги між природою і людством. Такого стану можна досягнути і підтримати, якщо не нарощувати виробництво і звести приріст народонаселення до нуля. Ця концепція отримала назву концепції нульового приросту.
Отже, концептуальні засади уявлень Римського клубу орієнтують на певні соціоекономічні зміни в існуванні людства, що дозволило б зберігти природу такою, якою вона є.
Згодом члени Римського клубу представили грунтовні і яскраві доповіді, які підсумковували дослідження в галузі глобальних проблем людства і прпопонували шляхи виходу з кризового становища, в якому воно опинилося. Це доповідь М.Месаровича (США) та Е.Пестеля (Німеччина) "Людство на поворотному рубежі", Е.Ласло (США) "Цілі людства", Б.Гаврилишина (США) "Путівники в майбутнє: до більш ефективних суспільств" та ін.
Свого часу увагу вчених і громадськості всього світу привернула робота 1-го президента Римського клубу А.Печчеї "Людські якості"(1977). Вона носила програмний характер. А.Печчеї сформулювал видатні ідеї стосовно майбутнього існування людства, якщо спосіб його існування радикально зміниться.
Розглядаючи витоки і причини глобальних проблем, в тому числі і екологічної кризи, А.Печчеї вважав, що вони знаходяться не поза людиною, а саме всередені її. Проблеми виникають тому, що люди в процесі соціального розвитку не встигають адаптувати свою культуру до тих змін, які самі ж вносять в цей світ.
Отже, за висновками дослідника, розв’язання екологічних проблем потребує передусім змін самої людини, її власної сутності .
Міркуючи таким чином, А.Печчеї пропонує відповідний проект практичних дій, які націлені на подолання глобальних проблем. Він адресує його видатним вченим, політичним діячам, широкій громадськості. Головна думка дослідника полягає в тому, що для розв"язання глобальних проблем світове суспільство має згуртуватися. Потрібна інтеграція навіть попри відмінність класових, національних чи групових інтересів.
Програма А.Печчеї націлює людство на реалізацію 6-ти провідних цілей.
1 - перша ціль визначається дослідником як "зовнішні межі". Вона орієнтує на бережливе ставлення до природи, її ресурсів, життєвого потенціалу.
2 - друга ціль - "внутрішні межі". Вона звертає увагу на важливість врахування такого важливого фактору, як внутрішні можливості людини. Дійсно, як підкреслює А.Печчеї, неможна безкінечно експлуатувати її властивості до приросування. З цього випливає, що науково-технологічна діяльність і соціополітичні зміни мають відбуватися таким чином, щоб не піддавати людину новим напругам і стресам.
3- третя ціль в програмі А.Печчеї визначається як "культурна спадщина". Вона формує соціальну установку на перетворення загальнокультурних надбань в визначальний орієнтир прогресу і самовизначення людства. Культурна самовизначеність, на думку дослідника, є принипом нового світового економічного порядку, суттєвою орієнтацією стратегії розвитку людства.
Водночас, як наголошує А.Печчеї, треба рятувати цінності культури від руйнування. Це принципово важливо для можливості подальшого існування людства, оскільки саме культура є світом людської традиції. Зберігаючи культурну традицію, людство отримує шанс на майбутнє.
4 - четверта ціль - "світове співтовариство". Вона має спрацювати в об’єднання
7
міжнародних зусиль для вирішення глобальних проблем сучасності. Для цього
А.Печчеї пропонує створити центри, що скоординують прийняття розумних виважених рішень на всіх рівнях людської організації - від локального до глобального.
5 – п’ята ціль названа "людське житло". На думку дослідника, важливе значення для розв"язання глобальних проблем має оптимальне розселення людей на планеті. Для цього потрібно створити всезагальний план, який би передбачав заходи національного і регіонального масштабу.
6 - шоста ціль визначена як "виробнича система" і орієнтує на створення оптимальної, розумної, єдиної в масштабах цивілізації економічної і фінансової систем, єдиної системи ресурсозабезпечення і зберігання, територіального розміщення виробництва.
Визначивши ці 6 глобальних цілей людства А.Печчеї зауважує, що головним для їх здійснення і для процвітання людства в майбутньому є відродження людського духу. Без цього людство може прямувати лише до власного знищення.
Таким чином, проаналізувавши науково-аналітичну і суспільну діяльність Римсього клубу можна дійти висновку, що творчість членів клубу суттєвим чином вплинула на світову суспільну думку і оцінку "стану справ" в планетарному масштабі. Діяльність Римського клубу сформувала певну межу між попереднім (до ідей членів клубу) і подальшим (починаючи з доповідей Римського клубу) розумінням взаємин людини і природи. Стало очевидним, що настав такий момент в існуванні техногенної цивілізації, коли в прогнозах соціоекономічного і культурного розвитку людства треба виходити не з абстрактно безмежних можливостей людини, а зі стану природного середовища.
Саме завдяки творчості Римського клубу екологічні проблеми набули величезного міжнародного суспільного резонансу. Доповіді членів клубу заклали теоретичні і світоглядні основи формування екологічної свідомості як глобальної, як планетарного явища.
Дослідження груп Д.Медоуза і Дж.Форрестера, розробки математичних моделей динаміки глобального розвитку вплинули на розвиток подібних досліджень в інших регіонах світу. Так, в Радянському Союзі глибоке вичення глобальних проблем здійснювалось під керівництвом проф.Д.Гвішиані.
Проте методологічна програма "нульового росту" виявилась нездійсненою. Це пов"язано з певними важливими особливостями суспільного розввитку. Так, по-переше, очевидно, що розвиток людства пов’язаний з нарощуванням продуктивних сил і прирістом виробництва. По-друге, рівень розвитку країн світу є вкрай нерівномірним. А розв’язання екологічних проблем потребує досить високого технологічного рівня розвитку і вирішення хоча б елементарних проблем повсякденного життя людей. По-третє, щоб не впливати деструктивним чином на біосферу потрібно не те що не нарощувати виробництво, а взагалі його скорочувати, бо існуючий стан викликає досить серьйозне руйнування екосистем і загрожує існуванню біосфери. Втім, зрозуміло, що таке скорочення суттєво знизило б рівень добробуту людства.
Етапною з точки зору формування екологічно орієнтованої свідомості була відома конференція ООН з питан стану довкілля та подальшого розвитку людства, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. і недарма була названа програмою на ХХ1 століття. В її матеріалах зафіксовані нові - антитехніциські світоглядні орієнтації розвитку цивілізації, що є засадами розробки стратегії і філософії виживання напротивагу прагматизму і споживацтву у ставленні до природи.
8
На конференції були присутні представники 179 держав. Було прийнято ряд принципових з точки зору екологічного майбутнього людства документів. Зокрема, Декларацію про довкілля й розвиток, 27 принципів якої окреслюють права та обов’язки країн у справі забезпечення розвитку і добробуту людей, Заяву про використання і захист лісів та прилеглих до них всіх форм життя, Конвенцію про стабілізацію концептрацій газів на рівнях, що не викликають дисбалансів у світовій кліматичній системі, Конвенцію про збереження біологічного розмаїття. І, нарешті, документ, що нараховує 700 сторінок - "Порядок денний на ХХ1 століття".
Прийнятий документ базувався на екологічних засадах як в теоретичному обгрунтуванні його основних положень, так і в запропонованих практичних мірах. Він підсумкував і узагальнив результати досліджень, проведених за ініціативою ООН після Стокгольмської конференції з людського довкілля (1972) і діяльності створеної ООН Всесвітньої комісії з довкілля і розвитку (1983). Вже в першому звіті цієї комісії, який було виразно названо "Наше загальне майбутнє"(1987) було сформульоване серьйозне застереження людству, яке має змінити свій спосіб життя і ставлення до природи, інакше на людство чекають досить важкі випробування внаслідок деградації і руйнації довкілля. Комісія під керівництвом Г.Брутланд, на відміну від авторів перших проектів Римського клубу, не наполягала на обмеженні людської активності в сфері природокористування, але однозначно висловилася за те, що зростання економіки, яке зумловлене потребами людей, має корегуватися екологічними засадами і утримуватися в межах екологічних можливостей планети.
Продувжуючи ці традиції, "Порядок денний на ХХI ст." констатує, що головними чинниками змін у довкіллі є населення, споживання та технології. В документі пропонуються програми і заходи, які можуть вивести людство на рубіж стійкої рівноваги між споживанням, населенням та спроможністю Землі підтримувати життя. Головна відповідальність за здійснення запропонованих програм "Порядком денним" покладена на національні уряди, які повинні активно співпрацювати з міжнародними організаціями.
3. СУЧАСНА ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ.
Отже , говорячи про Римський клуб, ми визначили вихідні для ХХ ст. просторово-часові параметри спрацювання світоглядних засад, що орієнтують на оцінку екологічної ситуації як кризової і необхідність її покращення.
Таким чином, в межах західної культурно-філософської і наукової свідомості начало осмислення сучасної екологічної ситуації пов"язане з творчістю членів Римського клубу.
Вітчизняна традиція оцінювання екологічного стану, екологічної ситуації пов’язана з оцінюванням біосфери. Саме стан біосфери як глобальної системи, частиною якої є людина, в умовах техногенної цивілізації розглядається як кризовий. Тобто, такий, коли динамічна рівновага біосферних процесів знаходиться під загрозою (В.Лось , Е.Гірусов, Ф.Гіренок, М.Ребане, М.Голубець та ін.).
Отже, в вітчизняній традиції екологічна криза розглядається як результат деструктивних змін в біосфері як глобальній системі під впливом людського тиску. Тому вихід з кризового стану передбачає дослідження того, на які саме екологічні структури направлений "тиск" людства і як ці структури зв"язані між собою. Без такого дослідження неможливо ані передбачити наслідки людського втручання в біосферу, ані прогнозувати природний хід подій в біосфері.
9
Важливою методологічною концепцією, з позицій якої можливо оцінити стан біосфери, є системний підхід. З розвитком системної методології біосфера почала розглядатися як система систем, тобто - глобальна система. Так, за баченням М.Реймерса, біосфера - цілісна система, що включає як підсистеми біогеоценоз, біокомплекс, біолокус і тощо.
Б.Коммонер вважає продуктивним застосування системного підходу до вивчення відношення людина - природа. За його поглядами, суспільна діяльність і природні процеси становлять зараз одне ціле. Тому Б.Коммонер формулює свій 4-й закон - "закон бумерангу": нічого не дається дарма. Отже, руйнування природи відбивається на людині у вигляді таких змін довкілля, що роблять проблематичним нормальне, здорове подальше життя людства.
Оцінюючи сучасний стан біосфери як екологічну кризу, дослідники намагаються зрозуміти, якими можуть бути шляхи виходу з неї. Головне, що потрібно зберегти - це цілісність біосфери, а для цього потрібно визначити суттєві засади розумної діяльності людини в природі.
Наприклад, М.Моісеєв вважає, що умовою виходу з кризи є єдність людства, колективний розум, що проявляється в спільних діях. М.Реймерс як принциповий фактор, що дозволить розв"язати проблему екологічної кризи, визначає відкритість державних кордонів.
Таким чином, суттєвими факторами виходу з екологічної кризи в таких міркуваннях вважаються певні соціоекономічні і політичні виміри людського буття, точніше кажучи - їх цілеспрямовані зміни.
Інша позиція в світоглядному відношенні притаманна концепціям, в яких за головне береться природна обмеженість можливостей біосфери ваитримувати втручання людини. Так, Г.Бачинський виходить з розгляду суспільства і природи як єдиної системи. Він наголошує, що якщо негайно не зупинити прогресуюче руйнування біосфери, то наслідком стане деградація соціоекосистеми до повного розпаду. І тоді людство буде просто відторгнуте природою як шкідливий чинник, а пошкоджена біосфера знову почне поступово відновлювати свою динамічну рівновагу, але вже без людей, які перестануть існувати на Землі.
Таким чином, як вважає Г.Бачинський, людство не має вибору і повинно змінити спосіб свого буття в природі. Воно має гармонізувати взаємовідносини суспільства з природою. Це можливо, якщо всі продукти промислової діяльності людини будуть включені в природний кругообіг речовин.
П.Водоп’янов і В Крисаченко вважають, що подолання екологічної кризи можливо на шляху співвіднесення завдань науково-технічного прогресу з закономірностями біосфери. В методологічному плані це можна вважати перспективним. Але як це здійснити практично? Зрозуміло, що ефективного просування на цьому шляху можна досягнути на основі системних досліджень, на підставі спільних зусиль математиків, природничників - біологів, географів, геологів, суспільствознавців - соціологів, філософів, економістів, гуманітаріїв. Очевидно, що завдання, яке було поставлене Римським клубом - створити цілісну картину сучасної ситуації на планеті і оцінити місце в ній людини - не втратило своєї важливості.
В певному розумінні оцінки екологічного стану в Україні сьогодні подібні оцінкам Римського клубу в 60-ті роки ХХ ст. Тобто, вони дуже песимістичні. Але для такого спрямування оцінок є вагомі підстави.
По-перше, лише в останні роки в зв’язку з лібералізацією суспільного життя з’явилася можливість на повний голос обговорювати екологічний стан в Україні.
10
По-друге, наслідки Чорнобильської трагедії є серьйозною підставою для втрати екологічного оптимізму.
Безперечно, сучасний екологічний стан - наслідок існування України в межах СРСР. Так, за оцінками експертів, внаслідок панування в СРСР планової, командно-адміністративної системи, економіка розвивалась не беручи до уваги екологічні наслідки. В результаті економіка України є однією з екологічно найбрудніших з усіх країн бувшого СРСР. Вона перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. Екологічну небезпеку створюють також значні обсяги відвалів пустої породи, золи, шлаків, шкідливі викиди у воду і атмосферу. На території України накопичено більш ніж 17 млрд. тон промислових відходів. Їх обсяг щорічно зростає на 1 млрд. т. Це наслідок дуже щільного розміщення промислових підприємств.
Як і в інших сферах діяльності, у ставленні людини до природи панувала ідеологія діяльнісного перетворення світу в інтересах людини. Тобто, панувала орієнтація на те, що не треба чекати дарів від природи, взяти все, що можливо - ось завдання людини. Такою є ідеологія загарбника. Її орієнтири формуються в межах світоглядних засад техногенної цивілізації: наука і техніка можуть і мають творити світ за проектом людини.
В умовах тоталітарної системи заперечувалося існування конфліктних відносин між суспільством і природою. Втім, існуюча в СРСР державно-монополістична економіка будувалась на хижацькому визиску можливостей як природи, так і природного в людині. Наслідок - важкий екологічний стан, пов’язаний з забрудненням довкілля. А також тяжкі хвороби мільйонів людей.
Руйнівного впливу, великої шкоди зазнав земельний фонд України. За останні 30 років його втрати перевищили 22 млн. га через розміщення на родючих землях промислових об’єктів, а також - твердих промислових відходів. Значно поширилась ерозія грунтів. Загалом щороку руйнується приблизно 200 тис. га земель. Крім того, вони надмірно забруднені важкими металами, залишками мінеральних добрив, отрутохімікатами.
Захоплення хімізацією сільськогосподарських земель призвело до того, що в продуктах харчування міститься значна кільксть нітратів, пестицидів та інших шкідливих для людини і живого речовин.
Екологічно небезпечним є в Україні стан повітря. В деяких регіонах - Маріуполі, Кривому Розі, Запоріжжі - він є просто загрозливим. В багатьох районах забруднення повітря у десятки разів перевищує допустимі норми. Основними забрудниками атмосфери в Україні були підприємства металургії, вугільної та хімічної промисловості. В атмосферу в величезній кількості викидалися такі хімічно отруйні речовини як оксид сірки, азоту, аміак, феноли тощо. Значне забруднення повітря викликається працюючим автотранспортом - більш ніж третина загального об"єму викидів забруднюючих речовин в Україні. А в деяких містах - навіть більше. Наприклад, у Чернівцях - 75%, Києві - 77%, Львові - 79%, Ужгорожі - 91%.
Парадоксальним є те, що таке багате на паркові зони місто як Київ, місто, що стоїть на березі великої річки, місто, що не має металургійної та видобувної промисловості, знаходиться в важкому екологічному стані. Наприклад, загазованість повітря в нашому місті більше, ніж в таких промислових центрах як Запоріжжя, Кривий Ріг, Макіївка та інші. Індекс забруднення в Києві в 6 разів вищий, ніж у Львові. Щорічно природне довкілля міста забруднюється 330 тис. т шкідливих промислових і технічних викидів.
11
Внаслідок завойовницького ставлення до природи зазнали руйнування екосистеми головних річок України. Так, за радянських часів перспективним для забезпечення населення і промисловості водними ресурсами вважалося будування водосховищ, для чого затоплювалися величезні територїї, а самі водосховища, сбудовані в рівнинній місцевості, потім зоболочувалися. Наслідком таких процесів є, наприклад, руйнація цілісної екосистеми Дніпра. Річкова екосистема все більш перетворюється на озерну, про що свідчать різко уповільнений водообмін і утворення зон замору.
Зонами екологічної кризи є і наші моря - Азовське і Чорне. Водне середовище Азовського моря отруєно пестицидами, важкими металами, іншими отрутохімікатами. Як наслідок - загроза отруєнь при споживанні азовської риби. Складна екологічна ситуація і в Чорному морі, яке потерпає від отруєння сполуками амміаку та нафтопродуктів, забруднення промисловими і комунальними стоками.
Жахливими є екологічні наслідки аварії на ЧАЕС. В літературі її причинами називають:
- ірраціональні соціоекономічні відносини, що панували в державних, промислових і наукових структурах колишнього СРСР (Г.Бачинський);
- сучасну розумову діяльність людини (М.Голубець);
- ненадійність реакторів типу РБМК, які, до того ж, здатні спрацьовувати в режимі атомної бомби (В.Крисаченко, П.Водоп’янов).
Ще й нині в Україні діє 15 атомних енергоблоків, а 3 є недобудованими. Взагалі, в Україні було сконцентровано майже 40% всієї ядерної енергетики СРСР. Після вибуху на Чорнобильській АЕС в атмосферу було викинуто близько 50-ти тон ядерного палива у вигляді дрібнодисперсних частинок діоксиду урану, йоду-131, плутонію-139, цезію-137, стронцію-90 та ін. З 30-ти кілометрової зони було евакуйовано 200 тис.осіб, 75 млн.осіб одержали малу дозу опромінення. А концентрація радіонуклідів у Київському водосховищі та Прип"яті є небезпечною і перебільшує норму в 10 - 100 разів
Всі наведені дані доводять, що висновок фахівців про вкрай небезпечну екологічну ситуацію в Україні не є перебільшенням. Дійсно, вона є кризовою. Ця екологічна криза спричинена як спрацюванням світоглядних засад техногенної цивілізації, що практичним чином проявилося в завойовницькому ставленні до природи, так і особливостями політико-економічного розвитку України в межах колишнього СРСР.
Як відповідь на таку ситуацію розгортається інтенсивний філософський і науковий пошук. Пошук нових засад діяльності людини в природі.
Нова парадигма природорористування, взагалі - нова парадигма людського ставлення до природи - починає формуватися з кінця 60-х років ХХ ст. Втім, треба зауважити, що на рівні наукової і філософської свідомості, нова парадигма починає формуватися в Україні ще за радянських часів. Про це переконливо свідчить ціла низка наукових і методологічних праць, а також законодавчі акти, які націлені на захист локальних чи великих природних зон.
Втім, захистити природне середовище було неможливо. За міркуваннями вітчизняних методологів науки (див.,наприклад, В.Крисаченко), причиною такого стану справ було те, що сама концепція охорони довкілля і раціонального
12
природокористування будувалась на принципово невірних положеннях. Такими були твердження про те, що забруднення природи в принципі є неминучим, що раціональне природокористування ведеться в інтересах держави, що існує припустимий рівень забруднення і можливим є відновлення зруйнованих екосистем.
Дійсно, в наукових колах СРСР багато хто з дослідників розумів хибність існуючої стратегії природокористування. Але партійно-бюрократичні структури не стільки не хотіли, скільки об"єктивно не могли взяти висновки науки до уваги і спиратися на них в законотворчій і економічній діяльності.
В останні 10 років відбулися певні позитивні зрушення, проявляється прагнення докорінним чином змінити підходи до розв"язання екологічних проблем. Відчувається вплив екологічного світогляду як на рівні масової свідомості, так і на рівні політичної і правової свідомості. Як можна судити з низки екологоорієнтованих законів, прийнятих в Україні в останні роки, покращення екологічного стану є державною справою. Вже декілька десятиліть існує і поширюється в Україні екологічний рух - "зелений рух", створюються і активно працюють екологічні органцізації - Українська екологічна організація, "Зелений світ", "Грінпіс-Україна", Національний екологічний центр України "Довкілля", Українська екологічна Ліга та інші. Ріст екологічної свідомості та розвиток екологоорієнтованого світогляду проявився в визнанні Партії Зелених України як парламентської.
Втім, серйозні програмні екологічні наміри дуже важко реалізуються. І зараз, все ж таки, існує розбіжність між концептуальним баченням - "як треба" - і практичним здійсненням - "як є". Це суттєве протиріччя, розв’язання якого і є основою покращення сучасної екологічної ситуації в Україні.
13
Використана література:
Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Кн.2.М.:1977.
Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М.: 1990.
Медоуз Д.Х., Медоуз Д.Л.,Рендерс Й., Беренс В. В. Пределы роста. Доклад по проекту Римского клуба “Сложное положение человечества” М.: 1991.
Печчеи А. Человеческие качества. М.:1977.
Форрестер Дж. Мировая динамика. М.:1978.
Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР). М.: 1989.
Программа действий: Повестка дня на ХХ1 век и другие документы конференции в Рио-де-Жанейро в популярном изложении. Женева:1993
Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія.К.:1993, том 1, розділ 11, глава 2.
Толстоухов А. Засади концептуальних підходів до осмислення сучасної екологічної ситуації// Вісних Дніпропетровського державного університету. Історія і філософія науки і техніки. - 1998.- Вип.95.
Гардашук Т.
23.05.2013 21:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора