Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Організаційно-економічний механізм активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Дипломна робота на тему
Організаційно-економічний механізм активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку
ЗМІСТ
ЗМІСТ 2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. Сутність прямих іноземних інвестицій, як соціально-економічної категорії 6
1.1 Сутність та класифікація інвестицій. Прямі іноземні інвестиції. 6
1.2 Напрями впливу іноземних інвестицій на економічний розвиток приймаючої держави. Переваги та недоліки. 10
1.3 Досвід зарубіжних країн у ефективному залученні іноземних інвестицій 19
Висновки до Розділу 1 24
РОЗДІЛ 2. Аналіз стану та механізмів залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни 25
2.1 Україна на міжнародному ринку інвестицій: привабливість для інвесторів 25
2.2 Аналіз ефективності залучення інвестиції в українську економіку 37
2.3 Оцінка бар’єрів активізації залучення прямих іноземних інвестицій в Україну 58
Висновки до Розділу 2 68
РОЗДІЛ 3. Механізми активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни 71
3.1 Умови активізації залучення інвестицій 71
3.2 Сприяння залученню інвестицій та пріоритети їх заохочення 77
3.3 Механізми активізації залучення інвестицій в економіку країни 95
Висновок до Розділу 3 104
Висновки 107
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 115
ДОДАТКИ 117
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ПІІ – прямі іноземні інвестиції;
ТНК – транснаціональна корпорація;
ЦСЄ – Центрально-східна Європа;
ВВП - валовий внутрішній продукт;
ВСТУП
Незалежно від рівня економічного розвитку будь-яка держава прагне залучити іноземний капітал, одержуючи прямий і непрямий ефекти від інвестиційних вкладень. Найбільшу роль у залученні інвестицій відіграють макроекономічні фактори, у т. ч. ємність внутрішнього ринку, валютна стабільність, політична стабільність, рівень розвитку інфраструктури, наявність кваліфікованої робочої сили.
Проте на даний час ПІІ не відіграють належної ролі у забезпеченні ринкової трансформації української економіки, її становленні та зростанні. Хоча вони і мають ринкову суть та спрямовані на сприяння розвиткові в Україні приватної власності, підприємництва, реструктуризації економіки й підвищенню її конкурентоспроможності, переходу на інноваційний шлях розвитку.
На законодавчому рівні було вжито низку заходів, які були покликані докорінно поліпшити умови інвестування в реальний сектор економіки. Проте також слід відзначити значні політичні ризики в країні, які так і не були подолані протягом 2004-2007 років. Без узгодженої роботи Президента України, Верховної Ради та Кабінету міністрів неможливе ефективне подальше трансформування економіки. Зокрема, зниження податкового тиску є наступним серйозним викликом для нашої влади, як виконавчої так і законодавчої.
Мета і задачі роботи. Метою дипломної роботи є надання обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення економічного механізму залучення ПІІ в Україну.
Предметом дослідження виступає організаційно-економічний механізм залучення ПІІ в економіку України.
Об’єктом дослідження сучасні процеси та тенденції в сфері залучення й розміщення ПІІ в Україні.
Робота містить три розділи, які логічно об’єднують окремі питання іноземних інвестицій в нашій країні.
Інформаційна база. В роботі було використано дослідження українських та іноземних економістів-експертів, які спеціалізуються на тематиці залучення іноземних інвестицій, покращенні інвестиційного клімату держави та формуванні організаційно-економічного механізму залучення ПІІ в Україну. Також використовувались офіційні статистичні джерела, національні та іноземні періодичні видання та джерела Інтернет.
РОЗДІЛ 1. Сутність прямих іноземних інвестицій, як соціально-економічної категорії
1.1 Сутність та класифікація інвестицій. Прямі іноземні інвестиції.
Термін "інвестиція" походить від латинського слова invest, що означає "вкладати" [2]. Інвестиції - це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні його частіше ідентифікують з терміном "капітальні вкладення", тобто вкладення у відтворення основних фондів (споруд, оснащення, транспортних засобів).
Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. зі змінами і доповненнями [6] визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інші види діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект.
Отже, залежно від термінів освоєння інвестиції можуть бути довго -, середньо - і короткостроковими. Відповідно до методології Національного банку України короткостроковими вважаються інвестиції до одного року, середньостроковими - до трьох років, довгостроковими - понад три роки.
За характером участі в інвестуванні вирізняють інвестиції прямі і портфельні. Прямі інвестиції здійснюють інвестори, які беруть безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування і вкладають в них кошти (майно, активи) з метою одержання доходу й участі в управлінні виробництвом. Портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор - інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування і управління інвестиціями, то певна їхня частина купує цінні папери, що випускаються інвестиційними і фінансовими посередниками. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об'єкти інвестування, управляють ними, а потім розподіляють отриманий прибуток між своїми клієнтами - інвесторами.
За об'єктами вкладання коштів (майна) вирізняють інвестиції фінансові і реальні. Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у різні фінансові інструменти, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін. Реальні інвестиції - це вкладення коштів (майна) у реальні активи - матеріальні і нематеріальні.
Інвестиції в нематеріальні активи поділяють на інноваційні та інтелектуальні. Інноваційні інвестиції - це вкладення в нововведення. За стабільної економіки всі інвестиції повинні бути одночасно й інноваціями. За кризових умов можливі інвестиції на підтримку діючих, але технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого складається з інтелектуальних інвестицій. Інтелектуальні інвестиції - це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького права, права на промислові зразки і корисні моделі.
Інноваційні інвестиції в нематеріальні активи здійснюються двома основними формами:
а) шляхом придбання готової науково-технічної продукції та інших прав (придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки; придбання "ноу-хау"; придбання ліцензій і т. ін.);
б) шляхом розробки нової науково-технічної продукції (як на підприємстві, так і за його замовленням у відповідних інжинірингових фірмах).
У світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями (ПІІ) розуміють капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об’єктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. ПІІ здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.
ПІІ прийнято вважати як безпосередню участь іноземного інвестора у виборі об'єкта інвестування, здійсненні вкладень, отриманні кінцевого результату. Іноземний інвестор бере участь, як правило, у всіх стадіях інвестиційного процесу, у тому числі в інвестиційних дослідженнях, проектуванні, будівництві, технічному оснащенні побудованих чи реконструйованих підприємств тощо.
ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на:
а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);
б) реінвестування прибутку;
в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.
У практичному ракурсі можна розрізнити такі варіанти здійснення інвестицій:
Складальний завод - є компромісом між прямим експортом і закордонним виробництвом. Він дає можливість уникнути великих транспортних витрат і водночас скористатися більш низькими митними тарифами на незавершені вироби. Фірма використовує місцеву робочу силу.
Контракти на виробництво з місцевим виробником дають можливість фірмі обійтися без інвестицій у виробництво і без витрат на транспорт і митницю. Однак виникає проблема контролю якості, ризик передати виробничі ноу-хау іноземній фірмі, яка згодом може стати конкурентом. Цей ризик знижується, якщо головними факторами конкурентоспроможності є імідж марки і маркетингове ноу-хау.
Ліцензійні угоди. Ця форма інвестування має більш формальний і довгостроковий характер. Фірма (ліцензіар) передає місцевій фірмі патент, марку, найменування, "ноу-хау» і надає технічну допомогу. Фірма-покупець (ліцензіат) виплачує початкову суму і роялті. Переваги угоди для обох партнерів ті ж самі, що й для договору франшизи. Проблема полягає в ускладнені контролю та відсутності прямої участі фірми, що продала ліцензію. Є ризик утрати ринку фірмою-ліцензіаром, якщо через кілька років ліцензіат вирішить діяти незалежно.
Спільні підприємства. Транснаціональна фірма вкладає частину капіталу і має право голосу в керуванні створюваною фірмою. Така позиція забезпечує кращий контроль над операціями. Співробітництво з місцевою організацією - це фактор, що полегшує інтеграцію в незнайоме середовище.
Пряме інвестування. Фірма самостійно інвестує у виробництво в іншій країні, купуючи підприємство, що діє, або створюючи нове. Це максимальна участь фірми у виробництві за кордоном.
До ПІІ належать інвестиції, які передбачають встановлення довготермінових фінансово-економічних відносин і відображають тривалий інтерес і контроль, що виявляє і здійснює організація - резидент однієї економіки або країни щодо підприємства, яке є резидентом іншої економіки або країни. Організація-резидент - це прямий іноземний інвестор або материнське підприємство.
ПІІ свідчать про наявність тривалого інтересу у резидента однієї країни (прямого інвестора) у підприємстві-резиденті іншої країни (підприємстві з прямими інвестиціями).
Першою й основною причиною здійснення прямих інвестицій за кордоном є прагнення до найбільш вигідного вкладення капіталу, що досягається виробництвом товарів та послуг на місці. На це й спрямована більша частина прямих інвестицій.
Друга причина - техніко-економічна. Частина прямих інвестицій спрямована на створення за кордоном власної інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків (складів, баз, транспортних підприємств, банків, страхових компаній, торговельних компаній тощо), тобто товарно- та послугопровідної мережі для забезпечення збуту.
Третя причина - економічна та політична нестабільність, високі податки у країні походження інвестицій, необхідність "відмивання" незаконних коштів тощо. Тому відбувається так звана втеча капіталу. Особливо активно такий капітал надходить у країни та території з пільговим оподаткуванням компаній, які там реєструються, але які здійснюють свої операції за межами цих країн та територій (так звані офшорні компанії).
Ці три основні причини конкретизуються залежно від фірми, галузі, країни прикладення капіталу та часу, коли приймається рішення.
Зазначимо, що нині в Україні існує роздроблений і слаборозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, що працюють на ньому, діють недостатньо скоординовано і неефективно. Слабкий розвиток інформаційної інфраструктури ринку став перешкодою для активних дій вітчизняних підприємців і потенційних інвесторів.
1.2 Напрями впливу іноземних інвестицій на економічний розвиток приймаючої держави. Переваги та недоліки.
Іноземні інвестиції відіграють велику роль в економічному розвитку будь-якої держави незалежно від рівня її економічного розвитку - чи то промислово високорозвинута країна чи «бананова республіка».
Важливість ПІІ значно зросла у 80-90-х рр. минулого століття, коли їх почали розглядати як один із основних засобів інтеграції національної економіки у світове господарство на основі перенесення виробничих потужностей, переведення капіталу, передавання технології, управлінського досвіду і навичок, інновацій у приймаючу країну, нерідко в більшу економіку (щоб досягти так званого «ефекту масштабу»).
Іноземні інвестиції сприяють економічному зростання приймаючої економіки на основі ефективнішого використання національних ресурсів. Можна виділити два канали ефективності:
Прихід іноземних фірм на національний ринок призводить до заміщення чи витіснення менш ефективних національних компаній, що спричинює перерозподіл внутрішніх ресурсів між більш і менш рентабельними компаніями і сприяє зростанню середнього рівня продуктивності праці і середніх доходів на душу населення у приймаючій країні.
Іноземні інвестори не одержують економічних переваг від зростання продуктивності праці у вигляді більшого прибутку на відміну від резидентів приймаючої країни, які мають вищий середній рівень доходів за рахунок припливу ПІІ.
Створення закордонних філій і дочірніх компаній сприяє підвищенню середнього рівня продуктивності праці. Розрізняють дві основні причини цього явища:
іноземні компанії мають вищий рівень вкладення капіталу на одиницю праці, що безпосередньо впливає на зростання продуктивності праці;
як правило, іноземні компанії - більші структури (у порівнянні з національними фірмами) і сприяють зростання продуктивності праці за рахунок так званого ефекту масштабу.
Крім того, в іноземних компаніях вищий середній рівень заробітної плати з урахуванням того, що певна частка зростання середньої продуктивності, пов'язана з припливом ПІІ, проходить через місцеві фактори виробництва.
Другий канал ефективності іноземних інвестицій пов'язаний із посиленням конкуренції на місцевих ринках за рахунок іноземних компаній. Діяльність останніх спонукає національні фірми працювати ефективніше. У такий спосіб діяльність закордонних фірм сприяє швидшій передачі нової і передової технології й удосконаленої практики менеджменту місцевим фірмам на основі вертикально інтегрованих зв'язків і так званого показового (чи демонстраційного) ефекту.
ПІІ зіграли важливу роль в економічному розвитку багатьох країн. Яскравим прикладом є нові індустріальні економіки Східної Азії і Латинської Америки. У чотирьох країнах-членах Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) - Малайзії, Філіппінах, Індонезії і Таїланді - приплив іноземних інвестицій у деякі галузі промисловості (головним чином в електроніку й автомобілебудування) сприяв трансформації структури національних економік і зміні їхньої спеціалізації від експортерів сільськогосподарської продукції і мінеральної сировини до великих виробників і експортерів переважно готової промислової продукції. Прями іноземні інвестиції безпосередньо впливають на формування інвестиційних фондів приймаючої країни. Можливо, іноземні капіталовкладення зможуть стати додатковим джерелом поповнення національних капіталів, що сприятиме розширенню капітальних ресурсів приймаючої країни. Частка останніх виявляється більшою, ніж фактична частка іноземних інвестицій. Наприклад, у країнах, що розвиваються, частка ПІІ у валових внутрішніх капіталовкладеннях у середньому становила близько 7 % у період 1991-1997 рр., хоча в обробній індустрії цей показник значно вищий. Даний ефект може бути пов'язаний із конкуренцією між національними фірмами.
ТНК надають приймаючій країні свої міжнародні канали закупівель, виробництва і збуту, що створює умови для доступу на світовий ринок національних фірм і розширення чи, навпаки, скорочення їхніх зв'язків із місцевими постачальниками.
Як правило, ТНК реінвестують велику частину отриманого прибутку в дочірні компанії і меншу частину прибутку вивозять за кордон. Тобто, на відміну від місцевих фірм, вони більше зацікавлені в тому, щоб залишати отримані прибутки для реінвестування в приймаючій країні. Це також сприяє вищому рівню формування капітальних фондів у національній економіці. Навіть коли ТНК використовують національні джерела фінансування капіталовкладень, їхня експансія може здійснюватися на основі формування капіталу, якщо вона не веде до витиснення місцевих виробників.
Водночас, особливістю портфеля міжнародних інвестицій є валютний ризик інвестора. У досить добре диверсифікованому портфелі, однак, цей ризик, як показує практика, значно менший від ризиків національних ринків, оскільки падіння одних валют означає посилення інших. Падіння ж валюти інвестора означає зростання курсів іноземних валют і, отже, підвищення прибутковості портфеля міжнародних інвестицій. Крім того, валютний ризик може бути істотно зменшений за рахунок використання спеціальних методів захисту від його несприятливої зміни (методів хеджирування). Варто також враховувати, що міжнародний інвестор, згодний на ризик заради високої прибутковості, може одержати її не тільки від швидко зростаючих національних економік і (чи) окремих іноземних компаній, але й від зростання курсу іноземних валют.
Дослідження впливу іноземних інвестицій на економічний розвиток приймаючої країни встановили, що:
ПІІ можуть збільшити обсяг сукупного капіталу, а відтак, сприяти економічному росту. Однак необхідно, щоб іноземні інвестиції не витісняли відповідні суми національних капіталів унаслідок зростання конкуренції на ринках;
ПІІ сприяють економічному зростанню, якщо вони більш рентабельні чи прибуткові у порівнянні з національними капіталовкладеннями;
внесок ПІІ у посилення економічного росту можливий тільки за наявності зв'язку між цими інвестиціями і рівнем кваліфікації трудових ресурсів.
Можна припустити, що ПІІ більш ефективні у порівнянні з національними капіталами. Однак деякі економісти вважають, що працівники місцевих фірм мають вищий рівень знань і великі можливості доступу на внутрішній ринок. Якщо закордонна компанія прийняла рішення про вихід на ринок конкретної країни, вона повинна компенсувати переваги, якими володіють місцеві фірми. Швидше за все, діяльність закордонної компанії базується на нижчих витратах виробництва у порівнянні з місцевими фірмами, а також на вищому рівні продуктивності праці. Для країн, що розвиваються, більша ефективність ПІІ, мабуть, пов'язана із поєднанням передових кваліфікаційних навичок і технологій з використанням місцевої робочої сили і виробничих потужностей.
Прями іноземні інвестиції - основний канал передачі передової технології країнам, що розвиваються, і державам з перехідною економікою. Але негативну роль можуть відіграти окремі фактори. Наприклад, в умовах протекціоністської торгової політики ПІІ можуть бути єдиним шляхом доступу на внутрішній ринок (на відміну від традиційного експорту товарів у приймаючу країну). Аналогічно уряд може запропонувати стимули іноземним інвесторам, щоб заохочувати ПІІ з метою поповнення валютних резервів і розвитку конкретних галузей, що є стратегічними з погляду промислової політики. Наслідком такої політики може бути приплив ПІІ.
Ефект впливу ПІІ на економічний розвиток залежить від рівня кваліфікації робочої сили в приймаючій країні. Існує тісний взаємозв'язок між іноземними інвестиціями і рівнем освіти зайнятих осіб. ПІІ, як сказано вище, - основний канал передачі технології, а її реалізація вимагає відповідного рівня підготовки місцевих кадрів, що могли б ефективно працювати з передовими технологіями. Це, у свою чергу, визначає вплив закордонних капіталовкладень на трудові ресурси: на рівень зайнятості, на вартість оплати праці, а також на підвищення кваліфікації.
Поряд із позитивним впливом іноземних інвестицій зокрема і капіталу в цілому на економічний розвиток і зростання економіки приймаючої країни спостерігаються і потенційні негативні ефекти:
витіснення національних капіталів і компаній (так званий ефект crowding out);
відтік капіталу з країни на основі трансфертного ціноутворення.
У цьому сенсі заслуговує на увагу досвід країн ЦСЄ, де роль іноземного капіталу оцінюється зовсім не однозначно. Високі темпи економічного зростання на початковому етапі інтенсивного припливу іноземних інвестицій змінилися їхнім істотним падінням. Критичного рівня досягло безробіття (Польща - 19%). Важким тягарем стали масштабна дефіцитність платіжного балансу (вона багато в чому перевищує критично припустимий рівень) і зовнішня заборгованість. Це типове явище для країн із високою часткою ПІІ.
Значні загрози можуть виходити від ПІІ. Насамперед, вони можуть вести до посилення залежності економіки від іноземного капіталу. Перш за все це стосується інвестицій у підприємства, які здійснюють переважно експортне виробництво в рамках схем виробничої кооперації ТНК. Погіршення світової економічної кон’юнктури вестиме до згортання цих виробництв незалежно від економічного становища всередині країни. Небезпечним у цьому сенсі є також "викруткові" виробництва, які повністю забезпечуються імпортними комплектуючими і не мають ні власних технологій, ні можливості диверсифікувати джерела постачання.
Хоча задля справедливості слід зазначити, що на даний час такі явища, як експлуатації іноземними інвесторами «дешевих» ресурсів, політичний тиск на країну-реципієнта, неадаптованість «абстрактно-економічних матриць» МВФ до специфіки країни, та ін. є надзвичайно рідкісним явищем. Значно більшою стратегічною загрозою є і лишається загальна відсталість національного підприємництва у порівнянні із іноземними структурами.
Таким чином, важливою складовою економічної політики приймаючої держави щодо іноземних інвестицій є здійснення належного регулювання процесів їх залучення та використання. В разі неефективного регулювання державою вказаних процесів позитивний ефект від іноземних інвестицій може стати незначним, а іноді - й нівелюватися.
Також слід згадати так званий кумулятивний ефект масштабу інвестицій, оскільки рівень та масштаб іноземних інвестицій мають здатність самопідтримуватися та ланцюгово зростати після досягнення певного технологічного рівня і розміру. Показовою є така статистика. У світовій економіці майже дві третини валових ПІІ припадає на розвинені країни, із них більша частина концентрується у високотехнологічних галузях.
Зрештою, глобалізація - це об’єктивний процес і через це не може розглядатися в контексті альтернативи: добро чи зло. Проблема в іншому. Ідеться про вибір моделі, у рамках якої реалізується політика залучення ПІІ й інтеграції, зокрема й на їхній основі, у систему глобалізаційного процесу. Із урахуванням знов-таки світового досвіду можна вести мову про дві базові моделі такої інтеграції.
Перша з них - інтеграція в межах так званої наздоганяючої стратегії. Принципи такої стратегії зрозумілі: будь-яке суспільство, котре відстало в своєму розвитку, має прискореними темпами, зокрема й за сприяння ПІІ, пройти шлях розвинених країн. Ідеться про досвід передусім країн Латинської Америки, на основі якого будувалися демонстраційні моделі МВФ. Принципам згаданої стратегії віддавали перевагу в попередні роки реформ і ми. Констатуючи це, потрібно визнати й інше: практика розвитку останніх десятиліть незаперечно довела фактичний провал наздоганяючої стратегії. Насправді йдеться про стратегію адаптації «другого» світу до потреб розвинених країн, консервацію існуючої ієрархії економічних відносин, різнорівневої системи міжнародного поділу праці, що склалася сьогодні. Нинішній центр, або «глобальне ядро» (Збігнєв Бжезинський), сформувався за участі ресурсної бази (в її широкому розумінні) багатоповерхової за своєю природою «периферії», і без її подальшого використання забезпечити власний розвиток не може. Не міг раніше, не може й тепер. Як свого часу метрополія не могла існувати без колоніальних володінь, так і сучасний цивілізаційний центр немислимий без багатоярусної периферії.
Нам потрібно піднятися до розуміння цих вельми неприємних для нас, але водночас принципово важливих реалій, враховувати, що існує й альтернативна модель інтеграції в систему глобальної економіки. Вона також добре відома. Це модель країн Східної Азії, котрі сприймають глобалізацію на своїх власних умовах. Головне в ній - використання особливого роду протекціонізму: свідомої протидії негативним аспектам ПІІ, протиставлення їм активної політики зміцнення національного капіталу, здатного на рівних не лише конкурувати, а й співробітничати з іноземним інвестором.
Достатньо позитивним є досвід створення статусу "імпортозаміщуючого підприємства". Його мета - врегулювання платіжного балансу країни та досягнення "валютної самоокупності" інвестицій. Держава прямо підтримує іноземних інвесторів, які працюють з вітчизняними сировиною та комплектуючими, реалізують всередині країни продукцію, яка зменшує потребу в імпортних аналогах.
Світовий досвід виходить з того, що правове регулювання іноземних інвестицій включає в себе два аспекти: національно-правовий (внутрішньодержавний) і міжнародно-правовий. Правовий статус іноземних інвестицій у приймаючих країнах характеризується великою різноманітністю, що визначається відмінностями у політиці приймаючих країн до іноземного капіталу. Правовий режим іноземної власності визначається, насамперед, внутрішнім законодавством приймаючих країн (гірничим законодавством, законодавством про розробку природних багатств, спеціальними інвестиційними кодексами).
Говорячи про захист економіки у зв’язку із залученням іноземних інвестицій, слід мати на увазі не її захист від іноземних інвестицій, які конче необхідні, а доцільно вести мову про нейтралізацію негативних ефектів неминучого процесу, про забезпечення інвестиційного механізму системою безпеки.
Створюючи сприятливі умови для вкладання іноземного капіталу, оголошуючи про національний режим для нього, практично в усіх країнах світу процес залучення іноземних інвестицій в тій чи іншій формі регламентується: їхній приплив заохочують в одні галузі виробництва і обмежують в інші. Вочевидь, що для кожної з країн - донорів, які є основними імпортерами капіталів в економіку країни-отримувача, держава повинна напрацьовувати та проводити цілеспрямовану політику щодо залучення іноземних інвестицій, яка має базуватися на принципах загальнодержавних пріоритетів щодо іноземного інвестування та на концептуальному визначенні галузей економіки держави, їх ведучих підприємств, набуття контролю над якими з боку іноземного капіталу загрожуватиме економічній безпеці державі.
Таке визначення дає можливість країні-отримувачу побудувати свої системи захисту - від дій недобросовісних іноземних інвесторів та впливу негативних явищ, що супроводжують процес будь-якого іноземного інвестування, та заохочення - з метою залучення іноземних інвесторів до інвестування економіки за пріоритетними напрямами. Ці системи повинні включати відповідні заходи на рівні законодавчої та виконавчої влад. На законодавчому рівні мають бути вирішені питання щодо заборон та обмежень, які стосуються діяльності будь-якого іноземного інвестора на території країни, на рівні виконавчої влади - прийняті конкретні рішення щодо умов діяльності на ринку капіталів кожного з іноземних інвесторів з урахуванням визначених для кожного з них пріоритетів інвестування та діючих міжурядових і міжгалузевих угод тощо.
Потенційні інвестори з-за кордону в усіх розвинених індустріальних країнах (окрім США, ФРН, Італії і Швейцарії) повинні отримати спеціальний урядовий дозвіл на здійснення капіталовкладень. Та навіть якщо для трансферту капіталу не треба попереднього дозволу, іноземний інвестор має повідомити про нього компетентний державний орган (ФРН, Італія). У багатьох країнах існує механізм контролю за поглинанням національних фірм зарубіжними інвесторами. Скажімо, у Німеччині при захопленні 25% акціонерного капіталу компанії інвестор зобов'язаний інформувати її про це. В Японії для встановлення закордонного контролю необхідне одностайне схвалення ради директорів корпорації. У Великобританії скупка іноземцями контрольного пакету акцій великих підприємств обробної промисловості може бути заборонена у випадку, коли вона вступає у протиріччя з національними інтересами. При цьому для запобігання небажаній скупці уряд може викупити акції об'єкта, що передбачається для поглинання.
Конкуренція за залучення ПІІ на міжнародних ринках капіталів вимагає від національних урядів запровадження спеціальних сприятливих умов для діяльності іноземних інвесторів. зокрема, особливий режим стосовно іноземних інвестицій запровадили більшість розвинутих країн та країни, що розвиваються. Також більшість країн, що розвиваються та постсоціалістичних країн для заохочення надходжень прямих інвестицій широко використовують приватизацію державних підприємств.
Використання спеціальних пільгових умов таїть в собі небезпеку залучення до країни спекулятивних капіталів. Відтак воно має поєднуватися з активним регулюванням форм і напрямів діяльності іноземних інвесторів у країні. Світовий досвід свідчить, що найбільш фундаментальні стимули ПІІ стосуються базисних характеристик економіки країни-реципієнта, в той час роль спеціальних стимулів, які створює держава, є другорядною.
Протікання інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного клімату, що сформувався в державі, тобто від стану правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в її межах, яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.
1.3 Досвід зарубіжних країн у ефективному залученні іноземних інвестицій
Мотиви здійснення іноземних інвестицій для пошуку економічної ефективності полягають у раціоналізації структури розпочатого раніше інвестиційного проекту (спрямованого на пошук ресурсів або ринків) у такий спосіб, аби створити для інвестора умови єдиного управління економічними процесами, розпорошеними географічно. ТНК, що прагне підвищити ефективність, планує скористатися регіональними відмінностями в забезпеченості ресурсами, культурі, інституційному устрої, економічній системі та політиці, а також у структурі ринків, зосереджуючи виробництво в невеликій кількості місць для обслуговування численних ринків. Аби іноземне виробництво, спрямоване на підвищення ефективності, мало сенс, потрібно, щоб закордонні ринки були відкритими та добре розвиненими. Саме тому до такого виду інвестицій зазвичай вдаються на регіональних інтегрованих ринках.
Досвід приватизації у Східній Європі дав поштовх до виникнення великої кількості способів приватизації, починаючи від ваучерної приватизації та купівлі підприємств трудовими колективами і закінчуючи продажем стратегічним інвесторам. Наслідки приватизації залежно від способу її проведення виявилися разюче відмінними. Існує багато доказів на користь того факту, що ваучерна приватизація, яка призводить до розпорошення власності, не спроможна підвищити ефективність приватизованих підприємств. Натомість входження на ринок іноземних фірм через приватизацію створює конкуренцію і позитивно впливає на процеси економічної трансформації. Це твердження справедливе щодо країн Східної Європи загалом та України зокрема.
Щодо досвіду окремих країн, де іноземні інвестицій відіграли велику роль у становленні економіки, то можна навести такі приклади:
Австрія. У державі створено ефективну систему підтримки інвестиційної діяльності іноземних інвесторів. Головною організацією по супроводженню іноземних інвестицій у країні є Австрійська бізнес-аґенція (АБА), котра здійснює свою діяльність під егідою Федерального міністерства економіки та праці Австрії. Основним завданням агенції є надання безкоштовних послуг іноземним інвесторам, які прагнуть працювати в пріоритетних галузях австрійської промисловості та сільського господарства. АБА має свою штаб-квартиру у Відні та ще два відділення - у Нью-Йорку і Токіо. Палітра послуг агенції охоплює як надання загальноекономічної інформації про рамкові умови підприємницької діяльності в Австрії, так і специфічних консультацій під час вибору інвестором місця, галузі інвестування, включаючи допомогу у виконанні формальностей в оформленні необхідних документів. При цьому АБА працює у тісній кооперації з відповідними уповноваженими органами австрійських федеральних земель.
Великобританія. Країна є досить активним учасником інвестиційних угод, які на першому етапі використовувалися переважно з метою захисту інвесторів. Сьогодні до таких угод включаються також заходи із захисту внутрішнього ринку проти надмірного впливу корпорацій. Залученням інвестицій активно займаються агенції сприяння інвестиціям, котрі надають комплексну інформацію з питань, які цікавлять інвесторів. Важливу роль у лобіюванні бізнес-інтересів та розвитку контактів відіграють спільні торгові палати (joint chambers of commerce), що знаходяться під патронатом впливових персон із зв'язками в уряді та бізнесі. Агенції сприяння інвестиціям та спільні торгові палати, як правило, мають відповідні бюджети для проведення виставкових заходів.
Іспанія. З метою підтримки вкладення іспанськими компаніями своїх коштів за кордон у країні діє програма фінансування великих іспанських інвестицій за кордоном (PROINVEX) та програма підтримки іспанських зовнішніх інвестицій (ІСЕХ). Згідно з цими програмами, іспанським інвесторам надаються кредити та гарантії, а також фінансова підтримка для покриття фінансових ризиків. Крім того, у країні створено фонд COFIDES, метою діяльності якого є фінансова підтримка іспанських інвесторів за кордоном.
Корея. У країні створено Корейський центр сприяння іноземним інвестиціям (Korea Investment Service Center - KISC), який функціонує в структурі Корейського агентства сприяння торгівлі та інвестиціям і є державною неприбутковою структурою. При цьому KISC виступає в ролі основної організації, здатної забезпечити потенційного інвестора широким спектром безкоштовних консультативних послуг на всіх стадіях роботи - від попереднього вивчення місцевого ринку до супроводження проекту, що реалізується.
Функції захисту інтересів іноземних інвесторів, які вже працюють на південнокорейському ринку, покладено на Офіс омбудсмена з питань іноземних інвестицій, головним завданням якого є надання експертної підтримки та супроводження проектів у випадках, коли іноземний інвестор стикається з проблемними питаннями або відвертими порушеннями чинного законодавства чи кодексу поведінки з боку представників державних органів.
Німеччина. У ФРН відсутні спеціальні закони й органи, що здійснюють безпосереднє регулювання залучення ПІІ. Від іноземців - співвласників компаній не вимагається отримання дозволу на перебування і роботу в Німеччині, якщо вони зберігають постійне місце проживання на батьківщині. Суттєві обмежувальні заходи щодо залучення ПІІ, зокрема фінансові та валютні обмеження щодо іноземного капіталу, у ФРН відсутні.
Як правило, всі платежі за кордон можуть вільно здійснюватися будь-якою особою і в будь-якій валюті; немає обмежень обсягу та характеру укладених у цій сфері угод. Проте комерційні банки ФРН повинні повідомляти Центральний банк про всі грошові перекази за межі країни, сума яких перевищує 1 тис. євро.
При здійсненні іноземних інвестицій в економіку ФРН попереднього дозволу не вимагається, за винятком випадків, пов'язаних з продажем або передачею нерезидентам державних цінних паперів ФРН. Однак для ведення діяльності як національних, так і іноземних підприємців у харчовій, медичній та фармацевтичній промисловості, у галузі транспорту, банківській сфері й у страховому, готельному і ресторанному бізнесі необхідно отримати спеціальні ліцензії, які видаються на рівні федеральних земель.
Під час здійснення підприємницької діяльності у ФРН до іноземних фізичних та юридичних осіб застосовуються такі самі правові норми, що діють відносно місцевих підприємств і бізнесменів. Базові ставки податків зобов'язують кожну іноземну компанію сплачувати у вигляді податків у середньому 70 % свого прибутку. З урахуванням податкових та інших пільг, компанія фактично сплачує у середньому трохи менше, ніж 50 % власного прибутку. Крім того, дозволяється вираховувати протягом 5 років із суми, яка підлягає оподаткуванню, збитки попередніх двох років (але не більш як 5 млн. євро). Дозволено також переносити ці збитки на необмежену кількість років уперед.
Дедалі більшого значення набуває заохочення та стимулювання діяльності іноземних компаній у регіонах, які відстають за своїм економічним розвитком. Щоб подолати різницю у розвитку земель, було створено систему стимулювання інвестиційної діяльності.
Сполучені Штати Америки. У США немає установ, які займалися б залученням інвестицій в окремі сектори економіки держави. Згідно з американським законодавством, ці питання покладаються на галузеві міністерства США. Водночас існують приватні структури, асоціації та об'єднання підприємств, які займаються залученням іноземних інвестицій. Ці організації, асоціації, інститути та об'єднання надають інформаційну допомогу підприємствам відповідних секторів як внутрішнього ринку США, так і потенційним та реальним партнерам з інших країн.
Франція. У країні створено однакові сприятливі умови для іноземних і вітчизняних інвесторів, якими передбачено безкоштовне виділення майданчиків під будівництво, підведення до них за рахунок державного або регіонального бюджету електричної, каналізаційної мереж тощо.
Швейцарія. Держава є одним із провідних інвесторів у світі, тому вона зацікавлена не стільки в припливі іноземних інвестицій, скільки у розміщенні власних фінансових коштів у інших країнах. Саме тому, за ініціативою Державного секретаріату економіки, у 1997 р. було створено Швейцарську організацію сприяння інвестиціям (СОФІ). Головна мета створення СОФІ - сприяння ефективній реалізації інвестиційних проектів відповідно до угод між швейцарськими підприємствами та їхніми партнерами в країнах, що розвиваються, і з перехідною економікою. Організація приділяє велику увагу трансфертам нових технологічних розробок. Вона виконує такі завдання: сприяння інвестуванню до країн, що розвиваються, та з перехідною економікою; надання інформації щодо інвестиційного режиму країни реалізації інвестиційного проекту; допомога у пошуках та виборі партнерів; консультаційні послуги, визначення інвестиційної стратегії, виконання доінвестиційних досліджень і фінансового інжинірингу, підтримка на стадії впровадження проекту.
Швеція. Для залучення іноземних інвестицій, надання допомоги у започаткуванні бізнесу в країні створено Шведське інвестиційне агентство. Іноземні компанії, які планують інвестувати та започаткувати бізнес у Швеції, можуть безкоштовно отримати в агентстві інформаційну, консультативну та інші види допомоги. Шведське інвестиційне агентство пропонує також послуги з надання вичерпної інформації щодо загального стану економіки, аналітичних матеріалів по галузях економіки, започаткування бізнесу в різних галузях економіки; допомагає у пошуку шведських ділових партнерів, встановленні контактів з офіційними колами; надає рекомендації щодо отримання професійних послуг у Швеції (адвокатських, бухгалтерських, управлінських, з найму робочої сили тощо).
Японія. Для стимулювання припливу інвестицій у країні створено Японську раду з питань інвестицій, до складу якої залучено представників приватного сектора. Основними напрямами діяльності ради визначено: спрощення процедур реєстрації інвестицій, створення контактного офісу з питань залучення інвестицій у кожному міністерстві економічного блоку уряду; покращення бізнесового середовища, стимулювання процесів злиття та купівлі суб'єктів підприємницької діяльності; поліпшення умов роботи і життя найманих працівників; надання допомоги місцевій владі в регіонах в залученні ними ПІІ; широке розповсюдження інформації (як у країні, так і за кордоном) про можливості залучення інвестицій в економіку Японії.
Висновки до Розділу 1
У першому розділі роботи розглянуто походження та типи інвестицій, наведені їх класифікації на різноманітними ознаками, розглянуті різні варіанти здійснення інвестицій та їх причини. Також досліджено вплив іноземних інвестицій на економіку приймаючих країн, розглянуто канали ефективності т...
23.05.2013 21:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора