Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Гроші і кредит
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти та науки України
ГРОШОВА МАСА І ШВИДКІСТЬ ОБІГУ ГРОШЕЙ
дипломна робота з дисципліни "Гроші та кредит"
ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Необхідність оцінки кількісних параметрів грошового обігу 5
1.1. Поняття грошового обороту 5
1.2. Грошовий обіг і його закони 7
Розділ 2. Поняття грошової маси та її структура 14
2.1. Поняття грошової маси 14
2.2. Структура грошової маси 15
Розділ 3. Сутність грошового агрегату: вітчизняна та зарубіжна методики поділу грошової маси на агрегати 18
3.1. Сутність грошового агрегату 18
3.2. Вітчизняна методика поділу грошової маси на агрегати 19
3.3. Зарубіжна методика поділу грошової маси на агрегати 22
Розділ 4. Методи визначення швидкості обігу грошей 27
Розділ 5. Вплив динаміки грошової маси і швидкості обігу грошей на перебіг економічних процесів 31
Висновки 33
Література 35
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Гроші – одне з найдавніших явищ у житті суспільства – відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.
Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та адекватних йому суспільних відносин. Вона не може бути реалізована там, де для цього немає відповідних умов. Не могла бути значною роль грошей у докапіталістичних формаціях, оскільки саме господарство тоді мало переважно натуральний характер. За допомогою грошей там набувала суспільного визнання лише незначна частка вироблюваної продукції. Тому не було залежності товаровиробника від ринку, а вплив грошей на його економічне становище і через нього – на розвиток виробництва був мало відчутним.
Подібне становище мало місце і в умовах командно-адміністративної економіки в колишньому СРСР та інших країнах Східної Європи. Хоч головна сфера економічних відносин тут мала грошову форму, сама суть цих відносин була нееквівалентною, нетоварною, що робило використання грошей формальним, а роль їх – обмеженою, швидше за все обліково-розподільною. Проте і така роль мала певний позитивний вплив на розвиток суспільного виробництва.
Серед понять, що характеризують грошові відносини в суспільстві, провідне місце займають грошовий оборот, грошовий обіг, фінанси, кредит, маса грошей, швидкість обігу грошей. Якщо останні чотири з них знайшли в літературі досить повне й однозначне тлумачення, то поняття грошового обороту і грошового обігу досі залишаються дискусійними. Дискусії ведуться щодо сутності цих понять, їх взаємозв'язку, сфер використання тощо.
Все сказане вище зумовлює актуальність теми даної курсової роботи, а також об’єкт, предмет та мету дослідження.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає проблема вивчення грошової системи України.
Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є грошова маса і швидкість обігу грошей.
Мета дослідження. Мета дослідження полягає дослідження економічної суті грошової маси і швидкості обігу грошей, а також в узагальнені висновків по даній проблемі.
Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:
дослідити необхідність оцінки кількісних параметрів грошового обігу;
дослідити поняття грошової маси та її структури;
визначити сутність грошового агрегату, а також вітчизняну та зарубіжну методики поділу грошової маси на агрегати;
дослідити методи визначення швидкості обігу грошей;
охарактеризувати вплив динаміки грошової маси і швидкості обігу грошей на перебіг економічних процесів.
РОЗДІЛ 1. НЕОБХІДНІСТЬ ОЦІНКИ КІЛЬКІСНИХ ПАРАМЕТРІВ ГРОШОВОГО ОБІГУ
1.1. Поняття грошового обороту
В умовах товарно-грошових відносин в процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, задоволення різного роду зобов'язань у грошовій формі, а також при розподілі та пере розподілі грошових коштів виникають розрахунки і платежі.
Сукупність усіх грошових платежів утворює грошовий оборот
На мікроекономічному рівні грошовий оборот обслуговує кругооборот індивідуального капіталу. При цьому гроші ви ступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою частиною і елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.
На макроекономічному рівні грошовий оборот обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і спо живанні. Тому його називають ще сукупним грошовим оборотом. У сукупному грошовому обороті гроші функціонують ви ключно як гроші і не є функціональною формою капіталу [4, 78].
Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізич ні особи, які беруть участь у створенні, розподілі,, обміні та споживанні валового національного продукту, їх можна об'єднати в такі групи:
фірми – суб'єкти, що забезпечують створення і реалізацію ВНП;
домашні господарства – суб'єкти, які забезпечують вироб ництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва тощо) і є кінцевими його споживачами;
державні структури – суб'єкти, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;
фінансові посередники – суб'єкти грошового ринку, що спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальни ків [4, 78].
Грошовим оборотом взаємопов'язуються такі основні рин ки, через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб'єктами:
ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт;
ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для вироб ництва ресурси (робочу силу, капітал, інформацію та природні ре сурси);
фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;
світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із "зовнішнім" світом [4, 79].
Усі розрахунки і платежі, які становлять грошовий оборот, можна згрупувати в кілька великих потоків залежно від їх призначення у відтворювальному процесі. Це дає можливість схематизувати весь грошовий оборот у вигляді кількох взаємо пов'язаних потоків руху грошей, які здійснюються циклічно, за колом (рис. 1.1).
У наведеній схемі для зручності показано лише грошові потоки і не показано зворотні потоки товарів і послуг. Крім того, допускається, що всі ресурси, необхідні фірмам для під тримання їх діяльності, як і самі фірми, повністю перебува ють у приватній власності сімейних господарств.
Рис. 1.1. Схема грошового обороту [4, 80]
1.2. Грошовий обіг і його закони
Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.
Грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф – фактична маса грошей в обігу, а Мн – об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн – значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн – їх нестача [2, 92].
Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю формування їх маси. У радянській навчальній літературі в поняття Мн включалася лише маса готівкових грошей. Це було наслідком обмеження грошового обігу тільки готівковою сферою й означало виключення сфери обігу депозитних грошей з-під регулюючого впливу вимог об'єктивного економічного закону.
Якщо виходити з принципу монізму в трактуванні сутності грошей, єдності процесу їх обігу, то необхідно визнати, що величина Мн включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу – готівкову і безготівкову. Таке визначення набуває особливої актуальності за умов переходу до ринкової економіки, в межах якої вирішального значення набувають економічні методи регулювання грошового обороту як єдиного об'єкта.
Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:
Мн = P · Q / V, [2, 92]
де Р · Q – сума цін товарів, що реалізуються за певний період,
V – середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.
Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.
Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Мн можна виразити так:
Мн = (Σ P · Q – Σ K + Σ П – Σ ВП) / V [2, 92],
де ΣЖ – сума продажів товарів і послуг у кредит;
Σ П – загальна сума платежів, строк оплати яких настав;
Σ ВП – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.
Величина Мн як об'єктивний центр, навколо якого змінюється Мф, за всіх умов (при різних економічних системах і різних формах грошей) визначається одними й тими ж факторами, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об'єктивно діє і цей закон – закон вирівнювання Мф до рівня Мн. Проте зі зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії закону виникають певні особливості.
В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мн забезпечувалося автоматично. При нерівності Мф > Мн мінова вартість золотих грошей повинна знизитися порівняно з реальною вартістю, і власники їх, щоб не мати втрат, вилучали зайві суми грошей з обігу і спрямовували їх у скарби. І навпаки, за нерівності Мф < Мн, коли в обігу відчувався брак грошей, а мінова вартість золота зростала, власники скарбів спрямовували золото в обіг доти, доки не досягалося рівняння Мф = Мн.
Зі скасуванням золотого стандарту автоматичний механізм вирівнювання Мф і Мн зазнає суттєвих деформацій. Зміна величини Мф набуває тенденції випереджаючого зростання порівняно з Мн, оскільки випуск грошей без внутрішньої субстанціональної вартості дає значний дохід емітенту, хто б ним не був – державна казна, центральні чи комерційні банки. Це провокує бажання збільшувати пропозицію грошей за межі Мн. Автоматичне вирівнювання Мф і Мн обмежується вузькими рамками уповільнення обігу грошей. Вирішального значення у їх вирівнюванні набувають інструменти зовнішнього впливу на обіг грошей, передусім на їх масу. Проте характер і механізм такого впливу різняться залежно від характеру грошей – казначейські вони чи банківські.
Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону (Мф > Мн) стає хронічним, оскільки держава випускає їх відповідно до своїх потреб, а не потреб обігу, які визначають величину Мн. Поступове знецінення грошей, розладнання їх обігу набувають постійного характеру і є зовнішнім проявом порушення закону грошового обігу. Отже, хронічне порушення закону Мн – закономірність обігу казначейських грошей. Досягнення рівності між Мф і Мн за таких умов можливе тільки шляхом підвищення цін на товари і послуги, внаслідок чого збільшується Мн до фактично наявної маси грошей в обігу. Таким чином, знецінення грошових знаків є наслідком порушення закону Мн і проявом об'єктивності його дії в умовах обігу казначейських грошей [2, 92].
Стримування зростання маси таких грошей з метою вирівнювання Мф з Мн можливе лише як тимчасове явище і може здійснюватися державними заходами, спрямованими на оздоровлення бюджету, ліквідацію чи зменшення його дефіциту до прийнятного рівня. Якби це завдання було вирішено остаточно і державі не потрібно було емітувати казначейські гроші для покриття своїх витрат, то це створило б передумови для забезпечення рівності Мф = Мн. Але водночас можна було б відмовитись і від казначейського механізму емісії і перейти до банківського механізму емісії, що надає грошам іншої якості.
При обслуговуванні обігу банківськими грошима розширюються можливості для вирівнювання Мф і Мн у разі збереження сталості грошей. Вони зумовлені тим, що кредитний механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повернення їх з обігу через погашення позичок. Якщо випуск грошей у країні прямо не використовується для покриття бюджетних витрат, а здійснюється виключно на основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені завдяки дотриманню принципів і закономірностей кредитного процесу. Розширенням кредитування можна збільшити Мф до рівня Мн, оскільки обсяг виданих позичок певний час перевищуватиме обсяг погашених. Обмеженням кредитування величину Мф можна зменшити до необхідного рівня, бо випереджаюче погашення позичок виключає частину грошей з обігу. Тут також діє певний автоматизм пристосування грошової маси до потреб обігу, проте він базується на економічно обґрунтованій кредитній політиці [2, 92-93].
Отже, специфікою дії закону Мн в умовах обігу банківських грошей є те, що вже під час випуску таких грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання грошової маси в обігу на об'єктивно необхідному рівні.
Закон грошового обігу був і є об'єктом активного дослідження в радянській та в сучасній вітчизняній літературі з теорії грошей та грошового обігу. У сучасній західній літературі проблема балансування Мф і Мн взагалі не аналізується. Але не тому, що в розвинутих країнах ринкової економіки науковці не досліджують шляхи забезпечення стабільності грошей. Навпаки, ця проблема там є центральною. Проте вирішується вона із суто ринкових позицій – через регулювання співвідношення між попитом і пропозицією грошей на грошовому ринку. Такий підхід є плодотворнішим, бо попит на гроші має більш чітке і конкретне визначення, більшу адресно-цільову прив'язку до суб'єктів обороту та їх мотиваційної поведінки, ніж показник Мн у механізмі закону грошового обігу.
Отже, грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.
Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів.
Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.
Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей [6, 135].
Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:
КГ = (СЦ – К + П – ВП) / О [6, 135],
де КГ – кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ – сума цін товарів, реалізованих протягом року; К – сума цін товарів, проданих у кредит; П – платежі за кредити минулого року; ВП – платежі, які взаємно погашаються; О – швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.
В умовах заміни золотомонетного обігу паперовими грошима діяв закон їхнього обігу. Сутність закону обігу паперових грошей полягає в тому, що випуск їх повинен дорівнювати тій кількості замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення нормального товарного обігу. Переповнення каналів обігу паперовими грошима неминуче призводить до знецінення їх.
Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І. Фішером:
M · V = P · Q [6, 136],
де М – маса грошей в обігу; V – середня швидкість обігу грошей; Р – середній рівень цін на товари та послуги; Q – кількість товарів та послуг, представлених на ринку.
З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:
M = P · Q / V [6, 136],
Однак у сучасних умовах потреба в грошах не обмежується лише товарними угодами. Вона доповнюється попитом на гроші, зумовленим заощадженнями готівкових грошей населенням, придбанням комерційних та державних цінних паперів тощо. Якщо позначити цей попит на гроші показником L(r), то формула кількості грошей набуде такого вигляду:
М = P · Q / V + L(r) [6, 137]
Дисбаланс у цьому механізмі призводить до інфляції.
Існують різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями: перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий – як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.
Тим часом інфляція є складним, багатостороннім явищем, причини якого криються у взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу.
Інфляція – зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується стійким зростанням цін на товари та послуги [6, 158].
Проте це лише форма прояву, а не глибинна сутність і причина інфляції. Насправді ж інфляція зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Основні причини інфляції [6, 158]
Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:
порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;
значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;
надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;
мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;
збільшення податкового тягаря на товаровиробників;
випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці [6, 158].
Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.)
Узагальнюючи сказане, можна дати таке визначення інфляції.
Інфляція – це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.
Отже, враховуючи сказане вище можна констатувати, що необхідність оцінки кількісних параметрів грошового обігу спонукається необхідністю контролю за обіговими процесами в суспільстві, оскільки порушення законів грошового обігу є однією з причин інфляції. Запобігання, чи, принаймні зменшення негативних наслідків цього явища неможливе без чіткої кількісної оцінки параметрів грошового обігу.
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ГРОШОВОЇ МАСИ ТА ЇЇ СТРУКТУРА
2.1. Поняття грошової маси
Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон'юнктуру ринків, а значить – на економічний розвиток. Тому регулювання грошової маси є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики. Завдяки цьому вивчення та правильне визначення маси грошей в обороті має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення.
Поняття грошової маси досить складне, оскільки складна сама категорія грошей, велика різноманітність їх форм та функцій. Не випадково в трактуванні змісту та показників вимірювання грошової маси є помітні розбіжності.
У зарубіжній літературі до 30-х років XX ст. панувало уявлення про грошову масу як сукупність залишків металевих грошей і розмінних банкнот у розпорядженні суб'єктів обороту. Усі інші грошові інструменти – нерозмінні банкноти, розмінна монета, депозитні вклади тощо – виділялися у поняття «засобів обігу» і не включалися в загальну масу грошей. Ситуація принципово змінилася після скасування золотомонетного стандарту [2, 80].
У радянській літературі аж до останніх років панувало уявлення про масу грошей як сукупний залишок знаків грошей (банкнот, казначейських білетів і розмінної монети) у розпорядженні суб'єктів обороту. Такі підходи суперечили принципам єдності та безперервності грошового обороту і піддавалися гострій критиці [2, 80-81].
Саме життя теж довело (на Заході – раніше, в СРСР – пізніше) необхідність включати до грошової маси не тільки всі готівкові знаки, а й депозитні гроші – спочатку короткострокового характеру, а згодом і довгострокового. Більше того, окремі сучасні економісти та центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, котрим властива певна ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо). Це зумовлено головним чином неоднозначними, суто емпіричними підходами до визначення самої сутності грошей, яка може змінюватися залежно від цілей аналізу і використання певного елемента грошового обороту. Отже, і в саму грошову масу вони можуть включатися чи виключатися з неї відповідно до конкретної ситуації.
Зарубіжна економічна наука та практика дали достатньо розгорнуте й обґрунтоване трактування і статистичне визначення грошової маси, які ефективно використовуються в регулятивній практиці. Перехід України до ринкової економіки робить надзвичайно актуальним вивчення і використання цього досвіду в нашій практиці.
Виходячи з викладеного вище розуміння сутності грошей та грошового обороту, під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках [2, 81].
Отже, грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.
2.2. Структура грошової маси
Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання – динаміка руху обсягу та структури.
У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:
за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;
за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);
за розміщенням у суб'єктів грошового обороту;
за територіальним розміщенням та ін. [2, 82]
Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, які вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.
Рис. 2.1. Структура грошової маси [6, 147]
Оскільки грошова маса неоднорідна за своєю структурою, то для її характеристики застосовуються різні підходи і показники.
Насамперед грошову масу можна поділити на дві частини – активні гроші, які постійно використовуються в готівковому й безготівковому обігу, і пасивні гроші (або "квазі-гроші"), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов. Структура грошової маси відображає структуру і рівень розвитку економіки країни. У розвинутих країнах на готівку припадає лише 5-10 % гро шової маси, а в Україні поза банками обертається близько 50 % готівки [6, 147].
Зі сформульованого випливає дуже важливий принцип грошового обігу – обмеження грошової маси реальними потребами обігу. Звідси можна зробити висновок, що у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють активні гроші, що використовуються в готівковому та безготівковому обігу; пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Основну частину грошової маси становлять різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види цінних паперів, що мають таку саму купівельну спроможність, як і банківські рахунки. Грошова маса в наш час формується на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим збільшує грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість загальної купівельної спроможності, що спричиняє зростання цін [13, 102].
РОЗДІЛ 3. СУТНІСТЬ ГРОШОВОГО АГРЕГАТУ: ВІТЧИЗНЯНА ТА ЗАРУБІЖНА МЕТОДИКИ ПОДІЛУ ГРОШОВОЇ МАСИ НА АГРЕГАТИ
3.1. Сутність грошового агрегату
Грошовий агрегат – це визначена законодавством відпо відно до ступеня ліквідності специфічна група ліквідних акти вів.
Грошові агрегати формуються на основі таких принципів:
1) грошова маса включає не лише готівкові гроші, а й депозитні;
2) уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка нагро маджується, виконує функцію збереження вартості;
3) сукупна грошова маса включає також банківські внески, депозити та цінні папери з фіксованим доходом [4, 94].
Грошові агрегати будуються шляхом приєднання до попе редніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності.
Агрегат М1 – це грошова маса у вузькому розумінні. Він включає найбільш ліквідні форми грошей – готівкові гроші та банківські внески до запитання (трансакційні депозити).
Агрегат М2 включає грошові форми агрегату М1, а також строкові та ощадні внески в комерційних банках.
Агрегат М3 включає грошові форми агрегату М2, депози тні сертифікати, ощадні внески в спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів [4, 94].
Базилевич В.Д. відзначає, що залежно від рівня ліквідності грошові засоби ранжуються і зводяться у такі грошові агрегати M0, М1, M2 M3, L (рис. 3.1).
В окремих країнах, наприклад в США, банківська статистика виділяє ще й агрегат М4, який складається з М3, а також бан ківських акцептів, комерційних паперів, державних цінних папе рів та деяких інших форм фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризує грошову ма су в країні.
Отже, грошовий агрегат – це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях. Так, у США застосовуються чотири агрегати для визначення маси грошей, в Англії – п'ять, у Німеччині – три.
Рис. 3.1. Агрегатні показники грошової маси [6, 147]
3.2. Вітчизняна методика поділу грошової маси на агрегати
У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: М0, M1, M2, М3.
Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.
Агрегат M1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.
Агрегат M2 – це гроші в агрегаті M1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.
Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті M2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків [2, 82-83].
Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат M1 виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат перебуває під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів.
Пильної уваги заслуговує також агрегат М0. Він має ті ж самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату M1, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші.
В інших грошових агрегатах (M2, М3) ураховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату М3, оскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат [2, 83].
Водночас агрегат М0 – найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент – готівкову масу. Найширшим агрегатом є М3, бо він охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.
Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.
Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.
Величину грошової бази можна визначити за формулою:
Гб = Гвип + Грез [2, 83]
де Гвип – сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди; Грез – сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондент ських рахунках банків у центральному банку.
Перший елемент (Гвип) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату М0 – більший на суму готівки в касах банків. Другий елемент (Грез) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів M1, M2, М3. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів – це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, тобто за рахунок Грез, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Тому безготівкові елементи грошових агрегатів значно більші за своїм обсягом від безготівкового елемента грошової бази. Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступінь цього перевищення свідчить про величину грошово-кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків.
В Україні маса грошей в обороті після грошової реформи 1996 p. характеризується високими темпами зростання та надмірно великою вагою в ній готівки, про що свідчать дані табл. 3.1.
Таблиця 3.1
Грошова маса, що обслуговує грошовий оборот в Україні
(на кінець року), млн. грн. [2, 84]
Показник грошової маси
1996
1997
1998
1999
Сума
% до попере д нього року
Сума
% до попере днього року
Сума
% до попере днього року
% до 1996 року
Грошова база
4882,0
7058,0
144,6
8625,0
121,9
11988,0
139,3
245,5
Агрегат М0
4041,0
6132,0
151,7
7158,0
116,7
9583,0
133,9
237,1
Агрегат М1
6315,0
9050,0
143,3
10331,0
114,1
14094,0
136,4
223,2
Агрегат М2
9023,0
12448,0
137,9
15432,0
124,0
21714,0
140,7
240,6
Агрегат М3
9364,0
12541,0
133,9
15705,0
125,3
22070,0
140,4
235,7
У т. ч. готівка
сума, грн.
4041,0
6132,0
151,7
7158,0
116,7
9583,0
133,9
237,1
питома вага, %
43,1
48,9
113,4
45,5
93,0
43,4
95,3
100,0
Протягом трьох післяреформових років грошова база та агрегати грошової маси зростали щорічно, збільшившись відповідно в 2,4 та в 2,3 разу. На фоні постійного скорочення реального обсягу валового внутрішнього продукту – на 5,1% за три роки – зазначене зростання грошової маси видається надмірним. Воно було спричинене високим рівнем бюджетного дефіциту та не досить жорсткою грошово-кредитною політикою центрального банку. Такі ножиці в динаміці грошової маси та обсягу суспільного виробництва не могли не вплинути на вартість грошей: гривня за три роки втратила 36,5% своєї внутрішньої вартості і 55,0% зовнішньої [2, 85].
Значний інтерес становить структура грошової маси та її динаміка за три роки. Привертає до себе увагу надто високе (151,7%) зростання в 1997 p. агрегату МО, внаслідок чого готівка в загальній масі грошей (за агрегатом МЗ) зайняла майже 49%, що негативно характеризує структуру грошової маси і стан грошового обороту. Разом з тим ця тенденція спричинила скорочення рівня грошово-кредитного мультиплікатора, через що в 1997 p. агрегати М2 і МЗ зростали значно повільніше, ніж грошова база, що мало певні антиінфляційні наслідки. У 1998 та 1999 pp. структура грошової маси дещо поліпшилася: почала знижуватися питома вага готівки в широких грошах (в агрегаті МЗ), а збільшення грошової бази відбувалося повільніше, ніж зростання широких грошей, що свідчить про поступове посилення ролі комерційних банків у формуванні грошової маси та в управлінні грошовим оборотом. Проте ця позитивна тенденція розвивається дуже повільно і питома вага готівки в загальній грошовій масі все ще залишається надмірно високою – 43,4% на початок 2000 p [2, 85].
3.3. Зарубіжна методика поділу грошової маси на агрегати
Доцільно привести методику поділу грошової маси на агрегати, яка застосовується у США.
Федеральна резервна система (ФРС), що є центральною владою у банків сь кій справі і відповідає за монетарну політику в США, провела багато досліджень у сфері визначення грошей. Ця проблема стала особливо важливою, бо значні фінансові інновації створили нові типи активів, які можна віднести до грошей. З 1980 p. ФРС видозмінювала визначення грошей декілька разів і встановила показники пропозиції грошей, які відомі як грошові агрегати (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
Показники грошових агрегатів: грудень 1990 p., млрд. дол. [12, 67]
М1 =
Готівка
249,6
+
Дорожні чеки
7,8
+
Депозити до вимоги
289,9
+
Інші чекові депозити
297,0
Разом = М1
844,3
24.05.2013 12:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора