Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
дипломна робота з банківської справи
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти та науки україни
ІНСТРУМЕНТИ БАНКІВСЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
дипломна робота з банківської справи
ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Менеджмент в банківській сфері – сутність і особливості 5
1.1. Сутність банківського менеджменту 5
2.1. Особливості менеджменту в банківській сфері 8
Розділ 2. Напрями банківського менеджменту 12
2.1. Банківська політика і стратегічне планування 13
2.2. Управління активами 14
2.3. Управління пасивами 16
2.4. Управління ліквідністю 16
2.5. Управління ризиками 19
2.6. Управління валютними ресурсами 22
2.7. Інформаційний менеджмент 23
Розділ 3. Організаційна побудова банку 24
3.1. Принципи організаційної побудови банку 24
3.2. Основні типи організаційних структур у банках 25
3.2.1. Організаційні структури за принципом бюрократії 26
3.2.2. Адаптивні структури 30
3.2.3. Організаційні структури, що відрізняються ступенем централізації 31
Розділ 4. Основні інструменти банківського менеджменту 33
4.1. Стратегічне планування як інструмент банківського менеджменту 33
4.2. Маркетинг як інструмент банківського менеджменту 36
Висновки 38
Література 40
ВСТУП
Банк – це комерційна установа, котра залучає грошові кошти юридичних та фізичних осіб і від свого імені розміщує їх на умовах повернення, платності, забезпеченості й терміновості, а також здійснює розрахункові, комісійно-посередницькі та інші операції.
В Україні створення та функціонування комерційних банків ґрунтується на Законі України «Про банки та банківську діяльність», низці інших законів, положень та інструкцій Національного банку України.
Менеджмент як ринкова модель управління економікою зорієнтований на максимізацію ринкової вартості (чи максимізацію прибутку) шляхом найкращого задоволення інтересів споживачів. Іншими словами, центральною фігурою сучасного менеджменту і маркетингу є споживач, його інтереси та платоспроможний попит.
Банківський менеджмент складається з двох частин: управління фінансово-економічною діяльністю банку (фінансовий менеджмент) і управління персоналом. Цим питанням присвячена низка наукових праць та навчальних посібників, зокрема.
Фінансовий менеджмент – це наука про управління фінансами компанії, зокрема банку, що спрямована на досягнення його стратегічних і тактичних цілей. Фінансовий менеджмент дає необхідний набір методів для досягнення тих цілей, котрі даний комерційний банк ставить перед собою. Він стосується таких питань, як управління формуванням банківського капіталу та його розміщенням відповідно до цілей та завдань конкретного банку, в межах досягнення стратегічної мети, забезпечення захисту інтересів клієнта при отриманні максимального прибутку з допустимим (чи мінімальним) ступенем ризику. Цієї ж мети прагнуть досягти, здійснюючи раціональне управління персоналом.
Отже, актуальність дослідження даної проблеми, а саме ролі менеджменту в управлінні банком, є особливо актуальної в наш час, коли Україна стоїть на шляху подальшого розвитку ринкових відносин.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи банківський менеджмент як галузь управління баком.
Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є особливості та інструменти банківського менеджменту.
Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному розгляді ролі особливостей та інструменти банківського менеджменту у ринковій трансформації економіки України.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
проаналізувати менеджмент в банківській сфері – його сутність і особливості;
дослідити напрями банківського менеджменту;
дослідити організаційну побудову банку;
охарактеризувати основні інструменти банківського менеджменту
Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження.
РОЗДІЛ 1. МЕНЕДЖМЕНТ В БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ – СУТНІСТЬ І ОСОБЛИВОСТІ
1.1. Сутність банківського менеджменту
Банк – це особливий вид капіталотворчого підприємства, яке мобілізує вільні ресурси клієнтів та інші грошові кошти, розподіляє їх відповідно до потреб між суб'єктами ринкових відносин, а також надає інші послуги.
Банки і банківська система – це економічні структури, які становлять один із типів фінансових посередників у системі ринкової інфраструктури загалом [1, 9].
Одним з найважливіших напрямів досліджень у фінансовій сфері є банківський менеджмент, що визначає ефективність діяльності банку загалом. Оскільки проблеми управління банківськими ресурсами багатогранні, необхідно розглянути особливості концептуальних підходів і методологічних аспектів стратегічного менеджменту.
Менеджмент – система управління, що містить сукупність принципів, методів, засобів і форм, розроблених і застосовуваних з метою підвищення ефективності виробництва й збільшення прибутку.
Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови визначає менеджмент як спосіб, манеру спілкування з людьми, владу та мистецтво стосунків, особливого роду вміння та адміністративні навички, орган управління, адміністративну одиницю. Американські підручники для студентів дають таке визначення: "Менеджмент – це процес оптимізації людських, матеріальних і фінансових ресурсів для досягнення організаційних цілей" [17].
Менеджмент як науку характеризують такі принципи, загальні для усіх видів діяльності:
спрямованість дій суб'єкта управління на досягнення конкретних цілей;
єдність цілей, результатів і засобів їх досягнення;
комплексність процесу управління, що передбачає планування, аналіз, регулювання й контроль;
єдність перспективного й поточного планування, що забезпечує його безперервність;
контроль за прийнятими управлінськими рішеннями як найважливіший чинник їх реалізації;
матеріальне й моральне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень усього колективу і кожного його члена;
індивідуальний підхід до кожного члена колективу, що дає змогу максимально використовувати його потенціал;
зацікавленість кожного працівника в підвищенні своєї кваліфікації, постійному навчанні й оволодінні новими знаннями й сферами діяльності;
орієнтація на здоровий психологічний клімат у колективі;
гнучкість організаційної структури управління, що дає змогу вирішувати функціональні й управлінські завдання [3, 68].
Банківський менеджмент має свою специфіку, що визначається такими рисами:
1) особливість цілей;
2) деякі кількісні показники (клієнтура, обсяг депозитів, кредитних вкладень, інвестицій, обсяг операцій і послуг тощо);
3) набір якісних чинників (показники доходів і витрат, швидкість обороту коштів, трудомісткість операцій, ступінь задоволення запитів клієнтів з обсягу, структури, якості послуг, що надаються, можливості банку із забезпечення конфіденційності переговорів, інформаційна безпека тощо);
4) соціальні характеристики персоналу (у тому числі професійна підготовка, ставлення до праці, вирішення соціальних проблем);
5) регулювання діяльності з боку держави. Так, Національний банк встановлює для комерційних банків економічні нормативи капіталу, ліквідності та ризиків;
6) різноманіття сфери управління, до якої належать: грошовий обіг і кредитні відносини на макро- і мікро-рівнях, наявність істотних ризиків під час здійснення банківських операцій [3, 68-69].
Розглядаючи суть поняття "банківський менеджмент", важливо уточнити деякі положення, що входять до його складу.
Банківський менеджмент як самостійний вид фахової діяльності передбачає, що менеджер незалежний від власності на капітал банку, в якому він працює. Він може володіти акціями банку, а може і не мати їх, працюючи по найму на посаді менеджера. Праця менеджера – це продуктивна праця, що виникає в умовах комбінування високотехнологічного банківського процесу з високим рівнем спеціалізації працівників і забезпечує зв'язок та єдність усього процесу банківської діяльності на рівні банку в цілому, філії або відділення [9, 49].
Рис. 1.1. Структура банківського менеджменту [11, 16]
Зрослі вимоги до управління обумовлені збільшенням розмірів банків, складністю банківських технологій, необхідністю професійного володіння управлінськими навичками. В сучасних умовах усі рішення з фінансових, організаційних та економічних питань готуються і приймаються професіоналами у сфері організації управління, котрі здійснюють також нагляд і контроль за виконанням прийнятих рішень.
Будь-який банк є елементом банківської системи, що, у свою чергу, виступає як підсистема економічної системи загалом. Отже, банк – самостійна система, відкрита щодо зовнішнього середовища.
2.1. Особливості менеджменту в банківській сфері
Оскільки менеджмент – це управління в умовах ринкової економіки, то банківський менеджмент – це управління банком в умовах ринку, що означає:
орієнтацію банку на попит і потреби ринку, на запити клієнтів і організацію таких банківських продуктів і послуг, які користуються попитом і можуть дати банкові запланований прибуток;
постійне прагнення до підвищення ефективності банківської діяльності з метою зменшення витрат і одержання оптимальних результатів;
коригування цілей, завдань і програм банку залежно від кон'юнктури ринку;
необхідність використання сучасної інформаційної бази (комп'ютерних мереж та зв'язків з валютною і фондовою біржами, іншими кредитно-фінансовими інститутами) з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень;
раціональний добір персоналу і його ефективне використання [9, 49].
Під банківською діяльністю у визначенні банківського менеджменту мається на увазі діяльність банку з метою одержання прибутку. Змістом банківської діяльності є забезпечення банківського процесу всіма необхідними ресурсами й організація технологічного циклу в цілому, як-от: розробка і вдосконалення банківських технологій, забезпечення необхідного рівня банківських продуктів і послуг, виконання усіх видів банківських операцій, матеріально-технічне оснащення для здійснення банківської діяльності, забезпечення персоналом, підтримання ліквідності та прибутковості банку.
Банківська сфера потребує такого стилю роботи, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, уміння залучати й використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, домагаючись підвищення ефективності й одержання максимально можливого результату при мінімальних затратах.
Визначення цілей діяльності банку на найближчу і подальшу перспективи – це основне у менеджменті (management by objectives). Управління шляхом постановки цілей здійснюється з урахуванням оцінки потенційних можливостей банку і забезпечення їх відповідними ресурсами.
Розрізняють цілі загальні і специфічні. Загальні, або стратегічні цілі відбивають концепцію розвитку банку в цілому, специфічні розробляються в рамках загальних цілей з основних видів банківської діяльності.
Раціональне використання матеріальних і трудових ресурсів передбачає досягнення цілей при мінімумі затрат і максимумі ефективності, яке здійснюється у процесі управління, за умови, що група співробітників спрямовує свої зусилля на досягнення загальних цілей на підставі відповідної мотивації їхньої праці.
Банківський менеджмент має свій власний економічний механізм. Механізм банківського менеджменту складається з трьох ланок:
внутрішньобанківське управління;
управління операціями;
управління персоналом [9, 50].
Використання механізму банківського менеджменту спрямоване на вирішення конкретних проблем взаємодії в реалізації соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних завдань, що виникають у процесі банківської діяльності. Механізм менеджменту об'єктивно обумовлений здійсненням банківської діяльності в ринкових умовах, коли результати управлінської і господарської діяльності одержують оцінку на ринку в процесі обміну.
Ланки механізму банківського менеджменту подані в таблицях 1.1, 1.2, 1.3.
Таблиця 1.1
Принципова схема внутрішньобанківського управління [9, 51]
Принципи
Функції
Економічні методи
1. Централізація в управлінні
1. Маркетинг
1. Комерційний розрахунок
2. Децентралізація в управлінні
2. Планування
2. Внутрішньобанківський розрахунок
3. Поєднання централізації і децентралізації
3. Організація
3. Ціни й механізм ціноутворення
4. Орієнтація на довгострокові цілі розвитку
4. Контроль і облік
4. Фінансова політика та її найважливіші інструменти
5. Демократизація управління
Таблиця 1.2
Принципова схема управління операціями [9, 51]
Проведення науково-дослідної роботи
Забезпечення розвитку
Забезпечення збуту
Організаційна структура
1. Розробка науково-технічної політики банку
1. Розробка і забезпечення політики з найважливіших напрямків діяльності
1. Розробка збутової політики банку
1. Функціональна
2. Розробка і впро вадження нових продуктів і послуг
2. Розвиток банківських технологій
2. Вибір каналів і методів збуту продуктів банку
2. Лінійно-функціональна
3. Організація науково-технічної діяльності
3. Забезпечення матеріально-технічними ресурсами
3. Організація збуту
3. Проблемно-цільове управління
4. Підвищення якості і конкуренто спроможності
4. Матрична структура
5. Підвищення продуктивності праці
5. Програмно-цільове управління
Таблиця 1.3
Принципова схема управління персоналом [9, 52]
Розробка і проведення кадрової політики
Оплата і стимулювання праці
Групове управління, взаємовідносини в колективі
Соціально-психологічні аспекти управління
1. Принципи добору і розстановки персоналу
1. Форми оплати праці
1. Залучення працівників до управління
1. Мотивація праці і творчої ініціативи
2. Умови наймання і звільнення
2. Шляхи підвищення продуктивності праці
2. Розмежування персоналу відділів та їхніх функцій
2. Організаційна культура банку
3. Навчання і підвищення кваліфікації
3. Заохочувальні системи оплати праці
3. Взаємовідносини в колективі
3. Вплив управління персоналом на діяльність банку
4. Оцінка персоналу і його діяльності
4. Взаємозв'язок із профспілками
Отже, кінцева мета банківського менеджменту – забезпечення прибутковості в діяльності банку шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи управління банком і розвиток техніко-технологічної бази, а також ефективне використання кадрового потенціалу при одночасному підвищенні кваліфікації, творчої активності та лояльності кожного працівника.
Ситуація на ринку постійно змінюється, відбуваються зміни становища конкурентів на ринку, умов і форм фінансування, стану кон'юнктури в галузі або в країні загалом, умов міжнародних економічних відносин. Звідси постійна наявність ризику. Метою банківського менеджменту в таких умовах є постійне подолання ризику не тільки тепер, але і в майбутньому. Для цього необхідна наявність певних резервних коштів і надання менеджерам певного ступеня свободи і самостійності для швидкого реагування й адаптації до умов, що змінюються.
РОЗДІЛ 2. НАПРЯМИ БАНКІВСЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Специфіка функціонування банку як одного з найважливіших елементів більш об'ємної кредитно-фінансової системи зумовлює необхідність комплексного підходу до вибору основних напрямів банківського менеджменту. Такий підхід передбачає, з одного боку, об'єднання деяких властивостей чи ресурсів управляючих впливів (наприклад, не розділяють джерела фондів), з іншого – врахування специфіки окремих підходів. Узагальнена структуризація, кінцева мета якої – синтез процедур оптимального управління, пов'язана з тим, що банк продає цілий пакет фінансових послуг, й їх використання має бути достатньо скоординоване, що значною мірою залежить від застосування конкретної моделі функціонування банківської системи (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Характерні риси основних моделей банківських систем [3, 69]
Показник
Моделі банківських систем
І
II
III
IV
Характерис тика банків
Повна децентралі за ція (чиста конкуренція)
Переважний ступінь децентралізації (монополістична конкуренція)
Переважний ступінь централізації (олігополія)
Повна централізація (чиста монополія)
Кількість банків
Дуже багато
Багато
Небагато
Один
Послуги
Прагнуть до стандартизо ва ного виду
Диференційовані
Стандартизовані чи диференційовані
Унікальні (не має еквіва лен т них замін)
Контроль за ціною
Немає
У вузьких межах
Обмежений вза є мною залеж ні стю, значний за картельних угод
Значний
Умови створе н ня нових банків
Перешкод немає
Порівняно прості
Наявність істот них перешкод
Блоковано
Нецінова конкуренція
Практично немає
Реклама
Типова, особливо за диференціації послуг
Лише щодо зв'язку з громадськими організаціями
Якщо не враховувати питання організаційного менеджменту, розглядаючи його тільки в разі необхідності, основну увагу концентрують на таких компонентах банківського менеджменту:
банківська політика і стратегічне планування;
управління активами;
управління пасивами;
управління ліквідністю;
ризик-менеджмент;
управління валютними ресурсами;
інформаційний менеджмент [3, 70].
2.1. Банківська політика і стратегічне планування
Формування концепції розвитку, стратегічне планування, визначення конкретних завдань і цілей на відповідний період і заходів для їх реалізації є основою організації діяльності будь-якого банку.
Стратегічне планування являє собою набір дій та рішень, які використовуються керівництвом і сприяють розробці специфічних стратегій для досягнення цілей організації [17].
Пітер Лоранж визначає процес стратегічного планування, як "такий, що забезпечує нововведення та зміни в організації в достатній мірі" [17]. Він класифікував чотири основних види управлінської діяльності в межах функції планування:
1. Розподіл ресурсів.
2. Адаптація до зовнішнього середовища.
3. Внутрішня координація.
4. Організаційно-стратегічне передбачення [17].
Керівництво банку, формуючи його діяльність на ринку, мусить враховувати кредитно-фінансову і податкову політику, соціокультурні та інституціональні чинники, стан державного й приватного секторів, тенденції науково-технічного прогресу, кон'юнктуру фінансових ринків, особливості конкурентів (які найчастіше є й контрагентами), фактичних і потенційних клієнтів, власний фінансовий і організаційний потенціал тощо. Для одержання об'єктивних орієнтирів необхідно з'ясувати п'ять ключових питань, які характеризують життєдіяльність будь-якої економічної системи. У банківській сфері це:
обсяг фінансових послуг;
структурування ресурсів;
повне забезпечення балансу можливостей банку і "потреб клієнтів;
відносини розподілу результатів діяльності між різними клієнтами;
здатність банку за обраних параметрів діяльності адаптуватися до змін макро- і мікросередовища, у тому числі й деструктивних [3, 71].
Визначення завдань і цілей банку створює передумови для розробки стратегічних планів. Необхідність планування здебільшого зумовлена невідповідністю попиту, термінів і обсягів банківських ресурсів, що забезпечують їх ефективне використання. Планування кожного виду послуг протягом тривалого періоду практично неможливе, і в цьому випадку потрібно застосовувати агреговане планування. Для цього класифікують однотипні плани щодо виду й-обсягів ресурсів, послуг і окремих споживачів на основі порівняльних одиниць виміру поєднуваних елементів. Спосіб агрегування визначається використовуваною системою планування, а також технологічними й управлінськими характеристиками функціонування банку. Після складання агрегованого плану формулюють обмеження завдань планування для окремих видів банківських операцій. Синтез банківської політики і стратегічного планування є базою для всіх інших складових менеджменту в банку.
2.2. Управління активами
Важливим компонентом банківського менеджменту є управління активами, суть якого полягає у формуванні стратегії та здійсненні заходів, що змінюють структуру балансу банку відповідно до його стратегічних програм щодо напрямів і порядку розміщення власних і залучених коштів. У процесі його здійснення переважно вирішується подвійне завдання: забезпечення прибутковості роботи за дотримання, як мінімум, зовнішніх нормативів і внутрішніх стандартів ліквідності й ризиків. У сучасних умовах усі види банківського менеджменту органічно взаємозалежні.
Наприклад, за твердженням фахівців, прибуток залежить від виду активів, а ризик їх використання різний. Тому необхідно регулярно аналізувати всі активи за термінами вкладення, прибутковістю, ступенем ризику для прийняття не лише стратегічних рішень, а й тактичних і тим більше оперативних [3, 72].
Одним з найпоширеніших в управлінні активами є підхід, заснований на кредитному потенціалі. На його основі всі ресурси поєднують у загальний фонд, що розподіляється між певними, найкращими за низкою критеріїв на даний момент часу, видами активів. Кредитний потенціал комерційного банку визначається величиною залучених і власних коштів, за винятком обов'язкових резервів. Отже, в разі використання даного підходу для конкретної активної операції не має значення, з якого джерела надійшли кошти, поки їх розміщення сприяє досягненню поставлених цілей. При цьому не враховуються розбіжності вимог ліквідності стосовно складових джерел коштів [3, 72].
Інший, також поширений підхід, заснований на розподілі активів або конверсії ресурсів, який компенсує певною мірою недоліки першого підходу. Конверсія (суттєве перетворення) ресурсів свідчить, що обсяг необхідних банку ліквідних коштів залежить від джерел залучення. Таким чином, починається спроба розмежування джерел коштів відповідно до норм обов'язкових резервів і швидкості їх обігу. Головна перевага даного підходу – зменшення частки ліквідних активів і вкладання додаткових коштів у позички й інвестиції. Головні недоліки обох підходів:
концентрування уваги на ліквідності за рахунок обов'язкових резервів і можливому вилученні вкладів, менше врахування необхідності ефективного задоволення заявок клієнтів на кредити;
орієнтування на середній, а не на граничні чи близькі до них рівні ліквідності [3, 72-73].
Об'єднання й поділ джерел фондів – найпростіші випадки управління, що або ігнорують зв'язки між активами (інтегруючи їх), або істотно конкретизують (диференціюючи). Як пріоритетний напрям повинен використовуватися збалансований, комплексний підхід. У координації дій перевагу потрібно віддавати вигідним активним операціям, залучення ж коштів – вторинне завдання.
Важливим завданням управління активами є диверсифікація, тобто пошук раціональної структури керованих активів, що забезпечує найменші втрати за зниження їх вартості чи розміру доходів. Комплексний підхід у цьому випадку полягає в координації управління розширеним набором власних активів, випущених різними економічними агентами.
2.3. Управління пасивами
Банківські ресурси формуються здебільшого в результаті пасивних операцій, тому управлінню пасивами повинна приділятися відповідна увага. Ці операції здійснюють у формі відрахувань від прибутку банку на формування або збільшення фондів, кредитів від інших фінансових інститутів, різних видів депозитів тощо.
У процесі менеджменту вирішують такі завдання:
мінімізація ресурсів, що не приносять доходу (за винятком обов'язкових резервів);
використання джерел, які оптимізують витрати на залучення коштів, тобто одержання прибутку за рахунок дешевих ресурсів;
забезпечення раціональних співвідношень між обсягами депозитних, позичкових і власних коштів з метою виконання зобов'язань перед клієнтами, розвитку активних операцій, забезпечення стабільності в операціях з підвищеним ризиком [3, 73].
Отже, головна мета підвищення ефективності управління пасивами – встановлення контролю над джерелами ресурсів банку. Основними важелями управління є розміри відсоткових ставок, пропонованих депозиторам і кредиторам. Важливим аспектом розвитку в сучасних умовах є те, що, як правило, удосконалення менеджменту банківської діяльності – це не збільшення обсягів ресурсів, а їх диверсифікація як першооснова стабільності й прибутковості діяльності банку загалом.
2.4. Управління ліквідністю
Особливе місце в менеджменті посідають контроль і регулювання роботи банку щодо чутливості до зміни ринкових відсоткових ставок, що повинно сприяти досягненню збалансованості в широкому аспекті між активами й пасивами.
Безперебійне задоволення зобов'язань перед клієнтами, тобто забезпечення потреб у ліквідних коштах і, як наслідок, збереження довіри клієнтів і навіть самозбереження банку – основні цілі пріоритетного напряму менеджменту – управління ліквідністю.
Потреби банку в ліквідних коштах доцільно аналізувати щодо попиту та пропозиції. На рис. 2.1 наведено джерела попиту та пропозиції ліквідних коштів. Позиція ліквідності фактично визначається сумарною різницею чинників, розташованих у лівій і правій частинах схеми. Банк практично завжди працює в умовах дефіциту або надлишку ліквідних коштів, як мінімум, унаслідок невідповідності між термінами погашення за своїми активами і за основними зобов'язаннями.
Рис. 2.1. Джерела попиту й пропозиції ліквідних коштів [3, 74]
Для досягнення очікуваного прибутку банку доцільно шукати розумний компроміс із ліквідністю (рис. 2.2). Дилема між рівнем ліквідності й прибутковістю тісно пов'язана з ризиком зміни відсоткових ставок і ризиком недоступності необхідних обсягів ліквідних коштів. За зростання відсоткових ставок вартість фінансових активів, призначених для продажу, знижується, а отримання ліквідних коштів за допомогою позичок обходитиметься дорожче. Крім того, у цьому випадку деякі вкладники можуть вилучати свої кошти в пошуках вищих прибутків в інших місцях, припиняти надання заявок на нові кредити, прискорювати використання кредитних ліній за старими ставками.
Чинники, що найбільше впливають на ліквідність банків, можна виділити у чотири основні групи:
1) випадкові та надзвичайні, які виникають через особливості діяльності клієнтів банку;
2) сезонні, що стосуються виробництва, переробки сільськогосподарської продукції тощо;
3) циклічні, які відтворюють зміну ділової активності;
4) довготермінові, зумовлені зрушеннями в споживанні, інвестиційному процесі, науково-технічним прогресом [3, 76].
Рис. 2.2. Вплив менеджменту на ліквідність коштів [3, 75]
Управління ліквідністю банків, у першу чергу, залежить від виду і властивостей ресурсів, що її забезпечують (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Характеристика управління ліквідністю [3, 77]
Агресивна політика отримання максимального прибутку призводить до різкого зниження рівня ліквідності. Збереження в ліквідній формі частини активів знижує рентабельність роботи банку. Координація між залученням коштів і ліквідних активів у більшості випадків створює передумови для виконання банком зобов'язань як поточних, так і майбутніх. Резерви забезпечення ліквідності можна поділити на кілька рівнів. До першого належать обов'язкові резерви, кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, готівка й чеки, інші платежі, що перебувають в процесі інкасації. До другого – дохідні активи, що з мінімальною, затримкою і незначним ризиком можуть бути перетворені на наявні кошти, а також позички в інших фінансових інститутах. Аналогічно можна виділити рівні, які в кінцевому підсумку зумовлюють створення запланованого ешелонування забезпечення ліквідними коштами.
Зовнішні нормативи (наприклад, вимоги НБУ), будучи обов'язковими для виконання й однаковими для всіх комерційних банків, не завжди відповідають оптимальній позиції банку щодо виконання його зобов'язань, проведення обраної політики. Отже, кожен банк, з огляду на специфіку своєї роботи й характеристики функціонування клієнтури, повинен самостійно визначати власні раціональні показники ліквідності.
2.5. Управління ризиками
Банківський ризик – вартісне вираження деякої випадкової чи частково детермінованої події або їх сукупності, що можуть призвести до втрат.
Дилема між ризиками й прибутковістю аналогічна зв'язку ліквідність – прибутковість, але взаємовиключні впливи тут виражені чіткіше: кожному шансу отримати прибуток протистоїть можливість збитків. Тому одержання прибутку варто очікувати тоді, коли можливості втрат будуть заздалегідь передбачені й підстраховані. З цією метою необхідно розпізнавати випадки потенційного виникнення ризиків, оцінювати масштаби передбачуваних збитків» знаходити способи попередження або джерела відшкодування збитків.
Прийняття на себе ризиків за відповідну винагороду (премію за ризик) традиційно належить до сфери діяльності банків. Отже, аналіз структури ризику, оцінка міри ризиків, управління різноманітними ризиками, врахування їх є важливою складовою політики та стратегії банків.
Цілком зрозуміло, що банківські ризики виникають, зокрема, тому, що неможливо повністю реалізувати своєчасне та вичерпне виконання прийнятої стратегії (управлінських рішень). Це пов'язано зі збурюючими (негативними) впливами складної множини суперечливих чинників. Відхилення прийнятих поточних припущень (гіпотез) від того, що реально може відбутися в майбутньому в процесі реалізації відповідних банківських управлінських рішень, містить у собі як шанси на успіх, так і ризик можливих несприятливих відхилень, які призводять до суттєвих збитків. На вербальному рівні ризик можна трактувати як міру можливого несприятливого відхилення від сподіваного (чи бажаного) результату того чи іншого управлінського рішення, яке може призвести до втрати банком частини прибутків, до збитків, шкоди іміджу банку, а в екстремальних випадках становить загрозу його існуванню.
Одна з головних проблем банківського менеджменту – це необхідність віднайти, в межах конкретної фінансово-господарської системи та в конкретній ситуації, оптимальне (чи раціональне) співвідношення між прибутком, ризиком і ліквідністю [11, 19].
У загальному вигляді ризики характеризують:
за часом: ретроспективні, поточні та перспективні;
за ступенем збитків: низькі, помірні, повні;
за впливом макросередовища: ризик країни, валютний;
за впливом мікросередовища: пов'язані зі специфікою клієнтів, портфельні [3, 78].
На рис. 2.4 наведено узагальнену класифікацію головних видів банківських ризиків у вигляді двох основних груп:
внутрішні, ймовірність виникнення яких залежить безпосередньо від фінансово-господарської діяльності банку;
зовнішні, пов'язані з впливом зовнішніх щодо банківської діяльності чинників [3, 78].
Така класифікація забезпечує розмежування впливів функцій банківського менеджменту з метою недопущення виникнення ризиків, які прямо залежать від ефективності механізму управління банком, а також мінімізацію впливу зовнішніх чинників на відкриту систему – банк.
Рис. 2.4. Класифікація ризиків у банківській діяльності [3, 78]
Управління ризиками – різнобічне завдання, яке необхідно вирішувати в умовах невизначеності, недостатності й невірогідності вихідних даних. Для розробки конструктивних заходів і проведення стратегічного аналізу певний інтерес становить класифікація банківських ризиків, що враховує такі показники:
тип чи вид комерційного банку;
сфера впливу чи виникнення банківського ризику;
склад клієнтури;
методи розрахунку ризиків;
ступінь банківського ризику;
розподіл ризику в часі;
характер обліку ризиків;
можливість управління банківськими ризиками;
засоби управління ризиками [3, 79].
Стратегія банківських ризиків спирається на сучасну загальну теорію економічного ризику (ризикологію), на її методологію та інструментарій.
Принципово важливим висновком ризикології є, зокрема, те, що джерелом ризику є суперпозиція таких основних типів невизначеності:
невизначеність цілей (багатокритеріальність і суперечність між окремими критеріями);
невизначеність (неоднозначність) прогнозів розвитку зовнішнього щодо банку економічного середовища (різні можливі (допустимі) стани розвитку середовища слушно подати у вигляді множини альтернативних сценаріїв);
брак даних, зокрема кількісних, на момент прийняття рішення [11, 20].
Важливою для аналізу, оптимізації управління та врахування ризику є адекватна, з позицій системного підходу, дефініція категорії економічного ризику.
Економічний ризик – це об'єктивно-суб'єктивна категорія в діяльності суб'єктів господарювання, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору і відображає міру (ступінь) досягнення сподіваного (чи бажаного) результату, невдачі та відхилення від цілей (у несприятливий бік) з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв'язків.
Структурний комплекс механізмів (інструментарій) сучасної теорії економічного ризику доцільно подати за такою концептуальною схемою:
основні засади якісного аналізу ризику;
кількісний аналіз ризику;
система показників кількісної оцінки ступеня ризику;
моделювання ризику;
основні (інваріантні щодо широкого спектра економічних проблем) способи оптимізації управління ризиком та його врахування [11, 20].
Для ризик-менеджменту, як для жодного іншого напряму управління в банківській сфері, важливі ефективні методи якісного й кількісного економічного прогнозування.
2.6. Управління валютними ресурсами
Розвиток зовнішньоекономічних відносин переважно базується на банківських операціях з обміну іноземної валюти, за допомогою яких суб'єкти можуть підтримувати між собою тісну фінансову взаємодію.
Валютним операціям притаманні усі властивості активно-пасивних операцій, проте вони мають і свої особливості:
абсолютна ліквідність більшості з них;
розвиненість теорії й практики страхування ризиків;
можливість здійснення їх за межами банківської системи своєї країни, що зумовлює високу диверсифікацію [3, 80].
Нарешті, для досягнення відповідного міжнародним стандартам рівня банк активно розвиває власну організаційно-технологічну структуру, впроваджує новітні методи, засоби й форми обслуговування, що в кінцевому підсумку підвищує його привабливість для національної клієнтури.
Одним з основних напрямів досліджень у даній сфері є теоретико-прикладні аспекти сутності формування валютних курсів, механізмів валютного контролю, чинників, що впливають на стан девіації (відхилення) курсів національних валют.
2.7. Інформаційний менеджмент
Ефективність банківського менеджменту тісно пов'язана з умінням управляти інформаційними потоками. Інформація е своєрідним нефінансовим ресурсом банку. Вона має певну вартість, може продаватися й купуватися, а головне – використовується як основа для прийняття будь-якого управлінського рішення.
Основними вимогами до управління інформаційними ресурсами є:
забезпечення повноти й вірогідності обліку всіх значущих сторін діяльності банку;
мінімізація засміченості інформаційного простору і, що стає дедалі нагальнішим, обмеження інформаційної надмірності;
досягнення професійно організованого безупинного зв'язку між динамічним комплексним первинним одержанням інформації й прийняттям рішень на всіх рівнях ієрархії управління;
створення структур управління, що забезпечують мінімальне перетинання й поєднання (крім раціонального резервування) функцій та органів у прийнятті рішень;
відмежування рутинної обробки потоків даних від їх систематизації й творчої частини аналізу інформації у виробленні управляючих впливів;
забезпечення захищеності інформаційних потоків, високої стабільності та надійності в роботі використовуваних технологій [3, 80-81].
Сучасні інформаційні технології повинні застосовуватися всіма ланками банківської системи України під управлінням НБУ з метою здійснення єдиної фінансової політики. Вони мають забезпечувати взаємодію з інформаційними системами Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, інших відомчих і територіальних органів управління, які впливають на функціонування банків.
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНА ПОБУДОВА БАНКУ
3.1. Принципи організаційної побудови банку
Способи організації і структура будь-якої компанії визначаються предметом її діяльності, її суспільно-економічною сутністю, її цілями та її історією.
В загальному вигляді предметом діяльності банків є обслуговування фінансових операцій суб'єктів економічних відносин. Для детального розгляду предмета діяльності банку необхідно якомога повніше перелічити ці операції та визначити при цьому роль банку. Обмежимося для цілей даної глави найменуванням основних типів операцій комерційних банків: розрахункові і касові операції (ведення рахунків), платіжні операції, депозитні (зберігальні) операції, кредитні операції, операції з цінними па перами. Структура й організація діяльності будь-якого банку повинні дозволяти здійснювати всі ці операції. Ця вимога, як правило, прямо відображається у структурі банків, визначаючи назви банківських підрозділів: каса, управління розрахункових операцій (операційне керування), кредитне керування, відділ депозитних операцій, відділ міжнародних платежів, департамент операцій з цінними паперами і т. ін.
Рис. 3.1. Типова структура банківської установи [2, 47]
Хоча величезна кількість факторів впливу й визначають своєрідність та унікальність структури керування кожного банку, існують загальні риси побудови банківських підрозділів, і можуть бути сформульовані принципи організації комерційних банків.
Основні принципи організаційного процесу в банку такі:
функціональна побудова;
відповідність меті банку;
ієрархія владних повноважень та рівнів організації;
спільні й координовані дії;
раціоналізація управління;
цілісність і відповідність умовам зовнішнього середовища;
забезпечення контролю;
регламентація діяльності персоналу;
забезпечення оперативною і достатньою інформацією [2, 49].
Кінцевою метою формування структури банку є доцільність і раціональність управління усім комплексом банківської діяльності, підвищення якості послуг, що надаються клієнтам банку, продуктивності праці банківських працівників, забезпечення прибутковості банку.
З огляду на чітко визначену мету, банківська структура не може бути застиглою, а навпаки – мусить видозмінюватися, бути динамічною.
3.2. Основні типи організаційних структур у банках
Організаційна структура банку є важливою складовою успішного досягнення цілей обраної стратегії. Від рівня організації банку, налагодження стосунків між керівництвом та підлеглими залежить успіх його діяльності. Дуже часто хиби в організаційних структурах призводили навіть досить сильні банки до кризових ситуацій.
Банки діють у різних ринкових умовах, спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою різні цілі, а отже, їхні організаційні структури можуть варіюватися. Кожний з існуючих видів організаційних структур має свої переваги й недоліки, які слід обов'язково враховувати у процесі вибору придатного способу організації. Обраний спосіб повинен сприяти найбільшій відповідності банківської організації ринковим умовам, в яких вона діє, раціональній організації роботи банківських працівників усіх ланок, успішному налагодженню і виконанню всіх функцій управління, максимальному задоволенню потреб клієнтів і, нарешті, досягненню мети, що стоїть перед банком [2, 50].
На рис. 3.2 подані всі основні види організаційних структур.
Наведемо стислі характеристики основних груп організаційних структур.
Рис. 3.2. Класифікація організаційних структур [2, 50]
3.2.1. Організаційні структури за принципом бюрократії
Бюрократична модель побудови організації має три основні варіанти.
1. Функціональні організаційні структури.
2. Дивізіональні організаційні структури.
3. Організаційні структури банків, які діють на міжнародних ринках [2, 52].
Розглянемо кожен із цих варіантів розвитку бюрократичних структур.
Функціональні організаційні структури. Існує незначна кількість банків, що керуються принципами організаційної побудови за функціональною ознакою.
Функціональна організаційна структура передбачає поділ банківської діяльності на окремі частини, що являють собою відособлені галузі діяльності або функції, здійснення яких сприяє досягненню мети, що стоїть перед банком. Такими відособленими сферами діяльності в банках, як правило, є управління банківських операцій, маркетингу, бухгалтерського обліку і звітності та господарські управління. Залежно від обсягу завдань, які вирішують ці функціональні блоки, можуть створюватися додаткові, дрібніші підрозділи.
Функціональна структура застосовується в основному у невеликих банках, які суворо спеціалізуються на наданні якогось виду послуг і здатні діяти досить незалежно від ринкових умов. Тобто для застосування функціональної структури необхідна насамперед стабільність ситуації. Проте такі ідеальні умови на практиці трапляються рідко, тому банки частіше використовують інші типи організаційних структур [2,
24.05.2013 12:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора