Виробничо-технічний потенціал туристичного підприємства. Дипломна робота з Інші. Робота № 524240

Перехід до торгівельного партнера Binance

Виробничо-технічний потенціал туристичного підприємства

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2024

Тип роботи:

Дипломна робота

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Міністерство освіти і науки україни Виробничо-технічний потенціал туристичного підприємства дипломна робота з туризму ЗМІСТ Вступ 3 Розділ 1. Організація спортивно-оздоровчого туризму 5 1.1. Особливості спортивно-оздоровчого туризму 9 1.2. Характеристика основних видів спортивно-оздоровчого туризму 14 Розділ 2. Загальна характеристика спортивно-оздоровчого комплексу "Каштан" 20 2.1. Планово-економічна діяльність комплексу 24 2.2. Управління трудовими ресурсами, мотивація і оплата праці. Система підбору і розстановки кадрів 28 2.3. Маркетингова діяльність комплексу 32 2.4. Управління фінансовими ресурсами 35 Розділ 3. Пропозиції щодо удосконалення організаційної структури комплексу "Каштан" 37 Висновок 40 Список використаної літератури 41 ВСТУП Актуальність теми дослідження. У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення – що врешті-решт означає здоров'я – є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації. Це пов'язано в першу чергу із значним зростанням доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини. На сьогодні рекреаційно-туристична галузь в світі є однією з найбільших галузей економіки, яка, за результатами 2005 року, утворила 10,7 % світового внутрішнього продукту і поглинула біля 11% витрат споживачів. Туризм і рекреація є одними з найбільш вагомих джерел утворення робочих місць і, за прогнозами, створюватимуть 2500 нових робочих місць на протязі наступних п'яти років. Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не приводить до скорочення працюючого персоналу. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу країну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою. Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи. Об'єктом дослідження курсової роботи є діяльність туристичних підприємств в Україні. Предмет дослідження – виробничо-технічний потенціал туристичного підприємства. Метою курсової роботи є дослідження виробничо-технічного потенціалу туристичного підприємства. Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань: дослідити організацію спортивно-оздоровчого туризму; дослідити діяльність спортивно-оздоровчого комплексу "Каштан". РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ На сучасному етапі розвитку туризм для багатьох країн є провідною галуззю економіки. Різноманіття туристичних послуг, що пропонуються споживачам спричинило необхідність виникнення певної класифікації видів туризму. Розрізняють наступні види туризму: діловий туризм; спортивно-оздоровчий туризм; хоббі-туризм; пригодницький туризм; навчальні тури; релігійний туризм; розважальні тури; пізнавальні тури; подорожі для людей старшого віку; молодіжний туризм; туризм автостопом; сільський туризм; зелений туризм та інше. Діловий туризм. За оцінками експертів ВТО цей вид туризму є одним з найбільш економічно ефективних видів туризму в світі. Так, приблизно 50 % доходів авіакомпаній, приблизно 60 % доходів готелів і більше як 70 % доходів автопрокатних компаній створюються за рахунок обслуговування саме цієї категорії туристів. Міжнародний діловий туризм охоплює досить широке коло поїздок: ділові поїздки співробітників корпорацій з метою переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутової діяльності тощо; поїздки на симпозіуми, конгреси, конференції, семінари, виставки, ярмарки, біржі тощо; заохочувальні поїздки, що організовуються компаніями і організаціями для своїх співробітників у вигляді безкоштовної туристичної поїздки; поїздки на спортивні змагання команд, гастролі артистів; поїздки офіційних делегацій. Оздоровчий туризм. Ринок оздоровчого туризму досить широкий і тісно пов'язаний з використанням рекреаційний ресурсів. Програми таких турів дуже різноманітні, але існують загальні специфічні вимоги до їх організації. Головною ознакою побудови таких турів є урахування того, що приблизно половину масиву часу необхідно витрачати на лікувально-оздоровчі процедури або заняття, а всі інші заходи мають додатковий або супутній характер. Хобі-туризм - дає можливість зайнятися улюбленою справою в колі однодумців або під час відпочинку або подорожі (автолюбителі, філателісти, вболівальники спортивних змагань, гурмани тощо).При формуванні таких програм необхідно дотримуватись головного правила-формування групи за однорідністю інтересів та тематичної спрямованістю. Пригодницький туризм – забезпечує перебування туристів у привабливій для них місцевості і зайняття незвичайною справою (полювання на верблюдах в Африці, ловля форелі в Карпатах, сходження на кратер вулкану та інше). Пригодницькі тури поділяють на 3 види: похідні експедиції; сафарі-тури (мисливство, рибальство, фотомисливство та інше); навколосвітнє плавання. Специфікою такого виду туризму є наявність спеціального роду ліцензій, дозволів (на мисливство, рибальство, вивіз трофеїв),забезпечення гарантій безпеки, що включає в себе, крім страхування, контрольно-порятункові служби, проходження трас маршрутів та перевалів у супроводі кваліфікованих інструкторів. Пригодницький туризм належить до елітних видів туризму і коштує досить дорого. Спортивний туризм. Основними споживачами таких турів є різні спортивні товариства, а основними крупними сегментами ринку спортивного туризму-любителі спорту, спортсмени, туристи-похідники. Головне завдання спортивного туру-забезпечити можливість протягом усього туру займатися обраним видом спорту. Головна вимога-забезпечення безпеки туристів. Навчальні тури в основному це мовні тури, а також тури з навчанням спортивним іграм, менеджменту або тури з підвищення кваліфікації. Всі програми навчальних турів включають в себе по 2-4 години занять у день, у першій половині дня, решта часу-відпочинок, спорт, розваги. Бувають тури з інтенсивною програмою навчання (20-30 годин на тиждень),тоді серйозні вимоги пред'являються до викладачів. Релігійний туризм – це найдавніший вид туризму. У туризмі з релігійними цілями можна окреслити такі види поїздок: паломництво-відвідування святих місць з метою поклоніння церковним реліквіям, святиням і з ціллю відправлення релігійних обрядів; пізнавальні поїздки з ціллю знайомства з релігійними пам'ятками, історією релігії і релігійною культурою; наукові поїздки – поїздки науковців, які займаються питаннями релігії Дуже важливим у релігійному туризмі є питання підготовки кадрів, які могли б не тільки показати архітектурні та історичні пам'ятки, а розкрити туристам духовність релігійних цінностей. Розважальні тури - вони не довготривалі (2-4 дні) і можуть біти періодичними і регулярними. В Європі дуже популярними є різдвяні тури. Програми таких турів - це відвідування святкових заходів, концертів, виставок тощо). Пізнавальні тури – мають велику кількість різновидів: історичні, літературні, знайомство з живописом, балетом, оперою, з місцями діяльності відомих людей тощо. Це, як правило, короткотермінові тури. Важливим моментом таких турів є бажаність проведення екскурсій на рідній мові туриста, оскільки переклад викривляє сприймання теми і погіршує якість екскурсії. Подорожі для людей старшого віку. За спостереженнями психоаналітиків, сьогоднішнє старіюче покоління розвинутих країн - це активна, вимоглива і платоспроможна категорія населення, орієнтована на якісне обслуговування. Програму обслуговування для цієї категорії туристів рекомендується складати таким чином, щоб клієнти мали більше часу для відпочинку. Переїзди з місця на місце повинні бути по можливості короткочасними. При розміщенні варто надавати перевагу невеликим, не дуже модним готелям з хорошим сервісом. Отже, ознайомившись загалом з різноманітними видами туризму, варто більш детально зупинюсь на спортивно-оздоровчому, оскільки саме цей вид туризму є найперспективнішим саме для нашого регіону, а також керівництву спорткомплексу "Каштан" необхідно приділити значну увагу організації туристичних походів для молоді по нашій унікальній місцевості. Спортивно-оздоровчий туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання транспортних засобів, покладаючись лише на власні сили, реалізовуючи вміння і навички пересування пішки, на лижах, плавання на плотах і човнах, їзди на велосипеді тощо. Метою активного туризму є: оздоровлення, відновлення сил, поліпшення медико-фізіологічних даних за допомогою зміни форм діяльності, дозованого руху, раціонального харчування, нервового розвантаження, підвищення адаптації до незвичних умов; вдосконалення загальної і спеціальної фізичної підготовки, виробленні витривалості, спритності, сили, рівноваги; надання практичних навичок у доланні перешкод, оволодіння технікою пересування пішки, на лижах, їзди на велосипеді, греблі; психічному вдосконаленні та емоційному збагаченні внутрішнього світу людини, вихованні рішучості, сміливості, впевненості в собі, відповідальності; розширення краєзнавчого кругозору, вдосконалення навчально-методичної підготовки, поповненні знань з географії, біології, історії, етнографії і культури; засвоєння теоретичних основ організації і проведення походів, розробки маршрутів, планування роботи туристських гуртків; набуття спортивного досвіду для участі в походах і керівництва походами різного рівня складності, одержання спортивних розрядів і знань, підвищення майстерності та інструментальної підготовки. До спортивно-оздоровчого туризму найчастіше відносять такі найпоширеніші види активного туризму: пішохідний, гірський, лижний, водний (сплав і гребля на плотах і човнах), велосипедний. 1.1. Особливості спортивно-оздоровчого туризму З самої назви – "спортивно-оздоровчий туризм" – випливає його оздоровчий аспект у поєднанні з активною формою здійснення подорожі. Що стосується його оздоровчої функції, то будь-яка рекреаційна діяльність (у тому числі й туризм) спрямована на відновлення функцій організму. Тому до всіх видів і форм туризму цілком застосоване визначення "оздоровчий". Різниця Між ними лише в тому, яким чином відбувається оздоровлення. В даному випадку оздоровлення учасників здійснюється Через зміну виду діяльності, шляхом дозованих фізичних навантажень, за допомогою взаємодії з природним середовищем на протязі всієї подорожі, загартування і адаптації до Незвичних умов, нормального, повноцінного харчування. Спортивна складова передбачає заняття туризмом з Метою вдосконалення загальної фізичної підготовки, покращення спеціальної технічної і методичної підготовки, практичне застосування знань і навичок з тактики і техніки туризму. Спортивний туризм, як і інші види спорту, дозволяє В ході виконання спортивних нормативів покращити спортивну підготовку учасників туристських походів, отримати спортивні розряди і спортивні звання. Заняття туризмом займають особливе місце в системі фізичного виховання, тому що, в порівнянні з іншими видами спорту, дають ширші можливості для оволодіння знаннями, вміннями і навичками, необхідними в повсякденному житті кожної людини. Специфічність спортивно-оздоровчого туризму позначається і на програмно-нормативному та організаційно-керівному його аспектах. Здійснення спортивних туристських заходів регламентуються нормативами і правилами, затвердженими керівними туристськими організаціями Держкомтуризму. Туристська підготовка. Заняття спортивно-оздоровчим туризмом вимагає певних теоретичних і технічних знань і умінь. Разом з тим заняття туризмом дає можливість виховувати і вдосконалювати певні особистісні якості людини. Одна з найважливіших сторін підготовки туриста — теоретична підготовка. Як і в будь-якому виді спорту, вона охоплює широке коло питань, у тому числі проблеми навчання і тренування, контролю за навантаженнями, надання невідкладної медичної допомоги, основи педагогіки, психології, конфліктології тощо. Особливість теоретичної підготовки туристів полягає в тому, що вона тісно пов'язана з засвоєнням певного обсягу знань з географії, краєзнавства, топографії. Географічна підготовка включає такий обсяг знань з географії, який дозволяв би туристам розуміти суть природних явищ, спостерігати, досліджувати навколишнє середовище (чи його окремі компоненти) і використовувати отримані дані для розробки маршрутів і туристського освоєння території. Значення географічної підготовки визначається мірою зв'язку людини з оточуючим середовищем під час подорожі. Вирішення тактичних і технічних завдань походу, досягнення безпеки його учасників, здійснення необхідних спостережень і досліджень пов'язані з географічними особливостями конкретної території, їх вивчення вимагає залучення і аналізу географічного, краєзнавчого і картографічного матеріалу. Особлива увага в географічній підготовці туристів приділяється вмінню здійснювати маршрутні спостереження, фотографувати чи зарисовувати об'єкти, робити картографічну зйомку. Освоєння методів і навичок географічного спостереження є важливою формою теоретичної підготовки туристів. Фізична підготовка. В туризмі, як і в інших видах спорту, досягнення високих результатів неможливе без постійного фізичного вдосконалення, що є основним змістом тренувань і, разом з тим, нерозривно пов'язана із Зміцненням і загальним підвищенням функціональних можливостей організму. Розрізняють загальну і спеціальну фізичну підготовку. Засобами загальної фізичної підготовки досягаються різнобічний розвиток фізичних можливостей і зміцнення Здоров'я людини, розширення функціональних можливостей організму як основи працездатності і стимулювання процесів відновлення. Спеціальна фізична підготовка – вид фізичного виховання, обумовлений особливостями обраного виду туризму. Заняття туризмом допомагає виробленню таких якостей, як витривалість, сила, спритність, швидкість. Підчас туристського походу доводиться долати значні відстані протягом тривалого часу із значним фізичним навантаженням, що варіюється відповідно до складності рельєфу, темпу руху, метеорологічних умов, ваги рюкзака. Тому, запас міцності і особиста безпека туриста значною Мірою залежать від його фізичної підготовки. При цьому фізичне навантаження характеризується такими параметрами: інтенсивність і тривалість, величина інтервалу між Періодами відпочинку. Спеціальна витривалість – це здатність витримувати багаторазове повторення навантажень без зниження її якості. При пересуванні з вантажем заданим маршрутом, по доланні технічно складних ділянок м'язи ніг, рук, тулуба зазнають значного навантаження протягом тривалого часу. Заняття туризмом забезпечує силову підготовку, оптимальний розвиток усіх груп м'язів, сприяє утворенню міцного "м'язового корсета", зміцнює дихальну мускулатуру. Вироблення спритності складається із здатності освоювати нові рухові дії і вміння перебудовувати рухову діяльність відповідно до зміни обстановки на маршруті. Туризм дозволяє значно вдосконалити основні параметри спритності – координацію рухів, швидкість і точність їх виконання. Максимальний оздоровчий ефект від тренувань, спрямованих на вдосконалення фізичної підготовки, може бути досягнутий, за умови, що характер і міра фізичного навантаження відповідатиме стану здоров'я, віковим та індивідуальним особливостям туриста. Фізична підготовка повинна базуватись на принципах різнобічності, систематичності, послідовності, безперервності, циклічності, спеціалізації. Якими б не були мета і завдання походу, головною умовою завжди є безпека його учасників, яка досягається вирішенням комплексу спортивно-технічних питань. Спортивно-технічні вимоги, що обумовлюють безпечність подолання маршруту, визначаються характером і особливостями природних перешкод, їх технічною складністю, яка диктує технічні елементи, прийоми і засоби, наявні в арсеналі учасників походу; оптимальною кількістю перешкод певної категорії складності, які в комплексі визначають категорію складності всього маршруту; тривалістю походу і довжиною нитки маршруту, що залежить від географічних особливостей конкретної території і наявності природних перешкод; розробленістю комплексу фізичних навантажень для успішного подолання маршруту; вмінням орієнтуватися в різних умовах на будь-якій території. Виховна роль туризму. Спортивно-оздоровчий туризм є своєрідною школою виховання і гармонійного розвитку особистості. Провідне місце тут належить трудовому вихованню, яке полягає в оволодінні вміннями і навичками самообслуговування і суспільно-корисної праці. Учасники туристського походу забезпечують автономну життєдіяльність групи на весь період подорожі. Кожний учасник повинен уміти орієнтуватись на місцевості, долати перешкоди, влаштовувати табір, готувати їжу, ремонтувати спорядження і одяг, надавати першу медичну допомогу тощо. Все це дозволяє туристам не лише засвоїти елементарні навички побутової праці, а й вчить підтримувати свідому дисципліну, виробляє організованість, погодженість дій у спільній роботі. Одна з важливих виховних і розвиваючих функцій туризму – формування всебічно розвиненої гармонійної особистості, свідомого громадянина, що поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість. Важливо й те, що в туристських подорожах народжуються почуття колективізму, любов до природи, розширюється кругозір учасників. Загальна мета в поході зближує Людей різного віку, сприяє новим знайомствам, встановленню дружніх стосунків. Такі походи є також джерелом позитивних емоцій. Кожний подоланий кілометр шляху зміцнює впевненість у своїх силах, приносить велике моральне задоволення. Туризм, як ніякий інший вид спортивної діяльності, Сприяє розумінню прекрасного в природі і в людях, наповнює життя духовним змістом, робить його красивим, допомагає краще пізнати навколишній світ. У цьому виявляється естетична функція туризму. Під час тренувань і в похідних умовах виховуються вольові якості людини: сміливість, рішучість, терпіння, наполегливість, ініціативність, дисциплінованість. Комплекс цих якостей складає найважливішу рису "спортивного характеру волю до перемоги в туристських змаганнях, прагнення пройти до кінця запланований маршрут. Це досягається здатністю до граничної мобілізації сил, максимальною зосередженістю екстремальних умовах, впевненістю в перемозі, психологічною стійкістю, вмінням швидко приймати рішення. У створенні позитивного психологічного клімату в туристській групі активна роль належить керівникові походу (Інструктору, тренеру), за умови підтримки його всіма учасниками. Найбільш важливими психологічними факторами в такому колективі є емоційна стабільність, цілеспрямованість, оптимістична реакція на труднощі, взаємодопомога, авторитет керівника. Організаційні форми туристських заходів. За формою проведення туристських заходів і характером їх Організації спортивно-оздоровчий туризм поділяють на організований – плановий і самодіяльний (клубно-секційний) – неорганізований – аматорський ("дикий"). Плановий туризм передбачає організацію і проведення походів і подорожей туристськими установами, організаціями і підприємствами різних форм власності (тур-фірмами, турбазами, туристськими таборами і т. ін.) переважно за туристичними путівками. Вони здійснюються за розробленими, вивченими, описаними, а іноді й про-маркірованими маршрутами під керівництвом інструкторів, що мають достатній досвід і добре знайомі з місцевістю. Весь маршрут, як правило, проходить через туристські бази, або притулки, учасники походу забезпечуються ночівлею, харчуванням, послугами екскурсоводів, культурним і медичним обслуговуванням, на окремих ділянках - транспортом, і т. ін. Багато туристів-початківців здійснюють свої перші далекі подорожі саме за такими маршрутами, що пролягають через наймальовничіші куточки, включають пам'ятки старовини, цікаві архітектурні споруди, літературно-меморіальні та історичні місця. В більшості своїй ці маршрути нескладні і не вимагають спеціальної туристської підготовки. Самодіяльні туристські походи і подорожі організують і проводять ради з питань туризму, спортивні товариства, туристські і спортивні клуби, туристські секції підприємств, установ, навчальних закладів, оздоровчі туристсько-спортивні табори, дитячі екскурсійно-туристські станції, школи, окремі групи туристів тощо. Самодіяльні туристи самі добирають склад групи, обирають район подорожі і розробляють маршрут, забезпечують себе необхідним спорядженням, продуктами харчування, а на маршруті організовують екскурсії, переходи і ночівлі. Маршрути самодіяльних походів затверджуються маршрутно-кваліфікаційними комісіями, а проходження їх контролюється відповідними установами (контрольно-рятівними службами і загонами). Особливість неорганізованих – аматорських (так званих "диких", "під чорним прапором" і т. ін.) – походів – у тому, що туристи самі обирають район подорожі, часто не мають чітко розробленого плану і програми походу, покладаються на свої власні сили і сприятливі умови. Здебільшого такі групи складаються з друзів і знайомих, сімей, окремих груп туристів, що подорожують без якихось спортивних цілей. Головною метою неорганізованих подорожей є активний відпочинок під час літніх відпусток або канікул. 1.2. Характеристика основних видів спортивно-оздоровчого туризму Кожний з видів спортивно-оздоровчого туризму має свої характерні особливості. За організацією походу, його маршрутом, засобами пересування неважко віднести його до певного виду туризму – пішохідного, гірського, лижного, водного, велосипедного. Серед цих видів до певної міри умовно виділяється гірський туризм: його можна вважати різновидом пішохідного туризму, хоча існує не менше підстав для віднесення його до альпінізму. Природні умови високогірних районів і специфіка перешкод ставлять перед гірськими туристами багато не властивих іншим видам туризму завдань. Він відрізняється і значним арсеналом спеціального спорядження, і специфічними технічними прийомами, і тактикою, І необхідністю висотної акліматизації тощо. Пішохідний і гірський туризм. Ці два види туризму мають більше спільного, ніж відмінного. Це і спосіб пересування – пішки, і спільні технічні прийоми подолання складного рельєфу, водних перешкод тощо. Відмінність же -перш за все в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські – тільки у високогірних. Однак ця головна відмінність справджується лише для походів І – III категорій складності, оскільки пішохідні маршрути вищих категорій складності часто здійснюються, крім лісових і пустельних місцевостей, і в гірські райони, хоча якісні відмінності (такі, як, наприклад, технічна складність подолання перевалів) зберігаються. Так, гірський маршрут І категорії складності повинен включати щонайменше два перевали ІА категорії альпіністської складності, що потребує певних навичок техніки руху і страховки. До найпростіших перешкод, характерних для пішохідних походів у рівнинних районах, можуть бути віднесені схили пагорбів, ярів, балок, ділянки густого лісу, незакріплених пісків, болота, струмки, річки. В невисоких і середньої висоти гірських районах до цих перешкод додаються ділянки перевалів із схилами середньої крутизни – порослі травою, осипні, засніжені. Складні в цих районах і водні перешкоди – як правило, неширокі, але швидкі струмки і річки. Відповідно складнішими будуть і технічні прийоми влаштування переправ. Під час походів у високогірних районах до перелічених перешкод додаються круті схили, дрібні, середні і великі осипи каміння, моренні утворення, скельні відслонення, фірнові схили, льодовики, стрімкі і холодні гірські річки і т. ін. Для подолання цих перешкод необхідне засвоєння ряду технічних прийомів, навичок транспортування потерпілих, використання самостраховки і зовнішньої страховки. До них слід віднести: рух крутими схилами з відпрацюванням раціональної техніки ходьби (правильна постановка ніг, опора на альпеншток); долання невисоких перешкод – великого каміння, повалених стовбурів дерев; просування через лісові хащі, завали, буреломи; рух порослими травою, осипними, засніженими крутими схилами (підйом, траверс, спуск); просування болотами за допомогою жердини, гатями при взаємній страховці; організація переправи через водні перешкоди – через брід при самостраховці і зовнішній страховці, шляхом наведення переправ (кладка, поруччя, навісна переправа); оволодіння прийомами зав'язування необхідного набору вузлів і обв'язок; засвоєння прийомів руху засніженими і зледенілими схилами із самостраховкою і самозатриманням; оволодіння технікою спуску і підйому по вертикалі при зовнішній страховці; рух у зв'язках по 2-4 чол. при взаємній страховці; організація транспортування потерпілих на імпровізованих ношах, страхувальних поясах; володіння елементами техніки рятувальних робіт у гірських умовах і т. ін. На відміну від пішохідного туризму, де стандартний набір особистого і групового спорядження коригується в залежності від району, через який пролягає маршрут, у гірському туризмі обов'язковим є спеціальне альпіністське спорядження (основні і допоміжні мотузки, карабіни, затискувачі і захвати, альпіністські пояси і системи, льодоруби, скельні і льодові гаки, скельні молотки тощо). В особистому спорядженні гірського туриста неодмінно мають бути черевики типу "вібрам", пластмасова каска (шолом), темні окуляри. При приготуванні їжі на безлісних ділянках добре зарекомендували себе туристські примуси. Замість них можливе використання газових горілок. Замість відкритих відер на значній висоті доцільно користуватись автоклавами, їх використання дає значну економію палива і часу. До добору продуктів слід підходити дуже відповідально: адже в горах, як правило, доводиться розраховувати тільки на власні продовольчі запаси. До харчового раціону обов'язково повинні входити продукти. Дуже важливим під час походу є дотримання водно-сольового режиму. В умовах значних фізичних навантажень, підвищеної сонячної радіації і розрідженого повітря людина втрачає велику кількість рідини (до 5 л), яку необхідно поповнювати. Найкраще робити це вранці, в обід і увечері, вживаючи чай, розведені фруктові екстракти, томатний сік. У питну воду додають лимонну чи аскорбінову кислоту, фруктові соки, в порошках чи таблетках. Специфічною особливістю гірського туризму є те, що робочий день туриста починається о 4 – 5 годині ранку в умовах високогір'я і низьких температур. У ці години в горах найменша ймовірність сходу лавин, каменепадів та інших небезпечних природних процесів, у річках і струмках найменший рівень води, на сонячних схилах не так спекотно. Готуючись до подорожі, необхідно приділити увагу відпрацюванню колективних дій усієї групи. Гірський туризм - найбільш колективний вид спортивного туризму. Безпека групи значною мірою залежить від злагоджених дій окремих учасників походу. Добре, якщо група під час підготовки до походу брала участь у змаганнях з техніки туризму чи пройшла спеціальні тренінг. Підготовка до змагань і участь у них дають можливість згуртувати колектив, відпрацювати елементи взаємодії, відшліфувати індивідуальну техніку кожного учасника. Лижний туризм. Сама назва цього виду спортивного туризму свідчить про те, що під час походу туристи пересуваються на лижах. Лижні походи проводяться переважно в зимовий період при наявності стійкого снігового покриву і температурі нижче 0°С. Необхідною умовою для участі в зимових подорожах є добра переносимість холоду, здатність в умовах постійно низьких температур не втрачати робочі форми і, що не менш важливо, психічної рівноваги. Такі головні вимоги до туриста-лижника. Будь-який зимовий похід – це не тільки досягнення певних спортивних, краєзнавчих або наукових цілей, а й постійне подолання несприятливого впливу природного середовища. Більшість мандрівників – полярників і досвідчених туристів у своїх спогадах підкреслюють найголовнішу небезпеку зимових походів – холод. Його вплив виявляється у виникненні м'язової слабкості, фізичному нездужанні, а також у негативних психічних проявах – апатії, дратівливості тощо. Ще одна складність, характерна для лижного туризму -необхідність перенесення великих вантажів. Вага рюкзака туриста-лижника на 15-20 % перевищує вагу багажу туриста, що подорожує влітку. Причина – потреба в теплих речах, запасному одязі, спеціальному спорядженні, більшому запасі продуктів харчування. Одяг повинен бути функціональним, міцним, легким, морозо- і вітростійким, краще пуховим або вовняним. Лижі для походів вимагають особливої уваги. Вони повинні бути надійними, міцними, зручними в маневруванні. Перевагу слід віддати туристським модифікаціям, хоча іноді використовуються й мисливські межі. Кріплення для лиж – напівжорстке. Палиці бажано мати конусні дюралеві з надійними кільцями і гострими штирями. Для зимових походів необхідно мати бахили – чохли на черевики, що допомагають захистити взуття від намокання, а ноги – від переохолодження, їх виготовляють Із капрону чи іншого легкого і водотривкого матеріалу. Для захисту рук від замерзання необхідно мати три пари рукавиць: вовняні, хутряні і робочі брезентові, що надягаються поверх основних утеплювачів. У категорійних походах часто використовуються вітрозахисні маски на обличчя. Кращі маски – вовняні, сплетені разом з лижною шапочкою. Групове спорядження для лижних походів також слід ретельно добирати. Для ночівлі в польових умовах використовуються переважно багатомісні утеплені намети і багатомісні або секційні спальні мішки. Для обігріву в нічний час використовуються збірні або складні металеві печі, що виготовляються з легких термостійких металів. Крім достатньої кількості добре загострених сокир, у зимових походах слід мати пилку. Ремонтний набір має бути пристосованим для виконання різного роду ремонтних робіт – від шиття до лагодження лижного спорядження. Невелика тривалість світлового дня, сніг і низька температура не дозволяють швидко приготувати гарячий обід, тому туристи-лижники, як правило, переходять на дворазове гаряче харчування з сухим калорійним обідом. Більшість категорійних лижних походів планується на другу половину зими, коли збільшується тривалість світлового дня і ущільнюється стійкий сніговий покрив. У лижному поході пересуватись доводиться в основному сніговою цілиною, тому необхідним додатковим елементом техніки лижного туризму є прокладання лижні, що найчастіше доводиться робити з рюкзаком за плечима. Турист-лижник повинен володіти специфічними прийомами руху як на лижах, так і без них: володіти технікою лижного ходу при пересуванні з рюкзаком; уміти долати перешкоди на лижах; володіти технікою підйому, спуску, повороту, гальмування на лижах; уміти долати важкопрохідні лісові хащі з завалами, буреломом і т. ін.; володіти технікою руху без лиж засніженими скельними, льодовими схилами з самостраховкою; володіти технікою подолання водних перешкод у зимовий період; уміти організовувати транспортування потерпілих з використанням підручних засобів. У лижному туризмі надзвичайно важливим є ретельний добір учасників за фізичними і психологічними даними. В поході необхідно забезпечити рівномірний розподіл вантажу і однакову зайнятість учасників при виконанні похідних робіт – від прокладання лижні до влаштування бівуаку. Парадокс лижної подорожі – в тому, що найбільш комфортно людина почуває себе на лижні і найменш – на привалах. Влаштування стоянки, власне стоянка, а потім згортання табору і підготовка до виходу відбирають багато сил і стомлюють більше, ніж основна робота. РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧОГО КОМПЛЕКСУ "КАШТАН" Лановецький районний фізкультурно-оздоровчий комплекс "Каштан" – це спеціалізована бюджетна організація, уповноважена державою брати участь у реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту шляхом залучення широких верств населення до регулярних оздоровчих занять, надання фізкультурно-оздоровчих послуг, поєднання масових та індивідуальних форм організації фізкультурно-спортивної роботи за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення, проведення відповідної роботи з удосконалення рухової активності населення для профілактики захворювань, підвищення резервів здоров'я, продовження активного творчого довголіття, змістовного дозвілля та профілактики асоціальної поведінки, зміцнення, збереження і ефективного використання матеріальної бази фізичної культури і спорту району. "Каштан" створений районною державною адміністрацією і належить до сфери її управління координує діяльність центру відділ з питань фізичної культури і спорту райдержадміністрації. "Каштан" є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах Державного казначейства України, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, штампи та бланки. Юридична адреса "Каштан": Тернопільська область м. Ланівці, вул. Незалежності, 14. Основними завданнями і функціями комплексу "Каштан" є: участь у розробці та реалізації державних, місцевих програм, організація і проведення фізкультурно-оздоровчої діяльності за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення; організація і проведення змагань, конкурсів показових виступів, фестивалів, спортивних свят та інших заходів за місцем проживання і в місцях масового відпочинку населення, просвітницька робота з питань оздоровлення населення засобами особами фізичної культури і спорту; співпраця в межах своїх повноважень із місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, фізичними особами з питань оздоровлення населення засобами фізичної культури і спорту; забезпечення участі збірних команд району в обласних та Всеукраїнських фізкультурно-спортивних заходах; сприяння зміцненню матеріально-технічної бази для проведення фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи з населенням в соціально-побутовій сфері, в тому числі в місцях масового відпочинку населення; здійснення підбору та розстановки кадрів фізкультурних працівників спортивних споруд сільських та селищних рад району; організація дослідницької діяльності з питань сучасних оздоровчих технологій для різних груп населення, впровадження нових форм і методів інноваційних технологій оздоровчої, рекреаційної та реабілітаційної роботи; пропаганда серед населення фізичної культури і спорту, здорового способу життя, здійснення спільно із зацікавленими організаціями моніторингу рівня фізичного здоров'я, надання консультації з валеології в межах своєї компетенції; здійснення заходів щодо інформаційно-наукового і методичного забезпечення фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності в соціально-побутовій сфері, проведення науково-практичних конференцій, семінарів, нарад з питань оздоровлення населення; забезпечення за встановленими нормативами житлом, харчуванням, автотранспортом учасників Всеукраїнських, обласних та районних фізкультурно-оздоровчих заходів, у тому числі тих, що проводяться спорткомплексом фізичного здоров'я населення, оренда для проведення цих заходів спортивних баз та інших об'єктів; розвиток прямих міжнародних зв'язків, у тому числі укладення, в межах своєї компетенції, відповідних угод про конкретне співробітництво, узагальнення та поширення передового міжнародного та вітчизняного досвіду організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи з населенням в соціально-побутовій сфері, участь у здійсненні заходів, що не суперечать міжнародним зобов'язанням; створення інформаційного банку даних з питань, що відповідають основним завданням та напрямкам діяльності спорткомплексу; подання пропозицій відділу з питань фізичної культури та спорту районної державної адміністрації стосовно включення фізкультурно-масових заходів до календарного плану фізкультурно-масових заходів до календарного плану фізкультурних та спортивних заходів району; здійснення, для виконання статутних завдань, господарської та комерційної діяльності шляхом створення (заснування) госпрозрахункових підприємств, установ і організацій із статусом юридичної особи; здійснення інших повноважень відповідно до чинного законодавства та Положення про Лановецький районний фізкультурно-оздоровчий спортивний комплекс "Каштан". Організаційна структура управління спорткомплексу "Каштан" Ефективність діяльності підприємств багато в чому залежить від його організаційної структури, принципів її побудови та постійного вдосконалення. Як визначено, під організаційною структурою управління підприємства розуміють, характер і порядок відносин і зв'язків між формально відокремленими підрозділами і рівнями управління. Причому, характерними рисами організаційної структури управління є сукупність підрозділів, окремих посадових осіб і взаємозв'язок між ними, що виникають в результаті виконання завдань для досягнення цілей підприємства. Створення того чи іншого підрозділу (одиниці структури управління) залежить від обсягів робіт, необхідних для виконання завдань на підприємстві. Основними структурними підрозділами можуть бути відділи, секції, групи. Вони відрізняють між собою кількістю працівників і обсягом виконуваних управлінських функцій. В нашому ж випадку, організаційна структура комплексу "Каштан" зображена на графологічній схемі (рис. 2.1). Рис. 1.1. Організаційна структура управління комплексу "Каштан" Отже, аналізуючи графологічну структуру комплексу "Каштан", приходимо до висновку, що це лінійно-функціональна структура управління, яка на сьогоднішній день притаманна більшості організаціям сфери послуг. Ми можемо простежити стійкі вертикальні зв'язки між керівником підприємства та функціональними керівниками (наприклад: директор → головний інженер чи директор → навчально-спортивного відділу) та горизонтальні взаємозв'язки між функціональними керівниками основних підрозділів підприємства (наприклад, головний інструктор-методист → провідний фахівець з питань кадрової діяльності). На графологічній схемі одразу помітний поділ організації на функціональні підрозділи, кожний з яких спеціалізується на виконанні певного виду робіт, що виконується більш якісно, вчасно і систематично. Отже, начальник навчально-спортивного відділу організовує і координує діяльність тренерів-викладачів, провідний фахівець з кадрової діяльність здійснює роботу по підбору, навчанні, адаптації працівників підприємства, фахівець з фізичної реабілітації допомагає клієнтам комплексу в разі виникнення травм чи слідкує за навантаженням клієнтів після травм чи хвороби. Проте поряд зі значними перевагами, що надає лінійно-функціональна структура управління існує також ряд недоліків, що характерні для цього типу організаційних структур, а саме: захоплення функціональними службами прямими вказівками, розпорядженнями, збільшення їх кількості; в умовах ринкових відносин, коли номенклатура пропонованих послуг невпинно змінюється така структура сповільнює терміни підготовки і прийняття управлінських рішень, що негативно впливає на конкурентоспроможність підприємства; складність у підтриманні зв'язків між різними функціональними службами; виникнення проблеми функціональної координації, можливість функціонального суперництва, конфліктів; зменшення рівня відповідальності виконавців за роботу через подвійне підпорядкування-лінійному і функціональному керівнику. 2.1. Планово-економічна діяльність комплексу Користуючись балансом підприємства за І квартал 2004 року та за І півріччя 2005 року, здійснений аналіз основних показників діяльності спорткомплексу "Каштан" і результати аналізу систематизовані у таблиці 2.1. Таблиця 2.1 Порівняння основних показників діяльності "Каштан" № з/п. Найменування статті Одиниці виміру ...

Дипломна робота Інші

PCMX

24.05.2013 12:05-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись