Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Факультет економіки та підприємництва
Кафедра:
Кафедра експлуатації гідромеліоративних систем
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Контрольна розрахункова робота
Предмет:
Основи промислових технологій та матеріалознавства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України
Національний університет водного господарства та
Природокористування
Кафедра експлуатації гідромеліоративних систем
Контрольно-розрахункова робота
з дисципліни:
«Основи промислових технологій
і матеріалознавства»
Зміст
Вступ
Теоретичні питання: .....................................................................................4 - 22
Виробництво природних і штучних будівельних матеріалів...........................4
Текстильні волокна,нитки і матеріали………………………………………...11
Особливості оформлення комплектів документів на процеси розкрою…..19
Практичні завдання: …………………………………………………………23-
1. Розрахунок матеріального балансу технологічних процесів…………………23
2. Економічна ефективність технологічних процесів………………...…………..27
3. Визначення коефіцієнта використання матеріалів
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Техноло́гія (від грец. τεχνολογια, що походить від грец. τεχνολογος; грец. τεχνη — майстерність, техніка; грец. λογος — (тут) передавати) — наука («корпус знань») про способи (набір і послідовність операцій, їх режими) розв'язання задач людства за допомогою (шляхом застосування) технічних засобів (знарядь праці)
Будь-яка технологія передбачає:
предмет праці (предмет технологічного впливу, технологічний об’єкт),
засоби праці (технологічні засоби),
носія технологічних функцій (працівника, колективу тощо),
рівень технологічного розвитку суспільства.
Технологія має безпосередній вияв у структурі виробничого процесу (технологічному процесі).
Метою реферату є дослідження правил створення технічної документації, а також дослідження питань щодо виробництва природних і штучних будівельних матеріалів та текстильних волокон, ниток і матеріалів.
Завдання даної роботи полягає у наступному:
дослідити основні правила складання технічної документації;
дослідити виробництво природних і штучних будівельних матеріалів а також текстильні волокна, нитки і матеріали;
особливості оформлення комплектів документів на процеси розкрою.
Об’єктом дослідження є формування технічної документації, роль будівельних матеріалів , особливості текстильних волокон, ниток та матеріалів.
Інформаційною базою дослідження є: постанови кабінету міністрів, інструкції, положення, посібники, підручники, монографії, статті.
Теоретична частина
20.Виробництво природних і штучних будівельних матеріалів
Будівництво є споживачем продукції, яку виробляє гірничодобувна, лісова, деревообробна та хімічна промисловості, а також чорна та кольорова металургія.
Об’єм перевозу будівельних матеріалів складає більше четвертої частини вантажобороту держави.
В загальному об’ємі будівельно-монтажних робіт доля вартості будівельних матеріалів складає 60% вартості будівлі. При цьому доля вартості будівельних матеріалів у будівництві має тенденцію до зростання, оскільки у промисловості будівельних матеріалів безперервно розширюється асортимент і поліпшується якість виробів.
Будівельна індустрія – це індустрія монтажу будівельних виробів і конструкцій, які виготовляються на спеціалізованих підприємствах. Отже будівельна індустрія поділяється на дві стадії: виробництво будівельних матеріалів і виробів і безпосередньо будівництво.
Усі будівельні матеріали поділяються на природні і штучні. При цьому штучні матеріали можуть бути як у вигляді матеріалів (цемент), так і у вигляді конкретних виробів (бетонна балка, цегла, черепиця, шифер, металоконструкція).
Природні органічні матеріали
До природних органічних матеріалів відносять лісоматеріали. Це колоди, бруси, дошки і ін. На півночі це часто єдиний будівельний матеріал.
Використовують переважно хвойні породи дерев: сосна, ялина і піхта. Рідше модрині породи: модрина, дуб, бук, ясен, береза.
М’які модрині породи – вільха, осина, тополя – швидко псуються. Тому їх використовують як допоміжний матеріал, або для тимчасових споруд зі строком використання до трьох років.
Позитивні якості деревинних матеріалів: мала об’ємна вага, добра транспортабельність різними видами транспорту, низька теплопровідність, легкість механічної обробки.
Негативні якості: нерівноміцність, схильність до загнивання, усихання, розтріскування, згорання та руйнування жуками-короїдами.
За стандартом лісові матеріали поділяють на кругляк і пиляний матеріал – бруски та дошки. Дошки поділяються на обрізані, необрізані і горбили.
Природні неорганічні матеріали
Природні неорганічні матеріали називають також нерудною сировиною, тому що їх, як і рудну сировину, добувають із надр землі, але тільки відкритим способом, тобто в кар’єрах.
Нерудна сировина – це глина, пісок, піщаник, вапняк, щебінь, брущатка, камінь, граніт, гравій, туф, мармур, пемза. Сюди також відносять кварцит – пусту породу з рудних кар’єрів і шахт.
Природні неорганічні матеріали при необхідності проходять операцію подрібнення, грохочення та сортування.
Напрямки, в яких використовують ці матеріали: як заповнювачі при виготовленні розчинів і бетонів; як облицювальні матеріали; як матеріали для фундаментів (граніт); як підлоговий матеріал при будівництві доріг.
Керамічні вироби
Сюди належать такі штучні матеріали як цегла, керамічні блоки, черепиця, керамічні каналізаційні труби, унітази, раковини та ін.
Переваги керамічних виробів: висока міцність, морозостійкість, водостійкість, вогнестійкість. І як результат – довговічність. Недолік – неможливість виготовлення деталей великих розмірів.
Розміри звичайної червоної цеглини 250х120х65, полуторної 250х120х88 мм. Маса – 2,75-3 кг.
Виготовляють цеглу за такою схемою: приготування глиняної суміші, формування, сушіння, випалювання. За міцністю цегла поділяється на такі марки: 75,100,125,150,200,250,300.
Цеглу і керамічні блоки використовують для кладки зовнішніх та внутрішніх стін. Для облицювання як зовнішніх, так і внутрішніх стін використовують облицювальну цеглу, керамічні камені та керамічну плитку.
Черепицю використовують для дахових покрить. Керамічні труби – для будівлі каналізаційних мереж. Унітази і раковини – у житловому та промисловому будівництві.
Вогнетривкі матеріали
Вогнетривкі – це керамічні матеріали з особливими якостями, а саме: вони мають високу вогнетривкість. Їх використовують, як футерувальний матеріал при спорудженні металургійних, коксохімічних, цементних, скловарних і термічних печей і інших теплових агрегатів. За вогне-тривкістю ці матеріали поділяють на три групи:
- матеріали, що розраховані на роботу при температурі до 1700ºC. Ці матеріали використовують в основному у чорній металургії;
- матеріли, що розраховані на роботу при температурі 1700-2000ºC (кольорова металургія);
- матеріали, що розраховані на роботу при температурах більше 2000ºC – металургія тугоплавких металів.
Широке застосування набули пористі вогнетривкі матеріали. Вони дають змогу економити теплову енергію, або при тих же енерговитратах – зменшувати товщину стін.
В’яжучі матеріали
В’яжучі матеріали за походженням бувають мінеральними і органічними.
Мінеральні – це порошкові неорганічні речовини, які у суміші з водою утворюють в’язко пластичне тісто, що з часом затвердіє, втрачаючи пластичність.
Мінеральні в’яжучі матеріали в свою чергу поділяють на повітряні і гідравлічні.
Повітряні – це такі, що затвердіють на повітрі. Сюди належить вапно, рідинне скло, глина, силікатний клей, замазки. Гідравлічні затвердіють на повітрі і в воді. Сюди належать цементи, які виготовляють на основі портлайдцементного клінкеру або глиземного клінкеру.
За стандартом випускаються такі марки цементу: 200, 250, 300, 400 , 500, 600 і 800. Чим вище марка цементу, тим міцніший бетон можна виготовити. Після змішування з водою цемент, якщо суміш не перемішувати, через 45 хвилин починає схвачуватись (затвердівати). Повне затвердіння наступає через 12 годин. Після цього цемент продовжує набирати міцність ще 28 днів. При чому міцність зростає при поливанні водою.
Органічні в’яжучі матеріали – це бітуми та бітумні матеріали (бітуми з різними наповнювачами, частіш за все – пісок). Бітум – це побічний продукт при перегонці вугілля і нафти. Використовують бітуми при спорудженні дахів, як захисний шар, що не пропускає вологи. До органічних в’яжучих матеріалів відносять також смоляні та дьогтьові матеріали і мастики.
Бетон, залізобетон і будівельні розчини
Бетон – це штучний кам’яний матеріал, який отримують в результаті формування і твердіння бетонної суміші. Суміш містить у собі мінеральне в’яжуче (цемент, 16%), заповнювач (пісок, щебінь, гравій-75%) і воду (9%). Приготовлену суміш заповнюють у спеціальні форми, де протягом доби вона застигає. Залежно від використаної форми отримують бетонні блоки, балки, колони та інші деталі.
Бетонні вироби мають позитивні якості. Вони міцні, морозостійкі, водонепроникливі і вогнестійкі.
Негативні якості: теплопровідність набагато більша ніж у деревинних матеріалів, а при згинанні та розтягуванні міцність у 5-10 разів менша, ніж при стисканні.
Тому бетонні вироби здебільшого використовують при виготовленні деталей, що працюють на стискання. Для деталей, що працюють на згин або розтягування, використовують залізобетон, тобто бетон, у якому монолітно поєднані бетон і стальна арматура. При виготовленні залізобетонних виробів арматура закладається у форми перед засипанням або під час засипання бетонної суміші. Арматура набагато зміцнює бетонну конструкцію.
Як бетонні, так і залізобетонні вироби виготовляють на заводах залізобетонних виробів (ЗБВ). Продукцією ЗБВ є плити, балки, ферми, стінки, стовпи, і навіть цілі споруди (блок ванна-туалет), які в готовому вигляді привозять на будівельні майданчики і монтують з допомогою зварювання металевих виступів, а потім ущільнюють стики з допомогою розчинів.
Будівельний розчин – це напівфабрикат бетону, що ще не встиг загуснути і затвердіти. Виготовляють розчини на заводах ЗБВ і доставляють на будівельні майданчики у спеціальних бетоновозах. Під час транспортування розчин увесь час перемішується. Використовують розчин для монтажних, укладальних і штукатурних робіт.
Іноді будівельні розчини готують безпосередньо на будівельних майданчиках (у невеликих кількостях), використовуючи для цього електричні бетономішалки.
Силікатні матеріали
До силікатних матеріалів належіть силікатний бетон і силікатна цегла. Силікатну масу виготовляють шляхом перемішування вапна, кварцового піску і води шляхом формування з наступною термічною обробкою в автоклавах при температурі 175-200ºC і тиску 0,8-1,2 МПа.
Силікатний бетон - різновид бетону без цементу. Він дозволяє знизити вартість будови за рахунок відсутності в’яжучого матеріалу.
Застигає силікатний розчин повільніше ніж цементний – протягом місяця, а при зрошуванні може зберігати свої в’яжучі властивості і довше.
Силікатну цеглу виготовляють двома способами: барабанним і силосним.
Силікатна цегла (біла) дешевша керамічної (червоної). Але показники водостійкості і морозостійкості у силікатної цегли нижчі, ніж у керамічної. Окрім того, силікатна цегла менш довговічна, особливо у вологому середовищі.
Азбоцементні матеріали
Азбоцемент – це цемент, зміцнений азбестовим волокном. Він легкий, вогнестійкий, атмосферостійкий, легко формується. Міцність – вища ніж у бетону.
Вироби із азбоцементу: труби, плити, шифер. Виробництво цих виробів дозволяє економити метали. Окрім того вироби з азбоцементу дешевші ніж вироби із металу і більш довговічні. Останнє особливо торкається труб.
Скло і вироби на його основі
Скло виготовляють на скловарних заводах із спеціальних кварцевих пісків. Технологія скловаріння складається з 5-ти стадій: шлакоутворення, склоутворення, просвітлення, виготовлення виробу і вистигання. Продукцією скловарних заводів є: скло віконне та вітринне, склоблоки, склопакети, склопрофіліти, плитки облицювальні, скловолокно, піноскло, труби, хімічний та побутовий посуд.
Позитивні якості скла: прозорість, хімічна стійкість, висока міцність при стисканні, низька теплопровідність.
Останнім часом набули широкої популярності склометалеві конструкції і навіть будівлі, які різко знижують масу будівель, зменшують витрати на фундаменти і поліпшують естетичний вигляд. Особливо це має значення для будівництва в районах з теплим кліматом.
Негативні якості скла: низька міцність при згинанні.
Металеві матеріали і конструкції
Сучасне будівництво широко застосовує у якості матеріалів різні метали. Так біля 20 % чорних металів і 4% кольорових металів використовується при виготовленні залізобетонних конструкцій (арматура) та металевих конструкцій та споруд (металеві мости, лінії електромереж, залізниці та інше). Серед чорних металів найбільше поширення у будівництві набули мало вуглецеві конструкційні сталі, які мають гарну зварюваність. Іноді застосовують також високо вуглецеві сталі.
Особливого значення останнім часом набули кольорові метали при виготовленні житлових та адміністративних будівель, які розташовані в зонах з теплим кліматом. Це так звані скло металеві будівлі, які в 2-3 рази легші за традиційні цегляні та бетонні будівлі і потребують набагато менших витрат на спорудження фундаментів. Серед кольорових металів найчастіше застосовують прокатні профілі з алюмінію, міді, та латуні.
24.Текстильні волокна,нитки і матеріали
До текстильних тoвapiв відносять виготовлені з волокон i ниток тканини, штучне хутро, килими i килимові вироби, неткані i дубльовані матеріали, конопляно-джутові вироби і.т.д.
Текстильними волокнами називають гнучкі міцні речі з малими поперечними розмірами, обмеженої довжини, придатні для виготовлення текстильних виробів. Показниками побудови волокон є товщина, довжина та кручення. Товщина вимірюється в тексах (Т) i характеризується масою волокна, що приходиться на одиницю довжини (1Т=1г/км), тобто, один текс - це довжина одного кілометра нитки вагою один грам. У міжнародній практиці здебільшого прийнятий вимір товщини текстильних волокон i пряжі в тексах, але деякі країни продовжують нумерацію в номерах. Тому icнyє правило переводу з тексів у номер i навпаки. Наприклад, віскозу №75 (нитка для ткацьких верстатів певного кручення або для трикотажних в'язальних машин) переводять в текси за форму лою
т=9000 = 120
75
де Т - товщина нитки в тексах; 9000 - алгоритм розрахунку; 75- товщина нитки в номерному виміpi. Текстильні волокна поділяють на два класи: натуральні i хімічні.
Текстильні волокна класифікують за такими ознаками:
- походження - на натуральні - рослинного походження - бавовна, льон, прядиво, кенаф; тваринного - вовна i натуральний шовк; мінерального - азбест) i хімічні (з природних речовин - штучні; синтетичних - капрон, амід, лавсан, ПВХ, хлорин, нітрон, вініл, поліетиленові, поліпропіленові);
- за складом - на органічні (віскозне, мідно-аміачне, ацетатне) i неорганічні (скляні, металеві);
- властивостями - за довжиною, товщиною, міцністю, подовженню і.т.д.
Загальну схему текстильних волокон показано на мал. 17.
Натуральні текстильні волокна
Рослин ного похо дження
Тварин ного похо дження
Мінеральні
Льон, бавовна, кенаф, джут
Вовна овець, кози, верб люда. Шовк тутового шовкопряду
Азбест, силікатне каміння
Мал.17 а. Натуральні волокна
Текстильні волокна
Штучні
Синтетичні
Віскоза,ацетат,триацетат
Лавсан, капрон,нітрон,хлорин, спандекс та інші
Мал.17 б. Хімічні волокна
Полімерні волокна у світовій торговій практиці мають piзнi назви. Наприклад, поліамідне волокно капрон у США називають нейлоном, у ФРН - перлоном, Японії – амілоном, ніплоном, Польщі - силоном,Італії - лілілоном.
Прядені нитки одержують прядінням волокон обмеженої довжини (з бавовни, льону, вовни тощо) i називають пряжею. Пряжу класифікують за такими ознаками:
• волокнистим складом - на однорідну i змішану;
• способом виготовлення - на однониткову, трощену i кручену;
• способом прядіння - на гребінну, кардну й апаратну;
• обробкою - на сувору, варену (льняну), окислену, вибілену, гладкофарбовану, мерсеризовану, меланжеву, мулінелеву.
У виробництві тканин використовують пухнасту, м'яку, теплозахисну високооб’ємну пряжу. Розрізняють елементарні i комплексні нитки (капрон i лав сан), серед яких виділяють текстуровані(акон, мерон, гофрон, рилон та інші), комбіновані текстуровані (трикон, такон) i профільовані (шелон), а також залежно від ступеня крутки: положистої (до 230 кр/м), середньої - муслін (800-1500 кр/м) i високої крутки - креп (1500-3200 кр/м) та розтяжності. еластомірні типу спандекс (700-800%), еластик (до 400%), високої (100% i більше), підвищеної (до 100%) i звичайної (до 30%).
У пpoцeci ткання за допомогою взаємного переплетення двох систем ниток (основи, що йде уздовж, i утка, розташованого поперек) утворюється тканина.
/
Рис. 18. Взаємне переплетення основи i утка
Структура тканини визначається видом i товщиною формуючих її ниток, характером їх переплетення i щільністю.
Вид нитки (пряж1), її волокнистий склад, товщина, ступінь i напрямок крутки визначають товщину i масу тканин, їхню міцність, твердість, теплозахисні та інші властивост1, а також додають тканинам р1зні ефекти (гладку або шорсткувату поверхню, рубчики тощо)
Щільність тканини встановлюється за кількістю ниток ос нови i утка, що приходяться на 100 мм довжини. Одиниця вим1ру тканин - погонний метр. Ширина тканин залежить від текстильного обладнання, переважно вона становить: від 60 см до 1,6 м.
Переплетення впливає на структуру тканини, її зовнішній вигляд i властивості. Бувають переплетення 4-х видів:
1) прості - полотняне, саржеве й атласне, або сатинове;
2) дрібновізерункові – похідні від простих (репс, рогожка) i комбіновані (крепове та iн);
3) складні - Bopcoві та iн.;
4) крупновизерункові - жаккардні.
Для поліпшення споживчих властивостей тканини піддають спеціальному обробленню (білінню, відварюванню, промиванню, сушці, фарбуванню, оздобленню і т.д.). Тканини поділяють за такими властивостями:
• функціональні - ширина, товщина, маса 1м 2та інші;
• ергономічні - гігроскопічність, проникність, теплозахисні властивості і т.д.;
• естетичні - колірне оформлення, блиск, драпування і т.д.;
• надійність – стійкість до механічних (міцність, подовження і т.д.) фізико-хімічних(стійкість до світла, вологи і т.д.) та інших впливів.
Вci натуральні тканини поділяють на бавовняні, лляні, вовняні i шовкові.
Бавовняні тканини мають високу міцність, володіють гарними гігієнічними властивостями. У торговій практиці виділяють такі групи цих тканин: білизняні, сукняно-сорочечні, кocтюмнo-плaщoвi, підкладкові, матрацно-наволочні, меблево-декоративні.
Білизняні тканини поділяють на три підгрупи: 1) бязеві (бязь i трикотаж); 2) міткалеві! (мадаполам, муслін міткаль, шифон і.т.д.); 3) спеціальні (гринсбон i тік-ластик атласного переплетіння).
Сукняно-сорочечні тканини поділяють на такі підгрупи:
• ситці — м'якого (муслінового), твердого, лощеного i гофрованого оброблення ;
• бязі (для халатів, костюмів,сорочок, суконь i т.д.) i сатини (кардні i гребінні);
• сукняні літні - майя, вольта, вуаль, маркізет, батист;
• демісезонні - сукняні, вовняні, креп, маркізет, плетінка, кашем1р, піке (з подовжніми рубчиками) і.т.д..;
• сорочняні - зимові (фланель, бумазея, байка), комплексні і т.д.
• вopcoвi - розрізаний короткий вельвет-корд, вельвет-рубчик, напівоксамит, оксамит.
Костюмно-плащові тканини випускають з кардної пряжи , що не мнеться, з низьким збіганням, з водотривким обробленням. Залежно від особливостей оброблення i призначення їх поділяють на гладко фарбовані, спеціальні, меланжево-строкато-тканні i зимові.
До гладкофарбованих (однотонних) тканин відносять д1агональ, молескін, репс, рогожку, саржу плащову.
Спеціальні тканини (трико i діагональ) використовують для пошиття спецодягу.
До меланжево-строкатотканих відносять тканини з меланжевої пряжі i пофарбовані саржевого переплетення, а також тканини зi змішаної пряжі (трико) з різними рисунками.
Джинсові тканини виробляють саржевим переплетенням з кардної пряжі, фарбованої в ocнові i cyвopoї в утку.
Зимовими називають важкі тканини 3i щільним ворсом (сукно, вельвет i замша).
До підкладкових тканин відносять коленкор, саржу рукавну, кишенькову тканину, тик-ластик, а до матрацно-наволочних - тик наволочний, тик матрацний і т.д.
Меблево-декоративні тканини підрозділяють на меблеві драпірувальні, портьєрні, декоративні, чохольні i для фіранок (гобелен, репс, плюш із суцільним ворсом і.т.д.).
3 бавовняних тканин виготовляють штучні вироби - хустки головні (набивні, гладко фарбовані, строкато ткані, вишиті з тублюванням i без, з бахромою або осипкою) і носовички (з макалю, шифону, батисту; набивні i строкато ткані, з підру блюванням i без; чоловічі, жiнoчi i дитячі); рушники (вафельні i мaxpoвi; вибілені і строкаті ткані, з бахромою i підрублені); ковдри (байкові, зимові i літні; з різним обробленням; для дорослих, підлітків i Дітей); покривала i простирадла.
Лляні тканини характеризуються великою міцністю, ма лою розтяжністю; добре вбирають i віддають вологу, легко i добре перуться. За прейскурантом асортимент лляних тканин поділяють на 16 груп, а на споживчому ринку за призначенням їx класифікують на групи: білизняні, костюмно-сукняні; меблево-декоративні; матрацно-чохольчані; штучні вироби.
Вовняні (шерстяні) тканини виробляють з чистої вовни або з її суміші з іншими волокнами. Класифікують за ознаками:
• за видом пряжі i способом виробництва - на камвольні, тонкосуконні i грубосуконні;
• за призначенням - на сукняні; костюмні гладко фарбовані (бостон, костюмні крепи, шевйоти, діагоналі, креп), строкато тканн1 i фасонні (трико, комбіновані, ламана саржа i т.д.); пальтові (габардин для літніх пальто i тка нини для жіночих зимових пальто); плащові; сукна; драпи; Bopcoвi тканини; ковдри i спеціальні тканини.
Тонкосуконні тканини виробляються з чистововняної i напівшерстяної апаратної одиночної пряжі, що складеться з тонкої, нaпiвтонкої i напівгрубої шерсті.
Шовкові тканини виробляють з натурального шовку, ко ротких (штапельних) хімічних волокон, комплексних штучних i синтетичних ниток. Як добавки в шовкові тканини використовують бавовняні i шерстяні (вовняні) волокна.
Неткані текстильні матеріали значно продуктивніші (від 10-12 до 50-70 разів) від традиційних cпoco6iв одержання на ткацькому верстаті, тому що їх виробіток становить 70-400 м/год, вихідною сировиною є безпосередньо волокна. Технологія виготовлення нетканих полотен складеться з таких операцій: підготовка волокнистого матеріалу (очищення i розпушення); утворення настилу (формування полотна чотирма способами: механічним, аеродинамічним, електростатичним i гідравлічним); скріплення настилу.
Класифікація нетканих текстильних матеріалів:
• за волокнистим складом — бавовняні, напівшерстяні, шовкові і лляні;
• за призначенням - побутові, обтиральні, тарні, пакувальні, матеріали для взуття, основа для штучної шкіри, прокладочні, фільтрувальні i меблеві
Побутові, у свою чергу, поділяють на матеріали для виго товлення одягу i виробів домашнього побуту ( рушники, простирадла, ковдри, покриття для стін, меблево-декоративні, тентові полотна);
• за способом виробництва - скріплені механічним спо собом: прошивним, голкопробивним, валяльним; клейовим чи комбінованим способом;
• за структурою полотна - волокна, спрямовані в один бік; з перехресними волокнами; з хаотичним розміщенням волокон; з комбінованим розміщенням волокон;
• за типом основи – полотно-прошивані нитко-прошивані i тканино-прошивні полотна;
• за обробкою - гладкокрашені (однотонні), набивні, меланжеві, з начосом;
• за характером поверхні - різні, візерункові, рельєфні, войлокоподібні , моxеpoвi, вopcoвi.
Неткані полотна випускаються переважно шириною 142-160 см (від 70 до 184 см) i відносною щільністю від 100 до 700 г/м
Штучним хутром (ШХ) називається текстильний виріб, що імітує натуральне хутро. Штучне хутро за аналогію з натуральним складеться з ґрунтової основи i ворсового покриву, для створення якого використовують xiмічні різнозбігаючі волокна, щоб сформувати пух i ость у ворсовому покриві Для одержання блиску до складу ворсу вводять профільовані синтетичн1 волокна.
Основними факторами, що формують споживчі властивості штучного хутра, е волокнистий склад i спосіб виробни цтва. Штучні хутра одержують трикотажним, тканим, клейо вим i нетканим способами.
Трикотажне хутро одержують двома способами: шляхом ув'язування в ґрунтове трикотажне полотно волокон з чесальної стрічки (на круглов'язальних машинах) i на базі плюшевих трикотажних переплетінь, у яких одна 13 систем ниток утворює подовжені провисаючі пeтлі. Оброблення хутра включає прасування ворсу, стрижку в декілька етапів (попередню, пром1жну i заключну), вичісування слабко закріплених волокон, просочення ґрунту трикотажного полотна з вивороту плівкоутворювальним препаратом. Трикотажний споci6 виробництва ШХ дає змогу формувати р1зноманітні імітації - цигейку, песець і.т.д.
3. Особливості оформлення комплектів документів на процеси розкрою
Техні́чна документа́ція — сукупність документів, необхідних і достатніх для безпосереднього використання на усіх стадіях життєвого циклу продукції.
Технологічна підготовка виробництва здійснюється шляхом розробки документів, які мають назву технологічні. За нею виготовляються вироби в цехах основного виробництва, інструмент та інше технологічне оснащення в цехах допоміжного виробництва, а також здійснюється оперативне управління виробничими процесами.
Комплектність документів на процеси розкрою матеріалів залежить від виду розроблюваних процесів з їх організації, від застосовуваних способів розкрою матеріалів і встановлюється розробником документів відповідно до вимог ГОСТ 3.1119-83 при розробці одиничних технологічних процесів (ЄТП) і ГОСТ 3.1121-84 при розробці типових (групових ) технологічних процесів (ТТП, ГТП).
У комплектах документів на процеси розкрою матеріалів основними документами, застосовуваними для опису операцій, є форми МК, встановлені ГОСТ 3.1118-82.
Форми МК можуть виконувати функції таких документів:
- Карти технологічного процесу (КТП) - при розробці одиничних технологічних процесів;
- Карти типового технологічного процесу (КТТП) - при розробці типових (групових) технологічних процесів;
- Операційної карти (ОК) - при описі операцій ЄТП;
- Карти типової операції - при описі операцій у ТТП (ГТП);
- Карти технологічної інформації - при розробці КТВ для вказівки змінної інформації про заготівлю або деталі.
З метою відображення дійсного призначення форми МК в графі 28 блоку Б6 основного напису за ГОСТ 3.1103-82 на першому аркуші слід через дріб проставити умовне позначення того документа, функції якого він виконує, наприклад:
при виконанні функції КТТП - МК / КТТП;
«« «КТП-МК/КТП;
«« «ОК-МК/ОК;
«« «КТО-МК/КТО;
«« «КТІ-МК/КТІ.
Залежно від ступеня деталізації опису процесів слід застосовувати маршрутне, маршрутно-операційний та операційне опис процесів розкрою матеріалів.
При маршрутному описі всі операції процесів розкрою матеріалів слід описувати в технологічній послідовності, коротко, без вказівки переходів.
У цьому випадку графічне зображення ескізу розкрою матеріалу допускається виконувати на нижній зоні поля форми МК або на карті ескізу.
Маршрутно-операційний опис процесів розкрою матеріалів застосовують у разі опису окремих операцій коротко, без вказівки переходів (наприклад в МК), і опису інших операцій процесу в операційному описі.
Операційне опис процесів розкрою матеріалів застосовують у разі опису всіх операцій процесу із зазначенням переходів і технологічних режимів.
В якості ОК слід застосовувати форми МК за ГОСТ 3.1118-82.
В умовах застосування форми МК / КТТП опис операцій слід виконувати в технологічній послідовності із зазначенням загальних даних, характерних для заготовок або деталей, що мають різні позначення.
В умовах застосування форми МК / КТП опис операцій необхідно виконувати в технологічній послідовності із зазначенням всіх необхідних даних для розкрою матеріалу на деталь одного позначення.
В умовах застосування форми МК / КТІ в документі слід вказувати тільки змінну інформацію, характерну для розкрою матеріалу на деталь певного позначення.
Для документів, що розробляються без застосування засобів автоматизації і не підлягають мікрофільмуванню, при друкарському виданні бланків допускається застосовувати двосторонню друк з нанесенням на першому аркуші форми МК, а на зворотному боці - відповідної форми КТВ.
При розробці типових (групових) процесів відповідні форми КТВ застосовують замість відомостей деталей (заготовок) до типових (груповим) технологічним процесам (операціям) - ВТП. У даному випадку формі КТВ слід присвоювати умовне позначення КТВ / ВТП.
Типові процеси розкрою матеріалів можуть бути розроблені з застосуванням КТТП і ВТП, встановленими ГОСТ 3.1121-84.
При описі процесів розкрою кольорових металів до складу процесів слід включати операції по збору і здачі технологічних відходів.
Для прикладу розглянемо технологічний процес розкрою деревних матеріалів
Розкрій є одним з перших етапів технологічного процесу на підприємствах що виготовляють вироби з деревини. Від того, як організовано порядок виконання операцій, який інструмент та обладнання вибрано для розкрою, великою мірою буде залежати подальша організація технологічного процесу, а відповідно, й собівартість виробів.
Серед великої різноманітності матеріалів, які використовують на підприємствах з виготовлення виробів з деревини, розкрою можуть підлягати:
- пиломатеріали ;
- плитні матеріали ;
- листові матеріали ;
- тканина ;
- поролон ;
- шліфувальна шкурка ;
- скло .
Для різних підприємств кількість матеріалу, який підлягає розкрою, для різних типів матеріалів змінюється. Залежно від об’єму розкрою та виду матеріалу, який розкроюють, змінюється як технологія його проведення, так і необхідне обладнання.
Практичні завдання
Варіант № 21
Розрахунок матеріального балансу технологічних процесів
Дано: загальна початкова маса використаних матеріалів і сировини 4500 кг. ,в ній сухого вапняку, мергелю та вугілля відповідно 20%, 25%, 4%.
Вологість мінеральної сировини 24%, вологість повітря 59%. Маса використаного повітря невідома. В першому процесі отримано 1100 кг, 60%, в другому 1200 кг та 65% кисню.
1)Визначаємо всі вхідні початкові матеріали: в процесі переробки використовують вапняк, мергель, вугілля, повітря, які вміщують вологу (необхідно враховувати наявність вологи і показати її окремо).
2)Визначаємо маси вапняку, мергелю та вугілля, в сухому стані за відносною кількістю від початкової маси всієї сировини:
М вапн. = = = 900 кг.
М марг. == =1125кг.
М вуг. = == 180 кг.
3)Визначаємо загальну масу мінеральної сировини в сухому стані:
900кг + 1125кг + 180кг = 2205 кг.
4)Розраховуємо загальну масу мінеральної сировини з водою:
== 2940кг.
5)Розраховуємо масу води, яка знаходиться в мінеральній сировині:
2940 кг. – 2205кг. = 735 кг.
6)Визначаємо із умов балансу кількість повітря, що використовується в процесі випалювання клінкеру:
4500 – 2940 =1560 кг.
7)Розраховуємо кількість вологи в повітрі за його вологістю:
= 920,4кг.
8)Визначаємо кількість сухого повітря:
1560 – 920,4 = 639,6 кг.
9)Визначаємо загальну кількість вологи (води) що була в матеріалах:
735 + 920,4 = 1655,4 кг.
10)Перевіряємо баланс вхідних матеріалів у твердій, рідкій та газовій фазах (вапняк, мергель, вугілля, вода, повітря):
900 + 1125 + 180 + 1655,4 + 639,6 = 4500 кг.
11)Визначаємо кількість одержаного кисню в першому та другому процесах:
1 ТП: = 2700 кг.
2 ТП: = 2925 кг.
12)Розраховуємо загальну масу одержаної продукції в першому та другому етапах:
1 ТП: 1100 + 2700 = 3800 кг.
2 ТП: 1200 + 2925 = 4125 кг.
13)Розраховуємо кількість виробничих втрат матеріалів в першому та другому технологічних процесах:
1 ТП: 4500 – 3800 = 700 кг.
2 ТП: 4500 – 4125 = 375 кг.
14)За результатами розрахунків складаємо таблиці матеріального балансу для першого та другого технологічних процесів, розраховуємо в таблицях кількість матеріалів у відносних одиницях (відсотках):
Матеріальний баланс 1 ТП
Сировина і матеріали
Продукція та втрати
Назва
Маса, кг.
%
Назва
Маса, кг.
%
Вапняк сухий
900,0
20,0
Клінкер
1100,0
24,4
Мергель сухий
1125,0
25,0
Кисень
2700,0
60,0
Вугілля сухе
180,0
4,0
Втрати
700,0
15,6
Повітря сухе
639,6
14,2
Вода
1655,4
36,8
Всього
4500,0
100
Всього
4500,0
100
Матеріальний баланс 2 ТП
Сировина і матеріали
Продукція та втрати
Назва
Маса, кг.
%
Назва
Маса, кг.
%
Вапняк сухий
900,0
20,0
Клінкер
1200,0
26,6
Мергель сухий
1125,0
25,0
Кисень
2925,0
65,0
Вугілля сухе
180,0
4,0
Втрати
375,0
8,4
Повітря сухе
639,6
14,2
Вода
1655,4
36,8
Всього
4500,0
100
Всього
4500,0
100
15)Визначаємо витрати мінеральної сировини на одиницю основної продукції:
1 ТП:= 2,0 кг/кг.
2 ТП:= 1,83 кг/кг.
16)Аналізуємо результати розрахунків за кількістю відходів та питомою витратою мінеральних ресурсів визначаємо більш раціональний технологічний процес: за витратами – перший, за матеріалоємністю та виходом основної продукції – другий.
Економічна ефективність технологічних процесів
Задача 2
Дано: Річна програма машинобудівного підприємства (задана партія продукції) складає 115 шт. ; маса одної деталі 4 кг.; вартість одного кілограму матеріалів 1,1 грн.; коефіцієнт використання матеріалу в ТП1 складає 0,63 в другому – 0,73; заробітна плата накладчиків в першому ТП 8100 грн., в другому 5100 грн.; вартість спеціальної технологічної оснастки відповідно 9200 грн. та 4200 грн.; норма штучного часу технологічних операцій в ТП1 – 51 год. в ТП2 – 46 год.; кількість технологічних операцій в ТП1 – 10 штук, в ТП2 – 8 штук;
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора