Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Конспект лекцій
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Фінанси II
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Тема 1. СОЦІАЛЬНІ ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ
1.1.Сутність, мета створення, значення державних цільових фондів
1.2. Групи та форми позабюджетних фондів
1.3. Характеристика Фонду соціального захисту інвалідів та Державного фонду навколишнього природного середовища
1.4.Характеристика Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування
Державні цільові фонди – це відокремлена, в складі бюджету чи позабюджетом, частина фінансових ресурсів, яка формується у відповідності із чинним законодавством, за рахунок доходів цільового призначення або в порядку відрахувань від конкретних видів доходів та використоввуються на фінансування тих витрат, які початково булт визначені в якості цілі створення відповідного фонду.
Причиною та необхідністю створення позабюджетних фондів виступає те, що в державі можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і тому повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення.
Метою створення таких фондів є забезпечення фінансування конкретних програм, які виконуються державними органами управління. До них належать:
- програми соціального розвитку (пенсійне обслуговування, соціальне страхування, виплата компенсацій та надання пільг тощо);
- створення відповідних умов праці (охорона праці, захист інвалідіа і ін);
- стабілізація грошово-кредитної системи (гарантування вкладів, захист інвесторів, стабілізація підприємства тощо)
- програми структурної перебудови економіки ( інноваційна діяльність, конверсія);
- сприяння раціональному використанню природних ресурсів (охорона навколишнього середовища) та інші.
Державні фонди цільового призначення поділяються на 2 групи:
1- постійні, для вирішення окремо виділених функцій держави;
2- тимчасові, які формуються для прискореного вирішення актуальних проблем і після чого вони закриваються.
У практиці виділяють дві форми державних цільових фондів:
1. соціальні, які призначені для вирішення завдань соціального характеру
2. економічні, як мають виключно економічну спрямованість.
Фонд соціального захисту інвалідів. Метою його створення було фінансування програм соціального захисту інвалідів, створення умов для їх працевлаштування, соціально-трудової і професійного реабілітації.
Основними завданнями фонду є:
- фінансування загальнодержавних програм та заходів із захисту інвалідів;
- фінансування медичної, соціально-трудової реабілітації інвалідів і залучення їх до суспільно-корисної праці;
- контроль за додержанням нормативів працевлаштування інвалідів та надання для них робочих місць і інше.
Відповідно до Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року, місцеві ради разом із підприємствами на основі пропозиуій органів Міністерства праці і соціальної політики щороку визначають нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів не належить до обов»язкових зборів і платежів та сплачуються як фінансові санкції за невиконання нормативів створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тому, сума цих відрахувань не включається до складу валових видатків платника податків і сплачується за рахунок джерел підприємства.
Державний фонд охорони навколишнього природного середовища.
З метою цільового фінансування природних і ресурсозберігаючих заходів, а також для зменшення впливу забруднення навколишнього середовища на здоров’я та життя населення у 1991 році відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» було створено даний фонд, який діє на державному та регіональному рівнях.
Джерелами фонду є:
- збур за забруднення навколишнього природного середовища;
- штрафні санкції за порушення норм і правил охорони навколишнього середовища;
- добровільні внески юридичних і фізичних осіб та інші кошти, визначеня Законом.
Напрями використання коштів фонду:
- фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів;
- забезпечення екологічної безпеки.
Нормативи збору встановлюєКМУ як фіксовані суми в гривнях за одиницю основних забруднюваних речовин та розміщення відходів. За видами засобів пересування джерелами забруднення нормативи збору встановлюються залежно від виду пального та транспорту.
Пенсійний фонд України.
Пенсійний фонд України (ПФ) є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується КМУ. Це самостійна фінансово-кредитна установа, кошти якої не включаються до складу Державного бюджету.
Головним завданням ПФ є:
- забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсій військовосліжбовцям і працівниккам органів внутрішніх справ і ішні витрати, визначені чинним законодавством;
- збирання і акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення і виплати допомоги;
- розширене відтворення коштів фонду на основі принципів самофінансування;
- організація міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення тощо.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та після здійснення пенсійної реформи 2010 року, в Україні пенсійна система складається із 3-х рівнів: солідарна система, накопичувальна система та система недержавного пенсійного страхування.
Доходи ПФ поділяються на основні та додаткові джерела. До основних доходів належать збори на обов’язкове державне пенсійне страхування, кошти державного та місцевих бюджетів, страхові внески громадян і ін. Додатковими джерелами є: добровільні внески юридичних та фізичних осіб і сума фінансових санкцій, стягнених за порушення порядку сплати зборів на обов»язкове пенс.страхування. Розміри внесків до ПФ затвкрджуються законодавчими актами ВРУ.
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Призначений для управління загальнообов’язкового державного соціального страхування в зв’язку з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, фінансуванням матеіального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені законодавчими актами щодо функціонуваеея фоду.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань
Цей фонд був створений відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві, які спричинили втрату працездатності.
Основними завданнями фонду є:
- здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів;
- запобігання професійних захворювань, нещасним випадкам на виробництві і ін.випадкам загрози здоров»ю застрахованих, викликані умовами праці;
- відновлення здоров’я та працездатності потерпіли на виробництві від нещасних випадків тощо.
Джерелами фонду є внески юридичних осіб, що визначені класом професійного ризику виробництва; суми штрафних санкцій з підприємств, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці і ін.
Кошти фонду витрачаються на виплату допомог за тимчасовою непрацездатністю, пенсію за інвалідністю тощо ; на організацію робочих місць для інвалідів, на забезпечення фінансових заходів національною, регіональною, галузевою програмою покращення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища.
Фонд загальнообов»язкового державного соціального страхування на
випадок безробіття є правонаступником державного фонду сприяння зайнятості населення, що був ліквідований. Фонд створений для фінансування програм зайнятості населення, управління страхуваням на випадок тимчасової незайнятості, акумуляція страхових внесків, контролю за використанням коштів для надання соціальної допомоги.
Основні завдання фонду:
- професійна орієнтація населення;
- навчання звільнених та безробітних;
- сприяння працевлаштуванню, надання безвідсоткової позики безробітним для здійснення підприємницької діяльності;
- організація додаткових робочих місць тощо.
Кошти фонду використовуються на виплату матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.
Тема 2. ФІНАНСИ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
2.1.Сутність, функції фінансів підприємств
2.2.Організаційно-правові форми функціонування фінансів підприємств
2.3.Методи організації і функціонування фінансів підприємств
2.4.Фінансові ресурси підприємства, джерела їх формування
2.5.Доходи та видатки підприємства, їх класифікація
Фінанси підприємств – це грошові відносини, за допомогою яких здійснюється виробничо-господарська діяльність зі створення, залучення, розподілу і використання доходів і грошових фондів суб’єктів господарювання у процесі їх суспільного відтворення.
Основне завдання фінансів підприємства – забезпечити ефективне і раціональне розміщення та використання грошових засобів для його стійкого розвитку. Стан фінансів підприємств в умовах ринкової економіки є предметом інтересу зі сторони не лише самого підприємства, але і його постачальників, покупців, акціонерів, податкових органів та держави в цілому. Тому фінанси підприємств є основою фінансової системи держави, кровоносною системою економічної бази країни.
У процесі відтворення фінанси підприємств проявляються та виражають свою сутність, свою внутрішню властивість через свої функції:
- формування фінансових ресурсів в процесі виробничо-господарської діяльності;
- розподіл, використання та регулювання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання свої фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками та господарюючими суб’єктами;
- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів в процесі відтворення.
Організація і функціонування фінансів підприємств грунтується на таких принципах:
- економічна ефективність – створення і функціонування підприємства неминуче призводить до затрат, тому функціонування підприємства повинно бути економічно доцільним в тому, щоб прямі витрати були б компенсовані прямими і непрямими доходвми.
- фінансова відповідальність – при банкрутстві підприємства держава не несе відповідальності за його зобов’язаннями;
- господарська і фінансова незалежність.
Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування і використання фінансових ресурсів, контрольт за їх оборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинним законодавством. Організація і функціонування фінансів підприємств грунтується на таких методах:
комерційний розрахунок
неприбуткова діяльність
кошторисне фінансування
Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом, який націлює пiдприємство на пошук достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціональне їх розміщення. Сутність його полягає в отриманні максимального прибутку при мінімальних витратах на виробництво.
Комерційний розрахунок базується на таких принципах:
- повна господарська і юридична відокремленість;
- самоокупність;
- прибутковість;
- самофінансування;
- фінансова відповідальність.
Другим методом є неприбуткова діяльність, який базується на таких же принципах, що й комерційний розрахунок, проте не передбачає принципу прибутковості. Головна мета неприбутковових підприємств, організацій, установ- забезпечення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. На цьому методі здійснюють свою діяльність установи соціальної сфери та підприємства муніципального господарства.
Третій метод – кошторисне фінансування, яке полягає у забезпечення витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Установи, які фінансуються з бюджету називаються бюджетними. На такому фінансуванні перебувають підприємства, установи, організації соціального призначення.
Кошторисне фінансування здійснюється такими принци пами:
- плановість;
- цільовість виділення коштів;
- виділення коштів залежить від фактичних показників діяльності суб’єкта;
- підзвітність.
Найбільш адекватніше фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється за допомогою показників ліквідності і платоспроможності. Ліквідність будь-якого активу – це його здатність трансформуватися в грошові кошти. Ступінь ліквідності визначається тривалістю періоду торансформації. Ліквідними є ті активи, які можуть бути використані для погашення боргових зобов’язань і які можна швидко реалізувати. Такими активами є гроші, дорогоцінні метали, короткострокові цінні папери тощо.
Ліквідність підприємства – перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов’язаннями. Ліквідність балансі підприємства – міра покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов’язань.
Платоспроможність означає наявність в підприємства такого обсягу грошових коштів, які б були достатніми для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення.
Платоспроможність – здатність підприємства вчасно і в повній мірі виконувати свої платіжні зобов’язання, які грунтуються на торговельних, кредитних, ін.операціях грошового характеру. Платоспроможність визначається за допомогою спеціальної системи коефіцієнтів , що враховують реальні і потенціальні фінансові ресурси підприємства, співвідношення між його платежами та поточними грошовими надходженнями.
Важливим показником фінансового стану підприємства є його фінансова стійкість, яка оцінюється з позиції структури джерел доходів та витрат, пов’язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел. Відповідно виділяють дві групи показників, які умовно називаються коефіцієнтами капіталізації і коефіцієнтами покриття.
Співвідношення прибутку з поточними витратами характеризує рентабельність. Рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції, робіт чи послуг.
Виділяють 4 групи рентабельності:
1 – рентабільність інвестицій;
2 – рентабільність продукуції;
3 – рентабельність підприємства;
4 – рентабельність галузі.
Фінансові ресурси підприємства – це сума коштів спрямованих в основні і оборотні засоби підприємства. Це сукупність грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні підприємства. Джерела фінансових ресурсів підприємства представлені в пасиві балансу підприємства. Їх можна поділити на 2 великі групи – власні і залучені. В цілому фонди підприємства класифікуються на виробничі та невиробничі фонди. Виробничі фонди – це матеріальні або грошові засоби, які є в розпорядженні підприємства з метою забезпечення функціонування процесу виробництва та обігу. Виробничі фонди поділяються на основні та оборотні фонди. Процес безперервного поновлення основних виробничих фондів називається відтворенням основних фондів. Є просте і розширене відтворення основних фондів. Процес перенесення основних фондів на вироблену продукцію називається амортизацією. Амортизаційні відрахування нагромаджуються в амортизаційному фонді, який є в повному розпорядженні підприємства і є джерелом простого і розширеного відтворення основних фондів.
Оборотний капітал (оборотні активи, мобільні активи, поточні активи, оборотні кошти, фонди) – це активи підприємства,які регулярно відновлюються з метою забезпечення його поточної діяльності. Це та частина фінансових ресурсів, яка постійно пербуває в обігу. Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу – грошову, виробничу, товарну. Елементами оборотних фондів є виробничі запаси, незавершене виробництво, видатки майбутніх періодів.
Дохід підприємства – це збільшення економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменшенння зобов»зань, які призводять до зростання власного капіталу. Формування грошовихь доходів підприємства є характеристика сутності кожного виду доходів визначена на основі форми №2 «Звіт про фінансові результати діяльності підприємства». Витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов»язань, які прихводять до зменшення власного капіталу.
Прибуток – це частина додаткової вартості виробленої, реалізованої,готової до розподілу. Прибуток є важливим показником, який характеризує фінансові результати діяльності підприємства. Його зростання означає збільшення потенційних можливостей підприємства, підвищення ступеня його ділової активності.
Тема 3. ФІНАНСИ НЕВИРОБНИЧИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА
ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
3.1.Сутність та специфіка фінансів невиробничої сфери
3.2.Фінанси професійних спілок
3.3.Фінанси політичних партій і громадських організацій
3.4.Фінанси благодійних фондів
Сферу матеріального виробництва характеризує сукупність галузей, в яких кінцевий результат праці виступає у формі матеріального блага. Під невиробничою сферою розуміють сукупність галузей і видів діяльності, які не беруть участі у створенні матеріальних благ, діяльність яких направлена безпосередньо на людину або на зміну соціальних умов, в яких вона існує і опосередковується економічними відносинами з наданні різного роду послуг по задоволенні загальнодержавних і особистих потреб.
Фінанси неворбничої сфери – це сукупнцість грошових відносин, які опосередковують рух фондів фінансових ресурсів, що утворюються в процесі перерозподілу створеного національного доходу з метою створення матеріальних благ і послуг.
Особливостями фінансів невиробничої сфери є:
1.фінансові відносини супроводжують рух фондів фінансових ресурсів, які створюються в процесі перерозподілу НД;
2.джерелом покриття затрат у невиробничій сфері являється НД, створений при матеріальному виробництві;
3.фінансові відносини в основному виникають між державою та установами невиробничої сфери.
Професійні спілки – це масові громадські організації,які об’єднують працюючих, пов’язані загальними інтересами по роду їх діяльності на виробництві, в сфері обслуговування, культурі. Організація фінансів профспілок характеризується основними рисами і особливостями, які характерні громадським організаціям. Для проведення своєї діяльності профспілки мають матеріально-фінансову базу, в їх розпорядженні є санаторії, пансіонати, культурно- просвітницькі установи, будинки відпочину, доброчинні фонди тощо. Профспілки мають повну фінансову самостійність і не несуть перед бюджетом ніяких фінансових зобов’язань по своїй основній роботі. Кошти, що надходять профспілкам витрачаються відповідно до кошторису. Власними коштами профспілок є членські внески, доходи від діяльності господарських організацій, доходи від платних заходів. Фінанси профспілок організовуються із врахуванням вертикальної системи їх управління . Доходи профспілок розподіляються між вищестоящими і нижчестоящими організаціями. Головними напрямами використання коштів профспілок є:
- культурно-виховна робота, часткова оплата путівок у санаторії, будинки відпочинку;
- фізична культура і спорт;
- матеріальна допомога членам профспілок;
- адміністративно-господарські та організаційні витрати.
Політичні партії і громадські рухи являються різновидностями громадських організацій , основою яких виступають ідеологічні принципи та громадські ідеї. Фінансова система цих організацій є одинаковою, хоча має певні відмінності. Основним джерелом існування будь-якої політичної партії є членські внески, які можуть не покривати всі їх витрати. Для громадських рухів більш характерні вклади і добровільні пожертвування підприємців, окремих громадян. Громадські рухи та політичні партії мають в своїй власності майно і кошти, які потрібно для проведення їх статутної діяльності. Склад і структура витрат партій залежить від обсягів їх діяльності. Громадські рухи та політичні партії – це некомерційні організації і тому вони не сплачують податок на прибуток, і держава не втручається в їх діяльність.
Благодійні фонди – особлива форма організацій фінансових відносин, яка характеризується виключно добровільним характером поступлень грошових засобів для створення фондів і використання їх на благочинні цілі. Ці фонди проводять свою діяльність на основі статуту, в якому визначено мета і основні принципи його функціонування, джерела поступлень грошових коштів. Головне спрямування доброчинної діяльності – це матеріальна і фінансова допомога, а також різні послуги особам, які потребують соціальної допомоги та захисту і інвалідам, дітям, багатодітним і малозабезпеченим сім»ям тощо.
Тема 4. СТРАХУВАННЯ. СТРАХОВИЙ РИНОК
4.1.Сутність, функції, характерні ознаки страхування
4.2.Елементи страхової діяльності
4.3.Форми і види страхування
4.4.Джерела доходів та структура витрат страхової компанії
4.5.Страховий ринок і його розвиток в Україні
Страхування – це сукупність перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування страхового фонду, його використання для відшкодування збитків, заподіяних при непередбачуваних обставинах.
Страхування є гарантом компенсації збитків, заподіяних майновим інтересам суб’єкта. Страхування є стабільним джерелом інвестиційних ресурсів держави. Вкладаючи кошти страхових резервів в пріоритетні галузі, держава спроможна вирішувати економічні завдання. Страхування має стратегічне значення у розвитку національної економіки.
Сутність страхування проявляється через його функції:
- ризикова;
- попереджувальна;
- акумулятивна;
- контрольна.
Практика страхування виділяє певні елементи системи страхування. До них відносять: страховик, страхувальник, страховий тариф, страховий внесок, страховий ризик, страховий фонд, страховий випадок і інші.
У світовій практиці виділяють різні класифікації системи страхування, які визначаються ознаками, що закладені в їх основі. Найважливіша клачифікацій ознака в страхуванні – це форма проведення страхування. Їх виділяють дві – обов’язкова і добровільна.
Видами страхової діяльності є:
1 – майнове страхування;
2 – соціальне страхування;
3 – особисте страхування;
4 – страхування відповідальності;
5 – страхування фінансових ризиків.
Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де виробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх витрати, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов»язані з компенсацією збитків за укладеними страховими договорами.
У структурі основних джерел грошових коштів страхових компаній виділяють 2 основні частини – власний та залучений капітал.Основними джерелами власного капіталу страховика є внески засновників, відрахування з прибутку від страхової діяльності та доходи від інвестиційної діяльності.
Основними джерелами залучених коштів страховика є страхові резерви, сформовані за рахунок страхових внесків, кредиторська заборгованість по операціях страхування і перестрахування та безпосередньо не пов’язаних із страховою діяльністю.
Доходи страховика можна поділити на три великі групи:
1 – доходи від страхової діяльності (основної);
2 – доходи від інвестиційної і фінансової діяльності;
3 – інші доходи, які не належать ні до страхових ні до інвестиційних доходів, але часом з’являються в страховика в процесі його звичайної господарської діяльності і надзвичайних подій. Це може бути дохід від реалізації основних фондів страховика, його майнових цінностей чи інших активів тощо.
Витрати, так само як і доходи страховика поділяються на такі групи:
1 – виплата страхових сум та страхових відшкодувань;
2 – витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;
3 – витрати на утримання страхової компанії.
Для характеристики фінансової діяльності страховика використовуються, крім прибутку, абсолютні і відносні показники. До абсолютних показників відносяться:
- показник ділової активності;
- кількість освоєних видів страхування;
- кількість укладених договорів страхування;
- сумарні страхова сума;
- обсяг страхових премій;
- сумарні виплати;
- обсяг доходів і витрат тощо.
До відносних показників що характеризують фінансову діяльність страховика належать:
- рентабельність;
- рівень виплат по видах страхування;
- рівень витрат.
Фінансова стійкість страхової компанії означає здатність виконувати всі свої зобов’язання всім майном, що знаходиться на балансі компанії. Найважливішим показником фінансової стійкості страховика, її надійності є платоспроможність, тобто здатність виконувати свої зобов»язання в будь-який момент часу.
Тема 5. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ
5.1.Сутність та соціально-економічний зміст фінансів домогосподарств
5.2.Функції фінансів домогосподарств
5.3.Джерела і структура фінансових ресурсів домогосподарства
5.4.Витрати домогосподарства
5.5.Заощадження домогосподарств, їх місце і форми
Відповідно до Закону України «Про всеукраїнський перепис населення», домогосподарство визначається сукупністю осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають свої кошти.
Фінанси домогосподарства – це сукупність грошових відносин з приводу формування, розподілу та використання цільових фондів грошових коштів, у які вступає домогосподарство та його окремі учасники в процесі своєї соціально-економічної діяльності.
Соціально-економічна сутність фінансів домогосподарств проявляється через їх функції. Це:
- розподільча;
- інвестиційна;
- регулююча;
- контрольна.
Фінанси домогосподарств являються однією із ланок фінансової системи, кожна з яких певним чином впливає на процес суспільного відтворення. Специфіка фінансів домогосподарств визначена тим, що ця сфера фінансових відносин мінімально регламентована державою.
Домогосподарство розпочинає свою господарську діяльність шляхом певного накопичення коштів спочатку активами, які в основному переходять до ньогов спадок, а іноді як дарування.
Основним джерелом фінансових ресурсів домогосподарства є сукупний грошовий дохід. Грошові доходи класифікуються за джерелами їх надходжень:
- оплата праці;
- соціальні транферти;
- доходи від індивідуальної трудової, підприємницької діяльності;
- доходи, одержані у вигляді %%, девідендів ін.доходів;
- випадкові доходи ( дарування, спадкоємство майна, виграші в лотерею тощо).
До соціальний странсфертів відносять різного роду пенсії, матеріальні допомоги іх фондів соціального страхування тощо.
В залежності від функціонального призначення витрати домогосподарства поділяються на:
- обов»язкові платежі (податки, комунальні платежі, страхові внески і ін)
- витрати на споживання (поточні і капітальні);
- гроші заощадження.
Заощадження домогосподарства – це та частина поточного доходу, яка не витрачена на сплату податків або купівлю споживчих благ, а надійшла на бінківські рахунки чи не використана на придбання страхових полісів, цінних паперів і інших фінансових активів. Заощадження населення є важливим джерелом стабільності національної економіки, важливим інвестиційним ресурсом для вітчизняних підприємств. Виділяють дві форми заощаджень:
- неорганізовані, де відносять готівку, що знаходиться на руках у населення;
- організовані, грошові кошти населення, розміщені на рохунках в банках, вкладні в цінні папери різних підприємств.
Для оцінки рівня життя в державі планування темпів зростання заробітних плат, пенсій, соціальних допомог, використовуються поняття мінімальний споживчий кошик та прожитковий мінімум.
Тема 6. ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
6.1.Сутність, функції і політика фінансового менеджменту
6.2.Основи управління активами підприємства, їх структура
6.3.Бюджетний менеджмент і його складові
6.4.Податковий менеджмент
Фінансовий менеджмент – це процес управління формуванням, розподілом, використанням фінансових ресурсів суб’єкта та оптимізація обороту його грошових коштів. Матеріальна основа фінансового менеджменту - це реальний грошовий обіг, що супроводжується потоком грошових платежів та рахунків.
Головна мета фінансового менеджменту полягає в забезпеченні максимізації добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періоді, раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов’язані з використанням ресурсів і забезпечити прийнятний рівень доходів.
Функцями фінансового менеджменту є:
- створення доходів (накопичення капіталу)
- здійснення витрат (розподільча)
- контроль ефективності.
Головною умовою виконання цих функцій є розробка фінансової стратегії діяльності підприємства. Фінансова політика підприємства є формою фінансової ідеології і фінансової стратегії підприємства при здійсненні фінансової діяльності та окремих її етапах. Фінансова політикапідприємства формується лише за конкретними напрямами фінансової діяльності, які потребують забезпечення найефективнішого управління для досягнення основної мети діяльності.
Оборотні активи – це грошові кошти, їх еквіваленти, що необмежені у використанні, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати балансу. Основне завдання управління оборотними активами є забезпечення безперервності процесу виробництва, прискорення оборотності оболротних активів, підвищення їх рентабельності, мінімізація ризиків і витрат, пов’язаних із формуванням та використанням оборотних активів.
Бюджетний менеджмент , як на державному, так і на рівні окремого відомства виконує роль цивілізованого механізму управління розподілом обмежених коштів для різного виду їх використання без гострих політичних конфліктів чи руйнівних соціальних потрясінь.
Бюджетний менеджмент – це сукупність взаємопов’язань дій (управлінських функцій), прийомів, методів, спрямованих на керівництво бюджетними ресурсами і відносинами, які виникають в процесі руху бюджетних потоків. Складовими бюджетного менеджменту є:
- бюджетне планування;
- організація виконання бюджету;
- облік виконання бюджету;
- контроль за виконанням бюджету.
Об’єктом податкового менеджменту євідносини, що виникають між державою та платниками податків з приводу сплати податків до бюджету і позабюджетних фондів. Суб’єктами податкового менеджменту є органи законодавчої і виконавчої влади, контролюючі органи в сукупності з платниками податків.
Метою податкового менеджменту на макрорівні є забезпечення дохідної частини бюджету та впливу податків на розвиток підприємництва і соціальної сфери. Мотою податковго менеджменту на мікрорівні є своєчасне і повне виконання зобов’язань платника податків у відповідності із діючим законодавством.
Складовою податкового менеджменту є планування податків. Планування має розрахувати майбутній вплив поточних рішень, програм і політики та визначити можливості збалансування доходів і видатків. Фінансове планування є важливим інструментом управління і покращує якість прийняття фінансових рішень, окреслює фінансове майбутнє і дозволяє визначити альтернативні шляхи вирішення проблеми, сприяє прозорості прийняття рішень.
Тема 7. ФІНАНСОВИЙ РИНОК
7.1.Сутність, принципи побудови, функції фінансового ринку
7.2.Суб’єкти фінансового ринку, їх класифікація
7.3.Пряме і опосередковане запозичення на ринку
7.4. Фінансові посередники, їх класифікація
7.5.Структура фінансового ринку
7.6.Фондова біржа, її функції в економіці
Фін.ринок являється основною інфраструктурною складовою фін.системи держави. Фін.ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність ф. с-ми.
За своєю суттю – це механізм перерозподілу ф. рес-сів між усіма суб’єктами фін.відносин у формі емісії та купівлі-продажу цінних паперів.
З економічн. точки зору фін.ринок є системою економ.відносин, пов’язаних з емісією ц.паперів, їх розміщенням, а такою купівлею-продажем фін.інструментів (товарів фін.ринку).
З організаційною точки зору фін.ринок можна розглядати як сукупність фінінститутів, економ.суб’єктів, що здійснюють емісію, купівлю-продаж фін.інструментів.
Тому, Ф.Р – це складова частина ф.с-ми держави, де відбувається перерозподіл капіталів між кредиторами і позичальниками у формі випуску, купівлі-продажу та обігу фін.активів. Ф Р може успішно розвиватись і функціонувати лише в демократичних, ринкових умовах господарювання.
Фін.Ринок – це елемент ринку ресурсів.
Головною передумовою існування ФР є не збігання потреб у фін.ресурсах того чи ін. суб’єкта ринкових відносин із наявністю джерел задоволення таких потреб.
Фін.ринок допомагає зустрітися продавцям та покупцям особливого товару – фінансових зобов’язань, які посідають важливе місце на ринку ресурсів, тому що сприяють обміну грошей майбутніх та гроші теперішні.
Значення ФР в системі ринкових відносин полягає в можливості відкласти сьогоднішнє споживання, нагромадити заощадження і спрямувати їх у сферу підприємництва.
Усі суб’єкти ФР розглядаються за різними ознаками – економічною, юридичною, функціональною. 1. За економічною основ.суб.ФР є домашні госп-ства (населення), суб»єкти госп.-ння різних форм власності, держава і місцеві органи влади, фін.посередники. 2. З правового погляду-виступають індивідуальні, інституціональні учасники та органи держ регулювання. Індивідуальні – це фіз.особи, які мають певні права та зобов’яз.на ФР згідно з чинним закон-ством. У цій ролі можуть виступати громадяни певної держави. Особи без громад-ства та іноземні громадяни.
Інституціональні – це юр.особи, які не є органами держ.регул-ння. Це під-ства, орган-ції, товариства, компаніїі тощо, які мають відокремлене майно, Харктериз-ються організаційною єдністю, мають змогу виступати від свого імені, наділені певними правами та обов’язками, мають розрахунк.рахунки в банку тощо.
Органи держ.регул-ння – це органи законодавч. , виконавч. і судової влади, атакож ін. держ.органи. 3.Залежно від функцій, які виконують суб’єкти . Це 1)основні (прямі учасники ФР) – продавці та покупці фін.активів (інструментів, послуг). На ринку позичк.капіталу основними суб є - це кредитори і позичальники; на ринку ц.п. – це емітенти, інвестори. Інвестори класифікуються за: а) своїм статусом – це індивідуальні та інституціональні;б)залежно від мети інвестування – це стратегічні (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратег. управління під-ством і портфельні, які купують окремі види ц.п. суто в цілях отримання доходу.Їх осн.мета-формування диверсифікованого портфеля ц.п., оптимального за критеріями дохідності, ліквідності та ризику.2)інфраструктурні – фін.посередники (фін.інститути); 3) професійні учасники ФР – суб, що виконують допоміжні функції (функції обслуг-ння основних учасників або окремих операцій на ФР) Вони належать до складу інраструкт-ри ФР, але виконують допоміжні, обслуговуючі за своїм хара-ром функції. На вал. ринку основ. суб є продавці і покупці валюти. Продавцями є держава (реалізує на ринку завдяки уповноваженим органам частину вал.резервів) КБ( мають ліцензію на здійснення вал.операцій) під-ства, які ведуть ЗЕД, фіз..особи, які реалізують наявну в них валюту за допом. Мережі обмінних вал.пунктів. Покупці є ті ж суб, що й продавці. На страх ринку основ. суб.є страховики, страхувальники. На ринку дорогоцін.металів та дорогоц.каменів осн.учасн.є продавці і покупці дорогоцін.металів та дорогоцін.каменів – держава, яка реалізує частину свого золотого запасу, КБ реалізують частину золота, юрид.і фіз..особи.
На ринку нерухомості осн.учасн.є продавці, покупці. Продавцями на первин.ринку нерух.є поодинокі будів.фірми та муніципальна влада. На вторин.- орендний сектор.
Покупцями є рієлторські фірми, юр. і фіз..особи. Крім цього створюються агентства з нерухомості, оцінники житла, банки , що займаються кредиту-нням купівлі житла та іпотечними операціями, юристи, що спеціаліз-ються на операціях з нерухомістю, страх.компанії, інформаційні та рекламні структури.
Для нормального функціонування економіки постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл ф.ресурсів між її сферами і секторами. Мобілізація та розміщення цих ресурсів можуть бути виконані за допомогою:
- бюджету, що мобілізує ресурси через податки і розміщує їх, відповідно до потреб уряду;
- фін.ринку. що мобілізує заощадження на добровільних засадах і надає позички чи інвестиції, реагуючи на ринкову ситуацію.
Для залучення заощаджень вкладника необхідно запропонувати такий дохід, який би мінімально компенсував втрати від інфляції. Інакше заощадження будуть трансформовані в товарну форму.
Бюджет та фін.ринок не діють ізольовано, бо, з одного боку, уряд досить часто звертається до фін.ринків за грошовими ресурсами, а, з іншого – доводить ресурси до приватного сектора через фін.інститути (державні позики, державні облігації).
Економіка влаштована так, що завжди в кожний конкретний момент часу поряд знаходяться одні юр.тп фіз..особи, у яких є деякий надлишок грош.коштів. інші – у яких не вистачає. У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином виступають держава, та різні суб’єкти господарс. діяль-сті. Інвестиційний капітал надходить до тих, хто потребує з двох джерел: власних і чужих коштів. Власними коштами для держави є надходження до держ.бюджету, для підприємств – нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. До категорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні кошти (заощадження) ін..держав, суб’єктів господ.діял-сті та населення.
В умовах ринк. економіки розмір щорічних доходів населення як правило, перевищує розмір його щорічних видатків, тобто залишається якась частина грош.коштів, яка не витрачається на придбання товарів і послуг, сплату податків. Вона називається заощадженнями.
Підприємства і фірми в середньому щорічно витрачають більше, ніж одержують від продажу товарів, їм доводиться це робити, бо крім платежів за ресурси, фірми повинні фінансувати свою діяльність,спрямовуючи кошти або в основний капітал або в товарно-матеріальні запаси. Проходить неспівпадання у часі витрат, пов’язаних з виробництвом і отриманні доходу в результаті реалізації продукції. Витрати здійснюються раніше, ніж під-ство одержить прибуток, оскільки для виробництва продукції необхідно вкласти кошти в сировину, матеріали, обладнання, обробку сировини для одержання готової продукції та організувати її продаж. Саме тому підприємства потребують авансування грош.коштів, які після реалізації повинні повернутись на під-ство вже в більшому обсязі, але через деякий час. Великих обсягів грш.коштів потребують під-ства при організації нового бізнесу, а також при його істотному розширенні чи переоснащенні існуючого.
Більшість заощаджень припадає на населення, а більшість інвестицій здійснюється під-ствами і фірмами, тому необхідний такий механізм який би переміщував потоки грош.фондів від перших до других. Такий механізм створюється завдяки функціонуванню фін.ринку.
Метою створення
23.05.2013 15:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора