Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Економічні потреби та інтереси: сутність, класифікація і механізм взаємодії
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Харківська національна академія міського господарства
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра Економічної теорії
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Харківська національна академія міського господарства
Кафедра економічної теорії
КУРСОВА РОБОТА
з економічної теорії
На тему: «Економічні потреби та інтереси: сутність, класифікація і механізм взаємодії»
ЗМІСТ
Вступ
Сутність та класифікація економічних потреб та інтересів………..5
Механізм взаємодії потреб та інтересів у сучасній економіці…….16
Узгодження інтересів суб’єктів як ключовий інструмент………....24 розв’язання суперечностей української економіки.
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
«Людина зі своїми потребами і своює владою над засобами задоволення останніх складає вихідний і кінцевий пункт всілякого людського господарства.» - ці слова належать відомому науковцю Карлу Менгеру.
Тобто, саме потреби і інтереси дають поштовх розвитку певної галузі, певного виробництва, спеціалізації , визначають пріоритети господарства.
Актуальність теми курсової роботи. Людина завжди була і залишається головним фактором розвитку та вдосконалення виробництва. З позиції виробництва – це не тільки його суб’єкт, але і кінцева мета. Суспільний продукт, пройшовши через розподіл і обмін, завершує свій шлях у споживанні, без якого будь-яке виробництво недоцільне. Інтерес призводить до споживання, через яке задовольняють потреби людей.
Потреба - це об’єктивна необхідність окремої людини, сім’ї, колективу, суспільства, держави в життєвих благах, послугах, духовних і культурних цінностях. Потреби виникають з народження людини і супроводжують все її життя (поїсти, поспати, прикраси, іграшки, зошити,одяг, зачіска тощо). Характер походження потреб досить складний, але в її основі лежать дві визначальні причини. Перша дає фізіологічний характер, тому що людина, як жива істота, потребує певних умов і засобів існування. Друга є результатом суспільних умов.
Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом. Наприклад,суспільні потреби поділяються на економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі. Їх можна розподілити з урахуванням суб’єкта споживання окремої людини, сім’ї, колективу підприємства, працівників певної галузі виробництва, жителів певних населених пунктів, суспільства в цілому або окремого класу. Широко відома класифікація потреб, запропонована американським ученим А.Маслоу..
Економічні потреби – це частина суспільних потреб, задоволення яких пов’язане з функціонуванням суспільного виробництва,включаючи виробничу і не виробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість – економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини.
Історія розвитку економічної думки відбиває увагу дослідників різних шкіл також до проблеми економічних інтересів. Поводження економічного суб’єкта, яке мотивоване його інтересами, прямо або побічно включається в предмет дослідження економічної науки. Науковцями досліджуються проблеми трансформації системи економічних інтересів під впливом розвитку самих економічних суб’єктів, удосконалення матеріальних умов і технології виробництва , вводяться нові методологічні принципи й інструменти дослідження. Разом з тим вплив системи економічних інтересів на стан економічної системи достатнім рівнем не вивчено. Незважаючи на значну кількість робіт, пов’язаних з аналізом різних економічних інтересів, залишається ряд теоретичних проблем, що вимагають додаткового аналізу.
Метою курсової роботи є розгляд економічних потреб, їх класифікація та роль у сучасній економіці, дослідження економічних інтересів. Їх сутті, видів та їх взаємодії, а також зв'язок між економічними потребами та інтересами.
Об’єктом дослідження є структура економічних потреб та інтересів. Предметом дослідження є класифікація економічних потреб та інтересів, їх роль у сучасному виробництві та зв'язок між ними.
1. СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПОТРЕБ ТА ІНТЕРЕСІВ
Потреби, як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.
Сутність економічних потреб. За формою вияву своєї сутності потреба є суб’єктивним психологічним явищем — відчуттям людини нестатку чого-небудь, бажанням його задовольнити певними благами чи послугами. За цим психологічним явищем приховується явище економічне — об’єктивна необхідність привласнення людьми благ як передумова їх споживання, у процесі якого вгамовуються голод, спрага, задовольняються інші потреби. Щоб привласнити і спожити блага, їх необхідно створити, що відбувається в процесі виробництва, під час якого люди певним чином ставляться не лише до благ, а й одне до одного. Тому потребу необхідно розглядати і як економічну категорію.
Потреба — відношення людини до блага, яке опосередковується відносинами між. людьми з приводу привласнення та присвоєння благ.
Вона є внутрішнім спонукальним мотивом, передумовою виробництва, чинником його розвитку. У цьому сенсі потреба виражає матеріальне життя людей на певному рівні розвитку суспільства, зводячись до об’єктивних умов існування людства як певної суми економічних благ, споживання яких забезпечує життєдіяльність людей, суспільства.
Класифікація економічних потреб.
Загальні властивості усього різноманіття потреб слугують основою їх класифікації за чотирма ознаками:
1. За способом задоволення потреби поділяють на суспільні, колективні та особисті. У межах особистих потреб виокремлюють фізичні, інтелектуальні та соціальні.
Фізичні потреби. Це потреби першого рівня, реалізація яких забезпечує нормальне фізіологічне життя людини.
Інтелектуальні потреби. Сукупність потреб людини у пізнанні властивостей природи, себе та суспільства, тобто потреби у творчій діяльності як самореалізації сутнісних сил людини.
Соціальні потреби. Потреби вищого рівня, сутність яких виявляється у взаємозв’язку (відносинах) людини і суспільства, що забезпечує необхідні умови існування та розвитку людини як соціальної особи, суб’єкта соціуму, її самореалізацію. У цих відносинах суспільство є суб’єктом і джерелом задоволення соціальних потреб. Ступінь їх задоволення відображає рівень розвитку економіки, благополуччя людини і суспільства.
2. За ступенем реалізації вирізняють абсолютні, реальні, платоспроможні та задоволені потреби.
Абсолютні потреби. Це максимальні потреби, що підлягають задоволенню в більш чи менш віддаленій перспективі. Вони формуються відповідно до загального світового рівня розвитку виробництва і відображають максимально досягнутий у світовій економіці рівень задоволення потреб людини.
Реальні потреби. Вони склалися на основі досягнутого рівня виробництва, будучи нормальними на даний час.
Платоспроможні потреби. Це потреби, які визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.
Задоволені потреби. Сукупність потреб, які фактично задовольняються існуючими на ринку благами та послугами.
Між абсолютними, реальними, платоспроможними та задоволеними потребами існує взаємозв’язок. Абсолютна потреба під впливом досягнутого рівня виробництва перетворюється на реальну, яка в результаті розподілу суспільного продукту набуває форми платоспроможної шляхом купівлі товарів і послуг на ринку.
3. За формою вираження виокремлюють матеріальні та духовні потреби.
Матеріальні потреби. Вони пов’язані зі сферою матеріальної життєдіяльності людини. Їх об’єктом є необхідні для відтворення життєдіяльності людини, її робочої сили матеріальні блага та послуги. Матеріальні потреби є тією частиною фізичних, яка задовольняється за допомогою лише матеріальних благ і послуг. Крім них, фізичні потреби включають у себе й суто фізіологічні — потреби в руховій активності, сні тощо, які можуть задовольнятися і без участі матеріальних благ і послуг.
Духовні потреби. Пов’язані з духовною діяльністю людини, яка охоплює не лише інтелектуальну, а й іншу, насамперед психологічну діяльність, спонукою до якої є внутрішній стан людини. Із цього погляду духовні потреби ширші інтелектуальних, а їх задоволення забезпечує духовне відтворення людини.
4. За критерієм раціональності потреби поділяють на розумні та ірраціональні.
Розумні потреби. Відповідають науковим уявленням про споживання благ і послуг, необхідних для підтримання здорового способу життя людини, розвитку особистості.
Ірраціональні потреби. Вони виходять за межі розумних, набувають гіпертрофованих, а іноді збочених форм.
Класифікують потреби і за іншими критеріями. Американський соціолог Абрахам Маслоу (1908—1970) розробив «піраміду потреб», яка є своєрідною їх класифікацією та ієрархією. Згідно з нею потреби за ступенем їх значущості вибудувані в такій ієрархії: фізіологічні потреби, потреби самозбереження, соціальні потреби, потреби в повазі, потреби в самоутвердженні (рис.1.1).
Необхідність задоволення різноманітних потреб спонукає людей до виробництва відповідних благ і послуг. Тому в будь-якому суспільстві загальною кінцевою метою виробництва є задоволення потреб. Ця мета виробництва в межах його певної історичної суспільної організації набуває особливих форм. Наприклад, у системі ринкової організації господарства безпосередньою метою виробництва є прибуток та інші форми грошових доходів. І це, як обґрунтовують західні вчені, не вада ринкової економіки, а її перевага, оскільки дає змогу якнайефективніше використовувати економічні ресурси.
V.Духовні
потреби
IV.Престижні
потреби
III. Соціальні
потреби
ІІ. Екзистенційні
І.Фізіологічні
потреби
Рис.1.1 - Модель ієрархії людських потреб А. Маслоу
У даному випадку має місце трансформація загальної кінцевої мети виробництва у проміжну, специфічну мету, яка притаманна господарюючим суб’єктам ринкової форми суспільного виробництва. Проте наслідок цієї специфічної мети функціонування підприємства, яке прагне отримати прибуток, полягає у задоволенні різноманітних потреб суспільства. Приміром, бджола збирає нектар зовсім не для того, щоб запилити квіти, її метою є отримання меду, хоч старання бджоли слугують інтересам квітів. Так само чинить «невидима рука» ринку, про яку писав англійський економіст Адам Сміт (1723—1790), з господарюючими суб’єктами, спрямовуючи їх інтереси в русло задоволення різноманітних потреб суспільства.
Цільова спрямованість виробництва багатогранна. Сама наявність кінцевої мети свідчить про існування системи пов’язаних та підпорядкованих між собою економічних цілей. Її утворюють, визначаючи спрямованість розвитку виробництва, різноманітні вторинні, третинні, навіть похідні цілі. Так формується своєрідна структура кінцевої мети.
Підвищення ефективності виробництва є однією з його цілей. Та стосовно кінцевої мети це лише засіб, що допомагає повніше задовольняти суспільні та особисті потреби. Наприклад, економічне зростання, будучи важливою економічною метою будь-якого суспільства, є водночас і засобом розв’язання проблеми обмеженості ресурсів, за допомогою яких відбувається створення благ для задоволення його потреб, тобто засобом реалізації кінцевої мети суспільного виробництва. Отже, щодо кінцевої мети суспільного виробництва всі інші цілі є засобом її досягнення.
Ще один аспект структури кінцевої мети закорінений у структурі потреб і полягає в її розкладанні на простіші локальні (ті, що не виходять за певні межі) цілі, спрямовані на задоволення складніших потреб. Цей аспект структури кінцевої мети суспільного виробництва обумовлений різноманітністю та багатогранністю людських потреб: матеріальних, духовних, соціальних та ін.
Вирішальний вплив людської діяльності і виробництва на формування потреб. Складна структура потреб зумовлює розгалужену систему цілей, кореневою основою якої є кінцева мета суспільного виробництва.
Отже,потреби і виробництво перебувають у суперечливій залежності взаємозв’язку та взаємозумовленості. Потреби у споживанні породжують стимули до виробництва. Виробництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби.
Вирішальний вплив людської діяльності і виробництва на форматування потреб підкреслював відомий англійський економіст А.Маршалл. «Кожний новий крок вперед, – зазначав дослідник, – слід вважати результатом того,що розвиток нових видів діяльності породжує нові потреби, а не того, що нові потреби викликають нові види діяльності. Складний механізм взаємодії потреб і виробництва забезпечує безперервність суспільного виробництва забезпечує безперервність суспільного відтворення (рис.1.2).
Задовольняє існуючі
та створює нові
Задовольняє існуючі
та створює нові
Рис.1.2 – Взаємовплив потреб і виробництва
У цій системі цілей кожна з них спрямована на задоволення конкретних потреб, а самі потреби з розвитком суспільства все більше диференціюються (різняться). Наслідком цього є формування повної і різнобічної структури потреб як передумови оптимального вибору орієнтирів розвитку виробництва.
Для реалізації поставлених цілей необхідні відповідні засоби і практична діяльність людей, обумовлена їх потребами та інтересами. Саме економічні потреби та інтереси є головними рушійними силами розвитку суспільства. Його прогрес безпосередньо залежить від того, наскільки цілі діяльності людей враховують нові потреби суспільства. Якщо цілі відірвані від реального змісту цих потреб, то зорієнтована на них практична діяльність стає даремним витрачанням людських сил. Отже, вихідним пунктом розвитку виробництва є нові потреби, які постійно виникають у всіх сферах життя суспільства.
У своєму розвитку потреби долають стадії зародження, інтенсивного розвитку, стабілізації та згасання. На останній стадії потреба перестає бути рушійною силою розвитку виробництва. Натомість постають нові, складніші потреби, які вимагають задоволення. Цей процес їх розвитку знаходить свій вияв у законі піднесення потреб, зміст якого полягає у стійкому, суперечливому зв’язку між потребами та виробництвом, а функція — в облагороджуванні існуючих та виникненні нових потреб через розвиток виробництва. Потреби є спонукальним мотивом розвитку виробництва, а розвиток виробництва — засобом не лише задоволення існуючих потреб, а і їх розвитку.
Закон піднесення потреб виявляється у зміні та розгалуженні кількісної та якісної структури системи потреб, набутті більшої ваги духовних і соціальних потреб, облагородженні, окультуренні потреб фізичних
Якщо мета узгоджується з потребою, тоді діяльність стає цілеспрямованою, а сама потреба перетворюється на стійкий усвідомлений інтерес. Тобто як спонукальний мотив виробництва економічні потреби виявляють себе через економічні інтереси. У своєму підпорядкуванні потреби є основою інтересів, а інтереси — формою виявлення потреб.
Інтереси — ставлення людей до економічних благ, відносин між собою у процесі привласнення благ.
Цим зумовлюється об’єктивна, матеріальна природа економічних інтересів. Йдеться про те, що інтереси незалежно від рівня їх усвідомленості є економічним, а не психологічним явищем. Як економічна категорія інтереси є виявом виробничих відносин, які зумовлюють умови існування людей — становище індивідів, соціальних верств, класів у суспільному виробництві, їх потреби. Усвідомлення людьми своїх інтересів надає їм осмисленої цілеспрямованості, завдяки чому вони стають спонукальною силою. Сформований, осмислений економічний інтерес живить пошуки засобів задоволення потреб і досягнення мети. Саме цим зумовлена провідна роль економічних інтересів у системі матеріального виробництва як рушійної сили різноманітних дій людей у межах усіх фаз суспільного відтворення.
Потреби та інтереси не тотожні. Якщо потреба, відображаючи необхідність для людини певних умов її існування, є одночасно і спонукальним мотивом, і метою, і наслідком виробництва, то інтерес — лише спонукальним мотивом, що зумовлює його спрямованість на досягнення цілі. Проте інтереси як спонукальний мотив виробництва не той об’єкт, що безпосередньо спонукає людей до економічної діяльності. Таким чинником є економічні стимули — форма реалізації економічних інтересів відповідно до їх внутрішньої спрямованості. Як потреби та інтереси, стимули теж об’єктивний, матеріальний феномен, хоча й проходять через свідомість людей, тобто усвідомлюються. Взаємозв’язок інтересів і стимулів полягає у тому, що інтереси пов’язані із сутністю виробничих відносин та економічних процесів, а стимули — з формами вияву сутності цих економічних процесів.
Структура економічних інтересів та їх взаємодія.
Оскільки економічні інтереси — найконкретніша форма вияву відносин економічної власності, то відповідно до існування у сучасній структурі таких відносин трьох основних типів власності (приватної, колективної, суспільної, — у випадку розвитку державної власності в інтересах всіх членів суспільства) виділяють індивідуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси водночас ;.
Тому разом з економічними потребами економічні інтереси — це рушійна сила розвитку суспільного способу виробництва. У західній економічній літературі, а останніми роками й у вітчизняній, визначається поділ економічних інтересів лише на суспільні та приватні, а колективні інтереси нерідко ігнорують або розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів.
Невизнання колективних економічних інтересів означає, по-перше, полярне (в чорно-білих тонах) бачення проблеми, всього спектра відносин економічної власності, зокрема, заперечення плюралізму, форм власності, оскільки фіксуються лише форми власності, які були притаманні суспільству вже кілька століть тому. Це не тільки суперечить реаліям дійсності, а й не відповідає вимогам діалектики, однією з яких є визначення проміжних ланок між двома протилежними сторонами. Колективний тип власності є проміжною між приватною (що належить окремій особі, або, як максимум, сім’ї) та державною власністю.
По-друге, ігнорується окремий, відносно самостійний тип економічних інтересів у сучасному суспільстві, до того ж домінуючий, оскільки серед типів власності переважаючим є колективний.
По-третє, в такому випадку ні в теорії, ні на практиці не стимулюється пошук мотивів і механізмів посилення ролі колективних інтересів у підвищенні ефективності виробництва, продуктивності праці тощо, тобто як вагомої рушійної сили соціально-економічних перетворень.
Види економічних інтересів. Економічні інтереси є складною системою, всі елементи якої субординовані (підпорядковані), перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Серед основних їх видів виокремлюють особисті, колективні, суспільні економічні інтереси.
Особисті економічні інтереси. Вони є вираженням виробничих відносин індивіда з іншими суб’єктами суспільного виробництва з метою задоволення своїх потреб. Економічні форми, в яких матеріалізується особистий інтерес, — заробітна плата, премія, прибуток, дивіденд тощо, є водночас і засобами реалізації особистих інтересів та потреб. Так, реалізація інтересу працівника полягає у збільшенні індивідуального доходу (заробітної плати), реалізація інтересу власника (підприємця) — у збільшенні його власності (капіталу) та отриманні від неї гарантованого прибутку (підприємницького доходу). Використовуючи заробітну плату, прибуток та інші форми доходів на придбання речей, власники доходів присвоюють речі та задовольняють ними свої особисті потреби.
Колективні економічні інтереси. Виявлення потреб групи людей, об’єднаних однаковим становищем у системі суспільного виробництва, що створює спільні інтереси конкретного колективу, соціальної групи. Об’єктом колективних економічних інтересів є величина і якість кінцевого продукту, величина валового доходу підприємства, його соціальних фондів тощо, їх максимізація.
Суспільні економічні інтереси. Це виявлення потреб усього суспільства. Матеріалізацією суспільного інтересу є національний доход. Його максимізація та оптимальний розподіл на фонди споживання і нагромадження — основні засоби реалізації суспільного інтересу.
З-поміж різних типів економічних інтересів нині домінують колективні інтереси, насамперед трудові колективні інтереси. Це зумовлене тим, що на підприємствах, де переважає колективна праця, створюються матеріальні і нематеріальні блага. При цьому мають оптимально поєднуватися особисті та колективні інтереси, кожен член трудового колективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями дохід підприємства, в тому числі частина прибутку, буде раціонально розподілений відповідно до кількості та якості праці.
Ця трискладова структура економічних інтересів свідчить, що окремі індивіди з їх особистими інтересами об’єднані у певні колективи (фірми, підприємства), які мають свої спільні, тобто колективні, інтереси.
Субординування економічних інтересів, як і визначення їх сутності, розмежування та поєднання, має велике практичне значення. У командно-адміністративній економіці суспільні інтереси є пріоритетними щодо регіональних, регіональні — щодо колективних, а ті — щодо особистих. Засобом забезпечення цієї підпорядкованості інтересів є жорстке централізоване планування, яке обмежує реалізацію всіх складових системи інтересів, насамперед особистих.
У ринковій економіці домінує особистий інтерес, що послаблює реалізацію суспільних інтересів. Саме тому ринкові механізми реалізації суспільних інтересів потребують доповнення механізмами державного регулювання, створення та використання суспільних грошових фондів з метою задоволення суспільних потреб (фундаментальної науки, освіти, охорони здоров’я, оборони тощо). Це пояснює, чому при утвердженні в Україні принципів ринкового господарювання важливим є вироблення і функціонування механізму суспільної координації, гармонізації та оптимізації особистих, колективних, регіональних, суспільних інтересів для досягнення кінцевої мети суспільного виробництва — якнайповнішого задоволення потреб людини і суспільства.
Отже з вище сказаного можна зробити висновок, що :
Економічні інтереси і потреби — рушійні сили соціально-економічного розвитку.
Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди, мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним виявом потреби, це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання.
Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.
Кожний крок у розвитку суспільства — це одночасно задоволення потреб на новому, вищому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу
2. МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ ПОТРЕБ ТА ІНТЕРЕСІВ У СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ
Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.
Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.
Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою "цеглиною" в структурі соціально-економічних відносин.
У кожному економічному відношенні - між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами - мають місце елементи боротьби співробітництва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. "Найближчий погляд на історію, - писав Ф. Гегель, - переконує нас в тому, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересів..." .
Економічні інтереси мають такі особливості: а) вони є об'єктивними, оскільки об'єктивні самі економічні відносини; б) вони є матеріальними.
Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб'єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).
Державний інтерес має такі складові свого прояву:
а) суспільно-економічні інтереси - частина інтересів держави та інших суб'єктів господарювання збігається (оподаткування в розумних межах, виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);
б) інтереси державної бюрократії - інтереси саморозвитку державної системи, що є корпоративним придатком до інтересів держави;
в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства - держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.
Груповий інтерес - це сума однорідних інституйованих приватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо. Форми прояву групового інтересу різноманітні: корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб'єктів господарської діяльності, трудових колективів. При цьому інтерес трудового колективу залежить від форми власності: на державних, акціонерних і приватних підприємствах він має різний зміст. В умовах ринкових відносин груповий інтерес може бути представленим і через тіньову економіку у вигляді мафіозно-кримінальних структур.
Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.
Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси персоніфікуються тільки в індивіді.
Отже, має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.
Взаємодію інтересів можна простежити на прикладі їх прояву в сферах виробництва і обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники або споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси. Взаємозалежність цих груп об'єктивно зумовлює їх співробітництво.
Механізм узгодження інтересів визначається насамперед сутністю існуючої економічної системи. Державна політика в сфері економічних інтересів виходить з того, що, по-перше, за різних умов суспільного розвитку на перший план можуть виходити ті чи інші інтереси. Якщо вчасно не зробити в економічній політиці акцент на певну групу інтересів, то результатом буде відсутність узгодженості інтересів, що гальмує соціально-економічний розвиток. При цьому важливо досягти якомога повнішої внутрішньої узгодженості інтересів.
По-друге, державна політика також може мати різні засоби впливу на інтереси людей: а) неекономічний примус; б) економічний примус; в) моральний і соціальний мотиви трудової активності. В останньому випадку має місце підміна впливу на інтереси спонукальними мотивами, до праці.
Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. Так, реалізація індивідуальних інтересів забезпечується через зростання індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є максимізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання). Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу - максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту. Отже, проблема поєднання інтересів знаходить своє вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів. Механізм реалізації корпоративних інтересів полягає у взаємодії з політичними інститутами. Інструментом реалізації цього інтересу є відомчо-номенклатурний симбіоз за участю законодавчої влади.
Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є виділення інтересів власника, підприємця та робітника.
Інтерес власника полягає в зростанні власності та в одержанні від неї гарантованого доходу. Реалізація цього інтересу передбачає вибір правильної ринкової стратегії, забезпечення конкурентоздатності, а при необхідності - переміщення капіталу в інші об'єкти власності, де він може принести більший доход. Інтерес власника передбачає також ефективне поточне використання капіталу з метою отримання задовільної норми прибутку в кожен певний момент. Головне, що характеризує власника, - його турбота про перспективу, адже саме цього вимагає зростання власності. Він може погодитися навіть на скорочення поточних доходів, наприклад під час реконструкції, якщо це необхідно для зростання доходів у майбутньому.
Інтереси менеджера полягають насамперед у забезпеченні поточної ефективності використання капіталу, максимізації доходу в кожний певний момент. У той самий час менеджери високого класу здатні забезпечити високу ефективність і на перспективу. В цьому відношенні інтереси менеджера збігаються з інтересами власника. Однак професійна діяльність менеджера пов'язана з конкретним об'єктом власності, тому він заінтересований у стабілізації свого становища і орієнтується на зміцнення конкретного підприємства. Внаслідок цього його інтерес потенційно може суперечити інтересу власника, який заінтересований у своєчасному переливі капіталу в ефективніші сфери.
Ще більш незацікавленими в переливі капіталу виявляються наймані робітники, інтереси яких пов'язані з конкретним підприємством як джерелом доходу і місцем роботи. Інтереси найманих робітників спрямовані на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані робітники є власниками, а також залучаються до прийняття стратегічних рішень, спостерігається "проїдання" прибутків замість їх спрямування на розвиток виробництва. У США на підприємствах із власністю робітників передбачені механізми, що стимулюють трудову професійну активність, проте обмежують повноту і свободу в реалізації функцій власників. Самоуправління здійснюється в таких формах, коли стратегічні рішення приймаються професійними менеджерами, а не робітниками.
У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям:
а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.
Відповідно до цих критеріїв основним інтересом сучасної ринкової економіки є особистий інтерес, а саме - особистий інтерес споживача. Він характеризує найважливішу особливість сучасної ринкової економіки - її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платоспроможного попиту, яке відбувається на основі не масового, а все більш індивідуалізованого виробництва, що дає змогу задовольнити саме індивідуальні потреби; особливе становище споживача, який визначає, що виробляти, і тим самим обмежує свободу вибору виробника. Інтерес споживача спонукає виробника до певних дій - до виробництва необхідної продукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує реалізацію не лише особистого інтересу споживача, а й особистого інтересу виробника (максимізація прибутків) і суспільного інтересу в цілому (розвиток продуктивних сил суспільства). Отже, інтерес споживача є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці.
Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва і асоціації робітників. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво. Трансформація суспільної власності в державну в умовах адміністративно-командної системи обумовлює перетворення державного інтересу на основний інтерес. Саме реалізація державного інтересу як основного забезпечує відтворення цієї системи.
В адміністративно-командній економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають пріоритет перед регіональними, регіональні - перед колективними, колективні - перед особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки.
Підпорядкування особистих інтересів колективним та державним запроваджувалось у масовій свідомості пропагандою, яка проголошувала, що людина має передусім дбати про суспільство та своїх товаришів, тобто колектив, у якому працює. Чим краще всі будуть працювати один на одного і на суспільство в цілому, тим більшим буде суспільний продукт, а отже, і частка кожного в ньому, тим повніше можна буде реалізувати особистий інтерес.
Проте в реальній дійсності абсолютизація суспільного інтересу призвела до абсолютизації державного інтересу. Звідси, по-перше, підпорядковане, другорядне значення особистого інтересу в адміністративно-командній економіці призвело до серйозних збоїв в економіці і утворило гальма її розвитку:
1) позбавило людину економічних стимулів до праці;
2) породило психологію утриманства;
3)обумовило ігнорування особистих інтересів працюючих, економічну залежність їх від держави;
4) призвело до деформації уявлень про шляхи реалізації особистого інтересу - значна частина членів суспільства вбачала їх не в особистій ефективній праці, а в перерозподілі суспільного продукту.
По-друге, процес ототожнення суспільного інтересу з державним, а останнього - з груповим інтересом правлячої еліти - партійно-державної бюрократії створив умови для першочергового задоволення саме останнього інтересу. Фактичне ж підпорядкування особистих інтересів працюючих інтересам партійно-державної бюрократії обумовило специфічну експлуатацію останньою більшості членів суспільства.
Примат інтересів партійно-державної бюрократії виявився і під час перебудовчих процесів в Україні. Саме колишня номенклатура, намагаючись розв'язати суперечність між фактичним привласненням нею суспільних засобів виробництва і формально (юридичне) державною власністю на них, першою включилася в процеси роздержавлення та приватизації, найбільше вигравши від них. На плечі більшості членів суспільства вона переклала тягар інфляції, безробіття і зубожіння.
З одного боку, становлення ринкової економіки в Україні створює певні умови для активізації економічних інтересів особистості. Проте такі інтереси далеко не завжди співпадають з інтересами розвитку суспільства. Економічний монополізм, недосконалість законодавства, ігнорування вже діючих законів створюють умови для задоволення особистих інтересів незначної частини суспільства методами, що суперечать інтересам більшості, насамперед це розкрадання державного майна, залучення до незаконних видів бізнесу (рекету, торгівлі наркотиками), монопольне підвищення цін у поєднанні із скороченням обсягів виробництва.
З другого боку, держава (передусім завдяки надмірному оподаткуванню) стримує розвиток особистого інтересу, перетворення його на головний стимул економічної діяльності. Внаслідок цього, а також гонитви торгово-фінансового компрадорського капіталу, що народжується, за надприбутками особисті інтереси часто реалізуються в сфері "тіньової економіки". У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес, який має такі особливості:
а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;
б) є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного інтересу в цілому;
в) трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем, властивих певному етапу економічного розвитку.
Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлення української державності головним стає також національний інтерес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої командно-адміністративної системи. Так, для США, Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав у трансформації економіки відповідно до сучасного етапу технологічної революції, що знайшло свій прояв в політиці "рейганоміки" та "тетчеризму". Такі загальні теоретичні основи розгляду економічних потреб та інтересів як головної рушійної сили соціально-економічного прогресу.
Отже з вище сказаного можна зробити такий висновок, що:усвідомлення людьми своїх потреб породжує їх економічні інтереси особисті, групові і суспільні, які й реалізуються в господарській діяльності.
Уся сукупність економічних потреб і інтересів зумовлює зміни у виробництві, яке функціонує задля їх задоволення. Тому вони стають спонукальними мотивом виробництва, визнаючи його зміст і масштаби. Водночас і виробництво створює нові потреби – в благах, що з’являються завдяки його розвитку (зокрема, потреба в холодильниках, комп’ютерах; велосипедах та інших благах з’явилась після їх появи у виробництві).
Отже, потреби зумовлюють розширення виробництва, а останнє – постійно збільшує і розширює потреби. У цьому, власне, і проявляється суть прогресу економіки: потреби і виробництво «підштовхують» один одного у поступальному русі.
Усе це зумовлює дію закону безмежного зростання потреб людини, що визначає і безмежність зростання обсягів виробництва.
Визначальною особливістю людських потреб - будь то потреби окремої особи, груп людей чи суспільства в цілому – є їх не втомленість і буквально безмежність.
3. УЗГОДЖЕННЯ ІНТЕРЕСІВ СУБ’ЄКТІВ ЯК КЛЮЧОВИЙ ІНСТРУМЕНТ РОЗВ’ЯЗАННЯ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ.
Як зазначав великий німецький мислитель Г.Гегель «найближчий розгляд історії переконує в тому, що дії людей впливають з їхніх потреб, пристрастей, інтересів… і лише вони відіграють головну роль».
Забезпечення високої мотивації господарської діяльності є однією з найважливіших економічних потреб. В історії економічної думки сформувались різні підходи до її вирішення (табл.1.1).
Потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес або мотив спонукальної цільової дії.
Мотив від латинського «movere» означає «приводити в рух», «штовхати». Мотив у літературі використовується у значенні усвідомленого спонукання. Спонукання економічних суб’єктів до певної дії породжує конкретний результат у вигляді задоволення, часткового задоволення або не задоволення потреб, утворюючи, таким чином, логічний ланцюжок активної діяльності.
Таблиця 1.1
Проблема мотивації господарської діяльності в історії економічної думки
Трактуванн...
29.05.2013 10:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора