Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
🚀 Вийди на новий рівень крипто-торгівлі!
Easy Trade Bot — автоматизуй свій прибуток уже зараз!
Ми пропонуємо перелік перевірених прибуткових стратегій на такі пари як BTC, DOT, TRX, AAVE, ETH, LINK та інші. Ви можете підключити автоматичну торгівлю на своєму акаунті Binance або отримувати торгові рекомендації на email у режимі реального часу. Також можемо створити бота для обраної вами монети.
Всі результати торгів ботів доступні для перегляду у зручних таблицях на головній сторінці. Швидко, динамічно та прозоро!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
РТ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Економіка
Група:
ВП
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
«Основи економіки»
Варіант 18
№ завдання
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
К-сть балів
5
5
5
2
2
2
2
2
5
5
Теоретичні питання
1. Фіскальна політика держави. Державний бюджет.
2. Власність у економічних системах.
3. Земельна рента і ціна землі.
Тести.
4. Операції Центрального банку на відкритому ринку цінних паперів – це:
а) інструмент зовнішньоекономічної політики;
б) інструмент монетарної політики держави;
в) інструмент фіскальної політики держави;
г) інструмент політики „дорогих грошей”.
5. Якими причинами можна пояснити наявність фундаментальних проблем що, як, для кого виробляти?
а) впливом держави на економіку країни;
б) забрудненням навколишнього середовища;
в) наявністю безробіття та інфляції;
г) необмеженими бажаннями людей та обмеженими ресурсами.
6. До трансфертних платежів належать:
а) заробітна плата;
б) прибуток;
в) стипендія студентам навчального закладу;
г) процентні платежі.
7. Індукція - це:
а) гіпотетичний метод;
б) перехід від фактів до теорії;
в) хід міркувань від загальних положень до фактів;
г) усі відповіді неправильні.
8. До змінних витрат у короткостроковому періоді не належать:
а) заробітна плата;
б) витрати на сировину і матеріали;
в) витрати на паливо та електроенергію;
г) амортизаційні відрахування.
Задачі
9. Функція попиту населення на товар задана рівнянням: Qd=8–р, а функція пропозиції:
Qs=–4+2р, де Qd – обсяг попиту, млн. шт. в рік, Qs – обсяг пропозиції, млн. шт. в рік; р – ціна товару, гр. од. Визначте: а) рівноважну ціну і обсяг продажу; б) Припустимо, що на даний товар державою встановлено ціну на рівні 5 грн. Визначте обсяг продажу товару та вкажіть, що виникло на ринку – надлишок чи дефіцит і в якому обсязі. Ситуацію також проілюструйте графічно.
10. Визначити темп інфляції у 1998 р. у порівнянні з 1997 р., якщо індекси цін на товари в 1998 р.= 107,8%, а в 1997р.=105,4%. Через скільки років ціни на товари і послуги в даній країні зростуть в 2 рази при умові, що рівень інфляції в подальшому не буде змінюватися?
Фіскальна політика держави. Державний бюджет
Державний бюджет — це основний фінансовий план (баланс ) формування й використання централізованого фонду грошових засобів держави. У державному бюджеті зосереджується значна частина національного доходу країни. Бюджет щорічно затверджується парламентом країни, а після завершення фінансового року уповноважені представники виконавчої влади (переважно міністр фінансів) звітують про свою діяльність із мобілізації доходів і здійснення витрат у попередньому році. Бюджети бувають централізованими і місцевими. В Україні до місцевих бюджетів відносять обласні, міські, районні та сільські бюджети.
Через державний бюджет обертається значна частина грошових коштів країни. Передусім це кошти, призначені для утримання державного апарату, армії, для здійснення фундаментальних наукових досліджень, розвитку освіти, охорони здоров'я та інших галузей невиробничої сфери.
Поза бюджетом залишаються фінанси виробничих підприємств. Це кошти для розширення виробництва за рахунок прибутку державних, колективних і приватних підприємств соціально-культурного призначення і кошти для капітального будівництва в сільськогосподарських підприємствах, фонди оплати праці працівників матеріального виробництва, страхові запаси колективних підприємств, кошти, що належать профспілковим і різним творчим організаціям тощо. Отже, бюджетні кошти є лише частиною грошових ресурсів країни.
Дохідна частина бюджету України складається в основному з податкових надходжень. Головну роль відіграють податки на прибуток і на додану вартість. Велика частка непрямих податків (податок на додану вартість — ПДВ та акциз) пояснюється тим, що в умовах спаду виробництва держава не може забезпечити надходження в бюджет шляхом прямого оподаткування прибутку підприємств, організацій та доходів громадян. Тому застосовують непряме оподаткування, яке є формою вилучення доходів у споживачів.
Основними статтями видатків державного бюджету є:
— фінансування народного господарства;
— фінансування соціально-культурних заходів;
— утримання державного апарату, армії, судів, прокуратури;
— фінансування на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи; витрат пенсійного фонду та ін.
Фіскальна політика держави, тобто політика у сфері оподаткування і регулювання структури державних витрат та доходів, полягає в перерозподілі доходів через державний бюджет шляхом диференційованого оподаткування.
Держава, здійснюючи перерозподіл доходів через бюджет, сприяє підвищенню доходів незаможних верств населення, створює умови для нормального відтворення робочої сили, сприяє послабленню соціальної напруженості.
Можливості держави у перерозподілі доходів обмежуються бюджетними надходженнями. Якщо доходів бюджету не вистачає для покриття видатків, то це призводить до утворення і зростання бюджетного дефіциту. Дефіцит бюджету — це та сума, на яку протягом року видатки бюджету перевищили його доходи.
Власність у економічних системах.
Відносини власності вважають основою економічної системи. Щоб переконатися в цьому, потрібно розглянути їхню сутність.
Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному. З економічного погляду власність — це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:
хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;
як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;
хто і які отримує доходи від господарської діяльності.
Як бачимо, відносини власності охоплюють всю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення. Інтереси мають суперечливий характер, що може призвести до конфліктів, і навіть війн. Це потребує надання економічним відносинам характеру правових, тобто суб'єкти відносин власності мають бути носіями певних потреб і обов'язків. Держава встановлює права власності. З юридичного погляду власність характеризує відносини з приводу привласнення та використання людиною матеріальних і духовних цінностей.
Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — при ватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).
Наприклад, нерухомість (житло, земля, споруди на ній) можна віддати не власнику в тимчасове володіння і розпорядження. Легковий автомобілі» може бути використаний власником для своїх потреб, а також для надання послуг перевезення іншим суб'єктам.
Колективна власність — це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.
Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу.
Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.
Термін «кооперація» (від лат. слова cooperation — співпраця) вживається у двох значеннях. По-перше, як об'єднання трудових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів для спільної праці і досягнення певної мети. По-друге, як організаційно-правова форма діяльності.
Кооперація с самостійною продуктивною силою, що дає змогу отримати результат, який не може бути досягнутим за розрізнених дій окремих осіб. Це неприбуткова форма господарювання, особлива форма самодопомоги, самозабезпечення та економічного самозахисту населення
У країнах Заходу корпорації, які є акціонерними підприємствами, виробляють до 90 % усієї продукції. До переваг корпоративної форми власності над приватнокапіталістичною належать: висока виробнича динаміка і можливість акумулювати капітали та засоби будь-якої форми власності для оперативного вирішення виробничих або інших завдань.
Важливе місце в економічних системах країн із ринковою економікою посідають кооперативні форми господарювання. У світі налічується близько 800 тис. кооперативних організацій понад 120 різновидів, які діють у різних сферах і об'єднують понад 765 млн. осіб (якщо врахувати, що сім'я складається у середньому з чотирьох осіб, то з діяльністю кооперативних організацій пов'язано більше ніж 40 % населення Землі). В Європейському економічному співтоваристві близько 46 % населення є членами різних видів кооперативів, у скандинавських країнах — понад 50 %, у США та Японії — близько 30 %. Така популярність кооперативних організацій серед широких верств населення зумовлена їх соціально-економічною природою та специфікою кооперативу як форми господарювання.
Земельна рента і ціна землі
Земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю. Тому зі зміною відносин власності з'являються нові форми земельної ренти.
В умовах феодалізму рента як економічна форма реалізації власності феодала на землю виступала спочатку як панщина, пізніше — оброк, на зміну якому прийшла грошова форма.
Земельна рента за умов капіталізму виступає у формі орендної плати землевласнику за тимчасове користування землею орендарем.
У сільському господарстві розрізняють три види ренти: диференційну, абсолютну, монопольну. Причини, умови та джерела їх виникнення різні.
Диференційна земельна рента як економічна категорія відображає відносини між власником землі та користувачем з приводу розподілу і використання надлишкового додаткового продукту, що створюється внаслідок різниці в родючості та місці розташування земель. Є дві форми диференційної ренти.
Диференційна рента І — це додатковий дохід, обумовлений природною родючістю земель та кращим їх місцем розташування. Диференційна рента II — це додатковий дохід, обумовлений підвищенням економічної родючості землі за рахунок додаткових капітальних вкладень (засобів виробництва і праці) на основі науково-технічного прогресу.
Абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю. Теоретичні проблеми абсолютної ренти є найбільш дискусійними в економічній літературі.
Монопольна рента — це особлива форма земельної ренти, її сплачують споживачі рідкісних за якістю сільськогосподарських товарів, що виробляються на землях з винятковими природними умовами. Тому ціни на такі товари (цитрусові, тютюн тощо) визначаються високим попитом і обмеженою пропозицією.
Рентні відносини складаються також у добувній промисловості та будівництві.
Нині серед учених-аграрників і практиків утверджується думка, що земельна рента має вилучатися безпосередньо шляхом рентних платежів з кожного гектара землі залежно від його економічної оцінки, яку дано в державному земельному кадастрі.
Земля у багатьох країнах світу є об'єктом купівлі-продажу внаслідок узаконеної приватної власності на землю.
Земля — це особливий товар, що є продуктом природи і не має початкової вартості, але має ціну. Основою ціни землі є дохід, який земля дає її власникові, тобто рента.
Ціна землі є капіталізованою земельною рентою. Власник землі погодиться продати свою ділянку за умови, що він отримає за неї таку суму, яка, будучи вкладена до банку, принесе йому процент, не нижчий від ренти. Ціна землі прямопропорційна розмірові ренти і обернено пропорційна банківському проценту. її визначають за формулою:
Ціна землі має тенденцію до зростання. Особливо помітно підвищуються ціни на земельні ділянки в містах. Цьому сприяють зростання ренти та попиту на ділянки під будівництво.
В умовах розвинутих ринкових відносин в Україні значно поширюється оренда як форма господарювання, за якої на основі договору оренди між землевласником і орендарем останньому передається право володіння і користування землею за певну плату на певний термін.
У договорі оренди передбачено винагороду власникові землі у вигляді орендної плати, яка може включати не тільки платежі за користування землею (ренту), а й амортизацію споруд і будівель, які розміщені на цій ділянці.
Отже, орендна плата має ширший економічний зміст порівняно з земельною рентою.
Сучасна аграрна реформа передбачає перехід на суцільні земельно-орендні відносини між власниками землі (земельних паїв) та суб'єктами господарювання і обов'язкову платність за використання землі між суб'єктами земельних відносин.
4. г) інструмент політики „дорогих грошей”
Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищенню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію.
Грошово-кредитна політика — це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які проводить держава.
Розроблення і реалізація грошово-кредитної політики — це основна функція центрального банку.
Основними типами грошово-кредитної політики є:
— політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей") — весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії тощо.
5. а) впливом держави на економіку країни;
в) наявністю безробіття та інфляції.
6. в) стипендія студентам навчального закладу
г) процентні платежі
У свою чергу, чисто фінансові операції поділяються на:
– державні трансфертні виплати. Під трансфертами розуміють односторонній потік благ, які мають безоплатний характер. Коли мова йде про державні трансферти, то це є виплати із державного бюджету (пенсії, стипендії, допомога по безробіттю, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям і т. ін.);
– приватні трансфертні платежі (допомоги батьків дітям-студентам, подарунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком виробництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної особи до іншої;
– операції з цінними паперами (купівля-продаж акцій, облігацій також вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перерозподіл власності).
Трансфертні платежі - одна з основних статей витрат бюджету держави. Трансферні (тобто перерозподільні) платежі являють собою переклад частини доходів державного бюджету в приватний сектор - населенню і підприємствам.
7. а) гіпотетичний метод
Індукція - це вид узагальнення, пов'язаний з передбаченням результатів спостережень і експериментів на основі даних досвіду.
8. а) заробітна плата;
б) витрати на сировину і матеріали;
в) витрати на паливо та електроенергію.
Основні види змінних витрат:
1. Витрати на сировину;
2. Оплата праці;
3. Витрати на паливно-мастильні матеріали;
4. Витрати на електроенергію.
30.05.2013 21:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора