МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Інститут економіки і менеджменту
Кафедра фінансів
Контрольна робота
за курсом
«ФІНАНСИ І СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА»
(Варіант №10)
ЗМІСТ
1.ВСТУП……………………………………….……………………...….3
2.РОЗДІЛ 1.Зміст культури і засади її розвитку в Україні……………..………4
3.РОЗДІЛ 2. Оцінка структури інвестування в основний капітал і характеристика окремих найважливіших фінансово – ресурсних капіталовкладень в економіку країни ………………………………….…………………..………………………..11
4. РОЗДІЛ 3. ЗАДАЧІ………………….………………………………………..…15
5.ВИСНОВКИ…………………………..…………………………………………19
6.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.…………………………………20
ВСТУП
Соціа́льна полі́тика — комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення і узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп,територіальних громад.
В контрольній роботі у першому розділі йдеться мова про зміст і принципи держави в програмі освіти, дії щодо підвищення освітнього рівня населення; у другому розділі подається оцінка структури інвестування в основні капіталовкладення і охарактеризовано окремі найважливіші фінансово-ресурсні капіталовкладення в економіку країни. Розвиток соціальної політики України залежить від вдалої організації її фінансування, активними аспектами якої є: джерела фінансування, методи формування джерел фінансування та напрями фінансування.У третьому розділі подається розв’язок задач, відбувається побудова кривих Лоренцо; визначається розмір реальних витрат за роками, темп зміни кожного виду витрат, також подається графічна інтерпретація динаміки витрат і їх аналіз.
РОЗДІЛ 1.Зміст і принципи держави в програмі освіти.
Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.
На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.
В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту освіти. Наприкінці XVIII — в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоцільно давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності.
Цю теорію було покладено в основу змісту класичної освіти в гімназіях. Помітний вплив теорії формальної освіти і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати «загальну культуру за допомогою тренування мислення» [3. c 34-36] .
Держава в програмв освіти.
Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.
Законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається з Закону України «Про освіту» вiд 23.05.1991 № 1060-XII, інших актів законодавства України.
Завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.
Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
В Україні для управління освітою створюються система державних органів управління і органи громадського самоврядування.
Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, визначених законодавством.
До державних органів управління освітою в Україні належать: Мiнiстерство освіти і науки, молоді та спорту України; міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчальні заклади; Атестаційна колегія Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України; Мiнiстерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим; місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.
Навчальні заклади незалежно від їх статусу і належності забезпечують якість освіти в обсязі вимог державних стандартів освіти.
Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти.
Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на 10 років. [3 c. 90-94]
Відповідно до Закону України «Про освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр; спеціаліст, магістр.
Система освіти в Україні будується згідно з принципами, сформульованими у ст. 6 Закону України «Про освіту», зокрема: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок зі світовою і національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.
Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистості й потребу вдосконалення освіти в сучасній національній школі, у процесі формування змісту освіти виходять з того, що загальна освіта покликана давати знання, що сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для життя, які можна застосовувати у практичній трудовій діяльності.
Вагомого значення для української національної школи набуває оновлення її змісту відповідно до прийнятих державних документів про школу і державні стандарти освіти. Залежно від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.
Заклади вищої освіти
Таблиця 1
I-II рівень акредитації
III—IV рівень акредитації
Кількість закладів, одиниць
Кількість студентів, осіб
Прийнято студентів, осіб
Випущено спеціалістів, осіб
Кількість закладів, одиниць
Кількість студентів, осіб
Прийнято студентів, осіб
Випущено спеціалістів, осіб
2002
667
582 855
203 665
155 542
330
1 686 912
408 639
356 743
2004
619
548 466
182 224
148 184
347
2 026 726
475 222
316 223
2006
570
468 029
151 178
137 949
350
2 318 553
507 683
413 638
2008
528
399 332
114 373
118 055
353
2 364 541
425 241
505 203
Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до довколишнього світу, інших людей.
У Державній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») окреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки і на перспективу, визначено курс на створення життєздатної системи неперервного навчання й виховання, забезпечення можливості духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як вищої цінності нації. Передбачено такі основні шляхи реформування загальної середньої освіти: визначення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, упровадження інтегрального і варіантного принципів навчання; реформування структури загальноосвітніх навчально-виховних закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів; кооперація загальноосвітніх навчально-виховних закладів з вищими навчальними закладами; розвиток мережі загальноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності; формування мережі навчально-виховних закладів з дво-, трирічними термінами навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування; наукове та методичне забезпечення загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо; проведення науково-дослідної та експериментальної роботи щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизація загальної середньої освіти; впровадження у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб; пріоритетне фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпечення сільської школи; розширення можливостей здобуття загальної середньої освіти для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами навчання або екстерном; розроблення науково обґрунтованих методик оцінки якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника зокрема; державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.
Характеристика навчальних планів, програм і підручників
Вимоги держави і суспільства до змісту, обсягу та рівня загальноосвітньої підготовки громадян України визначає державний стандарт загальної середньої освіти, основоположним документом якого є Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів. Він дає цілісне уявлення про структуру загальної середньої освіти через інваріативну і варіативну складові. [4. c. 132-140]
Державний стандарт загальної середньої освіти — звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти і гарантії держави щодо її здобуття, галузі та розподіл годин між ними за роками навчання; визначає граничне допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу; встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету. Інваріативна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає її загальнодержавний компонент. Варіативну складову формує навчальний заклад з урахуванням інтересів, здібностей, життєвих планів учнів, вона є суттєвим засобом забезпечення повноцінного розвитку особистості кожного школяра.
На основі Базового навчального плану Міністерство освіти і науки України розробляє та затверджує типові навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок годин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.
Державний компонент (розробляє Міністерство освіти і науки України). Має забезпечити соціальне необхідний для кожної людини обсяг і рівень знань, умінь і навичок. На державний компонент припадає 80% навчального часу, з яких 35% відведено на вивчення суспільно-гуманітарних навчальних дисциплін, 25 — природничо-математичних, 16 — оздоровчо-трудових, 5% — естетичних наук. [4. c. 160-163]
РОЗДІЛ2. Оцінка структури інвестування в основний капітал і характеристика окремих найважливіших фінансово – ресурсних капіталовкладень в економіку країни.
Інвестиції в основний капітал – це сукупність витрат, спрямованих на придбання, створення, відновлення основного капіталу.
Основними складовими капіталовкладень є: витрати на будівельно-монтажні роботи; витрати на придбання різних видів устаткування, машин, механізмів, інструментів; витрати на проектно-дослідну діяльність.В економічному аналізі розглядають галузеву, територіальну, відтворювальну та технологічну структури капіталовкладень.
Ступінь інвестиційної привабливості є визначальною умовою активної інвестиційної діяльності, а, отже, і ефективного соціально-економічного розвитку економіки держави в цілому. Одним із завдань держави на сучасному етапі розвитку економіки є створення необхідних і сприятливих умов для інтенсифікації економічного зростання, підвищення якості життя населення та створення умов для підвищення рівня інвестиційної активності. Це сприятиме збільшенню обсягу залучених інвестицій до реального сектора економіки, що, у свою чергу, збільшує можливості щодо швидкого відновлення після кризи.
Метою контрольної роботи є статистична оцінка інвестиційної активності України та визначення її тенденції розвитку. [5. c. 316]
Українська економіка до першої половини 2008 р. була цікава для інвестування як іноземним, так і українським компаніям. Це було пов'язано зі стійкими темпами зростання промисловості. Наведені дані в табл. 1 дозволяють зробити висновок, що в абсолютному виразі спостерігається постійне зростання обсягів прямих іноземних інвестицій в економіку України. У той же час темпи зростання показують, що хоча ці зміни є позитивними, тобто перевищують 100%, але не досягають рівня 2007 року, коли приріст склав 86,7%.
Інвестиції в Україну у 2011 р. надійшли зі 128 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає більше 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 12645,5 млн дол. (25,6%), Німеччина – 7386,4 млн дол. (15%), Нідерланди – 4822,8 млн дол. (9,8%), Російська Федерація – 3594,5 млн дол. (7,3), Австрія – 3423,1 млн дол. (6,9%), Велика Британія – 2508,2 млн дол.(5,1%), Франція – 2230,7 млн дол.(4,5%), Швеція – 1744,0 млн дол.(3,5%), Віргінські Острови (Брит.) – 1607,0 млн дол.(3,3%) та США – 1043,1 млн дол. (2,1%).
Обсяги та темпи росту інвестицій в Україні
Таблиця 2
Рік
Обсяг прямих іноземних інвестиції в Україну, млн дол. США
Темпи зростання іноземних інвестицій, % до попереднього року
Обсяг інвестицій в основний капітал, у фактичних цінах, млн грн
Темпи зростання інвестицій в основний капітал, % до попереднього року
2002
4555,3
37178
2003
5471,8
120,1
51011
137,2
2004
6794,4
124,2
75714
148,4
2005
9047
133,2
93096
122,9
2006
16890
186,7
125254
134,5
2007
21607,3
127,9
188486
150,4
2008
29542,7
136,7
233081
123,6
2009
35616,4
120,6
151777
65,1
2010
40053
112,5
150667
99,2
2011
44806
111,9
209130
138,8
Інвестиції в основний капітал потерпіли падіння лише в 2009 році на величину 34,9% від рівня попереднього року, враховуючи, що рік від року вони нарощували свої обсяги. [6. c. 213-215]
Пряма інвестиція – це категорія міжнародної інвестиційної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці – резидента однієї країни, здійснювати контроль або суттєвий вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Інвестиція є прямою, якщо капітал/права власності нерезидента складає не менше 10% вартості статутного капіталу підприємства-резидента (або) нерезидент має не менше 10% голосів в управлінні підприємства-резидента. До категорії прямих інвестицій також відносяться інвестиції, що отримані в результаті укладання концесійних договорів і договорів про спільну інвестиційну діяльність; зобов’язання/вимоги за кредитами та позиками, торговими кредитами та інші зобов’язання/вимоги підприємств-резидентів перед/до прямими(х) інвесторами(ів) [5].
За даними Державної служби статистики України, у 2011 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 6473,1 млн дол. США прямих інвестицій у вигляді акціонерного капіталу. Обсяг внесених з початку інвестування в економіку України прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 31 грудня 2011 р. становив 49362,3 млн дол. США, що на 10,2% більше обсягів інвестицій на початок 2011 р., і в розрахунку на одну особу становив 1084,3 дол. З країн ЄС внесено 39411,2 млн дол. інвестицій (79,9% загального обсягу акціонерного капіталу), із країн СНД – 4011,3 млн дол. (8,1%), з інших країн світу – 5939,8 млн дол. (12,0%).
У фінансових установах акумульовано 16318,5 млн дол. (33,1% загального обсягу) прямих інвестицій. На підприємствах промисловості зосереджено 15238,6 млн дол. (30,9%), у т. ч. переробної – 13056,8 млн дол. та добувної – 1492,4 млн дол. Серед галузей переробної промисловості у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів внесено 6084,2 млн дол. прямих інвестицій, у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів – 2065,7 млн дол., хімічну та нафтохімічну промисловість – 1375,8 млн дол., машинобудування – 1226,0 млн дол., виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції – 893,0 млн дол. В організації, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, внесено 5721,5 млн дол. (11,6%), у підприємства торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 5193,5 млн дол. (10,5%).
Таким чином, можна зробити висновок, що іноземні інвестори зацікавлені вкладати кошти в реальний сектор економіки, що є позитивним моментом, який має сприяти нарощуванню обсягів виробництва. Однак слід відмітити й той факт, що й досі значна сума коштів іноземних інвесторів вкладається у фінансову сферу.
Падіння обсягу інвестицій в основний капітал стало головною причиною зниження ВВП України, яке, за даними Державної служби статистики України, склало 14,8% в 2009 р. по відношенню до 2008 р., що стало найглибшим економічним спадом з 1994 р. Таке різке зниження ВВП сталося за рахунок скорочення виробництва у багатьох секторах економіки – від будівництва до переробних галузей.
Негативна тенденція була відмічена у багатьох секторах економіки, проте основний вклад у зниження валового внутрішнього продукту внесли експортний сектор, інвестиції в основний капітал і переробний сектор. Проведемо дослідження структури інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності. До інвестицій в основний капітал (капітальні вкладення) належать інвестиції в капітальне будівництво, машини, обладнання, інструмент, інвентар, транспортні засоби та інші основні засоби. Порівняння двох структур – структури прямих іноземних інвестицій та інвестицій в основний капітал дозволить оцінити інвестиційну активність в Україні.
На рис. 1 наведено динаміку структури інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності у відсотках.
За даними рис. 1 можна зробити такі висновки: лідерами за обсягом вкладених інвестицій в основний капітал є промисловість. Незважаючи на падіння їх обсягу у 2008 та 2010 рр. обсяги інвестування залишаються значними; другим за привабливістю видом діяльності є операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам, на третьому місці – діяльність транспорту та зв’язку. Найменший обсяг інвестицій в основний капітал було отримано фінансовою діяльністю.
/
Таким чином, використання для оцінки інвестиційної активності України адекватного статистичного інструментарію дозволяє не лише наочно відобразити існуючі тенденції, але й зробити висновки які саме фактори впливали на формування ситуації на інвестиційному ринку держави. Інвестиційна активність і ефективність інвестицій є самостійними, але взаємопов'язаними економічними категоріями, а, отже, виникає потреба в продовженні наукових досліджень у напрямі детального дослідження впливу інвестиційної активності на соціально-економічний розвиток як країни, так і регіону. [8. c. 211-214]
РОЗДІЛ 3
ЗАДАЧІ
Задача 1. Побудувати на одному графіку дві кривих Лоренцо і пояснити, в якому році ступінь розподілу доходів рівномірніший.
Вихідні дані:
Таблиця 3.1
Частка населення, %
Частка у сукупному доході, %
Перший рік 2010
Другий рік 2011
20
80
50
20
150
120
20
200
150
20
260
270
20
400
450
Розв’язок:
Таблиця 3.2
Частка населення, %
Частка у сукупному доході, %
Перший рік
Другий рік
20
5,65
3,8
20
10,59
9,13
20
14,11
11,41
20
18,35
20,53
20
28,23
34,22
Таблиця 3.3
Частка населення, %
Частка у сукупному доході, %
Перший рік
Другий рік
20
5,65
3,8
40
16,24
12,93
60
30,35
24,34
80
48,7
44,87
100
76,93
79,09
Крива Лоренцо - крива, що показує ступінь рівномірності розподілу доходів в економіці. Чим більше крива Лоренцо відхилена від лінії 45 , тим більша нерівність у розподілі доходу.
Побудуємо на графіку дві кривих Лоренцо
% доходу
100
80
60
40
20
20 40 60 80 100 частка нас.
Оскільки крива розташоване ближче до бісектриси, а у другому році низький ступінь рівності розподілу доходів, оскільки крива максимально відалена від бісектриси, то можна зробити висновок, що ступінь розподілу доходів рівномірніший у першому році.
Задача 2.Вихідні дані:
Таблиця 3.4
тис. грн.
Витрати
1995
1998
1999
2000
2001
1. Грошові витрати та заощадження населення країни, в т.ч. :
24784
53376
59518
83777
102079
Купівля товарів і оплата послуг
20140
34867
41832
59024
78017
Обов’язкові платежі та добровільні внески
2156
5568
6750
9229
13977
Приріст заощаджень у вкладах придбання цінних паперів
383
2523
4556
8611
5453
Придбання інвалюти
1997
9614
4864
3971
3535
Дефлятор:
2005 рік – 2.8; 2008 рік – 5.137; 2009 рік – 6.124; 2010 рік – 7.704;
2011 рік – 8.174.
Визначити:
розмір реальних витрат за роками і різновидами витрат;
темп зміни кожного виду витрат у відсотках до 1995 року;
дати графічну інтерпретацію і проаналізувати динаміку витрат.
Розв’язок
Таблиця 3.5
Розмір реальних витрат за роками і різновидами витрат
Витрати
2005
2008
2009
2010
2011
1.Грошові витрати та
заощадження населення
8851,429
10390,5
9718,811
10874,48
12512,72
країни , в т.ч. :
Купівля товарів і оплата
7192,857
6787,425
6830,83
7661,475
9544,531
послуг
Обов'язкові платежі та
770
1083,901
1102,221
1197,949
1709,934
добровільні внески
Приріст заощаджень у
вкладах придбання
136,7857
491,1427
743,9582
1117,731
667,1152
цінних паперів
Придбання інвалюти
713,2143
1871,52
794,2521
515,4465
432,4688
Таблиця 3.6
Темп зміни кожного виду витрат у відсотках до 1995 року
Витрати
2005
2008
2009
2010
2011
1.Грошові витрати та
заощадження населення
----------
117,3878
109,7994
122,8557
141,3639
країни , в т.ч. :
Купівля товарів і оплата
---------
94,3634
94,96685
106,515
132,6946
послуг
Обов'язкові платежі та
---------
140,7664
143,1456
155,5778
222,0693
добровільні внески
Приріст заощаджень у
вкладах придбання
---------
359,0599
543,8859
817,1402
487,7083
цінних паперів
Придбання інвалюти
---------
262,4065
111,3623
72,27092
60,63659
Наведемо графічну інтерпретацію і проаналізуємо динаміку витра
Рис. 3.1. Динаміка витрат
Дивлячись на рис. 3.1. ми бачимо, що найбільші витрати спостерігаються на приріст заощаджень у вкладах придбання цінних паперів. Витрати на придбання інвалюти особливо високі у 2008 році, а починаючи з 2009 року вони падають. Купівля товарів та оплата послуг спостерігаються найнижчими у 2008 році. Грошові витрати та заощадження населення країни найнижчі у 2009 році. Обов’язкові платежі та добровільні внески є найменшими у 2008 році , а от найбільшими аж у 2011 році.
ВИСНОВКИ
Отже, соціальна політика є найважливішою сферою діяльності будь-якої країни і в цій сфері набуто значного досвіду. Сучасні моделі соціальної політики відрізняються ступенем втручання держави в соціально-економічну сферу суспільства та ступенем соціальної захищеності громадян. Забезпеченості свободи соціального вибору в різних верствах населення та впливу соціальних процесів на економічний розвиток країни.
В Україні для спрощення процедури розрахунку та забезпечення фактично цільового фінансування доцільно чітко визначити перелік інноваційно-активних підприємств та розрахувати обсяги необхідних для їх розвитку інвестиційних ресурсів. Подальшого вивчення потребують питання формулювання засад державного управління інноваційно-інвестиційною системою, кількісного виміру показників, що характеризують її функціонування, визначення механізмів розробки та забезпечення реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії країни.
Напрями реформування державної інвестиційної політики мають охоплювати наступні аспекти:
— в інвестиційну сферу впроваджувати державні цільові програми, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату;
— основним джерелом інвестування мають стати кошти підприємств і організацій у вигляді прибутку;
— здійснювати банківське кредитування галузей і виробництв, визначених як пріоритетні;
— в інноваційну сферу впроваджувати державні програми, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату, та формувати інноваційну модель економіки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 № 93/96-ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1999. - №19. - С. 80.
Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 № 1560-XII (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1991. - №47. - С. 646.
Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект. – К.: Твім
інтер, 2003. – 391с.
Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.:
Юрид. лит., 1997. – 400 с.
Авер’янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення//
Віче. – 2002. – № 3.
Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. - К.: Либра, 1996. - 344 с.
Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. - К.: Лібра, 1998. - 392 с.
Федоренко В.Г. Інвестування: Підручник. - К.: Алерта, 2008. - 448 с.
Бланк І. О., Гуляєва Н. М. Інвестиційний менеджмент: Підручник. — К.: КНТЕУ, 2003. — 398 с