Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Пенсійне страхування в Україні
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Страхування
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Курсова робота
З курсу «Страхування»
на тему «Пенсійне страхування в Україні»
Ірпінь 2010
ВСТУП
Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним з головних чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з най актуальних для кожного цивілізованого суспільства, яке будується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.
У різні часи і в різних країнах питання соціального забезпечення вирішувалися по-різному – розв’язання їх через сімейне утримання непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення різних громадських і професійних об’єднань, покликаних здійснювати відповідну підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності, були скоріше окремими спробами вирішення проблеми, а не її комплексним розв’язанням.
Однією з найважливіших складових діяльності держави у галузі соціальної політики є законодавче регулювання та організація пенсійного забезпечення громадян. З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну функцію – забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов’язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, до державного та місцевих бюджетів, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар’єром на шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні.
За даними Міністерства праці і соціальної політики, на сьогодні в Україні налічується близько 15 млн. пенсіонерів: 5,3 млн. ветеранів війни; близько 7 млн. ветеранів праці; 2,3 млн. інвалідів; 3,5 млн. потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС; майже 2 млн. одиноких громадян похилого віку. Щорічно кількість пенсіонерів т а інвалідів зростає. Отже, чинна законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного. У тому не тільки пенсійна система, а й чинна система соціального забезпечення в цілому, яка перестане бути ефективною і тягарем лягла на державу, не відповідає вимогам часу та потребує термінового реформування. Головною метою такого реформування є перехід до страхової соціальної системи та зближення з існуючими системами соціального забезпечення країн з розвиненою ринковою економікою.
Пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту, забезпечення соціальної справедливості, стабільності та злагоди у суспільстві.
РОЗДІЛ 1 Теоретичні засади дослідження
системи пенсійного страхування в Україні
1.1. Суть, функції та структура пенсійного страхування.
У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення, визначених Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291 та відповідно до статті 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, який набув чинності 1 січня 2004 року, в Україні запроваджується трирівнева система пенсійного забезпечення, яка включає: загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення. Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного страхування, яке базується на засадах страхування. Державна пенсійна система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.
Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.
Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного страхування в Україні.
Основною складовою системи державного пенсійного забезпечення є чинна, так звана солідарна, пенсійна система, яка діє на території України протягом століття. Вона розвивається, вдосконалюється і пристосовується до суспільного життя з огляду на економічне і політичне становище в державі. Ця система спирається на принцип «негайної виплати», коли страхові внески до Пенсійного фонду негайно виплачуються пенсіонерам, тобто відбувається солідарний (горизонтальний) перерозподіл доходів нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів. Іншими словами можна сказати, що відбувається солідарність поколінь, коли працююче нинішнє покоління утримує нинішніх пенсіонерів, які, у свою чергу, працювали і утримували пенсіонерів того часу.
Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», а зокрема статті 1 «Право громадян України на державне пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. [2, c. 30-35]
У системі з пенсійного забезпечення, першорядне місце посідають органи законодавчої і виконавчої влади. Вони відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту України.
Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України – орган загальної компетенції. Вона відповідно до Конституції України приймає закони про форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні джерела його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі. Визначає розмір обов’язкових страхових внесків тощо.
Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його компетенції належать питання, пов’язані з реалізацією та виконанням законодавства з пенсійного забезпечення. Кабінет Міністрів видає підзаконні нормативні акти з питань здійснення пенсійного забезпечення, щороку подає на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є витрати на пенсійне забезпечення, вживає заходів до виконання Державного бюджету, затверджує бюджет Пенсійного фонду України тощо.
Відповідно до Типового положення про головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської д державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 (із змінами), управління у сфері пенсійного забезпечення здійснює такі функції:
- організовує роботу, пов’язану з пенсійним страхуванням громадян (після передачі функцій призначення та виплати пенсій Пенсійному фонду здійснює контроль за їх призначенням та виплатою); надає практичну, консультаційно-правову та організаційно-методичну допомогу; сприяє створенню єдиного автоматизованого банку даних персоніфікованого обліку в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, розвитку недержавних систем пенсійного забезпечення, впровадженню та розвитку багаторівневої пенсійної системи;
- разом з органами Пенсійного фонду сприяє забезпеченню відшкодування підприємствами витрат на виплату пенсій, призначених у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням працівників;
- організовує через засоби масової інформації роз’яснення нормативно-правових актів про працю, охорону праці, зайнятість, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальний захист та обслуговування населення. [2, c. 38]
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання. Акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.
Пенсійний фонд України виконує такі функції:
1) бере у межах своєї компетенції участь у розроблені прогнозних показників економічного і соціального розвитку України;
2) планує доходи та видатки;
3) прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду України для забезпечення соціальних виплат;
4) розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове д державне пенсійне страхування;
5) організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України [5, пункт 1-2]
Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Джерелами формування коштів Накопичувального фонду є:
1) страхові внески застрахованих осіб, що спрямовуються до Накопичувального фонду;
2) інвестиційний дохід, що утворюється внаслідок розміщення та інвестування коштів Накопичувального фонду в порядку, встановленому законом;
3) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, щ спрямовуються до Накопичувального фонду та використання коштів цього фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення. [71]
Отже, можна визначити головну функцію системи пенсійного страхування, суть якої полягає у формуванні в спеціальних страхових фондах фінансових потреб учасників страхової системи в разі настання соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям матеріальним забезпеченням у старості.
Відповідно основними завданнями системи пенсійного страхування є:
- створення та забезпечення функціонування страхових інституцій;
- акумуляція у страхових фондах необхідних фінансових ресурсів через цільові платежі страхувальників, тобто осіб, які спрямовують частину власних коштів на користь осіб, які потребують захисту від страхових ризиків;
- забезпечення збереження та відтворення цільового використання коштів страхових фондів;
- розподіл ресурсів страхових фондів між застрахованими особами вразі виникнення страхового ризику у вигляді страхових виплат – пенсій;
- регулювання відносин між учасниками страхової системи – страховиком, страхувальниками та застрахованими особами.
1.2. Форми та види пенсійного страхування.
В Україні розрізняють дві форми пенсійного страхування: загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення.
Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування яка входить до системи державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:
- перший рівень – солідарна система, яка базується на засадах солідарності і субсидування та виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду;
- другий рівень – обов’язкова накопичувальна система, яка базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат.
У рамках солідарної системи страхування законодавчо запроваджено різноманітні форми підтримки пенсіонерів. Така підтримка передбачає певний рівень часткового перерозподілу пенсійних коштів на користь:
- осіб, які працювали у шкідливих і тяжких умовах – підвищений розмір пенсії за рахунок пільгового врахування стажу роботи в таких умовах, набутого до 1 січня 2004 року, а також право на достроковий вихід на пенсію;
- осіб, які працювали на педагогічній роботі, в окремих медичних закладах, соціальних працівників, артистів і спортсменів, які мають право на пенсію за вислугу років;
- осіб, які не мали можливості набути достатньо великого страхового стажу (мали низькі заробітки, перебували у відпустці по догляду за дитиною, доглядали за інвалідом І групи тощо) і мають право на мінімальну пенсію та надбавки до пенсії; [7, c.44]
Обов’язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.
Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, об’єкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [7, 3]
Нинішня система в Україні передбачає різноманітні види державного пенсійного страхування за різними законами.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р., а зокрема статті 2 «Види державних пенсій» визначено такі види:
а) трудові пенсії (за віком; по інвалідності, в разі втрати годувальника; за вислугу років);
б) соціальні пенсії.
Право на трудову пенсію мають особи. Зайняті суспільно корисною працею при додержанні умов призначення пенсії, які передбачені в Законі України «Про пенсійне забезпечення»:
а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами підприємств та організацій за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України;
б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;
в) члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є членами таких спілок, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;
г) працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу фельд’єгерської служби Міністерства зв’язку України;
д) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, статисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;
е) особи, які стали інвалідами у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків або у зв’язку з виконанням дій по рятуванню людського життя, охороні державної колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку;
є) особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;
ж) члени сімей осіб, вказаних у ЗУ «Про пенсійне забезпечення, а зокрема статті 3 «Особи, які мають право на трудову пенсію», і пенсіонерів з числа цих осіб – у разі втрати годувальника. [8, стаття 3]
Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні, непрацюючі громадяни, які не мають права на трудову пенсію.
Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або під час виконання інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов’язку.
Особливим видом державної пенсії, яка не входить до названих видів і призначається обмеженому, визначеному законом колу громадян, є пенсії за особливі заслуги перед Україною.
Згідно статті 9 цього Закону «Добровільне страхування додаткової пенсії» визначено, що поряд з державним пенсійним забезпеченням трудящі мають право укладати договори добровільного страхування додаткової пенсії. Джерелом для виплати додаткової пенсії в системі Української державної страхової комерційної організації є страховий фонд, який складається на 50 процентів з особистих внесків трудящих і на 50 процентів – з коштів державного бюджету України.
Пенсії за віком на сьогодні – це основний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво-важливих інтересів мільйонів пенсіонерів «У загальній чисельності пенсіонерів нашої країни (а їх близько 15 мільйонів осіб) 10 мільйонів або 70 процентів – це пенсіонери за віком» [2, c.84]
Залежно від категорій громадян, які мають право на пенсію, пенсії можуть призначатися на загальних підставах і на пільгових умовах.
Пенсійним законодавством передбачені певні пільги щодо пенсійного забезпечення за віком окремим категоріям громадян. Це, зокрема:
- громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи;
- інвалідам, учасникам війни, сім’ям загиблих (померлих військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ);
- багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства;
- особам, хворим на гіпофізарний нанізм (ліліпутам), і диспропорційним карликам;
- інвалідам по зору першої групи (додаток А).
Пенсії за віком пенсіонерам призначаються відповідно до статті 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 55% заробітку, який визначається відповідно до статей 65 «Загальний порядок визначення середньомісячного заробітку для обчислення пенсій» і 66 «Види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсії», а також статті 67 «Обчислення пенсій членам творчих спілок» цього Закону, але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на один процент заробітку, але не менш як на один процент мінімального розміру пенсії.
Пенсію по інвалідності можна визначити, як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також з Державного бюджету, які призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров’я, внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання чи загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Цей вид пенсії відрізняється від інших видів пенсії насамперед тим, що така пенсія цілком залежить від фактичного стану працездатності особи, який визначається спеціальним державним медичним органом, і вона призначається, зазвичай, на певний період, тобто на період встановлення інвалідності. Лише в окремих випадках призначається довічно. Отже, основною умовою призначення пенсії по інвалідності є інвалідність. Поняття «інвалідність» нерозривно пов’язане з групою інвалідності. Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється на три групи: першу, другу, третю. Причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності та ступінь обмеження життєдіяльності людини встановлюються медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров’я, що діють на підстав Положення про їх діяльність затвердженого постановою Кабінету Міністрів України. [2, c. 92]
Пенсію за вислугу років можна визначити, як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду та Державного бюджету, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком, визначеній законодавством категорії працівників, які мають спеціальний стаж – вислугу років, встановленої тривалості.
Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:
- І рівень – солідарна система
- ІІ рівень – обов’язкова накопичувальна система (додаток В).
Природа солідарної пенсійної системи полягає у тому, що вона функціонує в режимі забезпечення поточних виплат.
Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» запроваджено структуру пенсійного страхування, у якій відносини між учасниками побудовані не за схемою вертикальних владних повноважень, а за принципом взаємопов’язаних прав та обов’язків.
У статті 3 цього закону визначено учасників правовідносин:
- застраховані особи;
- страхувальники;
- Пенсійний фонд України;
- уповноважений банк;
- підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.
Згідно із статтею 18 цього закону визначено, що страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування – це цільовий загальнообов’язковий платіж, який справляється на всій території України, вони не входять до складу податків або інших обов’язкових платежів, і на них не поширюється податкове законодавство. Розміри страхових внесків встановлюються Верховною Радою України за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони мають забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг.
Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (стаття 1) визначено, що пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, які отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім’ї у випадках, визначених цим Законом.
В цій системі призначаються та виплачуються такі види пенсій:
- пенсії за віком;
- пенсії по інвалідності;
- у разі втрати годувальника.
Умовами призначення пенсії за віком у солідарній системі пенсійного страхування є: досягнення пенсійного віку особою, яка звертається за пенсією, та наявність у цієї особи відповідного страхового стажу.
Право на призначення цього виду пенсії мають чоловіки, які досягли пенсійного віку – 60 років, а жінки – 55 років. Поряд з цим передбачено право більш пізнього виходу на пенсію та відмови від отримання пенсії під час роботи (за умови сплати внесків до Пенсійного фонду). Завдяки цьому призначена після звільнення з роботи пенсія підвищується на певний відсоток за шкалою залежно від кількості років відкладеного виходу на пенсію.
Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається на таких умовах:
1) Якщо непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника перебували на повному його утримані або одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів існування. При цьому дітям пенсія у зв’язку із утратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утримані годувальника.
2) Померлий годувальник на момент смерті мав страховий стаж визначеної тривалості. Крім цього у статті 36 цього закону вміщено перелік осіб, які належать до непрацездатних членів сім’ї померлого, та умов, за яких особу вважають такою, що перебувала на утриманні (додаток Л).
Щодо останньої умови, то цей вид пенсії призначають за наявності у годувальника на дату смерті страхового стажу, який був би необхідний для призначення пенсії по інвалідності.
Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається одна на всіх членів сім’ї, які мають на неї право, і розподіляється між непрацездатними членами сім’ї рівними частинами. Розмір цього виду пенсії визначається в такому порядку:
1) Якщо в сім’ї один член непрацездатний, то пенсія призначається у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
2) Якщо в сім’ї два і більше членів непрацездатних, - 100 відсотків пенсії за віком померлого.
3) Дітям-сиротам пенсія призначається, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.
Цей вид пенсії обчислюється у відсотках до розміру пенсії за віком годувальник [1, стаття 37]. Для обчислення пенсії цього виду до страхового стажу враховується період від дня його смерті до дня, коли годувальник досягнув би пенсійного віку. Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім’ї померлого годувальника вважається непрацездатним, а члени сім’ї, які досягли пенсійного віку – довічно.
Статтею 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що всім тим особам, кому до 1 січня 2004 року було призначено пенсію за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника та за вислугу років, за документами, наявними у пенсійних справах, здійснюється перерахунок пенсії за новими правилами. При цьому під час перерахунку раніше призначених пенсій враховується заробітна плата, з якої раніше було обчислено пенсію, або, за вибором пенсіонера, заробітна плата за період, тобто за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв, і за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року.
Зазначеним законом, а зокрема пункту 4 Прикінцевих положень також визначено таке: якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії виявився меншим, пенсія виплачується у старому розмірі.
Пенсіонерам також надано право протягом усього 2004 року надавати до органів Пенсійного фонду додаткові документи про стаж і заробіток, набутий до 1 січня 2004 року, для можливого збільшення розміру пенсій. Пенсія, перерахована на підставі додаткового поданих документів, виплачуватиметься з 1 січня 2004 року. Кожний наступний перерахунок пенсії не раніш як через два роки після проведення попереднього перерахунку з урахуванням стажу, набутого після призначення пенсії [1, стаття 42]. Цією ж статтею передбачено, що відповідно до зазначеного закону пенсії підлягають індексації відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення та щорічну підвищуватимуться, починаючи з 2005 року, не менше ніж на 20% зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком.
Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів. Страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне страхування» та законодавства про страхування, а банківськими установами відповідно до законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.
Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам (крім інвалідів з дитинства) при відсутності права на трудову пенсію. У разі працевлаштування після призначення соціальної пенсії виплата пенсії припиняється і поновлюється після звільнення з роботи.
За рішенням органу, що призначає пенсію, звернення за призначенням пенсії за віком може здійснюватись і до настання пенсійного віку, однак не раніше ніж за місяць до виникнення права на цю пенсію.
1.3. Еволюція та історичні етапи розвитку системи пенсійного страхування.
Об’єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги.
З-поміж перших країн світу, які запровадили солідарну пенсійну систему на зламі ХІХ-ХХ століть були Німеччина, Англія, Франція та Швейцарія, а згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі самі пенсійні системи у 20-х роках минулого століття заснували три латиноамериканські країни – Чилі, Аргентина та Уругвай. З початку зародження пенсійного страхування проводилося страхування не старості, а інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість найманих працівників, які доживали до 65 років, фактично ставали непрацездатними.
У Росії пенсійне забезпечення було започатковане з ухваленням у 1901 році Тимчасових правил про пенсії робітникам казенних гірничих заводів і рудників, які втратили працездатність та прийняттям у 1903 році Закону «Про виплату відшкодування робітникам, потерпілим внаслідок нещасних випадків». Але цей Закон, по суті не встановлював права працівників на матеріальне забезпечення у зв’язку з нещасними випадками на виробництві, а в основному передбачав особливості відповідальності роботодавців, яка базувалась на цивільно-правових засадах. За цим Законом роботодавець звільнявся від відповідальності за наявності умисної чи грубої необережності потерпілого. Але призначувана у зв’язку з трудовим каліцтвом компенсація називалася пенсією.
До 1917 року в Росії соціальне забезпечення людей похилого віку будувалось не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі втрати працездатності і настання інвалідності. Незважаючи на те, що чимало країн Європи вже на початку ХХ століття почали запроваджувати соціальне страхування за старістю, в Росії, а далі в СРСР, такий страховий випадок, як настання старості аж до 1929 року, не входив до сфери соціального страхування. Проте, для окремої категорії працівників пенсійне забезпечення за старістю почали запроваджувати дещо раніше. Так викладачі вищих навчальних закладів були охоплені пенсійним забезпеченням за старістю з 1924 року при досягненні віку 65 років, робітники текстильної промисловості й транспорту – 1929 року. Таким чином, пенсійне забезпечення, пов’язане зі старістю, на той час не мало всеохоплюючого характеру. Лише в 1932 році після проведеного обстеження робітників, які виходили на пенсію через інвалідність із втратою працездатності. воно було поширене на робітників усіх галузей народного господарства. [2, с.53-54]
11 лютого 1930 року Маркомат праці СРСР затвердив Правила забезпечення в старості. Згідно п. 8 цих Правил пенсійний вік був установлений: для чоловіків – 60 і для жінок – 55 років. Загальний стаж роботи за наймом: для чоловіків – 25 років і для жінок – 20 років.
Статті 120 Конституції СРСР, ухваленої 5 грудня 1936 р., декларативно проголосила право усіх громадян СРСР на матеріальне забезпечення в старості. Однак пенсійне забезпечення все ще регулювалось не законами, а через ухвалення окремих постанов ЦК ВКП(б). Ради Народних Комісарів СРСР. Право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і службовці, тоді, як колгоспникам довелося очікувати цього права ще понад 30 років. [2, c.55-56]
Із ухваленням 15 липня 1964 р. Закону СРСР «Паро пенсії і допомогу членам колгоспів» почала вирішуватись, нарешті проблема пенсійного забезпечення лише механізаторів, спеціалістів і голів колгоспів і лише з червня 1971 року його дію було поширено на всіх колгоспників і колишніх членів колгоспів, землі яких були передані радгоспам або іншим підприємствам. Пенсійний вік колгоспників спочатку був установлений вищим, аніж для робітників і службовців 65 років – для чоловіків і 60 років – для жінок. І лише у 1968 р. колгоспники одержали право на пенсію за віком з такого самого віку, як робітники і службовці.
Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних. 5 листопада 1991 року Верховна Рада України схвалила Закон «Про пенсійне забезпечення». Але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного закону СРСР 1990 року. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком Закону є і те, що він не враховує демографічного чинника, тобто процесу старіння населення.
Ухвалення низки законодавчих актів, котрі встановлюють пільговий вік виходу на пенсію, стало однією з головних причин зростання чисельності пенсіонерів в Україні. На 5-15 років було знижено віковий ценз для виходу на пенсію за віком на пільгових умовах для понад двадцяти категорій працівників, а також для виходу на пенсію за вислугу років. При цьому розміри пільгових пенсій здебільшого перевищують пенсії за віком.
Перші недержавні фонди в Україні почали створюватись в 1994 р., а наприкінці 1999 року в Україні було зареєстровано понад сто недержавних пенсійних фондів, із яких фактично функціонували не більше півтора десятка і діяльність їх здійснювалась всупереч пенсійному законодавству і їх основною метою було викачування коштів у населення. Так, за даними чисельних перевірок, один лише такий недержавний пенсійний фонд «Оберіг» за підтримки рекламних компаній і засобів масової інформації з початку своєї діяльності залучив внески 194 тисячі громадян України, які добровільно втратили мільйони доларів США. [2, c. 58]
У червні 1999 р. в Україні винайшли оригінальну програму довгострокового інвестування індивідуальних пенсійних коштів. Метою цього експерименту є «стимулювання розвитку житлового будівництва із залученням коштів громадян і суб’єктів підприємницької діяльності на довгострокові житлові ощадні вклади з наступним їх спрямуванням на довгострокове кредитування будівництва житла для населення під заставу цього житла та розширення можливостей соціального забезпечення громадян України за рахунок доходів за довгостроковими житловими ощадними вкладами».
Але, як стверджують фахівці, з огляду на міжнародний досвід приватного пенсійного забезпечення ця програма розроблена не на користь вкладників ощадних пенсійних рахунків, оскільки суперечить міжнародним стандартам інвестування пенсійних коштів. Внаслідок чого цілком вірогідне виникнення фінансової кризової ситуації з пенсійними вкладами.
21 грудня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Концепцію соціального забезпечення населення України», з метою реалізації якої 14 січня 1998 р. був прийнятий Закон України «Про основи загальнообов’язкового державного соціального страхування». Закладені в Концепції ідеї передбачали, поряд із вдосконаленням чинної солідарної пенсійної системи, розвиток трьох складових компонентів: обов’язкового пенсійного страхування; пенсійного забезпечення за місцем роботи через пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі; добровільного особистого страхування через недержавні пенсійні фонди. Ці пропозиції знайшли відображення у схвалених 13 квітня 1998 року Президентом України Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Основні напрями передбачають створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка має поєднувати елементи державного солідарного й приватного пенсійного забезпечення. В теперішній час в Україні ведеться активна робота щодо створення законодавчої бази для нової пенсійної системи, зокрема 9 липня 2003 року Верховною Радою України були прийняті закони України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які набули чинності з 1 січня 2004 року, внесені зміни до чинного пенсійного законодавства, спрямовані на вдосконалення чинної солідарної пенсійної системи. [2, c.58-59]
Отже, необхідність в утримуванні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен і пройшла історичні етапи до формування сучасної системи пенсійного забезпечення, яка забезпечує близько 13,8 мільйонів пенсіонерів, що становить майже 30% усього населення країни (дані станом на 1 вересня 2004 року).
РОЗДІЛ 2 Формування системи пенсійного страхування в Україні
2.1. Етапи реформування пенсійної системи в Україні
Упродовж вісімдесяти років уряду СРСР вдавалось забезпечувати виплату відносно пристойної пенсії, тому що:
1) економічна система не перебувала в стані кризи;
2) демографічна ситуація була сприятливою;
3) існувала загальна трудова повинність для працездатного населення;
4) масштаби неформальної зайнятості були незначними і практично не існувало проблеми ухилення від сплати податків.
Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні зумовлене низкою макроекономічних і демографічних проблем. Одна з них – зростання кількості пенсіонерів, яких на 1 вересня 2004 року в Україні налічувалось 13,8 мільйонів осіб.
Станом на 1 вересня 2004 року співвідношення чисельності пенсіонерів і зайнятого населення становить 1:1,2, а з урахуванням прихованого безробіття це співвідношення реально наближається до 1:1.
За прогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність пенсіонерів буде стабільною і навіть трохи зменшиться, оскільки пенсійного віку в цей період досягне покоління, яке народилося у воєнні та перші післявоєнні роки, коли рівень народжуваності був досить низький.
Реформування пенсійної системи в Україні, незважаючи на те, що ці питання та урядовому рівні піднімалися ще до набуття Україною самостійності відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Української Ради профспілок від 18 листопада 1989 року № 284 «Про невідкладні заходи щодо підготовки і проведення реформи пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування пенсійної системи є перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи до пенсійного страхування, в основі якого лежить принцип солідарності, з визначенням розміру пенсії залежно від участі у фінансуванні витрат та персоніфікації обліку пенсійних страхових внесків до Пенсійного фонду України. Відповідно до цього Указу Президента України було проведено ряд першочергових заходів, спрямованих на реформування пенсійного забезпечення в Україні:
1. Зменшення та ліквідація заборгованості з виплати пенсій. Цей захід був спрямований на збереження соціальних гарантій та створення передумов запровадження нової пенсійної системи. З цією метою Президентом України було видано ряд указів, а зокрема, «Про впорядкування та раціональне використання коштів Пенсійного фонду України та оплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій», а потім Верховною Радою України було прийнято низку змін до закону України «Про збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якими значно було розширене коло платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та об’єктів оподаткування. Зокрема до числа платників такого збору були включені також: фізичні особи, які виконують роботи чи надають послуги згідно з цивільно-правовими договорами; здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння; підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно і інші. [2, c.61]
2. Запровадження персоніфікованого обліку внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування
06.06.2013 12:06-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора