Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Місцеві бюджети
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Бюджетна система
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………3
Теоретичні та організаційні основи формування і виконання місцевих бюджетів……......................................................................5
Коротка історія становлення місцевих бюджетів в Україні…………...5
Поняття, функції та принципи організації місцевих бюджетів ……….7
Структура місцевих бюджетів України ………………………………13
Аналіз формування і виконання місцевих бюджетів
Доходи та видатки місцевого бюджету…………………………………21
Складання, затвердження і виконання місцевого бюджету………….30
Проблеми функціонування бюджетної системи України та можливі шляхи їх подолання…………………………………………………..38
Висновки………………………………………………………………………41
Список використаних джерел………………………………………………..42
Додатки………………………………………………………………………..44
Вступ
Після набуття Україною статусу незалежності почався процес становлення національної фінансової системи. Важливою складовою цього процесу є відродження місцевих фінансів як об(єктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих держав, що пов(язано з радикальною зміною концепції державної влади, відмовою від її радянської моделі та переходом до організації влади на основі поділу її на законодавчу, виконавчу і судову. Це також викликано початком становлення в державі інституту місцевого самоврядування, процесами розмежування функцій та завдань публічної влади по вертикалі між її центральним, регіональним і місцевим рівнями.
Процес відродження місцевих фінансів супроводжується появою цілого комплексу нових для держави теоретичних і практичних проблем. Коло цих проблем зумовлює формування нової, самостійної галузі фінансової науки України. Ця наука є системою знань про місцеві фінанси, або вченням про фінанси місцевих органів влади. Сьогодні розробка теорії місцевих фінансів з урахуванням нових фінансових явищ в Україні та в державах сучасної Європи є важливим завданням фінансової науки.
Метою роботи є аналіз стану розвитку місцевих бюджетів, визначення недоліків та виявлення шляхів удосконалення бюджетної системи.
Для визначення напрямів та шляхів подальшого розвитку, удосконалення, реформування бюджетної системи взагалі та місцевих бюджетів зокрема, її децентралізації постає питання вивчення ретроспективи становлення місцевих бюджетів. Дослідженням історичних особливостей становлення, сутності та ролі місцевих бюджетів, основ їх формування досліджувалось у працях: С.Булгакової, О.Василика, С. Гасанова, А. Єпіфанова, В. Зайчикової, В. Кравченка, І. Лук'яненко, Н. Ніжняка, В. Опаріна, К.Павлюк, Д. Полозенко, І.Сала, О. Сунцової, С.Слухая, І.Чугунова, С. Юрія та інших.
Розділ 1. Теоретичні та організаційні основи формування і виконання місцевих бюджетів
1.1 Коротка історія становлення місцевих бюджетів в Україні
Бюджетна система України, і місцеві бюджети як їх частина, у своєму розвитку пройшла тривалий період становлення, протягом якого відбувались зміни в її побудові відповідно до діючого на той час суспільно-економічного ладу та устрою держави. Під час поневолення та втрати державності Україна не мала можливості формувати власну, національну фінансово-бюджетну систему, що не сприяло розвитку і зміцненню бюджетних відносин на рівні окремих територій та держави в цілому.
Історія економічної і політичної взаємодії державних і місцевих органів влади на території сучасної України бере початок від часів появи перших державних утворень - грецьких міст-держав у Південному Причорномор'ї і Приазов'ї (V ст. до н.е.) [12, 390].
Окремі історичні свідчення про особливості утворення державних доходів і оподаткування на українських землях належать до часів, коли формувалися початки Київської держави (IX-X століття). Виникнення перших місцевих бюджетів у сучасному розумінні цього поняття тісно пов'язано з появою і функціонуванням в Росії та Україні земств, тобто місцевого самоврядування, яке діяло під керівництвом дворянства і остаточно організаційно сформувалось наприкінці XIX століття в процесі проведення кріпосної реформи.
Разом із створенням земств у Росії розпочалося становлення місцевого самоврядування, яке супроводжувалося процесом децентралізації влади.
Відновлення інституту місцевих бюджетів у соціалістичній державі стало можливим після закінчення громадянської війни у 1921 р. Першим нормативним актом, спрямованим на вирішення цього завдання, став Декрет "Про місцеві грошові кошти" від 22 серпня 1921 р. У 1922 р. Україна увійшла до складу СРСР і відповідно відбулось пряме підпорядкування Державного бюджету, усіх місцевих бюджетів України центральній бюджетній системі Радянського Союзу. У 1922-1923 бюджетному році в Україні вперше почали складатися районні бюджети: в Катеринославській, Полтавській, Харківській, Чернігівській губерніях. У 1960-1980 роках приймається низка законодавчих актів, спрямованих на посилення ролі місцевих рад, зміцнення економічної основи їх функціонування, а саме: передачу (з 1971 р.) у розпорядження місцевих рад великої кількості підприємств місцевої промисловості, побутового обслуговування населення, комунального господарства, торгівлі та інших закладів, які раніше знаходились у розпорядженні вищестоящих рад; розширення прав (з 1980 р.) крайових, обласних, а також рад автономних областей та округів у галузі відповідних бюджетів, фінансів та цін (створення фондів непередбачених видатків, податкові пільги) [13, 264-269].
Із проголошенням у 1991 році незалежності України та зміною соціально-економічного і політичного устрою, змінилися підходи до використання економічних категорій, понять, важелів, інструментів, форм і методів управління. Закон України "Про бюджетну систему України" визначив нову структуру бюджетної системи незалежної Української держави відповідно до чинного бюджетного устрою. Бюджетний устрій України ґрунтувався на нових принципах, зокрема, єдності, повноти, що входять до бюджетної системи держави.
З прийняттям у 2001 році Верховною Радою України Бюджетного кодексу України бюджетна система набула подальшого розвитку і нової якості.
Положення Бюджетного кодексу України започаткували новий етап у розвитку місцевих бюджетів, створили умови для підвищення ролі місцевих бюджетів у бюджетній системі України [2].
Тож можна зробити висновки, що: розвитку місцевих бюджетів України передував складний процес формування фінансової системи України, яка тривалий час була поневолена іншими державами, в останні часи Російською імперією та СРСР; були історично сприятливі періоди (Козацька доба), коли Україна на деякий час отримувала певний ступінь незалежності, яка була платформою для становлення бюджетної системи, були не тривалі; з набуттям незалежності Україна почала формувати власну економічну систему, що безумовно стало визначним кроком. Але ці процеси відбувались за умов вимушеного прискорення, більшість законодавчих актів та здійснення по ним були не ефективними, фінансова система не позбавилась рис притаманних командно-адміністративній економіці, що не найліпшим чином сприяло розвитку місцевих бюджетів.
Тож для вирішення проблем соціально - економічного розвитку регіонів в контексті історичного розвитку, вирівнювання та поліпшення їх становища доцільно було б здійснити запровадження адміністративно - територіальної реформи, процесів децентралізації місцевих бюджетів, реформування законодавства, дотримуючись принципу субсидіарності, а саме наближення надання суспільних послуг до їх безпосередніх споживачів. Адже проблему краще вирішити на місці її безпосередньої появи, ніж чекати на вирішення «з гори», що доведено історично.
1.2 Поняття, функції та принципи організації місцевих бюджетів
Провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги в економіці належить бюджету. Він є невід’ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики.
Бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, опосередковує рух грошової маси.
Бюджету належить важлива роль у фінансовій системі держави. Через бюджет здійснюється фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також стосуються міждержавних відносин. За його допомогою перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. Бюджет є важливим інструментом держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому.
Бюджет є складною економічною категорією, оскільки являє собою систему економічних відносин, які складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу і використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.
Стосовно визначення поняття “місцеві бюджети” в економічній літературі немає єдиної точки зору.
В перші роки організації бюджетної системи місцеві бюджети розглядались як сукупність завдань, доручених місцевим органам, і сукупність коштів, котрими вони володіють для їх задоволення.
В Положенні про фінанси 1926 р. дається таке трактування: “Місцеві фінанси складають частину єдиної системи фінансів СРСР і знаходяться в безпосередньому віданні місцевих Рад та їх виконавчих комітетів”.
Аналогічне визначення поняття “місцеві фінанси” дає професор В.Н.Твердохлібов [10, 122].
Н.А. Ширкевич так визначає сутність місцевих бюджетів: “Це частина основного річного фінансового плану країни – державного бюджету, крім того, місцеві бюджети утворюють централізований фонд грошових коштів місцевих
Рад, котрим вони розпоряджаються з метою здійснення заходів, які щорічно передбачаються планом економічного і соціального розвитку” [10, 123]
Деякі вчені за основу визначення місцевих бюджетів приймають територіальний принцип, розгладаючи їх як бюджети окремих адміністративно- територіальних одиниць. Ряд економістів характеризують місцеві бюджети як економічні відносини. Наприклад, І.Н. Ходорович характеризує місцеві бюджети як “сукупність економічних відносин, що забезпечують фінансову базу місцевих Рад щодо розвитку і утримання головним чином галузей господарства, які безпесередньо спеціалізуються на підвищенні доброту населення” [10, 118]. А Н.В. Васил’єва визначає місцеві бюджети як “обумовлену адміністративно-територіальним поділом і бюджетним устроєм частину економічних відносин у суспільстві, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням фондів грошових коштів, призначених для задоволення суспільних потреб”. [12].
Усе наведене вище свідчить про різні підходи до трактування поняття місцевих бюджетів, що, в свою чергу, позначається на визначенні ролі місцевих бюджетів у фінансовій системі держави.
Розгляд різних поглядів щодо визначення поняття “місцевих бюджетів” дозволяє охарактеризувати їх як сукупність економічних відносин, які сприяють територіальному перерозподілу національного доходу країни та забезпечують створення фінансової бази місцевих Рад.
При дослідженні проблеми місцевих бюджетів, їх необхідно рохглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По- друге, як систему фінансових відносин, що складаються між місцевими та державним бюджетами, а також усередені сукупності місцевих бюджетів.
Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування, місцеві бюджети – це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають доходну й витратну частини, в їх основі покладено принципи забалансування тощо. Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети – це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території.
Водночас місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме: відносини між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують на даній території; відносини між бюджетами і населенням даної території, що складаються при мобілізації й витраченні коштів місцевих бюджетів; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів щодо перерозподілу фінансових ресурсів; відносини між місцевими бюджетами і державним бюджетом.
Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 27.05.97р., активізує господарську діяльність, дозволяє їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів.[10, 124]
В кінцевому підсумку все це розширює можливості місцевих органів влади у більш повному задоволенні потреб населення.
Місцеві бюджети є основним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, що спрямовуються на суспільне споживання. Через місцеві бюджети суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному і соціальному розрізах. Разом з іншими ланками бюджетної системи місцеві бюджети є одним з головних інструментів реалізації на практиці програми економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому.
Важливим при розкритті економічної сутності бюджету є розгляд його функцій: розподільчої, контрольної, функції по забезпеченню існування держави.
Прояв розподільчої функції зумовлений тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва. Основним об’єктом бюджетного розподілу і перерозподілу є чистий дохід, що створюється в суспільстві. Через розподільчу функцію бюджету відбувається зосередження грошових коштів в руках держави і їх подальше використання з метою задоволення суспільних потреб. Розподіл і перерозподіл грошових коштів відбувається між окремими галузями і сферами діяльності, між окремими групами населення. В результаті розподілу і перерозподілу здійснюється формування основних фондів грошових ресурсів – державного і місцевих бюджетів, фондів соціального страхування, фондів зайнятості та ін.
Важливим питанням посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є досягнення оптимального співвідношення між різними ланками бюджетної системи. Із загальнодержавного бюджету фінансується понад 61,1 відс. усіх витрат. Спостерігається тенденція до збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, що може позитивно вилучити на розвиток системи місцевого самоврядування та на використання бюджетних коштів в цілому.
Контрольна функція бюджету заключається в тому, що при формуванні доходів фінансовий контроль здійснюється за правильністю здіймання різних видів податків, мобілізацією інших джерел доходів, дотриманням встановлених пропорцій між ними, визначенням податкової бази. При витрачанні бюджетних коштів контролюється ефективність їх використання за цільовим призначенням.
Фінансовий контроль здійснюється за виробництвом, розподілом і споживанням сукупного суспільного продукту і національного доходу.
Функція бюджету по забезпеченню існування держави ставить своєю ціллю створення матеріально-фінансової бази функціонування держави, утримання апарату управління країною, законодавчої, виконавчої влади, правоохоронних органів.[10, 128-130]
Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їх призначенні, а саме:
- формування грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади;
- розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства;
- контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств та організацій, підвідомчих цим органам влади.
При розподілі доходів між ланками і видами бюджетів повинні дотримуватися слідуючі вимоги:
- єдність бюджету і державного плану економічного і соціального розвитку України;
- забезпечення кожного бюджету стійкими доходами, які тісно пов’язані з економічною, соціальною і екологічною ситуацією регіону. В цьому проявляється активний вплив бюджету на прискорення темпів розвитку економіки та покращення соціальної обстановки в регіоні;
- збалансованість кожного бюджету незалежно від обсягу його закріплених доходних джерел;
- підвищення зацікавленості державних і місцевих органів в успішному виконанні планів надходжень загальнодержавних доходів і зборів (податкових і неподаткових) на території відповідної місцевої Ради народних депутатів;
- забезпечення рівномірності надходження коштів і усунення можливих касових розривів внаслідок неспівпадання термінів здійснення видатків і отримання доходів.[2]
1.3 Склад та структура місцевих бюджетів
Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. До складу бюджетів місцевого самоврядування відносять бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.
Відповідно до статей 64, 66, 68 та 69 Бюджетного кодексу України до місцевих бюджетів зараховуються наступні надходження:
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі): 1)прибутковий податок з громадян:
- до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100 відсотків загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст
- до доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75 відсотків від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст
- до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25 відсотків від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території.
2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;
5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.
Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:
1) 25 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на відповідній території;
2) 25 відсотків плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;
3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.
Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:
1) 50 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
2) 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;
4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;
5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.
Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів
1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
2) 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;
9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;
11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;
12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 цього Кодексу;
13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;
14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;
15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;
16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;
17) інші надходження, передбачені законом.
До місцевих податків і зборів, які зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування області, належать:
1) комунальний податок - сплачують юридичні особи, місцезнаходженням яких є відповідне село, селище чи місто. Граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
2) ринковий збір - сплачують юридичні особи та громадяни за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів. Справляється за кожен день торгівлі. Розмір не повинен перевищувати 20% мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб;
3) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі - плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для
цього місцях. Справляється з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції. Граничний розмір збору - 20 неоподаткованих мінімумів для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподаткованого мінімуму в день - за одноразову торгівлю;
4) збір за видачу ордера на квартиру - сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири. Не повинен перевищувати 30% неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Сплачується через установи банків до одержання ордера;
5) збір за паркування автотранспорту - сплачується юридичними особами та громадянами, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Сплачується водіями на місці парковки;
6) курортний збір - справляється в курортній місцевості. Сплачується платниками за місцем їх тимчасового проживання і не може перевищувати 10% неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
7) готельний збір - сплачується особами, які проживають у готелях в розмірі, що не повинен перевищувати 20% добової вартості найманого житла. Справляється і перераховується до бюджету адміністрацією готелю;
8) податок з реклами - сплачується юридичними особами та громадянами. Об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами;
9) збір з власників собак - сплачується громадянами - власниками собак. Справляється за кожен рік. Розмір збору не може перевищувати 10% неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
10) збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей - сплачують юридичні особи і громадяни. Граничний розмір не повинен перевищувати 0,1% вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея, але не більше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з кожного учасника;
11) збір за право використання місцевої символіки - справляється з юридичних осіб усіх форм власності та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують місцеву символіку під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Справляється щорічно під час видачі дозволу або продовження строку його дії. Не повинен перевищувати ЗО неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з юридичних осіб та 2 неоподатковуваних мінімумів з фізичних осіб.
Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією програм, перелік яких визначено статтями 88-91 Бюджетного кодексу (див. тему Касове виконання державного бюджету за видатками).
У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку.
Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету розвитку.
Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.
Бюджет розвитку місцевих бюджетів Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:
> кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;
> надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
> кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;
> кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;
> запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 Кодексу);
> субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.
До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:
> погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування (крім боргу, що утворюється за умовами, визначеними статтею 73 Бюджетного кодексу);
> капітальні вкладення;
> внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.
Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.[2]
Отже, держава, як вже зазначалось, використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.
Розділ 2. Аналіз формування і виконання місцевих бюджетів
2.1 Доходи та видатки місцевого бюджету
Державні доходи — це грошові відносини з приводу розподілу вартості ВВП. Як частина ВВП, що використовується державою для виконання своїх функцій, державні доходи об'єднуються в централізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у державному та місцевих бюджетах.
Доходи бюджету складаються з податкових, неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, трансфертів.
Основним джерелом державних доходів є податкові надходження.
Суть податків полягає насамперед у примусовому відчуженні державою частини новоствореної вартості, тобто національного доходу. Податковими законами України передбачені загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, що визнаються податковими надходженнями.
До неподаткових надходжень належать: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів і фінансових санкцій. Доходи від операцій з капіталом (капітальні доходи) — це доходи від продажу капітальних активів (основних фондів, державних запасів і резервів, землі), а також капітальні трансферти з недержавних джерел, тобто надходження безповоротних, необов'язкових платежів цільового призначення (на будівництво будівель і споруд для бюджетних організацій і установ, наприклад лікарень, на придбання обладнання тощо).
Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Доходи бюджетів поділяються на доходи Державного бюджету України і місцевих бюджетів.
Диференційований підхід до фінансування регіонів ураховує їх економічний розвиток, а саме те, що в них домінує — промислова чи сільськогосподарська галузь, оскільки їх дохідні бази істотно різняться. Сільськогосподарські області потребують додаткових вкладень фінансів на розвиток сільського господарства і соціально-культурної галузі. У сучасних умовах при формуванні місцевих бюджетів необхідно враховувати економічний розвиток областей, міст, районів. Проблема дохідності областей нині є актуальною. Області України умовно поділяють на три види:
• які навіть при зарахуванні всіх доходів потребують додаткових дотацій; в окремих областях 40-50 % доходів становлять трансферти з держбюджету;
• які в змозі покрити власні потреби;
• які практично мають більшу дохідність, ніж необхідна для місцевих
бюджетів.
Бюджети міст Києва та Севастополя складаються за принципами бюджетів областей. Розподіл областей за економічним розвитком дає змогу:
• спростити систему державного регулювання їх бюджетів;
• визначитися з розвитком їх промислово-виробничого потенціалу, особливо щодо виробництва товарів;
• запровадити рівнонапружене планування діяльності галузей промисловості та сільського господарства й розвиток соціальної інфраструктури.
Зрозуміло, проблему вирівнювання дохідності регіонів неможливо розв'язати за короткий термін. Основна мета при цьому — стабілізувати систему розмежування податків. Місцеві органи влади мають чітко знати, на які кошти вони можуть розраховувати і звідки вони надійдуть. Без такої стабільності на місцях важко здійснювати довгострокове планування.
У процесі планування доходів усіх рівнів потрібно забезпечити повне
виявлення доходів за всіма джерелами їх створення.
Але увагу слід зосереджувати не лише на механізмах закріплення дохідних джерел між державним і місцевими бюджетами, а й на закріпленні відповідальності за фінансуванням різних видів державних витрат і формуванні нормальних взаємовідносин щодо виконання видаткової частини бюджету.
Закріплюючи бюджетні повноваження між рівнями бюджетної системи, необхідно передусім з'ясувати, влада якого рівня має забезпечувати виконання різних державних функцій з фінансування видатків і надання послуг.
Кожне адміністративно-територіальне угруповання має специфічні соціально-економічні інтереси. Відповідно до цього органи влади повинні здійснювати соціально-економічну політику, витрачаючи бюджетні кошти.
Водночас є утворення, які взагалі не в змозі самостійно здійснювати соціальну політику, підтримувати соціальну і виробничу інфраструктури. Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі й у межах, затверджених законом України про Державний бюджет. Кошти республіканського бюджету АРК, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі й у межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До Державного бюджету України не включаються видатки, не передбачені законодавством України.
З бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів
здійснюються видатки на такі цілі:
• фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, підпорядкованих виконавчим органам влади АРК, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;
• утримання органів влади АРК, місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування;
• фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;
• інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з республіканського бюджету АРК і місцевих бюджетів.
У бюджеті АРК та інших місцевих бюджетах за рішенням відповідної ради можуть утворюватись резервні фонди в розмірі до 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.[2]
Видатки бюджетної системи поділяються на такі:
• що здійснюються тільки за рахунок коштів державного бюджету і не можуть бути передані на виконання бюджету Автономної Республіки Крим та іншим місцевим бюджетам (видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності і суверенітету, належного судочинства та ін.);
• які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання бюджету Автономної Республіки Крим та іншим місцевим бюджетам з метою забезпечення найефективнішого їх виконання на основі принципу субсидіарності;
• що сприяють реалізації прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевих органів влади, які мають місцевий характер. Розмежування видатків між Державним та місцевим бюджетами атверджується Законом України про Державний бюджет на поточний рік.[10, 141]
Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, місцеві ради народних депутатів під час розгляду проектів бюджетів, їх затвердження та уточнення у процесі виконання в межах своєї компетенції в інтересах держави, населення відповідної території, жителів населеного пункту, об'єднань громадян відповідно мають право:
• визначати із своїх бюджетів обсяг фінансування заходів, спрямованих на соціально-культурний розвиток відповідних адміністративно-територіальних одиниць у межах планових бюджетних доходів, наданих дотацій, субвенцій, а також з урахуванням залучених коштів;
• визначати напрямки використання коштів бюджетів на інвестиції, власні цільові програми, а також на спільні програми з органами влади інших адміністративно-територіальних одиниць; на зовнішньоекономічну діяльність, заходи з охорони довкілля, відновлення пам'яток природи і культури, що перебувають у віданні відповідних органів влади, на благоустрій міст, селищ та сіл, утримання і капітальний ремонт житлового фонду і об'єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного підпорядкування, установ та закладів освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, науки і культури, фізичної культури та спорту, засобів масової інформації, на утримання органів державної влади та місцевого самоврядування, захист прав споживачів, інші цілі;
• збільшувати в межах наявних коштів видатки на утримання житлово-комунального господарства, установ та закладів освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, науки і культури, фізичної культури і спорту, охорону довкілля та на інші цілі;
• визначати у встановленому порядку в межах додатково вишуканих протягом року коштів додаткові пільги та допомогу громадянам, які потребують соціального захисту;
• утворювати у складі свого бюджету в межах його доходів резервні та цільові фонди, якщо це передбачено законами України;
• визначати розміри дотацій, субвенцій бюджетам нижчого територіального рівня та їх цільове використання;
• об'єднувати на договірних засадах кошти своїх бюджетів з коштами інших бюджетів, а також кошти підприємств, установ, організацій, об'єднань громад та громадян для фінансування будівництва, ремонту і утримання об'єктів виробничого та невиробничого призначення, крім винятків, встановлених законодавством України. Плануючи бюджетні витрати, держава (або регіон) керує всім юджетним процесом. Видатки плануються відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів за галузями та видами витрат.[2]
Регулювання бюджетних видатків виражається в цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів з урахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік відносно поточного плануються з урахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання.
Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і спланувати їх структуру на майбутнє.
За 2004 р. видатки зведеного бюджету становили 48,1 млрд грн (28,3% до ВВП), витрати на соціально-культурні заходи — 41,4% загального обсягу видатків, на підтримку галузей економіки — 15,0%, на державне управління — 7,0%. Видатки зведеного бюджету за 2006 р. становили 59,1млрд грн, або 26,7% ВВП. Видатки на фінансування соціально-культурних заходів становили 55,8%, на державне управління — 14,5%, на підтримку галузей економіки — 11,9% .
Законом України про Державний бюджет на поточний рік затверджується перелік захищених статей видатків, що відображають пріоритети бюджетної політики і виконання яких обов’язкове і першочергове.
До захищених статей видатків Державного бюджету України та місцевих бюджетів за економічною структурою належать такі:
• оплата праці працівників бюджетних установ;
• нарахування на заробітну плату;
• придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів для медичних закладів;
• забезпечення продуктами харчування різних закладів;
• виплата процентів за державним боргом;
• трансферти місцевим бюджетам;
• трансферти населенню, пов’язані із соціальним захистом і соціальним забезпеченням (виплата пенсій, грошових допомог, стипендій, повернення заощаджень громадян).
При формуванні місцевих бюджетів оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату та погашення заборгованості за цими статтями за минулі роки планується в повному обсязі.
У разі заборгованості з пенсій, що фінансуються з державного бюджету, заробітної плати працівників бюджетних установ, стипендій, допомоги сім'ям з дітьми 90% надходжень до відповідних бюджетів необхідно спрямовувати на покриття цієї заборгованості до повного погашення. Житлово-комунальне господарство фінансується за рахунок Державного бюджету, а також бюджетів місцевих рад народних депутатів.
Україна здійснює чітку політику поступового передавання житлового фонду держави через приватизацію квартиронаймачам та оплати ними вартості комунальних послуг. При цьому ще значними залишаються видатки держави щодо оплати витрат на водопостачання, опа...
06.06.2013 11:06-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора