Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Фінанси підприємств
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Фінанси і соціальна політика
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Лекція 2 Тема: Здійснення грошових розрахунків підприємств.
План лекції:
Сутність грошових розрахунків підприємств
Безготівкові й готівкові розрахунки
Проведення касових операцій
Види банківських рахунків і порядок їх відкриття
Форми безготівкових розрахунків
5.1. Принципи організації безготівкових розрахунків
5.2. Розрахунки платіжними дорученнями
5.3. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями
5.4. Розрахунки чеками
5.5. Розрахунки акредитивами
5.6. Вексельна форма розрахунків
Самостійно:
1. Здійснення розрахунків через факторингові відділення.
Повідомлення:
1.Сутність та порядок платежів на підприємстві.
Індивідуальні завдання:
1. Розрахунки за корпоративними пластиковими картками:
Основні поняття:
Акредитивна форма розрахунків; акредитивні рахунки; безготівкові розрахунки; валютний рахунок; вексель; вексельна форма розрахунків; готівка; особливі рахунки; платіжні вимоги; платіжні доручення; планові платежі; поточний рахунок; рахунки; розрахунковий рахунок; чек.
Питання для самоконтролю:
1. Суть і значення грошових розрахунків. Готівкові і безготівкові розрахунки.
2. Організація безготівкових розрахунків, вимоги до їх проведення, сфера використання.
3. Види рахунків підприємства у банках.
4. Принципи організації розрахунків.
5. Види і форми розрахунків за продукцію, матеріали, послуги.
6. Розрахунки платіжними дорученнями. ,
7. Розрахунки чеками.
8. Розрахунки акредитивами.
9. Вексельна форма розрахунків.
Сутність грошових розрахунків підприємств
У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов’язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу й перерозподілу грошових коштів. Сутність усіх платежів створює грошовий оборот.
Оборот грошей супроводжує обмін товарів та послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб’єктів господарювання, громадських організацій кошти населення, інші кошти накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом.
Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми:
готівкову;
безготівкову.
Грошовий оборот на кожному підприємстві пов’язаний з такими розрахунками:
забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);
реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;
сплата податків, обов’язкових відрахувань та зборів;
забезпечення спільної діяльності підприємств (за отримання коштів від інших підприємств);
отримання і погашення кредитів, сплата відсотків за кредит кредитним установам.
Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки суб’єктів підприємницької діяльності.
Безготівкові й готівкові розрахунки
Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми. Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава не тільки з погляду економічного витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.
Сферу готівкових та безготівкових розрахунків розмежовано. Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення – виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.
Безготівкові розрахунки – це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках в банках, коли кошти списуються з рахунку платника і перераховуються на рахунок отримувача коштів.
Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв’язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі кошти, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в готівковій формі.
Підприємства торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отримують плату за це, як правило, готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками, фінансово-кредитними установами, цільовими фондами в основному здійснюються в безготівковій формі.
Виплати, пов’язані з оплатою праці й виплатою дивідендів, підприємства повинні здійснювати тільки через банківські установи. Такий порядок обумовлений необхідністю здійснення контролю за сплатою в повному обсязі обов’язкових платежів у бюджет і зборів у державні цільові фонди.
Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:
класифікацію розрахунків;
організацію розрахунків;
форми відповідних документів;
взаємовідносини платників з банками.
У класифікації безготівкових розрахунків слід відокремити:
розрахунки за товарними операціями;
розрахунки за нетоварними операціями.
Розрахунки за товарними операціями пов’язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.
Розрахунки за нетоварними операціями пов’язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.
Відповідно до територіального розміщення підприємств (покупців – продавців) і банківських установ, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.
Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником, якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті.
Міжміські розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником через банки постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах;
Міжнародні розрахунки здійснюються за операціями купівлі-продажу через банк постачальника, яким є зарубіжний банк.
Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переводом) коштів з рахунку покупця (платника) на рахунок постачальника (отримувача) або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.
Безготівкові розрахунки здійснюються у різних формах. Різні форми розрахунків пов’язані з використанням різних видів розрахункових документів.
Розрахунковий документ готує постачальник або платник, а в окремих випадках – банк. Розрахунковий документ – це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовують відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункових документів), а саме:
платіжними дорученнями;
платіжними вимогами - дорученнями;
чеками;
акредитивами;
векселями.
Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає як методичний центр щодо розробки форм і засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообороту, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.
Проведення касових операцій
Касові операції підприємства пов’язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв’язку).
Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов’язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунку підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за матеріали, сировину, товари тощо).
Отримання готівки з поточного рахунку здійснюється з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформленні чека не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.
Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів: податкових накладних, прибуткових та видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факт якоїсь діяльності, що підлягає оплаті.
Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу товарів, порядок їх заповнення, а також систему обліку цих операцій визначає Державна податкова адміністрація.
Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначається комерційними банками за місцем відкриття рахунку з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.
Підприємства мають право мати в своїх касах готівку в межах лімітів. Ліміти касових залишків за необхідності протягом року можуть бути переглянуті. До встановлення ліміту каси на поточний рік діє ліміт попереднього року.
Здачу надлишкової готівки підприємства проводять у порядку й строки, встановлені відповідною установою банку. Ця готівка зараховується на їхні рахунки. Коли ліміту залишку готівки взагалі не встановлено, усю наявну в касі готівку наприкінці дня треба здати в банк.
Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписаними головним бухгалтером або особою ним уповноваженою) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними відомостями.
Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі.
Приймання та облік готівки підприємствами сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, тобто здійснення розрахунків з населенням, проводиться із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових книг. Порядок застосування ЕККА визначається Державною податковою адміністрацією. Кожне підприємство, що має касу, веде тільки одну касову книгу. Якщо підприємства мають підрозділи, які здійснюють касові операції з готівкою, незалежно від того, чи виділено ці підрозділи на самостійний баланс, чи ні, вони повинні також вести касові книги.
Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі коштів за кожним прибутковим або видатковим касовими ордерами. Щоденно, наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії як звіт. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства.
На кожному підприємстві, у встановлені керівником строки (але не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.
Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими органами та установами банків.
Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.
Види банківських рахунків і порядок їх відкриття
Взаємовідносини суб’єктів підприємницької діяльності з банками щодо відкриття рахунків регулюються Законом України “Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків” та Інструкцією №3 “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”.
Суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.
Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку та Національний банк України протягом трьох робочих днів з дня відкриття рахунку. Форма і зміст такого повідомлення встановлюються центральним податковим органом. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.
За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів з часу відкриття рахунків визначає один з них як основний і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додатковий рахунок в національній та рахунки в іноземній валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито додатковий рахунок в національній та рахунки в іноземній валютах, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.
Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті:
поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;
бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;
кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити (ці рахунки призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);
депозитні, що відкриваються між власником рахунку та установою банку на визначений термін. Кошти на депозитні рахунки переказуються з поточного рахунку і після закінчення строку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки на депозитні вклади перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту.
Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банку такі документи:
заяву на відкриття рахунку, підписану керівником та головним бухгалтером;
копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;
копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить позначку про відкриття рахунку на тому примірнику статуту, де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власнику рахунка;
копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;
картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства;
копію документа про реєстрацію в органах пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально, або органом, що видав відповідний документ.
Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:
поточні;
розподільчі;
кредитні;
депозитні (вкладні).
Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній валюті за здійснення поточних операцій.
Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, розподіляються за призначенням. Гривневий еквівалент коштів в іноземній валюті, які були зараховані на розподільчий рахунок і згідно з чинним законодавством підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку, у встановленому порядку зараховуються на поточний рахунок.
Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті підприємство подає в банк ті самі документи, що і для відкриття поточного рахунку в національній валюті. Якщо поточний рахунок відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок в національній валюті, підприємство подає тільки заяву про відкриття рахунку та картки зі зразками підписів та відбитком печатки.
Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком у порядку, встановленому на договірній основі, юридичним особам – резидентам та нерезидентам – банківським установам. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи способом переказу кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.
Форми безготівкових розрахунків
5.1. Принципи організації безготівкових розрахунків
Перший принцип. Обов’язкове зберігання підприємствами та установами грошових засобів на рахунках в установах банку. Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком щодо розрахунково-касового обслуговування.
Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного та додаткового) за згодою банку.
Третій принцип – принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми рахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах.
Четвертий принцип – кошти на рахунку підприємства списуються на розпорядження його власника. Ураховуючи можливість відкриття кількох рахунків, суб’єкт підприємсницької діяльності визначає один з рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується беззаперечно.
П’ятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.
Шостий принцип полягає в терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт , надання послуг.
Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.
Восьмий принцип: розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник – отримувач коштів, повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок в банк. Використання готівки, пов’язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги тощо, провадиться тільки шляхом її отримання з кас банків. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків, внесків та інших обов’язкових платежів, розмір яких залежить від розміру заробітної плати.
5.2. Розрахунки платіжними дорученнями
Платіжне доручення – це письмове доручення власника рахунку перерахувати відповідну суму зі свого рахунку на рахунок отримувача коштів.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових централізованих фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позиками.
Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов’язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.
Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунку в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв’язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються за переказу коштів на виплату заробітної плати робітникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи. Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, пов’язані з відрядженням тощо.
5.3. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями
Платіжні вимоги-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина – вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару. Нижня частина – доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати суму грошових коштів з його рахунку на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направляє покупцеві. Покупець, коли він згоден оплатити товар заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають з реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари не було замовлено; коли товари відвантажено на непогоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціни товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або неукомплектованої частини товарів; у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах тощо.
Основою відмови від акцепту може бути також порушення умов контрактів. Про відмову від акцепту платник зобов’язаний у встановлений строк повідомити банк і постачальника, зазначивши причини відмови. Відмова від акцепту не приймається банком, якщо її недостатньо мотивовано або мотиви суперечать законодавству чи інструкціям банку.
5.4. Розрахунки чеками
У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.
Розрахунковий чек – це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред’явника чека. Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству – отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу передає чек у свій банк для оплати.
Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв’язку.
Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для грошових виплат та на господарські операції.
Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця – звернутися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок банка – виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунку чекодавця на рахунок пред’явника чека.
Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов’язань перед кредитором. Зобов’язання погашається тільки після оплати чека банком-платником.
Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразкові підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано у ньому (іменний чек); або пред’явнику, коли чек видано на пред’явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов’язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків. За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чекові відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.
Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів, неможливість розрахунків чеками на велику суму, складність оформлення чека.
5.5. Розрахунки акредитивами
Акредитив – це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.
Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.
Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника – так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.
Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.
Існує кілька видів акредитивів.
Покритий – це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунку платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок “Акредитив”.
Депонування коштів в установі банку постачальника можна здійснити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється.
Непокритий – це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований кредит. Таке клопотання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між банком і клієнтом, який відкриває акредитив, кореспондентських відносин.
Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю право списувати платежі на користь постачальника – отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунку.
Відзивний – це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником. Але банк виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлення про зміну або анулювання акредитива.
Безвідзивний – це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.
Підставою для відкриття акредитива платником є повідомленя постачальника про готовність про відвантаження товару. Для відкриття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається акредитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом; строк їх подання; вид та сума акредитива).
Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється:
на заяву постачальника щодо відмови від подальшого використання акредитива до закінчення терміну його чинності;
після закінчення терміну чинності акредитива;
на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або частково. Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.
Невикористана сума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.
Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено.
Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.
Покупцям розрахунки з використанням акредитиву не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.
5.6. Вексельна форма розрахунків
Вексельна форма розрахунків – це розрахунки між постачальником і покупцем з відстрочкою платежу, яка оформлюється векселем.
Вексель – це письмове зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власникові вимагати сплати відповідної суми (визначеної у векселі) від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.
За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов’язанням. Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попереднім використанням будь-яких договірних зобов’язань. Боржник зобов’язаний оплатити виданий (акцептований) ним вексель незалежно від виконання або невиконання договірних зобов’язань, пов’язаних з видачею (акцептом) даного векселя. Відтак вексель є самостійним платіжним зобов’язанням.
Векселі на основі взаємної довіри суб’єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов’язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його.
Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб’єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред’явлення та іншими ознаками.
Векселі казначейські – один з видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:
для здійснення розрахунків;
для зарахування сплати податків до державного бюджету;
як застава для забезпечення інших платежів та кредитів.
Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред’явника зі строком платежу не більше одного року.
Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.
Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.
Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торгівельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов’язків перед постачальником- кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.
Простий (соло-вексель) виписується і підписується боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.
Переказний вексель (тратта) виписує та підписує кредитор (трасант). Трасант – особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату – особі-боржнику векселедавця – сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред’явнику тратти.
Ремітент – власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу – комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунку векселедавця на рахунок власника векселя.
Забезпечений вексель – це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцеві доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі запаси, обладнання.
Векселі на пред’явника – це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний в документі, називається строковим.
Доміцільований вексель – це такий вексель, у якому вказане конкретне місце платежу. Доміцілювання простого векселя здійснюється для того, щоб встановити місце та умови опротестування даного векселя. Доміцілювання переказного векселя може інколи перевищити його внутрішню вартість, тому що усуває якісь труднощі, що могли б виникнути при здійсненні платежу в іншому місці.
Вексель може існувати в паперовій або безпаперовій формі – як записи на електронних рахунках.
09.06.2013 22:06-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора