Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Споживання, заощадження та інвестиції. Роль інвестиції в розвитку економіки України
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Споживання, заощадження та інвестиції. Роль інвестиції в розвитку економіки України
ЗМІСТ
Вступ
Роль інвестиції в розвитку економіки України
Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності. Сутність та класифікація інвестицій.
Мета та завдання інвестиційної діяльності.
Інвестиційна політика держави.
Функція споживання середнього і гранично схильність до споживання та заощадження
Функція споживання.
Функція заощадження.
Інвестиційна функція, відсоткова ставка (номінальна і реальна)
Функція інвестицій.
Мультиплікатор інвестицій.
Суб’єкти інвестиційного процесу та його роль в розвитку економіки України
Трактування згідно закону суб’єктів інвестиційної діяльності.
Види інвесторів. Інщі учасники інвестиційних правовідносин.
Вплив держави на інвестиційний процес.
Інвестиційні фонди та інвестиції компанії.
Страхові компанії.
Залучення в інвестиційний процес інших фірм.
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
В умовах переходу до ринкової економіки виникає ще одне джерело нарощування капіталу і фінансування відтворення – фінансові інвестиції. Слід відзначити, що фінансові інвестиції хоча і набувають все більшого поширення, однак і на сьогоднішній день залишаються відносно новим та недостатньо дослідженим явищем у діяльності суб’єктів господарювання. За останні часові періоди інвестиції стали відіграватиособливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. Коли є кошти, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція маєдостатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти кошти в час, коли така слабка стабільністьСитуація ускладнюються і тим, що в Україні дане питання отримало недостатньо уваги у науковій та професійній літературі.
Споживання та заощадження відіграють визначальну роль в економіці будь-якої країни. Держави в яких інвестують значний відсоток своїх доходів і споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економіки й продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсоток своїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.
Споживання – це найпростіший компонент валового внутрішнього продукту, що становить 66% сукупних видатків протягом останнього десятиріччя. Які ж основні компоненти споживання? Серед його найважливіших статей – житло, транспортні засоби, продовольство та медичні послуги.
Отже, дана курсова робота розкриває суть інвестицій, інвестиційна політика,основні шляхизалучення іноземного капіталу, основні заходи стимулювання іноземного інвестування, показує значимість функції споживання середнього і гранично схильність до споживання та заощадження, інвестиційну функцію, відсоткова ставка (номінальна і реальна), суб’єкти інвестиційного процесу та його роль в розвитку економіки України.
Роль інвестиції в розвитку економіки України
1.1 ПОНЯТТЯ СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ
ІНВЕСТИЦІЙ
Економічна діяльність окремих гос подарюючих суб’єктів та країни в ціло му значною мірою характеризується об сягом здійснюваних інвестицій.
Терміни «інвестиції», «інвестування», «інвестиційний процес», «інвестиційна діяльність», «інвестиційна політика» ста ли вживатись у нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів у нашій економічній літературі все ще трактуються по-різному. Так, на приклад, поняття «інвестиції» ототожню ється з капітальними вкладеннями, «інвестиційна діяльність» – з інвестуванням. Хоча ці поняття за своєю суттю та еко номічним змістом не однозначні.
Термін «інвестиції» походить від ла тинського слова «invest», що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладен ня капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.
За фінансовим визначенням, інвестиції – це всі види активів (кош тів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції – це видатки на створення, розширення, реконструкцію та техніч не переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
Інвестиції в об’єкти підприємниць кої діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та плану вання інвестиції класифікуються за різ ними ознаками.
Структуру інвестицій можна показати за допомогою наступної схеми:
За об’єктами вкладень виділяють ся реальні та фінансові інвестиції.
Під реальними інвестиціями розу міють вкладення коштів у реальні активи – як матеріальні, так і немате ріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).
Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.
За характером участі в інвесту ванні виділяються прямі та непрямі інвес тиції.
Під прямими інвестиціями розумі ється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об’єкти інвестування.
Під непрямими інвестиціями ро зуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
За періодом інвестування розріз няють короткострокові та довгострокові інвестиції.
Під короткостроковими інвес тиціями розуміють звичайно вкла дення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткостро кові депозитні внески, купівля корот кострокових ощадних сертифікатів і т. ін.).
Під довостроковими інвести ціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.
У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталі зуються таким чином:
до 2 років;
від 2 до 3 років;
від 3 до 5 років;
понад 5 років.
За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціо нерні), державні, іноземні та спільні.
За регіональною ознакою виді ляють інвестиції всередині країни та за кордоном.
Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об’єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.
Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об’єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.
Під інвестиціями звичайно розумі ються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соці альні програми, в охорону навколишньо го середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінно стей, які вкладаються в об’єкти підприєм ницької та інших видів діяльності, у ре зультаті якої формується прибуток (до ход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюва тись і з метою регулювання розвитку економіки.
Основними цінностями інвестицій є:
рухоме та нерухоме майно (будівлі, спо руди, обладнання та інші матеріальні цін ності);
кошти, цільові банківські внески, кре дити, акції та інші цінні папери;
майнові права, похідні від авторського права – ліцензії, «ноу-хау», досвід та інші інтелектуальні цінності;
право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші май нові права.
За обсягом та значущістю капіталь ні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвести цій.
Головними етапами інвестування є:
перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спря мування інвестицій у конкретні об’єкти інвестиційної діяльності (власне інвесту вання);
перетворення вкладених коштів у при ріст капітальної вартості, що характери зує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;
приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кін цева мета інвестиційної діяльності.
Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий взаємо зв’язок: прибуток – ресурси, тобто про цес нагромадження повторюється. При цьому слід мати на увазі, що процес на громадження грошових ресурсів, не вхо дячи в інвестиційну діяльність, є його необхідною передумовою. Інвестиційна діяльність є основою індивідуального кругообігу інвестицій на підприємстві. Ін вестиційний цикл (період) містить один оборот інвестицій, тобто рух вартості, авансованої у капітальне майно від мо менту акумуляції коштів до моменту їх відшкодування. Держава стимулює інвестиційну діяльність підприємств шляхом надання їм податковоамортизаційних преференцій (пільг з оподаткування при бутку або пільгових норм амортизації).
1.2 МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Інвестиційна діяльність являє со бою сукупність практичних дій юридич них осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяль ність.
Серед них слід насамперед відзна чити Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про іноземні інвестиції», Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвести цій в Україні», Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», які створюють правову основу інвестиційної діяльності.
Законодавство визначає, що всі су б’єкти інвестиційної діяльності незалеж но від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвести цій; залучають для їх реалізації на дого вірній основі будь-яких учасників інвес тиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.
Об’єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
новоутворюванні та ті, що реконструю ються, основні фонди, а також обігові кош ти в усіх галузях народного господар ства;
цінні папери (акції, облігації та ін.);
цільові грошові внески;
науково-технічна продукція та інші об’єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.
Аналогічні об’єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іно земні інвестори мають право здійснювати інвестування на території України шляхом:
пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створен ні підприємств;
створення підприємств, цілком належ них іноземним інвесторам, а також фі ліалів підприємств іноземних юридич них осіб;
придбання підприємств, будівель, спо руд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за за конодавством України може належати іноземним інвесторам;
придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;
надання позик, кредитів, майна та май нових прав.
Суб’єктами інвестиційної діяльності є:
інвестори (замовники);
виконавці робіт (підрядники);
користувачі об'єктів інвестиційної ді яльності;
постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної про дукції;
юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);
громадяни України;
іноземні юридичні та фізичні особи, дер жави та міжнародні організації.
Суб’єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій.
До складу інвестиційної сфери включа ються:
сфера капітального будівництва (ця сфера об’єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зай нятих у сфері індивідуального та коо перативного житлового будівництва та ін ших суб’єктів інвестиційної діяльності);
екологічна сфера;
інноваційна сфера;
сфера обігу фінансового капіталу (гро шового, позикового та фінансових зо бов'язань у різних формах);
сфера реалізації майнових прав суб’єктів інвестиційної діяльності.
Суб’єкти інвестиційної діяльності можуть об’єднувати кошти для здійснен ня спільного інвестування. Інвестори ма ють право виступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції учасників ін вестиційного процесу.
Інвестиційна діяльність є найважли вішою складовою частиною підприєм ницької діяльності компанії (фірми), під приємства.
Основною метою інвестиційної ді яльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвес тиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.
У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших зав дань розвитку економіки:
Визначення шляхів прискорення реа лізації інвестиційних програм та проек тів. Вирішальна роль у реалізації інвести цій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комп лекс дозволяє забезпечувати стійкі тем пи зростання народного господарства, за проваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.
Забезпечення високих темпів еконо мічного розвитку компанії (фірми), підпри ємства. Стратегія розвитку будь-якої ком панії (фірми) та будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає по стійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підпри ємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифі кації цієї діяльності. Це економічне зро стання забезпечується насамперед за ра хунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегіч ні цілі компанії (фірми), підприємства.
Забезпечення максималізації доходів (прибутку) від інвестиційної діяльності. Прибуток є основним показником, що ха рактеризує результати не тільки інвес тиційної, але й усієї підприємницької ді яльності компанії (фірми), підприємства.
Забезпечення мінімізації інвестицій них ризиків. Сучасне ринкове середови ще немислиме без ризику. За певних не сприятливих умов ці ризики можуть ви кликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці об ставини зумовлюють необхідність пошу ку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів,
Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії (фірми), під приємства у процесі здійснення інвести ційної діяльності.
Усі перелічені завдання інвестицій ної діяльності тісно взаємопов’язані та взаємозумовлені.
1.3. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
Наша країна не хоче інвестицій. І робимо все, що б їх не було, інакше ми б вже давно були на іншій траєкторії економічного зростання.
Багато хто кажуть, що у країни немає грошей для нормального протікання процесу інвестування. Ні, гроші є. Тільки поза банківського обігу знаходиться майже 9 млрд. грн. Більше за 10 млрд. доларів готівкових на руках у населення, а це дуже чималий інвестиційний ресурс, але поки він лежить мертвим капіталом.
У період стабільності обмінного курсу національної валюти спостерігалася велика притока іноземної твердої валюти. Так, в 1997 році при загальному обсязі експорту товарів 14,1 млрд. доларів США було продано 32,4 млрд.(в 1999 році відповідні показники становили 11,5 і 9,5 млрд.)Тоді в економіку вони не пішли.
Зараз на Україні не створено нормальних передумов для інвестування в економіку.
Деякі роблять акцент на тільки великих інвестиціях і задають питання: чи варто взагалі говорити про якісь інвестиції на суму біля 2 тис. грн.? Це адже крапля в морі, не здатна вплинути істотний чином на положення справ. Категорично затверджувати про це абсолютно не правильно, це є абсолютною помилкою. Наприклад, в Польщі зареєстровано 2,5 млн. підприємств на 36 млн. населення, тобто в середньому одне на 14 чоловік. І цьому з урахуванням інвалідів, дітей, пенсіонерів. Соромно порівнювати ці показники з Україною.
Не треба затратити великих зусиль, щоб зрозуміти, що більшість підприємств – це дрібні інвестори. Але 2,5 млн. громадян, які можуть вкласти приблизно по 2000 гривень – це вже 5 млрд. інвестицій. Як говориться, крапля в морі перетворюється в могутній потік.
Масові дрібні інвестори формують головне для економічного зростання – внутрішній платіжний попит.
Також невирішеною залишається проблема структурного оновлення української економіки. Раніше багато говорилося про необхідність глибоких структурних перетворень промисловості України. Питома вага машинобудування становила 30,7% в 1991 році., а в 1999 році –13,8%, питома вага легкої промисловості скоротилася в 8 раз. Формуюча за роки реформ модель економічної політики не тільки не мала в своєму арсеналі відповідних інструментів регулювання, але і заперечувало необхідність таких. Всі питання структурних перетворень повинні були вирішуватися мимовільно – на основі ринкової кон′юктури. Відповідно виникає питання: чи повинне це так залишатися? Відповідь: одночасно з підвищенням питомої ваги базових галузей неухильно збільшилася енергоємність одиниці ВВП. Економіка, в структурі промисловість якої майже 60 % складає базові галузі безперспективна з точки зору темпів свого розвитку. Потенціал їх зростання в зв’язку з низькою оборотністю капіталу надто обмежений.
Економічна криза, в якій перебуває Україна , посилення фіскальної функції податків, штучна стабілізація гривні, призводить до зменшення фінансових ресурсів підприємств і зниження палатоспроможності населення. У свою чергу це не тільки не допомагає розвитку власного виробництва, навпаки – ще більше руйнує його.
Без реальних інвестицій у новітні технології наші вітчизняні підприємства не зможуть вийти з економічної скрути. Пошук інвестиційних джерел за кордоном покищо не дає бажаного результату. Непевненність у стабільності політики держави, висока корумпованність усіх рівнів влади, та інші чинники стоять на заваді припливу реальних коштів в Україну.
Але якщо сподіватися тільки на іноземні інвестиції, то проблеми оновлення виробничого апарату і виходу з кризи ніколи не буде розв’язано. Відомо, що інвестиційні потреби України оцінюються в 50 міль’ярдів доларів. Необхідно шукати і внутрішні джерела. Ця проблема може бути розв¢язана внедрінням нової форми фінансових відносин – лізингу. Справді, основні фонди на наших підприємствах спрацьовані, на них практично неможливо виготовляти якісну і конкурентоздатну продукцію. Так, по групі великих машинобудівних підприємств спрацювання основних фондів становить 40-55%,а по найважливішій для виробництва третій групі – робочі й силові машини та обладнання – ще більше: 64-87%. Ці підприємства збиткові та малорентабельні і через це вони не можуть оновити основні виробничі фонди.
Спрацювання основних засобів обумовлено гострою нехваткою засобів і мізерно малими розмірами отриманих підприємствами прибутків. Аналіз показує, що останній етап сучасного оновлення основних засобів підприємств міського господарства був здійснений 10 років тому. В результаті на початок 1997 року знос його основних засобів складає біля 80%.
Так, спрацювання основних засобів на підприємствах є реальною причиною того, що підприємства позбавлені можливостей нарощування своїх виробничих потужностей, тобто для вирішення цієї проблеми необхідно переходити на систему лізингових відносин.
Про необхідність активізації процесу відтворення основних фондів свідчать статистичні дані. На підприємствах галузей народного господарства України від 60-80% обладнання фізично зношене чи морально устаріле,40% основних засобів функціонує більше 20 років, ще 40% – від 10-20 років. Аналіз тенденцій структурних перетворень економіки свідчить, що без всебічно обгрунтованих інвестицій у пріоритетні галузі народного господарства не обійтись. Для модернізації неефективних виробництв, за різними оцінками, потрібно від 170-300 млрд. доларів.
Функція споживання середнього і гранично схильність до споживання та заощадження
2.1 ФУНКЦІЯ СПОЖИВАННЯ
Закрита економіка містить три суб’єкти макроекономіки: С – сектор споживання, І – сектор інвестицій, G – державний сектор. Основна макроекономічна тотожність для закритої економіки виражається таким чином:
Υ = С + І + G.
Слід розрізняти Υ – дохід та Υ'= Υ-Τ – частина доходу, яка залишилася після сплати податків, тобто післяподатковий, або використовуваний дохід.
Дохід поділяється на споживання (С) та заощадження (S):
Υ = С + S або Y'= Y-T=C + S.
Функція споживання (рис. 2.1) виражає залежність між використовуваним доходом і обсягом споживання і має вигляд:
С = F(Y') = F(Y- Т).
Функція була запроваджена Кейнсом. Визначальним чинником споживання у функції є дохід:
С = с0 + с' (Y- Т) = с0 + c'Y, де
с0 – автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (за рахунок позик, у борг, за рахунок заощаджень, субсидій).
Рис 2.1 Функція споживання
Гранична схильність до споживання (MFC – Marginal propensity to consume), с' – це величина, яка показує, на скільки одиниць зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одиницю і визначається за формулою
c'=MPC = ΔC/ΔY, де
ΔС – приріст споживчих витрат,
ΔY – приріст використовуваного доходу.
З геометричної точки зору гранична схильність до споживання – це кут нахилу кривої споживання.
Середня схильність до споживання (ΔРС – Average propensity to consume) – це частка споживання у використовуваному доході:
ΔPC=C/Y.
Якби споживчі витрати дорівнювали післяподатковому доходу, то графік функції споживання збігся б із бісектрисою. Перетин лінії 45° і графіка споживання у точці А означає рівень нульового заощадження (рис. 2.2). Знак "-" означає від’ємне заощадження, оскільки витрати перевищують доходи, а знак "+" — додатне заощадження, тому що доходи перевищують витрати.
Рис. 2.2. Від’ємне, нульове та додатне заощадження
ФУНКЦІЯ ЗАОЩАДЖЕННЯ
Заощадження S (Save) – це неспожита частина доходу. Найпростіша функція заощадження має вигляд:
S = F( У).
Кожній функції споживання відповідає єдина функція заощаджень (рис. 2.3):
S= Y-C= Y-с0-с'Y=-с0 + (1-с')Y; С=с0 + с'Y, де
c' – величина заощаджень домашніх господарств,
с0 – автономне споживання,
1 - с' = s' – гранична схильність до заощадження,
Y – дохід.
Гранична схильність до заощадження (MPS – Marginal propensity to save) – це величина додаткового заощадження з однієї додаткової грошової одиниці використовуваного доходу, або показник того, на скільки одиниць зміниться обсяг заощадження за умови зміни використовуваного доходу на одиницю:
MPS = AS IAY, де
ΔS* – приріст заощаджень,
ΔY – приріст використовуваного доходу.
Оскільки частина кожної грошової одиниці (гривні), яка не споживається, обов’язково заощаджується, то
Μ PC + MPS = 1; MPS = AS/AY.
Середня схильність до заощадження (APS – Average propensity to save) – це частка заощаджень у післяподатковому доході:
MPS = = Δ8/ ΔΥ.
Рис 2.3 Функція споживання та функція заощадження
У короткостроковому періоді зі збільшенням доходу зростають і споживання, і заощадження, але при цьому середня схильність до споживання має тенденцію до зниження, а середня схильність до заощадження – тенденцію до зростання. У довгостроковому періоді середні схильності стабілізуються.
Чинники споживання та заощадження, які не залежать від доходу і впливають на функції споживання і заощадження, зміщуючи їх графіки:
багатство. Зростання багатства (нерухомість, фінансові активи) зміщує графік споживання вгору, а графік заощадження – вниз;
податки. Зниження податків збільшує післяподатковий дохід, і тому зростають споживання і заощадження, і навпаки;
рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження, і навпаки;
відрахування на соціальне страхування. Збільшення відрахувань скорочує споживання і заощадження;
очікування. Очікування зростання грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат;
споживча заборгованість. Зростаюча споживча заборгованість зменшує споживання та заощадження, і навпаки;
відсоткова ставка. Зі зростанням відсоткової ставки поточне споживання зменшується, а заощадження зростають.
Інвестиційна функція, відсоткова ставка (номінальна і реальна)
3.1 ФУНКЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ
Інвестиції (Investment) – це економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства. Джерелом інвестицій є заощадження. Інвестиції – найбільш мінлива частина сукупного попиту AD. Вони поділяються на чотири групи:
інвестиції в основний капітал (машини, обладнання);
інвестиції в житлове будівництво;
амортизація;
інвестиції в товарно-матеріальні запаси.
У макроекономіці базовою інвестиційною функцією є функція, яка залежить від відсоткової ставки: 7 = 7(г). Зауважимо, що інвестиції залежать від реальної (а не номінальної) відсоткової ставки. Функція інвестицій є спадною і відображає обернену залежність між відсотковою ставкою та інвестиціями в основний капітал. Із зростанням реальної відсоткової ставки інвестиції зменшуються, оскільки витрати на одиницю капіталу зростають, що зменшує прибутковість капіталу (рис. 3.1).
Крім відсоткової ставки, на інвестиції впливають такі невідсоткові чинники:
витрати на основний капітал. Із зростанням витрат інвестиційний попит скорочується, і навпаки;
податки на підприємця. Зростання податків призводить до зниження дохідності і зміщує криву попиту на інвестиції ліворуч, а зменшення податків – праворуч;
технологічні зміни. Прискорення НТП змішує криву попиту на інвестиції праворуч, і навпаки;
очікування. За оптимістичних прогнозів економічних умов у країні попит на інвестиції зростає, крива попиту зміщується праворуч, за песимістичних – ліворуч (рис. 3.2).
Рис 3.1 Функція інвестиційного попиту
Рис 3.2 Вплив невідсоткових чинників на інвестиції
3.2 МУЛЬТИПЛІКАТОР ІНВЕСТИЦІЙ
Розрізняють автономні інвестиції та індуційовані.
Автономні інвестиції – це інвестиції, які не залежать від рівня доходу. Найпростіша функція автономних інвестицій має вигляд:
І = е – dR, де
І – автономні інвестиційні витрати,
е – автономні інвестиції, які визначаються зовнішніми економічними чинниками (запаси корисних копалин),
R – реальна відсоткова ставка,
d – емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки ставки відсотка.
Індуційовані інвестиції – це інвестиції, які залежать від рівня доходу.
Мультиплікатор інвестицій, Т, – це число, яке показує, у скільки разів зростає рівноважний дохід Δ 7 за умови збільшення автономних інвестицій на ΔI:
Зв’язок між мультиплікатором та граничними схильностями виражається таким чином:
Суб’єкти інвестиційного процесу та його роль в розвитку економіки України
4.1 ТРАКТУВАННЯ ЗГІДНО ЗАКОНУ СУБ’ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
Суб’єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Інвестори – суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. (ст.5.)
Всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об’єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено законом, іншими актами законодавства України, визнається невід’ємним правом інвестора і охороняється законом. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик. Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов’язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.
Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.
Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою. (ст.7.)
Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний: подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво; одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.
Суб’єкти інвестиційної діяльності зобов’язані: додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України; виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред’являються в межах їх компетенції; подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції; сплачувати податки, збори (обов’язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.
Для виконання спеціальних видів робіт, які потребують відповідної атестації виконавця, учасники інвестиційної діяльності зобов’язані одержати ліцензію. Перелік таких робіт та порядок їх ліцензування встановлюються Кабінетом Міністрів України. (ст.8.)
Відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб’єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб’єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається. (ст.9.)
4.2 ВИДИ ІНВЕСТОРІВ. ІНЩІ УЧАСНИКИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Правовідносини, що виникають з приводу та в процесі здійснення інвестиційної діяльності (реалізації інвестицій) умовно можна назвати інвестиційними правовідносинами. Інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, що мають особливості, пов’язані зі специфікою інфестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності.
Інвестиційні відносини безпосередньо пов’язані з відносинами власності, оскільки передбачають володіння, користування та розпорядження інвестиціями й отриманим у результаті цього прибутком (доходом).
Залежно від виду інвестицій (портфельні, фінансові чи стратегічні, внутрішні чи зовнішні) відповідно розрізняють портфельних, фінансових та стратегічних інвесторів, а також внітрішніх та іноземних.
Крім інвесторів учасниками інвестиційних правовідносин можуть виступати:
виконавці – суб’єкти господарювання, що здійснюють практичні дії щодо реалізації інвестицій (наприклад, проектні, будівельні та інші організації, що виконуюють роботи, виготовляють продукцію, надають послуги, необхідні для реалізації інвестицій);
банки та інші фінансові структури, що надають кошти для вкладення інвестицій;
інвестиційні структури, серед яких чільне місце посідають інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, довірчі товариства (виконують роль фінансових посередників на ринку інвестицій);
органи державного, галузевого, міжгалузевого тощо господарського управління (господарські міністерства та відомства, виконкоми місцевих рад народних депутатів, господарські об’єднання тощо);
органи державного регулювання в сфері інвестиційної діяльності (у т.ч. Державний комітет України в справах архітектури, містобудування та житлової політики).
Вирізняють ще таких учасників інвестиційних правовідносин, як одержувач інвестицій (особа, яка отримала від інвестора у власність або в користування майно, майнові права та інші цінності, що мають ринкову вартість, і використовує їх у власній господарській діяльності, включаючи подалі інвестування) та інвестиційний посередник (суб'єкт підприємницької діяльності, що на договірних підставах отримав від інвестора майно, майнові права та інші цінності для подальшого інвестування, яку здійснюються на професійних засідках).
4.3 ВПЛИВ ДЕРЖАВИ НА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС.
Залежно від функцій, які виконує суб’єкт господарювання в інвестиційному процесі, він може бути івестором, учасником або тим і іншим одночасно.
Суб’єктами інвестиційної діяльності є держава через свої інституції; господарчі товариства (компанії) і корпорації; фінансово-кредитні установи; інші функціональні учасники.
Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно, через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет.
Держава здійснює інвестування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і які найближчим часом не підлягають приватизації, таких, як оборонна галузь, окремі об’єкти загальнодержавної інфраструктури: магістралі, термінали тощо.
В перехідний період функції інвестора в соціальній сфері також повинні залиши тися за державою. Деякі виробництва сільського господарства (особливо збиткові) також повинні інвестуватися з держбюджету.
При активізації інвестиційної діяльності держава може інвестувати кошти в розвиток виробнитв, доцільність яких обгрунтовується необхідністю прискореного розвитку економіки. Таке інвествання може здійснюватись державою і на паритетних засадах з іншими інвесторами, включаючи іноземні. Організаційні форми такої діяльності можуть бути різноманітними: консорціуми, холдинги, корпоративні підприємства та акціонерні товариства тощо.
До форм побічного впливу держави на інвестиційну діяльність можна віднести наступні: державне кредитування, державні позики, роздержавлення і приватизацію, податкове регулювання, амортизаційну політику, державний лізинг, ліцензування та квотування, антимонопольні заходи, стандартизацію та ін. засоби прямого впливу держава реалізує через свої інституції як учасник інвестиційного процесу.
Кредитно-інвестиційна політика здійснюється державою через Національний банк шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені ресурси. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію.
Держава через Національний банк проводить операції на фондовому ринку, тобто здійснює емісію, продаж і купівлю державних цінних паперів. В 1995 році НБУ вперше здійснив випуск державних облігацій строком на 1 рік і номінальною вартістю 100 млн крб. під 10% річних. На першому аукціоні комерційними банками було куплено таких облігацій на суму 1,133 трл крб.
Центральні банки справляють істотний вплив на інвестиційний процес через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів.
Великий вплив на розширення інвестиційної діяльності, особливо в перехідної період покликаний забезпечити Фонд державного майна України, на який покладені задачі:
захист майнових прав України на її території і за кордоном;
здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їхньої приватизації, створення спільних підприємств;
здійснення повноважень по проведенню приватизації майна підприємств загальнодержавної власності й ін.
Фонд є власником тієї частини акціонерних товариств, що не була реалізована в процесі приватизації. Фонд розробляє нормативні акти з питань керування державним майном, проводить його інвентаризацію, здійснює аудиторські перевірки ефективності його використання, складає кошторис витрат засобів позабюджетного фонду приватизації і контролює використання цих засобів.
Держава також впливає на інвестиційний процес через деякі свої інституції: Державний інноваційний фонд, Фонд сприяння зайнятості, Пенсійний фонд, Фонд Чорнобиля та ін.
Дійовим суб’єктом інвестиційного процесу в державі з ринковою економікою є її фінансово-кредитна система. До її складу входять такі елементи:
Центральний банк і комерційні банки, в тому числі спеціалізовані (інвестиційні, інноваційні, біржові, іпотечні, позичкові, ощадні);
Небанківська (парабанківська) система,до якої входять інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди, лізингові фірми тощо.
За ринкових умов банківська діяльність часто поєднується з діяльністю страхових компаній. Банки можуть надавати послуги своїм клієнтам щодо страхування і перестрахування інвестицій.
В Україні поступово формується система небанківських фінансово-кредитних установ. Починаючи з 1994 р. діє Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затверджене Президентом. Відповідно до цього Положенняінвестиційні інституції, що створюються в Україні, мають забезпечити функціонування фондового ринку.
4.4 ІНВЕСТИЦІЙНІ ФОНДИ ТА ІНВЕСТИЦІЙНІ КОМПАНІЇ
Інвестиційний фонд – це юридична особа, затверджена в формі акціонерного товариства, виключною діяльністю якого є спільне інвестування. Інвестиційний фонд здійснює випуск акцій і вкладає мобілізовані таким чином кошти дрібних інвесторів в інші цінні папери, що приносять доход у вигялді процентів і підвищення їх курсової вартості.
Інвестиційна компанія – це торговець цінними паперами, який, крім інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів і їх розміщення.
Таким чином, в діяльності інвестиційних
24.06.2013 16:06-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора