Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Конспект лекцій з економіки
ТЕМА 1
ВСТУП. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ЯК НАУКА
Виникнення економічної науки, її історичний розвиток та предмет. Економічні категорії та економічні закони.
Метод економічної теорії.
Економічна теорія і економічна політика.
Економічна теорія - це наука про те, як люди і суспільства загалом вибирають спосіб використання обмежених ресурсів для того, щоб виробляти різноманітні товари та послуги і розділяти їх для споживання серед людей сьогодні або в майбутньому.
Завданням економічної теорії є систематизація, тлумачення, узагальнення фактів і виведення принципів, теорій чи законів. Принципи, теорії чи закони - це змістовні твердження, виведені з фактів. Економічні закони відображають стійкі, найістотніші причинно-наслідкові зв'язки в системі економічних відносин.
Суть того чи іншого явища розкривається за допомогою економічних категорій. Економічні категорії - це наукові терміни, узагальнюючі поняття, які в абстрактній формі відобра жають істотні сторони реальних економічних явищ, процесів та предметів.
Економічна теорія використовує два рівні аналізу: макроекономічний і мікроекономіч-ний. Звідси макроекономіка - це наука, яка досліджує економіку загалом. Завданням макро-економіки є встановлення загальної схеми структури економіки і зв'язків між великими агрега тами, що складають економіку загалом.,
Мікроекономіка вивчає прийняття рішень та поведінку окремих економічних одиниць і структур, таких, як домашні господарства, фірми, ринки окремих благ тощо.
Економіка, як і будь-яка наука, досліджуючи свій предмет, використовує певні наукові методи.
Метод науки - це сукупність загальних та специфічних принципів, прийомів і засобів дослідження, тобто це шлях, знаряддя і спосіб теоретичного дослідження предмета.
Економічна наука використовує такі методи, як індуктивний, дедуктивний, наукової абстракції, аналізу і синтезу, припущення "за інших однакових умов" тощо.
Індукція передбачає перехід від фактів до теорії, від часткового до загального. Дедукція використовує зворотний порядок - від теорії (гіпотези), яка може базуватися на окремих фактах чи інтуїції, - до фактів.
Суть методу наукової абстракції полягає в тому, що досліджуючи певний економічний факт чи процес, його швидкозмінні чи другорядні ознаки відділяють від стійких і типових.
Припущення "за інших однакових умов" використовується для того, щоб відокремити сторонні фактори при вивченні певного явища, тобто всі інші змінні, за винятком тих, що розглядаються, залишаються незмінними.
Економічна наука вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми.
Позитивна економіка вивчає факти, формулює наукові уявлення про економічну пове дінку, намагається описати, пояснити і передбачити рух виробництва, зайнятості, доходів тощо, тобто дослідити фактичний стан економіки.
Нормативна економіка містить оцінкові судження стосовно того, якою має бути еконо міка або який конкретний політичний захід слід рекомендувати для вирішення тієї чи іншої економічної проблеми, грунтуючись на певній економічній теорії чи на певних економічних відносинах.
Економічна теорія є основою для здійснення економічної політики. Економічна політика - це напрям дій, що має на меті скоригувати економічну проблему або запобігти її виникненню. Економічна політика передбачає:
по-перше, чітке визначення цілей;
по-друге, оцінку можливих напрямків здійснення політики;
по-третє, оцінку результатів виконання заходів.
ТЕМА 2
СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО. ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА
Суспільне виробництво і його структура.
Фактори виробництва.
Центральні проблеми економічної організації. Закон рідкості.
4.Технологічний вибір в суспільстві. Зростаючі витрати.
Суспільне виробництво - це сукупність всіх сфер діяльності людей, які забезпечують стабільне функціонування суспільства. Воно має дві основні сфери: матеріальне виробництво і нематеріальне виробництво.
Матеріальне виробництво - це сфера діяльності людей, результатом якої є конкретні матеріальні блага чи матеріальні послуги. Воно об'єднує промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв'язок, торгівлю, громадське харчування, комунальне обслуговування тощо.
Нематеріальне виробництво об'єднує освіту і науку, охорону здоров'я, культуру і мистецтво, а також оборону та управління, тобто це сфера людської діяльності, результатами якої є нематеріальні блага та нематеріальні послуги.
Виробництво не може припинятися навіть на короткий проміжок часу. Безперервність процесу виробництва називається відтворенням. Розрізняють просте відтворення - коли обсяг виробництва є незмінним; розширене - коли обсяг виробництва зростає, тобто коли відзначається економічне зростання, і спадне, коли обсяг виробництва понижується.
Фактори виробництва об'єднують:
працю - це цілеспрямована діяльність людини, використання її фізичних та розумових здібностей для виробництва;
землю - це всі блага природи, які використовуються під час виробництва. Земля як економічний ресурс розглядається з трьох позицій: вона є безпосереднім фактором вироб ництва у сільському господарстві; джерелом всіх сировинних ресурсів; місцем розташування всіх об'єктів суспільного виробництва;
капітал - створені людиною ресурси (будівлі, машини, устаткування тощо), що вико ристовуються для виробництва товарів і послуг, тобто блага, які опосередковано задовольняють людські потреби;
підприємницькі здібності (хист) - здатність людини організувати поєднання ресурсів для виробництва матеріальних благ, ухвалювати відповідні рішення, здійснювати інновації та йти на ризик.
Суспільне виробництво є джерелом задоволення тих чи інших потреб. Потреба – це відчуття нестачі того, що необхідно для підтримання життєдіяльності людини. Потреби дуже різноманітні: характерною особливістю є те, що вони у своїй сукупності безмежні, тобто матеріальні потреби в товарах і послугах повністю задовольнити неможливо. Це зумовлено тим, що всі економічні ресурси або фактори виробництва характеризуються однією загальною корінною властивістю: вони рідкісні, тобто кількість їх обмежена. В цьому і полягає суть закону рідкості.
Виходячи із безмежності потреб і обмеженості ресурсів, перед будь-якою економічною системою постають три фундаментальні проблеми, що потребують вирішення:
по-перше, що і скільки потрібно виробляти? Який набір товарів і послуг і в якому обсязі може найповніше задовольнити потреби суспільства?;
по-друге, як цей обсяг продукції необхідно виробляти? Як треба організувати вироб ництво, які треба застосовувати фактори виробництва?;
по-третє: для кого повинна вироблятись ця продукція? Як повинна вона розподілятися серед споживачів?
Вирішення цих проблем зумовлює технологічний вибір.
Технологічний вибір відображає розподіл обмежених ресурсів між виробництвом необхідних товарів і послуг для максимального задоволення потреб суспільства. На графіку технологічний вибір зображується кривою трансформації (виробничих можливостей).
Крива виробничих можливостей - це крива, яка показує різні комбінації двох альтернативних товарів, які може виробляти економіка за повної зайнятості і повного обсягу вироб ництва з незмінної кількості ресурсів та за незмінною технологією.
Обмеженість ресурсів зумовлює необхідність вибрати альтернативи (інші напрямки) їх застосування.
Альтернативна вартість (затрати) - це та кількість одного продукту, від якої необхідно відмовитися, щоб отримати певну кількість іншого продукту. Для альтернативної вартості характерна дія закону зростання альтернативної вартості (що зумовлює опуклу форму кривої трансформації).
Закон зростання альтернативної вартості (затрат) означає, що в міру того, як кількість виробленого продукту зростає, альтернативна вартість виробництва додаткової одиниці продукту збільшується.
ТЕМА З
ПОДІЛ ПРАЩ. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО. ГРОШІ
Товарне виробництво та його історичний розвиток.
Суть, функції та види грошей.
Товарне виробництво - це така форма організації виробництва, яка базується на суспільному поділі праці та економічний відокремленості виробників; його результати - матеріальні блага чи послуги - використовуються для задоволення потреб суспільства шляхом купівлі-продажу.
Виникнення товарного виробництва зумовив суспільний поділ праці - це спеціалізація виробництва на виготовленні тих чи інших продуктів чи виконанні робіт. Можна виділити три крупні історичні суспільні поділи праці:
відокремлення скотарства від землеробства;
виділення ремесла;
відокремлення торгівлі і формування класу купців.
Подальше поглиблення поділу праці здійснюється у формі спеціалізації (внутрівироб нича, внутрігалузева, міжгалузева, територіальна, міждержавна).
Товарне виробництво пройшло тривалий шлях розвитку та вдосконалення. На перших порах воно виступало у вигляді простого товарного виробництва, яке базувалося на приватній власності дрібного виробника на засоби виробництва, його особистій (з участю членів сім'ї) праці. Продукт праці також належав виробникові, а кошти, одержані від продажу, використову вались для задоволення власних потреб.
У другій половині 19 ст. виникло розвинуте (капіталістичне) товарне виробництво, яке базується на приватній власності на засоби виробництва і використанні найманої праці.
Результатом товарного виробництва є товар. Товар - це продукт виробництва, виготов лений для продажу. Товар характеризується споживною вартістю і вартістю.
Споживна вартість товару - це його здатність задовольнити різні потреби споживача.
Вартість товару - це затрати на його виробництво.
В процесі розвитку товарного виробництва і поглиблення поділу праці виникають гроші.
Гроші - це загальний еквівалент, за допомогою якого здійснюється обмін різними товарами.
Суть грошей відображається у виконанні ними таких функцій:
• міра вартості - за допомогою грошей визначається вартість товару та його ціна;
засіб обігу та платежу - за допомогою грошей здійснюється купівля-продаж товарів та різноманітні платежі;
засіб нагромадження - це здатність грошей нагромаджуватися (заощаджуватися), не втрачаючи своєї цінності і можливостей купити товари значної вартості.
Розрізняють такі види грошей:
• готівка, яка включає паперові гроші (банкноти, казначейські білети) та розмін ні монети;
• безготівкові гроші - чеки, платіжні доручення, акредитиви, векселі тощо;
• електронні гроші - це умовна назва грошових засобів, які використовуються для різно манітних розрахунків за допомогою сучасних електронних систем.
Повноцінне виконання грішми їх функцій можливе за наявності в обігу відповідної кількості грошей. Вона визначається рівнянням грошового обігу
де М - кількість грошей; V - швидкість обігу грошової одиниці; Р - ціна вироблених товарів; Q - кількість вироблених товарів.
Грошовий обіг у державі та його стабільність регулюється центральним банком (в Україні - Національним банком України).
ТЕМА 4
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА І ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ СУЧАСНОГО СВІТУ
Поняття економічної системи, її визначальні ознаки та види.
Адміністративно-командна економічна система, її ознаки та механізм функціонування.
Ринкова економічна система, її ознаки та механізм функціонування. Інфраструктура ринкової економіки.
Економічна система - це форма організації національної економіки, яка базується на відповідних їй: панівній формі власності на виробничі ресурси, виробництва та системі управління. Економічна система - це сукупність інститутів та механізмів, які забезпечують регулювання економічних процесів в державі та її розвиток.
Основними ознаками економічної системи є:
• панівна форма власності на виробничі ресурси. Власність - це відносини між членами суспільства з приводу володіння, використання, розпорядження засобами виробництва і при власнення результатів їх використання. Розрізняють дві основні форми власності: державна (загальнодержавна і комунальна) і приватна (одноосібна), колективна (групова), акціонерна (корпоративна);
• мотиви економічної діяльності та механізм її координації;
• характер розподілу створеного суспільством багатства.
На основі цього виділяють такі економічні системи: традиційну, адміністративно-командну (АКС) та ринкову. Поряд із цими системами є ще змішана економічна система.
Змішана економічна система - це система, основою якої є ринкова економіка, в якій використовуються елементи адміністративно-командної системи.
Адміністративно-командна економіка (АКС) характеризується:
• панівною державною формою власності;
• прийняттям економічних рішень, які визначають в централізованому порядку діяльність суб'єктів господарювання (що, скільки, як і для кого виробляти?) партійними і державними рішеннями;
• централізованим розподілом ресурсів і доходів;
• встановленням державних цін на всі види товарів (крім тих, що реалізуються на дрібних ринках);
• повним контролем центральними органами зовнішньоекономічної діяльності. АКС - це неефективна економічна система, оскільки тут:
• відсутня мотивація як у виробничих колективів, так і у конкретних працівників до висо копродуктивної праці, економії виробничих ресурсів, використання досягнень НТП;
• неможливо забезпечити з єдиного центру управління суспільним виробництвом як єдиним цілим; збалансувати пропорції між різними галузями, сферами та регіонами, між сотнями і тисячами підприємств; врахувати місцеві умови та своєчасно пристосувати виробництво де нових умов його ведення.
В основі функціонування АКС було натурально-директивне планування. Ринкова економіка базується на:
приватній формі власності на засоби виробництва;
свободі вибору як з боку виробника, так і споживача;
економічному інтересі - отримання прибутку;
конкуренції;
вільному ціноутворенні на основну масу товарів.
На відміну від АКС, де держава управляє всіма економічними процесами, в ринковій економіці спрацьовує механізм саморегулювання (при обмеженому втручанні держави), тут діє "невидима рука ринку".
"Невидима рука" ринку - це намагання фірм і постачальників ресурсів отримати найбільшу для себе вигоду на конкурентних ринках, що відповідає інтересам суспільства загалом.
Ефективність цієї системи може бути досягнута за наявності та успішного функціонування ринку. Ринок - це місце взаємодії покупців та продавців, де визначається ціна та обсяг реалізації товарів та послуг.
Розрізняють такі види ринків:
ринок споживчих товарів - це ринок, на якому домогосподарства купують, а фірми продають товари і послуги, які вони виробили;
ринок засобів виробництва - ринок, на якому відбувається купівля-продаж засобів виробництва;
ринок валюти - ринок, на якому здійснюються операції купівлі-продажу чужоземної валюти;
ринок грошей - це ринок, де взаємодіє попит і пропозиція грошей та встановлюється їх ціна - процентна ставка;
• ринок цінних паперів - ринок, на якому купуються і продаються цінні папери;
• ринок праці - ринок, на якому представлені попит на працю і пропозиція праці. Функціонуванню кожного виду ринку сприяють відповідні біржі.
Біржа - це організаційно оформлений і постійно функціонуючий на основі чітких правил ринок. Розрізняють товарні, фондові, валютні біржі та біржі праці. Біржі є основною складовою інфраструктури ринкової економіки. Крім бірж, до інфраструктури ринкової економіки належать дворівнева банківська система, матеріально-технічна база роздрібної та оптової торгівлі; страхові, довірчі, інвестиційні компанії та інші фінансово-кредитні установи.
Банківська система включає в себе центральний банк (в Україні - НБУ), який є "банком банків" - емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. У своїй діяльності не керується прибутком. Однією з основних його функцій є емісія (випуск) грошей та контроль за їх пропозицією, тобто здійснення грошово-кредитної політики. Крім цього, він зберігає вклади (резерви) комерційних банків і ощадних установ, виконує інкасацію чеків комерційних банків.
Другою складовою банківської системи є комерційні банки. Комерційні банки (універсальні або спеціалізовані) зберігають гроші клієнтів (фізичних і Юридичних осіб), надають позики, здійснюють розрахункові та довірчі операції тощо.
ТЕМА 5
ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЯ. ЦІНА РИНКОВОЇ РІВНОВАГИ
Попит. Закон попиту. Фактори, що впливають на зміну попиту.
Пропозиція. Закон пропозиції. Фактори, що впливають на зміну пропозиції.
Еластичність попиту та пропозиції, її суть та методи визначення.
Ціноутворення в ринковій економіці.
Попит - це та кількість товарів і послуг, яку споживачі (покупці) бажають та можуть купити за певний період за кожної конкретної ціни. Основним фактором (за інших незмінних умов), який впливає на величину попиту, є ціна.
Закон попиту відображає обернений зв'язок (залежність) між ціною і попитом: вища ціна - менший попит, нижча ціна - більший попит.
Графічне відображення оберненої залежності попиту від ціни називається кривою попиту. Крім ціни, на зміну в попиті впливають такі фактори: доходи споживачів, ціни на товари-замінники чи доповнювальні товари, смаки і уподобання споживачів, очікування зміни цін на ринку, кількість споживачів.
Пропозиція - це кількість товарів та послуг, які виробник зацікавлений і спроможний виробити і запропонувати покупцеві за певного рівня цін за певний період. Закон пропозиції відображає пряму залежність між ціною і величиною пропозиції: вища ціна - більша пропози ція, нижча ціна - пропозиція менша. Графічне відображення прямої залежності величини пропозиції від ціни - це крива пропозиції. Крім ціни, на зміни в пропозиції впливають такі фактори: кількість виробників; технологія виробництва; ціни на ресурси, сировину і матеріали; очікування зміни ціни на ринку; податки та дотації з боку держави.
Між попитом і пропозицією існує тісний взаємозв'язок. Під їх впливом на конкурентному ринку формується ринкова рівновага і ціна ринкової рівноваги.
Піна ринкової рівноваги - це ціна, за якої виробник виготовить, а споживач купить певну кількість товару. Ринкова ціна тяжіє до ціни рівноваги. Ринкова рівновага та ціна ринкової рівноваги - це точка перетину кривої попиту і кривої пропозиції.
На ціну ринкової рівноваги може впливати держава, встановлюючи верхню і нижню границі (межі) ціни.
Верхня границя - це максимально можлива ціна на товари і послуги. Вона завжди нижча, ніж ціна ринкової рівноваги. Визначається доступністю для всіх верств населення важливих для них товарів та послуг (продовольчих, ліків, комунальних послуг).
Нижня границя ціни - це найнижча ціна, встановлена на ті чи інші товари і послуги. Така ціна завжди є вищою за ціну ринкової рівноваги. Встановлюється для зацікавлення влас ників ресурсів у виробництві і продажу необхідних суспільству товарів і послуг. Держава вста новлює також нижню межу ціни праці - мінімальний рівень заробітної плати.
Важливим показником, що відображає реакцію споживача та виробника на зміну ціни, є еластичність попиту і пропозиції за ціною.
Еластичність попиту за ціною - це відношення відсотка зміни величини попиту на продукт до відсотка зміни ціни продукту.
Еластичність пропозиції за ціною - це відношення відсотка зміни величини пропозиції продукту до відсотка зміни його ціни.
Розрізняють такі види еластичності попиту (пропозиції): еластичній, нееластичний, одиничної еластичності, абсолютно нееластичний і абсолютно еластичний.
Еластичність попиту і пропозиції можна визначити за допомогою коефіцієнта еластичності за формулою:
де- відносна зміна величини попиту (пропозиції); - відносна зміна ціни.
Попит еластичний за ціною, якщо зниження ціни на 1 % призводить до збільшення попиту більше ніж на 1 %.
Попит нееластичний- якщо зниження ціни на 1 % призводить до збільшення попиту менше ніж на 1 %.
Попит одиничної еластичності- якщо зниження ціни на 1 % призводить до збільшення попиту теж на 1 %.
Аналогічними є види еластичності пропозиції за ціною, проте вони показують пряму залежність пропозиції від зміни ціни.
ТЕМА 6
ПІДПРИЄМНИЦТВО В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Підприємництво та його види. Основні форми підприємств.
Кошти підприємств, їх кругообіг і обіг. Основний і оборотний капітал.
Витрати виробництва і дохід підприємства.
Підприємництво (підприємницька діяльність) - це ініціативна діяльність громадян та їх об'єднань, спрямована на одержання прибутку.
Підприємницька діяльність охоплює такі основні сфери: виробничу, фінансову, посеред ницьку та страхову. Відповідно до мети, виду діяльності та його масштабів створюються різні форми підприємств.
Підприємство - це виробнича одиниця, яка включає землю і капітал, виконує одну або декілька специфічних функцій, пов'язаних з виробництвом (розподілом) товарів і послуг.
Фірма - це ділова і правова одиниця, яка володіє підприємством і веде на ньому господарську діяльність.
Галузь - це група фірм, що виробляють однакові або подібні продукти.
За правовими формами організації розрізняють підприємства: 1) одноосібної власності; 2) партнерство; 3) корпорації.
Одноосібна власність - це самостійне ведення бізнесу у власних інтересах, основане на власному устаткуванні і особистому контролі за його використанням.
Партнерство - це вид підприємства, коли двоє або більше осіб домовляються про воло діння та управління підприємством, об'єднавши свої фінансові ресурси та ділові вміння і навички для забезпечення своїх економічних інтересів.
Корпорація - це правова форма бізнесу, юридично відокремлена від конкретних осіб, які нею володіють (акціонерні товариства).
Із врахуванням юридичної відповідальності підприємства поділяються на: підприємства з повною, обмеженою і додатковою відповідальністю.
Підприємство з повною відповідальністю - це підприємство, засновники якого несуть відповідальність перед кредиторами як майном підприємства, так і особистим майном.
На підприємствах з обмеженою відповідальністю засновники відповідають за борги лише майном підприємства.
На підприємствах з додатковою відповідальністю засновники підприємства відпові дають перед кредиторами майном підприємства і частково особистим майном (коман-дитне товариство).
З організаційного погляду розрізняють такі конкретні види підприємств: приватні, коопе ративи, ТзОВ, малі підприємства, спільні підприємства, державні тощо.
Для того, щоб функціонувало те чи інше підприємство, воно повинно володіти певними коштами (капіталом). Кошти підприємств здійснюють кругообіг і обіг.
Кругообіг коштів підприємств (капіталу) - це проходження ними трьох стадій (двох стадій обігу і стадії виробництва), перетворення його з однієї форми в іншу (грошову, продук тивну і товарну) і повернення у вихідну.
Безперервне повторення кругообігу капіталу називається обігом капіталу.
Залежно від особливостей функціонування капіталу у виробництві і способу перенесення його вартості на вироблений продукт він поділяється на основний і обіговий.
Обіговий капітал - це частка продуктивного капіталу, який бере участь в одному круго обігу, переносить свою вартість повністю на вироблений продукт. Він включає сировину, матеріали, комплектуючі.
Основний капітал - це частка продуктивного капіталу, яка бере участь у багатьох круго-обігах і переносить свою вартість на вироблений продукт по частинах в міру зношування. Вартість зношення основного капіталу компенсується амортизаційними відрахуваннями. Основний капітал включає будівлі, споруди, механізми, обладнання.
Під час виробництва будь-яка фірма несе певні витрати. Розрізняють витрати вироб ництва економічні і бухгалтерські (зовнішні).
Економічні - це всі платежі, які повинні зробити фірми для забезпечення виробничого процесу. Економічні витрати включають:
внутрішні (неявні, неоплачувані, імпліцентні) витрати, тобто витрати, які несе підприємство, використовуючи власні виробничі ресурси;
зовнішні (явні) витрати, тобто платежі, які здійснює підприємство постачальникам ресурсів.
Зовнішні витрати виробництва в короткотерміновому періоді поділяються на постійні, змінні, валові.
Постійні витрати - це витрати, величина яких не залежить від кількості виробленої продукції, вони існують і при нульовому обсязі виробництва. До них належить оплата праці керівників, платежі за оренду приміщень та землі, охорону підприємства тощо.
Змінні витрати змінюються залежно від обсягу виробництва. Вони включають затрати на сировину, паливо, комплектуючі, оплату праці робітників тощо.
Валові (загальні) витрати дорівнюють сумі постійних і змінних витрат.
Крім цього, розрізняють середні, граничні і незворотні витрати виробництва.
Середні витрати (собівартість) - це витрати виробництва в розрахунку на одиницю продукції.
Граничні витрати - це додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції.
Незворотні витрати - це разові витрати фірми, які неможливо повернути. Витрати виробництва поділяють на короткострокові і довгострокові, які здійснюються у відповідні періоди.
Короткостроковий період - це проміжок часу, протягом якого підприємство (фірма) не може замінити устаткування, але він достатній для зміни кількості праці, сировини, матеріалів. У короткостроковому періоді фірма несе постійні, змінні та валові витрати: Довгостроковий період дає змогу підприємству змінити всі використовувані ресурси на продуктивніші. Тривалість його залежить від специфіки виробництва, вартості обладнання тощо.
Підприємницька діяльність базується на економічному інтересі, Тобто здійснюється для отримання доходу. Розрізняють такі види доходу:
валовий дохід - це загальна сума виторгу, яку отримує фірма від реалізації виробленої продукції і наданих послуг;
економічний прибУток - різниця між валовим доходом і економічними витратами виробництва;
балансовий (бухгалтерський) прибуток - різниця між валовим доходом і валовими витратами;
нормальний прибуток - це мінімальний дохід, який повинен отримати власник підприємства, щоб не припиняти підприємницьку діяльність. Цей прибуток дає змогу підпри ємству покривати всі витрати (явні та неявні);
граничний дохід - це дохід, одержаний від реалізації додаткової (останньої) одиниці продукції.
ТЕМА 7
ВИЗНАЧЕННЯ ЦІНИ І ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА ФІРМОЮ В РІЗНИХ МОДЕЛЯХ РИНКУ
Чотири моделі ринку (ринкових ситуацій), їх загальна характеристика.
Чиста і монополістична конкуренція. Поведінка фірми. Правило МR = МС.
3. Олігополія та монополія. Поведінка фірми.
Середовище, в якому здійснюється підприємницька діяльність, називається "ринковою структурою" або моделлю ринку. Залежно від конкурентного середовища розрізняють чотири моделі ринку: чиста (досконала) конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія (див. таблицю)
Загальна характеристика ринкових структур
Характерні ознаки
Структури ринку
Досконала (чиста) конкуренція
Монополістична конкуренція
Олігополія
Чиста монополія
Кількість фірм
Дуже багато
Багато
Декілька
Одна
Тип продукту
Стандартизований
Диференційований
Стандартизований або
диференційований
Унікальний
Умови вступу на ринок
Дуже легкі
Порівняно легкі
Обмежені
Дуже складні
Контроль над цінами
Відсутній
Обмежений
Обмежений взаємозалежністю або значний
Значний або повний
Приклади
Сільське господарство
Виробництво одягу, взуття
Виробництво автомобілів, сталі
Місцеві підпри ємства комуна льних послуг
Чиста конкуренція характеризується такими ознаками, як: присутність на ринку великої кількості підприємств, де жодне із них не володіє значною часткою ринку; ні одна окрема фірма не може впливати на ринкову ціну, яка формується як рівноважна під впливом ринкових попиту та пропозиції; продукція цих фірм є однорідною; вхід на ринок і вихід з нього відбу вається без будь-яких перешкод; споживачі і виробники мають однаковий доступ до ринкової інформації.
У короткотерміновому періоді фірма максимізує свої прибутки або мінімізує збитки, вибираючи такий обсяг виробництва, за якого граничні витрати дорівнюють ціні. Фірма припинить своє функціонування, якщо мінімальні середні змінні витрати виробництва будуть вищими за ринкову ціну.
Основним правилом, за якого фірма отримає максимальний прибуток чи мінімальні збитки, є рівняння МR = МС (граничний дохід дорівнює граничним витратам). Це рівняння називається правилом визначення обсягу виробництва.
Чиста монополія - це ринкова модель, коли лише одна фірма є єдиним виробником продукту, для якого немає близьких замінників, заблокований вступ нових фірм в галузь і тому окрема фірма може диктувати ціну на ринку.
Основними бар'єрами для входження в галузь нових фірм є: масштаби виробництва; легальні бар'єри - законодавчі норми (патенти, ліцензії, товарні марки); власність на найваж ливіші види ресурсів. Розрізняють: закриті монополії, тобто юридично захищені; природні, захищені ефектом економії на масштабах виробництва; відкриті монополії, не захищені юридично від конкурентів.
Монополія отримує максимальний прибуток, виробляючи такий обсяг продукції, за якого граничні витрати (МС) та граничний дохід (МR) будуть однаковими. Бар'єри для вступу в галузь можуть дати монополістові змогу отримувати економічний прибуток у довготривалому періоді. Для збільшення прибутку монополія використовує практику цінової дискримінації.
Цінова дискримінація спостерігається тоді, коли продавець встановлює для різних покупців різні ціни, які базуються на відмінностях у витратах виробництва. Умовами для цінової дискримінації є: монопольна влада; поділ покупців на основі різної еластичності политу; неспроможність покупців перепродувати товар.
Монополістична конкуренція - це ринкова структура, у якій функціонує досить багато фірм, що обмежує контроль кожної з них над ціною. Фірми незалежні і фактично неможлива їх змова; виробляються диференційовані продукти, тому відзначаються цінова і нецінова конкуренція; входження у галузь порівняно легке.
У короткостроковому періоді фірми можуть отримувати економічні прибутки або зазна вати збитків. Для монополістичної конкуренції особливе значення має нецінова конкуренція та диференціація продукції.
Диференціація продукту є засобом нейтралізації тенденції до зниження! економічного прибутку у довгостроковому періоді. Вона здійснюється за рахунок:
• відмінності у якості виробленої продукції;
•відмінності у обслуговуванні та умовах продажу;
• різниці у місці розташування підприємства;
• поглиблення післяпродажного обслуговування.
Олігополія - це ринкова ситуація, коли панують декілька фірм, які є взаємозалежними,поведінка кожної з них прямо впливає на конкурентів і навпаки; продукція може бути як однорідною, так і диференційованою; вступ у галузь нових виробників дещо обмежений з фінансового боку, що дає можливість фірмам отримувати значні прибутки як у короткостро ковому, так і в довгостроковому періодах. Для олігополістичного ринку характерними є чотири моделі ціноутворення: Модель ламаної кривої попиту базується на припущенні: коли олігополіст знизить ціну - конкуренти наслідуватимуть його, але якщо він підвищить ціну - вони це можуть проігнорувати. Ця модель узгоджується із негнучкістю цін, що простежується у деяких олігопольних галузях.
Лідерство в цінах відзначається тоді, коли одна фірма, як правило найбільша або найефективніша, визначає ціну, а фірми-конкуренти встановлюють ідентичні або близькі ціни.
Зменшити ризик та збільшити прибутки олігополія зможе шляхом таємної змови, яка може мати різні форми, найпростішою із яких є картель.
Ціноутворення за принципом "витрати плюс" означає, що фірма встановлює ціну на основі середніх загальних витрат виробництва плюс відсоток прибутку.
Таємна змова - відбувається тоді, коли фірми досягають таємної угоди (змови) про обсяг виробництва, ціни та реалізацію продукції. Олігополія не сприяє ні розподільній, ні виробничій ефективності.
27.09.2013 17:09-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора