Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Шляхи подолання банкрутства підприємства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Економіка та організація електротехнічної служби підприємств
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
План
Вступ
Розділ І. Теоретико-методичні поняття банкрутства.
Поняття банкрутства. Суб’єкти банкрутства, причини виникнення.
Аспекти формування механізму банкрутства в Україні.
Стратегія запобігання банкрутства.
Розділ ІІ. Аналіз фінансового стану підприємства як засіб оцінки ймовірності банкрутства.
2.1. Аналіз фінансової стійкості підприємства, ліквідності і платоспроможності.
2.2. Аналіз імовірності банкрутства.
Розділ ІІІ. Шляхи подолання збиткової роботи підприємства.
3.1. Санація підприємства, як шлях подолання збиткової роботи підприємства.
3.2. Шляхи подолання банкрутства підприємством на сучасному етапі.
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Мета написання даної курсової роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з сутністю процедури банкрутства , основних показників банкрутства підприємства, вивченням законодавчої бази, її головних аспектів, передумовами банкрутства та заходами щодо запобігання кризовим ситуаціям.
Завдання полягає в аналізі нормативної бази, спеціалізованої літератури, періодичних видань тощо, з метою об’єктивного аналізу досліджуємого питання.
Актуальність даної теми полягає в тому, що нестабільність в економіці країни, криза неплатежів і як наслідок існування колосальної взаємозаборгованості, політична нестабільність суспільстві, недосконалість законодавства в галузі господарського права та податкової політики, слугують причиною існування в країні стійкої тенденції до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб'єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85 % господарюючих суб'єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство). Виходячи з впливу механізму банкрутства на економіку країни в цілому особлива увага повинна приділятися ретельному дослідженню причин банкрутства , методами його запобігання та регулюванню процедури банкрутства. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).
На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:
зміна економічного середовища, в якому вони існують;
втрата традиційних ринків збуту власної продукції;
зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності виробничої діяльності;
нестабільність правового поля.
Крім того, процес приватизації також призвів до корінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації.
Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.
Банкрутство – це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн.
Незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них, в першу чергу, для оздоровлення економіки.
Розділ І. Теоретико-методичні поняття банкрутства.
Поняття банкрутства. Суб’єкти банкрутства, причини виникнення.
З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпечення повернення боргу було не майно, а сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недоторканість. Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному та торговому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банкрутство.
У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалося за двома принципово різними напрямками. Один із них базувався на принципах британської моделі, яка розглядала банкрутство як засіб повернення боргів кредиторам, що, відповідно, супроводжувалося ліквідацією боржника. Інші основи були закладені в американській моделі, основна мета якої полягає у реабілітації підприємства і відновленні його платоспроможності.
Наразі точиться також дискусія про те, який, шлях є більш ефективним: ліквідація підприємства та розпродаж його активів чи реструктуризація цього підприємства. Швидка ліквідація може скоротити витрати часу, особливо для кредиторів, які, можливо, не мають достатньо інформації та ресурсів для того, щоб дочекатися більш виграшного закінчення справи. Окрім цього, ліквідація може сприяти прискореній передачі ресурсів більш ефективному власнику. Ліквідація підприємств є менш прийнятною у країнах з перехідною економікою, тому що звільнені таким чином ресурси часто не можуть достатньо швидко знайти іншого власника та бути використаними у інших видах господарської діяльності. Через недостатньо розвинутий ринок вільні капітали, земельні та трудові ресурси можуть залишатися без використання протягом тривалого часу. Наявність розвинутого ринку капіталів є необхідною умовою для ефективного застосування закону про банкрутство. У протилежному випадку найбільш ефективні потенційні інвестори, які належним чином оцінюють відповідне підприємство і здатні вивести його з фінансової кризи, можуть не отримати необхідні фінансові ресурси. Натомість, прихильники реорганізації твердять, що активи відповідних підприємств будуть приносити більше користі, якщо вони і надалі будуть працювати. Також у відповідний час можуть бути відсутні потенційні покупці, які в змозі належним чином оцінити відповідне майно та заплатити відповідну ціну за нього. У цьому випадку більш прийнятним рішенням для усіх сторін може бути збереження підприємства та його подальша робота, що принесе їм вищі надходження, ніж від продажу неплатоспроможного підприємства.
Однак, останнім часом у законодавстві розвинутих країн спостерігається тенденція до зближення і поєднання зазначених принципів. Особливість даної галузі законодавства полягає в тому, що це одна з найбільш динамічних сфер правового регулювання. Завдання, яке має вирішувати законодавство про неплатоспроможність, є або відновлення платоспроможності (оздоровлення) боржника, або, як у випадку неможливості його вирішення, проведення справедливого розподілу майнових збитків серед усіх суб’єктів права, чиї інтереси можуть бути заторкнуті неплатоспроможністю боржника.
В українському законодавстві банкрутство визначається як визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків господарюючого суб’єкта в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно нездатне задовольняти у встановлений термін пред’явлені з боку кредиторів вимоги й виконувати зобов’язання перед бюджетом.
Таким чином, хоча банкрутство господарюючого суб’єкта є юридичним фактом, у його основі лежать переважно фінансові причини. Основні із цих причин такі:
1. Серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, що заважає нормальному здійсненню його господарської діяльності. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується перевищенням фінансових зобов’язань підприємства над його активами. Такий фінансовий стан підприємства відбивається показником „чиста від’ємна вартість” (або „чиста вартість дефіциту”), який визначається за формулою:
ЧВВ = ПК – А,
де: ЧВВ – сума чистої від’ємної вартості підприємства;
ПК – сума позиченого капіталу, що використовується підприємством (його фінансові зобов’язання);
А – сума активів підприємства (не включає суму збитків минулих років та поточного періоду).
2. Суттєва незбалансованість впродовж відносно довгого періоду часу об’ємів грошових потоків. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується тривалим перевищенням обсягу від’ємного грошового потоку над позитивним та відсутністю перспектив подолання цієї негативної тенденції.
3. Тривала неплатоспроможність підприємства, викликана низькою ліквідністю його активів. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується значним перевищенням невідкладних фінансових зобов’язань підприємства над сумою залишку його грошових коштів та активів у високоліквідній формі, що носить хронічний характер.
Складність ситуації, що виникла сьогодні в українській промисловості, потребує застосування неординарних заходів. Цілком зрозуміло, що формальне визнання половини промислових підприємств нежиттєздатними банкрутами з подальшою ліквідацією їхніх активів є економічно невиправданим і навіть безглуздим кроком. З іншого боку, криза неплатежів потребує рішучих дій щодо її подолання. В цих умовах слід іще раз проаналізувати можливості процедури банкрутства як юридичного інструменту, що дає змогу почати реальну реструктуризацію підприємства-боржника.
Банкрутство підприємства є результатом негативної одночасної дії зовнішніх і внутрішніх чинників, частка «внеску» яких може бути різноманітною. Так, за наявними оцінками, у розвинених країнах, з стійкою політичною й економічною системою, до банкрутства причетні підприємства, які мають 1/3 зовнішніх чинників і 2/3 - внутрішніх.
Зовнішні чинники можуть бути міжнародними і національного характеру. Міжнародні чинники укладаються під впливом причин загальноекономічного характеру (економічна циклічність розвитку головних країн, стан фінансової системи, що характеризуються політикою міжнародних банків), стабільності міжнародної торгівлі, яка залежить, у свою чергу, від укладених міжурядових договорів і угод (про створення зон вільного підприємництва, прикордонної торгівлі, митних тарифах і митах), міжнародної конкуренції (збільшення частки ринку фірм-конкурентів за рахунок більш високих технологій або більш дешевої праці).
До національних чинників, що достатньо суттєво впливають на фінансову спроможність кожного господарчого суб'єкта, можуть бути прилічені причини політичного (політична нестабільність, внутрішня політика держави), економіко - демографічного (рівень прибутків населення і накопичень, рівень цін, можливість одержання кредиту), культурного і науково-технічного характеру.
Найбільш сильним зовнішнім чинником банкрутства є так названі технологічні розриви - значні науково-технічні зсуви (еволюції), при яких, за оцінками спеціалістів, старі підприємства - лідери у своїй галузі в семи випадках із десятьох на визначеному ринку стають відстаючими.
Внутрішні (ендогенні) чинники визначають розвиток підприємства і є результатом його діяльності. У самому загальному виді їх можна згрупувати за п'ятьма основними групами:
1) конкурентне середовище і позиція підприємства;
2) принципи діяльності;
3) маркетингова стратегія і політика;
4) якість і рівень фінансового менеджменту;
5) ресурси і їхнє використання.
Ці групи показників можна розбити на чинники, що приводять до втрати ліквідності, для своєчасного їхнього запобігання:
1 - фінансові; 3 - техніко-технологічні;
2 - комерційні; 4 - організаційні.
Поняття банкрутства характеризується різними його видами. В фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:
1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в наступному періоді свою фінансову стійкість та платіжоспроможність в силу реальних втрат капіталу, що використовується. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволить такому підприємству здійснити ефективну господарську діяльність в наступному періоді, внаслідок чого воно об’являється банкротом юридично.
2. Технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний значною прострочкою його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов’язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризисному управлінні підприємством, включаючи його санацію, звичайно не призводить до його юридичного банкрутства.
3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (або збільшення) керівником або власником підприємства його неплатежеспроможність; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; свідоме некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в кримінальному порядку.
4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує хибне об’явлення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для отримання у них відстрочки виконання своїх кредитних зобов’язань або знижки з суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в кримінальному порядку.
Суб'єктами банкрутства закон визнає лише юридичних осіб, причому осіб однієї категорії – суб'єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, йдеться насамперед про підприємства всіх форм власності й видів, визначених ст. 2 Закону України «Про господарські товариства», а також про господарські об'єднання згідно із ст. 3 цього Закону, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти поіменовані Законом «Про банкрутство» боржниками або банкрутами [9, c. 152-154].
Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом – після того, як арбітражний суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом. Закон «Про банкрутство» не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно з їх статутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю.
З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою.
Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як збори кредиторів. Збори можуть створювати комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов'язковим. Повноваження цього органу визначають збори. Ці органи – збори, комітет – необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численні кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор. [4, c. 85-86]
Ситуація банкрутства є типовою і для нашої країни. Отже, треба ознайомитися із факторами та аспектами, які є передумовою банкрутства підприємств.
1.2. Аспекти формування механізму банкрутства в Україні.
До недавнього часу для більшості суб'єктів господарювання процеси банкрутства були маловідомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища, як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб'єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85 % господарюючих суб'єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).
На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:
— зміна економічного середовища, в якому вони існують;
— втрата традиційних ринків збуту власної продукції;
— зміна системи планування і, як результат, порушення ритмічності виробничої діяльності;
— нестабільність правового поля.
Крім того, процес приватизації також призвів до докорінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передавши її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління — правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого — на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств після приватизації, так і не з'явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації[10, c. 135-136].
В цілому фактори, які є передумовою банкрутства підприємств, можна згрупувати на зовнішні у відношенні до підприємства (економічні, політичні, демографічні, посилення міжнародної конкуренції, НТП, банкрутство боржників), на які воно не має можливості впливати або цей вплив дуже слабкий, та внутрішні (зростання дебіторської заборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладень, відсутність договірної дисципліни тощо), які безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство підприємства є наслідком одночасного впливу на нього усіх цих факторів. Втім у розвинутих країнах з ринковою економікою, зі стійкими політичною та економічною системами, банкрутства звичайно на 1/3 зумовлені зовнішніми факторами і на 2/3 — внутрішніми.
Щоб процеси банкрутства господарюючих суб'єктів завдавали найменшої шкоди економіці, держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу. Серед законодавчих актів, які регулюють відносини власності, значне місце належить ЗУ «Про власність», Земельному кодексу, ЗУ «Про банкрутство підприємств» та іншим законам економічного блоку, які чекають на прийняття їх ВРУ. На жаль, ЗУ «Про банкрутство», прийнятий у травні 1992 р., не відповідав вимогам економіки і мав ряд істотних недоліків, головний з яких — його спрямованість не на санацію і поліпшення платоспроможності підприємств, а на їх ліквідацію. Зокрема, Законом було передбачено досить прості причини визнання підприємства банкрутом. Для прийняття арбітражним судом рішення про фінансову неплатоспроможність або про загрозу її виникнення, кредиторам достатньо було подати до судових органів інформацію щодо фінансово-майнового стану боржника. Розгляд справ затягувався зазвичай на кілька місяців (Закон не регламентував строки здійснення процедури банкрутства та граничні строки ліквідації підприємства-банкрута), внаслідок чого, як свідчить досвід, кредитор нерідко сам опинявся у становищі банкрута. Адже найчастіше виявлялося, що відшкодувати його втрати нічим, оскільки основні фонди боржника фізично і морально зношені, обігових коштів немає, доходи від реалізації майна мізерні[13, c.63].
В результаті недосконалості Закону з питань повернення боргів неплатоспроможними підприємствами, відсутності чіткості в процедурі укладання мирової угоди та умов прощення безнадійної до стягнення кредиторської заборгованості в господарських взаємовідносинах між суб'єктами підприємницької діяльності відбулося різке збільшення числа позовних заяв до арбітражних судів щодо оголошення боржників банкрутами Кількість порушених справ за 2006—2007 pp. зросла майже в 2 рази, а кількість винесених постанов про визнання банкрутом — в 3,7 раза. Через основний недолік Закону — обмеженість реорганізаційних процедур як з боку боржника, так і з боку кредиторів — ліквідаційні комісії були вимушені подавати арбітражним судам свої рішення про ліквідацію боржника як юридичної особи.
Отже, як бачимо, Закон, який був покликаний впорядковувати процеси банкрутства як механізму реформування відносин власності та структурної перебудови української економіки, перетворився на додатковий фактор руйнації її господарського комплексу.
Але банкрутство — це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців — з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20—30. У США в 1998 р. збанкрутувало близько півмільйона підприємств і понад сто тисяч фізичних осіб. І незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки. Для України такі умови були створені після прийняття ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.99 № 784-XIV, який набрав чинність з 1 січня 2000 р. (для сільськогосподарських товаровиробників — зі січня 2004 p.)[18, c. 56-57].
Знаючи передумови банкрутства підприємств, логічно було б дізнатися методи виявлення цих передумов.
1.3.Стратегія запобігання банкрутства.
Виняткова важливість для кожного конкретного підприємства є дотримання принципу «тимчасової необмеженості його функціонування». Цей принцип означає, що підприємство немає ні наміру, ні змушеної необхідності припинити в майбутньому свою діяльність або істотно скоротити її масштаби. Виходячи з цього принципу, може бути рекомендований ряд напрямків (методів, прийомів) експрес діагностики фінансового стану:
1) попередній огляд фінансового положення підприємства;
2) виявлення «хворих» і «симптоматичних» статей балансу;
3) аналіз причин різких коливань структури майна суміжних
звітних періодів (попереднього і звітного року, кварталів, місяців) і балансових сум за окремими статтями;
4) дотримання балансових пропорцій, критичних показників в оцінці можливого банкрутства, попередня класифікація підприємства за ознаками фінансової усталеності.
Початковим етапом експрес діагностики фінансової спроможності є огляд основних показників діяльності підприємства. Джерелом інформації для подібної діагностики може служити офіційна бухгалтерська звітність, особливо, якщо її зіставити з даними декількох звітних періодів.
Показники, які необхідні для прийняття рішень по неплатоспроможних фірмах, розробці стратегій реорганізації або санації цих підприємств, і з метою антикризового управління ними, з урахуванням цільової спрямованості можна умовно уявити такими п'ятьма комплексними поділами (групами, блоками):
1. Рентабельність діяльності (ефективність управління).
2. Платоспроможність і фінансова усталеність (ліквідність).
3. Ділова активність (оборотність коштів).
4. Ефективність використання майна (ринкова усталеність).
5. Інвестиційна привабливість.
Причому, у цій класифікації другу групу показників платоспроможності рекомендується необхідним для більшої інформативності аналізу доповнити показниками, аналізованими в п. 2, а в третю групу - комплексом показників: автономності і маневреності власних коштів.
Розділ ІІ. Аналіз фінансового стану підприємства як засіб оцінки ймовірності банкрутства.
2.1. Аналіз фінансової стійкості підприємства, ліквідності і платоспроможності.
Функціонуючи в ринковій еконо міці як суб'єкт підприємницької ді яльності, кожне підприємство має за безпечувати такий стан своїх фінан сових ресурсів, за якого воно стабіль но зберігало б здатність безперебій но виконувати свої фінансові зобо в'язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками. Набува ючи в ринкових умовах не уявної, а справжньої фінансової незалежності, несучи реальну економічну відпові дальність за ефективність господа рювання і за своєчасне виконання фінансових зобов'язань, підприєм ства здатні досягти стабільності своїх фінансів лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головним се ред яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначальною для формування фінансового стану підприємства.
Фінансовий стан підприємства — це складна, інтег рована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінан совий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресур сами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями. Таке трактування суті поняття «фінансовий стан» дає змогу розуміти під ним характеристику діяльності підприємства, у якій, як у дзеркалі, знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі й роботи з управління фінансовими ресурсами.
Якщо параметри діяльності підприємства і розміщення його фінансових ресурсів відповідають критеріям позитив ної характеристики фінансового стану, говорять про фінан сову стійкість підприємства. У системі об'єктів фінансово-економічного аналізу саме їй належить провідна роль.
Коло найважливіших показників діяльності підприємств і показників, які характеризують стан, рух і розміщення їх фінансових ресурсів, тобто фінансову стійкість, вклю чає:
прибутковість (рентабельність) діяльності підприєм ства;
наявність і динаміку основних та оборотних коштів;
раціональність розміщення (використання) власних і залучених фінансових ресурсів (основних і оборотних коштів);
ступінь фінансової незалежності підприємства (фінан сової автономії);
ліквідність і платоспроможність.[14]
Основні фінансові звіти, які використовуються при аналізі, це:
“Баланс підприємства”
“Звіт про фінансові результати”
“Звіт про рух грошових коштів”
“Звіт про власний капітал”
Для оцінювання ліквідності ТОВ «ВІЗАВІ» використовуються такі показники:
Коефіцієнт покриття — розраховується як відношення ве личини поточних активів до поточних зобов'язань.
Кп
п.р.
=
1369,8
1612,0
=0,85;
Кп
к.р.
=
2019,8
2167,7
=0,94.
Критичне значення коефіцієнту дорівнює 1, в нашому ж випадку все ще критичніше, це означає, що підприємство не ліквідує своєчасно борги, отже має неліквідний баланс, але на кінець періоду коефіцієнт починає наближатись до допустимого значення.
Коефіцієнт поточної ліквідності - показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості.
Кпот.л.
п.р.
=
1369,8−0,6−387,6
1612,0
=0,6;
Кпот.л.
к.р.
=
2019,8−0,3−527,0
2167,7
=0,7.
Показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами Теоретично значення коефіцієнта вважається достатнім, якщо воно перевищує 0,6. В нашому випадку показник має достатнє значення в звітному періоді, що означає,що підприємство має можливість погашення поточних зобов’язань.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності — розраховується як відно шення величини грошових засобів до величини поточних зобов'я зань.
Кабс.л.
п.р.
=
25,1
1612,0
=0,02;
Кабс.л.
к.р.
=
97,2
2167,7
=0,03.
Теоретично значення коефіцієнта вважається достатнім, якщо воно перевищує 0,2…0,3. На практиці ж значення бувають значно нижчі, і за цим показником не можна відразу робити негативні висновки про можливості підприємства негайно погасити свої борги, тому що малоймовірно, щоб всі кредитори підприємства одночасно пред’явили б йому свої вимоги.
Оборотність дебіторської заборгованості - характеризує середній період часу, протягом якого кошти від покупців надходять на рахунок організації.
Кодз
п.р.
=
7880,6
864,8+50,8+23,4+1282,0+76,7+18,0
= 3,4;
Кодз
к.п.
=
7341,5
864,8+50,8+23,4+1282,0+76,7+18,0
= 3,2.
Не існує точного нормативу для показника оборотності дебіторської заборгованості. У кожній галузі він різний. Але в будь-якому випадку, чим менше кількість днів оборотності дебіторської заборгованості, тим краще (це означає, що дебітори активніше повертають свої борги вашої організації).
Оборотність запасів - це відношення собівартості реалізованої продукції до середньої суми товарно-матеріальних запасів. Характеризує, наскільки ефективно підприємство розпоряджається своїми запасами.
Коз
.
=
235,6
0,3+527,0
=0,4.
Чим більше значення цього коефіцієнта, тим вищий рівень обо ротності запасів, що позитивно відображається на забезпеченні обся гу реалізації продукції. В нашому ж випадку значення коефіцієнта досить незадовільні.
Період обороту товарних запасів - перетворює показник оборотності запасів у дні.
Період отз.=
365
0,4
=913
Для забезпечення поточного рівня реалізації продукції поповнення запасів слід зробити через 913 днів.
Для аналізу прибутковості та фінансової стійкості ТОВ «Візаві» розраховуються такі коефіцієнти:
Коефіцієнт фінансової автономії як відношення величини влас ного капіталу до величини загальної суми господарських засобів.
Кфа
п.р.
=
(229,3)
1382,7
= −0,17;
Кфа
к.р.
=
(138,6)
2029,1
= −0,07.
Оптимальне значення цього показника >0,5. В нашому випадку значення коефіцієнта є негативним,що означає велику залежність підприємства від зовнішніх запозичень.
Коефіцієнт фінансової залежності як відношення величини загаль ної суми господарських засобів до величини власного капіталу.
Кфз
п.р.
=
1382,7
229,3
=−6,03;
Кфз
к.р.
=
2029,1
138,6
= −14,6.
Значення цього показника є негативним, а це означає,що власники не можуть повністю фінансувати своє підприємство.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капі талу використовується для фінансування по точної діяльності. Визначається як відношення власного капіталу до оборотних активів.
Кмвк
п.р.
=
229,3
1369,8
=−0,16;
Кмвк
к.р.
=
138,6
2019,8
=−0,06.
Від’ємне значення цього показника свідчить про недостатність власних коштів для формування необоротних активів, і як наслідок – дефіцит власних оборотних контів.
Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами характеризує рівень забезпеченості ресурсами для проведення незалежної фінансової політики. Визначається як відношення власних оборотних коштів до всієї величини оборотних коштів.
Кз.об.к
п.р.
=
1369,8−1612,0
1369,8
=−0,17;
Кз.об.к
к.р.
=
2019,8−2167,7
2019,8
=−0,07.
Значення показника свідчить про те, що підприємство не забезпечене належною кількістю ресурсів для проведення незалежної фінансової політики.
Коефіцієнт співвідношення власного і залученого капіталу (коефіцієнт фінансової стійкості) характеризує фінансову стійкість підприємства. Він показує скільки грн. власного капіталу припадає на 1 грн. залученого капіталу.
Кфін.ст.
п.р.
=
229,3
1612,0
=−0,14;
Кфін.ст.
к.р.
=
138,6
2167,7
=−0,06.
Від’ємне значення показника вказує на перевищення позикових коштів над власними коштами підприємства.
Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу (коефіцієнт фінансового ризику). Показник зворотний до переднього. Він показує скільки грн. залученого капіталу припадає на 1 грн. власного капіталу.
Кфін.р.
п.р.
=
1612,0
229,3
=−7,03;
Кфін.р.
к.р.
=
2167,7
138,6
=−15,6.
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами показує, яка частина оборотних активів забезпечується за рахунок власних засобів.
Кзаб.оз
п.р.
=
229,3
+12,9
1369,8
=−0,15;
Кзаб.оз
к.р.
=
138,6
−9,3
2019,8
=−0,06.
Дані значення показника свідчать про те, що підприємство не в змозі забезпечити себе оборотними активами за рахунок власних засобів.
Коефіцієнт співвідношення реальних активів і вартості майна Показує скільки грн. реальних активів припадає на 1 грн. вартості майна. Цей коефіцієнт характеризує потенційні можливості активів підприємства.
Ка.і м.
п.р.
=
11,7+0,6
1382,7
=0,009;
Ка.і м.
к.р.
=
7,4+0,3
2029,1
=0,004.
Коефіцієнт поточних зобов’язань характеризує питому вагу поточних зобов’язань в загальній сумі джерел формування.
Кпз
п.р.
=
1612,0
1612,0
=1;
Кпз
к.р.
=
2167,7
2167,7
=1.
Коефіцієнт довгострокових зобов’язань характеризує частку довгострокових зобов’язань у загальній сумі джерел формування.
Ми не можемо розрахувати цей показник, оскільки в балансі підприємства відсутні дані про довгострокові зобов’язання.
Коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів характеризує рівень забезпеченості необоротних активів власними коштами.
Кн.і в.
п.р.
=
12,9
229,3
=−0,06;
Кн.і в.
к.р.
=
9,3
138,6
=−0,07.
Наші результати свідчать про те, що підприємство не може забезпечити себе необоротними активами за власні кошти.
Таблиця 2.1.
Оцінка показників фінансової стійкості
Показник
На початок звітного періоду
На кінець звітного періоду
Відхилення
(+; -)
Оптимальне (рекомендоване)
значення
Коефіцієнт автономії
-0,17
-0,07
+0,1
>0,5
Коефіцієнт фінансової залежності
-6,03
-14,6
-8,57
<0,5
Коефіцієнт маневреності власного капіталу
-0,16
-0,06
+0,1
>0,4
Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами
-0,17
-0,07
+0,1
>0,1
Коефіцієнт фінансової стійкості
-0,14
-0,06
+0,08
>1
Коефіцієнт фінансування
-7,03
-15,6
-8,57
<0,5
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами
-0,15
-0,06
+0,09
>0,1
Коефіцієнт співвідношення реальних активів і вартості майна
0,009
0,004
-0,005
>0,5
Коефіцієнт поточних зобов’язань
1,0
1,0
0
>0,5
Коефіцієнт довгострокових зобов’язань
0
0
-
<0,2
Коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів
-0,06
-0,07
-0,1
>0,5
Аналіз коефіцієнтів фінансової стійкості свідчить, що майже всі вони далекі від нормативних показників. Це говорить про погану фінансову стійкість підприємства.
Крім системи коефіцієнтів, наведених в табл. 2.1., визначальне значення для фінансової стійкості має надлишок (недостача) джерел формування запасів.
Оцінка джерел формування запасів здійснюється через систему показників, які характеризують ступінь охоплення різних видів джерел:
— наявність власних оборотних засобів, які розраховуються за формулою:
НВ=
р.380+р.430+р.630
−р.80;
НВ
п.р.
=
229,3
−12,9=
216,4
;
НВ
к.р.
=
138,6
−9,3=
129,3
.
— наявність довгострокових джерел формування запасів, які визначаються за формулою:
НД=НВ+р.480;
НД
п.р.
=
216,4
;
НД
к.р.
=
129,3
.
— показник загальної величини джерел формування запасів, який
22.09.2013 17:09-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора