Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
База оцінки об’єктів інтелектуальної власності
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Методи і моделі оцінювання
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Технічний коледж
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Методи і моделі оцінювання»
на тему: «База оцінки об’єктів інтелектуальної власності»
Загальна оцінка:
за шкалою ECTS________________
за національною шкалою ________
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………...…………….....4ст.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
1.1. Об’єкти і суб’єкти інтелектуальної власності…..…………..……………..…7ст.
1.2. Методичні засади оцінки об’єктів інтелектуальної власності………...…..16ст.
РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА….……………..……………………...…...…27ст.
ВИСНОВКИ……………..…………………………………………………….....…....29ст.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………….….……………..…………..30ст. ВСТУП
Гострий інтерес до інтелектуальної власності пов'язаний з можливістю отримання додаткового доходу від монопольного володіння правами на неї. До переліку об'єктів інтелектуальної власності, які найчастіше оцінюються, відносяться:
права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, а також права, які випливають з авторських та ліцензійних договорів на використання і т.п.;
права на знаки для товарів та послуг, ліцензійні договори на їх використання;
права на "ноу-хау", конструкторську документацію, раціоналізаторські пропозиції і т.п.;
авторські права на витвори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних;
Інтелектуальна власність як об’єкт оцінки – виключне право громадянина або юридичної особи на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних робіт або послуг (фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування та т. п.).
Мета даної роботи – дослідження методології оцінки об’єкта інтелектуальної власності.
Завданням даної курсової роботи є: дослідження оцінювання ринкової вартості об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема існуючих підходів та методів оцінювання, виявлення їх переваг та недоліків, удосконалення алгоритму оцінювання об’єктів права інтелектуальної власності.
Використання інтелектуальної власності дозволяє підприємствам та авторам-творцям отримати наступні основні практичні можливості та переваги:
формування значного по розмірах статутного капіталу без вилучення грошових засобів та забезпечення цим самим доступу до банківських інвестицій та кредитів;
документальне підтвердження права власності та постановка об'єктів інтелектуальної власності на баланс в якості майна підприємств;
амортизація інтелектуальної власності в нематеріальних активах підприємства та з часом заміна інтелектуальної власності реальними грошовими коштами;
забезпечення можливості авторам та підприємствам, власникам інтелектуальної власності, брати участь в якості засновників (власників) при організації дочірніх та самостійних фірм без вилучення грошових засобів;
отримання додаткових прибутків за передачу прав на використання інтелектуальної власності, а також забезпечення обґрунтованого регулювання цін на продукцію інноваційної діяльності підприємства;
виплачування авторської винагороди фізичним особам (авторам, першочерговим власникам інтелектуальної власності або засновникам) з врахуванням витрат, в певних випадках, в собівартість (без відрахувань в страхові та інші фонди та без обмеження розмірів виплат).
На даний момент актуальним завданням на практиці є комерціалізація інтелектуальної власності, тобто перетворення її в товар. Від успішного вирішення цієї проблеми залежить можливість досягнення кінцевих позитивних результатів інвестиційної та інноваційної діяльності.
Оцінка ОІВ здійснюється у випадках:
визначення вартості внеску засновника підприємства в моменти створення підприємства та виходу засновника з його складу;
прийняття рішення про зміну розміру статутного фонду підприємства;
визначення вартості нематеріальних активів в зв'язку з їх відчуженням, в тому числі примусовим, у відповідності з законодавством або у випадку реорганізації, ліквідації, банкрутства підприємства, нематеріальні активи якого можуть бути ідентифіковані або зв'язані з відчуженим майном;
визначення вартості цілісних майнових комплексів (бізнесу) з застосуванням майнового підходу;
приватизації (корпоратизації), в тому числі шляхом створення відкритих акціонерних товариств у випадках, які передбачені законодавством;
інших форм інвестування нематеріальними активами, в тому числі по договорах про спільну діяльність;
реорганізації господарських одиниць (злитті, поглинанні та реструктуризації);
визначення збитку або розмірів компенсації у випадках, встановлених законодавством;
визначення бази оподаткування та частки учасників;
надання ліцензій на право користування ОІВ;
в інших випадках.
У випадках загострення конкурентної боротьби перемагає підприємство, яке найбільш продуктивно використовує усі ресурси, які є в наявності. Знаки для товарів та послуг, фірмові назви, патенти, винаходи, конструкторська документація, "ноу-хау", бази даних, комп'ютерні програми та багато інших об'єктів інтелектуальної власності в Україні ще не часто знаходять відображення в бухгалтерській звітності підприємств та не використовуються в якості активів, хоча однозначно є такими. Це пов'язано з тим, що прибуток від користування такими нематеріальними активами важко виділити з загального прибутку. Тим не менш, саме ці активи можуть відіграти вирішальну роль у розвитку корпоративної стратегії підприємства.
В даній курсовій роботі були використані роботи відомих вчених та економістів, таких як Базилевич В.Д., Новосельцев О.В., Фейгельсон В. М., а також основні Методики щодо оцінки, Національні стандарти та Закони України.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
1.1Об’єкти і суб’єкти інтелектуальної власності
У залежності від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її різновиди:
авторське право і суміжні права;
право на відкриття;
промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що називають також патентним правом);
інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау») [2, с. 11].
Об'єкти права інтелектуальної власності варто відрізняти від матеріального носія, у якому виражений твір або інший результат інтелектуальної праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності належить тільки авторам і їхнім законним спадкоємцям, те право власності на матеріальні носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але вже не на праві інтелектуальної власності, а в порядку звичайного майнового права [1, с. 17].
Інтелектуальна власність у широкому розумінні – це юридична категорія, яка застосовується для:
визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);
позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб’єктам діяльності;
закріплення за цими суб’єктами особистих немайнових і майнових прав, пов’язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.
У складі об’єктів інтелектуальної власності виокремлюють:
об’єкти промислової власності. З-поміж об’єктів промислової власності окремо також виділяють так звані засоби ідивідуалізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними продукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, зазначення походження товарів);
об’єкти, що охороняються авторськими і суміжними правами;
інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності.
Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності (1883 р.) до об’єктів цієї власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товарів, а також способи захисту від недобросовісної конкуренції [7, с. 22].
Стокгольмська конвенція (1967 р.) включає в поняття „інтелектуальна власність” права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях [7, с. 24].
Поняття „промислова власність” розуміють у найширшому значенні і застосовують не тільки щодо промисловості й торгівлі, але також і щодо сільськогосподарського виробництва, добувної промисловості та всіх продуктів промислового чи природного походження.
З-поміж об’єктів інтелектуальної власності центральне місце належить винаходам.
Винахід – це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об’єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.
Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об’єктом винаходу. До них зокрема належать:
пристрій – машина, механізм, прилад тощо, які характеризуються наявністю конструктивних елементів та зв’язків між ними, їхнім взаємним розташуванням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;
речовина – індивідуальні хімічні сполуки, композиції (сполуки, суміші, сплави тощо), продукти ядерного перетворення, які характеризуються якісними і кількісними ознаками;
штам мікоорганізму, культура клітин рослин і тварин – спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, фаги, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо [4, с. 47].
До способів належать процеси виконання дій над матеріальним об’єктом (об’єктами) за допомогою інших матеріальних об’єктів. Спосіб характеризується наявністю дій або сукупністю дій, порядком їхнього виконання в часі.
Отже, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Пропозиції, що їх сформульовано у вигляді загальної постановки завдання або у вигляді ідеї, не можуть бути кваліфіковані як винахід. Зокрема, не визнаються винаходами відкриття, наукові теорії, методи організації й управління господарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, програми для обчислювальних машин, топології інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин тощо [8, ст. 5].
Авторське право не поширюється на:
офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішення, інструкції);
державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки);
твори народної творчості;
повідомлення про новини дня, поточні дії, що мають характер звичайної прес-інформації;
ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, раціоналізаторські пропозиції;
твори, термін дії авторського права на які закінчився.
Під комп’ютерною програмою розуміють об’єктивну форму подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечення функціонування електронних обчислювальних машин. Конкретно – це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Поняття „комп’ютерна програма” охоплює операційні системи і прикладні програми, виражені у вихідному або об’єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп’ютерної програми [11, с. 39].
Авторське право поширюється на будь-які програми як оприлюднені, так і неоприлюднені, подані в об’єктивній формі, незалежно від їхнього матеріального носія чи якості. Поняття „комп’ютерна програма” не поширюється на бази даних.
Правовій охороні не підлягають ідеї та принципи, на яких побудовано комп’ютерні програми, включаючи принципи організації інтерфейсу, алгоритму та мов програмування.
Розширення сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв’язувати все складніших задач обумовлюють постійне зростання кількості програмних продуктів та витрат на їхнє створення. Вартість програмного забезпечення проти вартості технічних засобів ЕОМ невпинно зростає, а самі вони стають важливим об’єктом комерційних відносин.
Результати творчої діяльності людини, які не належать до об’єктів промислової власності та об’єктів, що охороняються авторськими та суміжними правами, утворюють групу так званих нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності [3, с.113].
Раціоналізаторська пропозиція – це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення використвуваної техніки (машин, агрегатів, пристроїв), продукції, що виготовляється, способів контролю, спостереження й дослідження, техніки безпеки, а також пропозиції, які сприяють підвищенню продуктивності праці, ефективнішому використанню енергії, обладнання, матеріалів.
За своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, є технічними рішеннями, але відрізняються від останніх мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, сказати б, «місцеву» новизну, є новою щодо техніки і технології, яка використовується на даному підприємстві, незалежно від того, чи відоме це технічне рішення ще деінде, чи ні [8, с. 141].
Економічне значення раціоналізаторських пропозицій полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень виробництва на підприємстві. Технологія виробництва, як правило, залишається незмінною протягом відносно тривалого періоду. За умови швидких темпів НТП все частіше з’явлються нові технологічні процеси та більш досконале обладнання. У зв’язку з цим періодично виникає потреба модернізації діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів, що і є об’єктом раціоналізаторських пропозицій.
Під „ноу-хау” заведено розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забезпечуючи певні переваги їхньому власникові.
Термін „ноу-хау” походить від англійського виразу „знати як зробити”. До „ноу-хау” належать також не запатентовані з різних причин винаходи. Об’єктами „ноу-хау” можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції. Важливою ознакою „ноу-хау” є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час [11, c. 77].
Комерційна таємниця – це відомості, безпосередньо пов’ язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків.
Суб'єкти інтелектуальної власності підрозділяються на дві групи:
суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);
правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);
Автор - головний суб'єкт авторського права. Це фізична особа, творчою працею якої створений твір, що є об'єктом авторського права. Не має значення його дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування [2, с. 104].
Для виникнення і здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального оформлення, або дотримання яких-небудь формальностей. Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни – автори користуються захистом авторського законодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якийсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні – то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської). Суб'єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш осіб [2, c. 107].
Розрізняються два види співавторства :
твір являє собою одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля», «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова);
твір складається 16 частин, кожна з який виконана визначеним співавтором і може мати самостійне значення (наприклад, підручник, написаний колективом авторів, кожний із яких написав окремі глави).
Суб'єктами авторського права є правонаступники автора – спадкоємці, контрагенти по авторських договорах, до них переходять деякі авторські права.
Авторські права підрозділяються на особисті і майнові.
Особисті немайнові права – це право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору від усяких перекручувань ізазіхань, право опублікування твору (обнародування).
Особисті немайнові права – право авторства, право на ім'я і право на захист твору і репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Але спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав, і ці правомочності спадкоємців строками не обмежуються [6, с. 57].
Особисті (немайнові) права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права» і полягають у тому, щоб:
вимагати визнання свого авторства, нагадування його імені в зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;
забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімним;
вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;
протидіяти будь-якому перекрученню або іншій зміні твору або будь-якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора; право на обнародування твору [4, ст.13].
Майнові права - це виключні права на використання твору, тобто право відтворювати його, поширювати, привселюдно показувати, привселюдно виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюється договорами, а в законі визначаються лише мінімальні ставки.
Майнові права автора перераховані в ст. 14 зазначеного Закону, де передбачається, що автору або іншій особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, зокрема йому належить виключне право дозволяти або забороняти:
відтворення творів;
привселюдне виконання і привселюдне розголошення творів;
привселюдний показ;
будь-яке повторне привселюдне розголошення в ефірі або по кабельній мережі уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;
переклади творів;
переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів.
Автори творів образотворчого мистецтва крім названих мають доаткові права (якщо твір став власністю іншої особи). Це:
право доступу – можливість відтворювати свій твір
право проходження, що означає, що при перепродажі творів образотворчого мистецтва його автор має право на винагороду від продавця у вигляді визначеного відсотка від перепродажної ціни[3,с. 35].
Цей перелік не є вичерпним, зокрема виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва містять у собі і право участі в практичній реалізації проектів цих творів.
Майнові права авторів переходять у спадщину.
Охорона прав авторів діє в строки, установлені ст.24 Закону «Про авторське право і суміжні права». По загальному правилу, охорона, надана дійсним Законом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього автора [4, ст. 24 ].
Для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, строк охорони минає через 50 років після того, як твір був обнародуваний. Якщо узятий автором псевдонім не викликає сумніву у відношенні особистості автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особистість протягом 50 років, то застосовуються загальні правила о термінах охорони. Термін охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їхньої реабілітації . Авторське право на твір, опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 50 років від дати його правомірного опублікування. Дія строку охорони починається з 1 січня року, що іде за роком, у якому мали місце вищевказані юридичні факти. Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекручуванню, спотворюванню або іншому змінюванню твору або якому-небудь іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора, охороняються безстроково.
Після закінчення терміна дії авторського права твір стає суспільним надбанням. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою (не треба запитувати дозволу, наприклад, на його відтворення, постановку і т.д.) і без виплати авторської винагороди. Проте при цьому повинні дотримуватися виняткові безстрокові права авторів - право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору і репутації автора (право на недоторканність твору) [4, ст.25].
1.2. Методичні засади оцінки об’єктів інтелектуальної власності
Вибір бази оцінки майнових прав інтелектуальної власності здійснюється відповідно до вимог, установлених Національним стандартом №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» .
При визначенні ринкової вартості майнових прав інтелектуальної власності слід ураховувати:
нематеріальний, унікальний характер об'єкта оцінки;
фактичне використання об’єктів права інтелектуальної власності (далі – ОПІВ), майнові права на який оцінюються;
можливі галузі та сфери його використання, найбільш вірогідну ємність і частку, яку він може займати на ринку, витрати на виробництво і реалізацію продукції, що виготовляється з використанням ОПІВ, об'єм і структуру інвестицій, необхідних для освоєння і використання ОПІВ у тій або іншій галузі чи сфері діяльності;
ризики освоєння і використання ОПІВ у різних галузях чи сферах діяльності, зокрема ризики недосягнення технічних, економічних, експлуатаційних і екологічних показників, ризики недобросовісної конкуренції та інші;
стадії розробки і освоєння ОПІВ;
можливість отримання і ступінь правової охорони;
обсяг переданих прав та інші умови договорів про створення за замовленням і використання ОПІВ та інших договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об'єкти;
розмір та умови виплати винагороди за використання ОПІВ;
інші чинники, що мають суттєвий вплив на вартість майнових прав інтелектуальної власності [11, с. 76].
Під час визначення вартості майнових прав інтелектуальної власності оцінювач застосовує кілька методичних підходів та методів, що найбільш повно відповідають визначеним меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення. Неможливість або недоцільність застосування певного методичного підходу, пов'язана з відсутністю чи недостовірністю необхідних для цього вихідних даних про об'єкт оцінки та іншої інформації, окремо обґрунтовується у звіті про оцінку майнових прав. Оцінювач має право самостійно визначати доцільність застосування в рамках кожного з методичних підходів того чи іншого методу оцінки. При цьому враховуються база оцінки, обсяг і достовірність інформації, необхідної для застосування того чи іншого методичного підходу та методу [8, с. 9].
Застосування методів дохідного підходу здійснюється у випадку, коли можливо визначити розмір доходу, що отримує або може отримувати юридична чи фізична особа, якій належать майнові права інтелектуальної власності.
В оцінці ринкової вартості майнових прав інтелектуальної власності дохідний підхід посідає пріоритетне місце як підхід, який найбільш достовірно відображає цінність об'єкта оцінки.
Дохідний підхід базується на врахуванні принципів найбільш ефективного використання та очікування, відповідно до яких вартість об'єкта оцінки визначається як поточна вартість очікуваних доходів від найбільш ефективного використання об'єкта оцінки, включаючи дохід від його можливого перепродажу.
Визначення вартості майнових прав інтелектуальної власності здійснюється за допомогою методів дохідного підходу:
методу непрямої капіталізації (дисконтування грошового потоку)
методу прямої капіталізації доходу.
В оцінці методами непрямої капіталізації (дисконтування грошового потоку) або прямої капіталізації доходу застосовуються оціночні процедури методів переваги в прибутку, розподілі прибутків, додаткового прибутку та роялті.
Метод надлишкового прибутку заснований на при пущенні того, що продукція, яка виготовлена з використан ням об'єкта інтелектуальної власності, приносить до датковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготов ляється без використання цього об'єкта інтелектуальної власності [10, с. 87].
Розрахунок вартості проводиться за формулою:
(1.1)
де: PV - розрахункова вартість об'єкта інтелектуальної власності;
l - розрахунковий період (роки);
Сi - грошовий потік (надлишковий прибуток) в періоді l;
i - ставка дисконту (зменшення).
Метод роялті визначає вартість об'єкта інтелектуа льної власності як частку від бази роялті (доходу, прибутку, вартості основної сировини). Розмір цієї частки має назву ставки роялті:
(1.2)
де: Ci - грошовий потік (база роялті), грн.;
R - ставка роялті, %.
Основними етапами наведених методів є:
визначення величини і поточної структури грошових потоків, що створюються з використанням ОПІВ;
визначення величини відповідної ставки дисконту (ставки капіталізації) [9, с.95];
розрахунок вартості майнових прав інтелектуальної власності шляхом капіталізації грошових потоків, які виникають у результаті використання ОПІВ.
Для визначення ринкової вартості майнових прав інтелектуальної власності величина платежів за надане право використання ОПІВ за методом переваги у прибутку розраховується на основі найбільш вірогідного значення, яке може скластися, коли сторони договору діють розсудливо, маючи в своєму розпорядженні всю необхідну інформацію, і без примусу, а на величині платежів не відображаються будь-які надзвичайні події та обставини [ 6, с.27].
Таблиця 1
Переваги та обмеження щодо підходів оцінки об’єктів інтелектуальної власності
Об’єкти інтелектуальної власності
В першу чергу
В другу чергу
Слабке застосування
Патенти і технології
Дохідний
Порівняльний
Витратний
Товарні знаки та бренди
Дохідний
Порівняльний
Витратний
Інформаційне програмне забезпечення
Витратний
Порівняльний
Дохідний
Програмні продукти
Дохідний
Порівняльний
Витратний
Права копіювання
Дохідний
Порівняльний
Витратний
Франчайзингові права
Дохідний
Порівняльний
Витратний
Авторські права
Дохідний
Порівняльний
Витратний
Мережа збуту
Витратний
Порівняльний
Дохідний
Навчений персонал
Витратний
Дохідний
Порівняльний
Корпоративна практика та методика
Витратний
Дохідний
Порівняльний
Основними формами вигоди від використання ОПІВ є:
скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг) або на інвестиції в необоротні та оборотні активи, зокрема відсутність витрат на отримання права на використання ОПІВ, зниження витрат на виробництво (створення) та реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг), наприклад відсутність необхідності сплати ліцензійних платежів, відсутність потреби у виділенні з прибутку найбільш вірогідної частки ліцензіара;
збільшення ціни одиниці продукції (товарів, робіт, послуг), що виготовляється (реалізується, здійснюється, надається);
збільшення обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному виразі;
зниження виплат податків, зборів (інших обов'язкових платежів);
скорочення платежів, пов'язаних з обслуговуванням боргу;
зменшення ризику отримання грошового потоку від використання ОПІВ;
поліпшення тимчасової структури грошового потоку від використання ОПІВ;
комбінування зазначених форм [2, с. 64].
Дохід від використання ОПІВ, майнові права на які оцінюються, визначається на основі прямого зіставлення величини, ризиків і часу отримання грошового потоку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), виробленої (реалізованих, виконаних, наданих) з використанням таких ОПІВ, з величиною, ризиками і часом отримання грошового потоку, що отримала б особа, якій належать майнові права інтелектуальної власності (далі - право володілець) без використання такої інтелектуальної власності [7, c. 141]
Пошук економічної ефективності (доходу) від використання ОПІВ під час реалізації процедур методу переваги у прибутку здійснюється за такими напрямами:
перевага в ціні одиниці продукції (товарів, робіт, послуг), що виготовляється (реалізовується, виконується, надається) з використанням ОПІВ, майнові права на який оцінюються;
скорочення витрат у собівартості одиниці продукції (товарів, робіт, послуг) в умовно-змінній їх частині;
скорочення витрат у собівартості одиниці продукції (товарів, робіт, послуг) в умовно-постійній їх частині;
перевага в обсязі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
надходження ліцензійних платежів.
Економічна ефективність (дохід) від використання ОПІВ, майнові права на які оцінюються, визначається за допомогою процедури порівняння показників їх використання в господарській діяльності право володільця [11, с. 91].
Визначення економічної ефективності (доходу) також може здійснюватись на припущенні оцінювача про те, що оцінювані майнові права не належать їх теперішньому право володільцю (метод роялті).
У такому випадку особа, що використовує право на використання ОПІВ, яке їй не належать, зобов'язана була б використовувати ОПІВ на підставі ліцензійного договору, що зобов'язує її здійснювати ліцензійні платежі на користь право володільця. Розмір таких платежів розраховується з урахуванням пункту 15 Національного стандарту та практики укладання ліцензійних договорів, що склалася. У такому випадку економічна ефективність (дохід), що утворюється в результаті відсутності зобов'язання зі сплати ліцензійних платежів, ототожнюється з додатковим прибутком, що створюється інтелектуальною власністю.
У методі роялті розмір умовного ліцензійного платежу визначається шляхом множення бази роялті на ставку роялті [12, с. 61].
Дохід, що утворюється від економії на умовних ліцензійних платежах, є додатковим прибутком. Такий прибуток розглядається як розрахунковий грошовий потік, який створює об'єкт оцінки за умови його надання у використання відповідно до ліцензійного договору, істотні умови якого відповідають умовам подібних ліцензійних договорів, на основі якого оцінювач будує прогноз надходження майбутніх грошових потоків [12, с. 90].
Використання порівняльного підходу здійснюється за наявності достовірної, доступної, достатньої за обсягом інформації про ціни продажу, ціни пропонування подібних об'єктів та умови подібних договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об'єкти.
Суть порівняльного підходу полягає у визначенні вартості таких об'єктів на основі інформації про ціни продажу (пропонування) об'єктів подібного призначення і корисності, що склалися внаслідок укладання подібних договорів або намірів щодо їх укладання. Оціночні процедури методу ґрунтуються на:
зборі інформації про ціни продажу (пропонування) об'єктів подібного призначення та корисності;
визначенні сукупності елементів порівняння для об'єкта оцінки ;
проведенні порівняльного аналізу і коригуванні в разі потреби цін продажу (пропонування) подібних об'єктів з метою врахування наявності істотних відмінностей об'єкта оцінки та (або) договору, для укладення якого проводиться оцінка, від подібних об'єктів та (або) подібних договорів;
визначенні вартості об'єкта оцінки шляхом узгодження отриманих результатів [6, с. 74].
Під час оцінки за порівняльним підходом необхідно враховувати три умови застосування методу порівняння продажів:
наявність інформації про продаж об'єктів подібного призначення і корисності на ринку;
доступність інформації про ціни продажу і дійсні умови здійснення відповідних договорів;
наявність аналітичної інформації про ступінь впливу відмінних особливостей і характеристик таких об'єктів на їх вартість.
У разі відсутності такої аналітичної інформації оцінювач може самостійно провести відповідне аналітичне дослідження з відображенням його результатів у звіті про оцінку [1, c.63].
Визначення ринкової вартості майнових прав інтелектуальної власності з використанням порівняльного підходу здійснюється шляхом коригування цін продажу (пропонування) подібних об'єктів, що склалися внаслідок укладання договорів, істотні умови яких відповідають або відповідатимуть умовам, що висуваються для визначення ринкової вартості.
Визначення ринкової вартості з використанням порівняльного підходу включає такі основні процедури:
визначення елементів як істотних характеристик та властивостей, за якими здійснюється порівняння об'єкта оцінки з подібними об'єктами (далі - елементи порівняння);
визначення щодо кожного з елементів порівняння характеру і ступеня відмінностей кожного подібного об'єкта від об'єкта оцінки;
визначення щодо кожного з елементів порівняння величини коригування цін подібних об'єктів, які відповідають характеру і ступеню відмінностей кожного такого об'єкта від об'єкта оцінки за кожним елементом порівняння;
коригування щодо кожного з елементів порівняння цін кожного подібного об'єкта з метою зменшення їх відмінностей від об'єкта оцінки;
розрахунок ринкової вартості майнових прав інтелектуальної власності шляхом обґрунтованого узагальнення скоригованих цін подібних об'єктів [9, с. 94].
До елементів порівняння належать чинники об'єкта оцінки й умов договорів з інтелектуальною власністю, що склалися на ринку, які впливають на його ринкову вартість.
Найбільш важливими елементами порівняння для визначення ринкової вартості об'єкта оцінки є:
обсяг майнових прав інтелектуальної власності, що оцінюються;
умови фінансування договорів з майновими правами інтелектуальної власності (співвідношення власних і позикових коштів, умови надання позикових коштів);
час, який дорівнює періоду від дати укладення договору з подібним об'єктом або оприлюднення наміру щодо укладання такого договору до дати оцінки;
галузь або сфера, у якій використовується або може використовуватися ОПІВ, майнові права на який оцінюються;
територія, на яку поширюється дія майнових прав, що оцінюються;
фізичні, функціональні, технологічні, економічні, екологічні та інші характеристики продукції (товарів, робіт, послуг), яка може виготовлятися (реалізовуватися, виконуватися, надаватися) з використанням ОПІВ;
попит на продукцію (товари, роботи, послуги), яка може виготовлятися (реалізовуватися, виконуватися, надаватися) з використанням ОПІВ;
наявність конкуруючих пропозицій щодо подібних об'єктів та їх використання;
питома вага обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), виготовлених з використанням ОПІВ, майнові права на який оцінюються;
строк корисного використання ОПІВ, майнові права на який оцінюються;
розмір витрат та час, потрібні для освоєння ОПІВ;
типові умови платежу за подібними договорами з інтелектуальною власністю;
інші умови укладання договорів з інтелектуальною власністю [3, с. 63].
Для визначення розміру коригування цін на подібні об'єкти можуть застосовуватися такі оціночні процедури:
пряме попарне зіставлення цін на подібні об'єкти, що відрізняються один від одного тільки за одним елементом порівняння, з подальшим визначенням на базі отриманої таким чином інформації розміру грошової суми, на яку коригується ціна подібного об'єкта щодо даного елемента порівняння;
пряме попарне зіставлення доходу від використання двох подібних об'єктів, що відрізняються один від одного тільки щодо одного елемента порівняння, з подальшим визначенням шляхом капіталізації різниці доходів розміру грошової суми, на яку коригується ціна подібного об'єкта щодо даного елемента порівняння;
визначення витрат, пов'язаних з доведенням характеристики елемента порівняння, за яким подібний об'єкт відрізняється від об'єкта оцінки, до стану, у якому буде відсутня така різниця;
визначення величини коригування цін на подібні об'єкти із зазначенням у звіті про оцінку майнових прав обґрунтування характеру та розміру такого коригування [7, с. 124].
Використання витратного підходу здійснюється за наявності можливості відтворення або заміщення об'єкта оцінки.
Витратний підхід до оцінки інтелектуальної власності заснований на визначенні вартості витрат, необхідних для прямого відтворення або заміщення об'єкта оцінки, з урахуванням величини зносу [1, с. 42].
Визначення вартості об'єкта оцінки з використанням витратного підходу включає такі основні процедури:
визначення на дату оцінки поточної вартості витрат, пов'язаних із створенням (розробленням) або придбанням на дату оцінки майнових прав інтелектуальної власності, які оцінюються (метод прямого відтворення), або майнових прав на об'єкт подібний до об'єкта права інтелектуальної власності, майнові права на який оцінюються, який за своїми споживчими, функціональними, економічними показниками може бути йому рівноцінною заміною (метод заміщення), приведенням об'єкта права інтелектуальної власності в стан, що забезпечує його найбільш ефективне використання, з урахуванням витрат на правову охорону, маркетингові дослідження, рекламу тощо, а також розмір прибутку суб'єкта господарювання, який створив (розробив) такий об'єкт;
визначення величини зносу об'єкта оцінки щодо нового об'єкта;
розрахунок залишкової вартості заміщення (відтворення) об'єкта оцінки шляхом вирахування величини зносу об'єкта оцінки у вартості витрат на створення нового об'єкта, ідентичного або подібного до об'єкта оцінки.
Сума витрат на створення ідентичного або подібного об'єкта включає прямі і непрямі витрати, пов'язані зі створенням (розробкою, придбанням) ОПІВ і приведенням його до стану, придатного для використання за призначенням, а також прибуток інвестора – величину найбільш вірогідної винагороди за інвестування капіталу у створення ОПІВ [9, с. 73].
Поточна вартість витрат на створення ідентичного або подібного нового об'єкта може бути визначена шляхом приведення до дати оцінки фактично зазнаних правоволодільцем у минулому витрат на створення об'єкта оцінки або шляхом калькулювання витрат у цінах, що діють на дату оцінки, усіх ресурсів (елементів витрат), необхідних для створення подібного об'єкта.
Для приведення фактично зазнаних витрат до дати оцінки слід керуватися індексами зміни цін за елементами витрат. У разі відсутності доступної достовірної інформації про індекси зміни цін за елементами витрат можливе використання індексів зміни цін, що склалися у відповідних галузях та сферах діяльності.
Прибуток інвестора може бути розрахований, виходячи із норми
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора