УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ (м. Київ) ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ. Самостійна робота з Аудит. Робота № 525052

Перехід до торгівельного партнера Binance

УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ (м. Київ) ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

УІ

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2012

Тип роботи:

Самостійна робота

Предмет:

Аудит

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ (м. Київ) ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ Кафедра обліку і аудиту САМОСТІЙНА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ «ОБЛІК У БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ» ВАРІАНТ 3 «Облік коштів та розрахункових операцій» Львів-2012 Принципи та форми грошових розрахунків Грошові відносини бюджетних установ у процесі виконання кошторису доходів і видатків, здійснюються як у готівковій, так і в безготівковій формі (рис. 3.1). Сфери готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано, хоча між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв’язок. Готівкова форма розрахунків застосовується для розрахунків із фізичними особами з виплат, що охоплюють оплату праці, виплату стипендій, соціальні виплати, виплати за підзвітними сумами, за спеціальними видами платежів, з відшкодування завданих збитків, а також розрахунки установ між собою і з підприємцями за матеріальні цінності й надані послуги та виконані роботи в межах наявних коштів як за рахунок коштів, одержаних із кас банків, так і за рахунок готівкової виручки. Щодо розрахунків готівкою установ із підприємствами згідно з Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні встановлено граничну суму — 3000 грн. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки протягом дня, необмежена. Безготівкова форма розрахунків передбачає перерахування коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням установ і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою до каси банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки банк виконує на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. / Рис. 3.1. Схема розрахунків бюджетних установ Безготівкові розрахунки варто розглядати як цілісну систему, що містить: класифікацію розрахунків; організацію розрахунків та регулювання правових і організаційних взаємовідносин між розпорядниками коштів та органами Державного казначейства України й банківськими установами; форми відповідних документів; Безготівкові розрахунки бюджетних установ здійснюються згідно з такими принципами: обов’язкового зберігання грошових коштів на реєстраційних чи поточних рахунках (за винятком перехідних залишків у касі); відкриття рахунків не в установах банків, а в органах Державного казначейства; застосування форм безготівкових розрахунків відповідно до нормативних документів, розроблених Методологічним управлінням Державного казначейства України; списання коштів з реєстраційних рахунків установ за розпорядженням установи; терміновості здійснення платежів; здійснення платежів у межах залишків на рахунках платника. Безготівкові розрахунки здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої Постановою правління НБУ від 29.03.2001 № 135 за такими формами розрахункових документів: меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення,розрахункові чеки, акредитиви, векселі, інкасові доручення. Використання банківських платіжних карток, акредитивів та векселів як платіжних документів регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку України. Так, умови й порядок здійснення розрахунків за акредитивами передбачаються договором між бенефіціаром і заявником акредитива та регулюються Уніфікованими правилами. Акредитив — це форма розрахунків, згідно з якою банк-емітент за дорученням свого клієнта зобов’язаний виконати платіж третій особі за поставлені товари (роботи, послуги) або надати повноваження третій особі здійснити платіж. Цією формою розрахунків передбачено участь: заявника акредитива — платника, що звертається до банку, що його обслуговує, про відкриття акредитива; банку-емітента — банку платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові; виконуючого банку, що здійснює платіж за акредитивом; бенефіціара — юридичної особи, на користь якої встановлено акредитив. По суті зазначена форма безготівкових розрахунків є одним із різновидів договору, оскільки під час виконання відповідних операцій усі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами чи іншими видами виконання зобов’язань. Розрізняють такі види акредитивів: покритий — коли кошти платника заздалегідь у повній сумі бронюються на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку; непокритий — оплату за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантує банк-емітент за рахунок банківського кредиту, надаючи банкові-виконавцю право списувати платежіна користь постачальника-отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунка; відкличний — це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником; невідкличний — це акредитив, який не можна замінити або анулювати без згоди постачальника, на користь якого було відкрито акредитив. Механізм обміну інформацією під час розрахунків акредитивами ілюструє рис. 3.2, де використано такі позначення: 1 — укладання угоди; 2 — подання до банку-платника угоди у 2-х примірниках; 3 — відкриття позабалансового рахунка на підставі 1-го примірника угоди; 4 — повернення 2-го примірника угоди; 5 — повідомлення про відкриття акредитива; 6 — відкриття позабалансового рахунка на підставі зазначеного повідомлення; 7 — повідомлення отримувачеві про відкриття акредитива; 8 — відвантаження товару; 9 — подання двох реєстрів; 10 — перевірка реєстрів; 11 — передання всіх документів до банку-платника; 12 — перевірка документів відповідно до вимог акредитива; 13 — списання коштів із рахунка клієнта; 14 — списання коштів із позабалансового рахунка; 15 — повернення 2-го примірника і документів платникові; 16 — кредитове повідомлення; 17 — зарахування коштів на рахунок клієнта. / Рис. 3.2. Акредитивна форма розрахунків (непокритий акредитив) Меморіальні ордери застосовуються для оформлення внутрішньобанківських операцій, операцій щодо списання коштів із рахунка платника, здійснення договірного списання з рахунка клієнта на підставі його письмового доручення або розпорядження стягувача про списання коштів із рахунка платника. Розрахункові чеки використовуються в безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Такі чеки призначені лише для безготівкових перерахувань із рахунка чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають оплаті готівкою (фізичні особи можуть обмінювати розрахунковий чек на готівку або отримувати здачу із суми розрахункового чека, але не більш як 20 % суми чека). Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавці бронюють кошти в банку на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками». Строк дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, що видається фізичній особі для одноразового розрахунку, — 3 місяці. Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками. Чек із чекової книжки виписується під час здійснення платежу і видається в разі отримання товарів, виконаних робіт та наданих послуг. Виписуючи чек, чекодавець неодмінно переписує залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець нового й зазначає новий залишок ліміту. При цьому він має додержувати всіх правил заповнення. Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку. Виготовляються на замовлення комерційного банку за зразком, затвердженим Національним банком України, брошуруються в чекові книжки по 10, 20, 25 сторінок, а для розрахунків, що їх виконують фізичні особи для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки. Форми розрахункових документів для здійснення розрахункових операцій установа вибирає самостійно, обумовлюючи свій вибір під час укладання договорів на обслуговування. З огляду на технічні можливості установи та обслуговуючого банку документи можуть подаватися туди як на паперових носіях, так і в електронних версіях з використанням програмно-технічного комплексу «Клієнт—банк». Порядок здійснення безготівкових і готівкових розрахунків бюджетних установ у разі фінансування через органи Державного казначейства має свої особливості, які випливають з того, що функцію обслуговуючого банку виконує останнє. Нині Державне казначейство України має всі можливості самостійно, без залучення банківської системи, обслуговувати бюджетні кошти, крім операцій з готівкою. Щоб забезпечити готівковий обіг у бюджетній сфері, Державне казначейство через рахунки 257-ї групи Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, відкриті на ім’я його органів, залучає комерційні банки. Умови обслуговування зазначених рахунків визначаються на договірних засадах. Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначей-ством України: 1) операцій з коштами державного бюджету; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів. Починаючи з 2001 року всі кошти бюджетних установ набувають статусу коштів Державного бюджету України (зокрема власні надходження бюджетних установ і організацій). Правові та організаційні взаємовідносини, що виникають під час здійснення видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів із реєстраційних та спеціальних реєстраційних рахунків, органи Державного казначейства України регулюють відповідно до Порядку виконання державного бюджету за видатками, затвердженого наказами ГУ ДКУ від 22.01.2001 № 3 та від 10.08.2001 № 140, який регулює процес здійснення видатків державного бюджету в національній валюті проведенням грошових розрахунків. Казначейська система виконання державного бюджету передбачає акумулювання всіх коштів державного бюджету на рахунках, що відкриваються в органах Державного казначейства. Здійснення видатків та оплату витрат органи Державного казначейства провадять за наявності даних про територіальне розташування мережі установ, підприємств і організацій на відповідній території та на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків, а також планів асигнувань. Відповідно до покладених на нього завдань Державне казначейство контролює цільове спрямування коштів на стадії проведення платежу на підставі підтверджувальних документів, що їх надають розпорядники бюджетних коштів. Оплата рахунків розпорядників коштів бюджету та виплата готівки здійснюються лише за наявності в обліку органів Державного казначейства їхніх зобов’язань і/або фінансових зобов’язань та залишків коштів на рахунках розпорядників. Механізм використання коштів бюджету та обліку зобов’язань затверджено Наказами Державного казначейства України від 19.10.2000 № 103 зі змінами й доповненнями від 31.012002 № 16 та від 12.10.2001 № 180 «Про Порядок обліку зобов’язань розпорядників коштів бюджету в органах Державного казначейства». Підставою для здійснення видатків розпорядників коштів є платіжні доручення. Вони застосовуються для розрахунків за фактично отримані матеріальні цінності (виконані роботи, надані послуги) у порядку попередньої оплати з метою завершення розрахунків за актами попереднього звіряння взаємної заборгованості, переказу бюджетних коштів підвідомчим установам, перерахування сум, які належать фізичним особам (заробітної плати, стипендії, пенсії та інших грошових доходів) на їхні рахунки, що відкриті в установах банків. Порядок розрахунків платіжними дорученнями через органи Державного казначейства ілюструє рис. 3.3, де використано такі позначення: 1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 — постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію (роботи, послуги); 3 — бюджетна установа подає до органу Державною казначейства платіжні доручення за реєстром; 4 — орган Державного казначейства подає до вповноваженого банку платіжні доручення; 5 — уповноважений банк списує кошти з казначейського рахунка; 6 — уповноважений банк надсилає до органу Державного казначейства виписки з казначейського рахунка з доданими платіжними дорученнями; 7 — орган Державного казначейства списує з реєстраційних рахунків кошти; 8 — орган Державного казначейства надсилає бюджетній установі виписки з реєстраційних рахунків з доданими платіжними дорученнями; 9 — уповноважена установа банку передає засобами електронного зв’язку або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; 10 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок отримувача коштів; 11 — банк постачальника надсилає виписку з рахунка постачальникові (отримувачеві) коштів. / Рис. 3.3. Розрахунки платіжними дорученнямичерез органи Державного казначейства Платіжне доручення — це письмове доручення розпорядника коштів перерахувати відповідну суму з реєстраційного рахунка на рахунок отримувача коштів. Платіжні доручення, підготовлені власниками рахунків, підтверджуються документами, які свідчать про цільове спрямування коштів (рахунки, рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, звіти про результати здійснення процедур закупівель товарів і послуг за державні кошти). Щодо окремих видатків Міністерства оборони України та інших органів виконавчої влади, які становлять державну таємницю (перелік таких видатків узгоджується з Державним казначейством України та відповідними органами виконавчої влади), незалежно від суми разового платежу підтверджувальні документи не подаються. Порядок оформлення та подання платіжних доручень органам Державного казначейства регламентується вимогами щодо обліку зобов’язань, згідно з якими розпорядник коштів як споживач повинен сплатити належну суму виконавцеві за умови реалізації цих зобов’язань. Платіжні доручення подаються до органів Державного казначейства у двох примірниках за формою, установленою Національним банком України (табл. 3.1). Таблиця 3.1 Платіжне доручення № 1889 від 5 червня 2002 р. 0410001 Одержано банком «__» ____________ 200__ р. ПЛАТНИК УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА В М. КИЄВІ Код за ЄДРПОУ ИНН 24262621 Банк платника Код банку ДЕБЕТ рах. № СУМА УДК у м. Києві 820019 392150304103 5100,00 Одержувач КИЇВЕНЕРГО (ДОГ. 340814) Код за ЄДРПОУ ИНН 00131305 Банк платника Код банку КРЕДИТ рах. № АБ Енергобанк м. Києва 300272 26004359503 Сума словами П’ять тисяч сто гривень 00 коп. Призначення платежу За КПІ 22116000381 Оплата за теплоенергію за 05.2002 р. згідно з договором 340814 від 20.04.99 КЕКВ 1161. Сума = 4249,98 ПДВ = 850,02 Підпис ______________ Проведено банком М. П. «__» _____________ 200__ р. ______________ Підпис банку Дата платіжного доручення має відповідати даті його фактичного подання або даті наступного дня, якщо документи надійшли в післяопераційний час. Строк дії платіжного доручення встановлюється в межах 10 календарних днів з дня його виписування, день заповнення платіжного доручення не враховується. Платіжні доручення перевіряються щодо правильності заповнення реквізитів та призначення платежу. Це така інформація: назва документа; номер документа, число, місяць, рік складання; назва та код (номер) установи-платника та отримувача коштів, номер рахунків за дебетом та кредитом; назва установи банку, органу Державного казначейства України (отримувача та платника коштів) і номер коду та сума платежу (цифрами й літерами); назва (вид) товарів, робіт, послуг, за які здійснюється оплата, номер і дата документа, на підставі якого здійснюється платіж (договір, рахунок, товарно-транспортний документ), номер і дата; коди бюджетної класифікації доходів та видатків — у разі здійснення видатків із бюджету, перерахування коштів до бюджету або перерозподілу бюджетних коштів. Платіжні доручення подаються до органів Державного казначейства одночасно в паперовій та електронній формах. Виписки щодо здійснених операцій органи Державного казначейства надають за результатами попереднього операційного дня. Така форма безготівкових розрахунків, як вимога-доручення застосовується через органи Державного казначейства в разі примусового списання (стягнення) коштів із реєстраційних чи спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників, одержувачів та рахунків інших клієнтів лише у випадках, установлених законами України та за рішеннями суду. Порядок примусового списання коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затверджено Наказом ДКУ від 5.10.2001 № 175. Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків, які відкрито на ім’я органів Державного казначейства в установах Національного банку України та комерційних банків, здійснюється в порядку, визначеному Постановою Правління Національного банку України від 27.12.99 № 621 «Про затвердження Інструкції про міжбанківської розрахунки в Україні» та Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 29.03.2001 № 135. Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або (у разі договірного списання) отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів із рахунка платника на рахунок отримувача. Платіжна вимога та супровідні документи становлять єдине ціле. Розпорядження про примусове стягнення оформляється на бланку платіжної вимоги за правилами заповнення реквізитів розрахункових документів, затверджених Національним банком України (табл. 3.2). У рядку «Платник» зазначається назва установи-боржника. У полі «Рахунок №» — номер реєстраційного, спеціального реєстраційного або рахунка іншого клієнта. У рядку «Банк платника» — назва органу Державного казначейства, в якому відкрито реєстраційний, спеціальний реєстраційний рахунок або рахунок іншого клієнта. У рядку «Призначення платежу» міститься інформація, яку стягувач вносить залежно від конкретного випадку примусового списання коштів. Таблиця 3.2 Платіжне вимога-доручення № 874 від 17 червня 2002 р. 0410002 Одержано банком «__» ____________ 200__ р. ПЛАТНИК Київський інститут ендокринології Код 02070884 Банк платника Код банку ДЕБЕТ рах. № СУМА УДК у м. Києві 820019 392150304103 19136,18 ОдержувачАК «КИЇВЕНЕРГО» Код Банк одержувача 00131305 Код банку КРЕДИТ рах. № АБ «Енергобанк» м. Києва 300272 26005359502 Призначення платежу: Електроенергія за договором № 420 від 03.04.2001 О/рах. № 874. Плата за електроенергію на підставі показів приладів облікуза другу половину червня 2002 року 15 946,82 грн ПДВ 20 % 3189,36 грн Разом до сплати: 19 136,18 грн Тарифи розраховано відповідно до Постанови НКРЕ від 22.11.99 № 1418. Підпис одержувача ______________ М. П. ______________ ДЕБЕТ рах. № СУМА ДО СПЛАТИ Сума до сплати словами 392150304103 19136,18 Дев’ятнадцять тисяч сто тридцять шість грн вісімнадцять коп. КРЕДИТ рах. № 26005359502 Підпис ______________ Проведено банком М. П. «__» _____________ 200__ р. ______________ Підпис банку У разі примусового списання коштів на підставі виконавчого документа або згідно зі статтею 8 Господарського процесуального кодексу стягувач подає до органу Державного казначейства відповідний виконавчий документ, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, копію претензії та відповідь на неї платника. Платіжну вимогу та супровідні документи стягувач подає до банку, що його обслуговує, чи органу Державного казначейства, де обслуговується боржник. Після перевірки установа банку (орган Державного казначейства) надсилає вимогу та зазначені документи до органу казначейства, де обслуговується платник. Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів від дати їх складання, а орган Державного казначейства, в якому обслуговується установа-боржник, — протягом 30 календарних днів від дати їх складання. Якщо платіжна вимога надходить до органів Державного казначейства безпосередньо від стягувача, термін її дії не повинен перевищувати 10 днів від дня складання. Платіжні вимоги, що надходять до казначейства протягом операційного часу, виконуються в день їх надходження. За відсутності коштів для виконання платіжних вимог на рахунку розпорядника, одержувача бюджетних коштів або інших клієнтів вимоги того самого дня повертаються без виконання стягувачеві. Документи, що надійшли до органу Державного казначейства, реєструються в журналі реєстрації розрахункових документів щодо примусового списання (стягнення) коштів, а платіжні вимоги передаються виконавцеві за його підписом у зазначеному журналі для проведення стягнення. Примусове списання (стягнення) коштів загального фонду державного бюджету здійснюють органи Державного казначейства в межах асигнувань на поточний рік за наявності на відповідних реєстраційних рахунках та рахунках інших клієнтів коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації. Примусове списання коштів здійснюється за тим самим кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснювався б платіж, коли б оплата не була примусовою. Витрати, пов’язані з урегулюванням господарського спору, санкцій за іншими видатками, стягуються за кодом 1139 «Оплата інших послуг та інші видатки». Коли виконано примусове списання (стягнення) коштів, розпорядники та одержувачі бюджетних коштів мають привести облік зареєстрованих в органах Державного казначейства зобов’язань у відповідність до проведених операцій, внісши відповідні зміни до кошторису доходів і видатків. Однією з форм грошових розрахунків бюджетних установ та організації, здійснюваних через органи Державного казначейства, є також і вексельна форма розрахунків, що передбачає розрахунки між отримувачами коштів і платниками з відстрочкою платежу і регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 № 689 зі змінами від 28.04.2000 № 731 «Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства». Казначейський вексель — один із видів цінних паперів, що випускається для покриття видатків державного бюджету. Казначейські векселі використовуються: для погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів; продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України; застави — з метою забезпечення зобов’язань перед резидентами відповідно до законодавства про заставу; зарахування до сплати податків і зборів «обов’язкових платежів». Векселедавцем і платником за казначейськими векселями виступає Головне управління Державного казначейства України. Підставою для оформлення та видачі векселів є затверджений Головним управлінням Державного казначейства зведений реєстр розподілу коштів, визначених на видачу казначейських векселів, який передається вповноваженим банкам-агентам та головним розпорядникам бюджетних коштів. Рішення щодо доцільності здійснення видатків із державного бюджету казначейськими векселями приймає Міністерство фінансів України. Головні розпорядники бюджетних коштів не пізніш як протягом п’яти робочих днів від дня затвердження реєстру розподілу коштів інформують підвідомчі установи про суму коштів, на яку їм може бути видано казначейські векселі. Для отримання казначейського векселя вповноважені особи бюджетних установ подають до установи банку-агента доручення, зареєстроване у відповідному органі Державного казначейства. Казначейські векселі в межах термінів їхньої дії погашають органи Державного казначейства: перерахуванням на рахунок пред’явників казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум; зарахуванням суми казначейського векселя у сплату його держателем обов’язкових платежів, що в повному обсязі надходять до державного бюджету. Управління Державного казначейства України, а також уповноважені банки-агенти щомісячно подають звіти про погашення казначейських векселів Головному управлінню Державного казначейства України. Схему простого вексельного обігу наведено на рис. 3.4, де використано такі позначення: 1 — одержання затвердженого зведеного реєстру розподілу коштів, визначених на видачу казначейських векселів; 2 — видача казначейських векселів розпорядником коштів; 3 — індосамент казначейського векселя; 4 — отримання затвердженого зведеного реєстру векселедержателів, які подали заяву на погашення казначейських векселів; 5 — погашення казначейських векселів. / Рис. 3.4. Схема розрахунків казначейськими векселями Для обліку казначейських векселів призначено активний рахунок № 34 «Короткострокові векселі одержані», який має два субрахунки: № 341 «Векселі, одержані в національній валюті»; № 342 «Векселі, одержані в іноземній валюті». Погашення казначейськими векселями кредиторської заборгованості за надані послуги та отримані товари бюджетні установи відбивають у бухгалтерському обліку розглянутими далі проведеннями. 1. Одержання казначейських векселів — здійснення фінансування за їхній рахунок: Дебет субрахунка № 341«Короткострокові векселі одержані». Кредит субрахунка № 701 «Асигнування з бюджету на видатки установи та інші заходи». 2. Погашення кредиторської заборгованості за надані послуги та отримані товари: Дебет субрахунка № 364 «Розрахунки з іншими дебіторами». Кредит субрахунка № 341 «Короткострокові векселі одержані». Облік розрахунків за податками й платежами до бюджету Згідно з чинним законодавством бюджетні установи й організації є платниками податків та платежів до бюджету. Оподаткуванню й перерахуванню до бюджету зборів і обов’язкових платежів підлягають отримані доходи за рахунок асигнувань з державного та місцевих бюджетів, а також власні надходження установ і організацій, перелік яких наведено на рис. 3.10. Для розрахунків за податками та платежами до бюджету в обліку застосовуються активно-пасивний рахунок № 64 «Розрахунки з податків та платежів», який має два субрахунки: № 641 «Розрахунки за платежами й податками в бюджет»; № 642 «Інші розрахунки з бюджетом». За кредитом субрахунків відображаються суми фактично утриманих та нарахованих податків і платежів до бюджету (прибутковий податок, утриманий з фізичних осіб, податок на додану вартість, податок на прибуток, податок на землю, податок із транспортних засобів, збір за спеціальне використання водних ресурсів та забруднення навколишнього середовища, виторг від реалізації основних засобів). За дебетом відображається факт перерахування податків та платежів у дохід бюджету. / Рис. 3.10. Схема розрахунків бюджетних установза податками і платежами до бюджету Сплата податку на прибуток бюджетними установами й організаціями регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 з подальшими змінами та доповненнями, згідно з яким оподаткуванню підлягають установи й організації, що здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку. Такі установи та організації крім бухгалтерського обліку в обов’язковому порядку ведуть податковий облік та сплачують податок на прибуток за ставкою 30 % об’єкта оподаткування господарської діяльності щоквартально, за наростаючим підсумком з початку звітного податкового року. Об’єктом оподаткування даних установ і організацій є прибуток, який визначається зменшенням суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань. Операції в бухгалтерському обліку під час нарахування податку на прибуток відображаються за кредитом субрахунка № 641 і дебетом субрахунка № 432; під час сплати до бюджету на перераховану суму податку дебетується субрахунок № 641 і кредитуються субрахунки № 323, 324, 313. Законом передбачено особливий порядок оподаткування неприбуткових організацій. Критерієм віднесення тієї чи іншої установи або організації до неприбуткової є відповідність її статутних документів вимогам норм відповідних законів про неприбуткові організації. Статутні документи таких організацій повинні мати вичерпний перелік видів діяльності. При цьому в них не повинні зазначатися види діяльності, спрямовані на отримання прибутку. Законом передбачено (п. 7.11) перелік установ та організацій, які в разі дотримання всіх зазначених вимог щодо оформлення статутних документів можуть бути зареєстровані як неприбуткові, та перелік доходів, отриманих неприбутковими організаціями, що звільняються від оподаткування податком на прибуток. Однак, якщо доходи неприбуткових організацій, отримані протягом звітного (податкового) року, на кінець І кварталу наступного за звітним року перевищують 25 % загальних валових доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, то такі нерозподілені доходи підлягають оподаткуванню. У разі, коли неприбуткова установа чи організація отримує дохід із джерел інших, ніж визначені Законом (п. 7.11.2—7.11.7), така неприбуткова організація повинна сплачувати податок на прибуток. Оподаткований прибуток у такому разі розраховується як різниця між сумою доходів, отриманих з таких інших джерел, та сумою витрат, пов’язаних з отриманням зазначених доходів, але в межах цих доходів. Не підлягають оподаткуванню доходи неприбуткових установ, визначених в абзаці «а» п. 7.11.1, зокрема доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також архівних установ, зареєстрованих як неприбуткові й утримуваних за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) на їх утримання й використовуються лише на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування господарської діяльності згідно з їхніми статутами), складеного й затвердженого в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. Перелік платних послуг, які можуть надаватися зазначеними установами, установлює Кабінет Міністрів України. При цьому із суми перевищення доходів над витратами зазначених неприбуткових установ і організацій податок на прибуток не справляється. Порядок розрахунку податку на додану вартість регулюється Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 з подальшими змінами та доповненнями. Зазначеним Законом передбачено що цей податок сплачують ті бюджетні установи, обсяг оподаткованих операцій яких з продажу товарів, робіт, послуг протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Базу оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначають на підставі їхньої договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів, за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг). Податок становить 20 % бази оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг). Датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається: дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка подія, що сталася раніше: або дата зарахування коштів покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку чи дата їх оприбуткування в касі; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Податковий період — це період, за який платник податку зобов’язаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до кошторисних витрат. Податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду. Установи й організації, які підпадають під визначення платників податку, зобов’язані зареєструватися як платники податку в органах Державної податкової служби за місцем свого знахо-дження та вести податковий облік, який передбачає окреме ведення книги обліку з продажу та придбання щодо операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 % і звільнених від оподаткування, а також надання податкової накладної на кожну поставку чи продаж товару (робіт, послуг). Законом передбачено низку операцій, що не є об’єктом оподаткування, а також операції бюджетних установ, що звільняються від оподаткування. Так, згідно з переліком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.98 № 61, від оподаткування податком на додану вартість звільняються платні послуги з вищої (у межах ліцензованого обсягу прийому), середньої, професійно-технічної освіти, а також платні послуги, що надаються закладами охорони здоров’я, затверджені Постановою Кабі-нету Міністрів України від 05.10.98 № 1802, які мають відповідні ліцензії на надання таких послуг. При цьому зазначені установи (платники податку), які здійснюють операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування, не мають права включати до податкового кредиту суми податку, що сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до видатків за рахунок коштів загального чи спеціального фондів. Суми податку, сплачені платником за придбані товари (роботи, послуги), у такому разі відшкодовуються за рахунок відповідних джерел фінансування. Стосовно права на податковий кредит з інших операцій, які відповідно до Закону оподатковуються податком на додану вартість, зазначені установи мають право на податковий кредит на дату списання коштів з банківського рахунка в оплату товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до складу кошторисних витрат лише в тій частині, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду. Порядок відображення на рахунках обліку розрахунків за ПДВ у разі звільнення від оподаткування та за наявності права на податковий кредит ілюструє табл. 3.19. Розрахунки з бюджетом за податком на додану вартість доцільно вести на трьох субрахунках другого порядку: субрахунку № 641/1— Розрахунки з бюджетом за ПДВ; субрахунку № 641/2 — Податковий кредит; субрахунку № 641/3 — Податкове зобов’язання. Нарахування податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства проводиться за кредитом субрахунка № 641/3 та дебетом субрахунка № 811, перерахування суми податку до бюджету відображається за дебетом субрахунка № 641/3 та кредитом субрахунків № 313, 323. Таблиця 3.19 БУХГАЛТЕРСЬКІ ПРОВЕДЕННЯ З РОЗРАХУНКІВ ІЗ ПДВ Зміст операцій Кореспонденція рахунків Дебет Кредит Придбано за рахунок коштів спеціального фонду основні засоби (сума без ПДВ) 101—109 364, 675 Сума ПДВ, якщо ПДВ включено до податкового кредиту 641 364, 675 Якщо ПДВ не включено до податкового кредиту 811 364, 675 Здійснено видатки за рахунок спеціальних коштів (сума без ПДВ) 811 301, 323, 364, 675 Сума ПДВ, якщо ПДВ включено до податкового кредиту 641 364, 675 Якщо ПДВ не включено до податкового кредиту 811 364, 675 Наступними податками до бюджету, що сплачуються, окремими бюджетними установами й організаціями, є податок на землю та плата за оренду державного майна. Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами, що видаються до нього. З 1 січня 2002 року набрав чинності Земельний кодекс України, статтею 206 якого передбачено, що використання землі в Україні є платним. Справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону України «Про плату за землю» від 19.09.96, який визначає порядок справляння плати за використання земельних ресурсів, ставки земельного податку, відповідальність платників. Законом звільнено від сплати земельного податку бюджетні установи й організації, але якщо такі установи здають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі або їхні частини іншим суб’єктам підприємницької діяльності, то вони сплачують податок на загальних підставах. Ставки земельного податку встановлюються залежно від грошової оцінки землі. Основним Законом, який регулює організаційні відносини, пов’язані з передачею в оренду майна державних підприємств, а також питання справляння до бюджету плати за оренду державного майна, є Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.92. Методику розрахунку орендної плати та порядок її використання для об’єктів, що перебувають у державній власності, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 з подальшими змінами та доповненнями, згідно з якою платники податків сплачують до Державного бюджету України плату за оренду нерухомого майна в розмірі 30 % суми орендної плати. Операції з обліку земельного податку та плати за оренду відображаються такими бухгалтерськими проведеннями: на суму нарахованого земельного податку та платежу за оренду дебетується рахунок № 80 та кредитується субрахунок № 641; у разі перерахування коштів дебетується субрахунок № 641 та кредитуються рахунки № 31, 32. Згідно з нормами Закону від 11.12.91 № 1963 «Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» із подальшими змінами та доповненнями до платників зазначеного податку віднесено й бюджетні установи та організації, які мають зареєстровані транспортні засоби. Звільнено від оподаткування лише навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджету, за умови використання транспортних засобів з метою вивчення

Самостійна робота Аудит

7777

10.11.2013 23:11-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись