1 Фінансові відносини суб’єктів господарювання
Фінанси суб’єктів господарювання прийнято розглядати у наступних напрямках:
-грошові доходи і надходження, які знаходяться у розпоряджені підприємства і призначені для виконання його зобов’язань та фінансування витрат.
-грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання ВВП і національного багатства.
-грошовий капітал, який використовується підприємством для формування активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності.
Фінанси підприємств – економічні відносини, пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів на мікро рівні у процесі відтворення.
Об’єктом є відносини, пов’язані із рухом коштів та використанням грошових фондів.
Фінансові відносини включають:
-внутрішні: розподіл доходу і формування прибутку, чистого прибутку, формування фондів підприємства.
-зовнішні: відносини обміну (відносини розрахунків між покупцями і постачальниками), відносини розподілу (відносини розподілу з бюджетом, із цільовими державними фондами, учасниками фінансового ринку, в тому числі банками і страховими компаніями).
Функції:
-формування, розпроділ фінансових ресурсів для забезпечення операційної та інвестиційної діяльності і виконання зобов’язань.
-контрольна – за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.
2 Фінансові ресурси – грошові доходи і надходження з власних та позикових джерел, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП і національного багатства, які знаходяться в розпоряджені підприємств у фондових і не фондових формах, призначені для забезпечення безперервності розширеного відтворення і задоволення соціальних потреб.
Класифікація фінансових ресурсів:
1)Залежно від права власності:
-власні (частина прибутку, амортизаційні відрахування, статутний фонд).
-залучені (кошти інших підприємств або фізичних осіб, які тимчасово залучені в оборот підприємства, кредиторська заборгованість перед постачальниками, доходи майбутніх періодів, гранди, фінансова допомога, бюджетні асигнування, мінімальна заборгованість по заробітній платі).
-позичені (кредити, лізинг).
2)Залежно від джерел формування:
-створені за рахунок власних та прирівняних до них надходжень.
-мобілізовані на фінансовому ринку (додатковий капітал та позичені кошти).
-отримані внаслідок здійснення фінансово-господарської діяльності, амортизація, кошти резервного фонду).
-ресурси, що надходять у порядку перерозподілу (бюджетні асигнування, страхове відшкодування).
3)За елементами:
-статутний капітал.
-резервний капітал.
-амортизаційний.
-спеціальні фонди.
4)За стадіями утворення:
-початкові (утворені під час створення підприємства, сконцентровані у статутному капіталі, залежать від форм власності: приватна-власний капітал підприємця, колективна, державна-асигнування з бюджету та централізованих фондів).
-прирощені-отримані підприємством в результаті його діяльності (чистий прибуток, амортизація).
5)За терміном використання:
-ресурси, які застосовуються протягом тривалого терміну (вкладаються у основні засоби та оборотні кошти).
-використані ресурси, які включають поточні витрати, виражені у грошовій формі.
6)За характером вкладення:
-у матеріальні активи.
-у нематеріальні активи.
7)За метою використання:
-цільові-резевний капітал і спеціальні фонди.
-універсальні-на будь-які цілі.
8)За напрямами розподілу:
-на поповнення фонду відшкодування (на покриття витрат).
-на формування фонду споживання.
-ті, які ідуть на фонд нагромадження.
9)За змістом вкладення:
-вкладені у необоротні активи.
-ті, що перебувають в обігу.
Етапи формування фінансових ресурсів:
1)аналіз формування власних ресурсів у попередній період.
2)визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах.
3)оцінка вартості залучення власного капіталу із різних джерел.
4)забезпечення максимального обсягу залучення фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел.
5)забезпечення необхідного обсягу залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел.
6)оптимізація співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування.
Фінанси домогосподарств
1 Домогосподарство – сукупність фізичних одиниць резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, поведінку і джерела фінансування.
З нормативної точки зору: сукупність осіб або однієї особи, які спільно проживають в одному житловому приміщені, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти.
Сектор домашніх господарств з точки зору економічної діяльності поділяють на підсектори:
наймані працівники, роботодавці, самостійно зайняті, ті що отримують дохід від власності та трансфертів.
Залежно від моделі кругообороту домогосподарства визначають як економічну одиницю, яка складається з однієї або кількох осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані кошти для задоволення матеріальних та інших потреб
Функції домогосподарств:
-постачальницька- є постачальниками робочої сили, капіталу.
-виробнича- передбачає виробництво готової продукції, надання послуг.
-споживання.
-заощаджувальна (інвестиційна).
Завдання домогосподарств:
-прогнозування в короткостроковому і довгостроковому періодах змін у потребах.
-прогнозування змін у потребах.
-планування діяльності членів домогосподарств.
- планування і контроль за змінами у сімейному бюджеті.
-ведення обліку доходів і витрат.
Фінанси домогосподарств – сукупність економічних відносин, що виникають при формуванні, розподілі та перерозподілі грошових доходів домогосподарств.
Функції:
-розподільча. -контрольно-регулююча. -інвестиційна.
Фінанси населення складаються з фонду оплати праці і виплат соціальних фондів, спрямованих на соціальний захист населення.
Співідношення між цими 2 величинами становить структуру фонду споживання країни.
Фонд споживання – загальна сума споживання населення, обмежена розміром ВВП, національним доходом та необхідними відрахуваннями на невиробничу сферу і страхові фонди для непередбачуваних потреб.
Фінансові ресурси домогосподарств – грошові кошти, як власні так і позичені, які перебувають у його розпоряджені та призначені для виконання фінансових зобов’язань і здійснення різного роду витрат.
Використання грошових коштів домогосподарств здійснюється у формі грошових потоків:
-внутрішні потоки – виникають між учасниками домогосподарств з приводу формування і використання сімейних грошових фондів.
-зовнішні потоки – потоки домогосподарств і держави, іншими домогосподарствами, підприємств.
2 Бюджет домогосподарств- баланс фактичних доходів і витрат домогосподарств за визначений період, він є фінансової базою, яка створює можливості для споживання та життєдіяльності.
Структура доходів:
Заробітна плата, трансферти, грошові допомоги родичів та інших осіб, дохід від підприємницької діяльності, дохід від продажу продукції майна, дивіденди, дохід від заощаджень, позик, вартість спожитої продукції від самозаготівель, вартість подарованого майна, пільги та безготівкові субсидії.
Структура витрат:
Витрати на харчування, непродовольчі товари, оплата житла, комунальні послуги, оплата послуг культурно-побутового призначення, сплата податків, транспортні витрати, на освіту, охорону здоров*я, витрати пов’язані із веденням власного присадибного господарства, інвестиційні витрати.
У структурі бюджету виділяють: Постійні та змінні доходи та витрати.
Фактори, що впливають на формування та використання фінансових ресурсів домогосподарств поділяються на 2 групи: фактори зовнішнього впливу та внутрішнього.
3 Заощадження- частина грошових доходів населення, яка не витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб домогосподарств у майбутньому.
Види: Вмотивовані, невмотивовані.
Мотиви заощаджень:Придбання дорогих товарів, непередбачені витрати, витрати майбутніх періодів, звичка заощаджувати, заощадження з метою отримання прибутку.
За характером мобілізації:Організовані, неорганізовані.
Чинники, що впливають на заощадження:
Очікування домогосподарств щодо зміни цін і кількості товару на ринку, очікування домогосподарств щодо змін у поточному доході, зміна відсоткових ставок, податкові ставки, розвиток системи державного соціального забезпечення, розвиток страхування внесків, розвиток ринків капіталу, демографічні чинники.
Поняття фін. ринку та його структура
Фін. ринок це ринок на якому визначається попит і пропозиція на різноманітні інструменти і відбувається рух коштів (капіталу).
За економічною сутністю фін. ринок це сукуп. економіч. відносин, пов’язаний із розподілом фін. ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.
В організаційному плані фін. ринок сукуп. ринкових фін. інвестицій що супроводжують потік коштів від власників фін. ресурсів до позичальників.
Принципи
вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для усіх учасників ринку
прозорість ринку і захист інвесторів
ліквідність фін. інструментів
конкурентність та ефективність
відповідність між народ. стандартам
Сутність фін. ринку проявляється у функціях
вмонтована мобілізація заощаджень приватних осіб, бізнесу, держ. органів та трансформація акумульованих грош. коштів у позичковий та інвестиційний капітал
реалізація вартості втіленої у фін. активах та організація процесу доведення фін. активів до споживачів, покупців або вкладників
перерозподіл на взаємовигідних умовах коштів підприємств з метою їх ефективного використання
фін. обслуговування учасників економіч. кругообігу та фін. забезпечення процесів інвестування у виробництво
вплив на грошовий обіг прискорення обороту капіталу що сприяє активізації виробничих процесів
формування ринкових цін на окремі види фін. активів
страхова діяльність та формування умов для мінімізації фін. і комерц. ризиків
операції пов’язані з екстенсивним імпортом фін. активів
кредитування уряду, місцевих органів влади та розподіл держ. кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників ек. кругообігу.
Об’єктами відносин на фін. ринку є грошво-кредитні ресурси, цінні папери та фін. послуги.
Суб’єктами є держава, фіз. і юр. особи, підприємства, фірми і домогосподарства(громадяни)
Класифікація фін. Ринку:
Залежно від видів активів що обертаються :
кредитний ринок. валютний ринок. ринок цінних паперів. страховий ринок. ринок нерухомості. ринок дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння
За періодом обертання:
ринок грошей. ринок капіталу
За формами функціонування:
- не організований. - організований
4. За умовами обертання:
- первинний . - вторинний
5. За терміновістю реалізації операцій:
- ринок з негайною реалізацією до 3 днів.
- ринок з реалізацією договору в майбутньому
6. За регіональною приналежністю:
- місцевий. – регіональний. - національний . - міжнародний (світовий)
2. Об’єкти та суб’єкти фін. ринку
Об’єктами фін. ринку виступають фін. активи, які є специфічними, не речовими активами, які являють собою законні вимоги власників цих активів на отримання певного грошового доходу в майбутньому
Класифікація фін. Активів:
Згідно із системою нац.. рахунків
золото, спеціальні права позики
готівка і депозити
цінні папери, крім акцій
позики
акції та інший акціонерний капітал
страхові технічні резерви
інші рахунки до одержання, або до виплати
Залежно від базового активу та формування ціни:
реальні фін. інструменти
похідні фін. інструменти
Залежно від механізму нарахування доходу
з фіксованим доходом
з плаваючим
За рівнем ризику
без ризикові фін. інструменти
з низьким рівнем ризику
з помірним рівнем
з високим
з дуже високим
За видами фін. ринків
ринок позикових капіталів
ринок цінних паперів
валютний ринок
страховий ринок
ринок нерухомості
ринок дорогоцінних металів
Суб’єктами ринку за формою: фірми, домогосподарства, держава
За функціями
емітенти
інвестори
інвестиційні інвестори
фін. посередники
інфраструктурні інституції
3. Характеристика окремих сегментів фін. ринку
Грошовий ринок – частина фін. ринку де здійснюється переважно короткострокові (до 1 року) депозитно-позикові операції. які обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірми, короткострокових ресурсів банків, установ
Ринок кредитн6их ресурсів – сегмент фін. ринку, на якому відбувається залучення коштів у грошовій формі на умовах платності, повернення, строковості.
Валютний ринок – відбувається купівля-продаж валюти і валютних інструментів.
Ринок цінних паперів – сегмент фін. ринку, на якому здійснюється емісія та рух цінних паперів
Ринок фін. послуг частина ринку, яка включає надання різних послуг суб’єктам фін. відносин.
1.Сутність,мета і завдання фінансового менеджменту.
Фінансовий менеджмент розглядають як:
1.філософію бізнесу і управління теоріями управлінських рішень.
2.мистецтво,тобто вид творчої діяльності,який ставить кваліфікаційні вимоги до фінансових менеджерів.
3.вид підприємницької діяльності передбачає надання платних фінансових управлінських послуг.
4.організаційна форма,тобто організація управління або підрозділ.
5.наука,тобто як сукупність теорій,які є логічним продовженням корпоративних фінансів.
Фінансовий менеджмент-система підходів,принципів та методів розробки,прийняття та реалізації управлінських рішень з питань фінансово-господарської діяльності суб’єкта.
Фінансове рішення –це:
1.процес пошуку і обґрунтування рішення,які здійснюються в декілька етапів.
2.вибір особою,яка приймає рішення за допомогою методик,методів,правил єдиного варіанту з декількох можливих.
3.рішення,як результат,обов’яковий до виконання усім колективом.
Концепції прийняття рішень:
1.концепція матеріального вибору-в їх основу покладено матеріальні розрахунки максимально очікуваних фінансових результатів.
2.дискрептивного підходу-в її основу покладено психологічні моделі,які пояснюють реальну поведінку особи,аргументацію і технологію ухвалення рішень.
3.комплексна або змішана-використовує елементи матеріального і дискрептивного підходу.
Завдання фінансового менеджменту – задоволення інтересів власників капіталу,а відтак основною метою є максимізація ринкової вартості,як свідчення значного фінансового потенціалу,максимальної ефективності господарювання та досягнення високого рівня добробуту власників.
2.Принципи та функції фінансового менеджменту.Їх характеристика.
Принципи фінансового менеджменту:
1.принцип інтеграції із загальною системою управління підприємством;
2.комплексний характер формування управлінських рішень;
3.плановість і системність у розробці управлінських рішень;
4.високий динамізм фінансового управління;
5.варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень;
6.орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства.
Функції фінансового менеджменту:
1.за функціями суб’єкта фінансового менеджменту:
-планування;
-прогнозування;
-організація;
-регулювання;
-мотивації;
-контроль.
2.залежно від об’єкта фінансового менеджменту:
-управління капіталом(визначення загальної потреби в капіталі,оптимізація структури капіталу,обробка заходів щодо рефінансування капіталу)
-управління активами(визначення загальної потреби в активах,оптимального складу та структури,забезпечення ліквідності та ефективності)
-управління грошовими потоками(нормування та синхронізація за обсягом та в часі формування вхідних та вихідних грошових потоків)
-управління інвестиціями(вибір приорітетних напрямів,розробка інвестиційної політики,оцінка інвестиційної привабливості,,формування реальних інвестиційних програм та портфелів,вибір форм інвестування)
-управління фінансовими ринками(визначення складу ризиків,оцінка їх рівня,розміру можливих втрат в розрізі окремих операцій та господарської діяльності вцілому,мінімалізація та страхування фінансових ризиків)
-управління прибутком(виявлення резервів,забезпечення стабільності формування прибутку за рахунок оптимізації постійних та змінних витрат,обґрунтування цінової,облікової та податкової політики,тощо)
-антикризове фінансове управління(виявлення кризових явищ та масштабів фінансової кризи на основі постійного моніторингу фінансового стану,формування цілей то розробка антикризової стратегії,вибір адекватних інструментів,заходів).
3.Мезанізм фінансового менеджменту та його складові.
Механізм менеджменту-цілісно взаємопов’язана та взаємодіюча система рівнів,систем забезпечення методів,важелів та інструментів розробки,прийняття та реалізації управлінських рішень з питань фінансового-господарської діяльності суб’єктів господарювання.
Рівні фінансового менеджменту:
1.міжнародний
2.національний
3.ринковий
4.галузевий
5.відомчі
6.внутрішній.
Системи забезпечення,які є складовими механізму фінансового менеджменту:
І.Система організації забезпечення- взаємопов’язана система внутрішніх підрозділів ,служб,керівників,суб’єкта господарювання,які уповноважені здійснювати підготовку та прийняття управлінських рішень у сфері фінансів,несуть відповідальність за їх здійснення і результати фінансово-господарської діяльності,досягнення мети та реалізація завдань фінансового менеджменту.
Вона залежить від таких чинників:
1.величина суб’єкта господарювання;
2.залежно від галузі
3.організаційно-правового типу господарювання;
4.залежно від форм власності;
5.структура управління;
6.націанальні традиції;
7.культура та етика в управлінні;
8.професійний рівень персоналу.
Елементи системи:
-структура(служби,підрозділи,виконавці)
-ієрархія,субординація,координація.
-комунікаційні зв’язки;
-централізація та децентралізація управління;
-функції та їх розмежування;
-обов’язки,права,відповідальність;
-підзвітність,підконтрольність;
-оцінка персоналізму;
-оцінка якості та ефективності управління;
-оцінка креативності та оригінальності;
-оцінка інноваційності прийнятих рішень.
ІІ.Система інформаційного забезпечення-система безперервного та цілеспрямованого підбору інформаційних показників,здійснення планових,звітних аналітичних розрахунків необхідних для підготовки,прийняття та реалізації фінансових рішеньсуб’єкта господарювання.
Складові системи:
1.зовнішння інформаційна база(показники розвитку світового господарства, держави,регіону,конкурентів)
2.внутрішння інформаційна база(прогнозні,планові показники,дані обліку,внутрішнього аудиту,контролю,звітність та звітні показники,експертні оцінки).
ІІІ.Система кадрового забезпечення-це система відбору навчання,атестацій працівників фінансових служб,до якої належать комплекс робіт з відбору,анкетування,стажування,визначення вимог до кваліфікаційного рівня,досвіду роботи,людських якостей,культурного рівня та морально-етичних якостей.
Компонентами системи є:
1.формування корпоративної культури;
2.визначення правил поведінки,кодесу честі;
3.запровадження системи безперервного навчання;
4.підвищення кваліфікаційного рівня;
5.використання теорії ігор,ситуативних вправ.
ІVСистема фінансового забезпечення-передбачає визначення обсягу фінансових ресурсів необхідних для забезпечення,формування та функціонування всіх систем механізму.
1 Особливості фінансових відносин у сфері страхування
Можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування. Це:
Страхування пов'язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству і населенню.
При страхуванні має місце солідарне розкладення нанесеного збитку між учасниками Виникнення таких перерозподільних (розкладкових) відносин обумовлене тим, що випадковий характер заподіяння шкоди спричиняє матеріальні або інші втрати, котрі, як правило, охоплюють не всі господарства, не всю територію даної країни чи регіону, а лише їх частину.
Замкнене розкладення збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд. Страхові платежі кожного страхувальника, внесенні в страховий фонд, мають тільки одне призначення - відшкодування
ймовірної суми шкоди у визначеному територіальному масштабі протягом певного періоду.
Перерозподільні відносини у страхуванні виходять за рамки календарного року. Розкладення збитків у часі пов'язане із випадковим характером виникнення надзвичайних подій.
Страхування як економічна категорія це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, заподіяних за непередбачених несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті.
Сутність страхування проявляється у його функціях:
ризикова функція полягає в передаванні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого страховими подіями. Завдяки цій функції реалізується об'єктивний характер економічної необхідності страхового захисту.
попереджувальна функція полягає у реалізації заходів для запобігання або мінімізації збитків у результаті настання несприятливих полій. Сюди відносять заходи щодо попереджувального впливу страховика та страхувальника.
ощадна функція полягає у накопиченні коштів страховика його внесками і у випадку відсутності страхових подій полягає в поверненні заощаджених коштів страхувальників.
контрольна функція проявляється одночасно з іншими функціями в конкретних страхових відносинах.
Страхові відносини включають:
Страхові платежі — це перерахування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів - розмір\ плати з одиниці страхової суми.
Страхове відшкодування - це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників — страхової суми і страхового збитку. Страхова сума - цс сума, на яку застрахований об'єкт страхування, або розмір максимальної відповідальності страховика за договором у разі настання страхового випадку. Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.
Основними є два методи визначення розміру страхового відшкодування:
за повної відповідальності страховика страхове відшкодування виплачується в розмірі заподіяних збитків, але не більше страхової суми;
за пропорційної системи відповідальність' розподіляється між страховиком і застрахованим у пропорції, яка відображає співвідношення між страховою сумою і вартісною оцінкою об'єкта страхування.
Перестрахування це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах перший страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншому страховикові (перестраховику) на відповідних умовах. Співстрахування - це розміщення одною ризику частками у кількох страховиків. Зазвичай на кожну страхову суму видається окремий поліс.
2 Організація страхування
Основними суб'єктами страхування виступають:
Страховик - юридична особа - страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов'язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку.
Страхувальник юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку.
Застрахований - юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування у разі настання страхового випадку.
За формами проведення страхування поділяється на:
обов'язкове страхування зумовлене ризиками, пов'язаними з життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією особою.
добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.
Об'єктами страхування можуть бути майно, життя і здоров'я громадян, працездатність та працевлаштування, недоотриманий прибуток при здійсненні фінансових та господарських операцій тошо.
Об'єктом майнового страхування є майно юридичних і фізичних осіб. Нині в Україні найпоширенішим серед фізичних осіб є страхування будівель; домашнього майна, транспортних засобів. Поступово розширюється майнове страхування у сфері приватного бізнесу.
Об'єктами особистого страхування виступають життя та здоров'я громадян. Видами особистого страхування є змішане страхування життя . страхування дітей, весільне страхування та ін.
У разі страхування відповідальності об'єктом є зобов'язання застрахованої особи виплатити відшкодування за »вдаяа збитки третім особам.
Об'єктом страхування фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик.
3 Страховий ринок
Можна визначити страховий рынок як сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються.
Функціонування страхового ринку грунтується на таких принципах:
демонополізація страхової справи;
конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг, залучення страхувальників і мобілізації грошових коштів у страхові фонди;
- свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм і об'єктів страхового захисту;
надійності і гарантії страхового захисту.
Суб'єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, страхувальники (фізичні та юридичні особи і держава). Посередниками в проведенні страхування виступають страхові агенти і страхові брокери (брокерські фірми).
Страхові агенти - це фізичні або юридичні особи, які укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика.
На страховому ринку функціонують страхові компанії різних органіїаційно-правових форм: державна страхова компанія; акціонерні страхові товариства; товариства взаємного страхування; страховий пул.
Специфічним товаром на страховому ринку с страхові послуги.
Страховий ринок залежно від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги можна поділити на:
Місцевий (регіональний) страховий ринок - це, як правило, обмежений певною територією та вузькоспеціалізований ринок страхових послуг. Його функціонування забезпечує потреби конкретного регіону в страховому захисті.
Національний (внутрішній) страховий ринок покликаний задовольняти економічні потреби та реалізувати економічні інтереси страховиків та страхувальників у межах національної економіки.
Світовий (зовнішній, глобальний) страховий ринок сприяє задоволенню потреби в страховому захисті страхувальників усього світу.
За галузевими критеріями структура страхового ринку поділяється на: 1) Ринок особистого страхування поділяється на такі сегменти:
страхування життя;
1 страхування від нещасних випадків;
страхування додаткової пенсії;
медичне страхування.
Ринок майнового страхування включає:
страхування майна підприємств;
і страхування врожаю сільськогосподарських культур;
страхування домашнього майна громадян;
страхування транспортних засобів та ін.
Ринок страхування відповідальності
Економічна безпека як багаторівнева система.
Економічна безпека:
Стан держави за яким вона забезпечена можливістю створення умов для заможного життя населення, розвитку економіки у майбутньому, добробуту мешканців.
Спроможність держави забезпечити захист нац..економічних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз, здійснювати поступальний розвиток економіки з метою підтримання стабільності суспільства і достатнього оборонного потенціалу за будь-яких умов і варіантів розвитку подій.
Сукупність умов і чинників, які забезпечують незалежність нац.. економіки, її стабільність, здатність до постійного оновлення та самовдосконалення.
Об’єктами нац.. еономічної безпеки є:держава, домогосподарства,фірми,окремі території.
Загрози безпеці-це сукупність наявних та потенційних можливих явищ і чинників, які створюють небезпеку для реалізації нац.. інтересів в економ. сфері.
Індикатори ек. безпеки-реальні статистичні показники , які найбільш повно характеризують явища і тенденції в ек. сфері.
Конкретний перелік індикаторів, їх вагові коефіцієнти та граничні значення наведено у методиці розрахунку рівня економ.безпеки.