Міністерство аграрної політики України
Вінницький національний аграрний університет
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ
Спеціальність - “Економічної кібернетики та інформатики”
З В І Т
з виробничої практики з курсу:
«СИСТЕМИ ПІДТРИМКИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ»
студента
Місце проходження практики – ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця»
м. Вінниця
Керівники практики :
від підприємства ( гол. бухгалтер
від інституту ( доц.
Вінниця - 2013ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………….….…...3
1. Характеристика підприємства ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця»…….……..4
2. Посадова характеристика головного бухгалтера……………………………….6
3. Прийняття та реалізація управлінських рішень……………………………….12
4. Застосування системного підходу під час прийняття УР (Застосування моделей аналізу ліквідності балансу підприємства ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця»)……………………………………………………………………………15
4.1 Методологія дослідження ліквідності балансу підприємства…….……..15
4.2 Аналіз ліквідності балансу підприємства…………………………………24
Висновки та пропозиції……………………………………………..………….…..31
Список використаної літератури…………………………………………………..33
Додатки……………………………………………………………………………...35
Вступ
В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємств вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства як його здатність вчасно та в повному обсязі виконувати планові платежі і термінові зобов'язання, підтримуючи при цьому нормальний ритм господарської діяльності – є однією з умов конкурентоспроможності підприємства, його фінансової стабільності. Здатність підприємства розраховуватись за своїми боргами в обсягах та строках, передбачених договорами та законодавством, є необхідною умовою успішного функціонування на ринку, що і обумовлює актуальність обраної теми.
Базовим підприємством для написання курсової роботи було обрано Товариство з обмеженою відповідальністю “ПромАвтоматика Вінниця”, основним видом діяльності якого є автоматизація виробництва, виробництво електрощитового обладнання, продаж електротехнічної групи товарів, монтаж систем автоматики та електропостачання.
Головною метою роботи є дослідження теоретичних аспектів та отримання практичних навичок аналізу балансу підприємства на базі ТОВ “ПромАстоматика Вінниця”.
Об’єктом дослідження курсової роботи є баланс та річна звітність підприємства.
Предметом даної роботи виступають особливості аналізу балансу ТОВ “ ПромАстоматика Вінниця ”.
Інформаційною базою дослідження є діюча система нормативно-правових актів (закони України, Постанови Кабінету Міністрів тощо), фінансова інформація ТОВ “ ПромАстоматика Вінниця ”, матеріали публікацій у спеціальній і періодичній пресі та інші.
Характеристика підприємства ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця»
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПромАвтоматика Вінниця» знаходиться за адресою: Україна, м. Вінниця, вул. Порика 29/308.
Компанія «ПромАвтоматика Вінниця» - працює на теренах України більше 10 років. Основним напрямком діяльності підприємства є автоматизація виробництва, виробництво електрощитового обладнання, продаж електротехнічної групи товарів, монтаж систем автоматики та електропостачання.
Сучасні вимоги до якості продукції, яка виготовляється підприємствами, вимагають використання надійних та точних систем автоматизації. «ПромАвтоматика Вінниця» є лідером нашого регіону у галузі автоматизації. Фахівці завжди допоможуть у вирішенні складних задач.
Фірма розробляє та виготовляє на замовлення різноманітні системи керування автоматичними установками, щити керування вентиляцією та кондиціюванням, щити обліку, системи АСКОЕ, шафи розподілення та керування, ввідно-розподільчі шафи .
Спеціалісти виконають монтаж систем автоматики та електрообладнання з високою точністю, якісно та відповідально.
ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця» здійснює продаж продукції електротехнічного напрямку, так як являється офіційним представником таких торгових марок як «АсКо», «Термофіт», «Одескабель», «Запорізький Завод Кольорових Сплавів», «Овен», «Елетон», «Склоприлад». Більшість продукції завжди є в наявності на складі підприємства. Вся продукція сертифікована і задовольнить потреби найвибагливішого покупця. Водії бережно та швидко доставлять продукцію замовнику.
На сьогоднішній день за плечима «ПромАвтоматики» великий досвід роботи. Клієнтами, друзями та партнерами фірми являються провідні підприємства та установи Вінничини та України, а це заводи, електростанції, приватні підприємства, лікарні, навчальні заклади.
Автоматизація виробничого процесу досягається шляхом використання систем машин-автоматів, що являють собою комбінацію різнорідного устаткування та інших технічних пристроїв, розташованих у технологічній послідовності й об’єднаних засобами транспортування, контролю та управління для виконання часткових процесів виготовлення виробів. Особливо важливу роль при цьому відіграє комплексна автоматизація виробництва, коли без безпосереднього втручання людини, але під її контролем машинами-автоматами здійснюються всі процеси виробництва — від надходження сировини до виходу готового продукту.
Під автоматизацією виробництва розуміють процес, під час якого всі або переважна частина операцій, що потребують фізичних зусиль робітника, передаються машинам і здійснюються без його особистої участі, крім функції налагодження, нагляду і контролю.
Етапи розвитку автоматизації в промисловості визначаються розвитком засобів виробництва, електронно-обчислювальної техніки, наукових методів, технології та організації виробництва.
Одним з напрямків діяльності компанії, що постійно розвивається, є проектування та адаптація проектів проектних організацій до вимог та стандартів національного законодавства в сфері електроенергетичного монтажу.
Спеціалісти ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця» виконують весь комплекс робіт по проектуванню та пропонують своїм Замовникам вирішення наступних завдань:
- підготовка дозвільної документації;
- отримання архітектурно-планувального завдання;
- розробка та погодження передпроектних пропозицій;
- розробка, погодження та затвердження проекту в установленому порядку;
- проектування систем вентиляції та кондиціонування, електропостачання.
2. Посадова характеристика головного бухгалтера
Головний бухгалтер призначається та звільняється з посади керівником установи (для централізованих бухгалтерій — керівником управлінь, відділів освіти, культури тощо). У своїй роботі як керівник одного зі структурних підрозділів установи він підпорядковується безпосередньо керівникові цієї установи. Діяльність головного бухгалтера регулюється Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР», Положенням про головних бухгалтерів, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 24.01.80 р. № 59. На посаду головного бухгалтера рекомендовано приймати особу, що має вищу освіту відповідної спеціалізації та стаж роботи за спеціальністю не менш як 5 років.
Працівник розпочинає свою діяльність на посаді головного бухгалтера з прийняття документів бухгалтерської служби за актом приймання-передачі. Факт затвердження акта попереднім і новим головним бухгалтером є підставою для взяття відповідальності як за прийняті носії облікової інформації, так і складені головним бухгалтером в даний момент і в майбутньому. Інакше відповідальність за офіційно не прийняту бухгалтерську документацію на підставі статті 9 пункту 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 6.
Положення про головних бухгалтерів несе попередній головний бухгалтер, що склав та підписав відповідні носії облікової інформації.
Функції головного бухгалтера такі:
загальне керівництво процесом бухгалтерського обліку;
організація бухгалтерського обліку, контролю та аналізу;
керівництво структурним підрозділом;
підготовка прийняття управлінських рішень на керівному рівні установи чи організації.
Відповідно до зазначених функцій у процесі своєї діяльності головний бухгалтер має забезпечувати:
своєчасне вироблення та реалізацію облікової політики установи (за всіма її складовими);
законність, своєчасність і правильність оформлення носіїв облікової інформації;
повноту обліку коштів загального та спеціального фондів;
достовірність обліку витрат та видатків, обліку виконання кошторису доходів і видатків установи;
точність обліку результатів виконання кошторису доходів і видатків установи;
правильність нарахування відповідних категорій виплат, утримань та нарахувань і своєчасність розрахунків з робітниками і службовцями, стипендіатами, позабюджетними соціальними фондами, з державним бюджетом тощо;
повноту обліку товарно-матеріальних цінностей та контроль за їх збереженням;
повноту та своєчасність розрахунків з дебіторами і кредиторами установи;
здійснення контрольної та аналітичної роботи господарської діяльності установи чи організації;
повноту, достовірність та своєчасність інформаційної бази облікових даних для прийняття управлінських рішень;
зберігання носіїв облікової інформації тощо;
зміцнення фінансової дисципліни.
За широкого спектра функцій і обов’язків головному бухгалтерові надаються права у частині:
встановлення посадових обов’язків для своїх підлеглих;
вимог до структурних підрозділів щодо дотримання порядку оформлення операцій і подання їх до бухгалтерії;
участі в прийомі, призначенні і переміщенні працівників бухгалтерської служби та матеріально відповідальних осіб;
візування угод на отримання та відпуск товарно-матеріальних цінностей, на виконані роботи, надані послуги, а також наказів про встановлення посадових окладів, надбавок до заробітної плати, преміювання тощо;
пропозицій до керівництва стосовно раціонального і ефективного використання коштів загального та спеціального фондів державного бюджету;
перевірки порядку приймання, оприбуткування і витрачання товарно-матеріальних цінностей у структурних підрозділах.
Головний бухгалтер несе відповідальність за неправильне ведення бухгалтерського обліку, що призвело до викривлення звітності; несвоєчасність і неправильність проведення звірок операцій за поточними, реєстраційними та особовими рахунками, а також за розрахунками з дебіторами і кредиторами; оформлення операцій із закупівлі товарно-матеріальних цінностей без проведення тендерних торгів; порушення порядку списання з бухгалтерського балансу нестач, дебіторської заборгованості, інших втрат та товарно-матеріальних цінностей; складання недостовірної бухгалтерської звітності; прийняття до виконання і оформлення документів за операціями, що суперечать установленому порядку приймання, оприбуткування, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей; інші порушення положень і інструкцій з бухгалтерського обліку.
Як уже зазначалось, головний бухгалтер повністю підпорядковується керівникові установи чи організації. Проте в разі виникнення розбіжностей між головним бухгалтером і керівником установи (організації) конфліктну ситуацію розв’язує керівник вищої організації (розпорядник коштів вищого рівня). Так, головному бухгалтерові забороняється приймати до виконання і оформлення документи за операціями, які суперечать законодавству і встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей тощо. У разі отримання від керівника установи письмового розпорядження на виконання подальших дій щодо зазначеного носія інформації головний бухгалтер письмово доводить до керівника ступінь протизаконності таких операцій. Отримане головним бухгалтером повторне письмове розпорядження є підставою для здійснення операцій, відповідальність за які несе керівник установи безпосередньо. Факт прийняття відповідного рішення за зазначеною ситуацією керівник установи доводить до відома керівника вищої установи, який і розглядає конфлікт.
Так само, як і керівник установи, головний бухгалтер несе відповідальність за порушення правил і положень, що регламентують фінансово-господарську діяльність, а також за порушення термінів подання бухгалтерської звітності до відповідних органів. Аби запобігти порушенням зазначених обов’язків головного бухгалтера, трудового режиму установи, зловживанням і т. ін., передбачено систему заходів, що охоплює розглянуті далі види відповідальності.
1. Дисциплінарна — форма впливу на порушників трудової дисципліни. Порядок застосування цього виду відповідальності регулюється безпосередньо статтями 147—157 Кодексу законів про працю в Україні та Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, організацій, установ, затверджених Державним Комітетом праці СРСР від 20.07.84 № 213. Вирізняють такі стягнення в межах цього виду відповідальності:
зауваження;
догана;
сувора догана;
переведення на нижчу посаду зі зменшенням заробітної плати;
звільнення.
2. Матеріальні зобов’язання працівника, що обіймає посаду головного бухгалтера, — відшкодувати збитки, завдані установі чи організації в результаті порушення покладених на нього трудових обов’язків. Така відповідальність виникає після спричинення збитку незалежно від притягнення до інших видів відповідальності. Основні умови реалізації матеріальної відповідальності регулюються розділом ІХ Кодексу законів про працю в Україні «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі чи організації».
3. Адміністративна відповідальність — результат протиправних дій (чи бездіяльності), які зазіхають на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління адміністративного правопорушення.
Щодо головного бухгалтера під категорію адміністративних правопорушень підпадають такі їх види:
порушення законодавства у фінансовій сфері;
порушення законодавства про бюджетну систему;
ухилення від реєстрації в органах пенсійного забезпечення та інших позабюджетних соціальних фондах платників обов’язкових страхових внесків, а також порушення порядку обчислення і сплати внесків;
ухилення від сплати податків, заниження суми податкових зборів, інших платежів, приховування об’єктів оподаткування тощо.
Порядок та умови застосування адміністративної відповідальності регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення, розділ 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, у галузі фінансів і підприємницької діяльності», розділ 15 «Адміністративні правопорушення, що зазіхають на встановлений порядок управління» та Законом України «Про державну податкову службу» від 04.12.90 № 509-ХІІ. Основним видом стягнень щодо порушень у сфері фінансово-господарської діяльності є штраф.
4. Кримінальна відповідальність настає після вчинення особою дії, яка містить у своєму складі кримінальний злочин. До таких дій відносять:
безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших виплат, установлених законом, більш ніж за один місяць;
привласнення чи розтрату майна, коштів;
значну майнову шкоду;
незаконні дії з документом на переказ;
порушення законодавства про бюджетну систему;
ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.
Основними видами стягнення в разі цього виду відповідальності є штраф, звільнення із забороною обіймати посаду головного бухгалтера, арешт, конфіскація майна. Порядок покарання та механізм визначення кримінальної відповідальності регулює Кримінальний кодекс України (розділ V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав, свобод людини і громадянина», розділ VІ «Злочин проти власності», розділ VІІ «Злочин у сфері господарської діяльності»). Зауважимо, що звільнення з посади не є підставою для припинення накладених стягнень та не позбавляє від відповідальності за скоєні протиправні дії.
Оскільки до функціональних обов’язків головного бухгалтера належить не лише керівництво обліковим процесом в установі, а й керівництво підрозділом — колективом людей, головний бухгалтер повинен:
мати широке загальне уявлення про стан справ за межами свого підрозділу, усвідомлювати сутність процесів у суспільстві та робочому колективі і бути здатним гнучко на них реагувати;
творчо підходити до справи і вміти мотивувати дії власні та персоналу;
бути схильним і здатним до творчої співпраці на всіх рівнях;
уміти планувати, виконувати плани, а також аналізувати й оцінювати здобуті результати;
бути здатним приймати оперативні та зважені рішення;
готовим до розробки програми розвитку відділу та його персоналу.
3. Прийняття та реалізація управлінських рішень
У розширеному розумінні прийняття рішень ототожнюється з усім процесом управління. У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо. Отже, прийняття управлінських рішень – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації.
Одним з найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є пошук альтернативних варіантів. В управлінській практиці використовуються різноманітні методи творчого пошуку альтернативних варіантів, які умовно поділяють на три групи:
якісні методи;
кількісні методи;
методи моделювання.
Якісні методи використовують тоді, коли фактори, що визначають прийняття рішення, не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному вимірюванню. До якісних методів відносять: метод експертних оцінок, метод мозкового штурму, метод ключових питань, метод номінальної групи, метод вільної асоціації.
Кількісні методи використовують, коли фактори, що визначають прийняття управлінських рішень можуть бути виміряні кількісно. Існують наступні види кількісних методів: метод абсолютних, відносних і середніх величин; метод порівняння; метод групування; метод ланцюгових підстановок; балансовий метод; графічний; метод економіко-математичного моделювання; методи математичного програмування; методи економічної кібернетики.
Методи моделювання використовують для оптимізації процесів управління. Характерною рисою методів моделювання є виділення чотирьох складових у процесі прийняття рішень – це задача – модель – метод – умови застосування.
Аналізуючи ступінь використання методів прийняття та реалізації управлінських рішень у ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця», було встановлено, що підприємство зовсім не використовує методи моделювання (ані дерево рішень, ані платіжні матриці). Щодо якісних методів, то компанія використовує лише частково метод експертних оцінок, метод мозкового штурму та ключових питань (майже 19% з усіх можливих методів). Метод номінальної групи та вільної асоціації взагалі не використовується на даному підприємстві. Розглядаючи ступінь використання кількісних методів, було виявлено, що «ПромАвтоматика Вінниця» використовує в повному обсязі метод абсолютних, відносних і середніх величин, а також метод порівняння (близько 13% по відношенню до всіх відомих методів). Лише частково використовується метод групування, ланцюгових підстановок, балансовий метод і графічний (це становить 25% від усіх методів). Також було виявлено, що деякі кількісні методи взагалі не використовуються – це метод економіко-математичного моделювання, математичного програмування та економічної кібернетики. Отже, ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця» використовує лише 56% із усіх можливих методів.
У менеджменті підприємства використання якісних методів прийняття управлінських рішень відіграє важливу роль, оскільки саме вони дозволяють визначити стратегію і тактику керівництва підприємства при вирішенні невизначених проблем, стимулюють творче мислення в процесі прийняття рішень, дозволяють генерувати нові ідеї, використання яких дає можливість підвищити ефективність рішення задач в управлінні підприємством. Таким чином, ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця» повинна використовувати у повному обсязі метод експертних оцінок, мозкового штурму та ключових питань, а також впроваджувати метод номінальної групи та вільної асоціації хоча б частково. Щодо методів моделювання, то необхідно відзначити, що їх використання є також важливим у процесі прийняття та реалізації управлінських рішень. Так, за допомогою метода платіжної матриці можливо точно встановити ймовірність виникнення тієї чи іншої ситуації. Метод дерева рішень дає можливість графічно зобразити різні варіанти дій, які можуть бути застосовані для реалізації існуючої проблеми. Завдяки цьому методу можливо вибрати найбільш оптимальний варіант вирішення проблеми в процесі прийняття рішень, бо його характерною рисою є наглядність.
Управлінське рішення є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації; складає основу реалізації кожної функції менеджменту. Використання сукупності усіх методів для прийняття управлінських рішень дозволяє підприємству знаходити найбільш раціональні та правильні шляхи рішення проблем.
4. Застосування системного підходу під час прийняття УР (Застосування моделей аналізу ліквідності балансу підприємства ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця»)
4.1 Методологія дослідження ліквідності балансу підприємства
Підприємство може бути ліквідним у більшому або меншому ступені, оскільки до складу активів входять різнорідні їх елементи, серед яких є як ті, що легко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються для погашення зовнішньої заборгованості. Тому, при проведенні аналізу ліквідності балансу підприємства слід здійснити порівняння статей активів з відповідними статтями пасивів.
За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розподілити на чотири групи:
Перша група (А1) — це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.
Друга група (А2) — активи, що швидко реалізуються. Це готова продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо. Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи є дебіторська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підприємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зокрема змінюючи строки кредитування покупців.
Третя група (А3) — це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво. Говорячи про меншу ліквідність запасів порівняно з іншими видами оборотних активів, ми виходимо із суті кругообігу грошових коштів на підприємстві, де запаси розглядаються як проміжний елемент технологічного процесу.
Четверта група (А4) — це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові вкладення, незавершене будівництво.
Пропорція, в якій ці групи мають перебувати, визначається:
характером і сферою діяльності підприємства;
швидкістю обороту коштів підприємства;
співвідношенням оборотних і необоротних активів;
«якістю» — ступенем ліквідності поточних активів;
сумою та строковістю зобов’язань, на покриття яких призначені статті активів.
Оскільки в складі короткострокових пасивів можна виділити зобов’язання різного ступеня строковості, то одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.
У зв’язку з цим усі зобов’язання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи:
Перша група (П1) — найбільш строкові зобов’язання (кредиторська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).
Друга група (П2) — середньострокові зобов’язання (короткострокові кредити банку).
Третя група (П3) — довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку та позики).
Четверта група (П4) — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства.
Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо:
А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3; А4 ≤ П4. (4.1);
При цьому, якщо виконуються перші три обов’язкові умови ліквідності А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 ≤ П4, яка має балансуючий характер та підтверджує наявність у суб’єкта господарювання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.
ліквідність фінансовий баланс актив
Рис. 4.1. Класифікація статей активу і пасиву балансу для аналізу ліквідності
Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.
Зіставлення найбільш ліквідних активів і тих їх елементів, що швидко реалізуються, з найбільш строковими зобов’язаннями і короткостроковими пасивами дає змогу оцінити поточну ліквідність. Порівняння активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов’язаннями відображує перспективну ліквідність.
Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства в найближчий до моменту проведення аналізу час.
Перспективна ліквідність являє собою прогноз платоспроможності на основі зіставлення надходжень і платежів. [13]
Вивченням співвідношень зазначених вище груп активів і пасивів за кілька періодів можна встановити тенденції в структурі балансу та його ліквідності.
З метою поглибленого аналізу складу поточних активів їх групують за критеріями ризику [16] .
Так, до групи активів з мінімальним ступенем ризику відносять грошові кошти і короткострокові цінні папери, що легко реалізуються.
Активи з малим ступенем ризику — це дебіторська заборгованість підприємств з нормальним фінансовим станом, запаси (крім залежаних), готова продукція, що користується попитом.
До групи активів із середнім ступенем ризику належать незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.
Високий ступінь ризику мають такі елементи оборотних активів, як сумнівна дебіторська заборгованість, запаси готової продукції, яка не користується попитом, залежані запаси, інші неліквіди.
На основі такої класифікації визначають величину активів, що важко реалізуються (сума груп оборотних активів із середнім та високим ступенем ризику), і оцінюють тенденцію зміни співвідношень між нею та загальною величиною активів, а також між нею й сумою активів, що легко реалізуються. До складу останньої відносять елементи поточних активів, що мають мінімальний і малий ступені ризику вкладання капіталу. Тенденція названих співвідношень до зростання вказує на зниження ліквідності.
При проведенні такого аналізу рекомендується врахувати, що поділ оборотних засобів на ті, що важко та легко реалізуються, не є постійним і може змінюватися зі зміною конкретних економічних умов. Наприклад, в умовах нестабільного постачання або інфляції підприємство може збільшити вкладення коштів у виробничі запаси та інші види товарно-матеріальних цінності, ринкові ціни на які стабільно зростають, що дасть підґрунтя віднести їх до активів, які легко реалізуються.
Значне зростання оборотних активів, що важко реалізуються, має серйозні негативні наслідки для підприємства, до яких не тільки належить зниження його ліквідності. Крім того, збільшується величина так званого «мертвого» капіталу, внаслідок чого уповільнюється оборотність коштів і відповідно знижується ефективність діяльності. Дуже часто на підприємствах падіння значень показників рентабельності багато в чому визначається наявністю та зростанням частки активів, що важко реалізуються.
Основними причинами настання такої ситуації є:
низька якість та висока ціна продукції, що виробляється;
невідповідність місткості ринку, на якому передбачена реалізація продукції, обсягу її виробництва;
послаблений контроль за зберіганням товарно-матеріальних цінностей, коли формально проведена інвентаризація не дає змоги скласти об’єктивну картину наявності та стану запасів матеріальних цінностей;
відсутність оперативного контролю та аналізу дебіторської заборгованості, коли завдання працівників бухгалтерського відділу зводяться тільки до реєстрації господарських операцій та відображення їх в облікових регістрах.
При здійсненні аналізу ліквідності також потрібно з’ясувати і уточними такі питання, як:
свобода у розпорядженні активами (чи не є активи предметом застави);
можливість швидкої втрати цінностей активу внаслідок його морального або фізичного зносу (може бути особливо актуальним для підприємств харчової промисловості та торговельних підприємств);
доступність активів для поточного розпорядження (наприклад, наявність заморожених рахунків є принциповим чинником для оцінки поточної платоспроможності);
контрольованість активів (для кредитора важливо володіти інформацією про спроможність позичальника швидко переміщувати або приховувати активи. Наприклад, переказати грошові кошти з одного рахунка на інший, відомості про який недоступні кредиторам);
наявність умовних зобов’язань, до яких відносять гарантійні та потенційні зобов’язання, що можуть виникнути внаслідок несприятливого рішення по судовому розгляду. Хоча такі зобов’язання не можуть бути відображені в бухгалтерському балансі, оскільки по них не можна дати достовірну кількісну оцінку, інформація про сам факт наявності таких зобов’язань в обов’язковому порядку має бути надана в поясненнях до звітності [15].
Продовжується аналіз ліквідності дослідженням відповідних фінансових коефіцієнтів.
Розрахунок даних коефіцієнтів здійснюється поетапним зіставленням окремих груп активів з короткостроковими пасивами на основі даних балансу.
Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття), який визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобов’язань і характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань:
(4.2)
де КПЛ – коефіціент поточної ліквідності;
ОА — оборотні активи;
КП — короткострокові пасиви.
Багаторазове перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов’язаннями дає змогу зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів така ситуація є більш прийнятною, оскільки посилює їх упевненість у погашенні боргів. Однак з погляду ефективності діяльності підприємства значне накопичення запасів, відволікання коштів у дебіторську заборгованість спричиняє уповільнення оборотності його коштів, а отже, призводить до зменшення маси прибутку. Тому необхідно встановити оптимальний розмір такого перевищення.
В економічній літературі наводиться теоретичне значення коефіцієнта поточної ліквідності — від 1,5 до 2. Проте це лише орієнтовне значення, яке вказує на порядок показника, а не його точне нормативне значення.
До факторів, що впливають на нормативне значення цього показника, як правило, відносять:
зіставлення умов надання і отримання комерційного кредиту: якщо оборотність дебіторської заборгованості перевищує оборотність кредиторської заборгованості, то рівень коефіцієнта поточної ліквідності може бути нижчим від орієнтовного його значення. Якщо має місце зворотна ситуація, то критичний рівень цього коефіцієнта має бути вищим за теоретично встановлений норматив;
ефективність роботи підприємства відносно управління запасами: деякі компанії за рахунок високої культури організації технологічного процесу, наприклад упровадженням системи постачання сировини та матеріалів, відомої під назвою «точно в строк» (just-in-just), можуть суттєво скоротити рівень запасів, а отже, знизити значення коефіцієнта поточної ліквідності до нижчого рівня, ніж у середньому по галузі, без негативних наслідків для свого поточного фінансового стану;
високу оборотність грошових коштів, коли підприємство може дозволити собі відносно невисокий рівень коефіцієнта покриття. У даному разі прийнятна ліквідність забезпечується за рахунок більш інтенсивного притоку грошових коштів у результаті поточної діяльності.
Отже, аналізуючи поточний фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності, потрібно врахувати ці та інші фактори, що впливають на рівень цього показника.
При використанні коефіцієнта поточної ліквідності в процесі аналізу слід урахувати також його недоліки, до яких належать:
статичність (цей показник розраховують на основі балансових даних, які характеризують майновий стан підприємства за станом на конкретну дату і відповідно одноманітний. Тому виникає потреба в аналізі його динаміки за низку періодів);
можливість завищення показника внаслідок включення до складу поточних активів низьколіквідних або неліквідних їх статей;
недостатня інформативність для прогнозування майбутніх грошових надходжень і витрат, що є головним завданням аналізу поточної платоспроможності;
наявність потенційних зобов’язань, які не відображуються в балансі і не враховуються при розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності;
ігнорування перспективних виплат, які можуть спричинити значний відтік грошових коштів у майбутньому.
За своїм змістом, аналогічним коефіцієнту поточної ліквідності, є коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховують по більш вузькому колу оборотних активів, коли з їх загальної величини вилучають найменш ліквідну частку — виробничі запаси за формулою:
(4.3)
де КШЛ – коефіціент швидкої ліквідності;
ОА — оборотні активи;
ВЗ — виробничі запаси;
КП — короткострокові пасиви.
Логіка такого вилучення полягає не тільки в значно меншій ліквідності запасів, а й у тому, що грошові кошти, які можна отримати на випадок змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути значно менші за витрати на їх придбання.
Аналізуючи динаміку цього показника, слід звертати увагу на фактори, що зумовили його зміну. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов’язано в основному зі збільшенням величини невиправданої дебіторської заборгованості, то навряд чи така тенденція може бути охарактеризована як позитивна.
Орієнтовним значенням показника вважається рівень від 0,5 до 1, але для цього показника, як і для попереднього, підприємство самостійно встановлює норматив, ураховуючи різні фактори впливу.
Найбільш жорстким критерієм ліквідності є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який визначається відношенням найбільш ліквідних активів (грошових коштів) до поточних зобов’язань.
(4.4)
де КПЛ – коефіціент поточної ліквідності;
ГК — грошові кошти;
КП — короткострокові пасиви.
Цей коефіцієнт показує, яка частка короткострокової заборгованості в разі потреби може бути погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів. Теоретично достатнім вважається, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності вищий як 0,2-0,35. Це означає, що 20-30 % своїх короткострокових боргів підприємство може погасити в поточний момент. Ось чому цей показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.
Показник власних оборотних коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів. Він характеризує свободу маневру і фінансову стійкість підприємства з позиції короткострокової перспективи.
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотним коштами показує, яка частина оборотних активів фінансується за рахунок власних коштів підприємства. Чим вище цей показник, тим вище платоспроможність і кредитоспроможність підприємства.
Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними оборотними коштами визначає, яка частина матеріальних запасів фінансується за рахунок власних коштів підприємства. Його значення рекомендується не нижче 0,5. Коефіцієнт маневреності ВОК характеризує частку власних оборотних коштів, яка знаходиться у формі абсолютно ліквідних активів – грошових коштів. Його зростання в динаміці розглядається як позитивна тенденція.
Коефіцієнт покриття запасів показує співвідношення величини «нормальних» джерел покриття запасів до величини запасів. До таких джерел відносяться власні оборотні кошти, короткострокові банківські кредити та кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги. Якщо значення показника менше за 1, то поточний фінансовий стан підприємства вважається нестійким.
4.2 Аналіз ліквідності балансу підприємства
Здійснимо аналіз ліквідності балансу ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця»” за методикою, наведеною у підрозділі 4.1.
Перш за все, проаналізуємо співвідношення активів і пасивів підприємства. Попередньо здійснимо групування активів підприємства за ступенем ліквідності (табл. 4.1) та пасивів за терміном їх сплати (табл. 4.2). Результати аналізу співвідношення активів і пасивів ТОВ «ПромАвтоматика Вінниця» наведено у табл. 4.3
Таблиця 4.1
Групування активів підприємства за ступенем ліквідності
Група активів
Значення, станом на
01.01.2011
01.01.2012
Найбільш ліквідні активи А(1)
10,6
3,3
Активи, що швидко реалізуються А(2)
531,5
627,9
Активи, що повільно реалізуються А(3)
1044,4
1672,8
Активи, що важко реалізуються А(4)
189,7
186,4
Таблиця 4.2
Групування пасивів за терміном їх сплати
Група пасивів
Значення, станом на
01.01.2011
01.01.2012
Найбільш термінові зобов'язання П(1).
564,6
345,4
Короткострокові пасиви П(2)
0
0
Довгострокові та середньострокові пасиви П(3)
0
0
Постійні пасиви П(4)
1211,6
2145,0
Таблиця 4.3
Аналіз ліквідності балансу підприємства у 2011 році
Група активів
тис. грн.
Група пасивів
тис. грн
Платіжний надлишок (нестача)
Станом на 01.01.2011
Станом на 01.01.2012
Станом на 01.01.2011
Станом на 01.01.2012
Станом на 01.01.2011
Станом на 01.01.2012
А1
10,6
3,3
П1
564,6
345,4
-554
-342,1
А2
531,5
627,9
П2
0
0
531,5
627,9
А3
1044,4
1672,8
П3
0
0
1044,4
1672,8
А4
189,7
186,4
П4
1211,6
2145,0
-1021,9
-1958,6
Порівняємо отримані дані з умовою ліквідності:
А1 < П1; А2 > П2; А3 > П3; А4 < П4.
Напомнемо, що абсолютно ліквідний баланс, це коли виконується умова:
А1>=П1; А2 >= П2; А3 >= П3; А4 <= П4, при невиконанні однієї з умови, бухгалтерський баланс являється ліквідним лише на 75%, при невиконанні двух умов ( 50%, трьох умов ( 25% і при невиконанні жодної умови, баланс являється абсолютно наліквідним.
В результаті порівняння можемо зазначити наступне: в основному умови ліквідності балансу виконуються крім першої, тобто баланс ліквідний лише на 75