Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
УІ
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2006
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Обладнання
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти та науки України Національний університет водного господарства та природокористування та природокористування Кафедра Економіки підприємства Курсова робота з дисципліни «Статистика» на тему : «Статистика основних фондів і виробничого устаткування» Рівне - 2006 Зміст Вступ Розділ 1. Теоретична частина 1.1. Статистика об’єму і складу основних фондів 1.2. Методи оцінки основних фондів 1.3. Показники стану, руху і використання основних виробничих фондів. Озброєність праці основними фондами 1.4. Основні показники статистики оборотних фондів 1.5. Основні показники статистики виробничого обладнання 1.6. Основні показники статистики науково-технічного прогресу Розділ II. Практична частина Висновок Список використаної літератури Вступ Основні і оборотні виробничі фонди - важлива складова частина національного багатства та один з важливих елементів потенціалу країни. Основні фонди багатократно використовується у виробничому процесі і переносять свою вартість на готовий продукт частинами. Зростання оснащеності підприємств основними виробничими фондами вимагає статистичного вивчення ефективності їх використання. Оборотні фонди (сировина, матеріали, паливо, енергія тощо) повністю споживання при виробництві продукту в границях кожного виробничого циклу, а їх раціональне використання сприяє підвищенню рівня економічної ефективності підприємств. У завдання статистики основних і оборотних фондів входить: визначення обсягу національного багатства; класифікація та статистична оцінка основних фондів; вивчення структури основних фондів, тобто характеристика співвідношення окремих їх класифікаційних елементів; розрахунок показників стану, відтворення та використання основних фондів; визначення показників економічної ефективності введення в дію об’єктів основних фондів та технологічних процесів; розрахунок показників використання оборотних виробничих фондів. За їх призначеннями основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі. Основні фонди - це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні фонди підприємства включають основні виробничі фонди й невиробничі основні фонди. Не належать до основних фондів: 1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості; 2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних фондів, може змінюватися Міністерством фінансів України; 3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового в-ва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості; 4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби; 5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби. Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, – дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість. Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства країни здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів. Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації перш за все активної частини основних фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно до їх первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці. Розділ 1. Теоретична частина 1.1. Статистика об’єму і складу основних фондів Головну частину національного багатства країни складають основні фонди, які створюють необхідні умови для забезпечення неперервного науково-технічного прогресу – важливого фактору розвитку народного господарства. В залежності від виконуваних функцій всі основні фонди підрозділяються за економічним призначенням на виробничі і невиробничі. Виробничі основні фонди беруть безпосередню участь у матеріальному виробництва, вони зношуються поступово, переносячи свою вартість на створюваний продукт частинами у вигляді відрахувань на їх амортизацію. До невиробничих основних фондів, які використовуються для надання послуг, відносять фонди житлового та комунального господарства організацій, установ і закладів охорони здоров’я, освіти, науки, культури, мистецтва, фінансових, кредитних і страхових установ, органів управління і оборони, громадських об’єднань тощо, незалежно від зарахування їх на баланс виробничих чи невиробничих підприємств і організацій. Основні фонди країни за останні десять років збільшилися більше чім в 2 рази. Основні виробничі фонди функціонують в процесі виробництва тривалий час, зберігаючи натурально-речову форму і переносячи свою вартість на готовий продукт частинами, по мірі зносу. Основні невиробничі фонди складаються із матеріальних благ тривалого користування в невиробничій сфері (фонди освіти, охорони здоров’я, науки, управління і т.д.) і являються об’єктом суспільного і особистого споживання. Вони не беруть участь в процесі виробництва матеріальних благ, тому їх втрачена вартість відшкодовується за рахунок національного доходу. При вивченні складу основних фондів широко використовується метод групування за економічним призначенням, за формами власності, за галузями народного господарства, за натурально-речовим складом. При цьому, згідно єдиної типової класифікації основних фондів, виділяють 12 видів (груп, підгруп). Для вивчення питань, пов’язаних з відтворенням основних фондів, застосовують і інші види групування. Для кожної галузі народного господарства з врахуванням її специфіки класифікація основних фондів за натуральним (речовим) складом конкретизується, але при цьому зберігається можливість приведення всіх галузей класифікації до народногосподарської. В практиці обліку і планування до основних фондів умовно відносять предмети вартістю вище 100 грн. за одиницю по ціні придбання і терміном служби більше одного року, за виключенням сільськогосподарських машин і знаряддя, дорослого робітника і продуктивної худоби, які відносяться до основних фондів незалежно від вартості. 1.2. Методи оцінки основних фондів Основні фонди враховуються в натуральному і вартісному вираженні. Облік основних фондів в натуральному вираженні дозволяє вивчити їх кількісний і якісний склад (споруди і будівлі з корисною площею, вираженою в квадратних або кубічних метрах, двигуни в кіловатах потужності і т.д.). Грошова оцінка основних фондів застосовується для визначення їх загального об’єму, структури, динаміки, кругообігу і відтворення. Класифікація основних фондів передбачає такі їх групи: будівлі (включаючи житлові) та споруди; передавальні пристрої, машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти; багаторічні насадження; робоча і продуктивна худоба. Основні фонди (виробничі та невиробничі) функціонуючи на протязі довготривалого часу поступово втрачають свою вартість через моральне і фізичне їх зношення. Оцінка основних фондів в вартісному вираженні може бути різною в залежності від часу і стану фондів. В залежності від часу розрізняють первісну і відновну вартість основних фондів, а від стану – повну вартість (в новому стані) і остаточну (з врахуванням зносу). Повна первісна вартість – вартість основних фондів в момент їх придбання, тобто сума фактичних затрат, вироблених на будівництво, придбання, перевезення і монтаж до початку вводу їх в експлуатацію. Ця оцінка залишається незмінною на протязі всього терміну їх функціонування до моменту переоцінки, після чого облік ведеться по сучасній відновлюваній вартості. Показники повної початкової вартості основних фондів використовується як для нарахування суми амортизації, так і для їх обліку на балансах підприємства. Повна відновна вартість – це сума затрат, необхідних для виробництва основних фондів в новому виді в сучасних умовах. Відновна вартість основних фондів встановлюється в результаті їх інвентаризації і переоцінки. Ця вартість може бути більшою або меншою від повної початкової суми в залежності від того як змінюються ціни. Показники відновлювальної вартості основних фондів використовується для аналізу їх відтворення, а також є основною характеристикою основних фондів у системі національних рахунків. Остаточна (за виключенням зносу) вартість, як первісна, так і відновна, встановлюється шляхом відрахування із повної вартості основних фондів суми зносу, яка вже перенесена на продукцію в процесі виробництва у вигляді амортизації. При цьому окремо обчислюють первісну вартість за відрахуванням зносу і відновну вартість за відрахуванням зносу. Для забезпечення робіт з капітального ремонту та модернізації або повного відновлення основних фондів поводять амортизаційні відрахування. Сума амортизації враховується у собівартість продукції, так як амортизаційний фонд формується з відрахувань від її реалізації. Балансова вартість основних фондів – це їх сума врахована на балансі підприємства. Сюди включають суму відновлювальної вартості основних фондів на момент останньої переоцінки та повної початкової вартості, введення в дію основних фондів після цієї переоцінки. Облік основних фондів за їх відновною вартістю може бути виконаний тільки на основі одночасної інвентаризації і переоцінки. Підсумки інвентаризації і переоцінки основних фондів мають велике народногосподарське значення. Однакова оцінка основних фондів дозволяє правильно визначити рівень використання основних фондів і рентабельності виробництва, а також служить надійною статистичною базою для уточнення і вдосконалення системи амортизаційних відрахувань. 1.3. Показники стану, руху і використання основних виробничих фондів. Озброєність праці основними фондами В процесі функціонування основні фонди зазнають фізичного і морального зносу. Фізичний знос представляє собою поступову втрату засобами праці своєї споживчої вартості в процесі використання чи бездіяльності, в результаті впливу сил природи, а також при надзвичайних обставинах (пожежа, затоплення і т.д.). Моральний знос – це зниження вартості основних фондів в результаті технічного прогресу і появи нових, більш досконалих засобів праці, а також росту виробництва праці в галузях, що їх виробляють. Беручи участь в процесі матеріального виробництва, основні фонди по мірі їх зносу переносять свою вартість частинами на продукт. При цьому первісна вартість основних виробничих фондів зменшується на суму амортизаційних відрахувань. До кінця терміну служби, в результаті повного зносу основних фондів, їх остаточна вартість дорівнює нулю, або ліквідованій вартості, яка дорівнює вартості лома (металу, цеглини, лісу і т.д.). Для відшкодування зносу основних виробничих фондів проводять амортизаційне відрахування. Сума амортизаційних відрахувань за весь термін служби основних фондів повинна забезпечити відшкодування первісної вартості після вибуття їх в результаті зносу і витрати на капітальний ремонт і модернізацію за весь період їх функціонування. Накопичена сума амортизаційних відрахувань створить амортизаційний фонд, призначений для відновлення основних фондів. Амортизація нараховується за нормами амортизаційних відрахувань. По всіх галузях народного господарства введені в дію єдині норми амортизації, диференційовані за видами і групами основних фондів. По кожній групі основних фондів встановлена загальна норма амортизації з розділенням її на капітальний ремонт, включаючи затрати на модернізацію машин і обладнання, повне відновлення. Діючі норми амортизації враховують і моральний знос, зменшуючи амортизаційний період в порівнянні з фізично-можливим терміном функціонування. Річна сума амортизаційних відрахувань визначається виходячи із рівномірного зносу фондів за формулою: А= де, А- річна сума амортизаційних відрахувань; П- повна первісна (або відновна) вартість основних фондів; Л- ліквідована вартість основних фондів за ціною лома з відрахуванням витрат на їх демонтаж; М- затрати на модернізацію за весь амортизаційний період; К- затрати на капітальний ремонт; Т- нормативне число років служби даного об’єкту (в роках). Річна норма амортизаційних відрахувань (Na), як правило, виражається у відсотках і складає: Na= , або Na=. Крім загальної норми амортизаційних відрахувань можуть бути визначені окремо: Норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів: Na=; Норма амортизаційних відрахувань на капітальний ремонт (включаючи амортизацію) основних фондів: Na=. На протязі року змінюються показники об’єму і структури основних фондів. Для характеристики зміни наявності і руху основних фондів (як правило, за рік) складають баланси основних фондів, що відображають процес їх відтворення. На основі даних про балансову вартість основних фондів будують їх баланси за рік, де по окремих видах відображають: - наявність основних фондів на початок року; - надходження у звітному році – всього та у тому числі: а) введено в дію нових основних фондів; б) інші надходження. - вибуло у звітному році - всього, та у тому числі: а) ліквідовано основних фондів; б) інше вибуття; - наявність основних фондів на кінець року. Якщо до балансу основних фондів за балансовою вартістю у частині вибулих фондів додати графу “Сума зносу основних фондів”, то за цими даними можна побудувати “Баланс основних фондів по вартості за вирахуванням зносу”. У цьому “Балансі” основні фонди станом на початок року відображують за відповідальністю вартості без врахування зносу (за даними переоцінки); введені в дію нові основні фонди – за їх повною початковою вартістю ; вартість куплених та проданих основних фондів – за їх ринковою ціною; одержані або переданні іншим підприємствам основні фонди – за їх залишковою вартістю; ліквідовані або списані основні фонди – за їх ліквідаційною вартістю. Баланс основних виробничих фондів може бути збудований на рівні окремого підприємства, галузей, регіону, країни або народного господарства в цілому. Баланси розробляються як за повної первісної (відновної) вартості, так і за первісної (відновної) вартості за відрахуванням зносу. В залежності від цього змінюється і схема балансу. Баланс основних виробничих фондів підприємства за повної вартості показує об’єм основних фондів на початок року, збільшення і зменшення їх на протязі року і об’єм на кінець року. Основні фонди можуть збільшуватися в результаті введення в дію знову придбаних основних фондів і безплатного отримання від інших підприємств. Зменшення основних фондів може бути через вибуття їх за старістю і зносу, а також передачі іншим підприємствам. На основі абсолютних величин, що знаходяться в балансі основних фондів, можуть бути розраховані показники, які відображають стан основних фондів. Дані балансів основних фондів ( по балансовій вартості та по вартості за вирахуванням зносу) використовують для розрахунку показників, які характеризують стан та відтворення основних фондів. До них належать коефіцієнти зносу та придатності основних фондів, а також коефіцієнти введення, оновлення та вибуття основних фондів. Коефіцієнт оновлення показує, яка питома вага знову введених за досліджуваний період основних фондів в об’ємі всіх основних фондів на кінець періоду. Коефіцієнт оновлення обчислюється як відношення вартості знову введених основних фондів за звітний період до повної первісної вартості основних фондів на кінець періоду. Коефіцієнт вибуття показує, яка частина основних фондів вибула в звітному періоді, і відображається як відношення вартості вибулих за звітний період із-за старості і зносу основних фондів до повної первісної вартості на початок звітного періоду. Важливими характеристиками стану основних фондів являються показники їх зносу і придатності. Коефіцієнти зносу і придатності можна опреділити як на початок, так і на кінець року. Відношення суми зносу основних фондів до їх повної вартості представляє собою коефіцієнт зносу. Коефіцієнт придатності показує незношену частину основних фондів і встановлюється як відношення остаточної вартості до повної вартості основних фондів або як різниця між 100% і коефіцієнтом зносу. Цей коефіцієнт, так само як і коефіцієнт зносу, можна встановити на початок і на кінець року. Покращення використання основних фондів оказує значний вплив на підвищення ефективності суспільного виробництва, ріст виробничого суспільної праці. Важливими показниками використання основних фондів являються фондовіддача і фондомісткість. Показник фондовіддачі характеризує об’єм випуску продукції в розрахунку на 1 грн. основних фондів. Досягнутий рівень фондовіддачі знаходять як відношення об’єму продукції, створеної на даному підприємстві за звітний період, до середньорічної вартості основних виробничих фондів за той же період. Для характеристики основних виробничих фондів використовується і фондомісткість – показник, обернений фондовіддачі. Фондомісткість відображає рівень затрат основних виробничих фондів на 1 грн. продукції і знаходиться як відношення середньорічної вартості виробничих фондів до об’єму продукції, виробленої на даному підприємстві за звітний період. Ефективність суспільного виробництва в значній мірі залежить від озброєності праці основними виробничими фондами. Фондоозброєність праці встановлюють як відношення середньорічної повної первісної вартості основних виробничих фондів до середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу. Ріст фондоозброєності праці являється одним із найважливіших факторів підвищення продуктивності праці. Темпи росту фондоозброєності праці промисловості постійно прискорюються. За десятиріччя фондоозброєність промислово-виробничого персоналу майже подвоїлась. Особливо швидкими темпами збільшувалась фондоозброєність праці в машинобудуванні і металообробці, хімічній і нафтохімічній, паливній галузях промисловості. Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, – дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість. Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства країни здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів. Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації перш за все активної частини основних фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно до їх первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці. При простому відтворенні засобів праці розмір їх зміни практично повинен дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а при розширеному відтворені – залежить не лише від нормального строку експлуатації, але й темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів. Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, у відповідності з якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види. Співвідношення між окремим групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства. Це співвідношення можна розглядати у різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризують ступінь заборгованості, ліквідності та активності підприємства. Прибуток (доход) і рентабельність як основні показники фінансових результатів не можуть повністю характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його зміни. Останній істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізуються за даними балансу – підсумкового синтетичного документу про наявність використання коштів на певну дату (кінець кварталу, року). 1.4. Основні показники статистики оборотних фондів Оборотні фонди складають частину виробничих фондів підприємства і представляють собою предмети праці, повністю спожиті в кожному виробничому циклі (сировина, матеріали, паливо); засоби праці із терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості або вартість яких не більше 100 грн. за одиницю незалежно від терміна служби (малоцінні і швидко зношувані засоби праці і інструменти); а також призначені до переробки напівфабрикатів і незавершене виробництво. В складі оборотних фондів народного господарства статистика виокремлює наступні групи: 1. Сировина, основні матеріали і купівельні напівфабрикати. 2. Допоміжні матеріали. 3. Паливо і пальне. 4. Тара і тарні матеріали. 5. Запасні частини для ремонту. 6. Інструменти, господарський інвентар та інші малоцінні і швидко зношувані предмети. 7. Насіння і садильні матеріали. 8. Корма і фураж. 9. Тварини на відгодівлі і молодняк. 10. Інші виробничі запаси. 11. Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення. 12. Запаси і незавершене виробництво підсобного сільського господарства. 13. Витрати майбутніх періодів. Оборотні фонди грають виключно важливу роль у виробничому процесі. Покращення використання оборотних фондів призводить до підвищення ефективності суспільного виробництва. Основними показниками використання оборотних фондів являються показники питомих витрат сировини, матеріалів, палива і т.п.; матеріаломісткість продукції; показники оборотності оборотних фондів; показники забезпеченості оборотними фондами. Показники питомих витрат обчислюють на основі існуючих науково обґрунтованих норм запасів і витрат сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Облік і аналіз цих показників сприяє скороченню відходів при обробці, економії матеріальних ресурсів. Так, в машинобудуванні коефіцієнт використання металу визначають як відношення чистої ваги виробу до ваги заготовки. Узагальнюючий показник використання оборотних фондів являється рівень матеріаломісткості, який показує загальні витрати матеріалів в розрахунку на одиницю продукції: , де m – питомі витрати матеріалу на одиницю продукції; M – загальні витрати матеріалу на всю продукцію даного виду; q – фізичний об’єм продукції даного виду (в натуральному вираженні). У тих випадках, коли необхідно визначити зміну питомих витрат матеріалу на одиницю продукції за порівнянням з попереднім періодом або з плановою задачею, обчислюють індивідуальний індекс: , де m1 – питомі витрати матеріалу у звітному році; m0 – питомі витрати матеріалу в базисному році. Якщо декілька видів продукції виготовляють із однієї і тієї ж сировини, то характеристикою питомих витрат цієї сировини буде агрегатний індекс, який показує відношення фактичних потреб матеріалу для виробництва даних видів продукції до тієї кількості, яку прийшлося б затратити на виготовлення тієї ж продукції при питомих витратах базисного періоду: , де q1 – об’єм продукції звітного періоду. У випадках, коли при виробництві одного виду продукції потрібно різноманітні матеріали, динаміка питомих витрат може бути визначена за допомогою вартісної оцінки: , де p0 – ціна матеріалу (сировини) в базисному періоді. Характеристикою змін питомих витрат різноманітних матеріалів (сировини, палива і т.д.) на виробництво різноманітної продукції являється загальний індекс витрат: , де ∑m1q1p0 - фактична вартість матеріальних затрат на весь випуск продукції звітного періоду (грн.); ∑m0q1p0 – вартість матеріальних затрат на весь випуск продукції звітного року за величиною питомих витрат матеріалу базисного року. Різниця ∑m1q1p0 - ∑m0q1p0 показує зміни вартості матеріальних затрат в результаті змін питомих витрат. Ще одним важливим показником використання оборотних фондів являється їх оборотність (або швидкість обороту). Оборотність оборотних засобів виражається кількістю оборотів (К) і тривалістю одного обороту в днях (Д). Швидкість обороту або число оборотів оборотних засобів в даному періоді (К) визначається шляхом ділення виручки від реалізації продукції в оптових цінах підприємства на середні залишки оборотних засобів за той же період. Величина, обернена швидкості обороту, відображає рівень затрат оборотних засобів на одиницю (1грн.) реалізованої продукції і носить назву коефіцієнта закріплення оборотних засобів. Довготривалість одного обороту в днях визначають як частка від ділення числа календарних днів у досліджуваному періоді на швидкість обороту: П=. Важливим показником використання оборотних фондів являється об’єм засобів, які вивільнилися в результаті із прискоренням оборотності. Для розрахунку цієї величини необхідно знати як фактичну суму оборотних засобів в звітному періоді, так і умовну суму, яка могла б бути потрібна для фактично реалізованої продукції при умові, що швидкість обороту в звітному періоді була б такою ж, що і в базисному: СОу= або СОу=, де П0 – довготривалість обороту оборотних засобів в базисному періоді; Р1 – виручка від реалізації продукції в звітному періоді; Д – число днів в звітному періоді; К0 – кількість оборотів, здійснених оборотними засобами в базисному періоді. Статистичний контроль обороту оборотних засобів дозволяє виявити можливість скорочення тривалості виробничого циклу, дотримуватись норми виробничих запасів і періоди відвантаження готової продукції. Практичне значення цих процесів дуже велике. 1.5. Основні показники статистики виробничого обладнання Особливе місце серед основних виробничих фондів займають: Силові машини і обладнання; Робочі машини і обладнання. Першу групу знарядь праці прийнято називати енергетичним обладнанням. Під виробництвом обладнання розуміють засоби праці (машини, станки, апарати і т.д.) для безпосереднього впливу на предмети праці при виробництві продукції. Виробниче обладнання за складом дуже різнорідне, до нього слід віднести робочі машини, передавальні механізми, транспортні засоби, контрольно-вимірювальні прилади та інші види обладнання виробничого призначення. Групування виробничого обладнання визначається характером його участі в процесі виробництва. Основну частину виробничого обладнання складають робочі машини. За призначенням виробниче обладнання підрозділяють на обладнання загального призначення, яке може бути використане в різних галузях господарства, і спеціалізоване, тобто призначене для визначення галузей (будівництва, зв’язку, сільського господарства). Так, у будівництві при вивченні виробничого обладнання окремо враховують екскаватори, бульдозери, скрепери, моторні катки, лісопильні рами і т.д. При статистичному вивченні обладнання розрізняють його експлуатаційний та технічний стан. Облік чисельного обладнання роблять за його експлуатаційним станом і розрізняють наявне, встановлене і фактично працююче обладнання. Наявним обладнання являється все зазначене на балансі підприємства обладнання незалежно від того, де воно знаходиться (в цехах чи на складі) і в якому вигляді (зібране чи ні). Встановлене обладнання – це обладнання, зроблене в експлуатацію чи те, що знаходиться в пусковому періоді. Воно включає в себе як обладнання, призначене до роботи, так і те, що знаходиться в резерві, ремонті, реконструкції. До діючого відносять все фактично працююче (в звітному періоді) обладнання незалежно від часу його використання. При вивченні технічного стану обладнання його підрозділяють на групи: нове комплектне обладнання (яке не було в експлуатації), технічно придатне обладнання; обладнання, яке потребує модернізації, не придатне, яке підлягає списанню обладнання. Статистика веде облік обладнання і за потужністю. Під потужністю обладнання розуміють здатність одиниці обладнання виробляти визначену кількість енергії або продукції за одиницю часу (тобто потенційну продуктивність обладнання). Найбільш часто потужність енергетичного обладнання вимірюють в кіловатах чи кінних силах (1 кВт = 1,36 к.с.; 1 к.с. = 0,736 кВт). Важливу роль в статистиці відводиться вивченню використання обладнання. Ефективне використання обладнання дозволяє збільшити об’єм виробництва продукції, тобто досягти таких самих результатів, що і при новому будівництві чи розширенні і реконструкції діючих підприємств. Нарівні з цим найкраще використання обладнання являється важливим фактором підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення фондовіддачі і т.д. Аналіз ефективності використання обладнання здійснюють за рядом показників. Основними із них являються показники використання численності різних парків обладнання; показник змінності роботи обладнання, а також показник використання обладнання в часі, за потужністю і за об’ємом виконаних робіт. Показник використання численності наявного (чи установленого) обладнання визначають як відношення численності фактично працюючого обладнання в звітному періоді до загального числа наявного (чи установленого) обладнання. Коефіцієнт змінності роботи обладнання показує, скільки змін в середньому працювала кожна одиниця обладнання на протязі доби, і визначається як відношення числа машинозмін, відпрацьованих у всі зміни, до загального числа установленого обладнання. Іншим показником використання обладнання в часі являється коефіцієнт екстенсивного навантаження. Він обчислюється як відношення фактичного часу роботи обладнання до календарного (в окремих випадках визначають не тільки до календарного, але і до режимного, планового) Кекс.наван.= , де Кекс.наван – коефіцієнт екстенсивного навантаження; tфакт – час фактичної роботи обладнання; tкален – календарний фонд часу роботи обладнання. Коефіцієнт екстенсивного навантаження показує, яка частина максимально можливого часу роботи обладнання була фактично використана. Календарний фонд часу – це максимально можливий час роботи обладнання (за місяць 30 днів, або 720 годин, за рік – 365 днів, або 8760 годин). Режимний фонд залежить від установленого режиму роботи підприємства (одна, дві чи три зміни), він менше календарного фонду на число святкових і вихідних днів. Плановий фонд часу менший режимного на час, призначений для планово-попереджувального ремонту і резерву. Фактично відпрацьований час менший планового на час, затрачений на простій. Фактично відпрацьований час складається із машинного часу і часу, необхідного на допоміжні і підготовчо-підсумкові операції. Машинний час складається із корисного часу, затраченого на виготовлення бракованої продукції. Строгій статистичний облік фактичного використання корисного машинного часу дозволяє виявити невикористані ресурси і підвищити ефективність роботи обладнання. Показником використання обладнання і потужності являється коефіцієнт інтенсивного навантаження, який визначається як відношення середньої, фактичної потужності роботи обладнання до його максимально можливої (потенційної) потужності: Кінтен.наван.=, де Мсер.факт – середня фактична потужність роботи обладнання в звітний період; Мmaxможл – максимально можлива потужність даного виду обладнання. Зведену характеристику використання потужності і часу роботи обладнання дає коефіцієнт інтегрального навантаження. Він може бути отриманий шляхом зіставлення фактично виконаного об’єму робіт з максимально можливим: Кінтен.наван=, де Qфакт – кількість фактично виробленої продукції за час роботи обладнання; Qmax можл – максимально можливий об’єм виробництва продукції на даному Обладнанні. Коефіцієнт інтегрального навантаження може бути визначений і як виробництво коефіцієнтів інтенсивного і екстенсивного навантаження обладнання. 1.6. Основні показники статистики науково-технічного прогресу Важливою задачею статистики являється розробка системи показників, які характеризують науково-технічний прогрес: електрифікацію і хімізацію народного господарства; механізацію і автоматизацію виробничих процесів; упровадження нової техніки, технології, винахідництво і раціоналізацію; економічну ефективність технічного прогресу. На основі аналізу цих показників розробляються рекомендації, направлені на те, щоб «забезпечити подальший економічний прогрес суспільства, глибокі якісні зрушення в матеріально-технічній базі на основі прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення його ефективності». Показники електрифікації народного господарства. Високі темпи електрифікації галузей матеріального виробництва забезпечують її головну роль в здійсненні науково-технічного прогресу у всіх галузях народного господарства країни. Основними показниками електрифікації народного господарства являються кількість і потужність електростанції за видами (включаючи атомні); ріст виробництва електроенергії; рівень електрифікації виробничих процесів; електроозброєність і енергоозброєність праці; ріст відпуску електричної енергії на побутові потреби. Загальна потужність електростанцій в нашій країні збільшилася з 11,2 млн. кВт в 1940 році до 293,5 млн. кВт в 1984 році, тобто більше чим в 26,2 рази. Важливим показником розвитку енергетики являється коефіцієнт централізації виробництва електроенергії, який визначається як відношення виробництва електроенергії електростанціями загального користування і блок станціями до валового виробництва всіма електростанціями. В нашій країні коефіцієнт централізації в 1983 році складав 97%. При характеристиці процесу технічного переозброєння галузей народного господарства країни на базі електрифікації в статистиці розглядають ряд показників, при чому ті з них, які визначають за даними про потужність, називають потенціальними, а при обчисленні за даними про споживання енергії – фактичними. Коефіцієнт електрифікації виробничого процесу (потенціальний) за потужністю обчислюють як відношення потужності електричного приводу до загальної потужності обладнання, яке обслуговує виробничий процес: Кел.ф.п.п.(потен)= , де Мел.прив. – потужність електромоторів і електроапаратів; ∑Мп.п. – загальна потужність енергетичного обладнання підприємства. Коефіцієнт електрифікації виробничого процесу (фактичний) по енергії обчислюють за формулою: Кел.ф.п.п.(факт)= де Еел.прив. – електроенергія, спожита електромоторами і електроапаратами; ∑Еп.п. – загальна кількість енергії, спожитої в виробничому процесі. Для характеристики електро- і енергоозброєності праці робітників підприємства обчислюють коефіцієнт електроозброєності робітників (потенціальний) за формулою: Кел.в.праці=, де Мел.прив – потужність електромоторів і електроапаратів; Тmax – кількість робітників в найбільшу зміну. Коефіцієнт електроозброєності праці робітників (фактичний) обчислюють за формулою: Кел.в.праці=, де Еел.прив. – кількість електроенергії, спожитої електромоторами і електроапаратами в звітному періоді; Тчас – число відпрацьованих людино-годин за звітний період. Коефіцієнт енергоозброєності праці робітників (потенціальний): Кел.в.праці=, де ∑Мп.п. – загальна енергетична потужність обладнання підприємства; Тmax – кількість робітників в найбільш заповненій зміні. Коефіцієнт енергоозброєності праці (фактичний) обчислюється за формулою: Кел.в.праці=, де ∑Еп.п - кількість спожитої енергії за звітний період; Тчас - число відпрацьованих людино-годин за звітний період. Коефіцієнти електро- і енергоозброєності праці можуть обчислюватися як для окремих підприємств, так і для галузей в цілому. Показники механізації і автоматизації виробництва. Одним із основних напрямків науково-технічного прогресу і важких робіт. Під механізацією виробництва розуміють заміну ручної праці механізованим на основі використання машин, обладнання, механізмів і пристосування. Наступний ступінь – комплексна механізація, яка повністю виключає важку ручну працю і значно підвищує продуктивність праці. Найвищий ступінь – автоматизація, яка за допомогою приміни системи машин, механізмів і приборів повністю ліквідує фізичну працю робітників і забезпечує автоматичний контроль і регулювання виробничого процесу. Комплексна автоматизація виключає безпосередню участь людини у виробничому процесі. Характеристикою рівня механізації і автоматизації виробництва виступають наступні показники. Коефіцієнт механізації окремих видів робіт, який обчислюється як відношення об’єму робіт (продукції), виконаних за допомогою машин і механізмів, до загального об’єму виконаних робіт даного виду: Км.р.=, Qм і Qі – об’єм робіт (продукції), виконаних відповідно механізованим і немеханізованим способами; Q – загальний об’єм окремих видів робіт. Крім коефіцієнта механізації окремих видів робіт виникає необхідність визначити рівень механізації декількох різних за трудомісткістю видів робіт. З цією ціллю обчислюють зведений коефіцієнт механізації різних видів робіт, де трудомісткість використовують в якості постійних вагових коефіцієнтів: Км(зведений)= або Км(зведений)= , де tм і tі – трудомісткість робіт, виконаних відповідно механізованим і немеханізованим способами. Коефіцієнт комплексної механізації робіт обчислюється як відношення об’єму робіт, виконаних комплексно-механізованим способом, до загального об’єму робіт. В статистиці розрізняють коефіцієнт механізації робіт і коефіцієнт механізації праці. Коефіцієнт механізації праці обчислюють шляхом ділення відпрацьованого робочого часу (людино-днів, людино-годин) на машинах і механізмах на весь відпрацьований ним час: Км.праці= де Тм - час, відпрацьований на механізованих роботах; Т - весь відпрацьований час. Зведений коефіцієнт механізації праці дорівнює: . Виконання робіт механізованим способом дозволяє підвищити продуктивність праці. Для визначення того, в скільки разів продуктивність механізованої праці () більша загальної продуктивності праці () (на механізованих і немеханізованих роботах разом), обчислюють коефіцієнт випередження продуктивності праці (Квип.). Цей коефіцієнт може бути обчислений із систем взаємозв’язаних показників: Квип =Км.р. / Км.т. ; . Для характеристики рівня автоматизації виробничого процесу обчислюють індивідуальні і зведені коефіцієнти автоматизації робіт і праці, при цьому застосовують ті ж формули, що і для визначення рівня механізації. Так, наприклад, коефіцієнт автоматизації праці обчислюють як відношення затрат праці на автоматизованих роботах (Та) до загальних затрат праці (Т) на всіх роботах: Ка.т.=. Показники хімізації народного господарства. Хімізація галузей народного господарства являється одним із основних напрямків науково-технічного прогресу і характеризується широким впроваджуванням нових
22.11.2013 03:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора