фірма Бакалія. Дипломна робота з Інші. Робота № 525156

Перехід до торгівельного партнера Binance

фірма Бакалія

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

КН

Кафедра:

Кафедра фінансів

Інформація про роботу

Рік:

2010

Тип роботи:

Дипломна робота

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» Кафедра фінансів ДИПЛОМНА РОБОТА Інвестиційна привабливість зовнішньоторгівельних підприємств України на прикладі ЗАТ «фірма Бакалія» м. Хмельницький ДРФН. 7.050104 Студент групи ФН-51 Андрєєва О.В. (прізвище, ініціали) Керівник роботи к.г.н., доцент Журба І.Є. (прізвище, ініціали) До захисту допустити Заступник завідувача кафедри старший викладач Дражниця С.А.. (прізвище, ініціали) Хмельницький-2010ВСТУП Актуальність. В період становлення ринкових відносин в Україні постало питання реформування національної економіки. Регулювання інвестиційної діяльності і пов’язаних з нею економічних процесів займає ключове місце у вирішенні проблем структурної перебудови економіки, активізації науково-технічного процесу, підвищенні ефективності діяльності підприємств. Проблема залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій у реальний сектор економіки України завжди була актуальною. Інвестиції є одним із основних і найвагоміших чинників економічного зростання. Це складна економічна категорія, що характеризується багатогранністю, виступає каталізатором в процесі розширеного відтворення та лежить в основі відносин, які складаються на інвестиційному ринку. У вітчизняній та зарубіжній економічній літературі широко розглядаються різні проблеми управління міжнародним бізнесом та інвестиційною діяльністю на глобальному та національному рівнях. Питанням активізації участі регіонів у зовнішньоторговельній діяльності присвячено значно менше досліджень. Суттєвий внесок у наукову розробку цієї проблематики зробили А. Кредісов, І. Бурковський, А. Будкін, А. Гальчинський, Є. Савельєв, Ю. Пахомов, І. Пузанов, А. Мокій, І. Осоченко, В.Новицький, І.Багрова та інші вітчизняні вчені. Проте, незважаючи на значний доробок, питання ефективного залучення регіонів у сучасне світове господарство та інвестування цих процесів потребують подальшого вивчення на усіх організаційних ланках. Основною метою дипломної роботи є дослідження інвестиційної привабливості вітчизняних підприємств. Метою сучасної інвестиційної діяльності є переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин з послідовним скороченням витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшення вкладень в інтенсифікацію використання вже створених основних виробничих фондів. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання: проаналізуЗАТи діяльність торгівельних підприємств та проблеми їх розвитку; дослідити механізм фінансової підтримки торговельних підприємств України; проаналізуЗАТи співпрацю України з іноземними державами; з’ясуЗАТи діяльність іноземних кредиторів у Хмельницькій області; оцінити інвестиційну привабливість торгівельної галузі України; знайти шляхи покращення інвестиційної привабливості підприємств галузі. Предметом даного дослідження є процес залучення іноземних інвестицій в зовнішньоторговельні підприємства України. Об’єктом даного дослідження є ЗАТ фірма „Бакалія”, яке займається торгівельною діяльністю не лише в нашій країні, але і спрямовують свою продукцію за кордон. Проблематикою дослідження є те, що перед тим як залучати іноземні кошти для розвитку підприємств України, необхідно поставити підприємства „на ноги”, створити сприятливі умови не лише для їх розвитку, але і для їх розквіту, що в свою чергу неможливо без фінансування. Завдання відродження ринку капіталів та інвестицій є багатоплановим. Воно містить у собі як короткостроковий та середньостроковий аспекти, так і довгостроковий, пов'язаний з вирішенням проблеми розвитку ринку акціонерних капіталів та державних цінних паперів. У нашій роботі досліджується інвестиційна привабливість України, як держави, інвестиційна привабливість торгівельної галузі, Хмельницького регіону та ЗАТ фірми „Бакалія”. Практичне значення роботи полягає в тому, що досліджуючи залучення інвестицій, ми подаємо не лише всім відомі статистичні дані, але й характеризуємо їх, аналізуємо і подаємо конкретні рекомендації щодо виходу із інвестиційно - непривабливого становища. Новизною нашої роботи є розробка стратегічних рішень та програм розвитку в інвестиційній сфері ЗАТ фірми „Бакалія”. Створення інтегральної моделі інвестиційної привабливості підприємства. Наші висновки і рекомендації допоможуть фірмі „Бакалія” до 2011 року стати інвестиційно-привабливим суб’єктом господарювання. Загальний обсяг дипломної роботи складає 99 сторінок, у тому числі 15 таблиць, 16 рисунків. Додатки становлять 21 сторінку. Список літератури складається з 64 джерел. 1 НАУКОВІ ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ТОРГІВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 1.1. Теоретичні основи зовнішньоторговельної політики Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пересування товарів та послуг між країнами. Міжнародна торгівля — це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Стосовно однієї країни зазвичай використовується термін зовнішня торгівля держави, стосовно торгівлі двох країн — міждержавна, взаємна, двостороння торгівля, а щодо торгівлі усіх країн одна з одною — міжнародна, або світова, торгівля. Часто під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю як товарами у матеріально-речовому вигляді ("видимі товари"), так і послугами ("невидимі блага"), які відрізняються від видимих товарів деякими параметрами.[43, 24] Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків товарів — експорту та імпорту і характеризується торговим сальдо та торговим оборотом. За прийнятими у світі стандартами статистики міжнародної торгівлі головною ознакою для визнання торгівлі міжнародною, продажу товару — експортом, а купівлі — імпортом є перетин товаром митного кордону держави та фіксація цього факту у відповідній митній звітності. Світова (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її ще можна трактуЗАТи як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг. В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приЗАТні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми [42, 45]. Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру — систему, яка може забезпечити просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. У цій системі основними є матеріально-технічна база (склади, які обладнані необхідним устаткуванням) та спеціалізовані організації для після продажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена багато витрачати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів чи компаній тощо) [44, 37]. Грошові розрахунки із зовнішньоторговельних операцій та кредитування зовнішньої торгівлі здійснюються переважно банківськими установами (не обов'язково спеціалізованими). Страхуванням вантажів займаються спеціальні заклади страхового бізнесу. Стан зовнішньої торгівлі характеризується низкою показників, серед яких основними є її обсяг, динаміка експорту та імпорту, товарна та географічна структура. Обсяг світової торгівлі визначається в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники переважно розраховуються у національній валюті й переводяться у долари США для їх порівняння. Країни з високим рівнем інфляції розраховують експорт та імпорт одразу в доларах США[56, 79]. Фізичний обсяг світової торгівлі оцінюється у вагових одиницях (тоннах, кілограмах, фунтах) або у специфічних одиницях вимірювання (барелях, бушелях, мішках). Зміна обсягів торгівлі характеризується динамікою зовнішньоторговельного товарообіг. Зовнішньоторговельний товарообіг країни — це сума її експорту та імпорту. Різниця між сукупним імпортом і експортом протягом певного періоду (року, кварталу тощо) становить сальдо торгового балансу. Воно є активним (позитивним), якщо експорт за вартістю перевищує імпорт, і пасивним (від'ємним), коли ситуація протилежна. Покривають негативне сальдо торгового балансу золотом або конвертованою валютою. Якщо вимірювання ведеться у натуральних одиницях, динаміка зовнішньоторговельного товарообігу виражається в індексах фізичного обсягу експорту та імпорту. Ці індекси відображають тенденції в зміні обсягів реальних мас товарів. [45,22] На вартісні показники впливають ціни. Тому вартість, наприклад, експорту може зменшитись, навіть якщо збільшуються фізичні обсяги проданих товарів, коли ціни на них знизились. І навпаки, збільшення вартісних показників зовнішньоторговельного товарообігу може відображати не фізичне збільшення торгівлі, а зростання товарних цін. Географічна структура міжнародної торгівлі — це розподіл торгівельних потоків між окремими країнами та їх групами, виділеними за територіальною або організаційною ознаками. Наприклад, Азія, Африка, Європа, Америка — за територіальною ознакою; країни и ЄС, країни НАФТА, країни МЕРКОСУР тощо — за організаційною ознакою. Товарна структура міжнародної торгівлі характеризує товарне відношення експорту та імпорту (сільськогосподарські продукти, продукти видобувної промисловості, промислові товари тощо). Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі країни у міжнародних економічних відносинах. Для її оцінки використовуються такі показники [43, 331]: а) експортна квота; б) імпортна квота; в) структура експорту; г) структура імпорту; д) порівняльне відношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ВНП та її частки у світовій торгівлі. Експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП. На рівні галузі — це питома вага експортованих галуззю товарів і послуг в їх загальному обсязі. Імпортна квота — це відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП. Питома вага експорту та імпорту у ВВП/ВНП є кількісним індикатором відкритості економіки у першому наближенні. Комплекснішим показником відкритості вважають зовнішньоторговельну квоту. Вона виражається відношенням обсягу зовнішньоторговельного обороту до ВВП/ВНП. Структура експорту — це відношення або питома вага експортованих товарів за видами і ступенем їх перероблення. Цей показник характеризує спрямованість експорту (сировинна, машинно-технологічна тощо) та роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації. Структура імпорту характеризує склад і відношення обсягів сировини і готової кінцевої продукції, які ввозяться в країну. Показник порівняльного відношення частки країни в світовому виробництві ВВП/ВНП та її частка в світовій торгівлі характеризують відповідність вироблених товарів світовому рівню якості та рівень розвитку галузі. Так, якщо частка країни у світовому виробництві певного виду товару становить 5 %, а частка у світовій торгівлі цим видом товару 1 %, то це свідчить про невідповідність якості цього виду товару світовим вимогам, а отже, і про низький рівень розвитку галузі загалом. [42, 91] Інструменти (методи) зовнішньоторговельної політики дуже різноманітні, їх нараховується понад тисячу. Це обумовлює існування різних підходів до їх класифікації. А.В. Данильцев дає таку класифікацію інструментів регулювання міжнародної торгівлі товарами [43, 95]: 1) за характером та цілями застосування заходів регулювання: — інструменти, які передбачають застосування заходів регулювання при перетині товаром митного кордону (прикордонні заходи); — інструменти, які передбачають застосування заходів, які стосуються внутрішнього ринку в цілому, але не зачіпають умов доступу іноземних товарів на внутрішній ринок; — інструменти, які використовуються для покращення умов доступу вітчизняних товарів на іноземні ринки. Зокрема це заходи у відповідь. Вони не мають на меті обмеження доступу на ринок, але є засобом тиску на партнерів, щоб ті скасували свої обмеження. Ці обмеження можуть набуЗАТи найрізноманітніших форм; 2) за характером інструментів, що використовуються: — тарифні — мита та інші митно-тарифні заходи; — нетарифні — решта інструментів регулювання; 3) за характером впливу на умови конкуренції: — інструменти, які обмежують іноземну конкуренцію на внутрішньому ринку; — інструменти забезпечення добросовісної конкуренції; — інструменти, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності власних (національних) товарів на закордонних ринках; — інструменти, спрямовані на усунення обмеження конкуренції на закордонних ринках та полегшення доступу національних товарів на ці ринки; 4) залежно від особливостей застосування заходів регулювання: — односторонні (автономні) заходи — застосовуються урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультації з торговими партнерами. Такі заходи вживаються здебільшого під час загострення політичних відносин; — двосторонні заходи — застосовуються у рамках двосторонніх угод. Такі заходи попередньо узгоджуються країнами — торговими партнерами. Кожна з країн попереджає свого торгового партнера про вживання будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торговельні відносини, а лише сприяють їм; — багатосторонні заходи — застосовуються у рамках багатосторонніх угод (наприклад, ГАТТ/ВТО); 5) з погляду історичного розвитку форм протекціонізму та еволюції міжнародної торгівлі: — інструменти традиційного протекціонізму — носять в основному обмежувальний характер та виявляються у створенні торгових бар'єрів, які перешкоджають доступу іноземних товарів на внутрішній ринок у цілому. Мета традиційного протекціонізму — трансформуЗАТи умови конкуренції таким чином, щоб дати можливість національним підприємствам успішно конкуруЗАТи з іноземними постачальниками при тому наборі конкурентних переваг і тій забезпеченості факторами виробництва, які мають національні підприємства. Ця мета досягається за рахунок втручання в ринкове конкурентне середовище і деякого зниження ефективності використання ресурсів в економіці. При цьому створюються умови для функціонування менш ефективних з точки зору світового ринку підприємств. Таким чином, у певному значенні вся економіка прилаштовується під неефективні підприємства або сектори економіки. При цій формі протекціонізму дискримінуються іноземні товари. Важлива особливість цього протекціонізму — його порівняно пасивний характер. Це виявляється у тому, що країна передусім прагне зберегти позиції національних виробників на внутрішньому ринку. Застосування заходів такого протекціонізму має суб'єктивний характер, не завжди можна відстежити їх взаємозв'язок із об'єктивними економічними показниками. Найтиповіші приклади використання інструментів цієї форми протекціонізму — прикордонні бар'єри у формі тарифних і нетарифних обмежень у торгівлі і опарами; — інструменти виборчого протекціонізму — спрямовані в основному проти недобросовісних і найбільш небезпечних іноземних конкурентів. У рамках даної концепції протекціонізму існують два напрямки: основний — протидія недобросовісній конкуренції; доповнюючий — надзвичайні обмежувальні заходи, які застосовуються у випадку загрожуючого загострення іноземної конкуренції. Цей протекціонізм має у чистому вигляді не стільки обмежувальний, скільки коригуючий характер і спрямований на усунення викривлень нормальних умов конкуренції, які можуть виникнути у зв'язку із втручанням держави (у формі субсидування) або із дискримінаційною політикою приЗАТних компаній у сфері цін (демпінг). При цьому теоретично не утворюються умови для міжнародної торгівлі у цілому і можливе ефективне використання конкурентних переваг і переваг міжнародного поділу праці, а самі обмеження не є засобом дискримінації, а навпаки, усувають її. Ця концепція протекціонізму добре сполучається з політикою лібералізації торгівлі у цілому і з вимогами про розширення доступу на іноземні ринки. Застосування обмежувальних заходів обов'язково пов'язане з об'єктивними кількісними економічними параметрами, причому такий взаємозв'язок необхідно однозначно і точно встановити. На практиці цей протекціонізм може застосовуЗАТись і як обмежувальний засіб, коли він має дискримінаційний характер. Його у найбільшому ступені можна уніфікуЗАТи на міжнародному рівні, він відповідає ідеї багатосторонності. Важлива особливість цього типу протекціонізму полягає в тому, що він не може обмежуЗАТися прикордонними заходами. Торгова політика виходить за рамки власне заходів регулювання експорту та імпорту. Ефективна політика у сфері торгівлі товарами стає можливою лише у поєднанні з відповідними заходами у сфері руху капіталу, торгівлі об'єктами інтелектуальної власності. У торгівлі товарами заходи виборчого протекціонізму застосовуються у вигляді спеціальних процедур квазісудового характеру, які передують застосуванню прикордонних обмежень у вигляді заходів тарифного і рідше кількісних обмежень (антидемпінгові, компенсаційні та захисні заходи); — інструменти глобального (екстериторіального) протекціонізму — впливають на умови виробництва за кордоном. Країна, яка проводить таку політику, намагається вплиЗАТи на умови використання конкурентами переваг і факторів виробництва у країнах -конкурентах. Торгові обмеження застосовуються у тих випадках, коли структура використання факторів виробництва у країнах-конкурентах така, що за тими чи іншими параметрами вони можуть одержати порівняльні переваги з боку зниження затрат (наприклад, відсутність у країні екологічних вимог або системи забезпечення соціальних прав працівників). Цей підхід спрямований на формування уніфікованих стандартів розвитку економіки з точки зору формування конкурентних переваг у міжнародній торгівлі. Проявом цієї форми протекціонізму є, зокрема, концепція "справедливої торгівлі". Наприклад, за мету застосування декларується прагнення усунути відхилення від загальноприйнятих соціальних та екологічних стандартів, використання положень відомих статей американського законодавства: "статті 301" та "статті 301-супер". Ця концепція в основному застосовується країнами з високим рівнем розвитку економіки та високими технічними, соціальними й економічними стандартами. Така політика передбачає можливість утворення перешкод для міжнародної торгівлі, а в найгіршому варіанті — для формування відносно замкнених груп держав з більш або менш однаковим рівнем розвитку економіки. У принципі, концепція екстериторіального протекціонізму погано поєднується з розвитком багатосторонності в регулюванні міжнародної торгівлі. Форма реалізації — торгово-політичні переговори, у випадку невдачі яких можуть використовуЗАТись будь-які заходи обмежувального характеру. Усі ці три системи протекціонізму ідуть в історичному розвитку одна за одною, але з погляду на їх застосування часто можуть використовуЗАТись одночасно. Найбільш широкого застосування набула класифікація інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі за їх характером — тарифні та нетарифні інструменти. [42, 89] Ця класифікація відображена у різних правових документах національного і міжнародного права. Вперше вона була запропонована Секретаріатом ГАТТ наприкінці 60-х років. До першої групи — тарифних інструментів — належать виключно мита, зафіксовані у вигляді митного тарифу (експортного та імпортного), як найбільш поширений традиційний засіб зовнішньоторговельної політики. До другої групи — нетарифних — решта інструментів. А.І. Шишаєв наводить такі причини активізації використання нетарифних інструментів у наш час [44, 23]: 1) зниження ставок мит в рамках восьми раундів багатосторонніх переговорів і "зв'язування митних тарифів" у рамках ГАТТ/ВТО призвело до втрати митами протекціоністського значення. Особливо це стосується питань регулювання імпорту нау-коємної продукції, тому що попит на неї визначається не лише ціною, але й техніко-економічними показниками; 2) значно зросли внутрішньо фірмові поставки товарів і коопераційні поставки згідно довгострокових угод між великими суб'єктами товарообігу (ТНК). Ціни за цими поставками на відміну від звичайних торговельних операцій між незалежними контрагентами встановлюються самим суб'єктом, а не внаслідок дії ринкового механізму, отже, мита практично втрачають свій регулюючий вплив.[48,68] У наш час застосування фінансових методів значною мірою обмежене, оскільки багатосторонні домовленості у рамках ВТО вважають їх засобом недобросовісної конкуренції на ринку. Проте більшість країн світу, незважаючи на це, використовують різноманітні форми фінансування, яке здійснюється через ускладнені схеми. Тим самим вони добиваються зниження вартості експортних товарів і підвищення внаслідок цього їх конкурентоспроможності на світовому ринку. До джерел фінансування експорту належать такі [42, 123]: — державний бюджет; — навколоурядові установи (банки, фонди, спілки); — приЗАТні експортери; — банки, які обслуговують приЗАТних експортерів. Відмінність фінансових методів торговельної політики від звичайного фінансування та кредитування експортно-імпортних операцій полягає в такому: фінансування експорту як метод зовнішньоторговельної політики має на меті дискримінацію іноземних компаній на користь національних виробників та експортерів, а звичайне фінансування та кредитування зовнішньоторговельних операцій — надання банками оборотного капіталу для здійснення конкретних зовнішньокомерційних угод. Найпоширенішими фінансовими методами зовнішньоторговельної політики є такі [44, 39]: — субсидування; — експортне кредитування; — демпінг. Угода з субсидій та компенсаційних заходів (СКЗ), укладена в рамках Уругвайського раунду ГАТТ, визначає субсидію як "фінансовий внесок уряду та якого-небудь державного органу" і "пільгу, отриману у зв'язку з цим". Фінансовий внесок може включати безпосередню передачу коштів, потенційні прямі перекази (наприклад такі, як кредитні гарантії), не затребування урядом частини свого доходу, надання урядом товарів та послуг, крім інфраструктури урядові закупки товарів або іншу форму державної підтримки. Субсидія — фінансова чи інша економічна підтримка у будь-якій формі, яка здійснюється урядом країн — учасниць зовнішньоторговельних операцій, і яка може надаЗАТись індивідуально, окремій галузі, окремому регіону або невизначеній групі осіб (фізичних чи юридичних) автоматично на основі об'єктивних критеріїв. Основними ознаками субсидії є: — використання бюджетних коштів для надання такої підтримки; — вилучення в результаті її падіння економічної вигоди утримувачами субсидії.[48, 67] З торгово-політичної точки зору застосування субсидій може бути пов'язане з певною дискримінацією, яка виявляється в тому, що виробники субсидованого товару можуть користуЗАТись додатковими ресурсами і відповідно перевагами. З погляду зовнішнього ринку ситуація не відрізняється від умов збуту товарів за демпінговими цінами з тією лише різницею, що в умовах субсидування заниження ціни для виробника компенсується не за рахунок підвищення цін на іншому ринку, а за рахунок перерозподілу коштів через держбюджет. Конкуренти при цьому не мають доступу до таких ресурсів. За оцінками МВФ, у 70—80-ті роки у країнах ОЕСР обсяг субсидій становив близько 1,5 % ВНП. Субсидування зазвичай концентрується в окремих секторах, в результаті державні субсидії дуже сильно впливають на міжнародну торгівлю деякими товарами. Традиційно найбільших масштабів субсидування набуває у торгівлі сільськогосподарськими товарами. Субсидії відрізняються великою різноманітністю з погляду механізмів здійснення підтримки, об'єктів субсидування та законності їх застосування згідно з Угодою СКЗ. Найважливішою проблемою застосування субсидії є можливість дискримінації. Дискримінація відносно доступу до субсидії — основна передумова виникнення елементів недобросовісної конкуренції у міжнародній торгівлі, яка виявляється у можливості використання бюджетних ресурсів з метою підвищення конкурентоспроможності товару. У сучасній практиці фактор дискримінації при наданні субсидії відбивається у понятті специфічних субсидій. Експортне кредитування Експортне кредитування являє собою одну з форм прихованого субсидування експорту, яке розглядалось вище. Експортне кредитування — це фінансовий метод зовнішньоторговельної політики, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюЗАТись у таких видах: — субсидування кредитів національним експортерам — кредитів від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову; — державних кредитів іноземним імпортерам за умови обов'язкового дотримання ними зобов'язань купуЗАТи товари лише у фірм країни, яка їм такий кредит надала (зв'язаний кредит); — страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають комерційні ризики (неспроможність імпортера оплатити поставку) та політичні ризики (не передбачувані дії уряду, які не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед експортером). Види експортних кредитів: — короткострокові — на строк до 1 року — для кредитування експорту споживчих товарів та сировини; — середньострокові — на строк від 1 до 5 років — для кредитування експорту машин та обладнання; — довгострокові — на строк понад 5 років — для кредитування експорту інвестиційних товарів та великих проектів. Експортні кредити можуть набуЗАТи форми зовнішньої допомоги іншим державам. Практично всі двосторонні міжурядові кредити, які отримує Україна від іноземних держав, мають зв'язаний характер, тобто обумовлені закупкою певних товарів у країні, яка їх надала і тому може розглядатись як форма торгової політики стимулювання експорту [43, 78]. Розмір субсидування через цільове кредитування розраховується як різниця між відсотковою ставкою за пільговим кредитом та поточною відсотковою ставкою. У банківській практиці відсоткові ставки з експортних кредитів зазвичай суттєво нижчі від ставок з інших видів кредитів і нерідко є предметом узгодження між країнами в рамках картельних угод. Існують численні способи стимулювання експорту через експортні кредити, які не піддаються кількісній оцінці, перенесення строків перших платежів за кредитами на більш віддалений період, оплата кредитів у валюті покупця або у формі товарних поставок, державне пільгове страхування експортних кредитів тощо. Отже, інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння інвестуЗАТи залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими б професійно володіли спеціалісти відповідного профілю, важко сподіЗАТися на сталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, а з ними і на належне місце у світовому господарстві. 1.2. Закономірності та динаміка дослідження інвестиційної діяльності у світогосподарських процесах В ході наукового дослідження нами дано визначення інвестиційного ринку та його складових частин. Інвестиційний ринок визначають економічні відносини між його учасниками, які є рушійною силою інвестиційного процесу. Інвестиційний процес відбувається безперервно та динамічно. Г. Аврамовим визначені в XX столітті такі три історичні етапи світового інвестиційного процесу. 70-і роки - етап переваги портфельних інвестицій у формі дочірніх компаній та товарних кредитів для реалізації інвестиційних проектів; 80-і роки - етап переважно прямого інвестування підприємницького капіталу в промисловість та сферу послуг в слабо розвинутих країнах; 90-і роки - етап інвестування не лише фінансових, а і "невідчутних" ресурсів у формі об'єктів промислової власності і прав на них [13, 8]. А. Мокій стверджує про настання четвертого етапу, який викликаний формуванням глобальної "самодостатньої" фінансової економіки, а з іншого боку, посиленням суперечностей між світовими економічними центрами внаслідок формування європейського ринку капіталів на основі єдиної валюти. Він виділяє такі основні характеристики четвертого етапу: - посилення складової "технологічної" ренти в сукупності від експорту капіталів; - орієнтація на експорт високотехнологічних капіталів та товарів; - імпорт результатів інтелектуальної праці, в тому числі в опосередкованій формі імміграції науково-технічних спеціалістів. В цілому цей етап розвитку світового інвестиційного процесу відображає перенесення конкуренції у науково-технологічну сферу [42, 53]. На нашу думку, інвестиційний процес розпочинається та закінчується на інвестиційному ринку та характеризує перетворення грошового капіталу у виробничий, коли інвестиції як економічна категорія шляхом капіталізації перетворюються на активи, які здатні приносити прибуток. У вітчизняній економічній літературі поняття "інвестиційна діяльність" та "інвестиційний процес" ототожнюється; термін "інвестиційний” процес використовують для вузького тлумачення поняття інвестиційна діяльність. [56, 61] З вивченої нами літератури випливає, що інвестиційний процес можна подати, як сукупність заходів з підтримки та реалізації різноманітних проектів, які в кінцевому результаті приносять прибуток, або соціальний ефект. Інвестиційний процес складається з певних етапів, які відображають його послідовність( рис. 1.2.1.). Рис. 1.2.1. Етапи інвестиційного процесу Мотивацією до здійснення інвестиційної діяльності на рівні держави є: - розвиток та становлення країни, досягнення певного рівня міжнародного престижу; - здійснення соціальних програм; - можливість розвитку бізнесу тощо. На рівні окремого економічного суб'єкта мотивацією до здійснення інвестиційної діяльності є: - соціально-економічний розвиток підприємництва; - можливість одержання прибутку та певного рівня конкурентоспроможності та ін. В інвестиційному процесі держава є суб'єктом інвестиційної діяльності, на неї покладено управління інвестиційною діяльністю. Інвестиційну діяльність держави можна визначати, як свідомий вплив економічними та регулюючими методами на хід та учасників інвестиційного процесу з метою надання останньому конкретної спрямованості. Держава встановлює "правила гри", тобто законодавчо визначає правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності. За сучасних умов роль держави у інвестиційному процесі має обмежуЗАТись, переважно, бюджетним фінансуванням державного сектора економіки та дорогих капіталомістких процесів, що направлені на стимулювання НТП, відтворення кваліфікованих трудових ресурсів, залучення інвестицій у виробничу інфраструктуру. Основними економічними системами управління інвестиційною діяльністю держави є наступні системи: фінансова, кредитна, оподаткування, платежів за виробничі та природні ресурси, економічних стимулів та санкцій, цін. На етапі проектування відбувається прогнозування та програмування інвестицій. На рівні держави розробляються програми за окремими напрямками розвитку науки і техніки, які нею підтримуються. Економічну оцінку доцільності інвестиційної діяльності проводять всі учасники інвестиційного ринку. Ми розділяємо погляди відомих зарубіжних економістів У. Шарпа, Г. Алєксандра, Дж. Бейлі та інвестиційний процес на етапі економічної оцінки доцільності здійснення інвестиційної діяльності розглядаємо за етапами здійснення оцінки (рис. 1.2.2.). Кожний з етапів, які подані на рис. 1.2.2., має свої особливості та характеристики ( див. ДОДАТОК А). Поняття інвестиційного процесу пов'язано з тим, яким чином інвестор приймає рішення при виборі паперів, обсягів та термінів вкладення [28, 68]. Під час створення портфелю цінних паперів інвестор має вирішуЗАТи проблеми селективності та вибору часу операцій та диверсифікації. Рис. 1.2.2. Економічна оцінка ефективності інвестиційного процесу Селективністю є мікро прогнозування, її відносять до аналізу видів цінних паперів та пов'язують із прогнозуванням динаміки цін на окремі види цінних паперів. Вибір часу операцій називають макропрогнозуванням, яке включає прогнозування зміни рівня цін на акції в порівнянні із цінами для фондових інструментів з фіксованим доходом (корпоративні облігації). Диверсифікація полягає у створення портфеля таким чином, щоб за визначених обмежень мінімізуЗАТи ризик [31, 58]. Потреба у перегляді портфеля цінних паперів виникає за таких об'єктивних причин, що цілі інвестора та курси цінних паперів можуть періодично змінюЗАТись і в такому випадку структура створеного портфеля може стати неоптимальною. Рішення про перегляд портфеля цінних паперів значною мірою залежить і від трансакційних витрат та очікуваного зростання дохідності від портфеля. У ході оцінки ефективності портфеля використовуються показники дохідності та ризику, а також стандарти для порівняння, які вважаються "еталонними". В кінцевому аспекті, інвестиційна діяльність всіх суб'єктів інвестиційного ринку підпорядкована визначеній інвестиційній політиці, яку вони проводять кожен на відповідному рівні. Ефективність їх інвестиційної діяльності визначає інвестиційну привабливість держави в цілому та її структурних елементів зокрема. Для активізації інвестиційного процесу на Україні необхідна структурно-інноваційна перебудова економіки держави, яка потребує: - створення сприятливого інвестиційного клімату; - становлення фондового ринку; - удосконалення фінансово-кредитної системи; - реформування відносин власності; - прискорення процесу приЗАТизації. Залучення інвестицій у реальний сектор економіки України є сьогодні питанням її реального виживання та розвитку. Економіка держави потребує великих інвестицій через необхідність перепрофілювання більшості підприємств. Великий попит на інвестиції потребують приЗАТизаційні процеси. Навіть саме незначне покращення інвестиційного клімату - це додаткові кошти, які дозволять зробити наступний крок на шляху становлення національної економіки. Досягти бажаної мети, добитись перетворення інвестицій у динамічний, стійкий та потужний потік можна лише завдяки удосконалення системи управління інвестиційним процесом. Саме тому проблема управління інвестиційною привабливістю є однією із ключових. Для її дієвого вирішення необхідно детально вивчити всі діючі фактори, які формують сприятливий інвестиційний клімат, знайти та створити глобальну (єдину, всеохоплюючу, взаємопов'язану та взаємо - керовану) технологію управління інвестиційною привабливістю на всіх рівнях. Метою дослідження є аналіз теоретичних підходів до визначення інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості, удосконалення трактування цих понять та визначення особливостей інвестиційної привабливості з точки зору її складових. Загально відомо, що для розвитку економіки за ринкових відносин, основна активна роль належить інвестиційній політиці, яка тісно пов'язана із інвестиційним кліматом, створення якого є однією із її складових. Сьогодні на Україні ще не створенні передумови економічного зростання, залишаються гострі соціально-економічні проблеми, які потребують невідкладної активізації інвестиційної політики. В державі склалась ситуація, коли зростання виробництва переважно за рахунок збільшення внутрішнього сукупного попиту сприяє зростанню попиту на інвестиції. В таких умовах саме вибір принципово нової інвестиційної політики, в складі якої потрібно розробити і механізм її реалізації, є принципово правильним вибором.[22] За останні десять років самостійності та незалежності України, інвестиційна політика була однією із ключових. Але і досі не вдалося подолати низку проблем, що виникли на етапі переходу до ринкових систем господарювання. Що ж до інвестиційної політики, то вона ніколи не була догмою, а постійно змінювалась і, як правило, спрямовувалась на ліквідацію тих негараздів економіки, що вже сформувались в реальній ситуації та потребували негайного вирішення. Нажаль, така політика не була спрямована на перспективу, а лише на вирішення окремих аспектів проблеми. З метою виявлення наслідків, проведемо аналіз становлення та розвитку в Україні інвестиційної політики. Динамічна оцінка дозволяє виділити певні етапи інвестиційної політики в державі та провести аналіз щодо її залежності від економічної ситуації. 1991-1993 рр. характеризуються становленням законодавчо-нормативної бази. Відбувається формування нової інвестиційної політики, пошук джерел інвестування (він характерний для всіх етапів). Прийняті нові Закони України в сфері інвестицій: "Про інвестиційну діяльність", №1560-ХІІ від 18.09.1991 р., "Про оподаткування прибутку підприємств", №334/93-ВР від 28.12.1993 р. та ін. 1993—1996 рр. Продовжується становлення законодавчо-нормативної бази, проходить процес створення нової системи господарювання. Відбувається створення та становлення кредитної системи, розвивається підприємництво, запроваджена національна валюта, проходить процес приЗАТизації. Прийнято Закон України від 19.03.1996 р., №93/96-ВР "Про режим іноземного інвестування". 1997-2000 рр. Продовжується процес створення ринкової системи господарювання. Відчутна стабілізація економічної ситуації, активізація соціальної політики, сприяння активізації інвестиційного середовища. 2000-2004 рр. Продовжується процес створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, удосконалення "інвестиційного законодавства". Лібералізація податкової політики в напрямках інвестиційної та інноваційної політики дозволяє використання альтернативних шляхів та мотиваційних механізмів залучення вітчизняних та іноземних інвестицій. Для збільшення обсягів внутрішніх і зовнішніх інвестицій необхідним є створення сприятливого інвестиційного клімату. Саме на це спрямована Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 рр., що викладена у "Посланні Президента України до Верховної Ради", №276а/2000 від 23 лютого 2000 р. [62]. Конкретні завдання інвестиційної та інноваційної політик, що випливають із цієї стратегії, викладені в урядовій програмі на 2000-2004 рр. "Реформи заради добробуту". Одержано перший позитивний результат. У 2000 р. обсяг капітальних вкладень зріс на 11 %, ВВП - на 6 % [40, с. 267]. Можна вважати, що спад подолано, створюються сприятливі умови для інвестиційного забезпечення соціально-економічного розвитку України. І, як наслідок, схвальна оцінка інвестиційного середовища потенційними інвесторами, вперше, у 2001 році. Інвестиційний клімат будь-якої господарської системи характеризується надмірним динамізмом, постійно змінюється в кращу чи гіршу сторони. Його оцінка коливається в широкому діапазоні від сприятливого до несприятливого. Прийнято вважати, що клімат, який сприяє активній діяльності потенційних інвесторів та стимулює приплив капіталу є сприятливим. А інвестиційний клімат, який призводить до відлучення капіталу та сприяє підвищенню ризиків інвесторів, є несприятливим. Визначення та ранжування факторів, які чинять вплив на інвестиційне середовище, має неабияке економічне значення, оскільки необхідно спочатку правильно оцінити умови, за яких відбуваються інвестиційні процеси, а потім здійснюЗАТи пошук шляхів удосконалення. Пересада А.А. визначає чинники, що формують інвестиційний клімат держави (див. ДОДАТОК Б) [43, 272]. До чинників, що забезпечують подолання та зниження ризиків для інвесторів в Україні належать наступні: - рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій; - правове поле держави (законодавча база); - політична воля усіх гілок влади; - стан фінансово-кредитної системи; - статус іноземного інвестора; - інвестиційна активність населення. До параметрів (характеристик) інвестиційного клімату на макрорівні відносять такі [42, 53]: - державна політика щодо іноземних інвестицій; - традиції дотримання міжнародних угод; - схильність до націоналізації іноземної власності; - участь в системі міжнародних договорів; - сталість державних інституцій і спадковість політичної влади; - прагматичність економічної політики держави; - ефективність роботи державного апарату. Серед діючих факторів виділяють суб'єктивні та об'єктивні, які, в свою чергу, поділяються на зовнішні фактори першого та другого порядку та залежать від процесів, що відбуваються у світовій економіці та міжнародних в...

Дипломна робота Інші

Tribunal

22.11.2013 03:11-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись