Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
ТГВ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Міжнародні економічні відносини
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет міжнародних відносин
Кафедра міжнародних економічних відносин
«Допущено до захисту»
Завідувач кафедри
_________________
«____» _________ 2006 р.
Будник Жанна Анатоліївна
СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЯК ЕФЕКТИВНА ФОРМА ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
(на прикладі СП ТОВ «Прогрес»)
Дипломна робота
на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста
спеціальності 7.0304.03 – «Міжнародні економічні відносини»
кваліфікації 2441.2 – «Спеціаліст міжнародних економічних відносин, перекладач»
Науковий керівник:
____________________
к.г.н., доцент Журба І.Є.
До захисту допустити
Заступник завідувача кафедри старший викладач
(підпис, дата)
Дражниця С.А.
Хмельницький, 2010 ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СТВОРЕННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА 6
1.1. Сутність та поняття категорії "спільне підприємство" 6
1.2. Визначальні риси та специфіка спільного підприємства 12
1.3. Методичні основи дослідження ефективності економічного механізму функціонування спільного підприємства 31
РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ І РОЗВИТКУ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ 41
2.1 Законодавчі основи створення та функціонування спільних підприємств в Україні 41
2.2. Залучення іноземних інвестицій та створення СП в Україні 61
2.3. Спільні підприємства в економіці регіону 73
РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ЙОГО ПІДВИЩЕННЯ (НА ПРИКЛАДІ СП "ПРОГРЕС") 80
3.1 Особливості економічного механізму функціонування СП (на прикладі СП "Прогрес") 80
3.2. Аналіз економічної ефективності функціонування СП 91
3.3. Шляхи підвищення економічної ефективності функціонування СП 106
ВИСНОВКИ 111
ЛІТЕРАТУРА 114
Додатки ……………………………………………………………………………118
ВСТУП
Актуальність теми. Питання залучення інвестиційних ресурсів в Україну з-за кордону є досить актуальним вже протягом довготривалого періоду часу. Ситуація з зовнішніми капіталовкладеннями в Україну складається не найкращим чином - внаслідок не найсприятливішого інвестиційного клімату та нестабільного законодавства. Однією з найбільш універсальних і найпоширеніших в Україні форм залучення іноземних інвестицій стало створення спільних підприємств. В Україні спільні підприємства стали розвиватися раніше усіх інших форм залучення іноземного капіталу. На сьогодні ж більше половини прямих іноземних інвестицій в Україну надходять у спільні підприємства. Однак процес створення і функціонування СП на території нашої держави не завжди відповідає тим завданням, які вони повинні вирішувати. Занадто велика їх частина функціонує зараз не в сфері виробництва високоякісної продукції, а у сфері торгівлі, посередництві, сфері послуг і т.п. Створюється багато невеликих спільних підприємств з незначною частиною іноземного капіталу. До того ж, клімат, в якому змушені працювати дані підприємства неможливо назвати сприятливим. Існує велика кількість проблем з недосконалістю законодавчої бази, оподаткуванням, високим ступенем ризику для тих, хто вирішив працювати на українському ринку.
Крім того, процеси самого створення і функціонування СП завжди пов'язані з низкою проблем, зумовлених різнорідністю економічного, правового, політичного і соціально-культурного середовища країн-учасниць. Усе це вказує на актуальність дослідження діяльності СП і необхідність розробки та реалізації заходів, спрямованих на удосконалення економічної діяльності спільних підприємств в умовах ринкових перетворень, що відбуваються в Україні.
Метою даної дипломної роботи являється дослідження умов функціонування і розвитку спільних підприємств в Україні, вивчення правового регулювання їх діяльності, а також дослідження і аналіз економічної ефективності функціонування СП (на прикладі СП ТОВ "Прогрес"), як одного з основних способів залучення іноземних інвестицій в економіку України та пошук шляхів її підвищення.
У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні завдання:
розкрити сутність та поняття спільного підприємства;
дослідити специфіку створення та організації СП;
дати характеристику функціонування і розвитку спільних підприємств в Україні протягом 2001-2004 pp.;
визначити особливості економічного механізму функціонування СП;
проаналізувати економічну ефективність діяльності СП;
дати рекомендації щодо вдосконалення економічного механізму функціонування СП, визначити шляхи підвищення економічної ефективності діяльності СП.
Об'єктом дослідження в даній роботі являються спільні підприємства, основні умови їх створення і їх функціонування на території України, а також економічна ефективність їх діяльності на прикладі СП ТОВ "Прогрес".
Предметом дослідження є процес діяльності та основні проблеми спільних підприємств як ефективної форми залучення іноземних інвестицій. Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і нормативні акти, друковані публікації, періодичні видання, статистичні збірники України та Хмельницької області, а також бухгалтерська і фінансово-економічна документація СП ТОВ "Прогрес".
Під час написання даної дипломної роботи мною було опрацьовано багато літератури (друковані публікації, періодичні видання, закони і т.ін.), серед них такі видання як "Економіка України", "Международная экономика и международные отношения", "Регіональна економіка", "Економіст", вісники ВУЗ-ів України та ін., велика кількість періодичної літератури в якій зібраний і надрукований цікавий та корисний матеріал: статистичні відомості стосовно створення і діяльності спільних підприємств, глибокий аналіз цих відомостей, детально переглянуті проблеми і перспективи розвитку СП в Україні.
Стосовно вчених, що займалися дослідженнями спільних підприємств хотілося б відмітити таких авторів, як Пестрецова О.І., Лук'яненко Д.Г., Смирнова Е.Е., Стровский Л.Е., Феногін СІ., Лук'яненко Д.Г. в статтях і монографіях яких детально проаналізована нормативно-правова база створення СП, визначена їх роль у процесі ринкової трансформації економіки України, а також перспективи їх розвитку в Україні та світі. Але треба зауважити, що проблеми розвитку і функціонування СП все таки не є достатньо дослідженими, і особливо мало публікується нових праць, присвячених діяльності спільних підприємств на сучасному етапі розвитку України, в той час коли вона стала даржавою-сусідкою Європейського союзу. Адже найбільше спільних підприємств в Україні створено саме за участю капіталу країн-учасниць ЄС.
Практичне значення результатів дослідження. Методичні положення та практичні висновки роботи можуть бути використані для розробки та впровадження програм по вдосконаленню та підвищенню економічної ефективності функціонування спільних підприємств України.
Обсяг та структура дипломної роботи. Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Викладена на 119 сторінках, містить 10 таблиць, 18 рисунків та 7 сторінок додатків.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СТВОРЕННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Сутність та поняття категорії "спільне підприємство"
Економічні процеси в суспільстві нерозривно пов'язані з розвитком різноманітних форм підприємницької діяльності, які, у свою чергу, відображають зміни у факторах структури виробництва, техніці і технології, споживацьких тенденціях, громадському настрої і державній політиці. На одну з лідируючих позицій виходить спільне підприємництво, де переплітаються економіка і політика, комерція і дипломатія, наукові дослідження та промислові розробки, торгівля й операції в кредитно-фінансовій сфері. На сучасному етапі розвитку з усіх видів спільного підприємництва основним джерелом надходження іноземних інвестицій в нашій країні виступають спільні підприємства. Спільні підприємства являють собою одну з універсальних форм розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Разом з тим в економічній літературі немає єдиного підходу до визначення терміна "спільне підприємство".
Ряд сучасних дослідників [29; 37; 38] розглядають СП як один з різновидів спільного підприємництва, що являє собою діяльність, яка грунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями або підприємцями; на спільному розподілі прибутку й ризиків. Передумови такого підприємництва складаються у процесі інтернаціоналізації господарського життя внаслідок розвитку експортно-імпортної діяльності. Спільне підприємництво, різновидами якого, крім власне СП, є ліцензування, підрядне виробництво та контракт-менеджмент у свою чергу, виступає формою міжнародного бізнесу поряд з експортом і прямим 100%-ним інвестуванням.
СП можна розглядати також з позицій інвестиційного співробітництва: прямі інвестиції, будучи водночас і реальними, перетворюються у форму спільного підприємства. Капіталовкладення іноземних інвесторів, вливаючись в економіку країни у вигляді прямих інвестицій, сприяють формуванню статутного фонду і основних засобів підприємств за участю іноземних інвестицій; інвестори-учасники підприємства отримують своє право на відповідний ступінь управління компанією. Більш точне визначення місця СП у системі іноземних інвестицій дає схема, подана на рис. 1.1. [6, с.397].
Рис. 1.1. Місце спільних підприємств у системі іноземних інвестицій
У спеціалізованій економічній та юридичній літературі поширені різні терміни для визначення сутності спільних підприємств - "СП", "змішані підприємства", "спільні компанії", "спільні (змішані) товариства", "підприємства за участю іноземного капіталу". У міжнародному бізнесі вживається термін "кооперативне підприємство" як визначення альтернативи зарубіжного філіалу компанії: сюди входять СП, угоди про співробітництво, зокрема, у сфері технологій, маркетингу, управління (менеджменту), у сфері наукових досліджень [6, с.394].
У західній економічній літературі в останні роки все частіше поняття міжфірмової кооперації і співробітництва ідентифікується з поняттям "СП", тобто, останнє тлумачиться розширено, що відображає зростаючу кількість угод, укладених не на засадах участі у капіталі, Так, згідно із запропонованим Комітетом ОЕСР визначенням, "спільні підприємства - це усі форми угод, завдяки яким діяльність двох або більше фірм функціонально інтегрується (не повністю, але частково); це можуть бути операції у сфері закупівель та продажу, НДДКР, видобутку природних ресурсів, виробництва продукції, інжинірингу, будівництва тощо" [24].
Ряд дослідників відзначає в якості основної ознаки СП паритетну участь партнерів в акціонерному капіталі підприємства, визначаючи спільне підприємство як "новостворені і формально самостійні... акціонерні товариства, що створюються, як правило, на паритетних засадах, - у цьому їхня основна відмінність від звичайних філіалів зі змішаним капіталом, де частка акцій ... може бути різною" [6; с.395].
У доповіді Європейської економічної комісії з питань спільного підприємництва (1987 р.) СП визначено як "підприємство, корпорація або товариство, створене двома або кількома компаніями, індивідами чи організаціями, принаймні одна з яких, мотивуючись отриманням прибутку, прагне до розширення своєї діяльності за рахунок нового бізнесу на довгочасній основі. Власність розподіляється між партнерами на засадах приблизно рівного володіння без абсолютного домінування когось одного з них" [6, с.395].
Отже, СП може тлумачитись у широкому і вузькому значенні. Перше визначення охоплює такі його характеристики: СП створюється як одна з найбільш перспективних форм кооперативної угоди між двома чи кількома партнерами з різних країн з метою досягнення максимальної інтеграції, взаємного впливу на посилення позитивних характеристик (скорочення витрат, розподіл ризику, спрощення доступу до нових ринків і дешевих ресурсів) і мінімізації негативних моментів (відсутність доступу до ресурсів, нестача технологій та управлінських знань) та отримання на цій основі більш високого прибутку, який потім реінвестується у виробництво (бізнес) і розподіляється між партнерами [6, с.396]. У цьому аспекті СП можна розглядати як певну інтеграційну форму, що в кінцевому результаті сприяє вирівнюванню соціально-економічного розвитку різних країн та формуванню єдиного економічного простору. Відповідно ряд авторів визначає спільне підприємство як форму "інтеграції виробничої, торговельної, науково-дослідницької та інших видів діяльності на основі міжнародної кооперації праці" [35, с 100; 165].
У більш вузькому, так званому функціональному значенні, СП - економічна одиниця, що планується, створюється, контролюється і керується двома чи кількома партнерами у відповідності з їхніми внесками до капіталу і внутрішньою домовленістю [6, с.396]. За Є.Є.Смирновою та Н.В.Хвалинською, "спільні підприємства можна класифікувати як особливу форму асоційованої власності, специфіка якої полягає у розподілі між партнерами контролю над економічною діяльністю підприємства" [48, с.8]. В.Є.Новицький розуміє під терміном спільні підприємства "такі господарські підприємницькі структури, які утворюються різнонаціональними засновниками та характеризуються наявністю спільного майна, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку й ризику" [33, с.467]. За С.І.Феногіним, "спільне підприємство -самостійна господарська одиниця, що, як правило, є технологічно й територіально відособленою, яка діє на основі угоди між учасниками, серед яких по меншій мірі один - іноземна особа, на умовах спільного фінансування, управління, розподілу прибутків, ризиків та збитків, що несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями" [53, с 14].
Економічна сутність терміна "змішане товариство" ("mixed companies") передбачає спільне володіння капіталом, спільне управління і спільний розподіл прибутків, ризиків та збитків. Так, Н.Н.Вознесенська визначає змішане товариство як "особливу форму застосування іноземного капіталу, при якій дотримуються інтереси обох сторін - держави-реципієнта і вкладника капіталу, що досягається головним чином методами правового регулювання" [7, с 12]. Ще один підхід до тлумачення понять "змішане підприємство" і "спільне підприємство" розроблений Л.З.Зевіним у ході дослідження економічного співробітництва соцдержав і країн, що розвиваються (1960-70-ті роки). Аналіз спільної діяльності у сфері виробництва дозволив Л.З.Зевіну виділити основні типи участі у ній соціалістичних держав. По-перше, це поставки організаціями соцкраїн машин і устаткування для спільного проекту, які утворюють частину капіталу компанії; одночасно з цими поставками партнерові з "держави третього світу" надається допомога у будівництві об'єкта, монтажі обладнання і налагодженні виробничого процесу. По-друге, це надання поряд з обладнанням і технічною допомогою фінансової підтримки; при цьому партнери із соцкраїн беруть участь у виробничому процесі, організації збуту і розподілі прибутків. По-третє, - участь у будівництві СП на комерційній основі, коли зовнішньоторгові і промислові організації соцкраїни надають своєму партнерові устаткування на умовах розстрочки платежів, технічну допомогу, інколи налагоджують коопераційні зв'язки. В останньому випадку соціалістична країна не бере участі в капіталі підприємства, а погашення кредиту й оплата технічних послуг не залежать від результатів діяльності підприємства. Крім того, витрати часто відшкодовує державна організація країни, що розвивається, поставками товарів традиційного експорту або продукції інших підприємств. За Л.З.Зевіним, у перших двох випадках має місце змішане підприємство, а у третьому - спільне [23, с 168].
Таким чином, різні автори за основу розмежування понять "змішане підприємство " і "спільне підприємство" обирають різні критерії- домінуючий вид діяльності, місцезнаходження об'єкта, ступінь коопераційної взаємодії партнерів. Заслуговують на увагу також підходи вчених колишнього СРСР до розв'язання означеної проблеми. Зокрема, один з них сформульовано у працях радянського економіста В.В.Кашина: "... спільним підприємством прийнято називати таку форму господарсько-правового співробітництва з іноземним партнером, при якому створюється спільна виробнича база і виготовляється продукт, що перебуває у спільній власності радянського та іноземного партнерів. Наявність спільного майна у СП суттєво відрізняє їх від інших форм міжнародного господарського співробітництва, а участь іноземного партнера -від внутрішніх "спільних підприємств", створених за участю лише радянських підприємств та організацій" [53, с 15]. Тобто, В.В.Кашин вважає за можливе вживати один і той самий термін - "СП" - по відношенню до принципово різних форм господарювання - міжнародних СП, створених за участю вітчизняного та зарубіжного партнерів, і внутрішніх СП. в яких беруть участь виключно вітчизняні засновники. Такої неоднозначності у тлумаченні термінів намагаються уникнути сучасні російські дослідники. Зокрема, К.О.Семенов під "змішаним" розуміє вітчизняне підприємство, утворене двома або кількома господарюючими суб'єктами однієї країни; водночас спільні підприємства - це господарюючі одиниці, створені власниками з різних країн [47, с.230]. Подібної точки зору дотримуються В.А.Горемикін та А.Ю.Богомолов, стверджуючи, що "на спільних підприємствах правом власності на прямі інвестиції володіють дві або більше фірми різних країн", тоді як "змішане підприємство характеризується участю в діяльності приватної фірми державних органів" [12, с.216]. Однак такий підхід не виключає можливості, що у діяльності приватної фірми однієї країни братимуть участь державні органи (підприємства) іншої країни. Означений суб'єкт господарювання набуватиме статусу "міжнародного змішаного підприємства" як різновиду класичного СП.
Сучасне українське законодавство дає досить чітке визначення спільного підприємства, котре відштовхується від поняття "спільний капітал" резидентів і нерезидентів: "Спільне підприємство - підприємство, яке базується на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків" [60].
Останнім часом поряд з поняттям "СП" все частіше вживають термін "підприємство з іноземними інвестиціями". Так, у ряді країн діють закони, що регламентують діяльність не СП, а підприємств з іноземними інвестиціями (тобто, спільне підприємство як юридична форма підприємства не існує у законодавчому просторі цих країн). Отже, складається певна база для неправомірного ототожнення згадуваних понять. Але термін "підприємство з іноземними інвестиціями" має ширше тлумачення, оскільки стосується й підприємств зі 100%-ним іноземним капіталом, філіалів іноземних юридичних осіб (у тому числі дочірніх та асоційованих компаній, відділень транснаціональних корпорацій). Вирішальним критерієм у даному випадку виступає розмір частки іноземного капіталу у статутному фонді, що, у свою чергу, суттєво впливає на такі важливі питання, як характер участі в управлінні, розподіл та використання прибутку тощо. Тому допустимим є лише умовне ототожнення понять: спільне підприємство за своєю суттю є підприємством з іноземними інвестиціями, але останнє не є обов'язково СП.
Таким чином, у вітчизняній та зарубіжній економічній теорії існує чимало різних підходів до тлумачення терміна "спільне підприємство". На основі дослідження різних підходів до визначення СП, літературних джерел, законодавчих актів можна сформулювати наступне визначення СП: спільне підприємство - це різновид господарюючих суб'єктів, специфіка якого полягає у поєднанні матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів різнонаціонального походження з метою здійснення спільної господарсько-фінансової діяльності, спрямованої на реалізацію спільних інтересів засновників.
1.2. Визначальні риси та специфіка спільного підприємства
У найбільш загальному значенні спільним підприємством прийнято називати таку форму господарського та правового співробітництва з іноземним партнером, при якій створюється спільна власність на матеріальні і фінансові ресурси, що використовуються для здійснення виробничої, науково-технічної, зовнішньоторгової та інших видів діяльності. Характерною ознакою СП є націленість на здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
Зовнішньоекономічна діяльність СП передбачає виробництво товарів з метою поповнення споживчого ринку, впровадження передових досягнень науки, техніки, прогресивної технології, управлінського досвіду, залучення додаткових матеріалів та фінансових ресурсів на прискорення освоєння досягнень вітчизняної науки і техніки, розширення експортної бази та оптимізацію імпортних поставок [14, с.36].
Основна відмінність СП від інших форм здійснення зовнішньоекономічної діяльності - наявність тісної і глибокої взаємодії партнерів у всіх або окремих ланках господарського циклу у формі спільного володіння, використання і розпорядження виділеними ними спеціально для цих цілей ресурсами. Іншими словами, створення СП передбачає найбільш глибоке у технологічному і найбільш повне в організаційному аспекті міжнародне співробітництво. Така взаємодія поширюється, з одного боку, на усі фази виробничого циклу "наука -техніка - виробництво - збут", з іншого - охоплює найбільш широкий спектр методів маркетингу: від розробки самої концепції господарсько-виробничої діяльності, окремих товарно-номенклатурних груп і навіть одиниць до практичної реалізації задумів аж до стадії продажу товарів (послуг) і післяпродажного обслуговування.
У міжнародній практиці відомі чотири головні типи СП, які пов'язані з рухом інвестиційного капіталу. Ними є:
акціонерне товариство (підприємство, капітал якого складається з внесків акціонерів; засновники такого товариства емітують акції);
товариство з обмеженою відповідальністю (об'єднання осіб, які беруть участь у діяльності фірми, причому відповідальність кожного з
учасників за зобов'язаннями цієї фірми обмежується його внеском до статутного фонду підприємства в однаковій для всіх учасників пропорції до суми внеску);
командитне товариство (різновид господарської організації у сфері виробництва та торгівлі, учасники якої поділяються на таких, що беруть на себе ризик щодо діяльності підприємства усім своїм майном (як правило, йдеться про одного такого учасника) та командитистів або вкладників, які відповідають за зобов'язаннями тільки внесеним ними капіталом та отримують відповідну частку прибутку);
холдинг (акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридичне самостійних організацій (банків, підприємств) з метою здійснення контролю над їхніми операціями) [33, с.468].
СП, як форма господарювання на базі міжнародного усуспільнення капіталів, пайового володіння різнонаціональних власників, постають ще одним проявом, а також інструментом взаємного проникнення, інтеграції національних відтворювальних комплексів, науково-технічних, соціально-культурних потенціалів. В умовах поглиблення інтернаціоналізації господарського життя СП є таким важливим чинником зближення макроекономічних структур, який сприяє утворенню єдиного господарського простору в регіональному і світовому масштабах.
Оскільки СП мають корпоративну природу, то з погляду їх походження можна виділити такі організаційно-інституційні шляхи:
купівля зарубіжним інвестором частки власності діючого підприємства, пакету його акцій;
створення заінтересованими сторонами-засновниками нової підприємницької організації;
виділення частини виробничих потужностей зі складу великого концерну, об'єднання, підприємства, а також кардинальна технологічна реконструкція і організаційно-структурна перебудова тих або інших господарських формувань з утворенням нової самостійної підприємницької одиниці за участі різнонаціональних капіталів.
Сфера діяльності СП дуже широка й охоплює передвиробничу стадію (науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи, попередні інформаційно-консалтингові послуги), власне процес виробництва товарів, їх збут, а також післяпродажне обслуговування складних технічних виробів, співробітництво в галузі фінансів, страхування, транспорту, туризму та ін.
У нашій країні протягом періоду, який розпочався з другої половини 80-х років, тобто ще з часів її перебування у складі СРСР, відбулася відома еволюція поняття СП та тих завдань, які покладаються на структури подібного типу. Спочатку СП розуміли як своєрідну форму виробничого кооперування — на внутрішньо-системному рівні Східного блоку РЕВ на чолі із Радянським Союзом та на рівні міжсистемному, із залученням капіталів із капіталістичних країн та країн, що розвиваються. Але пізніше спектр очікуваних форм господарсько-правової діяльності СП розширився, охопивши, наприклад, такі, які належать до сфер обігу інформації, рекламних, посередницьких послуг.
Згідно з сучасним трактуванням СП являє собою перспективну форму господарського об'єднання практично будь-яких форм підприємницьких організацій, які засновані на об'єднаному українському та інонаціональному капіталі та здійснюють промислове виробництво, науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, збут, будівництво, агропромислову діяльність, консультації, інформаційне обслуговування, страхові, фінансові, рекламні та інші послуги, весь комплекс маркетингових заходів.
Не могли не зазнати істотної еволюції й уявлення про основні завдання СП як з погляду національно-господарських, так і індивідуально-підприємницьких інтересів. Реалістичнішими стали уявлення про роль СП у поглибленні науково-технічного прогресу.
У СП весь ризик розподіляється між його учасниками-засновниками (звичайно, чимале значення має й деталізація відповідних питань у статутних документах такого підприємства). У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», як і в багатьох інших нормативних актах, що приймаються в країнах, де регулюються питання спільного підприємництва, а також у спеціальній літературі підкреслюється така специфічна властивість СП, як розділення ризиків. Справді, досить поширеним правилом є наявність системи гарантій і компенсацій, як правило, їх надає сторона, що приймає капітал, технології, будівельні послуги партнеру, тій стороні, що здійснює ту або іншу форму внеску (у вигляді грошових коштів, виробничих потужностей та ін.).
На рис. 1.2. подано систему головних та другорядних ознак, які відрізняють СП від інших форм підприємницької діяльності. В цілому специфіка СП насамперед визначається формуванням спільних: інтересів, власності, діяльності, управління та відповідальності учасників за результати роботи підприємства.
Спільне підприємство як форма здійснення зовнішньоекономічної діяльності має переваги і недоліки як для безпосередніх засновників підприємства, так і для країн-учасниць.
Для країн базування вирішальним макроекономічним чинником експортної орієнтації підприємницького капіталу є насамперед оптимізація балансу імпорту й експорту інвестиційних ресурсів, зміцнення позицій держави на міжнародних ринках. Найбільш суттєвим недоліком є те, що країна базування не може безпосередньо впливати на функціонування СП, яке виступає юридичною особою приймаючої держави і діє згідно із законами останньої. Крім того, неконтрольоване утворення великої кількості СП за кордоном може спричинити значний відплив ресурсів, які потенційно могли бути залучені в межах національної економіки.
Для приймаючої країни переваги СП полягають в наступному:
1) створення СП сприяє формуванню ринкової інфраструктури;
2) імпорт прямих підприємницьких капіталів веде до збільшення виробничих потужностей та ресурсів, сприяє поширенню передової технології і управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;
СП сприяють розвиткові національної науково-дослідної бази та більш раціональному використанню місцевих ресурсів;
СП стимулюють (вдосконалюють) конкуренцію;
5) збільшуються надходження до державного та місцевих бюджетів у вигляді податків на діяльність СП;
завдяки виготовленню на СП продукції, призначеної для імпортозаміщення, досягається економія валюти;
створення СП сприяє розв'язанню соціальних проблем (насамперед пов'язаних з безробіттям, низьким рівнем життя).
Рис. 1.2. Специфічні ознаки функціонування і створення спільного підприємства
Водночас СП мають і недоліки для приймаючої країни:
у довгостроковому контексті відплив ресурсів через репатріацію прибутку перевищує величину первинних внесків, що у певній мірі нівелює принцип економії валюти;
можливі зіткнення національних Інтересів та мотивів іноземних інвесторів;
на практиці приймаюча країна майже не бере участі у створенні технології, а лише отримує її кінцевий продукт;
СП можуть виступати стримуючим фактором стосовно розвитку національного підприємництва, поглинаючи фінансові нагромадження;
5) створення СП може викликати диспропорції у розвитку народного господарства, акумулюючи валютні кошти та передову технологію у галузях, найбільш привабливих для іноземних інвесторів;
6) наслідками нерегульованого розвитку СП можуть стати стрімке асиметричне соціальне розшарування і навіть суспільна криза [53, с 23-24].
Для безпосередніх партнерів СП мають переваги порівняно з іншими видами зовнішньоекономічних зв'язків, оскільки забезпечують: довготривалість угод; комплексність співробітництва; об'єднання найбільш сильних елементів продуктивних сил, що належать партнерам; належний контроль з боку партнерів за виробництвом і реалізацією продукції; спільну відповідальність і зменшення ризику.
Спільні підприємства мають і ряд недоліків. Насамперед це стосується порівняно високих затрат на організацію спільного проекту - від етапу початкових контактів з потенційними партнерами по бізнесу і переговорів про укладання договору про співробітництво до стадії конкретного планування та формування завдань партнерських сторін. Крім початкових затрат підготовчого періоду можуть виникнути проблеми, пов'язані з високими витратами на комунікаційне забезпечення і питаннями координації дій та погодження інтересів сторін, що, у свою чергу, вимагає розробки певних інформаційних механізмів, потреби в яких може не виникнути у разі обрання альтернативних форм господарювання. Відповідно розробка та впровадження подібних механізмів вимагатимуть у майбутньому підвищених затрат на здійснення контролю за ефективністю їх функціонування.
Спільним підприємствам притаманна висока ймовірність виникнення конфліктів внаслідок зіткнення різних інтересів партнерів. Причинами суперечностей можуть стати питання накопичення і розподілу прибутку, а також такі аспекти ведення справ, як розробка загальної стратегії фірми, науково-дослідницька діяльність, стиль управління, облік і контроль, маркетингова політика, формування особового складу тощо. Крім того, партнери по СП можуть керуватися прихованими мотивами і прагнути усунути один одного з ринку як конкурента по бізнесу. Це дає підстави у ряді випадків відносити СП до форм обмежувальної ділової практики.
Серед недоліків СП як форми міжнародного співробітництва слід також вказати зменшення мотивації до праці (у зв'язку з необхідністю розподілу прибутку між партнерами), часткову втрату контролю над управлінням фірмою, а також труднощі, пов'язані зі справедливим розподілом прибутків в залежності від інвестованих обсягів праці і капіталу та загрозу блокування бізнесу у разі - виникнення суперечностей.
В цілому організація СП передбачає поєднання двох і більше корпоративних культур (ліній поведінки, методів ведення справ тощо), які часто бувають досить різними або навіть несумісними.
Таким чином, кожна ознака створення і функціонування СП має як позитивний, так і негативний бік, що дозволяє побудувати своєрідний баланс переваг і недоліків спільного підприємства. Тому політика щодо СП повинна бути надзвичайно виваженою, враховувати поточну економічну ситуацію і прогнозувати можливі наслідки застосування даної форми міжнародного співробітництва.
В цілому створення СП можна вважати доцільним у тих випадках, коли: а) досягається більш глибока, ніж у масштабах окремої країни, концентрація ресурсів; б) складається раціональна комбінація факторів виробництва, відносний надлишок чи нестачу яких відчувають партнери; в) використовується ефект концентрації у тих сферах, де у разі застосування інших форм співробітництва можливий паралелізм у діях партнерів.
1.2.1. Мотивація створення СП
Для СП характерною є наявність у різнонаціональних суб'єктів підприємництва широкого спектра спільних господарських цілей. Подібна спільність, як відомо, є головною системо-утворюючою ознакою міжнародної співпраці взагалі. Разом з тим у випадку СП спільність інтересів контрагентів реалізується не просто як компроміс між контрагентами угод купівлі-продажу товарів, а як подовжена в часі мотивація щодо досягнення певних результатів, для чого, власне, і витрачаються інвестиційні кошти та інші ресурси. Передусім, у разі утворення змішаних за національною ознакою товариств, структур, ефект неподільності інтересів зумовлюється вже самою статутною вимогою об'єднання власності кооперантів, особливостями цієї форми усуспільнення виробництва.
Умотивованість дій сторін, яка на етапах пошуку партнера щодо майбутньої виробничої діяльності та створення СП визначається тими додатковими підприємницькими можливостями, які породжуються внаслідок концентрації капіталів та виробничих ресурсів у такий спосіб.
Насамперед, звичайно, йдеться про збільшення прибутку (наприклад, нові технології для сторони, яка є резидентом у країні розташування СП, підвищують ефективність та продуктивність господарювання, водночас і сторона — технологічний донор максимізує прибуток, оскільки отримує не разову винагороду за продаж технологій, а можливість здійснювати прибуткову діяльність на постійній основі.
Можливі й численні інші міркування, спонукальні стимули створення СП. Деякі з них є типовими для сторони, що приймає на своїй території іноземний капітал, інші — для тієї, що вкладає, треті можуть бути у підприємницькій логіці і тих, і інших.
Так, для учасника СП — експортера капіталу для створення такої господарської організації типовими є такі цілі:
освоєння нових ринків збуту і, відповідно, збільшення прибутку через зростання продажу новим покупцям;
краще забезпечення надійного і довготривалого доступу до джерел сировини й енергоносіїв;
розширення діючих виробничих потужностей;
зниження собівартості виробництва і поліпшення його конкурентних параметрів завдяки можливості використання дешевших факторів виробництва, зокрема робочої сили;
економія часу і капітальних витрат завдяки можливості купити вже існуючі та діючі потужності;
забезпечення можливості господарського маневрування, використання додаткових важелів поліпшення позиції на ринку;
перспективне придбання того або іншого привабливого об'єкта в повну вартість;
використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок;
загальне поліпшення умов ринкової роботи й більш повне і ефективне використання ряду інших маркетингових чинників.
Для сторони, що імпортує капітал через створення СП, важливими є такі цілі:
отримання валютних ресурсів;
підвищення ефективності господарювання внаслідок кращого забезпечення наявних, відносно надлишкових факторів виробництва, капіталом та технологіями;
заощадження ресурсів на проведення НДДКР та розроблення нових товарів;
доступ до більш прогресивних методів менеджменту та маркетингу;
забезпечення доступу на зовнішні ринки (щоправда, така можливість є інколи обмеженою і переоцінювати її не варто, адже капітал експортується профільною фірмою не для того, щоб поступатися своєю часткою на ринку).
Спільними мотивами участі в СП і для інвесторів, і для реципієнтів капіталу, а також для тих контрагентів, які важко розрізнити за "ступенем розвинутості" та фінансовою потужністю, є такі:
скорочення обсягів капітальних витрат і ризиків під час створення спільних виробничих потужностей;
економія на масштабах та підвищення завдяки цьому ефективності виробництва, зниження собівартості продукції;
диверсифікація виробництва, вступ у нову сферу виробничо-комерційної діяльності;
зниження ризиків у господарській діяльності через політико-правову, кон'юнктурну нестабільність;
уникнення паралелізму в процесі технологічного пошуку, взаємне та спільне використання розробок партнерів [33, с.472].
Зазначимо, що цими переліками мотивація партнерів щодо створення СП не вичерпується. Додатковими мотивами можуть бути численні міркування щодо престижу, пропагандистського ефекту, а також особистого характеру. Дедалі більшого значення набувають екологічні міркування, причому в таких випадках може бути особливо високою стимулююча роль держави, навіть фінансова підтримка з її боку.
Під час створення СП має бути забезпечене не тільки «горизонтальне» стикування інтересів суб'єктів господарювання, а й стикування «діагональне» -інтересів приватних інвесторів та держави, яка приймає. Для останньої мотивами створення СП на власній території є збільшення маси інвестицій, поліпшення ринкового середовища, наприклад - завдяки перенесенню досвіду господарювання провідних індустріальних держав на національний грунт, залучення технологій.
Щоправда, в останньому випадку потрібно зробити застереження: сподівання щодо того, що спільні підприємства здатні радикально піднести технологічний рівень країни-реципієнта, є примарними. Адже згідно з самою логікою, за якою будується цикл життя технологій, конструкторсько-інженерних ідей, спочатку вони «працюють» на національний ринок країни-лідера у сфері технологій. Далі вони «виходять» на міжнародну орбіту як предмет товарного обміну і своєрідний символ, який уособлює авангардну роль технологічних метрополій у світовій торгівлі та забезпечує для них валютні надходження. Пізніше, коли технології потрапляють за кордон, «першими в черзі» на їх отримання стають господарські структури з повним володінням -метрополії, а надалі — з частковим володінням та відповідним контролем (ідеться про філії, дочірні компанії, асоційовані компанії). І, як правило, лише на одному з наступних етапів до них можуть залучатися інші країни, тобто на етапі, коли створено нові лідируючі продукти та ноу-хау. Цей період і відповідає тому моменту в житті технологій, коли вони стають внеском технологічного лідера у СП. (Нарешті, після цього етапу технології потрапляють у широке виробниче використання країн-аутсайдерів, поступаючись новим ідеям, розробкам, товарам у провідних державах.)
Отже, об'єктивному мотиву подолання технічного розриву між економіками країн - тих, які надають, і тих, які приймають ті або інші прикладні розробки, їх матеріальні носії, - відповідає порівняно обмежений інструментарій практичної реалізації цілей.
Взагалі, можна констатувати, що часто в основу створення СП закладається ідея вибухового ефекту, якої можна досягти внаслідок поєднання різнотипних переваг, чинників виробництва. На рис.1.3. продемонстровано лише деякі типові приклади поєднання виробничих потенціалів учасників СП.
Неважко помітити, що перелічені позиції функціонально протистоять одна одній, але є компліментарними з погляду налагодження інтернаціональних господарських взаємозв'язків. Інакше кажучи, потенційні елементи інтернаціональної спільно-виробничої діяльності дуже часто характеризують, так би мовити, відносини "багатих і бідних", тих суб'єктів підприємництва, що володіють сучасними технологіями, і тих, що такими не володіють. Однак не треба вважати, що подібними соціально-технологічними мотивами вичерпується весь спектр причин створення СП та використовуваних методів регулювання цього процесу.
Рис. 1.3. Типові приклади поєднання
виробничих потенціалів учасників СП
Цілі збільшення виробництва товарів масового споживання, сприяння зростання обсягів експорту, привнесення передового зарубіжного досвіду організації виробничо-господарської діяльності в умовах ринку, безумовно залишаються важливими пріоритетами створення СП, однак і тут стало більше реалізму. Адже раніше під час створення конкретного СП перед майбутньою господарською структурою ставилися не тільки нереальні, а й у певному розумінні несумісні завдання, як, наприклад, нарощування виробництва товарів масового попиту для вітчизняних споживачів при одночасному забезпеченні валютних надходжень. Не виправдалися сподівання на
22.11.2013 03:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора