Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Ринок автострахувння: стан та тенденціїї розвитку
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
КН
Кафедра:
Кафедра фінансів і кредиту
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Страхування
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Хмельницький інститут соціальних технологій
Економіко-правовий факультет
Кафедра фінансів і кредиту
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:
«Ринок автострахувння: стан та тенденціїї розвитку»
(за матеріалами Хмельницької обласної філії ВАТ НАСК «Оранта»)
Студент групи ФНз-62
Спеціальність 7.050104 «Фінанси»
______________ О.С. Матвіїшина
Допущено до захисту:
Завідувач кафедри
фінансів і кредиту
к.еком.н _________ С.А.Дражниця
«__» березня 2011 р.
Науковий керівник:
проф.____________В.С. Бастричев
Нормоконтроль:
ст.викл.__________О.В. Неклюєнко
Хмельницький, 2010
ЗМІСТ
С.
Вступ
4
1
Загально - теоретичні та економіко-правові засади автотранспортного страхування в Україні
6
1.1
Необхідність та економічна сутність механізму страхового захисту
6
1.2
Організаційні засади функціонування та правова база регулювання ринку автотранспортного страхування
12
1.3
Класифікація ринку автотранспортного страхування
22
2
Дослідження особливостей механізму функціонування ринку автотранспортного страхування України та вивчення світового досвіду його розвитку
31
2.1
Аналіз особливостей умов страхування наземного транспорту та багажу
31
2.2
Дослідження механізму страхування цівільно-правової відповідальності власників транспортних засобів
38
2.3
Світовий ринок автотранспортного страхування та міжнародна система «Зелена карта»
3
Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку ринку автотранспортного страхування в Україні за матеріалами ВАТ НАСК «ОРАНТА»
65
3.1
Загальна характеристика ВАТ НАСК «ОРАНТА» та аналіз фінансово - економічних показників її страхової діяльності за 2007 - 2009 роки
65
3.3
Шляхи поліпшення розвитку ринку автотранспортного страхування за матеріалами ВАТ НАСК «ОРАНТА» та з урахуванням світового досвіду
86
Розділ 4. Загальні вимоги у страховій компанії, щодо охорони праці при роботі з оргтехнікой
95
Висновки
103
Список використаних джерел
Додатки
110
ВСТУП
Актуальність дослідження. Транспортний комплекс України складається з залізниць, морських пароплавств, акціонерної компанії «Укррічфлот», десятка авіакомпаній, підприємств автомобільного транспорту (більше 700), десятки тисяч кілометрів трубопроводів. У сфері транспорту зайнято 20% працездатного населення. На нього припадає 30% основних фондів. Транспортний комплекс відноситься до об’єктів підвищеної небезпеки, тому діяльність його окремих елементів повинна мати страховий захист.
Вивчення світового досвіду показує, що в галузях де є об’єкти підвищеної небезпеки, у більшості розвинутих держав законодавством передбачається проведення страхування, як в обов’язковій так, і добровільній формах. Аналіз таких об’єктів показує, що в першу чергу ця вимога торкається галузі де є повітряний та наземний транспорт. Так, за даними транспортної статистики, автомобіль - най аварійніший вид транспорту, він в 100 разів небезпечнiший, ніж авіаційний та залізничний, але зате найзручніший та доступний. [2,14,42].
В Україні щорічно трапляється 150-200 тис. ДТП в яких гине 5-7 тис. чоловік, поранення отримують 45-55 тис. людей. При чому розмір майнових збитків становить 1.2 – 1.5 млрд грн, і мова про збитки які нанесені життю, здоров’ю та працездатності людей не йдеться. Аналогічна картина відслідковується на водному, повітряному транспорті, а також при перевезені багажів. В той же час, не всі власники (орендатори та інші) транспортних засобів спроможні відшкодувати заподіяну шкоду, від цього потерпають громадяни, юридичні особи та суспільство в цілому. Тому як реальні гарантії щодо відшкодування збитків (шкоди), що перевірено світовим досвідом, визнана система майнового, особистого та страхування відповідальності транспортних засобів. В той же час, в рішенні цього завдання є ряд невирішених питань, які вимагають обговорення і тому тема дипломної роботи є актуальною.
Теоретичні засади розвитку страхового ринку розглядалися в трудах багатьох вчених та практиків таких як Осадець С.С., Юрій І., Заруба О.Д., Таркуцяк А.О., Залетів О.М., Шумелда Я. та ін. Але стан розробки проблеми втілення в Україні транспортного страхування вимагає доопрацювання з урахуванням змін в економіці, світогляду пересічного громадянина, змін в зовнішньої політиці України та інших чинників.
Виходячи з актуальності питання метою дипломної роботи є аналіз стану ринку автострахування страхування України та пошук шляхів його вдосконалення за матеріалами ВАТ НАСК «ОРАНТА» та з урахуванням міжнародного досвіду.
Об'єктом дослідження є ринок страхування за галузями діяльності суспільства.
Предметом дослідження є процес функціонування ринку автострахування в Україні.
Відповідно до мети дослідження в дипломній роботі вирішено наступні задачі:
аналіз економічних, правових та організаційних засад автострахування в Україні;
аналіз досвіду автотранспортного страхування країн світу;
визначення раціональних механізмів автострахування для України;
аналіз загальної характеристики компанії ВАТ НАСК «ОРАНТА» та її страхової діяльності за 2007 - 2009 роки;
розробка практичних рекомендацій щодо поліпшення динаміки розвитку ринку автострахування за матеріалами ВАТ НАСК «ОРАНТА» та урахуванням світового досвіду.
Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел 41 шт. та додатків. Загальний обсяг роботи – 110 сторінок, включаючи 11 рисунків та 10 таблиць.
РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНО - ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АВТОТРАНСПОРТНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ
1.1 Необхідність та економічна сутність механізму страхового захисту
Людство завжди прагнуло уникнути негараздів. Не маючи можливості запобігти їх виникненню та впливу, воно намагалося обмежити згубний вплив небажаних подій. Вважається, що первинні форми страхування виникли у далеку давнину. Зокрема, в законах вавілонського царя Хаммурапі передбачалось укладання угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів внаслідок розбійного нападу, пограбування тощо.
Для відшкодування хоча б частини втрат від нещасного випадку чи розбійницького нападу учасники торго вого каравану укладали разові угоди, якими передбачалася спільна відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його учасників. Це могли бути втрати товару, пов'язані з крадіжкою, знищенням чи псуванням його грабіжниками, або втрати, пов'язані з завданням шкоди, зникненням чи знищен ням транспортного засобу (на морі — кораблі, на суші — в'ючні тварини). Конкретні приклади таких угод відображені в законах вавилонського царя Хаммурапі, тобто ще за дві тисячі років до нашої ери.
Потреба у страховому захисті стає особливо відчутною під час здійснення морської торгівлі. Небезпека мореплавства (стихія на морі, недосконалість навігаційної техніки, зіткнен ня кораблів, піратські набіги, екзотичні хвороби, епідемії) ви магала пошуку дієвих механізмів захисту. Тому вже у старо давньому світі укладались угоди між судновласниками і купця ми, між тратами та купцями щодо розподілу доходів та втрат від торговельної діяльності.
Особливості первинних форм страхового захисту поля гають у тому, що:
по-перше, вони не передбачають попереднього нагрома дження грошових засобів для відшкодування вірогідних збит ків;
по-друге, вони зобов'язують відшкодовувати збитки спіль но у порядку їх розподілу між певною спільнотою, збираючи грошові засоби після настання небезпеки та оцінки збитків, спричинених нею.
Варто зазначити, що риси, властиві страхуванню капіталіс тичної доби, зароджувалися за середньовічної доби. Але вперше формування страхового фонду було запроваджено ще в Стародавньому Римі.
За пропозицією народного трибуна Авла Габінія в 67 р. до н. є. боротьбу з піратами було доручено полководцю Помпею, який реалізував цей проект досить успішно. В той самий час виникла потреба завчасного формування фондів страхового відшкодування збитків потерпілим. Надання допомоги членам римських професійних корпорацій, колегій, спілок на ви падок захворювання, каліцтва, смерті (для виконання культових обрядів, встановлення пам'ятників, допомоги сім'ям, що втратили годувальника, тощо) здійснювалось на основі обов'язковості регулярних платежів, з яких формувались страхові фонди, що мали суворо цільове призначення.
Звісно, найбільшого поширення страхування набуло за капіталістичної доби у зв'язку з інтенсивним розвитком торгівлі та розширенням радіусу торговельних зв'язків, зумовлених розвитком транспортної мережі (спочатку морської, а потім сухопутної та повітряної).
Глобалізаційні процеси суттєво посилили потребу в страхо вому захисті.
Особливістю страхування капіталістичної доби є те, що воно стає різновидом підприємницької діяльності. Як правило, наймогутнішими рушійними силами розвитку страхування і в цей період були надзвичайні катастрофічні події, лікві дація наслідків яких вимагала як часу, так і значних грошових засобів. Так, надзвичайно руйнівна пожежа 1666 р., яка зни щила практично весь житловий фонд центру Лондона, спону кала до значного поширення вогневого страхування. Ця подія прискорила утворення страхових компаній по всій Європі.
Розвивається страховий бізнес і на землях України. Так, у 1993 р. в Україні нараховувалось близько 800 страховиків, а у 1997 р. їх залишилось 240. На початку 2008 року їх було понад 400. Велика кількість страховиків не виключає проблем монополізму. Входження України до світової організації торгівлі (СОТ) на весь зріст ставить проблему конкурентоспроможності та фінансової забезпеченості страховика. Головною причиною недостатнього попиту на страхові послуги в Україні є низький рівень доходів переважної більшості громадян. Зміна політики доходів, зростання загальної та страхової культури зокрема — потенційні чинники розширення та розвитку страхової діяльності.
Економічна природа будь-якого явища криється в еконо мічних інтересах учасників певного процесу чи явища. Економічна природа страхування виявляється у грошово му відшкодуванні потерпілим збитків, що виникли внаслідок непередбачуваних або передбачуваних, але невідворотних згуб них подій за рахунок внесків тих, хто потенційно може зазна ти шкоди від цих подій і погоджується або зобов'язується зако ном чи договором сплачувати їх (внески) завчасно, тобто до настання самих подій.
Людство не придумало надійнішого джерела для відшкоду вання таких збитків, ніж сумісне (спільне) формування стра хових фондів тими, хто сам може потрапити в аналогічну ситу ацію, але одноосібно пережити таку ситуацію не зможе або, якщо й зможе, то з величезними муками. Розподіляючи збит ки серед широкого загалу, кожен із учасників формування фонду страхового захисту втрачає незначну суму, коли він стає потерпілим, його втрати значно зменшуються завдяки пере розподілу внесених усіма учасниками формування страхового фонду грошових коштів на користь потерпілих. Суб'єкт, який бере на себе зобов'язання формувати фонди страхового захисту та використовувати їх для компенсації збитків застрахованим потерпілим, називається страховиком.
Суб'єкти, що уклали угоду з страховиком про страхування свого інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії (внески) і мають право отримати відшкодування (за за коном чи за угодою) при настанні страхового випадку, назива ються страхувальниками.
Страховик і страхувальник як окремі суб'єкти мають особ ливі (відмінні) інтереси. Разом із тим їх зводить воєдино спіль ний інтерес. Розглянемо єдність і відмінність інтересів цих двох суб'єктів. Необхідно насамперед зазначити, що страху ванню підлягають тільки ті ризики, які, по-перше, мають віро гідний, але необов'язковий характер, по-друге, втрати від ре алізації яких мають вартісний (ціновий) вимір.
Економічний інтерес страхувальника полягає в тому, що він економічно зацікавлений сплачувати незначні порівняно з можливими втратами внески (премії) страховику, який при настанні страхового випадку для окремого застрахованого від шкодує тому збитки в грошовій формі у повному, хоча частіше не в повному, але завчасно визначеному договором, (чи зако ном) розмірі.
Економічний інтерес страховика полягає в тому, що серед взятих на страхування ризиків переважена більшість про тягом короткого періоду не буде реалізована. Це дає мож ливість страховику використовувати сплачені страхувальни ком премії для своїх цілей.
У цьому інтересі страховика криється дуже важлива для ефективності національної економіки спонука до пошуку діє вих механізмів попередження настання застрахованих подій (якщо це можливо) або до обмеження обсягу збитків від на стання невідворотних страхових подій. Цієї мети страховик може досягти декількома шляхами:
по-перше, стимулюючи страхувальника зменшенням стра хової премії, вживати запобіжні (превентивні) заходи щодо усунення чи обмеження чинників, які породжують страхові події;
по-друге, залучаючи до страхування дедалі більшу кіль кість страхувальників, створюється можливість розподіляти збитки серед широкого кола страхувальників, що, з одного боку, робить сам страховий захист для окремого страхувальни ка дешевшим, а з іншого — забезпечує страховику страхові фонди, достатні для відшкодування значних збитків потерпі лим від страхових подій.
Отже, інтереси страховика і страхувальника відмінні в тому, що страхувальник хотів би платити страхові премії тіль ки за реалізований ризик, тоді як страховик зацікавлений у тому, щоб якомога більше страхувальників обходили страхові події. Разом із тим інтереси страхувальника і страховика збіга ються у тому, що для обох суб'єктів краще, щоб страхова подія не настала.
Таким чином, страхувальник платить страховику за гаран тію підтримки у скрутних умовах, за впевненість у стабільно му розвитку, за можливість забезпечення безперервності про цесу відтворення господарської діяльності.
Економічний зміст страхування полягає в тому, що цей різновид людської діяльності спрямований на захист майно вих інтересів юридичних та фізичних осіб, що потерпіли у зв'язку з настанням страхових випадків, визначених догово ром чи страховим законодавством, за рахунок страхових фон дів, які формуються учасниками страхування. Страхувальни ки беруть участь у формуванні цих фондів, сплачуючи страхові премії чи внески, а страховики — частиною доходів, отрима них від розміщення тимчасово вільних грошових засобів, спо собами, не забороненими законом.
Місце страхування в економічній системі. За класифі кацією видів економічної діяльності (КВЕД) у системі націо нальних рахунків (СНР-93) страхування відносять до діяль ності фінансових установ. Пояснюється це тим, що страху вання, як і фінанси, виражає відносини щодо акумуляції та цільового використання грошових засобів. Разом із тим слід зазначати, що страхування — особлива сфера фінансових від носин. Ці особливості виявляються у функціях, властивих страхуванню.
З урахуванням цих аргументів слід підходити й до визначення та характеристики функцій страхування. Вони в сукупності мають конкретизувати зміст цієї категорії в сучасних умовах її застосування. В результаті дослідження літературних джерел можна виділити такі основні функції страхування: ризикову, створення і використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, превентивну та інвестиційну рис. 1.1.
Рис. 1.1 - Основні функції страхування
Розглянемо змістовне наповнення основних функцій.
Взяття страховиком за певну плату на певний строк матеріальної відповідальності перед страхувальником за наслідки від реалізації ризику, передбаченого договором чи чинним законодавством.
У разі реалізації ризику (страхової події), страховик мусить здійснити страхувальнику відшкодування збитків за його (страхувальника) вимогою. За умови нереалізованого ризику страхові премії привласнює страховик. Рівень тарифів (стра хових премій) прямо залежить від імовірного рівня ризику. Ця функція здійснюється через процес купівлі-продажу страхової послуги.
Формування страхового фонду (резерву) для відшкодування втрат від реалізації страхових випадків, прийнятих страховиком від страхувальника. Грошове відшкодування збитків, яких зазнали страхувальники від настання страхових подій. Через цю функцію найповніше реалізується потреба в страховому захисті.
Заощаджувальна функція поширюється не на всі види страхування. Вона властива видам особистого (особового) страхування, пов'язаним зі страхуванням життя, пенсій, дожиттям до весілля, повноліття та ін.
Ця функція передбачає нагромадження шляхом сплати страховику страхових внесків (премій) впродовж тривалого часу в обсязі страхової суми, визначеної договором. По закін ченні терміну договору страхувальник отримує нагромаджені кошти від страховика. Ця функція є досить важливою для пожвавлення інвести ційного процесу.
Превентивна (запобіжна, попереджувальна) функція полягає у створенні умов, що забезпечують зниження рівня ризику та збитків, зумовлених цими ризиками. Ця функція зумовлена специфікою економічних відносин, що виникають між страхувальником і страховиком. Оскільки страховик бере відповідальність за збитки, зумовлені реалізованим ризиком страхувальника, то він (страховик) зацікавлений у створенні умов для запобігання реалізації ризику, щоб обмежити збит ки. У зв'язку з цим страховик стимулює страхувальника (че рез розмір тарифів на страхові послуги або рівень відшкоду вання збитків) здійснювати запобіжні заходи щодо можливості виникнення та поширення нещасних випадків, вразливих для життя та здоров'я страхувальників (дотримання правил техні ки безпеки, протипожежних заходів, локалізація поширення інфекції тощо), а також умов, що стосуються майнових інтере сів страхувальників, пов'язаних із виникненням пожежі, ви буху, руйнації, втрати споживних властивостей товару і т. ін. Описані вище заходи відносять до фінансових преференцій.
Окрім фінансових, використовуються правові преферен ції, зміст яких полягає в тому, що страхове законодавство ви значає умови, за яких страховик звільняється від зобов'язань стосовно відшкодування збитків страхувальнику чи застрахо ваній особі. Наприклад, страховик не відшкодовує страхової суми у разі: самогубства; перебування потерпілих у стані алко гольного чи наркотичного сп'яніння; навмисного пошкоджен ня чи знищення застрахованого майна та ін. Є законодавчі об меження щодо прийняття об'єктів до страхового захисту у зв'язку з надзвичайно високим рівнем їх ризику внаслідок не вжиття запобіжних заходів, які б обмежували цей рівень.
Репресивна функція страхування полягає в спрямуванні зусиль на усунення страхового випадку та обмеження величини збитків, зумовлених страховим випадком. Так, затрати на боротьбу з пожежею, паводком, епідемією тощо, здійснені страхувальником, відшкодовуються страховиком.
Інвестиційна функція не належить до основних, але значущість її від цього не зменшується.. Діяльність страховика, пов'язана з розміщенням та управлінням страховими резервами, є за своїм змістом інвес тиційною діяльністю страховика.
Законодавство України вводить певні обмеження на спосо би розміщення тимчасово вільних грошових засобів зі страхо вих резервів з метою їх безпечності, поворотності, прибутко вості та ліквідності.
1.2 Організаційні засади функціонування ринку автострахування та його вчіправова база регулювання
В Україні формується власна модель ринкової економіки, що враховує ту ситуацію, в якій опинилася держава на момент визнання її політично незалежною. Звідси закономірна поява особливостей розбудови й окремих сегментів ринкової інфраструктури. Великої перебудови поряд з державними фінансами, банківською справою зазнало страхування.
Страховий ринок в Україні розвинутий недостатньо. В державі на сьогодні функціонує понад 400 страхових компаній, посередницьких та інших організацій, які причетні до страхової справи. Серед них найбільш відомі НАСК ВАТ «Оранта», АСК «Енергополіс», «АСК ГАРАНТ», АСК «Алькона» та ін. Незважаючи на молодий вік українського страхового ринку, спостерігається постійне зростання обсягів наданих страхових послуг.
Поняття «страховий ринок» поєднує в собі дві неоднозначні категорії, а саме – «ринок» та «страхування». Під ринком ро зуміють певні економічні відносини з приводу купівлі-продажу, а також систему інститутів, які організують відношення обміну. Під страхуванням, як економічною категорією, розуміють певний вид економічних відносин з приводу організації страхового захисту за рахунок створення і використання страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика з метою стабілізації економіки, роз поділу ризиків, задоволення потреб страхувальників та власників, здійснення підприємницької діяльності, інвестування в економіку країни тимчасово вільних коштів.
Використовуючи ці два поняття, можна сформулювати підходи до визначення страхового ринку:
це сфера економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист;
це форма організації економічних відносин у сфері гро шового обігу по формуванню та використанню стра хового фонду й інших фондів та ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів;
це сукупність страховиків, страхувальників, посеред ників, що приймають участь в реалізації відповідних послуг;
це середовище, у якому функціонують страхові ком панії;
це механізм перерозподілу фінансових ресурсів стра хувальників та страховиків.
Страховий ринок представляє собою досить складне явище, має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб'єктами страхового ринку, з іншого - страховими продуктами, що ре алізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв'язок з яки ми визначається за напрямками руху грошових потоків.
Страховий ринок є також формою організації фінансових відносин у формуванні та розподілі страхового фонду для забезпечення страхового захисту. Систему суб’єктів страхового ринку, які обслуговують процес страхування, подано на рисунку 1.2 [ 6, с.36].
Страховий ринок, що функціонує, являє собою складну інтегровану систему, яка включає різноманітні структурні ланки. Так, базовою ланкою страхового ринку є страхове товариство або страхова компанія. Саме тут здійснюється процес формування і використання страхового фонду, формуються і з’являються інші економічні відносини, особисті, групові, колективні інтереси.
Страхова компанія – історично визначена суспільна форма функціонування страхового фонду, є відособленою структурою, що здійснює укладання договорів страхування та їх обслуговування. Страховій компанії властива техніко-організаційна єдність. Економічна відокремленість страхової компанії полягає в повній відокремленості її ресурсів, їх самостійному повному обсягу. Економічно самостійні страхові компанії будують свої відносини з іншими страховиками на основі перестрахування і співстрахування.
Ці функції здійснюють перестрахувальні компанії – організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків.
Рис. 1.2 - Структура страхового ринку України
Ще одним суб’єктом страхового ринку є товариства взаємного страхування (ТВС) – юридичні особи, створені з метою страхування ризиків цього товариства. Головна відмінність між ТВС і страховою компанією полягає в тому, що компанія завжди має на меті отримання комерційного прибутку. Для ТВС отримання прибутку не є першочерговим.
До суб’єктів страхового ринку відносяться також спілки страховиків, зокрема, вони включають такі регулюючі органи, як Ліга страхових організацій України (ЛСОУ), яка є юридичною особою. Серед основних завдань, які вирішує ліга такі, як сприяння розвитку страхового ринку, захист прав і інтересів страховиків, сприяння формуванню та вдосконаленню правової бази страхування та ін. Нині членами ЛСОУ є біля 130 страхових компаній України.
Моторне (транспортне) страхове бюро теж є одним з представників спілки страховиків. Це юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування.
На страховому ринку України діють такі суб’єкти, як страхові посередники – через яких страховики здійснюють страхову діяльність. Страхові посередники – громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування).
А ось суб’єктом страхового ринку, який регулює відносини між учасниками страхового ринку з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, а безпосереднім органом з питань нагляду за страховою діяльністю – Міністерство фінансів України (рисунок 1.3).
Ще одна група суб’єктів – це професійні оцінювачі страхових ризиків (сюрвейери і аджастери). Це експерти (спеціалісти), які здійснюють огляд об’єктів майнового страхування (суден, вантажів та іншого майна) і на підставі висновку сюрвейера страховик приймає рішення про укладання договору страхування. Аджастер – спеціаліст, що займається складанням дискарт-розрахунків (з розподілу збитків між судном, вантажем і фрахтом у зв’язку із загальною аварією).
Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституціональному та територіальному аспектах.
В інституціональному аспекті вона представлена акціонерними, корпоративними, взаємними і державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки. Розвиток ринкових відносин знищує територіальні перепони на шляху суспільно-економічного прогресу, посилює інтеграційні процеси, веде до включення національних страхових ринків у світовий. Прикладом такої інтеграції може служити створення загальноєвропейського страхового ринку країн – членів ЄЕС.
Результати вивчення літературних джерел [6;8;16;20;37] показують, що у залежності від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги можна виділити внутрішній, зовнішній і міжнародний страхові ринки.
Рисунок 1.
Рис. 1.3 - Структурна будова Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України
За галузевою ознакою виділяють ринок: особистого страхування, майнового страхування, страхування відповідальності. У свою чергу кожний із них можна розділити на відокремлені сегменти, наприклад, ринок страхування від нещасних випадків, ринок страхування домашнього майна та ринок авто страхування та інше..
Як показує досвід, ще одним із елементів страхового ринку є страхова послуга. Страхова послуга – специфічний товар, запропонований на страховому ринку. Вона може бути надана фізичній або юридичній особі на основі договору (у добровільному страхуванні) або закону (в обов’язковому страхуванні). У тих випадках, коли надання страхового захисту необхідно з позицій суспільних інтересів, страхування носить обов’язковий характер. Акт купівлі-продажу страхової послуги оформляється укладанням договору страхування, на підтвердження чого страхувальнику видається страхове посвідчення (поліс).
У самому характері сучасних страхових послуг відбулися істотні зміни, викликані так званим технологічним вибухом, широким упровадженням електроніки й автоматики у страхову сферу.
Страховий ринок становить складну багатофакторну динамічну систему. Під системою варто розуміти групу регулярно взаємодіючих і взаємно пов’язаних окремих складових частин, які утворюють єдине ціле. Групою цих частин, що взаємодіють у ринковій системі страхових послуг, є: страхові продукти, система тарифів, інфраструктура страховиків, засоби взаємодії з клієнтурою тощо. Це система взаємодії із навколишнім середовищем за допомогою зовнішніх зв’язків, що характеризують як вплив оточення на систему, так і вплив системи на середовище.
Таким чином, страховий ринок становить діалектичну єдність двох систем – внутрішньої системи і зовнішнього оточення. Внутрішня система цілком підлягає керуванню з боку страховиків. Зовнішня система або зовнішнє оточення, складається з елементів, на які страховик може надавати управлінський вплив, а також з елементів не керованих із боку страховика. При цьому зовнішнє середовище оточує внутрішню систему й обмежує її. Представимо це у вигляді схеми (рис. 1.4).[6, c.41]
Рис. 1.4 - Структура внутрішнього і зовнішнього оточення страхового ринку
До внутрішньої системи належать керовані зміни, що становлять ядро ринкової системи страхової компанії, основні з них: страхові продукти (умови конкретних договорів страхування даного виду), система організації продажу страхових полісів і формування попиту, гнучка система тарифів, власна інфраструктура страховика.
До внутрішньої системи належать також керовані страховиком змінні, що не входять у ядро ринкової системи, спрямовані на досягнення мети щодо оволодіння ринком: матеріальні, фінансові і людські ресурси страхової компанії, що визначають положення даного страховика на ринку. Особливе значення має фінансовий стан страхового товариства і довіра до нього з боку фінансових інститутів, ліквідність страхових резервів. Важлива також наявність підготовленого кваліфікованого персоналу страховика, який спроможний здійснювати ефективну фінансово-організаційну роботу. Багато чого залежить від компетентності керівного складу страхового товариства.
Сукупність усіх цих факторів визначає політику страхової компанії на ринку, її імідж, який істотно впливає на формування попиту. Велике значення має робота страховика в дослідженні ринку.
Слід відмітити, що гнучка система тарифів також є однією з основних складових внутрішньої ринкової системи. Керівництво страхової компанії повинно виробити цілеспрямовану тарифну політику і застосувати її відповідно до умов ринку, тобто визначити, які ціни пропонувати на ринку, які знижки і пільги надавати. Повинна також бути відпрацьована система пільгових тарифів, комісійних, заохочувальних бонусів.
Зовнішнє оточення ринку – це система взаємодіючих сил, що оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї.
Отже, в умовах ринку, що супроводжується різноманітними ризиками, зростає значення страхування як важливого засобу захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб. До сфери страхування втягуються нові суб’єкти як
з боку осіб, що пропонують страхові послуги, так і з боку одержувачів, користувачів цих послуг.
Таким чином, умови існування страхового ринку передбачають утворення на ньому головних суб'єктів, до яких належать страховики та страхувальники.
Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що розвинута страхова справа сприяє розвитку підприємництва та вирішенню багатьох соціальних проблем. Страхування – об’єктивно необхідний атрибут ринкової економіки, ступінь його розвитку свідчить про зрілість ринкових відносин.
Однією з найважливіших передумов розвитку страхової справи є розвиток і стан законодавчої бази, яка регламентує і регулює цей вид діяльності в цілому, так і окремі її напрямки. Гармонізація їх інтересів, а також належна організація страхової справи в країні, дієвість і розвиток страхування неможливі без визначення принципів страхування, його класифікації.
Необхідність забезпечення високого ступеня відповідальності страховика за соціально-економічні наслідки своєї діяльності обумовлює необхідність організації державного страхового нагляду.
Державне регулювання страхування здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, прийняття законів за окремими галузями підприємницької діяльності, окремих нормативних актів, що відбивають порядок висновку договорів страхування і врегулювання виникаючих суперечок. Держава встановлює також, виходячи з суспільних інтересів, обов'язкові види страхування.
Світова практика виробила два принципових підходи до державного регулювання страхового ринку. Кожний з підходів реалізується в рамках визначеної системи права — континентальної й англо-американської.
Система континентального права, що існує в Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Японії й інших країнах, заснована на точній законодавчій регламентації діяльності суб'єктів ринку, при цьому основними джерелами права є закони і кодекси.
Основну рису англо-американської системи права, що діє в США, Великобританії, Австралії, Канаді і в інших країнах, юристи бачать у тім, що в ній закон не є єдиним переважним джерелом права поряд з ним важливу роль відігріває судовий прецедент. Законодавство визначає найбільш загальні умови, правові рамки економічної діяльності без детальної регламентації. У рам ках даної правової системи будується ліберальна модель регулювання страхування, у якій основна увага приділяється контролю фінансового стану компаній на основі вивчення їх звітності; відсутня тверда регламентація страхових операцій, затвердження страхових тарифів і т. ін.
Ліберальна модель має два різновиди - децентралізовану і централізовану.
Британська (централізована модель ) модель регулювання страхування була прийнята за основу при створенні уніфікованої системи регулювання на рівні Європейського Союзу. У британській системі діє єдиний орган страхового нагляду. Усі страховики в країні підкоряються загальним правилам і нормативам.
На європейському рівні міждержавна система регулювання страхування поєднує саморегулювання і державне регулювання страхової діяльності.
Метою державного регулювання страхової діяльності (ДРСД), яке здійснюються на правовій основі є :
контроль за дотриманням вимог законодавства України про страхування;
ефективний розвиток ринку страхових послуг;
запобігання неплатоспроможності страховиків;
захист інтересів страхувальників.
Правове регулювання діяльності на страховому ринку – це нормативне упорядкування на страховому ринку. Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої та судової влади. Склад Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг ( Держфінпослуг) представлений на рисунку 1.3, а структура нагляду за страховою діяльністю представлена на рисунку 1.5.
Державно-правове регулювання діяльності у сфері страхування визначається декількома напрямками:
пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів, що обумовлюється необхідністю.
законодавче забезпечення становлення і захисту національного страхового ринку, яке має комплексний характер і може бути виділене як окрема комплексна галузь законодавства, що включає в себе нормативно-правові акти, які регулюють діяльність у сфері страхування.
дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, захисту прав та інтересів страхувальників, страховиків, інших зацікавлених осіб і держави.
Основними функціями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Уповноваженого органу у справах нагляду за страховою діяльністю) є:
ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;
видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок її відповідності виданій ліцензії;
проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірність її звітності;
розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена до компетенції Уповноваженого органу;
прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.
Рис. 1.6 - Структура системи нагляду за діяльністю учасників ринку страхових послуг
дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, захисту прав та інтересів страхувальників, страховиків, інших зацікавлених осіб і держави.
Основними функціями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Уповноваженого органу у справах нагляду за страховою діяльністю) є:
ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;
видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок її відповідності виданій ліцензії;
проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірність її звітності;
розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена до компетенції Уповноваженого органу;
прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.
Отже, державне регулювання страхової діяльності (ДРСД) — це система цілей, а також інструментів (засобів) та методів на їх досягнення. ДРСД використовує правові, адміністративні та економічні методи.
Уповноваженим органом, на який покладено здійснення державного нагляду за страховою діяльністю, є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.
Врегулювання відносин між самими страховиками, між страховиками і посередниками, між страховиками, посередниками і державою, між національними і міжнародними страховими організаціями покладено на Лігу страхових організацій України (ЛСОУ).
1.3 Класифікація ринку автотранспортного страхування
Наукове значення класифікації як такої та класифікації в страхуванні зокрема полягає в тому, що вона дає можливість визначити місце тієї чи іншої підсистеми в системі, окремого елемента — в підсистемі та виявити зв'язки між самими еле ментами та між елементами і системою в цілому.
Класифікація, з одного боку, відображає певний рівень знань про об'єкти, а з іншого — дає підстави виявити прогали ни в знанні про систему та її структуру.
Класифікації мають важливе практичне значення. Так, поділ страхування на соціальне і комерційне лежить в основі реалізації соціальної політики будь-якої соціально орієнтова ної держави. Поділ страхування за родом небезпеки на страху вання життя й пенсій та страхування, відмінне від страхуван ня життя й пенсій, використовується для врахування специфі ки форм і методів страхового захисту інтересів, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпечен ням застрахованих на відміну від суто майнових інтересів.
Ці класифікації мають практичне значення під час органі зації страхового бізнесу, враховуються при визначенні особли востей формування, використання та розміщення страхових фондів, при оподаткуванні страхової діяльності, ліцензуванні, розмежуванні страхових послуг, що надаються державою та приватними страховиками тощо.
Таким чином, класифікація — це система поділу певних явищ, процесів, предметів (в емпіричному знанні), понять (у логіці) на класи, групи, види, форми тощо за спільними ознаками, властивостя ми, рисами.
У зв'язку з тим, що страхування є досить об'ємним, багато вимірним явищем суспільного життя, яке, як зазначалось вище, має природні, економічні, соціальні, юридичні та глобалізаційні аспекти, існує багато критеріїв його групування (класифікації). Розглянемо головні з них.
Метою класифікації є встановлення певної ієрархії, упорядкованої шляхом поділу на гетерономні (різнойменні) між собою множини, які внутрішньо є гомогенними (однорід ними).
Так, класифікацію в
22.11.2013 03:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора