Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Хмельницькбудзамовник
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
КН
Кафедра:
Кафедра фінансів і кредиту
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
ТБВ
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»
Кафедра фінансів і кредиту
ДИПЛОМНА РОБОТА
Будівельні підприємства України та шляхи підвищення їх інвестиційної привабливості (на прикладі Комунального підприємства «Хмельницькбудзамовник»)
ДРФН. 7.050104
Студент групи ФНз-61
Здихальська Т.В.
(прізвище, ініціали)
Керівник роботи к.г.н., доцент
Журба І.Є.
(прізвище, ініціали)
До захисту допустити
Завідувач кафедри к.е.н.
Дражниця С.А.
(прізвище, ініціали)
Хмельницький-2011 ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах господарювання будівництво є однією з найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Від розвитку будівництва залежить також виведення економіки країни на світовий рівень. Прискорення розвитку будівельних підприємств значною мірою залежить від обсягу залучених інвестицій та ефективності їх використання. Серед широкого кола питань, що розглядаються економічною теорією, проблема залучення інвестиційних ресурсів в умовах ринкової економіки на сьогодні є однією з найактуальніших. Особливого значення при цьому набуває необхідність комплексного аналізу стану та інвестиційної привабливості підприємств.
У науковій літературі значну увагу надано особливостям оцінки інвестиційної привабливості держави, регіону, галузей, підприємств, ринкових індексів, інвестиційних портфелів, а також підходам до оцінки інвестиційних ризиків, які виникають у процесі реалізації інвестицій у вказані об'єкти. Найвідомішими у цих напрямках є праці В. Беренса, Л. Гітмана, Д. Джонка, Дж. Сороса, І. Бланка, Л. Лазебника, О. Кузьміна, В. Козика, А. Пересади, В. Шевчука, П. Рогожина, А. Гойка, О. Устенка та ін. Незважаючи на велику кількість наукових праць і значні досягнення в теорії і практиці управ ління інвестиційною діяльністю, є частина питань, які зали шаються постійним об'єктом дискусій.
Об'єктом обговорень є методичні підходи до оцінки інвестиційної привабливості підприємств, зокрема, немає однозначності у виборі об'єктів аналізу, показників, які їх характеризують. Крім того, потребують подальшої розробки методи оцінки ризиків, які виникають у інвестиційній діяльності.
Пошук можливостей розв'язання вказаних проблем у даній дипломній роботі спрямовано на підвищення ефективності реалізації інвестицій.
Доцільність подальшого дослідження цієї проблеми також пов’язана з гострою потребою формування на сучасному етапі інвестиційного потенціалу України, яка зумовлює об’єктивну необхідність залучення, поряд із внутрішніми інвестиціями, іноземного капіталу на основі мінімізації ризиків і поліпшення інвестиційного середовища.
Мета та завдання дослідження. Метою даної дипломної роботи є оцінка інвестиційної привабливості будівельних підприємств в Україні та розробка практичних рекомендацій щодо її покращення.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
- визначити умови формування інвестиційного процесу в Україні;
- оцінити привабливість Хмельницького регіону для вітчизняних та закордонних інвесторів;
- провести оцінку інвестиційної привабливості будівельного комплексу в Україні в цілому та конкретного будівельного підприємства зокрема (на прикладі Комунального підприємства «Хмельницькбудзамовник»), а також побудувати економіко-математичну модель, яка адекватно відображатиме цю привабливість;
- проаналізувати причини недостатнього рівня інвестиційної привабливості;
- визначити основні напрямки і шляхи покращення інвестиційної привабливості будівельних підприємств в Україні.
Об’єктом дослідження при написанні роботи є процес внутрішнього та зовнішнього інвестування в будівельний комплекс України.
Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних аспектів оцінки інвестиційної привабливості, сучасний стан та динаміка розвитку інвестиційного ринку та будівельних підприємств в Україні.
Методичною основою дослідження є аналіз та синтез, аналогія та моделювання, загальнонаукові принципи проведення досліджень, а також методичні прийоми: порівняння, групування, деталізація та ін.
Інформаційною базою роботи є офіційні статистичні матеріали, роботи вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, матеріали наукових конференцій та ін. Законодавчі акти з питань розвитку, функціонування і регулювання інвестиційної діяльності в Україні забезпечили правове поле дослідження.
Практичне значення. Адекватність моделі рейтингової оцінки інвестиційної привабливості, яка пропонується у роботі, зумовлює її практичну значимість. Зокрема, ця модель дає відповідь на запитання про рівень інвестиційної привабливості підприємства і може бути взята на озброєння як суб’єктом так і об’єктом інвестування.
Наукова новизна одержаних в роботі результатів полягає в тому, що автором дослідження на принципах комплексного системного підходу виявлені позитивні та негативні фактори інвестиційної привабливості будівельних підприємств в Україні та розроблено методичні та практичні рекомендації щодо підвищення її рівня.
Обсяг і структура дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів і висновків обсягом 123 сторінки.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ ІНВЕСТУВАННЯ В БУДІВЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ
1.1. Поняття, сутність і форми інвестицій та інвестиційної діяльності
Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Вони є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій, який встановлює темпи економічного росту держави [46, c.6].
В Україні терміни “інвестиції”, “інвестування”, “інвестиційний процес”, “інвестиційна діяльність”, “інвестиційна політика” стали вживатись порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів у нашій економічній літературі все ще трактуються по-різному.
В минулому більшість авторів трактувало поняття “інвестиції” як сукупність затрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто до 1992 року інвестиції по суті ототожнювались з поняттям “капітальні вкладення”. Поняття “інвестиційна діяльність” ототожнювалась з інвестуванням, хоча ці поняття за своєю суттю та економічним змістом не однозначні [62, с.6]. Інвестиційна діяльність – це діяльність, пов’язана з вкладенням засобів в об’єкти інвестування з метою отримання доходу. Інвестування являє собою процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення [16, с.25].
В зарубіжній економічній літературі також існують різні модифікації поняття “інвестиції”, що свідчить про існування великої кількості підходів щодо розуміння їх економічної сутності.
В найбільш загальному вигляді інвестиції виступають як вкладення капіталу з метою його збільшення в майбутньому. Такий підхід є господарюючим як в європейській, так і в американській методології. Разом з тим нерідко зустрічається позиція, у відповідності з якою пропонується розрізняти категорії “інвестицій”, з однієї сторони, і “капітальних вкладень”, з іншої сторони, на тій підставі, що відмінною рисою інвестицій, на думку її представників, є виробничий характер даної категорії. При цьому під інвестиціями розуміють, як правило, придбання засобів виробництва, а під капітальними вкладеннями – купівлю фінансових активів.
Існує і інший підхід до визначення інвестицій, в рамках якого інвестиції визначаються як вкладення в цінні папери. Такий підхід зумовлений зростаючим значенням ринку цінних паперів як механізму переміщення реального капіталу у країнах з розвинутою ринковою економікою.
Інвестиції в західній економічній літературі розглядаються у єдності двох аспектів: ресурсів (капітальних цінностей) та вкладень (затрат). Найбільш очевидно даний підхід представлено у працях Дж.М. Кейнса, на думку якого інвестиції – це частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання, поточний приріст цінностей капітального майна в результаті виробничої діяльності даного періоду. Це визначення чітко виділяє дві сторони інвестицій: ресурсів (акумульованих з метою накопичення доходу) і вкладень (використання ресурсів), що забезпечують приріст капітального майна [16, с. 19-23].
Отже, можна виділити фінансове та економічне визначення інвестицій.
За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.
Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.
1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.
Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).
Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.
2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.
Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.
Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.
Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т.д.).
Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.
5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.
Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.
Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.
Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки.
Існує також таке розуміння інвестування, яке характеризується витратами матеріальних, трудових та грошових ресурсів на створення основних фондів галузей народного господарства шляхом капітальних вкладень. У капітальному будівництві планування, управління та організація, разом з проектуванням, ресурсозабезпеченням будівництва в сукупності складають зміст процесу інвестування.
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій.
- Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
- новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;
- цінні папери (акції, облігації та ін.);
- цільові грошові внески;
- науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.
Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестування на території України шляхом:
- пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створенні підприємств;
- створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;
- придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним інвесторам;
- придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;
- надання позик, кредитів, майна та майнових прав.
Суб'єктами інвестиційної діяльності є:
- інвестори (замовники);
- виконавці робіт (підрядники);
- користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;
- постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;
- юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);
- громадяни України;
- іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.
Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об’єднувати кошти для здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право виступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції учасників інвестиційного процесу. Якщо замовник не є інвестором, то він наділяється правами володіння, користування й розпорядження інвестиціями на період та на умовах, що визначаються договором між учасниками інвестиційного процесу. Користувачами об'єктів інвестиційної діяльності можуть виступати юридичні та фізичні особи, державні та муніципальні органи, іноземні держави та міжнародні організації, для яких створюються об'єкти інвестиційної діяльності.
Якщо користувач об’єкта інвестиційної діяльності не є інвестором (орендар, лізингоотримувач), то взаємовідносини між ним та інвестором реалізуються шляхом угоди (контракту) про інвестування. Суб’єкти інвестиційної діяльності мають право поєднувати функції двох або кількох учасників. Усі інвестори мають рівні права на здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначає обсяги, напрямки, розміри та ефективність інвестицій. Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійснення [62, c. 6-9].
Інвестиційна політика держави є реальною ланкою всього комплексу заходів, які проводяться у фінансовій, грошово-кредитній, зовнішньоекономічній областях та спрямованих на забезпечення цього зростання.
Основними цілями інвестиційної політики мають бути:
- зміцнення національного інвестиційного потенціалу;
- активізація інвестиційної діяльності;
- розвиток інфраструктури сприяння залученню інвестицій;
- забезпечення захисту прав та інтересів інвесторів;
- підвищення інноваційної спрямованості інвестиційної діяльності;
- поступове підвищення рівня життя населення.
Досягнення зазначених цілей інвестиційної політики вимагає здійснення комплексу заходів для створення сприятливого інвестиційного клімату, підтримці інвестиційних ініціатив ринкового сектора економіки, формуванню законодавчих і інституціональних умов господарської діяльності приватних інвесторів, адекватним сучасним вимогам ринку [55, c.112].
1.2. Інвестиції, як чинник економічного розвитку
Проблема залучення інвестиційних ресурсів в умовах ринкової економіки є першочерговою для всіх без винятку суб’єктів світової економіки. Якщо економіка країни не в змозі генерувати їх достатню кількість, тоді потрібно залучати іноземних інвесторів.
Досвід країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, засвідчує тісний зв'язок між економічним зростанням та залученням інвестицій [49, c. 373].
В умовах, коли українські банки ще не відповідають західноєвропейським стандартам, а інвестиційна спроможність вітчизняних підприємств, за хронічної нестачі обігових коштів, близька до нульової, сподіватися на внутрішнього інвестора проблематично.
Таким чином, залучення іноземних інвестицій стає дієвим важелем підвищення конкурентоспроможності української економіки. Це підтверджується й пріоритетами діяльності уряду, і висновками багатьох політиків, науковців, представників громадськості. Зокрема, зазначеній темі присвячено численні публікації українських вчених — фахівців у галузі міжнародної та регіональної економік А. Філіпенка, В. Андрійчука, Ю. Макогона, А. Мокія, М. Козоріза, П.Бєлєнького, З. Луцишина та інших.
Водночас не можна не враховувати наявних в Україні тенденцій щодо формування суспільної думки, коли перебільшується значимість економічної безпеки держави, коли міжнародна конкуренція трактується як негативний феномен глобалізованого світу і спонукає окремих політиків та посадовців до ініціювання протекціоністських обмежень, “захисту вітчизняного виробника”, розгортання кампаній, спрямованих на “виштовхування” іноземних інвесторів за межі держави.
Як наслідок, проблематика іноземного інвестування викликає численні дискусії як у середовищі фахівців і вчених, так і серед працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських діячів, пересічних громадян.
У результаті з’являються контраверсійні, а подекуди й діаметрально протилежні точки зору на суть і значення іноземних інвестицій, їхню роль в економіці держави та в процесах міжнародної інтеграції.
З одного боку, простежується потужна лінія на “канонізацію” іноземних інвестицій та іноземних інвесторів, з посиланням на ту винятково важливу роль, яку вони відіграють в економічному житті нашої держави, проведенні ринкових реформ, становленні демократичного суспільства, досягненні соціальних стандартів західноєвропейських країн. З другого — існує підґрунтя для трактування іноземних інвестицій як чинника поглинання внутрішнього ринку західним капіталом, своєрідної форми експансії транснаціональних корпорацій на територію постсоціалістичних країн, засобу поширення глобалізації, яка пояснюється як інструмент перерозподілу світового багатства на користь високорозвинених держав шляхом визиску і виснаження трудових, природних та інтелектуальних ресурсів усього іншого світу [2, c. 108-109]. Так, вітчизняний економіст О. Лавров своє ставлення до іноземних інвестицій сформулював так: “До будь-якої іноземної допомоги необхідно ставитися дуже обережно. Найкраще діяти за принципом: хочеш бути незалежним і багатим – працюй у своїй країні, реформуй свою економіку, створюй багатства для себе і експортуй їх за кордон. Хочеш бути злиденним і залежним – отримуй іноземну допомогу” [49, c. 373].
При цьому найпоширенішою помилкою в контексті аналізу іноземних інвестицій є хибне уявлення про те, що в результаті здійснення інвестиції одна зі сторін обов’язково залишається у виграші, а інша — програє. Звичайно, на практиці така ситуація можлива. Хоча, як правило, у світовій економіці іноземне інвестування пов’язане із взаємним виграшем. Інвестор дістає доступ до ринків дешевої робочої сили чи сировини, збуту продукції, зменшує свої ризики шляхом міжнародної диверсифікації капіталу. Сторона, яка приймає, заповнює “нішу” у наявних інвестиційно-фінансових ресурсах, вирішує низку соціально-економічних проблем.
Торкаючись мотиваційних аспектів іноземного інвестування з погляду його значення для сучасної української економіки, слід насамперед звернути увагу на те, що для досягнення стабільного економічного зростання і забезпечення відповідних високих показників господарського розвитку держави чи її окремого регіону, треба, щоб підприємства, які знаходяться на відповідній території, збільшували обсяги виробництва продукції та надання послуг. Головний критерій їхньої ефективності — здатність виробляти якісний і доступний товар, збільшувати обсяги його реалізації, досягати зростання прибутків. Адже прибутковість підприємств — це й нарощування податкових платежів до бюджету та соціальних відрахувань, і розвиток регіональної інфраструктури, і адаптація нових технологій, інновацій та систем менеджменту до вітчизняних умов (рис. 1.1).
Отож іноземні інвестиції є сьогодні тим ресурсом, який, в усякому разі в найближчій перспективі, може найвагоміше сприяти підвищенню ефективності функціонування українських підприємств, а відтак і розвитку відповідних територій та міст, поліпшенню соціального захисту громадян.
Нагромадження капіталу є основним засобом забезпечення інноваційного розвитку економіки, інвестування в інфраструктуру, соціальну сферу, зокрема в освіту, створення передумов для виникнення переваг економії масштабу.
Рис. 1.1. Економічний ефект від здійснення інвестиції.
Але існують і певні потенційні загрози, які можуть нести для певної території чи держави в цілому прямі іноземні інвестиції. Найперше йдеться про випадки нечесної конкуренції, коли закордонна компанія викуповує контрольний пакет акцій українського підприємства з метою усунення з ринку наявного чи потенційного конкурента.
Іншим проблемним питанням, яке часто непокоїть громадськість, є питання рівня екологічної безпеки іноземних інвестиційних проектів. Адже в Україні вже стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на українській території лише екологічно брудні підприємства, функціонування яких виснажує природні ресурси та завдає збитків довкіллю і здоров’ю громадян. Це питання також має відстежуватися з метою недопущення соціального напруження та суперечностей у трикутнику влада — іноземний інвестор — суспільство.
При цьому особливу увагу слід звернути на те, що українське суспільство й економіка формуються у своєрідному системному середовищі негативних зовнішніх ефектів: екологічних, психологічних, демографічних, а також ресурсних, у системі яких фінансово-інвестиційний чинник є досить вагомим [2, c. 110-111].
Отже, можна виділити такі основні переваги залучення іноземного капіталу в економіку України:
- зниження рівня імпортозалежності;
- стимулювання розвиту експортного потенціалу;
- прискорення темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ;
- створення стратегічних альянсів між українськими та іноземними підприємствами;
- підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили;
- підвищення ступеня адаптації суб’єктів господарювання до умов конкурентного середовища;
- забезпечення зарубіжного організаційного та управлінського досвіду;
- привнесення в економіку країни елементів приватної власності у “чистому” вигляді;
- збільшення рівня комплексного використання сировинних ресурсів;
- упровадження сучасних технологій, ноу-хау;
- поліпшення платіжного балансу;
- збільшення обсягів капітальних вкладень та скорочення строків їх нагромадження.
Недоліками залучення іноземного капіталу є:
- збільшення залежності країни від іноземного капіталу;
- підвищення рівня конкуренції на ринку;
- жорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів;
- трансферт частини прибутків за кордон;
- витіснення з ринку внутрішніх виробників і постачальників [57, c. 346].
З огляду на те, що існує як позитивний, так і негативний вплив іноземних інвестицій на економіку, слід пам’ятати, що інтеграція України у міжнародний інвестиційний ринок має відбуватись на основі комплексної науково обґрунтованої програми, в умовах надзвичайно прагматичного державного регулювання, з урахуванням внутрішніх реалій, спиратися на перевірений закордонний досвід.
1.3. Роль та значення будівельного комплексу в економіці України
Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити наступним чином: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машино будівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін.
Отже, ріст будівельної галузі неминуче викликає економічний ріст у країні і виникнення необхідних умов для розв'язання багатьох соціальних проблем. Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі не представляється можливим. Якщо на регіональному рівні чітко просліджується тенденція верховенства будівельних організацій центральних районів та великих міст-мільйонерів у зв’язку з їх значними потужностями і інвестиційною привабливістю, то на глобальному рівні будівельна галузь України програє через брак необхідних фінансових та організаційних перетворень [33].
Нині структура управління будівельним комплексом України є такою: Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики (далі - Держбуд), державні корпорації, обласні об'єднання, концерни, трести. Реформувати створені на базі галузевих міністерств концерни і асоціації, що є локальними монополістами, недоцільно через заінте ресованість підприємств у збереженні тісних технологічних зв'язків і необхідність концентрації фінансових ресурсів.
Досвід і дослідження діяльності акціонерних товариств відкритого типу (на чолі з холдинговою компанією) свідчать про те, що вони є найпривабливішою (сьогодні) формою переходу до економічних методів управління в будівництві. Створення холдингової компанії потребує організаційної перебудови не тільки у верхньому ешелоні керівництва, а й у нижньому — на рівні підприємницьких і будівельних організацій, які в цьому разі є центрами отримання прибутку.
Підприємництво в будівництві, як і загалом в економіці колишнього СРСР, почало розвиватися з 1987 р. після виходу відповідних постанов уряду, а також Закону СРСР "Про кооперативи". На першому етапі мале підприємництво інтенсивно розвивалось саме через цю, нову на той час форму власності (1992 р. у галузі налічувалося понад 9 тис. будівельних кооперативів з чисельністю працюючих 244 тис. чол., або в середньому 27 чол. в одному колективі). У подальшому більшість кооперативів пе ретворилася на малі підприємства, пік розвитку яких припав на 1994 р., коли діяли податкові пільги щодо їх діяльності. У наступні роки цей процес стабілізувався. Водночас паралельно відбувались роздержавлення й приватизація будівельних організацій колишніх міністерств і відомств місцевих органів влади.
У 2004 р. в Україні функціонувало 26856 підприємств і орга нізацій будівельного комплексу, з яких 80 % належали до недержавного сектора, з них 40 % — приватні підприємства, а решта — підприємства з колективною формою власності.
Серед організаційно-правових форм найпоширенішим є товариство з обмеженою відповідальністю (майже 60 % загальної кількості), 8 % становлять акціонерні товариства і лише 1 % — спільні підприємства.
На частку недержавних підприємств припадає 77 % загального обсягу підрядних робіт і виробництва продукції промисловості будівельних матеріалів і виробів [57, с. 52-53].
У місті Хмельницькому здійснюють будівельну діяльність 8% малих підприємств міста. Їх кількість у 2003 році складала 189 підприємств, а у 2004 році їх було вже на 35 більше (224 підприємства). З них 12,5 % складають приватні підприємці (фізичні особи) [24, с. 318-319].
Отже, можна стверджувати, що недержавний сектор у будівельному комплексі вже посів провідне місце, а результати його діяльності багато в чому є визначальними для формування загальних показників галузі. Очевидно, що стійка тенденція до збільшення капітальних вкладень, обсягів підрядних робіт і виробництва будівельних матеріалів та виробів зумовлена насамперед активністю недержавного сектора будівельного комплексу.
З урахуванням того, що кількість підприємств і організацій недержавної форми власності в економіці країни дедалі збільшуватиметься, колегія Держбуду України прийняла рішення про активізацію діяльності Комітету, пов'язаної з вирішенням проблем сприяння розвитку підприємництва в будівництві.
Поліпшення роботи будівельного комплексу насамперед нерозривно пов'язане з активізацією інвестиційної діяльності у країні. У межах здійснюваних урядом кроків щодо створення привабливого інвестиційного клімату в Україні Держбуд послідовно вживає заходів щодо нормативного врегулювання будівельної діяльності, спрощення й забезпечення прозорості ряду процедур на передпроектній стадії, усунення штучних перепон під час проектування та будівництва.
Розвиток структури будівництва не може здійснюватися без капітальних вкладень. Для цього необхідні бюджетні кошти й іноземні інвестиції. Зрозуміло, що проблема відшукання такого додаткового подвійного імпульсу розвитку економіки через будівельні інвестиції заслуговує на вирішення. Аналітичний принцип будівельних інвестицій можна сформулювати так: первинне збільшення доходу, спричинене збільшенням інвестицій, призводить до підвищення норми споживання, що сприяє подальшому приросту доходу й повторному підвищенню рівня добробуту. Множинний ефект впливає не тільки на збільшення доходу, а й на нарощування додаткових інвестицій будівельних організацій з метою задоволення зростаючого попиту споживачів. За допомогою реалізації будівельних інвестицій та підприємництва на розвиненій інфраструктурі Україна підноси тиме власну економіку.
В економічно розвинених країнах понад три чверті капітальних вкла день становлять будівельні інвестиції в нові споруди, реконструкцію та розширення виробничих потужностей. Завдяки їх реалізації самоінвестується специфічна будівельна галузь. Одноразовий характер будівель них інвестицій сприяє піднесенню ринкової кон'юнктури та стабілізації економічного циклу.
1.4. Методика та основні методи дослідження
Серед проблем, від розв’язання яких залежать тенденції динаміки економічного розвитку країни у перехідний період та підприємства зокрема, одне з ключових місць посідає проблема створення сприятливого економічного середовища для залучення інвестицій.
Метою нашого дослідження є економічна оцінка інвестиційної привабливості будівельних підприємств в Україні та місті Хмельницькому.
У процесі дослідження використовуються як загальнонаукові так і розрахунково-аналітичні прийоми.
Загальнонаукові методичні прийоми дослідження ґрунтуються на методах філософії. Метод — це спосіб дослідження, який визначає підхід до об’єктів, що вивчаються, планомірний шлях наукового пізнання і встановлення істини. Метод філософії є істинно науковим методом пізнання світу, відображення законів розвитку мислення, а також законів розвитку самого мислення. Загальнонаукові методичні прийоми включають аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, абстрагування і конкретизацію, системний аналіз.
В процесі нашого дослідження використовуються такі загальнонаукові методичні прийоми: аналіз і синтез, дедукція, аналогія, абстрагування і конкретизація та ін.
Методом в математичній економіці називають системний аналіз економіки як складної динамічної системи [26, c.7].
Економіко-математичні методи застосовуються в роботі при визначенні впливу певних факторів на інвестиційну привабливість підприємства. Зокрема, ми пропонуємо для оцінки інвестиційної привабливості побудувати економіко-математичну модель, яка допоможе довести зазначений вплив, а також зробити деякі прогнози на майбутнє.
Дослідження інвестиційної привабливості підприємств у працях вітчизняних учених отримали розвиток протягом років реформування української економіки. Проблемам інвестиційної привабливості присвячені наукові роботи Т.П. Басюк, І.О.Бланка, М.В. Стирського, Т.Л. Матової, Л.П. Толстовоїта інших науковців. Значний внесок у розвиток методології оцінки інвестиційної привабливості також внесли С.І. Абрамов, В.М. Аньшин, І.А. Бланк, М.Ю. Горохов, В.Н. Глазунов, Н.Н.Гуляєва, А.Ф. Гойко, В.Н. Данілін, А. Зелль, С.В. Ісаєва, А.Б. Ідрісов, С.В.Карташев, В.В. Ковальов., О. Кузьмін, А.Б. Крутик, М.Н. Крейнина, С. Князь, М.В. Лєснікова, Н.А. Лісова, І.П. Мойсеєнко, В.В. Малєєв, Т.В. Майорова, А.Г.Нікольська, А.В. Постніков, В.М. Павлюченко, В.М. Сєров, А.А. Садєков, Н.Н.Ушакова, Т.Е. Унковська, В.К. Фальцман, В. Фльорко, В.Г. Федоренко, В.Д.Шапіро, В.В. Шеремет, В.С. Щелков, В. Цхведіані, Ю.В. Яковлєв, А.Яновський.
Замовником проведення оцінки інвестиційної привабливості може бути як суб'єкт, так і об'єкт інвестування. При цьому, кожний з них піклується про свої цілі, що у кінцевому результаті спрямовані на реалізацію можливостей перерозподілу й споживання капіталу, тобто інвестування (рис. 1.2)
Характерна риса успішного інвестування – обов'язкова присутність подвійного ефекту: позитивних результатів як для суб'єкта інвестування (інвестора), так для об'єкта (реципієнта).
Рис. 1.2. Цілі оцінки інвестиційної привабливості для об'єкта і суб'єкта інвестування.
Інвестиційна привабливість може розглядатися не тільки як фінансово-економічний показник, а й як модель кількісних і якісних показників – оцінок зовнішнього середовища (політичного, економічного, соціального, правового) і внутрішнього – позиціювання об'єкта в зовнішнім середовищі, оцінка її економічного, фінансового, технічного потенціалу, що дає можливість варіювати кінцевий результат.
Ми пропонуємо на розгляд методику оцінки інвестиційної привабливості на рівні країни, галузі, регіону, підприємства (Комунального підприємства «Хмельницькбудзамовник») (рис. 1.3). На кожному із зазначених рівнів застосовуються відповідні підходи і методики оцінки інвестиційної привабливості.
Методика оцінки інвестиційної привабливості країни
Інвестиційний клімат держави – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків (непередбачених фінансових втрат капіталу та доходів). Сукупність інвестиційних ризиків всебічно характеризує інвестиційний клімат від найнесприятливішого до найсприятливішого [45, с. 271].
Рис. 1.3. Схема оцінки інвестиційної привабливості підприємства
Можна виділити дванадцять головних критеріїв інвестиційної привабливості країни (рис. 1.4).
Рис. 1.4. Головні критерії інвестиційної привабливості країни
1. Характеристика місцевого ринку. Інвестора в першу чергу цікавить обсяг місцевого ринку, купівельна спроможність населення та потенціал зростання цих факторів і економіки в цілому. Суттєвими показниками є географічне розташу вання країни, а також забезпеченість її мінеральною базою.
2. Доступність ринку. Маються на увазі законодавчі та нормативні акти, які не обмежують доступ компанії на місцевий ринок. Як свідчить практика, для нормального функціонування іноземних інвесторів не обов'язково надавати їм додаткові пільги порівняно з місцевими підприємцями. Достатньо, щоб нормо-творче середовище давало можливість зарубіжним підприємцям "на рівних" конкурувати з місцевими компаніями.
3. Якість робочої сили. З одного боку, іноземних інвесторів приваблює деше ва робоча сила, особливо у трудомістких галузях. З іншого — необхідно забезпечити достатню якість робочої сили. При цьому інвестори звертають увагу на рівень освіти в країні-реципієнті. Якість і продуктивність робочої сили є ключовими елементами при визначенні конкурентоспроможності товару на міжнародному ринку. У країнах, що розвиваються, інвестори враховують навіть такий фактор продуктивності робочої сили, як кількість прогулів.
4. Валютний ризик. Курс місцевої валюти до основних валют, що вільно кон вертуються у світовій фінансовій системі, прямо впливає на витрати і прибутки іноземних інвесторів, які оцінюють свої фінансові результати через співвідношення основних валют. Іноземні інвестори ризикують одержати збитки у разі, коли країна-реципієнт "заморожує" курс своєї валюти щодо основних іноземних валют або встановлює занадто високий курс. В останньому випадку експорт продукції стає дорожчим, ніж експорт з країн-конкурентів.
5. Можливість репатріації капіталу. Це дуже суттєвий момент для інвесторів. Найсприятливішим є законодавство, яке не обмежує можливості вивозити інвестований капітал і прибутки. Як правило, дочірні підприємства переводять прибутки своїй материнській компанії через дивіденди, сплату відсотків, винаго роди і плату за технічну допомогу.
6. Захист інтелектуальної власності. Для іноземних інвесторів цей критерій є пріоритетним, особливо в таких галузях, як виробництво комп'ютерів, зв'язок, фармацевтика, в яких технологія є головною зброєю у боротьбі з конкурентами при розробці нових продуктів та освоєнні нових ринків. Для країни-реципієнта розвиток цих галузей дає найбільші потенційні вигоди з погляду передачі технології та створення місцевої високотехнологічної промислової бази. Однак, щоб залучити інвестиції у ці галузі промисловості, урядам країн-реципієнтів необхідно забезпечити суворе дотримання прав інтелектуальної власності.
7. Торгова політика. Торгова політика впливає на вартість експорту й імпорту і на полегшення або ускладнення цих операцій.
На вартість імпортних товарів впливає ставка ввізного мита та існуючий валютний курс. Якщо у виробництві використовуються імпортні складові, високі порівняно з іншими країнами тарифні ставки, то вони збільшують собівартість виробництва. Так само і квоти, занадто складний процес ліцензування або отримання дозволу та інші нетарифні обмеження можуть збільшити собівартість або сповільнити виробничий цикл, а, отже, негативно вплинути на конкурентоспроможність та інвестування.
На експорт також впливають процедури його ліцензування, додаткова плата за дозвіл на експорт можуть збільшити собівартість та сповільнити появу кінце вого продукту на ринку. Беручи до уваги жорстку конкуренцію між виробниками у багатьох галузях промисловості, вища собівартість та нижчі темпи роблять країну-експортера менш конкурентоспроможною і привабливою.
8. Державне регулювання. Урядове регулювання є важливим для захисту інте ресів виробників і споживачів. Водночас надмірне регулювання може відвернути інвесторів від країни. Урядові нормативні акти можуть встановлювати відсотки за кредитами, визначати пріоритетні галузі для вкладання коштів, створювати складні процедури для схвалення іноземних інвестицій, а трудове законодавство може ускладнювати процедуру звільнення працівників або встановлювати низький рівень мінімальної заробітної плати, що збільшить собівартість для іноземних інвесторів, які шукали дешеву робочу силу. Усі названі заходи ускладнюють швидкий рух капіталу і прибутків у країну і назовні, зменшують гнучкість компаній, перешкоджаючи припливу іноземних інвестицій.
9. Ставки податків і пільги. Надмірний податковий тягар на інвестиції і прибутки також "відлякує" іноземних інвесторів. Цей тягар складається не тільки з оподаткування прибутку, а й з дивідендів, винагород, грошових переказів та інших трансакцій між місцевими дочірніми підприємствами та їхніми материнськими компаніями.
Для того, щоб збільшити свою інвестиційну привабливість, багато країн пропонують іноземним інвесторам податкові та інші пільги. Однак пільгові програми можуть допомогти країнам залучити інвестиції за умови, що інші інвестиційні критерії також будуть позитивними.
10. Політична стабільність. Стабільне політичне середовище дає інвестору упевненість у тому, що закони і нормативні акти, які стосуються інвестицій і ринків, не змінюватимуться протягом досить тривалого часу. Інвестори просто не будуть ризикувати своїм капіталом у нестабільному середовищі.
11. Макроекономічна політика. До країн з несприятливим економічним кліматом іноземні інвестори підуть доти, доки економічна ситуація не буде стабільною. Найважливішим фактором стабільної макроекономічної політики і підтримання низького і передбачуваного рівня інфляції. Коли країни приймають „шокові” програми з метою приборкання інфляції, це призводить часто до спаду виробництва і, як наслідок, до збитків багатьох іноземних підприємців.
12. Розвиненість інфраструктури та служб підтримки. Шляхи,
22.11.2013 03:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора