Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Соціальне страхування в Україні: стан та перспективи його розвитку
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
КН
Кафедра:
Кафедра фінансів і кредиту
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Хмельницький інститут соціальних технологій
Економіко-правовий факультет
Кафедра фінансів і кредиту
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему
«Соціальне страхування в Україні: стан та перспективи його розвитку»
(за матеріалами ЗАТ «Перша Страхова Компанія»)
Студент групи ФНз-61
Спеціальність 7050104 «Фінанси»
______________ І. Лінкевич
Допущено до захисту:
Завідувач кафедри
фінансів і кредиту
к.еком.н._______ С.А.Дражниця
«__» __________ 20__ р.
Науковий керівник:
проф.____________ В.С. Бастричев
Нормоконтроль:
ст. викл.______О.В. Неклюєнко
Хмельницький, 2010
Соціальне страхування в Україні: стан та перспективи його розвитку
ЗМІСТ
С.
Вступ
4
Розділ 1. Загально - теоретичні організаційні, економічні та правові засади соціального страхування в Україні
6
1.1
Суспільна необхідність соціального страхування, його економічна сутність та еволюція розвитку
6
1.2
Організаційні засади ЗДСС, його функції та принципи діяльності
16
1.3
Особливості державного регулювання обов’язкового державного соціального страхування в Україні
27
Розділ 2. Дослідження особливостей функціонування видів соціального страхування фінансового та вивчення світового досвіду його розвитку
36
2.1
Особливості соціального страхування від нещасних випадків на виробництві , професійних захворювань та на випадок безробіття
36
2.2
Організаційні аспекти загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в Україні
2.3
Особливості впровадження единого соціального внеску
2.4
Дослідження стану та світових тенденцій розвитку соціального страхування
Розділ 3. Шляхи удосконалення функціонування соціального страхування в Україні за матеріалами Хмельницького обласного відділення ФСС ТВП та з урахуванням світового досвіду
3.1
Загальна характеристика Хмельницького обласного відділення ФСС ТВП та аналіз його основних фінансово – економічних показників за 2007 – 2009 роки
3.2
Напрями удосконалення функціонування соціального страхування з ТВП та пенсійного забезпечення
Розділ 4. Особливості охорони праці в Хмельницькому обласному відділенні Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності при роботі на ПК
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Аналіз соціальної системи захисту в Україні, її стан та проблеми, які виникають в сфері пенсійного страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності, нещасних випадках на виробництві, втрати доходу при безробіті, медичного страхування їх недостатнє врахування демографічних чинників, жорских умов ринкової економіки та інших чинників свідчать по неефективне функціонування соціального захисту населення.
Так, невідкладним завданням є реформування у сфері пенсійного забезпечення. Нагальність його розв’язання зумовлюється цілою низкою проблем, серед яких у першу чергу слід назвати низький рівень пенсій, невідповідність розміру пенсій трудовому внеску громадян протягом працездатного періоду, існування значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення та інші.
Відсутність в Україні загальнообов’язкового державного медичного страхування не дає можливості великим прошаркам населення отримати гарантовану безкоштовну медичну допомогу, що викликаж соціальну напруженість в суспільстві.
Отже, в Україні діє загальнообов'язкова система державного соціа льного страхування, що має свої відмінні риси, неврахування яких може негативно вплинути на результати господарської дія льності суб'єктів підприємницької діяльності. Однією з умов майбут ньої інтеграції України в сучасну європейську систему соціаль ного страхування є наявність ефективного забезпечення соціаль ного захисту населення.
В цілому, сучасна ринкова економіка В Україні повина сформувати адекватну ефективну систему соціального захисту населення, важливим елементом якої є соціальне страхування, що надає можливість концентрувати ресурси в єдиних фондах і тим самим забезпечувати надійність соціального захисту населення. Створення таких систем для України є нагальним питанням та вимагає обговорення.
Аналіз останніх публікацій. Слід відмітити, що проблемами ринку соціального страхування, а саме медичне та пенсійне страхування, розглядається рядом вчених як СНД, так і України, а саме: Єрмілов В., Вартанян Ф., Картиш А ., Бойко М., Василишин Р., Зайчук Б., Лібанова Є. В той же час, практика розвитку соціального страхування в Україні, в умовах ринкової економіки, викриває багато неузгодженості в законодавчій базі, застосування в країні обов’язкового медичного страхування, вдосконалення механізмів впровадження пенсійного забезпечення та інше. Все це вимагає проведення досліджень, теоретичних проробок та обговорення.
Метою дипломної роботи є аналіз стану соціального страхування в Україні, виявлення чинників, які впливають на її ефективність та опрацювання рекомендацій щодо оптимізації її функціонування.
Обєктом дослідження в дипломній роботі є функціонування системи соціального захисту населення.
Предметом дипломної роботи є функціонування системи соціального страхування в Україні.
Виходячи з мети дослідження в роботі були поставлені та вирішенні наступні завдання:
досліджено необхідність соціального страхування, його еволюція та державне регулювання,
проведено аналіз особливостей основних видів соціального страхування;
досліджено сучасні світові тенденції розвитку соціального страхування та його реформування в Україні;
проаналізовані теоретичні засади загально – обов’язкового державного пенсійного страхування;
проаналізовані основні положення про єдиний соціальний внесок;
досліджена загальна організаційно - економічна характеристика Управління ТВП у Хмельницькій області та зроблений аналіз його діяльності;
опрацюванні шляхи удосконалення функціонування соціального страхування з урахуванням національного досвіду та світових тенденцій його розвитку.
Структура та обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Робота викладена на 115 сторінках друкованого тексту, містить 7 таблиць, 9 рисунків, список використаних джерел складається із 48 найменувань.
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНО - ТЕОРЕТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ
1.1.Суспільна необхідність соціального страхування, його економічна сутність та еволюція розвитку
Соціальна політика об'єктивно є найбільш значущою сферою інте ресів сучасного суспільства і найважливішою частиною діяльності будь-якої держави. Протягом усієї історії людства в діяльності держави реалізовувалися різні варіанти соціальної політики, що ґрунтувалися на сформованих релігією, мораллю і традиціями уявленнях про справедливість, взаємини держави і суспільства. Вибір визначень соціальної політики у закордонній і вітчизняній науці досить великий. Звертає на себе увагу той факт, що біль шість закордонних учених виходять із індивідуального підходу в соціальній політиці, крім того, розглядають її як безумовну функ цію суспільства, а не держави. При цьому характерним є таке ви значення: «Соціальна політика - діяльність і принцип суспіль ства, що формують спосіб, за допомогою якого воно втручається і регулює відносини між індивідами, групами, громадами, соціа льними установами. Ці принципи та дії є результатом звичаїв і цінностей суспільства та значною мірою визначають розподіл ре сурсів і рівень добробуту людей ».
Одним із основних інструментів соціальної політики, який ви користовується суспільством і державою для вирішення проблеми нерівності особистих доходів людей, що виникає не через різницю в продуктивності праці й ефективності виробництва, безперечно, є соціальне забезпечення (соціальний захист).
Основні напрями соціальної політики України відповідають чинному законодавству. Слід виокремити основні складові со ціального захисту населення України рис 1.1.
Соціальне забезпечення — це надання певним категоріям гро мадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій за умови трансформаційних перетворень економіки є необхідними та доцільними. Однак вони залежать як від економічної політики уряду, стану державного бюджету, так і від механізму їх надання. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшення розмірів соціальних виплат. Встановлення завищеного рівня таких виплат негативно впливатиме на працевлаштування ок ремих осіб.
Рис.1 - Система соціального захисту населення України
Вперше поняття «соціальне забезпечення» було застосова но у законодавстві США в 1935 p., а потім прийнято для пост ійного використання МОП. Ряд вчених-економістів в поняття соціального забезпечення включає страхування, забезпечення та допомогу.
Соціальне забезпечення залишилося елементом соціального захисту, що здійснюється відповідно до чинного законодавства у формі соціальних виплат певним катего ріям громадян за рахунок коштів державного бюджету. У законі про Державний бюджет України та рішеннях місцевих рад, органів місцевого самоврядування на кожний рік закладаються окремі види та розміри соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів, виконання яких покладено на управління праці й соціального захисту населення державних адміністрацій.
Система соціальної допомоги побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших надходжень до державного бюджету. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприємствам і організаціям як компенсація недоотриманих доходів. Со ціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що передбачає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових_фондів. що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також: бюджетних та інших джерел, передбачених законом
Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти
Так, підсистема соціального страхування традиційно розгля дається як особлива організаційно-правова форма соціального за хисту, що діє як автономний і самостійний механізм для акуму ляції коштів з метою компенсації або мінімізації окремих видів соціальних ризиків. Саме соціальне страхування є основним і ви значальним елементом системи соціального захисту в соціальній ринковій економіці, а соціальна допомога - допоміжним, оскіль ки механізм соціального страхування фактично будується на ос новних принципах соціальної ринкової економіки. У ньому поєд нуються ринковий підхід і державне регулювання, підтримують ся та розвиваються конкурентне середовище, соціальне партнер ство, рівень розвитку якого залежить від характеру і ступеня «зрі лості» основних суб'єктів трудових відносин.
Особливе місце серед численних теорій, предметом яких є соціальні, правові й економічні аспекти страхування, займає теорія розподілу і відшкодування шкоди. її автор, німецький вчений А. Вагнер (середина XIX ст.), визначив мету страхуван ня як зменшення шкідливих наслідків окремих непередбачених подій для майна окремої особи за допомогою організації страхо вої установи.
Слід відзначити широту підходу Вагнера при розгляді органі зації страхування з позиції не тільки комерційного підприємства, але й «загальної потреби» (що можна висловити сучасною право вою мовою як «публічну потребу»), коли «індивідуальний момент відходить назад, соціальний - уперед», і тим самим проголошує ідею «соціальної солідарності».
У даному випадку такі установки повною мірою відповідають широко відомому гаслу страхування: «усі - за одного, один - за всіх», виконання якого покликане реалізовувати соціальну функцію страхування щодо підтримки застрахованих осіб і недопущен ня бідності у випадках виробничого травматизму і професійної за хворюваності.
Соціально-філософська доктрина субсидіарності (від латинсь кого слова «субсидіум» - субсидія, допомога, підтримка), або, як її ще називають, оптимальної підтримки, тісно пов'язана з док тринами природних прав людини та правової держави. Предмет її розгляду - розподіл компетенції і владних повноважень між ор ганами державної влади та структурами цивільного суспільства. Джерела формування даної доктрини пов'язують з ім'ям Кеттелера, єпископа Майнца (Німеччина), що у 60-ті роки XIX ст. роз робив теоретичні основи устрою федеративної держави і її взає модії з громадянським суспільством.
Організаційні, правові й економічні механізми побудови суб-сидіарних відносин базуються на децентралізації владних повно важень і розподілі компетенції, функцій і відповідальності між окремими суб'єктами. Втручання держави можливе тільки тією мірою та у тих сферах, де професійні групи або інші суспільні струк тури не можуть повноцінно виконувати свої обов'язки. Звідси -основна цільова функція державної влади, що полягає в коорди нації діяльності громадського життя, а її наглядова функція ви користовується як додаткова.
У сфері соціального захисту цей підхід реалізується в механі змах самоврядування організацій соціального страхування. Залу чення основних соціальних суб'єктів (працівників і роботодавців) до управління страховими установами сприяє значному ослаблен ню суспільних конфліктів у цій досить напруженій сфері соціаль них відносин.
Одна з можливих організаційних форм, що дозволяє найбільш вдало пом'якшувати антагоністичні протиріччя праці і капіталу, на думку Е. Дюркгейма, - професійні корпорації, що є прообра зом нових органів суспільної солідарності.
Привнесення ідеї солідарності в проблематику обговорення природи публічної влади, публічного і приватного права привело Л. Дюгі до висновків про взаємну соціальну залежність людей і соціальну норму, що з неї випливає (будь-який соціальний акт, що порушує соціальну норму, обов'язково викликає протестну соціа льну реакцію), причому соціальна норма сприяє об'єднанню людей у спільноти і структури громадянського
У своїх базових документах - Статуті, деклараціях, конвенці ях, рекомендаціях - Міжнародна організація праці (МОП) ство рила струнку систему рекомендацій з організації національних систем соціального захисту.
До кола найважливіших цілей соціального забезпечення, і зок рема соціального страхування, МОП відносить:
гарантовану й адекватну заміну втраченого доходу, реалізацію права на досягнення свого матеріального добробуту і духовного розвитку в умовах свободи і достоїнства, економічну стійкість і рівні можливості;
гарантований і широкий доступ до служб медичного обслуговування;
наявність гарантованих основних фінансових ресурсів.
Високий і надійний рівень соціального захисту, що досягаєть ся в соціальному страхуванні, забезпечується гарантіями основ них фінансових ресурсів. Це передбачає наявність зусиль основ них соціальних суб'єктів (роботодавців і працівників) щодо вті лення в життя комплексу заходів, що передбачають обов'язкове поєднання механізмів забезпечення мінімального рівня допомо ги і механізмів відшкодування втраченого заробітку.
Підсумовуючи все вищезазначене, підкреслимо, що наявність у державі системи соціального страхування є одним із проявів циві лізованого громадянського суспільства. Необхідність соціа льного страхування зумовлена такими причинами:
наявністю громадян, які не беруть участі у суспільно корисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати;
наявністю громадян, які є дієздатними, але не мають можливості реалізувати свою дієздатність.
Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охо рону здоров'я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно активної частини населення і забезпечення умов для нормального існуван ня в разі втрати працездатності.
Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають у процесі розподілу та пере розподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також для охорони здоров'я.
Соціальне страхування поділяється на добровільне соціаль не страхування та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Добровільне соціальне страхування - система відносин щодо повної або часткової компенсації застрахованим особам (в окремих випадках членам їх сімей) втраченого заробітку (внаслідок немож ливості брати участь у суспільній праці), а також витрат на ліку вання (внаслідок настання хвороби), що здійснюється за рахунок коштів фондів, що формуються із добровільно сплачених застра хованими особами та/або роботодавцями страхових внесків.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соці ального захисту, що передбачає матеріальне забезпечення грома дян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати пра цездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також: бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Залежно від страхового випадку є наступні види загальнообов'язко вого державного соціального страхування рис 1.2.
Система соціального захисту населення має тривалу історію. Су часна її організація є продуктом багатовікового розвитку. Соціа льне страхування в своєму розвитку пройшло складний шлях. Перші елементи соціального страхування з'являються на почат ку існування суспільства (наприклад, у Стародавньому Римі) [57]. Подальший розвиток соціального страхування спостерігався у се редньовіччі, в основному в період становлення гірничодобувної про мисловості в Німеччині.
Важливою віхою на шляху становлення соціального страхування був прийнятий у 1601 р. королевою Ан глії Єлизаветою І закон про бідність. Пізніше в багатьох європей ських країнах при формуванні власних систем соціального стра хування відтворювалися основні положення саме цього закону
Важливим моментом закону про бідність була класифікація ма лозабезпечених громадян на основі перевірки нужденності та проведення чіткої межі між тими, хто заслуговує на соціальну підтримку, і тими, хто не має права на неї.
Рис.1.2 - Види загальнообов'язкового державного соціального страхування
Децентралізація соціальної допомоги бідним на нижчому рівні церковних приходів дозволяла легко виявляти категорії нужден них і забезпечувати адресність даної допомоги. Велика роль релі гійних інститутів була не випадковою. Церква опосередковувала перехід до нової форми соціального захисту населення від раніше існуючої релігійної благодійності, що ґрунтується на принципі християнської рівності та універсальної допомоги. Із розвитком ринкових відносин, урбанізацією і зростанням мобільності насе лення соціальна допомога на основі інститутів церкви почала пе реходити до суспільних структур. При цьому суспільні структури зіткнулися із серйозною проблемою забезпечення адресності та пе ревірки нужденності населення в процесі надання соціальної допо моги.
Соціальне страхування походить зі сфери страхування від соці альних ризиків і виникло внаслідок обмеженості цієї сфери страху вання, а також необхідності участі державних і суспільних інсти тутів у подоланні недоліків ринкового механізму в даній сфері стра хування.
У XIII ст. вперше виникли організаційні засади соціального страхування в м. Дубровик на Балканах, де була визначена про грама страхування здоров'я з відповідними внесками застрахо ваних осіб.
Великий вплив на розвиток системи соціального страхуван ня мали Отто фон Бісмарк та Вільям Беверідж. Канцлер Німечинни Бісмарк у 1883—1889 рр. вперше в світі в законодавчому по рідку запровадив систему соціального страхування.
У 1942 р. лорд Великобританії Вільям Беверідж запропону вав нові підходи до політики соціального забезпечення. Голов ним завданням, за планом Беверіджа, є забезпечення повної зай нятості. Рекомендувалося запровадити систему соціального за безпечення на основі внесків з метою здійснення захисту на випадок хвороби, безробіття та старості, а також надання допо моги відповідним сім'ям, вагітним жінкам і вдовам.
У Російській імперії на початку XX ст. страхування характе ризувалося індивідуальною та колективною формами і включа ло в себе пенсійне страхування, страхування від нещасних ви падків, страхування здоров'я. У 1903 р. було запроваджено дер жавне страхування робітників від нещасних випадків.
Розвивалося страхування і в тій частині України, що входи ла до складу Російської імперії. В 90-і р. XX ст. деякі підприємці Херсонської губернії почали страхувати своїх робітників на ви падок смерті, інвалідності й непрацездатності у приватних стра хових товариствах. Таке страхування набуло поширення в Одесі (в 1894 р. були застраховані робітники 22 підприємств), Мико лаєві, Херсоні та деяких інших містах губернії. В 1899 р. в Одесі почало діяти Товариство взаємного страхування фабрикантів і ремісників від нещасних випадків, котре через три роки уже на лічувало 7000 застрахованих. У1905 р. на його зразок було ство рено Чорноморське товариство взаємного страхування судно власників від нещасних випадків із їхніми робітниками і служ бовцями. Воно діяло в усіх портах Чорного й Азовського морів та в приморських річкових портах.
На початку XX ст. Східна Галичина, яка перебувала у складі Австро-Угорської імперії, мала практику з питань соціального стра хування. У Львові функціонували пенсійні фонди, організовані як за галузевим, так і за територіальним принципами.
У царській Росії в 1912 р. були прийняті закони про страху вання від нещасних випадків та страхування на випадок хворо би, дія яких поширювалася і на територію українських губерній. Цей вид страхування був припинений в 1917 р. у зв'язку з грома дянською війною та зміною державного устрою, а відновлений лише в 1921р.
З грудня 1938 р. внесені зміни в соціальне страхування, в тому числі в Положення про соціальну допомогу з тимчасової непра цездатності. Розмір допомоги було поставлено в залежність від тривалості безперервної роботи на підприємстві. Тривалість відпусток у зв'язку з пологами було скорочено до 35 днів до по логів і до 28 днів після. Витрати на виплату пенсій непрацюю чим пенсіонерам знову стали здійснюватися за кошти соціаль ного страхування. Було підвищено мінімальний розмір пенсій, збільшено пенсії інвалідам, сім'ям, які втратили годувальників. Конституція СРСР від 5 грудня 1936 р. проголосила право громадян на матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби та втрати працездатності. Інші види соціального забезпечення регулювалися відповідними постановами. За Конституцією пра во на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і служ бовці. Колгоспники на призначення державних пенсій чекали ще 30 років.
Конституція СРСР 1977 р. закріпила в країні дію державної системи соціального забезпечення (ст. 24). Однак залишився низький рівень соціального забезпечення та нерівність у забез печенні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників — з іншого.
Таким чином, пенсійне забезпечення декларативно введено в СССР одразу ж після Революції, насправді ж поступово в окремих галузях нар. господарства: лише з 1937 року всі робітники і службовці були охоплені пенсійним забезпеченням. Найнижчий розмір пенсії становив 30 карб., найвищий — 120. Існували ще т. зв. персональні пенсії, які встановлюються для осіб, які мають особливі заслуги перед державою, що є своєрідним привілеєм і тому не належать до соціального забезпечення. Найвищий розмір персональної пенсії становив 200 карб. на місяць.
Соціальне забезпечення колгоспників до 1964 року не існувало. Передбачені колгоспними статутами допомогові каси колгоспів, як правило, не існували. Лише законом 1964 року введено державну систему матеріального забезпечення колгоспників: створено т. зв. централізований союзний фонд соціального забезпечення колгоспників з відрахувань з прибутків колгоспів, з якого виплачують пенсії на старість, інвалідність і т. д. Ці пенсії були значно нижчими, ніж пенсії робітників і службовців
Система соціального страхування в Україні пройшла у своєму розвитку декілька етапів:
I етап — 1998 рік — прийняття Закону «Основи законодавст ва України про загальнообов'язкове державне соціальне страху вання». Враховуючи важливість цього законодавчого акта, Президія Верховної Ради України Постановою прийняла рішення про проведення 8 квітня 1996 року парламентського слухання щодо даного законопроекту. Обговоривши проект закону, учасники парламентського слухання в основному схвалили його й рекоме ндували Верховній Раді після відповідного доопрацювання роз глянути цей законопроект.
II етап — 1999-2000 р. — прийняття законів відповідно до Основ законодавства України із загальнообов'язкового державного соціального страхування. Верховною Радою України були прийняті Закони «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2 березня 2000 року № 1533-Ш), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (від 18 січня 2001 року № 2240-Ш).
Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов'язкового державного соціаль ного страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Між народної організації пращ (МОП) № 67 (1944 рік).
III етап 2001 р. — впровадження державного соціального страхування. Відповідно до прийнятих законів, в 2001 році за проваджено три види загальнообов'язкового державного соціа льного страхування: на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасо вою втратою працездатності та витратами, зумовленими народ женням і похованням; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат ності.
IV етап 2002 — по т.ч. — удосконалення законодавства з загальнообов'язкового державного соціального страхування, впровадження пенсійного та розробка основ медичного соціаль ного страхування.
1.2 Організаційні засади ЗДСС, його функції та принципи діяльності. Система соціальних гарантій
Розглянемо фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування
В Україні найбільшого розвитку і відповідного правового оформлення набуло обов'язкове державне соціальне страхуван ня.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування—це си стема прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання со ціального захисту, що включає матеріальне забезпечення гро мадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, перед бачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, осо би без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.
Державне соціальне страхування, залежно від страхового випадку, поділяється на види рис 1.2.
Принципи соціального захисту. Національні системи соціального захисту сформувалися з урахуванням специфіки економічного, соціального й культурного розвитку країн. Однак, попри відмінності в шляхах розвитку й особливостях організації, якості й обсязі послуг, а також у методах фінансування, всі системи соціального захисту функціонують на основі єдиних принципів.
Принцип соціального страхування. Згідно з цим принципом, фінансування механізмів соціального захисту здійснюється за рахунок страхових внесків членів страхового об’єднання, які при настанні страхового випадку отримують страхові виплати. Фінансування виплат по соціальному страхуванню також може частково здійснюватися за рахунок державних дотацій або кредитів.
Принцип соціального страхування відіграє значну роль, насамперед, в Німеччині, Австрії, Франції, Італії та Нідерландах, де фінансування систем соціального захисту здійснюється або на основі тристоронньої участі робітників, роботодавців і держави (Німеччина, Австрія), або переважно за рахунок роботодавців і держави (Італія, Франція).
Застосування принципу соціального страхування ґрунтується на правилах еквівалентності та перерозподілу.
Правило еквівалентності. Відповідно до правила еквівалентності, обсяг страхових виплат залежить від розміру страхових внесків. Тобто, вносячи певну частку заробітної плати (страховий внесок) в фонд соціального страхування, застрахована особа, в разі втрати доходу, має право на отримання фінансового відшкодування, обсяг якого співвідноситься з розміром попередньої заробітної плати і сплачених внесків.
Правило перерозподілу. Поряд з правилом еквівалентності, принцип соціального страхування містить також правило перерозподілу, згідно з яким прибутки страхового фонду перерозподіляються на користь менш фінансово забезпечених членів спільноти через систему солідарної поруки.
Ця особливість відрізняє соціальне страхування від добровільного страхування. Якщо у випадку добровільного страхування розмір страхових внесків кожного застрахованого розраховуються індивідуально, відповідно до ймовірності страхового ризику, то в соціальному страхуванні ймовірність настання страхового випадку не впливає на розрахунок розміру страхових внесків. Наприклад, страхові внески не залежать від віку або сімейного стану, крім того, в деяких випадках непрацюючі члени сім’ї, що взагалі не сплачують страхові внески, можуть мати право на отримання страхових виплат.
Таким чином, соціальний захист і соціальна справедливість забезпечуються тим, що громадяни мають вільний доступ до системи соціального страхування (на відміну від добровільного страхування), незалежно від наявності у них соціальних ризиків (похилий вік, хронічна хвороба, інвалідність тощо) і ступеня ймовірності цих ризиків. Це надає соціальному страхуванню суспільної значимості й обумовлює обов’язковість участі громадян в системі соціального страхування.
Співіснування правила еквівалентності та правила перерозподілу ґрунтується на тому, що принцип соціального страхування сполучається з принципом суспільної солідарності. Побудовані таким чином системи соціального захисту, як правило, схвалюються учасниками, особливо коли мова йде про групи застрахованих з відносно гомогенним складом.
Історія запровадження
Як правило, в європейських країнах першим вводилось страхування від нещасних випадків, потім — медичне і пенсійне страхування, і значно пізніше — страхування від безробіття. Ця послідовність пояснюється різним ступенем відповідності цих видів страхування принципам ліберальної ринкової економіки:
страхування від нещасних випадків на виробництві найменше суперечило існуючим принципам ліберальної економіки;
страхове забезпечення по старості та хворобі вимагало глибшої трансформації ринкових принципів, позаяк згадані ризики, як головні джерела бідності, переносились із індивідуальної сфери відповідальності в колективну. Крім того, таке страхування вимагало більшого рівня адміністративних інновацій і більших коштів;
страхування від безробіття найбільше суперечило панівному тоді неокласичному підходу до економічної політики. Згідно з цим підходом, безробіття розумілося як добровільний вибір індивіда, а її зростання — як тимчасове явище. Крім того, залежність від циклічних коливань ускладнювала страхування безробіття.
Принцип соціального забезпечення. На відміну від принципу соціального страхування, принцип соціального забезпечення передбачає надання соціального захисту іншим категоріям населення (державні службовці, військові, діти-сироти тощо) і фінансування таких соціальних видатків за рахунок податкових надходжень у бюджет. На основі цього принципу відбувається фінансування державної соціальної політики, в тому числі програм в галузі охорони здоров’я, середньої та вищої освіти.
Принцип соціального забезпечення є визначальним у системах соціального захисту з уніфікованим базовим набором соціальних послуг, що надаються всім громадянам держави. Такі системи функціонують у скандинавських країнах (в Данії, Швеції, Фінляндії), а також у Великій Британії. Характерною рисою систем соціального захисту в цих країнах є переважно бюджетне фінансування соціальних програм (особливо в Данії, Великій Британії та Швеції), а також державна організація соціальних установ (наприклад, Національна служба охорони здоров’я Великої Британії). Принцип страхування відіграє в таких економіках меншу роль, оскільки для них властиві високі обсяги перерозподілу національного доходу й фінансування соціальних послуг через державний бюджет для зменшення соціальної нерівності. Таким чином, принцип соціального забезпечення є принципом солідарної підтримки всіх членів суспільства щодо певних груп осіб. Проте, в Німеччині принцип соціального забезпечення розглядається, насамперед, як принцип відшкодування завданої шкоди з боку держави.
Фінансування соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів прямо залежить від ефективності економіки, тому під час економічного спаду може приводити до перевантаження державних фінансів та відповідних негативних наслідків. Однак застосування цього принципу є необхідним у випадках неможливості надання соціальних гарантій відносно тих ризиків, до яких неможливо застосувати принцип страхування.
Принцип допомоги. Згідно з цим принципом, людина, яка потрапила в скрутне становище і не може самостійно з нього вийти, може звернутись по допомогу до відповідних інстанцій і розраховувати на соціальний захист (соціальні виплати, соціальні послуги) в об’ємі, достатньому для подолання проблем, що зумовили звернення по допомогу. Так само, як і принцип соціального забезпечення, даний принцип передбачає фінансування соціальних видатків за рахунок податкових надходжень до бюджету.
Особливістю соціальних програм, заснованих на принципі допомоги, є необхідність перевірки нужденності бенефіціара, з метою підтвердження або спростування його права на отримання допомоги. Така перевірка дозволяє визначити характер проблеми і необхідний об’єм допомоги, а також запобігає зловживанню доступними в суспільстві програмами соціального захисту зі сторони окремих несумлінних осіб. Проте, необхідність таких перевірок зумовлює недосконалість цього принципу, оскільки потребує додаткових ресурсів для їх проведення і не може гарантувати безсторонність і неупередженість тих, хто здійснює перевірку і приймає рішення про надання допомоги.
Разом з цим, елементи соціальної допомоги є неодмінною частиною системи соціального захисту в ринковій економіці, оскільки самі лише принципи соціального страхування й соціального забезпечення не дозволяють врахувати всі можливі соціальні ризики і побудувати багатопланову та всеохопну систему соціального захисту населення.
Принцип соціальної солідарності. Даний принцип передбачає взаємну допомогу всіх учасників системи соціального захисту. Така взаємодопомога реалізується у вигляді перерозподілу коштів між різними соціально-економічними та соціально-демографічними групами населення. Можна виділити три складові цього принципу:
соціальна солідарність забезпечується об’єднанням різних ризиків при однакових страхових внесках (саме тут присутній зв’язок із правилом перерозподілу принципу соціального страхування);
соціальна солідарність передбачає інтертемпоральний (міжчасовий) перерозподіл. Мова йде про так званий договір поколінь, згідно з яким відбувається перерозподіл прибутків від працездатних молодих до непрацездатних старих членів суспільства;
соціальна солідарність є основою інтерперсонального (міжособистісного) перерозподілу. В даному разі перерозподіл прибутків здійснюється: між найбагатшими й найбіднішими соціальними групами; безпосередньо між застрахованими суб’єктами; між застрахованими й незастрахованими учасниками системи соціального захисту.
Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюєть ся загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Страхувальниками за загальнообов'язковим соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.
Страховиками є цільові страхові фонди з окремих видів стра хування. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збо ру страхових внесків та надання застрахованим особам матері ального забезпечення і соціальних послуг у разі настання стра хових випадків.
Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застра хованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на от римання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
До основних категорій соціального страхування відносять страховий стаж, страховий ризик та страховий випадок.
Страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страху ванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхуван ня. Особливості та розмір сплати страхових внесків роботодавцем і застрахованою особою визначаються законодавством. Страхо вий стаж в перспективі замінить трудовий стаж. Він буде основ ним критерієм оцінки практичної діяльності громадянина.
Страховий ризик—обставини, внаслідок яких громадяни та/ або члени їх сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди за соби до існування і потребують матеріальної підтримки або со ціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Страховий випадок — подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення чи соціальних послуг, передбачених законами України з окре мих видів страхування.
Соціальному страхуванню властиві кілька функцій. Так Юрій С.І. виділяє дві основні функції: розподільну та контрольну.
Розподіл відбувається у формі руху грошових коштів:
між окремими державними соціальними фондами;
між бюджетами та соціальними фондами;
шляхом виплати пенсій, соціальних допомог фізичним особам;
шляхом направлення коштів на утримання органів управління;
шляхом інвестування у цінні папери тощо.
Рис. 1.3 - Основні функції соціального страхування
Суб'єктами розподілу є держава, підприємства, організації, фізичні особи.
Об'єктом розподілу виступає валовий внутрішній продукт (ВВП), створений у суспільстві за рік.
В процесі розподілу ВВП роботодавці та фізичні особи спла чують внески на соціальне страхування у державні цільові фонди. В системі загальнообов'язкового державного соціального страхування всі працівники зобов'язані брати участь у формуванні соціальних страхових фондів, сплачуючи встановлені внески.
Цільові фонди як самостійні фінансові системи створені за кожним видом страхування. Розміри соціальних виплат залежать від внеску застрахованого, а часто і від його заробітку. Поряд із орієнтацією на індивідуальні внески в системі соціального стра хування мають місце елементи солідарного перерозподілу рис. 1.4.
Рис. 1.4 - Державні цільові фонди
Контрольна функція здійснюється у формі фінансового контролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своє часне надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плано...
22.11.2013 04:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора