Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Механізм формування доходів та використання коштів місцевих бюджетів (за матеріалами Фінансового управління м.Старокостянтинова)
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
КН
Кафедра:
Кафедра фінансів і кредиту
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Хмельницький інститут соціальних технологій
Економіко-правовий факультет
Кафедра фінансів і кредиту
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему
«Механізм формування доходів та використання коштів місцевих бюджетів (за матеріалами Фінансового управління м.Старокостянтинова)»
Студентка групи ФНз-61
Спеціальність 7.050104 «Фінанси»
______________ В.О. Мельник
Допущено до захисту:
Завідувач кафедри
фінансів і кредиту
____________ к.е.н, С.А.Дражниця
«__» __________ 20__ р.
Науковий керівник:
__________к.е.н., доцент В.І. Купратий
Нормоконтроль:
____________ст.в., О.В. Неклюєнко
Хмельницький, 2011
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
1.1 Економічна сутність бюджетної політика та механізм її реалізації в умовах нового Бюджетного кодексу
1.2 Структура бюджетного механізму та його роль в регулюванні економічних і соціальних процесів в державі
1.3 Роль казначейства у формуванні доходів і фінансуванні бюджетних витрат
РОЗДІЛ 2 АНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ ТА МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ В УКРАЇНІ.
2.1 Механізм формування доходів місцевих бюджетів
2.2 Механізм використання коштів місцевих бюджетів
2.3 Методичний інструментарій бюджетного регулювання доходів та видатків
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ЗА МАТЕРІАЛАМИ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ М.СТАРОКОСТЯНТИНОВА
3.1 Характеристика фінансової діяльності міського фінансового управління м.Старокостянтинова та аналітична оцінка його роботи
3.2 Характеристика та аналітична оцінка діяльності відділення Державного казначейства у виконанні доходної та видаткової частини міського бюджету
3.3 Міжбюджетні відносини: проблеми, недоліки та напрямки удосконалення
РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ В ОРГАНІЗАЦІЇ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
7
7
14
19
25
25
32
35
43
43
61
66
74
ВСТУП
Однією з найважливіших проблем у фінансовій політиці України є формування та функціонування місцевих бюджетів.
Актуальність теми. Складне положення в економіці держави негативно відбилось на стані місцевих бюджетів. Хоча механізм управління формуванням місцевих бюджетів постійно вдосконалюється проте він ще недостатньо ефективний. Це підтверджується несталістю та малозабезпеченістю доходної частини місцевих бюджетів, виникненням конфліктних ситуацій в регіонах щодо обсягів трансфертної підтримки. Разом з тим, роль місцевих бюджетів в управлінні економікою досить вагома, оскільки вони є значними важелями, що впливають на темпи та пропорції суспільного розвитку. Рівень формування місцевих бюджетів є водночас і умовою, і результатом соціально-економічного розвитку певних територій. Тому створення ефективного механізму управління формуванням місцевих бюджетів стає однією з актуальних проблем, від вирішення якої залежатиме стабілізація та зростання економіки.
В теперішній час Україна має розгалужений механізм управління формуванням місцевих бюджетів. Але окремі складові цього механізму виявились недостатньо обґрунтованими та узгодженими. В останні роки головні завдання поліпшення механізму управління були зведені до вивчення можливостей втілення різноманітних варіантів подолання фінансової залежності місцевих бюджетів від центрального бюджету, яка з кожним роком стає більш значною. Основу вказаних варіантів складає перерозподіл функцій між центральною та місцевою владою. Це є дуже важливим при формуванні місцевих бюджетів, тому що будь-яке рішення, що приймається органами законодавчої чи виконавчої влади, якщо воно передбачає певні витрати, повинно мати фінансове обґрунтування.
Таким чином, проблеми формування місцевих бюджетів потребують наукового вирішення.
Формування місцевих органів влади та їх фінансів почалося ще наприкінці XVIII та на початку XIX століття. В XX столітті відбулися значні зміни в організації місцевого самоврядування та його повна уніфікація у більшості європейських країн.
Але і після відновлення в Україні на початку 90-х років інституту місцевого самоврядування в Законі України «Про місцеві ради та місцеве й регіональне самоврядування» від 26 березня 1992 року не було визначено чіткого переліку завдань органів місцевого самоврядування. Відновлення в Україні на початку 90-х років інституту місцевого самоврядування, поява функцій, завдань, що виконуються органами місцевого самоврядування є основними чинниками процесу побудови фінансів місцевих органів влади в нашій державі. Україна приєдналась до Європейської Хартії про місцеве самоврядування у листопаді 1996 року [45, c.3-10].
Одне з основних завдань органів місцевого самоврядування – діяльність щодо задоволення суспільних потреб. Насамперед, це діяльність, що пов’язана з наданням послуг та забезпеченням ефективного функціонування тих господарських одиниць, які надають комунальні та житлові послуги.
При дослідженні місцевих бюджетів їх треба розглядати у двох аспектах:
як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування.
як систему фінансових відносин, що складаються між місцевими та державним бюджетами, а також усередині сукупності місцевих бюджетів.
Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування місцеві бюджети – це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають дохідну й витратну частини, принципи збалансування тощо. Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети – це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території.
Водночас місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме: відносин між місцевими бюджетами й господарськими структурами, що функціонують на даній території; відносини між бюджетами й населенням даної території; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів.
Зростання ролі місцевих бюджетів є свідченням посилення впливу органів місцевого самоврядування на розвиток економічних і соціальних процесів в регіонах і в державі в цілому. Мобілізація та використання коштів місцевих структур різних форм власності зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського та соціального життя регіонів.
Аналіз проблем місцевих бюджетів є досить актуальною проблемою і досліджується багатьма українськими та іноземними вченими. Серед них׃ Вагнер, Васильчиков А.А.‚ Лебедєв В.А.‚ Веселковський Б.С.‚ Поляк Г.Б.‚ Єпіфанов А.О.‚ Василик О.Д.‚ Лукінов І.І., Савлу М.І., Радіонова В.М., Сичов М.Г. та інші [14. c.50-52].
Метою дипломної роботи є узагальнення проблем механізму формування та використання коштів місцевих бюджетів в умовах нового Бюджетного кодексу та розробка напрямків його подальшого удосконалення, роль та шляхи посилення місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів.
Відповідно до мети у роботі були поставлені і вирішувалися наступні завдання׃
дослідження економічної сутності бюджетної політики та механізму її реалізації;
вивчення структури бюджетного механізму та його ролі в регулюванні економічних та соціальних процесів у державі;
дослідження ролі Казначейства у формуванні доходів і фінансуванні бюджетних витрат;
дослідження механізму формування доходів та використання коштів місцевих бюджетів;
дослідження методичного інструментарію бюджетного регулювання доходів та видатків місцевих бюджетів.
Об’єктом дослідження даної роботи є бюджет м.Старокостянтинова, його дохідна й видаткова частини, структура, склад та шляхи посилення міжбюджетних відносин. Дослідження проводилось на основі бюджету міста Старокостянтинова. Даний бюджет є типовим, а тому є можливість на основі аналізу проведеного у роботі його вдосконалювати. Предметом дослідження даної дипломної роботи є механізм формування та використання коштів місцевого бюджету в сучасних умовах економіки України.
Методологічною основою дослідження стали׃ економічна теорія, згідно з якою всі складові частини економіки взаємопов’язані і взаємообумовлені; теорія державного управління, специфічну роль в якій займає система місцевого самоврядування; теорія управління; наукові публікації зарубіжних та вітчизняних науковців і практиків щодо місцевого самоврядування; законодавчі акти і державні соціально-економічні нормативні документи.
Статистична інформація та інші матеріали, що відображають структуру, склад, взаємовідносини даного бюджету взяті за даними фінансового управління Старокостянтинівської міської державної адміністрації за 2008 – 2009 рр.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
1.1 Економічна сутність бюджетної політика та механізм її реалізації в умовах нового Бюджетного кодексу
Бюджетна політика — сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Вона знаходить своє вираження у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів й використання їх на різні потреби держави, у розвитку економіки і соціального захисту населення, у бюджетному законодавстві, практичних діях у галузі бюджету різних державних структур [36, c.26-29].
Бюджетна політика включає такі ланки:
розроблення науково обґрунтованої концепції розвитку бюджету як важливого інструменту регулювання соціально-економічних процесів. Вона формується на основі вивчення потреб сучасного стану суспільного розвитку, всебічного ана лізу стану розвитку економіки і соціальної сфери, глобальних тенденцій соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави;
визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період; при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховуються зовнішні і внутрішні чинники, можливості зростання бюджетних ресурсів;
здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.
Єдність і взаємозв'язок трьох основних ланок визначають зміст бюджетної політики.
Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що ви рішуються, бюджетна політика поділяється на бюджетну стра тегію і бюджетну тактику.
Бюджетна стратегія — довготривалий курс бюджетної полі тики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією.
У процесі її розроблення прогнозуються основні тенденції роз витку бюджетного механізму, формуються концепції створення і використання бюджетних ресурсів, окреслюються принципи організації бюджетних взаємовідносин. Вибір довготривалих ці лей і складання загальнодержавних цільових програм у бюджет ній політиці необхідні для концентрації бюджетних ресурсів на стратегічних напрямах економічного й соціального розвитку.
Бюджетна тактика спрямована на вирішення завдань кон кретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасної зміни способів організації бюджетних взаємовідносин, переорієнта ції бюджетного механізму, перерозподілу фінансових ресурсів.
Бюджетна стратегія повинна бути відносно стабільною, то ді як бюджетна тактика має бути гнучкою, що визначається зміною повсякденних економічних і соціальних умов [27, c.98-110].
Правову основу і конкретні напрями реалізації бюджетної політики становить бюджетне законодавство. У ньому повин на бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економіч ної системи щодо повноважень і відповідальності у бюджетній сфері. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для успішного втілення бюд жетної політики. Ці акти покликані конкретизувати механізм її виконання. Виконавча влада постійно здійснює заходи що до вдосконалення механізму реалізації бюджетної політики.
Основною метою бюджетної політики є оптимальний роз поділ валового внутрішнього продукту між галузями економіки, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерціалізованих підприємств. За таких умов важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.
Бюджетна політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами в частині поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими економічними системами тощо.
Внутрішні чинники, які суттєво впливають на бюджетну політику, — це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки та організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, стан розвитку форм кредитування тощо. На бюджетну політику держави впливають також інші чинники, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на даному етапі суспільного розвитку. У зв'язку з цим бюджетна політика — це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.
Науковий підхід до розроблення бюджетної політики, знання і вивчення всіх чинників, що визначають бюджетну політику, передбачають її відповідність закономірностям суспільного розвитку, постійне врахування теоретичних положень і висновків бюджетної теорії. Порушення цієї важливої вимоги призводить до великих втрат в економіці.
Політичні рішення повинні прийматися за законами економічного розвитку, на основі чітких розрахунків і передбачення наслідків здійснення намічених бюджетних заходів, що дасть змогу уникнути частих, нерідко непередбачуваних змін у бюджетній політиці і створить сприятливі умови для розвитку економіки.
Бюджетна політика — форма свідомої діяльності владних структур, але її основні засади формуються відповідно до того, яка модель економічної системи прийнята в даній державі і яку визначено кінцеву мету економічної діяльності [7, c.11-16].
Водночас є загальні засади бюджетної політики для держав із ринковою економікою, розвиненими демократичними засадами суспільного життя. За таких обставин бюджетна політика має спрямовуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей економіки, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти шляхом як вишукування додаткових інвестицій у ці галузі, стимулюючи залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і створення сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів.
Сприятливі умови для іноземних інвесторів — це певні подат кові пільги, можливість вільного вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження й захисту іноземних інвесторів.
Стимулювання інвестицій у розширення виробництва за рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення, інших чинників. Тут потрібен диференційований підхід, мають використовуватися податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, сприятливі форми кредитування.
Перше завдання бюджетної політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності, підвищення рівня зайнятості населення.
Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулювальні чинники, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталу у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Проте в умовах змішаної економіки або економіки перехідного періоду недооцінювати роль держави в проведенні бюджетної політики було б великою помилкою.
Іншим важливим завданням бюджетної політики держави є мобілізація і використання бюджетних ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при розв'язанні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій має загальнодержавне значення, їх неспроможні вирішити підприємницькі структури і навіть цілі компанії. Але потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні й комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.
Сьогодні надання цих гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з державного і місцевих бюджетів. У зв'язку з цим у бюджетній політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з центральних місць. Це завдання можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації й використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій та інших видів загальних потреб громадян.
Третє завдання бюджетної політики — вплив за допомогою бюджетного механізму на раціональне використання природних ресурсів.
Завдання бюджетної політики держави в кожному конкретному випадку, в кожній окремо взятій державі в певний період можуть змінюватися. Так, для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання щодо конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.
У кінцевому підсумку бюджетна політика повинна мати головну мету — підвищення добробуту народу. Цього можна досягти шляхом стабілізації фінансового становища в державі, прийняття бездефіцитного бюджету, скорочення зовнішнього і внутрішнього боргу, розмежування повноважень і фінансових ресурсів між приватним сектором і державою, між центральними і місцевими органами виконавчої влади і на цій основі зниження рівня інфляції.
Необхідно виходити з того, що бюджет — це форма обслуговування громадян за їхнім власним вибором. Тому підвищення бюджетними методами добробуту одних людей має здійснюватися без погіршення добробуту інших. У цьому зв'язку всі заходи у сфері бюджету, які не супроводжуються поліпшенням умов життя населення, є безперспективними й економічно недоцільними. Будь-які спроби окремих політичних сил ігнорувати спрямованість бюджетної політики на зростання матеріального добробуту рівнозначні їх політичному самогубству.
В чинних умовах уряд повинен взяти на себе матеріальне забезпечення людей, які самі неспроможні забезпечити належного рівня власного існування. Для цього необхідно подолати економічну неефективність державного сектору економіки, ліквідувати фінансове марнотратство, призупинити зростання чисельності державного апарату, посилення бюрократичних тенденцій. Не можна миритися з тим, що одним із основних чинників фінансової нестабільності є свавілля і некомпетентність урядових структур [20, c.30-31].
Державу з високим рівнем матеріального становища громадян характеризують такі ознаки:
значні масштаби перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджетну систему;
соціальний характер видаткової частки бюджетів;
фінансування інвестицій у людський капітал, тобто в освіту, охорону здоров'я, соціальні компенсації;
формування бюджетних доходів переважно за рахунок прогресивного прибуткового оподаткування фізичних осіб;
стримування соціального розшарування на рівні, що забезпечує соціальну стабільність;
збільшення доходів бюджету шляхом постійного зниження ставок оподаткування;
бюджетне дотування окремих галузей економіки;
постійне збільшення обсягів зовнішньої торгівлі.
Утвердження України як високорозвиненої, соціальної за своєю сутністю демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний простір потребує нових концептуальних підходів до напрямів та механізмів реалізації бюджетної політики.
Основна мета стратегії макроекономічної політики, як сказано в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки», — забезпечення умов стійкого довготривалого зростання, яке сприяло б структурно-інноваційній та соціальній переорієнтації еко номіки, формування сприятливого інвестиційного середовища. Це потребує збереження принципу пріоритетності макроекономічної стабілізації [40, c.16].
Одним із ключових завдань є трансформація бюджетних ресурсів у чинник ефективного, соціально орієнтованого економічного зростання, забезпечення переорієнтації бюджетного механізму, перетворення його в ефективний інструмент соціально-економічної стратегії. Незбалансованість та низька ефективність державних фінансів, зокрема бюджету, що зберігаються і під час економічного зростання, зумовлені системними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю.
Слід виходити з того, що основою вирішення фінансових, у тому числі бюджетних проблем держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств. Практикою доведено, що без цього будь-які дії правового, економічного чи адміністративного характеру бажаного результату не дадуть.
Слід рішуче йти на зниження податкового тиску, посилення захисту платників податків, максимальне спрощення процедури оподаткування, запровадження податкових стимулів інноваційної діяльності та накопичення капіталу.
Для створення сприятливих умов розвитку внутрішнього ринку та реального сектору економіки необхідне:
поглиблення інституційних перетворень, спрямованих на формування в галузях економіки динамічного і конкурентоспроможного приватного сектору, удосконалення системи корпоративного управління;
фіскальне (податкове) стимулювання інновацій та експорту високотехнологічної продукції;
застосування сприятливих митних режимів імпорту технологічного устаткування;
освоєння механізмів державного довгострокового кредитування;
удосконалення системи державних замовлень та закупівель;
максимальне використання інвестиційних інструментів приватизації;
державне сприяння розвитку фінансового лізингу;
застосування додаткових стимулів розвитку малого та середнього бізнесу, венчурних (у т.ч. зовнішніх) інвестицій;
державне сприяння розвитку наукомістких виробництв та галузей, що базуються на використанні інформаційних і комунікативних технологій [11, c.425-460].
У формуванні інвестиційного потенціалу особливу роль відіграють відновлення інвестиційного потенціалу держави, щорічне виділення централізованих капіталовкладень у розмірі не менше як 1,5-2% від валового внутрішнього продукту, спрямування бюджетних коштів на фінансування державних цільових програм і використання їх лише на конкурсних засадах через механізми кредитування Державного банку реконструкції і розвитку. Починаючи з 2003року, разом з проектом державного бюджету в складі Державної програми економічного і соціального розвитку, щорічно має подаватися бюджет розвитку [10, c.58-65].
Економіка зазнає значних збитків від нецільового використання амортизаційних відрахувань. Майже половина виведених з-під оподаткування сум спрямовувалася не на інвестиції, а на поповнення обігових коштів підприємств.
Для стимулювання капіталізації прибутків підприємств та організацій держава повинна запровадити податкове стимулювання інвестиційного, у тому числі інноваційного процесу.
Україна належить до держав з високим науковим потенціалом. Тому треба створити такі умови, які забезпечували б не лише примноження цього потенціалу, а насамперед максимальну його віддачу. Держава має стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником та організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного прогресу.
Треба кардинально поліпшити фінансування науки шляхом як збільшення бюджетних видатків у межах не менш як 1,5-1,7% від ВВП на першому етапі і до 2,0-2,5% на другому етапі, так і залучення позабюджетних асигнувань.
Найближчими роками треба здійснити цільову програму інформатизації навчальних закладів, комп'ютеризації сільських шкіл. Назріла потреба в запровадженні механізмів пільгового кредитування студентів на період навчання у вищій школі, створенні державного фонду сприяння здібній молоді у здобутті вищої освіти за кордоном [24, c.126-129].
Вихід української економіки на траєкторію зростання зумовлює необхідність невідкладної перебудови соціальної сфери і насамперед істотного підвищення добробуту людей.
Мета перетворень у сфері охорони здоров'я полягає в поліпшенні стану здоров'я населення на основі забезпечення доступності якісної медичної допомоги, створення умов надання медичних послуг, переорієнтації державної охорони здоров'я на запобігання захворюванням. На часі вироблення та запровадження механізмів багатоканальності фінансування медичної галузі, забезпечення керованого розвитку платних медичних послуг та введення державного медичного страхування, оптимального співвідношення між наданням медичних послуг і свободою їх вибору. Водночас треба забезпечити доступність медичної допомоги для соціально незахищених верств населення через законодавче визначення гарантованого рівня безоплатного медичного обслуговування.
Інтегрування України в європейські структури потребує вироблення та реалізації нової моделі взаємовідносин з регіонами, яка б сприяла створенню умов для динамічного, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних диспропорцій.
Бюджетна політика у цьому напрямі має забезпечити:
формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б гарантувала їх комплексний розвиток;
запровадження системи стратегічного бюджетного планування та фінансового вирівнювання з застосуванням об'єктивних критеріїв, гарантованих державою соціальних стандартів, нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості, законодавчо визначеного переліку завдань місцевого значення;
вирішення спільних регіональних та міжрегіональних проблем розвитку шляхом об'єднання фінансових ресурсів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з розширенням повноважень місцевих органів виконавчої влади й місцевого самоврядування [42, c.15-17].
1.2 Структура бюджетного механізму та його роль в регулюванні економічних і соціальних процесів в державі
Бюджетний механізм — це практичне використання бюджету для здійснення фінансової політики в державі. Він включає форми і методи мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження органів законодавчої й виконавчої влади і їх використання на цілі економічного та соціального розвитку.
За своєю економічною суттю бюджетний механізм — це правові, організаційні і методичні положення та заходи, які визначають функціонування бюджетної системи в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань. У практичному плані бюджетний механізм — це складна економічна структура, яка визначає послідовність і методи дій органів влади при мобілізації і використанні бюджетних коштів [30, c.4-8].
За економічною сутністю бюджетний механізм відображає ком плексну взаємодію організаційних і методологічних заходів у формі бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, що діють на правовій основі і забезпечують функціонування бюджетної системи в економіці держави, їх практичне застосування для вико нання цілей і завдань, окреслених бюджетною політикою. Бюджет ний механізм — це складна економічна форма цілеспрямованої вза ємодії його елементів для забезпечення мобілізації фінансових ресурсів держави та їх використання відповідно до бюджетної політи ки держави.
Так, наприклад, при вирішенні питання доходів бюджетної системи в державі приймається закон «Про систему оподаткування», а в 2010 році Податковий Кодекс, де чітко встановлюється перелік податків, зборів, платежів і відрахувань. Це лише перша частина механізму мобілізації доходів. Далі механізм знаходить свою конкретизацію, а саме: встановлюється об'єкт оподаткування, суб'єкт оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, пільги, санкції тощо. Це і є механізм мобілізації доходів, тобто ті форми і мето ди, які в кінцевому підсумку забезпечують ефективність функціонування бюджетної системи взагалі.
Механізм мобілізації доходів — це дуже важлива складова бюджетного механізму в цілому, її можна вважати самостійною ланкою. У фінансовій літературі її часто називають податковим механізмом, що суттєвого значення не має. Проте, на нашу думку, і мобілізація коштів до бюджетів, і їх використання — це єдиний бюджетний механізм [2, c.59-61].
Щодо використання коштів, то тут також законодавством повинен бути чітко виписаний механізм їх витрачання, інакше матимуть місце марнотратство і нецільове їх використання.
Бюджетний механізм є складовою частиною фінансового механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише фінансового механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Специфічність її полягає в тому, що за допомогою бюджету визначається кінцевий результат перерозподілу фінансових ресурсів між верствами населення, суб'єктами господарювання і територіями.
Призначення бюджетного механізму зводиться до двох основних функцій — фінансового забезпечення й фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Слід зауважити, що вказані функції є повною теоретичною абстракцією. За наявного досвіду фінансове забезпечення одночасно виконує функцію регулювання так само, як регулювання може здійснювати функцію фінансового забезпечення.
Кількісна та якісна характеристики бюджетного механізму визначаються тим, яка величина фінансових ресурсів зосереджується й витрачається на відповідних рівнях господарського управління та якою є технологія їх зосередження й витрачання. Тут дуже важливо правильно вибрати саму техніку цих процесів, тобто суб'єкт і об'єкт зосередження і витрачання фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто увесь інструментарій здійснення руху фондів грошових ресурсів.
Так, фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо. Кожний із цих методів має свою особливість практичного застосування. При бюджетному фінансуванні враховуються умови визначення обсягів фінансування, періодичність передачі коштів, норми певних видів витрат тощо. При кредитуванні визначаються умови надання кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність і ефективність кредитів. При самофінансуванні проводяться розрахунки доцільності й ефективності витрачання власних коштів, форми їх мобілізації тощо.
Проте фінансове забезпечення має й інші аспекти свого здійснення. Для того, щоб профінансувати відповідні заходи або програми, необхідно відпрацювати й законодавчо встановити форми мобілізації ресурсів за допомогою податків, зборів, інших платежів.
Бюджетне регулювання — це метод здійснення державою функцій управління економічними й соціальними процесами при використанні бюджету. Використовуючи бюджет, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так, надаючи кошти на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобілізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягається при скорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт і послуг [37, c.155-159].
Ефективність бюджетного механізму перебуває у прямій залежності від його структури, тобто від тих конкретних інструментів, заходів і дій, за допомогою яких мобілізуються і використовуються бюджетні кошти. Складовими частинами бюджетного механізму є бюджетне планування і прогнозування, бюджетні показники, нормативи, норми, ліміти, резерви, стимули, санкції, а також бюджетне законодавство і система управління бюджетним процесом (Додаток А).
За допомогою бюджетного механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії бюджетного планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки й соціальної сфери.
Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямку. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або надання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування тощо. Бюджетний механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є весь обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та ви датків бюджету тощо. Індивідуальні — це величина витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим, тощо. Фінансові показники дають змогу визначити дієвість фінансового механізму.
Важливими елементами бюджетного механізму є фінансові нормативи, ліміти й резерви. Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати вплив не передбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.
Бюджетний механізм спрацьовує ефективно, якщо функціонують усі його складові. Застосовуючи їх, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб громадян. Цього досягають завдяки створенню і використанню фондів фінансових ресурсів.
Бюджетний механізм — явище об’єктивне, зумовлене наявністю бюджету в економічній системі держави, проте його функціонування значною мірою залежить від того, як владні структури в державі зуміють його використати для досягнення поставлених цілей, тобто для здійснення тієї фінансової політики, яку вони проводять.
Слід враховувати, що бюджетний механізм за ринкових умов потребує чіткої взаємодії всіх його складових. Серед них немає таких, якими можна було б знехтувати чи застосовувати без взаємозв'язку з іншими складовими. Водночас деякі складові цього механізму можна вважати вихідними. Це, зокрема, бюджетне планування й прогнозування. Саме за його допомогою залучаються інші структурні елементи бюджетного механізму.
У процесі бюджетного планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення. Проте для здійснення запланованих показників треба насамперед вдосконалювати методику й методологію бюджетного планування та прогнозування.
Бюджетне планування повинно базуватися на достовірній інформації, передусім на правильно визначених макроекономічних показниках, таких як обсяги валового внутрішнього продукту, фонду оплати праці, прибутку, амортизаційних відрахувань, загального обсягу фінансових ресурсів тощо. На сьогодні є підстави стверджувати, що методологія визначення зазначених показників не має достатнього наукового обґрунтування.
Водночас фактичного виконання прогнозних показників потребують наявні фінансові норми, стимули, санкції, що мають хороше юридичне й наукове підґрунтя. З огляду на це першочергове значення має науково обґрунтована система мобілізації коштів у розпорядження держави задля фінансового забезпечен ня її економічного й соціального розвитку та здійснення регулятивної функції. Причому регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки за наявних умов набуває особливої актуальності [22, c.201-205].
Задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність виявлено в розмірах ставок оподаткування, у методології визначення бази та періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до створення значного неофіційного сектору економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.
На сьогодні очевидним є й те, що створення ефективної системи доходів — справа дуже складна. Насамперед потрібна науково обґрунтована політика доходів держави, яка б враховувала сучасне економічне становище в Україні, ті функції, які покладені на неї Конституцією в галузі економічного й соціального розвитку.
Бюджетний механізм включає комплексну взаємодію бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, за допомогою яких визначаються оптимальні параметри формування фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів та максимальна ефективність їх роз міщення й використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Функціонування лише одного бюджетного ме ханізму не може забезпечити оптимального обсягу формування ре сурсів бюджетів різних рівнів та їх раціонального використання, ефективність функціонування бюджетного механізму може бути досягнута за узгодженої взаємодії усіх складових господарського ме ханізму. Тому надзвичайно важливим є забезпечення узгодження за ходів щодо удосконалення усіх складових господарського механізму, спрямованих на підвищення ефективності суспільного виробництва [12, c.86-89].
1.3 Роль казначейства у формуванні доходів і фінансуванні бюджетних витрат
Казначейство — це фінансовий орган, на який покладаються функції з касового виконання державного бюджету України. Нині вони покликані до життя самою ситуацією. Адже діюча схема виконання державного бюджету не забезпечує системного контролю як за проходженням державних ресурсів через комерційні банки, так і за використанням цих коштів розпорядниками кредитів на місцях. Державні фінансові ресурси розпорошені по численних поточних рахунках міністерств та відомств, їхніх установах. Аби навести порядок, забезпечити ефективне управління коштами державного бюджету, підвищити оперативність у фінансуванні видатків, 27 квітня 1995 року Президент України видав Указ № 335/95 «Про Державне казначейство України», згідно з яким при Міністерстві фінансів створено Державне казначейство. А постановою від 31 липня 1995 року за № 590 Кабінет Міністрів затвердив «Положення про Головне управління Державного казначейства та його територіальні органи — управління в областях та відділення у містах і районах» [25].
В основу діяльності Державного казначейства покладено принцип «єдиної каси» держбюджету з переходом від практики виконання бюджету (фінансування видатків) за відомчим принципом до територіального принципу. І здійснюється це саме за допомогою територіальних органів казначейства. При цьому, розрахунки розпорядників кредитів здійснюють відповідні органи казначейства, а операції з готівкою — установи банків.
Щодо структури та підпорядкованості, органи Державного казначейства є системою органів державної виконавчої влади, яка діє при Міністерстві фінансів. Система складається з Головного управління та територіальних органів — управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, з відділеннями у районах, містах і районах у містах.
На органи Державного казначейства покладені такі функції: розробка довготермінових та оперативних прогнозів щодо надходження коштів до державного бюджету;здійснення кон...
22.11.2013 04:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора