МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»
Кафедра фінансів і кредиту
ДИПЛОМНА РОБОТА
МЕХАНІЗМ ЗАЛУЧЕННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ БАНКУ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ (НА ПРИКЛАДІ ВАТ "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ")
ДРФН. 7.050104
Студент групи ФНз-61
Плавуцька Л.О.
(прізвище, ініціали)
Керівник роботи к.г.н., доцент
Журба І.Є.
(прізвище, ініціали)
До захисту допустити
Завідувач кафедри к.е.н.
Дражниця С.А.
(прізвище, ініціали)
Хмельницький-2011
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ ТА РОЛЬ РЕСУРСНОЇ БАЗИ У ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ 5
1.1. Поняття і класифікація ресурсів комерційного банку 5
1.2. Зміст і порядок формування власного капіталу банку 8
1.3. Сутність, форми і методи формування зобов'язань банком 27
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАЛУЧЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ ВАТ "ОЩАДБАНК" 39
2.1. Оцінка результатів діяльності банку 39
2.2. Робота банку з повернення грошових коштів за проблемними активами 43
2.3. Операції з обслуговування державних зобов’язань 45
2.4. Управління ризиками в системі залучення кредитних ресурсів 47
2.5. Оцінка платоспроможності банку 63
РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ ЗАЛУЧЕННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ 70
3.1. Ключові чинники вибору каналів залучення кредитних ресурсів 70
3.2. Чинники переваг іноземного капіталу у банківському секторі України 75
3.3. Механізм залучення банківських ресурсів на світових фінансових ринках 85
РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ 96
ВИСНОВКИ 104
ЛІТЕРАТУРА 106
ДОДАТКИ 110
Додаток А Баланс 111
Додаток Б Звіт про фінансові результати 113
Додаток В Звіт про власний капітал 115
Додаток Г Звіт про рух грошових коштів 120
ВСТУП
Розвиток банківського сектора економіки України характеризується настанням нового етапу якісних змін, коли лібералізація фінансового сектора та перспективи входження у світову економіку без обмежень з однієї сторони дають можливість, а з іншої вимагають виходу на міжнародні ринки для залучення кредитних ресурсів. Залучення коштів на зарубіжних ринках мають кілька суттєвих переваг визначених за критеріями вартості ресурсів, обсягів, диверсифікації ресурсної заборгованості, що досягається, як правило, за рахунок субординованого боргу.
Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для комерційних банків системні переваги порівняно з іншими способами збільшення кредитних ресурсів. Сплата відсотків за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. Боргові зобов'язання не надають їх власникам права на управління банком. Механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, при емісії акцій. Придбання акцій можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів.
З огляду на це актуальність теми визначається загостренням конкуренції в умовах лібералізації фінансових ринків з боку зарубіжних банківських установ, у процесі якої вітчизняні банки змушені шукати дешеві кредитні ресурси у обсягах, що забезпечують високий конкурентний статус на кредитному ринку. У такому випадку, значна частка активів банку фінансується вкладниками, основною функцією власного капіталу є захист інтересів вкладників. Капітал відіграє також роль своєрідного захисного бар'єра і дозволяє банку продовжувати операції у разі виникнення великих непередбачених збитків або витрат.
З числа традиційних, при залученні капіталу оперативна функція включає виділення власних коштів на придбання будівель, обладнання, а також створення фінансового резерву на випадок непередбачених збитків. Регулююча функція капіталу пов'язана виключно з особливою зацікавленістю суспільства в успішному функціонуванні банків. За допомогою показника капіталу центральний банк здійснює оцінку і контроль за діяльністю комерційних банків.
З огляду на актуальність досліджуваної проблеми метою дипломної роботи є визначення механізму залучення кредитних ресурсів на міжнародних ринках та чинників що впливають на ефективність застосування цього механізму.
Завданням дослідження виступає:
- встановлення місця та ролі ресурсної бази у фінансово-економічній діяльності комерційного банку;
- аналіз ефективності залучення та використання кредитних ресурсів комерційного банку;
- визначення механізму залучення кредитних ресурсів комерційними банками на зарубіжних ринках.
Предметом дослідження виступає система внутрішніх, на рівні фінансової установи, та зовнішніх, на рівні ринку України та міжнародних ринків складових що визначають процедуру залучення кредитних ресурсів.
Відповідно об’єктом дослідження з однієї сторони обрано банківсько-фінансовий сектор міжнародних економічних відносин та України, а з іншої – система фінансово-кредитної діяльності ВАТ "Ощадбанк".
Структура і обсяг дипломної роботи. Дипломна робота за структурою складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Роботу виконано на 115 сторінках машинописного тексту, що містить 13 таблиць, 8 рисунків, список використаних джерел із 47 найменувань та 4 додатки на 13 сторінках.
РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ ТА РОЛЬ РЕСУРСНОЇ БАЗИ У ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
1.1. Поняття і класифікація ресурсів комерційного банку
На практиці часто змішуються поняття «банківські ресурси», «банківський капітал» і «капітал банку», табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Визначення пасивів комерційного банку в літературних джерелах
№ п/п
Літературне джерело
Зміст визначення "пасиви комерційного банку "
1
Банківська енциклопедія/ За редакцією д.є. н., проф. A.M. Мороза
Банківський капітал — сукупність грошових капіталів, залучених банком, які використовуються ним у вигляді банківських ресурсів для кредитно-розрахункових та інших операцій. Власний (акціонерний і резервний) капітал банку складає меншу частку банківського капіталу
2
Васюренко О.В. Банківські операції
Капітал банку — це фонд ресурсів, що були внесені засновниками, акціонерами (учасниками) банку, і належать їм. Він складається з статутного та резервного фондів, інших фондів, загальних та спеціальних резервів, нерозподіленого прибутку
3
Основи банковского дела / Под ред. д.з.н., проф. А.Н. Мороза
Банковские ресурси - совокупность денежннх средств, находящихся в распоряжении банков и использующихся ими для выполнения активних и других операций
4
Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала
Банківські ресурси — це сукупність грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення активних та інших операцій
5
Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. д.е.н., проф. A.M. Мороза та к.е.н., доц. М.Ф. Пуховкіної
Капітал банку складається із суми основного капіталу та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів
6
Организация и планирование кредита: Учебник / Под ред. Н.Д. Барковского
Под банковскими ресурсами понимается совокупность всех денежных средств, находящихся в распоряжении банков и используемых им для кредитних и других операций
Причому така підміна понять зустрічається не тільки в поточній практичній діяльності банківських працівників, де вона не спричиняє ніяких наслідків, але часто і в багатьох інших випадках. Розділення цих трьох, у багатьох аспектах схожих, понять є принципово важливим для більш повного розуміння їх суті, з'ясування їх функцій і ролі та, як наслідок, визначення їх впливу на роботу банку.
У теорії банківської справи розрізняють поняття «банківські ресурси», «банківський капітал» і «капітал банку». Поняття «банківські ресурси» тотожне «банківському капіталу» — найбільш загальне, включає всі джерела фінансових ресурсів, створених у процесі внутрішньої та зовнішньої діяльності банку. Іншою традиційною назвою для джерел формування фінансових ресурсів банку є пасиви. В динаміці структуру пасивів усієї банківської системи України наведено в таблиці 1.2.
Таблиця 1.2
Питома вага зобов'язань і капіталу у пасивах банків України
Показники
На 01.01.2007 р.
На 01.01.2008 р.
На 01.01.2009р.
Сума
Відсотки
Сума
Відсотки
Сума
Відсотки
Пасиви
36827,3
100,0
47203,8
100,0
63896,0
100,0
Капітал
6502,1
17,7
7908,9
16,8
9983,4
15,6
Зобов'язання
30325,2
82,3
39294,9
83,2
53912,6
84,4
За своїм походженням пасиви неоднорідні і складаються з капіталу та зобов'язань банку перед вкладниками та кредиторами.
У нормативних актах залежно від структури, способів формування та оцінки виділяють інші поняття банківського капіталу:
- капітал банку — залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань;
- капітал підписний — величина капіталу, на яку отримано письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї);
- капітал статутний - сплачений та зареєстрований підписний капітал;
- капітал регулятивний (власні кошти) - складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Основним елементом капіталу банку є фонди, створені відповідно до законодавства, і резерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтримки діяльності банку. Останні входять до капіталу банку, якщо вони відповідають принципам стабільності їх утворення, субординації стосовно до прав кредиторів, відсутності фіксованих норм їх нарахувань.
Інша складова — зобов'язання, згідно з визначенням НБУ, це «вимоги до активів банківської установи, що становлять її зобов'язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому».
Таким чином, зобов'язання - це теперішнє зобов'язання банку, що виникає з його минулої діяльності, розрахунок за яким повинен закінчитися відпливом із банку ресурсів, які втілюють економічні вигоди.
Зобов'язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що утворюються в процесі його діяльності.
У комерційних банках зобов'язання і капітал групуються за економічним змістом та за строками залучення фінансових ресурсів.
За економічним змістом зобов'язання розподіляються на: кредити, отримані від НБУ; кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити); кошти клієнтів (кошти до запитання і строкові кошти); кошти бюджету, позабюджетних фондів та інші кошти клієнтів, що утримуються з бюджету; боргові цінні папери, емітовані банком; чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів; нараховані витрати до сплати; субординована заборгованість та інші зобов'язання.
Кошти НБУ — це переважно кошти, надані НБУ у вигляді стабілізаційних кредитів. Наявність залишків на коррахунках і на депозитах, як правило, свідчить про довіру до банку з боку інших банків. Зовсім інакше слід підходити до заборгованості за кредитами, отриманими від інших банків. Значна питома вага цієї заборгованості може свідчити про надмірну залежність банку від міжбанківського ринку кредитів, які здебільшого є дорогими. Звичайно, сам факт наявності такої заборгованості ще не є негативною ознакою, але стала тенденція до її збільшення справді може сигналізувати про потенційні негаразди в банку.
Кошти клієнтів (заборгованість перед юридичними і фізичними особами) — це залишки за депозитними, поточними, картковими рахунками відповідної категорії клієнтів.
Кошти бюджетних установ мають місце у тих банках, які мають право на здійснення касового обслуговування державного бюджету.
За терміном залучення розрізняють такі групи пасивів (рис. 1.3).
У ринковій економіці джерелами поповнення фінансового капіталу комерційного банку є: прибутки, отримані за минулі періоди; кошти, залучені шляхом випуску простих і привілейованих акцій; позики, отримані за рахунок кредитів і випуску облігацій. Отже, джерелами фінансових ресурсів є власні, залучені та позикові кошти, структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність банку.
1.2. Зміст і порядок формування власного капіталу банку
Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між активами та зобов'язаннями. Капітал банку визначається як сума основного капіталу (капітал першого рівня) та додаткового капіталу (капітал другого рівня), виключаючи відвернення.
Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають й інші фонди такої ж якості, які повинні відповідати таким критеріям:
відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;
фонди та рух коштів до них (від них) повинні окремо розкриватись в опублікованих звітах банку;
фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого та негайного використання у разі появи збитків;.
збитки не можуть безпосередньо покриватись з фондів, а повинні проводитись через рахунок прибутків і збитків.
Додатковий капітал банку складається з таких елементів:
резерви під стандартну заборгованість інших банків;
резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями;
результат переоцінки статутного капіталу з врахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
результат переоцінки основних засобів;
прибуток поточного року;
субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п'яти останніх років угоди.
НБУ має право визначати своєю постановою інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення. При розрахунку загальної суми капіталу розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Під загальною сумою капіталу розуміють величину капіталу, не скориговану на величину основних засобів. Відвернення банку включають до себе такі елементи: вкладення банку в акції та боргові зобов'язання інших банків як із метою продажу, так і з метою інвестування, а також резерви, що утворюються для покриття збитків від знецінених цінних паперів і боргових зобов'язань; вкладення в асоційовані та дочірні компанії.
Одночасно розмір капіталу коригується на суму основних засобів, що перевищує розрахункову суму капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує розрахункову суму капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму даного перевищення. У випадку, коли сума основних засобів не перевищує розрахункову суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.
Алгоритм розрахунку нормативного розміру власного капіталу комерційного банку має такий вигляд:
НВК = ОК + ДК + СК – В – ОЗ, (1.1)
де НВК — нормативний власний капітал комерційного банку;
ОК — основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями комерційного банку;
ДК – додатковий капітал комерційного банку;
СК — субординований капітал комерційного банку;
В — відвернення;
ОЗ —перевищення основних засобів над невідкоригованою на основні засоби сумою власного капіталу.
При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики Національного банку України.
Основний капітал виступає постійним джерелом коштів, яке не може бути вилученим у комерційного банку, а його розмір ґрунтується на консервативному підході до оцінки активів банку. Мова йде про виключення«виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, атому в наступних періодах він обов'язково зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді витрат на формування резервів для покриття ймовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів.
Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов'язано з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення по мірі того, як банк наближається до неплатоспроможності.
Додатковий капітал не обов'язково виступає постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість є менш надійною, оскільки може включати «невиявлені», «приховані» збитки від банківської діяльності.
Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість пов'язано з тим, що відносно цієї заборгованості на даний період часу не виникає сумнівів щодо повернення кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних рахунках, які виключаються із балансової суми кредитного портфеля та із власного капіталу (шляхом віднесення на валові витрати), але для розрахунку нормативного власного капіталу враховуються.
Зменшення розрахункової суми нормативного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, які випущені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов'язано з необхідністю упередження ланцюгового банкрутства комерційних банків. Фактично мова йде про недопущення ситуації, коли комерційні банки купуватимуть акції один одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.
Зменшення розміру нормативного власного капіталу на здійснені комерційним банком інвестиції в асоційовані компанії та банки та/або дочірні компанії і банки пов'язано із ризиками, які несе комерційний банк, а також з тим, що джерелом таких інвестицій повинен бути чистий прибуток.
Коригування нормативного власного капіталу на надлишок основних засобів, тобто їх перевищення над загальною сумою власного капіталу банку пов'язано з особливостями та призначенням таких засобів. Банки не повинні вкладати значні суми коштів в основні засоби, оскільки вони мають низьку ліквідність, безпосередньо не приносять банку доход, мають несталу вартість. Крім того, джерелом придбання основних засобів повинен бути чистий прибуток комерційного банку.
По-різному враховуються прибутки та збитки поточного року. При розрахунку збитки виключаються з основного капіталу, а доходи включаються до додаткового капіталу. Це пов'язано з тим, що прибутки поточного року не є стабільним джерелом капіталу, їх сума часто коригується аудиторами чи іншими уповноваженими особами, причому, як правило, в бік зменшення. Натомість сума збитків практично ніколи не коригується у бік зменшення.
9. 3 погляду фінансового обліку субординований капітал є зобов'язаннями комерційного банку, однак йому властиві окремі ознаки власного капіталу: виплата відсотків інвесторам може призупинятись (якщо це зазначено в угоді) у разі погіршення фінансового стану банку-боржника; у разі ліквідації комерційного банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти лише після погашення претензій вкладників та кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється переведення (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу у порядку, встановленому чинним законодавством.
Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для комерційних банків деякі переваги порівняно з іншими способами збільшення їх власного капіталу. По-перше, сплата відсотків за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. По-друге, боргові зобов'язання не надають їх власникам права на управління банком. По-третє, механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, при емісії акцій. По-четверте, придбання акцій можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів (засновників). В умовах економічної нестабільності, значної інфляції, спаду виробництва, збитковості значної кількості підприємницьких структур банкам вельми складно розмістити акції на прийнятних умовах. Більш прийнятним є залучення коштів на умовах субординованого боргу.
Виходячи з форми інвестування, виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. У вітчизняній практиці формування та збільшення статутного капіталу банку дозволено виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільноконвертованій валюті або у гривнях.
Грошова форма є найбільш поширеною, універсальною і ліквідною, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал в матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо. Власний капітал у формі фінансових активів формується у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу комерційних банків у цій формі не здійснюється.
Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:
для місцевих кооперативних банків — 1 -го мільйона євро;
для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3-х мільйонів євро;
для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5-ти мільйонів євро.
Перерахування розміру статутного капіталу у гривнях здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день укладення установчого договору.
За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, встановленої НБУ.
НБУ має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче вищенаведених розмірів.
Статутний капітал банку не повинен формуватись з непідтверджених джерел. Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.
Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо оплати паїв або акцій і підписний капітал, попередньо оголошений, оплачений повністю.
Банк не має права без згоди НБУ зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Капітал банку не може бути меншим суми статутного капіталу, необхідного для заснування банку.
У залежності від організаційно-правової форми діяльності комерційного банку його власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий.
Банки здійснюють емісію власних акцій та оголошують підписку на паї відповідно до законодавства України про господарські товариства та цінні папери з урахуванням особливостей банківського законодавства. Банкам забороняється випуск акцій на пред'явника.
Згідно з чинним законодавством термін відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Якщо до закінчення цього строку не вдалося покрити підпискою 60% акцій, акціонерний банк вважається не заснованим. До дня установчих зборів засновники, що підписались на акції, повинні оплатити не менше 30% номінальної вартості акцій, а якщо всі акції розподіляються між засновниками — не менше 50%. Взагалі засновники повинні бути держателями акцій на суму не менше 25% статутного капіталу, строком не менше двох років. Акціонери у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного банку, повинні оплатити повну вартість акцій. Привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10% статутного капіталу банку.
Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.
Банки мають право придбавати власні акції або паї за умови письмового повідомлення НБУ. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень, або якщо це може призвести до погіршення фінансового стану банку.
Комерційні банки можуть продавати акції первинного розміщення за ціною, не нижчою від номінальної вартості. У разі продажу таких акцій інвестору за ціною вищою, ніж номінальна вартість, виникає емісійна різниця, яка використовується як власний капітал комерційного банку.
Комерційний банк може викуповувати у акціонера акції, що належать йому, для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників дарування. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані у термін не більше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування придбаних банком акцій. Здійснювати придбання власних акцій до повної оплати всіх раніше випущених акцій не дозволяється.
Комерційний банк має право викупити у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний капітал.
Інколи викуп банком власних акцій пов'язаний з метою реінвестування дивідендів. Суть полягає в тому, що банк викуповує частину акцій, що дозволяє йому збільшити розмір прибутку на одну акцію. Це пов'язано з тим, що викуплені акції не враховуються при розподілі прибутку комерційного банку.
Збільшення статутного капіталу акціонерного комерційного банку здійснюється шляхом випуску нових акцій, збільшення номінальної вартості акцій або обміну облігацій на акції, переведення субординованого боргу до розряду статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу акціонерного банку не більше, як на 1/3, може бути здійснено за рішенням правління, якщо таке передбачено статутом.
При збільшенні статутного капіталу шляхом обміну облігацій існуючої номінальної вартості на акції цього емітента, статутний капітал збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. В даному випадку номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, повинна дорівнювати номінальній вартості акцій.
Зауважимо, що збільшення статутного капіталу допускається за умови, що всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче, ніж номінальна.
Збільшення статутного капіталу пайового банку відбувається за рахунок додаткових внесків учасників, причому вони можуть не впливати на розмір частки учасників в статутному капіталі, зазначеної в установчих документах, якщо інше не передбачено цими документами.
Джерелами збільшення статутного капіталу є власні кошти акціонерів (засновників, учасників), а також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийняття рішення вищим органом управління банку про капіталізацію дивідендів.
Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу їх частини у власників з метою анулювання.
Банк-емітент продає свої акції на первинному ринку безпосередньо або через андерайтерів. Банку дозволяється виступати посередником для купівлі-продажу власних акцій або паїв.
Пайовий власний капітал початково формується за рахунок внесків коштів у вигляді паїв у статутний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. При виході учасника з пайового комерційного банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку в капіталі. До моменту реєстрації пайового банку кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30% вкладу, а повністю внесення вкладу повинно відбутися не пізніше року після реєстрації пайового банку.
Значною складовою власного капіталу комерційного банку є резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви. Чинним законодавством регулюється порядок створення та використання лише статутного і резервного капіталу. Інші фонди, призначені для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банку, вирішення соціальних питань та матеріального стимулювання його працівників, комерційні банки мають право створювати самостійно з урахуванням вимог чинного законодавства.
Резервний капітал формується в процесі основної діяльності комерційного банку. Він призначений для покриття можливих втрат за операціями та послугами, які виконує чи надає комерційний банк, а також якщо недостатньо прибутку для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість комерційного банку, що, в свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності і зменшує вірогідність банкрутства. Резерви, створені під виявлене погіршення якості певних видів активів або визнаних зобов'язань, не повинні входити до складу власного капіталу комерційного банку. Загальні резерви формуються за рішенням і в порядку, визначеному вищим органом управління комерційного банку з урахуванням вимог чинного законодавства. Відрахування до таких резервів здійснюється з чистого прибутку комерційного банку.
Резервний капітал формується в порядку, встановленому загальними зборами учасників, засновників (акціонерів). Мінімальний розмір резервного капіталу визначений законодавством і не може бути меншим 25% статутного капіталу, а розмір відрахувань — меншим 5% чистого прибутку.
Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного капіталу відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються. Використання коштів резервного капіталу повинно бути цільовим і оформлене відповідним чином, зокрема, рішенням правління комерційного банку.
Актуальним є питання про розмір відрахувань від чистого прибутку до резервного капіталу комерційного банку. Прискорені розміри відрахувань з метою найшвидшого створення резервного капіталу можуть суттєво знизити розмір прибутку, що використовується на виплату дивідендів. Це може негативно вплинути на вартість акцій та подальший процес формування статутного капіталу комерційного банку. Занадто низькі розміри відрахувань від прибутку збільшать термін формування резервного капіталу та можуть негативно вплинути на фінансову стійкість банку. Тому банки, виходячи з їх власних потреб, застосовують, як правило, змішаний порядок формування резервного капіталу, коли протягом кількох років здійснюються підвищені розміри відрахувань від прибутку, а потім встановлюються помірні чи невеликі розміри відрахувань до досягнення встановленої величини цього капіталу.
До складу власного капіталу комерційного банку входять спеціальні фонди та резерви. Згідно з чинним законодавством комерційні банки мають право створювати спеціальні фонди, призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального стимулювання працівників та соціального розвитку колективу банку. Кількість, назва, порядок створення, формування та використання таких фондів встановлюється загальними зборами учасників, засновників (акціонерів) з урахуванням вимог чинного законодавства. Джерелом формування спеціальних фондів виступає чистий прибуток комерційного банку.
Власний капітал комерційного банку включає такий компонент, як результати переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів. Резерви переоцінки виникають двома способами. По-перше, в деяких країнах банкам дозволяється час від часу зі зміною ринкової вартості здійснювати переоцінку своїх фіксованих активів. Такі переоцінки відображаються у балансі комерційного банку як резерв переоцінки. По-друге, нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки може бути присутньою у балансі в результаті довгострокового володіння деякими активами, відображеними у балансі за історичною вартістю їх придбання.
Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки, який визначається діленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.
Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки — до складу витрат, крім певних випадків.
Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а залишається у комерційного банку, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів акціонерів (засновників, учасників) банку або чинного законодавства. У фінансовому обліку нерозподілений прибуток включає результат минулих років, результат минулого року, що очікує затвердження зборами акціонерів (засновників), та результат поточного року.
Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить, головним чином, від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам. З метою додержання встановленого Національним банком України співвідношення між «власним капіталом і активами» комерційні банки часто змушені обирати між збільшенням розміру нерозподіленого прибутку та емісією нових акцій. Однак акціонери комерційного банку є його власниками і неохоче йдуть на розширення кола акціонерів через нову емісію акцій. Частина прибутку, що залишається у розпорядженні комерційного банку, замість того, щоб бути розподіленою на дивіденди, дає підставу власникам банку вважати, що ці утримані кошти в майбутньому дадуть необхідну ринкову доходність звичайних акцій. Збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідно також тому, що з ним не пов'язані ніякі витрати. Однак тривале стримування виплати дивідендів може призвести до зниження ринкової вартості акцій.
НБУ рекомендовані обмеження щодо капіталу, які залежать від категорії капіталу, до якої належить конкретний комерційний банк:
банкам, капітал яких віднесено до категорії 1, не рекомендується вбудь-якій формі здійснювати виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) та викупати власні акції;
банкам, капітал яких віднесено до категорії 2, виплата дивідендів(крім виплати дивідендів власними акціями) не повинна перевищувати 50% понаднормативного капіталу;
банкам, капітал яких віднесено до категорії 3, виплату дивідендів можна здійснювати в межах понаднормативного капіталу;
банкам, капітал яких відноситься до категорій 2 і 3, рекомендується викуп власних акцій здійснювати тільки в тому разі, якщо такий викуп не призведе до порушення банком нормативів капіталу, платоспроможності і достатності капіталу.
До складу нормативного власного капіталу включаються кошти, залучені на умовах субординованого боргу, тобто боргу, який виникає у комерційного банку в разі залучення коштів інвестора з метою включення їх до капіталу банку. Мета такого залучення — підвищення рівня капіталізації комерційних банків.
До субординованого капіталу включаються кошти, залучені від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів, у національній або в іноземній валюті. Сума залучених коштів на умовах субординованого боргу для включення їх у розрахунок власного капіталу банку повинна бути не меншою: 50 тис. грн. — від фізичних осіб; 100 тис. грн. — від юридичних осіб.
Кошти на умовах субординованого боргу залучаються на строк н є менше п'яти років і повинні мати первинний строк погашення не менше п'яти років. Якщо строк погашення боргу не фіксований, то ці кошти сплачуються лише після повідомлення інвестора не раніше, ніж через 5 років, якщо такі кошти більше не враховуються як субординований капітал. НБУ може надати дозвіл на дострокове погашення субординованого боргу за умови, що запит на таке погашення зроблено за ініціативою позичальника і це не вплине на платоспроможність банку. Крім того, за спільним зверненням інвестора та банку-боржника, Національний банк України може надати дозвіл на переведення субординованого капіталу до розряду статутного капіталу.
Угода про залучення коштів на умовах субординованого боргу не повинна включати ніяких положень, які передбачають, що у випадку особливих обставин, окрім згортання діяльності банку, борг буде сплачений до погодженої дати його погашення.
Процентна ставка за субординованим боргом не має перевищувати розміру облікової ставки НБУ на весь період дії угоди. Капіталізація процентів за таким боргом не допускається.
Сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат і може бути призупинена у разі:
погіршення фінансового стану банку-боржника;
прийняття банком програми фінансового оздоровлення;
за ініціативою банку-боржника.
Порівнюючи значення питомої ваги субординованого капіталу у власному капіталі комерційного банку, необхідно враховувати притаманні йому позитивні сторони, що роблять його привабливим джерелом власного капіталу.
Таким чином, для банку роль капіталу та прирівняних до нього статей у структурі фінансових ресурсів є значною, коли мова йде про забезпечення стійкості банку та ефективної діяльності. Він є незамінним джерелом фінансових ресурсів для банку на початкових етапах діяльності, коли засновники здійснюють ряд першочергових витрат, без яких банк просто не може розпочати свою діяльність (витрати на придбання будівлі, обладнання приміщення, виплата заробітної плати персоналу тощо).
Не менш важливою є роль власного капіталу як джерела фінансування витрат банку на подальших етапах розгортання банківських операцій. Ці кошти частково вкладаються в довгострокові активи (земля, будівлі, обладнання - на такі цілі йде 1/51 частини капіталу), крім того, за рахунок відрахувань у капітал створюються різні резерви. Хоча основним джерелом покриття витрат на розширення операцій служить прибуток, що накопичується, банки часто здійснюють новий випуск акцій і розміщення довгострокових позик при проведенні великих заходів структурного характеру - розширенні мережі відділень, злитті тощо.
Проте економічна суть власного капіталу банку має певну специфіку в порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності. Традиційно, що власним капіталом і резервами комерційні банки покривають біля 10% загальної потреби в коштах, тоді як у нефінансових корпорацій це відношення становить близько 50%.
Така специфічна риса банків та інших фінансових установ пов'язана з рядом обставин, серед яких: по-перше, банки внаслідок своєї посередницької ролі на фінансових ринках залучають великі суми стороннього грошового капіталу, по-друге, банківські активи,