Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Аналіз інвестиційної привабливості підприємства (за матеріалами ВАТ ХЗ КПУ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
КН
Кафедра:
Кафедра фінансів і кредиту
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Хмельницький інститут соціальних технологій
Економіко-правовий факультет
Кафедра фінансів і кредиту
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему
«Аналіз інвестиційної привабливості підприємства (за матеріалами ВАТ ХЗ КПУ «Пригма-Прес» м. Хмельницький)»
Студент групи ФНз-61
Спеціальність 7.050104 «Фінанси»
______________ В.В. Рутковська
Допущено до захисту:
Завідувач кафедри
фінансів і кредиту
____________ к.е.н, С.А.Дражниця
«__» __________ 20__ р.
Науковий керівник:
__________к.е.н., доцент В.І. Купратий
Нормоконтроль:
____________ст.в., О.В. Неклюєнко
Хмельницький, 2011
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Економічна сутність інвестицій, інвестиційного процесу та інвестиційної діяльності підприємства
1.2 Еволюція поглядів на інвестиційну привабливість підприємства
1.3 Вплив державної політики регулювання інвестиційної діяльності на формування привабливого інвестиційного клімату в Україні
РОЗДІЛ 2 МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Інформаційне забезпечення аналізу інвестиційної привабливості підприємства
2.2 Узагальнення наявних методичних підходів до визначення інвестиційної привабливості підприємства
2.3 Методика фінансового аналізу інвестиційної привабливості підприємства
РОЗДІЛ 3 РОЗРОБКА ПРОПОЗИЦІЙ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЗА МАТЕРІАЛАМИ ВАТ ХЗКПУ «ПРИГМА-ПРЕС»
3.1 Загальна характеристика ВАТ «Пригма-Прес» та його фінансово-господарської діяльності за 2006-2009 роки
3.2 Оцінка інвестиційної привабливості ВАТ ХЗКПУ «Пригма-Прес» за 2006-2009 роки
3.3 Стратегічні аспекти покращення інвестиційної привабливості підприємства
РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
6
6
17
25
41
41
47
55
70
70
74
83
89
ВCТУП
Розвиток ринкових процесів в економіці України зумовив необхідність залучення інвестиційних ресурсів у галузі матеріального виробництва. Посилення позитивної тенденції, пов'язаної з ростом обсягів промислового виробництва, вимагає прийняття своєчасних управлінських рішень, адаптованих до кон'юнктури інвестиційного ринку. Відновлення та інтенсивний розвиток інвестиційної діяльності підприємств залежать як від здатності суб'єктів господарювання знаходити та вводити в дію власні внутрішні резерви збільшення інвестиційних ресурсів, так і від державної політики у сфері залучення іноземних інвестицій. Для нагромадження інвестиційних ресурсів та концентрації їх на пріоритетних напрямках розвитку виробничо-господарської діяльності першочергове значення має високий рівень інвестиційної привабливості промислових підприємств [1].
Актуальність теми. Вирішенню проблем підвищення інвестиційної привабливості підприємств присвячені роботи як вітчизняних, так і закордонних учених–економістів: Бланка І.А., Брігхема Є., Гриньової В.М., Ковальова В.В., Коюди П.М., Павлова Л.Н., Пономаренка В.С., Пушкаря О.І., Сергєєва І.В., Ременяк І.В., Стоянової О.С., Української Л.О., Четиркіна Є.М., Холта Р. Однак багато теоретичних та практичних проблем пов’язаних з активізацію інвестиційної діяльності; систематизація факторів підвищення ефективності інвестиційної діяльності; аналіз можливостей розвитку виробничого потенціалу пріоритетних сфер економіки України та ін. недостатньо досліджені та методично забезпечені.
Узагальнюючи праці провідних вчених, можна зробити висновок, що незважаючи на проведення глибоких і обґрунтованих досліджень за інвестиційною тематикою, яка є надзвичайно важливою для України, вивчення кола проблем пов’язаних із інвестиційною привабливістю не можна вважати завершеним через багаторазову зміну умов інвестування. Цей факт підтверджує необхідність здійснення подальших досліджень підходів, методів управління процесом інвестування підприємств з метою визначення інвестиційно-привабливих об'єктів реальних капіталовкладень, розроблення механізмів їх групування й формування портфеля реальних інвестицій за переважними для інвесторів критеріями. Цим зумовлені актуальність, теоретична новизна та практична значущість теми дипломної роботи.
Об'єктом дослідження є інвестиційна та фінансово-господарська діяльність ВАТ «Пригма-Прес».
Предметом дослідження є механізм визначення інвестиційної привабливості підприємств.
Метою дипломної роботи є дослідження теоретико-методичних засад визначення інвестиційної привабливості підприємства.
Для досягнення поставленої мети ставляться такі завдання:
визначити загальнотеоретичні підходи щодо сутності та класифікації інвестицій;
визначити економічний зміст та еволюцію поглядів на інвестиційну привабливість підприємства;
розглянути різні методики оцінки інвестиційної привабливості підприємства;
проаналізувати обсяг та напрямки залучення інвестиційних ресурсів на підприємстві;
ознайомитись із особливостями державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні;
визначити інвестиційну привабливість ВАТХЗКПУ «Пригма-Прес»;
запропонувати пропозиції щодо підвищення інвестиційної привабливості підприємства.
Методи дослідження. У процесі дослідження використовуються методи факторного, порівняльного і графічного аналізу.
Інформаційну базу дипломного дослідження склали опрацьовані й узагальнені первинні дані статистичної звітності ВАТ «Пригма-Прес». Теоретичною та методичною основою дипломного дослідження є праці вітчизняних і закордонних учених-економістів у галузі організації та управління інвестиційною діяльністю підприємств, законодавчі та нормативні акти України, що відображують становлення і розвиток інвестиційної діяльності.
РОЗДІЛ 1
ТЕРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Економічна сутність інвестицій, інвестиційного процесу та інвестиційної діяльності підприємства
На розвиток економіки країни, активізацію господарської діяльності суб’єктів підприємництва впливає значна кількість чинників, серед яких одним із найважливіших є стале їх забезпечення достатнім обсягом інвестицій. Найважливіша у відтворювальному процесі роль належить інвестиціям. Це обумовлено необхідністю і можливістю збільшення виробничих ресурсів як одного з головних факторів забезпечення стійкого економічного зростання в промисловості. Відомо, що суспільне відтворення включає процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання, а інвестиції здебільшого впливають на виробництво, складаючи матеріальну основу його розвитку.
В сучасній економіці України терміни «інвестиції», «інвестиційні ресурси» «інвестування», «інвестиційна діяльність», «інвестиційна політика», «інвестиційний клімат», «інвестиційна привабливість» ввійшли в науковий обіг та почали вживатись порівняно нещодавно в результаті реформування економіки. Тому поняття та сутність цих термінів у нашій економічній літературі все ще трактують по-різному. Так, наприклад, поняття «інвестиції» ототожнюють з капітальними вкладеннями, «інвестиційна діяльність» – з інвестуванням. Хоча ці поняття за суттю та економічним змістом не однозначні.
Вітчизняні і зарубіжні економісти розглядають інвестиції як довгострокове вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природного середовища як всередині країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку [12, с. 12].
Саме поняття «інвестиції» походить від латинського слова «investio», що дослівно означає «одягаю». У сучасній економічній теорії інвестиції визначено як вкладення капіталу в галузі економіки усередині країни і за її межами [14, с. 38]. Інше поняття інвестицій визначає їх як капітал, вкладений з метою його подальшого збільшення [23, с. 267]. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб мотивувати інвестору відмову від використання наявних коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, а також компенсувати втрати від інфляції в майбутньому періоді. Різні теоретичні джерела економічної науки трактують термін «інвестиції» по-різному, ототожнюючи його, як правило, з капітальними вкладеннями [22, с. 18]. У зв’язку з цим під інвестиціями необхідно розуміти фінансові, майнові чи інші вкладення протягом визначеного періоду часу з метою одержання позитивного економічного, соціального чи екологічного результату. У даному випадку, позитивний результат пов'язаний з можливістю підприємств одержувати прибуток в обсягах, що дозволяють їм здійснювати інвестиційну діяльність за рахунок власних, а також позичених і залучених коштів [3, 4].
Питання визначення поняття інвестицій, їх економічної сутності та видів розглядалися в багатьох пра цях українських економістів І. А. Бланка, О. Д. Даниленка, А. М. Мороза, М. І. Савлука, А. М. Поручника, В. М. Федосова, А. А. Пересади та інших. Великий внесок у розвиток сучасної інвести ційної теорії зробили зарубіжні вчені: Л. Дж. Гітман, Д. М. Кейнс, Д. Тобін, У. Шарп.
В Законі України «Про інвестиційну діяльність» № 1561-ХІІ від 18.09.91 у статті 1 [140] інвестиції розглядаються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціаль ний ефект. Такими цінностями Закон визначає:
кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
рухоме та нерухоме майно;
майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформле них у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду вироб ництва, але не запатентованих;
права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
інші цінності [12 c.1].
Активізація інвестиційної діяльності торкається в тій чи іншій мірі всіх аспектів суспільного виробництва й економічної діяльності, а також визначає роль інвестицій у діяльності підприємства як основного суб’єкта виробничо-господарських відносин (рис. 1.1).
Рисунок 1.1 Роль інвестицій в активізації діяльності підприємств
В умовах ринкової економіки важливо не тільки залучити необхідний обсяг інвестиційних ресурсів, а й правильно визначити напрямки їх використання. Це вимагає серйозного підходу до формування пріоритетних напрямків інвестиційної діяльності промислових підприємств. З цією метою підприємство повинне в рамках стратегії інвестиційного розвитку визначити найважливіші об’єкти діяльності, що дозволить зосередити частину інвестиційних ресурсів у потрібному місці і зберегти фінансову стійкість у періоди дефіциту коштів.
Тому до основних напрямків використання інвестицій можна віднести:
розширення, модернізацію виробництва чи нове будівництво;
створення виробничої інфраструктури, орієнтованої на умови ринку;
розширення інноваційної діяльності і розробку наукоємкої продукції;
створення товарно-матеріальних запасів і резервів в обсязі що дозволяє, з одного боку, забезпечити своєчасне виконання виробничої програми, а з іншого – уникнути нагромадження зайвих ресурсів;
підготовку і перепідготовку кадрів, створення сприятливого клімату на підприємстві, що дозволяє кожному працівнику почувати себе суспільно корисним членом колективу, створення і розвиток соціальної інфраструктури.
З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками, що подані на рис. 1.2 [45, с.14]:
Рисунок 1.2 Класифікація інвестицій за окремими ознаками
Так Бланк класифікує інвестиції підприємства за такими ознаками [20, с. 23]:
по об'єктах вкладення капіталу – реальні і фінансові;
по характеру участі в інвестиційному процесі – прямі і непрямі інвестиції;
по відтворювальній спрямованості – валові, реінвестиційні та чисті інвестиції;
по ступеню залежності від доходів – виробничі й автономні;
відносно підприємства-інвестора – внутрішні і зовнішні інвестиції;
за періодом здійснення – короткострокові і довгострокові інвестиції;
по сумісності здійснення – незалежні, взаємозалежні, взаємовиключаючі;
за рівнем прибутковості – високоприбуткові інвестиції, середньоприбуткові інвестиції, низькоприбуткові й недоходні інвестиції;
за рівнем інвестиційного ризику інвестиції бувають безризикові, низькоризикові, середньоризикові і високоризикові;
за рівнем ліквідності – високоліквідні, середньоліквідні, низьколіквідні і неліквідні інвестиції;
по формах власності капіталу що інвестується – приватні, державні та змішані інвестиції;
по характеру використання капіталу в інвестиційному процесі – первинні інвестиції, реінвестиції, дезінвестиції;
по регіональних джерелах залучення капіталу – вітчизняні й іноземні;
по регіональній спрямованості капіталу що інвестується – інвестиції на внутрішньому ринку й інвестиції на міжнародному ринку;
по галузевій спрямованості – інвестиції в розрізі галузей і сфер діяльності відповідно до їх класифікатора.
Необхідно визначити виробничі і невиробничі інвестиції. Виробничі інвестиції – це економічні ресурси, що направляються на підтримку, розширення чи модернізацію виробництва.
Невиробничі інвестиції пов’язані з реалізацією процесів, що побічно сприяють активізації виробничої діяльності.
При цьому основною метою здійснення таких вкладень є не одержання запланованого рівня прибутку, як у випадку з виробничими інвестиціями, а одержання соціального ефекту, що повинен сприяти поліпшенню умов праці і життя працівників підприємств, створювати їм сприятливий клімат на робочих місцях, а також стимули і можливості для подальшого професійного зростання.
В умовах трансформації економіки практично перед кожним промисловим підприємством поставлено задачу не тільки зберегти свою фінансову стійкість, але і зберегти свій сукупний потенціал, що є основою для розвитку виробничо-господарської діяльності в перспективі. Тому фінансові інвестиції повинні характеризувати вкладення капіталу в різні фінансові інструменти інвестування, основними з яких є цінні папери, що мають високий ступінь ліквідності [9, 23, 138]. Поряд з цим велике значення для активізації інвестиційної діяльності підприємства мають капіталоутворюючі (реальні) інвестиції. Вони в більшій мірі захищені від інфляції, що має істотне значення в реальних економічних умовах. Необхідно визначити доцільні форми реального інвестування, що дозволять промисловим підприємствам створити основу для активізації інвестиційної діяльності. Це можна зробити, керуючись формами реального інвестування, представленими в роботі І. Бланка [20, с. 219 – 222]. До найважливіших з них можна віднести:
придбання цілісних майнових комплексів з метою забезпечення галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості;
здійснення нового будівництва при необхідності значного збільшення обсягів операційної діяльності промислових підприємств;
проведення перепрофілювання, пов'язаного з заміною технології виробничого процесу для випуску нової продукції;
здійснення реконструкції виробничого процесу на основі сучасних науково-технічних досягнень;
проведення модернізації виробництва шляхом конструктивних змін основного парку машин, механізмів і устаткування, використовуваних у процесі реалізації операційної діяльності;
інноваційне інвестування в нематеріальні активи, пов'язане з використанням у виробничій діяльності підприємств новітніх технічних досягнень, що дозволяють випускати конкурентноздатну промислову продукцію;
інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів, що дасть можливість випускати додатковий обсяг продукції.
По регіональній ознаці розрізняють інвестиції зовнішні відносно даної країни, міжрегіональні, тобто ті, які мають на увазі вкладення коштів в об'єкти інвестування, що знаходяться на території країни, і внутрішні інвестиції, об’єкти вкладення яких знаходяться на території регіону країни (в Україні – на території області). Зовнішні інвестиції включають іноземні інвестиції різних форм власності.
По формах власності необхідно виділити приватні, державні і спільні інвестиції. Приватні інвестиції являють собою вкладення коштів, здійснювані громадянами чи підприємствами недержавних форм власності, а також іноземними інвесторами, що здійснюють вкладення коштів у той чи інший об’єкт. При цьому кошти повинні знаходитись в приватній власності іноземних інвесторів. Державні інвестиції здійснюють центральні і місцеві органи влади в національних інтересах за рахунок бюджетних коштів, коштів позабюджетних фондів, а також позичених коштів. Державні підприємства й організації можуть здійснювати процес інвестування за рахунок власних і позичених коштів. Спільні інвестиції припускають інвестування коштів, що мають змішані форми власності. Також до цього виду інвестицій можна віднести вкладення, здійснювані суб’єктами даної країни й іноземних держав.
За періодом інвестування розрізняють довгострокові, середньострокові і короткострокові інвестиційні вкладення. Це дає можливість підприємству оцінити свої можливості, як у короткостроковому періоді, так і на перспективу.
Інвестиції в цінні папери характеризують портфельні інвестиції, що доцільно здійснювати з метою підвищення прибутковості і зниження інфляційного ризику, тому що портфель можна створити з різної сукупності інвестиційних активів. Як правило, у портфель доцільно включати акції різних компаній, облігації, депозитні сертифікати, заставні документи й інші інвестиційні цінності [17, 120]. Прямі інвестиції визначають особисту участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладення коштів без посередників.
Інвестиційна діяльність промислових підприємств у період розвитку ринкової економіки здійснюється в більшій мірі за рахунок власних коштів, основна частина яких припадає на амортизаційні відрахування і прибуток.
Нестабільність зовнішнього середовища підприємств зумовлює необхідність класифікації інвестицій по ступеню ризикованості. У міжнародній практиці, визначаючи ступінь ризикованості інвестиційних вкладень, користуються методикою, розробленою на основі експертних оцінок. Вона дозволяє інвестору, використовуючи шкалу рангів, визначити ступінь ризикованості передбачених вкладень [40, с. 94]. У нашій країні активізація інвестиційної діяльності пов'язана з необхідністю обліку більшої кількості ризиків, ніж у розвинутих іноземних країнах. Особлива складність полягає в прихованому характері деяких видів ризиків, наприклад, політичний ризик чи кримінальний. Оцінка рівня ризикованості інвестицій у промисловості може здійснюватися в наступній послідовності:
визначення ризику по загальновідомій класифікації;
оцінка ймовірних характеристик настання ризику інвестування на основі методів теорії імовірності;
визначення максимально можливих втрат, пов'язаних з настанням негативної для інвестора ризикової ситуації в конкретній галузі промисловості;
оцінка середнього рівня ризику інвестування за інформацією моніторингових досліджень;
зіставлення максимально можливого і середньостатистичного рівнів інвестиційного ризику і визначення можливого відхилення по декількох альтернативних варіантах;
вибір найбільш прийнятного для інвестора варіанта, що відповідає реальним умовам інвестування в конкретній галузі промисловості.
При усій важливості державної інвестиційної політики і державної підтримки інвестиційних процесів залишається відкритим питання дефіциту коштів, необхідних для пожвавлення промислового виробництва. Володіючи високим промисловим потенціалам, Україна знаходиться в скрутному становищі щодо реальної можливості нарощувати обсяги промислового виробництва зі стійкою позитивною тенденцією. Поряд з цим існує проблема реалізації задачі випуску конкурентоздатної продукції, що користується стійким попитом не тільки на внутрішньому ринку, але і за межами країни. З іншого боку, істотне гальмо в здійсненні процесу активізації інвестиційної діяльності пов’язано з малоефективним використанням власних коштів підприємствами і відмовою від використання інших джерел залучення інвестицій. Необхідно створити сприятливий клімат в економіці для того, щоб поряд з інвестуванням коштів із власних джерел підприємств і організацій функціонували на рівноправній основі й інші джерела фінансування. Відомо, що у власних коштах підприємств основна частина з них припадає на амортизацію і прибуток. Необхідно приділити особливу увагу упорядкуванню використання амортизаційних відрахувань. Найчастіше тільки від 20 до 50 відсотків амортизаційних відрахувань використовується підприємствами за призначенням [38, 59]. У таких умовах контроль за цільовим використанням амортизаційних відрахувань стає однією з важливих складових процесу активізації інвестиційної діяльності промислових підприємств.
В економіці, що перебуває в стадії зростання, валові інвестиції перевищують амортизаційні відрахування, тому обсяг капіталу характеризується тенденцією зростання. У статичній економіці валові інвестиції цілком замінюють капітал, спожитий у процесі виробництва обсягу продукції за рік. У стагнуючій економіці валових інвестицій недостатньо для того, щоб замінити капітал, спожитий у річному виробництві. Вплив зовнішнього економічного середовища на інвестиційну діяльність підприємства показано на рис. 1.3.
Валові інвестиції підприємств складаються з чистих інвестицій і амортизаційних відрахувань. Динаміка показників чистих інвестицій відображує рівень розвитку підприємств і умов формування прибутку від них. На підприємствах, що є збитковими, тобто обсяг валових інвестицій менше, ніж сума амортизаційних відрахувань, продовження цієї тенденції призведе до повного зносу їх основних фондів. Ситуація, що характеризується рівністю валових інвестицій і амортизаційних відрахувань (чисті інвестиції підприємств дорівнюють нулю) приведе до збереження виробничого потенціалу підприємств.
Тому промислові підприємства повинні прагнути зростання чистих інвестицій, коли обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань. Це сприяє забезпеченню розширеного виробництва і створює реальну основу для формування інвестиційного прибутку [41].
– економічне зростання
– статична економіка
– стагнуюча економіка
Рисунок 1.3 Вплив зовнішнього економічного середовища на інвестиційну діяльність підприємства
Взаємозв’язок і взаємозумовленість процесів вкла дення капіталу й одержання капітальних або інвестиційних благ є передумовою виник нення такого поняття, як інвестиційний цикл.
Інвестиційний цикл, або інвестиційний період, розглядається як один оборот інве стицій, тобто як рух вартості капіталу, авансованого в матеріальні та інші цінності, від моменту накопичення коштів, їх акумуляції і до моменту одержання інве стиційних благ і реального відшкодування інвестицій. Важливо зазначити, що поняття інвестиційного циклу значно ширше від поняття циклу капіталовкладень, який завершується введенням в експлуатацію створених основних виробничих фондів [20, с. 48]. Отже, інвестицій ний цикл — це проміжок часу, впродовж якого інвестиції впливають на виробни чий процес, враховуючи їх експлуатацію і, в разі потреби, ліквідацію.
Якщо інвестиційний цикл повторюється протягом певного періоду часу, то виникає потреба у використанні такого поняття, як інвестиційний процес. Інвестиційний процес розглядається як сукупність інвестиційних циклів, які відбуваються невпинно паралельно або послідовно і здійснюються свідомо із метою як простого, так і розширеного відтворення капіталу підприємства, з урахуванням стану мікро- і макрооточення його діяльності.
Мета інвестиційного процесу полягає в нарощуванні економічного потенціалу підприємства. Реалізація інвестиційного процесу як сукупності інвестиційних циклів, що відбуваються, дає змогу змінити стан підприємства цілеспрямованим переведенням його з певного наявного стану в бажаний, що описується за допомогою показників, які відображають цілі інвестування.
Інвестиційний процес, як і будь-який інший, відбувається поетапно. З урахуванням особливостей інвестиційного циклу і виходячи з того, що інвестиційний процес роз глядається як сукупність інвестиційних циклів, можна виділити етапи інвестиційного процесу, які подано в табл. 1.1 [20, с. 51].
Кожний з етапів інвестиційного процесу певною мірою визначає результати процесу. Водночас найважливішим є етап акумулювання накопичень.
В економічній літературі зустрічаються обидва поняття — "інвестиційна діяльність" і "інвестиційний процес", які використовуються як терміни-синоніми. Насправді поняття інвестиційної діяль ності є набагато ширшим.
Інвестиційна діяльність охоплює практично всі стадії і сфери капіталізації інвестицій ного капіталу і є одним із видів діяльності підприємства поряд із такими, як інновацій на, маркетингова та ін. Інвестиційна діяльність передбачає наявність різноманітних видів інвестицій – прямих і фінансових, а також, у разі потреби, залучення позикових коштів і емісію цінних паперів.
Таблиця 1.1
Етапи інвестиційного процесу підприємства
Етап
Характеристика етапу
1
Становлення
Визначення цілей і критеріїв інвестування. Форму вання інвестиційної програми. Розрахунок загаль них показників інвестиційних проектів. Визначення особливостей інвестиційного циклу на підприємстві. Визначення потреби в інвестиційних ресурсах
2
Акумулювання накопичень
Вибір джерел інвестування. Визначення оптималь ної структури джерел інвестування. Вибір способів акумуляції накопичень та їх зберігання
3
Формування інвестиційних ресурсів (інвестування)
Формування комплексу майнових та інтелектуальних цінностей, що вводяться в оборот із метою одер жання прибутку або соціального ефекту
4
Використання інвестицій них ресурсів
Експлуатація комплексу майнових і інтелектуальних цінностей з метою одержання прибутку або соці ального ефекту
5
Формування комплексу інвестиційних благ
Одержання матеріальних цінностей або надходжен ня платежів від результатів експлуатації комплексу майнових і інтелектуальних цінностей
6
Розподіл комплексу інвестиційних благ
Оцінка фактичної ефективності інвестицій. Розподіл прав з експлуатації комплексу інвестиційних благ. Розподіл прибутку від інвестування: виплата відсотків, кредитів, дивідендів, паїв
У відповідності до Закону України «Про інвестиційну діяльність» ст. 2 інвестиційна діяльність виз начена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. Вона передбачає:
інвестування, яке здійснюється громадянами, недер жавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;
державне інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємства ми та установами;
іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;
спільне інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав [12, с.2].
Отже, інвестиції – це складна багатогранна економічна категорія, що займає одне із основних місць в процесі розширеного відтворення та потребує докорінного вивчення.
1.2 Еволюція поглядів на інвестиційну привабливість підприємства
Інвестиційна привабливість суб’єкта господарювання аналі зується зовнішніми суб’єктами з метою вибору найкращого варіанта вкладення вільних грошових засобів. Інвестиційна привабливість оцінюється як при внутрішньому, так і при зовнішньому аналізі. Для аналізу використовується система показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, а також визначається рівень показника і його динаміка за декілька звітних періодів.
Інвесторів, в першу чергу, цікавлять показники, які впливають на доходність капіталу підприємства, курс акцій і рівень дивідендів. Але, якщо інвестор орієнтується лише на показники, які безпосередньо пов'язані з акціями, і не знає загальної картини фінансового стану, то він може зробити помилку при виборі об'єкта інвестування.
Інвестиційна привабливість підприємства - це інтегральна характеристика підприємства з позиції перспектив розвитку, обсягу і можливостей збуту продукції, ефективності використання активів і їх ліквідності, стану платоспроможності і фінансової стій кості.
При загальній оцінці інвестиційної привабливості підпри ємства необхідно використовувати показники за декілька років. Крім того, не можна дати правильну оцінку цих показників лише за одним конкретним підприємством, не враховуючи загальний стан і інвести ційну привабливість регіону, галузі, країни. Тому оцінка інвестиційної привабливості повинна базуватися на комплексному підході до суб'єкта господарювання.
У науковій літературі значну увагу надано особливостям оцінки інвестиційної привабливості держави, регіону, галузей, інвестиційних портфелів, а також підходам до оцінки інвестиційних ризиків, які виникають у процесі реалізації інвестицій у вказані об’єкти. Найвідомішими у цих напрямках є праці Бернса В., Гітмана Л., Джонка Д., Дж. Сороса, Бланка І., Лазерника Л., Кузьміна О., Козика В., Пересади А., Шевчука В., Рогожина П., Гойка А., Устинка О. Незважаючи на велику кількість наукових праць і значні досягнення в теорії і практиці управління інвестиційною діяльністю все ще існує багато невирішених питань.
Так, є методичні підходи до оцінки інвестиційної привабливості підприємств, зокрема, немає однозначності у виборі об’єктів аналізу, показників, які їх характеризують. Крім того, потребують подальшої розробки методи оцінки ризиків, які виникають у інвестиційній діяльності, а також підходи до управління ризиками, оскільки вони мають суттєві недоліки, що вимагає їх удосконалення.
Найбільш традиційний підхід до оцінювання інвестиційної привабливості підприємства передбачає аналіз його фінансово-господарського стану на основі сукупності певних коефіцієнтів. З цієї позиції доцільно розглянути подальші праці.
Так, за дослідженнями І. Мойсеєнко, інвестиційна привабливість підприємства формується під впливом показників його фінансового стану і показників кадрового потенціалу. Недоліком цієї класифікації є те, що автор розглядає винятково чинники внутрішнього середовища підприємства [44, c.15].
У дослідженні зазначається, що оцінювання інвестиційної привабливості підприємства необхідно здійснювати на базі аналізу структури його фінансових ресурсів і рентабельності з урахуванням наступних показників: ціна підприємства; коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів; рентабельність активів; економічна рентабельність; фінансова рентабельність, рівень фінансового левериджа[48, с.56–61].
С. Абрамов виділяє дві групи показників, на підставі яких він пропоную оцінювати інвестиційну привабливість підприємства, — це його платоспроможність; фінансова стійкість[8, с.397–400].
В. Цхвєдіані для оцінювання інвестиційної привабливості підприємств вважає достатнім використати також дві групи показників[141]:
щодо діяльності підприємств (кількість працівників, балансовий прибуток, обсяг виробництва продукції, балансова вартість основних фондів, знос основних фондів);
дані, що характеризують позиції підприємства на ринку акцій (статутний фонд, номінал акції, їхня середня ринкова ціна, ринкова капіталізація / прибуток, ринкова капіталізація / обсяг реалізації продукції).
М. Крейніна зазначає, що інвестиційна привабливість залежить від усіх показників, що характеризують фінансовий стан підприємства [59]. В.Глазунов виділяє такі критерії оцінювання інвестиційної привабливості підприємств: оцінки ліквідності, платоспроможності, прибутковості, ефективності використання активів [27].
На думку авторів праці, для оцінювання інвестиційної привабливості господарських суб'єктів доцільно побудувати структуру показників фінансового стану підприємства, що складається з чотирьох груп: показники економічної ефективності, ділової активності, фінансової стійкості і незалежності, платоспроможності. Підсумковий показник запропоновано визначити у порівнянні між підприємствами, що аналізуються за показниками фінансового стану [32].
У працях також відмічається доцільність оцінювання інвестиційної привабливості підприємства на основі показників, що характеризують його фінансовий стан (фінансові коефіцієнти ліквідності, фінансової стійкості, рентабельності й ділової активності підприємства) [123, 124].
А. Ідрисов вважає за потрібне використати наступні групи показників для оцінювання інвестиційної привабливості підприємства: коефіцієнти ліквідності, платоспроможності, ділової активності, показники структури капіталу або рентабельності інвестицій, власного капіталу, коефіцієнти прибутковості акції [46].
В. Аньшин [10, с. 128–134] і В. Ковальов [53, с. 475–483] пропонують оцінювати інвестиційну привабливість підприємства на базі аналізу його фінансової звітності за допомогою наступної системи фінансових показників: майнового стану, оцінок ліквідності, фінансової стійкості, ділової активності, рентабельності, визначення позиції на ринку цінних паперів.
Як випливає з представленого огляду, всі вказані методики відрізняються розглядом певних груп фінансових коефіцієнтів. Набори показників у методиках, що пропонуються, різні і дають змогу оцінити окремі сторони інвестиційної привабливості підприємства без їхнього взаємозв'язку. З цього погляду являє певний інтерес інтегральний підхід до оцінювання інвестиційної привабливості суб'єкта господарювання, який уможливлює взаємопов’язати в єдиній системі оцінювання всі показники, що розглядаються.
На думку авторів праці [63, с. 183–187], у більшості випадків для оцінювання інвестиційної привабливості підприємства не треба чи недоцільно провадити комплексний аналіз показників у всіх напрямках діяльності — виробничої, технічної, соціальної, економічної, фінансової. При цьому як основні показники пропонується використати наступні коефіцієнти: забезпеченості власними оборотними коштами, поточної ліквідності, інтенсивності обороту власного капіталу, рентабельності реалізованої продукції (основної діяльності), прибутковості (рентабельності) підприємства. Для поглибленого оцінювання інвестиційної привабливості об'єкта господарювання А. Крутик і Є. Нікольська [63, с. 31–35] підкреслюють необхідність паралельного проведення управлінського і фінансового аналізу.
Управлінський аналіз передбачає:
дослідження технологічного процесу (аналіз прогресивності технологічного процесу, розрахунок виробничої потужності, аналіз забезпеченості підприємства матеріальними і трудовими ресурсами);
аналіз системи управління (атестація керівних кадрів, аналіз відповідності структури управління поставленим цілям і технологічному процесу);
аналіз взаємозв’язків із зовнішнім середовищем (місцевою владою, податковою інспекцією, позабюджетними фондами, постачальниками).
На їхню думку, програму фінансового аналізу мають становити:
попередній огляд економічного і фінансового стану підприємства;
оцінювання й аналіз його економічного потенціалу (майна; власних і позикових коштів, вкладених у майно; забезпеченості підприємства власними оборотними коштами);
оцінювання фінансового стану (зокрема фінансової стійкості, ліквідності);
аналіз рентабельності.
М. Горохов і В. Малеєв [29, с.131] вказують на доцільність оцінювання інвестиційної привабливості підприємства за критеріями:
аналіз конкурентної позиції (властивості товарів / послуг, витрати, якість, довговічність, імідж, зв'язок із споживачами, фінансові ресурси, бюджет, стратегія маркетингу, стратегічне партнерство, менеджмент);
фінансовий аналіз (робочий капітал, коефіцієнт поточної платоспроможності, коефіцієнт привабливості акціонерного інвестування).
На погляд В. Фальцмана [125], у процесі оцінювання інвестиційної привабливості підприємства потрібно здійснювати: аналіз його зовнішнього середовища, конкурентоспроможності, фінансового стану, технологічного «здоров'я», а також оцінити й зробити переоцінку нерухомості.
Основні показники, що їх було використано у праці [155] для аналізу інвестиційної привабливості підприємства, складають наступні характеристики:
стану основних виробничих фондів (знос основних фондів);
ефективності використання праці (продуктивність праці);
прибутковості діяльності (балансовий прибуток, рентабельність акціонерного капіталу, коефіцієнт прибутковості);
платоспроможності підприємства (коефіцієнт фінансування, співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості);
оборотності активів і заборгованості (віддача основних фондів, оборотність дебіторської і кредиторської заборгованості).
Наведена пропозиція розширює загальне уявлення про інвестиційну привабливість підприємства завдяки аналізові стану його трудових ресурсів.
І. Бланк [15, с.104–111] вважає, що оцінка інвестиційної привабливості підприємства передбачає: виявлення стадії його життєвого циклу; проведення широкого фінансового аналізу діяльності підприємства за такими головними напрямами: аналіз оборотності активів, прибутковості капіталу, фінансової стійкості, ліквідності активів.
В. Сєров вважає необхідним у процесі оцінювання інвестиційної привабливості підприємства особливу увагу приділити не тільки аналізові життєвого циклу і фінансового стану суб'єкта господарювання, але і дослідженню життєвого циклу продукції. При цьому як методичне підґрунтя оцінювання інвестиційної привабливості окремих підприємств він виділяє такі складові: розгляд їхнього життєвого циклу — самого підприємства та продукції, що виробляється або готується до випуску, оцінка фінансового стану, стійкості й надійності суб’єкта господарювання. Автор далі зазначає, що інвестиційно-привабливими вважаються підприємства, які перебувають у процесі зростання. На стадії «повної зрілості» інвестування підприємства купівля його акцій недоцільна. Про стадію, на якій знаходиться підприємство, свідчать техніко-економічні показники його стану і функціонування. Тому при оцінюванні інвестиційної привабливості окремих підприємств автор пропонує обов’язково аналізувати динаміку таких показників їхньої виробничо-господарської діяльності, як зростання: обсягу виробництва продукції, а також послуг; загальної суми активів; власного капіталу; суми прибутку, що отримується; крім того, ступінь зносу основних фондів, темп їх оновлення. Динаміка цих показників свідчитиме про стадію життєвого циклу підприємства [105, с. 88].
В. Сєров також наголошує, що додатково доцільно аналізувати показники виробничо-господарської діяльності підприємств, а отже, їхню спроможність виплачувати дивіденди по акціях. Оскільки вплив усіх чинників тією чи іншою мірою відбивається на підсумковому фінансовому стані підприємств, то при оцінюванні їхньої інвестиційної привабливості потрібно використати показники фінансового стану і фінансової стійкості [105, с. 94–95].
А. Яновський [156] пропонує дослідження інвестиційної привабливості дійового підприємства здійснювати кількома етапами, використовуючи при цьому апарат SWOT-аналізу.
А. Садеков і Н. Лісова приділяють увагу моделюванню оцінювання інвестиційної привабливості підприємства і визначають таку послідовність етапів: на першому – находження певного обсяг інформації про об'єкт вкладення коштів (інформаційна модель); на наступному – одержану інформацію слід обробити – згрупувати і проаналізувати (концептуальна модель); кінцевим етапом є отримання порівняльної оцінки для сукупності об’єктів вкладення інвестицій (моделі рейтингових оцінок) [104, с. 51–53]. Ці автори використовують комплекс даних, сукупність яких дає уявлення про інвестиційну привабливість підприємства, зокрема показники: оцінювання фінансово-господарського стану підприємства; інвестиційних проектів; цінних паперів, емітованих підприємством.
Варто погодитися з пропозицією О. Ястремської щодо врахування стану й ефективності використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів для оцінки інвестиційної привабливості підприємства у стратегічному періоді і фінансових ресурсів — у тактичному [91, с. 120, 230–240]. Застосування такої пропозиції уможливлює диференційований підхід до процесу інвестування згідно з видами й цілями інвестиційної діяльності підприємства та інвестора.
Аналіз наявних методичних підходів до оцінювання інвестиційної привабливості підприємств, дав змогу дійти висновку, що подібні підходи мають більше теоретичної, ніж практичної спрямованості, тому використовувати їх можна з певними труднощам...
22.11.2013 04:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора