Міністерство освіти і науки України
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Хмельницький інститут соціальних технологій
Економіко-правовий факультет
Кафедра фінансів і кредиту
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему
«Місцеві фінанси як базовий елемент місцевого самоврядування (за матеріалами Фінансового управління Старокостянтинівського району)»
Студентка групи ФНз-61
Спеціальність 7.050104 «Фінанси»
______________ Л.А. Явдощук
Допущено до захисту:
Завідувач кафедри
фінансів і кредиту
____________ к.е.н, С.А.Дражниця
«__» __________ 20__ р.
Науковий керівник:
__________к.е.н., доцент В.І. Купратий
Нормоконтроль:
____________ст.в., О.В. Неклюєнко
Хмельницький, 2011
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ, ЇХ СУТНІСТЬ, СКЛАД І РОЛЬ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РЕГІОНУ
1.1 Місцеві фінанси їх функції та призначення
1.2 Місцеві бюджети як провідна ланка місцевих фінансів, їх економічна сутність, значення та роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону
1.3 Зарубіжний досвід забезпечення самостійності місцевих бюджетів
1.4 Казначейське обслуговування місцевих бюджетів
РОЗДІЛ 2 МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ, ЯК ВИЗНАЧАЛЬНОЇ ЛАНКИ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ
2.1 Характеристика доходів бюджетів місцевого самоврядування та механізм їх формування
2.2 Загальна характеристика видатків та механізм їх використання
2.3 Методичний інструментарій регулювання доходів та видатків бюджету місцевого самоврядування в Україні
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ
3.1 Аналітична оцінка організаційної діяльності Старокостянтинівського районного фінансового управління
3.2 Шляхи удосконалення механізму формування та використання коштів місцевих бюджетів
РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ: ПРОБЛЕМИ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
7
7
15
19
21
26
26
37
49
56
56
72
81
ВСТУП
Актуальність теми. Однією з провідних ланок загальнодержавних фінансів є місцеві фінансь. Функціонування місцевих фінансів пов’язано їз забезпеченням необхідними фінансовими ресурсами місцевих рад депутатів та органами місцевого самоврядування. Через місцеві фінанси держава активно проводить соціальну політику шляхом фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, соціального забезпечення і соціального захисту населення.
Місцеві фінанси – це економічні відносини, що пов’язані із формуванням централізованих та децентралізованих фондів коштів і використанням їх на забезпечення соціальних потреб та економічного розвитку територій.
Важливою, з точки зору методології, є структуризація місцевих фінансів. Центральною ланкою місцевих фнансових ресурсів є доходи місцевого бюджету. Порядок формування дохідної частини місцевих бюджетів визначений в Бюджетному кодексі Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», та чинним Податковим законодавством. Оскільки рівень соціально-економічного розвитку регіонів не однаковий, їх доходи формуються за допомогою певних інструментів, а також трансфертів і субвенцій, отриманих з бюджетів вищого рівня. Другою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб’єктів господарювання. Третьою ланкою місцевих фінансів є спеціальні регіональні фонди.
Місцеві фінансові ресурси мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.
Основним джерелом формування місцевих фінансів як було зазначено вище є насамперед місцеві бюджети, які є основною фінансовою базою місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Саме наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, активізує їх господарську діяльність, дозволяє розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, зміцнювати економічний потенціал регіону.
Важке становище в економіці держави негативно відбивається і на стані місцевих бюджетів. Хоча механізм управління формуванням місцевих бюджетів постійно вдосконалюється, проте він ще не достатньо ефективний. Це підтверджується несталістю та малозабезпеченістюїх доходної чатини.
Разом з тим, зростання ролі місцевих бюджетів є свідченням посилення впливу органів місцевого самврядування на розвиток еокномічних і соціальних процесів в регіонах і державі в цілому. Мобілізація та використання коштів місцевих структур різних форм власності зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського та соціального життя.
Аналіз проблем місцевих бюджетів є досить актуальною проблемою і досліджується багатьма українськими та іноземними вченими. Серед них׃ Вагнер А.‚ Р.Фон Кауфман‚ Васильчиков А.‚ Лебедєв В.А.‚ Веселковський Б.‚ Поляк Г.Б.‚ Єпіфанов А.О.‚ Василик О.Д.‚ Лукінов І.І., Савлук М.І., Радіонова В.М., Сичов М.Г. та ряд інших. В той же час, практика складання та використання місцевих бюджетів показує на ряд невирішенних питань, які вимагають додаткових досліджень.
Мета дипломної роботи полягає в узагальненні проблемних питань бюджетного процесу на місцевому рівні та опрацювання прозицій щодо формування та визначення шляхів посилення ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів.
Відповідно до мети у роботі були поставлені і вирішувалися наступні завдання׃
визначення теоретичних аспектів місцевих фінансів, їх сутності і ролі у розвитку економічної інфраструктури регіону
дослідження методичних аспектів формування та регулювання місцевих бюджетів
визначення напрямків вдосконалення доходної бази місцевих бюджетів;
дослідження складу та структури видатків місцевих бюджетів
визначення взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи
дослідження методичного інструментарію регулювання доходів та видатків місцевих бюджетів
Об’єктом дослідження даної роботи є місцевий бюджет, як базовий елемент місцевих фінансових ресурсів, його дохідна й видаткова частини, структура, склад та шляхи регулювання міжбюджетних відносин.
Дослідження проводилось на основі даних Старакостянтинівського районного фінансового управління.
Предметом дослідження даної дипломної роботи є формування, функціонування, регулювання й виконання місцевого бюджету в сучасних умовах економіки України.
Методологічною основою дослідження стали׃ економічна теорія, згідно з якою всі складові частини економіки взаємопов’язані і взаємообумовлені; теорія державного управління, специфічну роль в якій займає система місцевого самоврядування; теорія управління; наукові публікації зарубіжних та вітчизняних науковців і практиків щодо місцевого самоврядування; законодавчі акти і державні соціально-економічні нормативні документи.
Статистична інформація та інші матеріали, що відображають структуру, склад, взаємовідносини даного бюджету взяті за даними Старокстянтинівського районного фінансового управління за 2007 – 2009 роки.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ, ЇХ СУТНІСТЬ, СКЛАД І РОЛЬ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РЕГІОНУ
1.1 Місцеві фінанси їх функції та призначення
Місцеві фінанси є однією з провідних ланок загальнодержавних фінансів. Функціонування місцевих фінансів пов'язано Із забезпеченням необхідними фінансовими ресурсами місцевих Рад депутатів та органів місцевого самоврядування. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Метою діяльності місцевих органів влади є сприяння соціально-економічному розвитку регіону та задоволення суспільних інтересів і потреб.
Через місцеві фінанси держава активно проводить соціальну політику шляхом:
фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення;
використання місцевих фінансових ресурсів на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища, відновлення пам’яток природи і культури, що перебувають у віданні відповідних органів влади; на упорядкування міст, сіл, селищ, утримання і капітальний ремонт житлового фонду та об'єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного підпорядкування; на захист прав споживачів тощо.
Крім того, з державного бюджету до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів передаються кошти у вигляді дотацій для їх відповідного розподілу між територіальними громадами та для виконання спільних проектів.
Навіть такий неповний перелік шляхів перерозподілу коштів вказує на вирішальну роль місцевих фінансів у забезпеченні конституційних прав громадян, у підвищенні їх добробуту.
Для виконання покладених обов'язків місцеві представницькі та виконавчі органи влади формують, розподіляють і використовують централізовані (мобілізовані в бюджет) кошти. Економічні відносини, які при цьому виникають, відображають:
формування дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів;
міжбюджетні розрахунки;
формування і використання регіональних спеціальних фондів;
місцеві позики, лотереї;
- створення та функціонування доброчинних фондів тощо.
Усі зазначені економічні відносини мають розподільний і перерозподільний характер, оскільки з рухом коштів змінюється і їхній власник. Так, частина прибутку підприємств комунальної власності у вигляді податків стягується до бюджету, перерозподіляється за рішенням органів місцевої влади. Про місцеві фінанси як перерозподільну категорію можна говорити з точки зору збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів.
З огляду на демократичні процеси, які відбуваються в Україні, дедалі більшу роль у задоволенні соціальних інтересів і потреб відіграють децентралізовані фінанси, які відображають рух коштів організацій, підприємств усіх форм власності, що спрямовуються на розвиток соціальної інфраструктури регіону та на задоволення соціальних інтересів і потреб. Так, частина прибутку підприємств різних форм власності може бути використана на створення заохочувальних фондів, призначених для стимулювання найкращих результатів роботи трудових колективів; на задоволення соціально-культурних потреб; будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, дитячих дошкільних закладів, на доброчинність, підтримку творчих колективів тощо.
Задоволенню соціальних інтересів і потреб сприяють також фінансові ресурси громадських організацій і установ: спортивних товариств, партій, профспілок, доброчинних фондів тощо. Наприклад, останнім часом в Україні починають дія їй не лише всеукраїнські, а й регіональні, благодійні фонди. До речі, у США існує понад 50 тис. різних благодійних фондів. Фонди створюються строком на 50 років, і протягом цього часу їх кошти мають бути використані на відповідні цілі.
Підсумовуючи сказане, можна дати визначення місцевим фінансам.
Місцеві фінанси - це економічні відносини, пов'язані із формуванням централізованих та децентралізованих фондів коштів і використанням їх па забезпечення соціальних потреб та економічного розвитку території.
Місцеві фінансові ресурси - це фонди коштів, що створюються і використовуються на соціальний і економічний розвиток регіону.
Важливою з точки зору методології є структуризація місцевих фінансових ресурсів.
Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи місцевого бюджету. Порядок формування дохідної частини місцевих бюджетів визначений Бюджетним кодексом, Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», законом про Державний бюджет України на відповідний рік, чинним податковим законодавством.
Серед доходів місцевих бюджетів можна виділити такі види надходжень:
загальнодержавні податки і збори;
місцеві податки і збори;
надходження коштів від приватизації майна;
Інші надходження.
Оскільки рівень соціально-економічного розвитку регіонів неоднаковий, їх доходи вирівнюються за допомогою таких інструментів, як трансферти і субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня.
Другою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб'єктів господарювання, тобто фінансові ресурси підприємств комунальної власності, комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ, фінансові ресурси підприємств різних форм власності, що використовуються ними на фінансування соціально-культурних і житлово-комунальних об'єктів.
Третьою ланкою місцевих фінансів є спеціальні регіональні фонди. Джерелом їх формування можуть бути запозичені ресурси, добровільні внески юридичних і фізичних осіб.
Головним суб'єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено в Конституції України. В інших країнах головними суб'єктами фінансових відносин у сфері місцевих фінансів є муніципалітети, комуни, регіони, департаменти, провінції, області, округи та інші адміністративно-територіальні утворення.
Об'єктами системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.
Виділяють такі функції місцевих фінансів:
1. Розподільна. За допомогою даної функції здійснюється перерозподіл ВВП. Перерозподіл здійснюється у зв'язку з:
міжгалузевими і територіальними потребами;
наявністю виробничої і невиробничої сфери;
наявністю різних соціальних груп населення;
наявністю різних форм власності.
Кінцевою метою перерозподілу ВВП, що здійснюються за допомогою місцевих фінансів, є розвиток виробничих сил, забезпечення високої якості життя всіх прошарків населення, підтримка рівноправності всіх форм власності, зміцнення держави.
Метою фінансового перерозподілу є також економічне стимулювання раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових природних ресурсів, уникнення непродуктивних витрат.
Регулююча. Дана функція фінансів пов'язана із втручанням держави (через податки, видатки, державні кредити) у процес відтворення виробництва.
Контрольна. Дана функція проявляється в контролі за розподілом ВВП і витрачанням його за цільовим призначенням.
Основні завдання фінансового контролю:
перевірка дотримання норм законодавства всіма суб'єктами;
своєчасність і повнота виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом;
виконання дохідної і видаткової частин бюджету;
виконання взаємних зобов'язань підприємств і організацій по розрахунках і платежах.
Ця функція здійснюється працівниками контрольно-ревізійної служби, фінансових органів, податкової і казначейської систем.
4. Стабілізаційна. Ця функція полягає у забезпеченні для господарюючих суб'єктів і громадян стабільних умов економічного і соціального розвитку. Насамперед це діяльність, пов'язана з впровадженням в життя соціальних програм держави, до яких, зокрема, відносяться соціальний захист населення, освіта, охорона здоров'я, розвиток культури, спорту, молодіжні програми, а також діяльність, що пов'язана з наданням послуг та забезпеченням ефективного функціонування тих господарських одиниць, які надають комунальні, житлові, транспортні та інші послуги.
Отже, основним джерелом фінансування таких завдань є місцеві фінанси, насамперед - місцеві бюджети. Велике значення має система їх формування, яка забезпечує місцевим радам право використання власних фінансових ресурсів.
У зв’язку з проголошенням незалежності України у 1991 році Верховною Радою України був ухвалений Закон «Про бюджетну систему України» із наступним його доповненням у 1995 році, що мало відповідати вимогам розбудови української незалежної держави.
Можна без перебільшення назвати цей закон одним із найпрогресивніших законів в Європі. Його справедливо називають фінансовою конституцією держави. Він закріпив фундаментальні засади організації державних фінансів, дав визначення ланкам зведеного бюджету, чітко окреслив призначення й роль кожної з них. У ньому – перелік прав і обов’язків різних гілок влади щодо бюджету, послідовність бюджетного процесу, перелік доходів і витрат кожного з бюджетів.
Згідно з цим законом бюджетна система України будується на основі бюджетного устрою, який має витоки з державного устрою країни, її адміністративно–територіальному поділі та розмежуванні повноважень між центральними, регіональними і місцевими органами влади, з урахуванням їх історичних, економічних, географічних, демографічних особливостей, етнічних і культурних традиций.
Економічна природа та суть бюджетної системи проявляється не в її структурі, тобто не в тому, скільки в ній ланок, а в тому, які фінансові можливості законодавчо закріплені за кожною ланкою, який рівень фінансової незалежності мають ці ланки при здійсненні покладених на них конституцією держави й законодавством функцій.
Рівень фінансової незалежності місцевих органів влади ─ це найхарактерніший показник рівня розвитку демократичних засад у державі. Без фінансово незалежних місцевих органів самоврядування розвиток демократії неможливий. Тому дуже важливо при побудові бюджетної системи України виробити правильні засади її демократичного становлення та розвитку [5, с. 83].
Нині бюджетна система України ─ сукупність окремих її ланок, юридично пов’язаних між собою, яка базується на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам [4, с. 3].
Україна є унітарною державою з сильними владними повноваженнями обласних ланок управління, які в значній мірі наділені правом розподіляти ці повноваження між обласними, міськими, районними, селищними й сільськими органами влади. Таким чином побудована й бюджетна система.
В Україні бюджетна система, відповідно до ст. 7 Бюджетного кодексу України від січня 2010 року, базується на певних принципах:
принцип єдності бюджетної системи. Єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку й звітності;
принцип збалансованості. Збалансованість означає, внаслідок чого повноваження на здійснення витрат повинні відповідати обсягу надходжень на відповідний бюджетний період;
принцип самостійності. Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування. Органи Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади;
принцип повноти ─ до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;
принцип обґрунтованості ─ бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету й витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил;
принцип ефективності ─ при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;
принцип субсидіарності ─ розподіл видів видатків між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;
принцип цільового використання бюджетних коштів ─ бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;
принцип справедливості і неупередженості ─ бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;
принцип публічності та прозорості ─ Державний бюджет України і місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою АРК та відповідними радами;
принцип відповідальності учасників бюджетного процесу ─ кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.
Відповідно до ст. 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. Місцевий бюджет поділяється на: бюджет області, який об’єднує обласний бюджет; бюджет району, що об’єднує районний бюджет, бюджет міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети.
Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських рад за наявності необхідної фінансової бази.
Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.
Законом встановлено, що бюджет міста, на території якого перебувають адміністративно підпорядковані йому інші міста, села та селища, об’єднує бюджети цих адміністративних одиниць.
Аналогічно їх об’єднує бюджет району в місті, на території якого розміщені подібні адміністративні одиниці.
Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу державного та місцевих бюджетів є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного й соціального розвитку держави. З огляду на вищесказане склад бюджетної системи можна представити за допомогою рис. 1.1.
Рисунок 1.1 Бюджетна система України
Характерною ознакою сучасної побудови бюджетної системи України є самостійність усіх бюджетів. Місцеві бюджети одного рівня не можуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» надав усім міським, сільським і селищним радам право створювати власні бюджети.
Нині у складі системи місцевих бюджетів України функціонують такі бюджети: республіканський бюджет, автономної Республіки Крим, 24 обласні бюджети, міські бюджети міст Києва й Севастополя, 165 міст обласного підпорядкування, 488 районних бюджетів, 277 бюджетів міст районного підпорядкування, 104 районних бюджетів (у містах), 787 бюджетів селищних рад, а також понад 10,1 тисячі бюджетів сільських рад [22, с. 122].
Як було зазначено вище, бюджетна система будується на основі бюджетного устрою держави, який визначається державним устроєм та адміністративно–територіальним поділом держави. Бюджетний устрій – це організація та принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками [5, с. 35].
За роки існування суверенної української держави відбулося становлення переважно національної фінансової системи. Проте фінансова система, в тому числі бюджетна система України, переживають глибоку кризу, яка є складовою соціально-економічної кризи в усьому українському суспільстві. Основним чинником кризи всієї бюджетної системи, зокрема, місцевих бюджетів, є нинішня модель бюджетної системи. Ця модель має такі хиби [9, с.69]:
формування місцевих бюджетів здійснюється шляхом встановлення процентних відрахувань від регульованих загальнодержавних податків радою вищого рівня для ради нижчого рівня при відсутності чітких критеріїв їх пропорційного розподілу, що не сприяє зацікавленості територій у розвитку виробництва, раціонального використання бюджетних коштів, не завжди забезпечує гарантований розмір власних дохідних джерел;
нормативи відрахувань від регульованих загальнодержавних податків щороку переглядаються, що створює ситуацію, за якої доходна база місцевих бюджетів формується не на повній основі;
існує неефективний і нераціональний механізм надання дотацій з вищестоящого бюджету нижчестоящому.
На сьогодні існуюча модель бюджетної системи побудована і служить одному принципу – формування бюджетів «зверху – униз», коли вищестоящий бюджет може диктувати умови нижчестоящому. На даному етапі потрібно побудувати таку бюджетну систему, за якої б нею виконувався і обслуговувався головний принцип формування бюджетів «знизу – уверх», за якої вищестоящий бюджет формувався б на основі внесків нижчестоящих бюджетів. Тільки, формуючи місцеві та державні бюджети за таким принципом ми зуміємо зміцнити всю бюджетну систему.
1.2 Місцеві бюджети як провідна ланка місцевих фінансів, їх економічна сутність, значення та роль у забезпеченні соціально-економісчного розвитку регіону
Місцеві бюджети ─ основна складова місцевих фінансів. У них зосереджено понад 80% всіх фінансових ресурсів, що перебувають у розпоряджені місцевого самоврядування. Сутність місцевих бюджетів необхідно розглядати у двох аспектах. По – перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По – друге, як систему фінансових відносин, що складається між місцевим та державним бюджетами, а також всередині сукупності місцевих бюджетів.
У колишньому СРСР була одержавлена фактично вся економіка і господарська діяльність, ігнорувались економічні закони, що притаманні тоталітарним державам, запроваджувались невластиві для нормального розвитку командно-адміністративні методи управління господарською діяльностю, що стало об’єктивною причиною ліквідації місцевих фінансів.
Відновлення в Україні на початку 90-х років інституту місцевого самоврядування як носія місцевих інтересів, поява функцій і завдань, котрі виконуються місцевими органами влади, стали об’єктивними чинниками процесу відродження місцевих фінансів у нашій державі [26, с. 245].
Після набуття Україною суверенітету почався процес становлення національної фінансової системи та її складової ─ місцевих фінансів як об’єктивної економічної реальності.
У системі місцевих фінансів з’явилися і розвиваються такі інститути: самостійний місцевий бюджет; позабюджетні валютні та цільові фонди; комунальна власність; місцеві податки і збори, які у правовому порядку й організаційно закріплюються в законах України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, «Про бюджетну систему України», прийнятому в редакції 1995 року та в Декреті Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори» та Бюджетному кодексі України в редакції на 1 вересня 2002 року.
Правовий статус територіальної громади й органів місцевого самоврядування як головного суб’єкта фінансових відносин у сфері місцевих фінансів визначено Конституцією України, прийнятою у 1996 році.
Одним із головних фінансових фондів місцевих органів влади, за допомогою якого в основному реалізуються покладені на них функції і завдання в межах власної компетенції, зокрема такі, як соціальне обслуговування, початкова і середня освіта, охорона здоров’я, житлово-комунальне господарство, а також делеговані повноваження, визначені центральною владою, є місцевий бюджет.
Місцеві бюджети ─ це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.
Водночас місцевий бюджет може розглядатися за трьома аспектами.
по-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право розпоряджатися певними фондами грошових ресурсів.
по-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування.
по-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним елементом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом [27, с. 99].
Система місцевих бюджетів існує у всіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені низкою національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. У промислово розвинених країнах їм належить значна роль в економічному й соціальному розвитку. Так, у США, Японії, Німеччині з місцевих бюджетів фінансується майже 40% від усіх бюджетних витрат держави. Найбільше видатків спрямовують на утримання закладів освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення, органів правопорядку, будівництво місцевих шляхів тощо.
Місцеві бюджети – категорія дуже динамічна. Тому її дослідження необхідно здійснювати з урахуванням багатьох факторів, що впливають на економічне життя держави. Цьому сприяють розвиток демократичних засад в управлінні державою, зміни в структурі економіки. Вагомий вплив на формування і використання коштів цих бюджетів справляє відмінність економічного розвитку окремих регіонів.
До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих рад та органів місцевого самоврядування. Компетенція кожного з них у галузі бюджету й фінансів розмежована. Найчисельніша група – це сільські, селищні та міські бюджети.
У більшості країн місцеві бюджети не включаються до державних чи федеральних бюджетів. Місцеві органи самоврядування самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети містять видатки на фінансування підприємств й організацій місцевого господарства, на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, охорони здоров’я, фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління.
Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, розподілі та використанні цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства.
Із коштів місцевих бюджетів фінансуються найзначніші заходи держави в галузі економіки та соціальної політики. За рахунок місцевих бюджетів утримуються галузі соціально-культурної сфери, проводяться виплати з соціального захисту та соціального забезпечення. Також місцеві бюджети відіграють значну роль у забезпеченні функціонування житлово-комунального господарства, засобів масової інформації, транспорту тощо.
Активний вплив місцевого самоврядування на формування нових відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме в своєму розпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів. Сьогодні ведуться значні наукові і практичні дискусії навколо питань зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів, наукового обгрунтування концепції розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи, взаємовідносин між місцевими бюджетами і державним бюджетом. Усі ці питання тією чи іншою мірою знайшли своє відображення у Бюджетному кодексі. Проте реформування бюджетної системи залежить від того, який рівень самостійності і незалежності буде надано місцевим Радам. Згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети місцевого самоврядування. Втручання в цей процес із боку державних органів не припускається. Бюджети місцевого самоврядування не включаються до інших місцевих бюджетів і до державного бюджету. Разом з тим, самостійність місцевих Рад повинна мати в своїй основі законодавчо закріплений розмір доходів, що надходять до місцевих бюджетів залежно від обсягу створюваних і використовуваних фінансових ресурсів на певній території.
Отже, місцеві бюджети – категорія дуже динамічна. Тому її дослідження необхідно здійснювати з урахуванням багатьох факторів, що впливають на економічне життя держави. Місцеві бюджети найяскравіше втілюють політику органів місцевого самоврядування, є фінансовим планом розвитку певної території, в якому відображаються найважливіші завдання місцевих властей та очікувані результати діяльності.
Враховуючи конституційне закріплення статусу територіальної громади й суперечності в законодавстві, доцільно розробити додаткові заходи, які врегулюють систему місцевих бюджетів.
1.3 Зарубіжний досвід забезпечення самостійності місцевих бюджетів
Проблеми становлення інституту місцевих бюджетів в Україні не можна розв'язати без використання зарубіжного досвіду формування власних доходів місцевих бюджетів, які складають, наприклад, у Швеції та Швейцарії більш ніж 70, в Іспанії — 50, у Норвегії — 56 відсотків доходів місцевих бюджетів. Це також пов'язано з необхідністю запровадження в Україні поділу місцевих бюджетів на два самостійні розділи: поточний бюджет і бюджет інвестицій. Кожному з цих бюджетів належить мати власні доходну і видаткову частини.
Доходи бюджету розвитку мають формуватися за рахунок частини податкових надходжень, комунальних позик, банківських кредитів та інвестиційних субсидій. Видатки цього бюджету слід спрямовувати виключно на інвестиційні програми, на придбання обладнання та погашення основної частини боргу органів місцевого самоврядування. Може бути використано досвід розвинутих зарубіжних країн щодо утворення так званих додаткових і приєднаних місцевих бюджетів.
Розглянемо деякі аспекти вказаного зарубіжного досвіду функціонування системи самостійних місцевих бюджетів.
Види місцевих бюджетів у федеративних країнах визначаються на основі законодавства кожного суб'єкта федерації. В унітарних державах їхня система встановлюється на основі єдиного загальнодержавного законодавства. Як у федеративних, так і в унітарних зарубіжних країнах немає єдиної бюджетної системи та єдиної бюджетної класифікації. Тому стосовно практики розвинутих країн некоректним є вживання терміна бюджетна система. Слід користуватися поняттям система бюджетів. У цих країнах не формується єдиного зведеного загальнодержавного бюджету. Кожен рівень влади має власний, самостійний і відокремлений від інших бюджет. Цей бюджет він формує і виконує самостійно, відповідно до покладених на нього функцій. Бюджети адміністративних одиниць нижчого рівня зарубіжних країн не включаються до бюджетів адміністративних одиниць вищого рівня. Таким чином, тут не використовується таке поняття, як зведені бюджети адміністративно-територіальних утворень.
Закономірним для всіх розвинутих зарубіжних країн є поділ місцевих бюджетів на два самостійні функціональні види місцевих бюджетів. Це місцеві поточні, або адміністративні, бюджети та місцеві бюджети розвитку, або інвестиційні бюджети. Кожен із цих бюджетів має власні видатки і власні доходи.
Видатки місцевого поточного бюджету спрямовуються на поточні потреби, на забезпечення утримання соціально-культурної сфери, на адміністративні витрати, на соціальний захист, на виконання делегованих повноважень, на сплату видатків з боргу місцевої влади. Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок місцевих податків і зборів, платежів, загальних субсидій, що надаються державною владою, та деяких інших доходів.
Видатки бюджету розвитку, або бюджету інвестицій, спрямовуються на розвиток соціальної інфраструктури, на капітальні вкладення, на придбання устаткування та обладнання, на інші інвестиційні програми, на сплату основної частини боргу місцевих органів влади.
Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок банківських кредитів, муніципальних (комунальних) позик, інвестиційних субсидій, що надаються державною владою, та за рахунок деяких інших джерел.
Законодавство більшості зарубіжних країн забороняє використання доходів бюджетів розвитку на видатки поточних бюджетів.
У законодавстві багатьох зарубіжних країн є також поняття додатковий бюджет і приєднані бюджети. У Франції, наприклад, додатковий бюджет за своєю природою є уточнюючим основний бюджет. В основному бюджеті не може бути точно враховано всіх можливих змін фінансових показників протягом бюджетного року. Ці зміни можуть стосуватися бюджету як поточного, так і інвестиційного. Таким чином, у разі потреби прийнятий основний місцевий бюджет можна скоригувати з допомогою додаткового бюджету. Прийняття додаткового бюджету дає можливість не вносити змін до основного бюджету.
Додатковий бюджет також забезпечує зв'язок між основними бюджетами попереднього і поточного фінансового років. Він включає в поточному бюджетному році залишки та дефіцити бюджету попереднього фінансового року.
Приєднані бюджети відображають фінансові операції окремих місцевих громадських служб, що мають фінансову самостійність, надають платні послуги, але не користуються правом юридичної особи. Це, наприклад, такі служби як водопостачання, благоустрою та ін. Складання приєднаного бюджету дозволяє спрямовувати доходи відповідної служби на її фінансування.
Приєднані бюджети формуються і виконуються в тому ж порядку, що й основні. Результати виконання приєднаних бюджетів включаються в загальне сальдо основних бюджетів. Детальнішу інформацію про приєднані бюджети в зарубіжних країнах вміщують ряд спеціальних видань.
Незважаючи на різноманіття місцевих бюджетів та множинність їх у зарубіжних країнах, вони можуть бути згруповані в певні системи. Кожна країна має індивідуальну, властиву тільки для неї систему місцевих бюджетів.
Для зарубіжних країн характерна, як правило, три- або чотирирівнева система бюджетів. Наприклад, у Швеції функціонує трирівнева система бюджетів. Це бюджет центрального уряду, бюджети губерній (ленів) та бюджети комун. Трирівневу систему бюджетів сформовано в Норвегії, Фінляндії та в інших країнах. Чотирирівнева система бюджетів, наприклад, функціонує у Франції. Це бюджет центрального уряду, бюджети регіонів, бюджети департаментів та бюджети комун. Чотири рівні — у системі бюджетів ФРН: бюджет федерації, бюджет землі, бюджет округу і бюджет общини. У США чотири основні рівні системи бюджетів: центральний, штатний, графський та муніципальний, а також ряд додаткових, пов'язаних із функціонуванням цільових адміністративних утворень, наприклад шкільних та інших округів. У країнах Східної Європи, наприклад, у Польщі, три бюджетні рівні. Це бюджет центрального уряду, бюджети воєводств і бюджети гмін.
1.4 Казначейське обслуговування місцевих бюджетів
У процесі виконання бюджету як державного, так і місцевого рівнів у самостійну сферу виділяється касове його виконання.
Під касовим виконанням бюджету слід розуміти організацію та здійснення розрахунково-касових операцій (приймання, зберігання та видання бюджетних коштів) щодо виконання бюджету відповідного рівня. Загальновідомі три системи касового виконання бюджету: банківська, казначейська, змішана.
За банківської системи рахунки для виконання бюджету відкриваються в установах банківської системи. Казначейська система касового виконання бюджету передбачає відкриття та ведення рахунків через Державне казначейство.
Традиції державного казначейства в Україні зародилося ще за часів Київської Русі: прообразом казначейства можна вважати князівську скарбницю Ярослава Мудрого. Одним із перших у світі конституційне визначення державної скарбниці зробив Пилип Орлик. Положенням створеної ним Конституції передбачалося, що військова скарбниця (генеральні цінності) - це державні цінності і фінанси в гетьманській державі. Керує нею генеральний «підскарбій» (скарбник).
Казначейство, як спеціальний урядовий орган, що в складі міністерства фінансів займався касовим виконанням державного бюджету, було засновано в Росії у другій половині XIX ст. Воно організовувало
стягування податків, зборів, мита, вело облік доходів держави та здійснювало фінансування видатків, передбачених бюджетом імперії.
В Україні наприкінці XX ст. для забезпечення моніторингу і контролю за виконанням усіх трансакцій з коштами державного та місцевих бюджетів розпочалося впровадження казначейської системи обслуговування бюджету. Результатом її розвитку стало формування повнофункціональної системи державного казначейства, що працює за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та звітності з використанням сучасних технологій управління грошовими потоками.
З 2001 р. Державне казначейство України стало повноправним учасником Системи ...