Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Гроші і кредит
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національного університету водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Гроші і кредит
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
1.Сутність та види грошових реформ
Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге водночас.
Грошові реформи, що проводилися в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися своїми цілями, глибиною реформування існуючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати за кількома ознаками.
За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу.
Структурні (повні) грошові реформи проводилися у період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього — до системи паперово-грошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування.
Такий же характер мають грошові реформи, що проводяться при створенні нових держав, які виникають унаслідок розпаду колоніальних імперій чи надвеликих держав, як, наприклад, СРСР, СФРЮ. У цих випадках потрібно не тільки створити нові гроші і систему їх обороту, а й відповідним чином реструктуризувати економіку нової країни, щоб вона могла забезпечити самостійне функціонування нової грошової системи. У країнах, що виникли на терені СРСР, структурне завдання ще ускладнилося, оскільки потрібно було перевести економіку з командно-адміністративних засад на ринкові. Прикладом структурних реформ є грошова реформа, проведена в Росії в 1895—1897 рр., грошова реформа в радянській Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа в Україні в 90-ті роки, реформа в країнах Західної Європи, пов'язана з випуском в оборот єдиної валюти євро замість національних валют.
Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. У сучасних умовах, коли в усіх країнах запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи часткового типу проводяться досить часто, є найбільш типовими у світовій практиці. Найбільш показовими реформами цього типу були грошові реформи 1947 та 1961 рр. у СРСР.
Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін). Формальні грошові реформи проводилися в СРСР у 1990 р., коли були замінені на нові купюри 50 і 100 карбованців. Зараз подібна реформа проводиться в США, які поступово замінюють купюри 100 і 50 доларів. Приводом для такої заміни купюр може бути ненадійна їх захищеність, що зумовлює масову фальсифікацію грошей.
Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, унаслідок чого маса грошей в обігу відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується.
За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні і конфіскаційні грошові реформи.
За неконфіскаційних реформ за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб'єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові запаси, безготівкові запаси тощо). Так була проведена грошова реформа в Україні у вересні 1996 р.
За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися за меншим коефіцієнтом, ніж готівка); від форми власності власника грошей (для державних власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропорцією, ніж для приватних). До цього типу реформ належить і так звана нуліфікація, коли старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші. Так, по суті, були проведені грошові реформи в Німеччині в 1924 та 1948 рр. Проведення конфіскаційних реформ звичайно обґрунтовується необхідністю вилучення незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості тощо.
За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи та реформи паралельного типу.
За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7—15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскаційною, то строк обміну повинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли "сховати" їх від конфіскації. Одномоментно проводилася грошова реформа в Україні в 1996 р. Але вона була неконфіскаційною, і тому обмін проводився протягом 15 днів. А якщо хтось із поважних причин не зміг обміняти гроші в ці строки, то їх обмін дозволяли протягом кількох наступних років.
За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1 : 1. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки. Замість них банки видають в оборот уже нові гроші. Так проводять у США випуск в оборот нових купюр на межі ХХ—ХХІ ст.
Якщо ж нові і старі гроші емітуються на різних засадах, наприклад, старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові — для кредитування економіки або емісія нових має певне забезпечення (золоте чи інвалютне), а емісія старих не має, то в обороті між ними виникне конкуренція, внаслідок якої менш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватися. Курс обміну їх на нові на ринку буде весь час змінюватися. Користування старими грошима буде незручним і все більш ризикованим. Держава змушена буде вживати спеціальних заходів для підтримки "падаючих" грошей, щоб вони не були негайно витіснені з обороту. Але це ще більше ускладнить функціонування грошової системи. Держава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового їх курсу напередодні обміну. Так була проведена грошова реформа в радянській Росії в 1922—1924 рр. Паралельний характер мала грошова реформа в Україні на початку її в 1992 р., коли український карбованець тривалий час обертався паралельно з рублем.
Нерідко грошові реформи мають ознаки всіх розглянутих типів, наприклад грошова реформа в Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа в Україні в 1992—1996 рр. та ін.
Чим би не викликалася необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.
2. Грошовий ринок і його структура.
Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.
Проте гроші тут не є цільовим об’єктом ринкових відносин. Ними виступають матеріальні блага – продукти праці та ресурси, які одним суб’єктом ринку потрібно продати, а іншим – купити. Гроші виконують тут допоміжну, інструментну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші, повністю втрачають право власності на них, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товарній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують у повну свою власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв’язку з проданими товарами. Тому такі ринки справедливо називають товарними а не грошовими.
Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб’єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція.
Передача грошей від одного суб’єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від продажу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов’язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.
Ця умовність виявляється передусім у тому, що власник грошей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право розпоряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Більше того, у момент передачі грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквівалента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідністю, і то тимчасово, на певний період.
Принципово змінюється статус грошей і цілі їх купівлі-продажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об’єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець покупець хоче одержати їх у своє розпорядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб’єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохд, що називається процентом (процентним доходом) як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей.
Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж грошей тут виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші – відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб’єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти.
Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль спеціальних інструментів у функціонуванні грошового ринку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначального об’єкта – грошей.
За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов’язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов’язання їх можна поділити на неборгові і боргові.
До неборгових належать зобов’язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов’язання мають форму акцій. До боргових відносять усі зобов’язання, за якими покупець грошей зобов’язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов’язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк.
Боргові зобов’язання як інструменти грошового ринку, у свою чергу, можна поділити на кілька видів залежно від міри і умов передачі продавцем покупцю прав розпорядження відповідними сумами грошей:
- депозитні зобов’язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його терміну) і сплати (чи без сплати процентного доходу).;
- позичкові зобов’язання, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в права останніх розпоряджатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарнтій їх повернення, визначають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фінансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов’язання мають форму кредитних угод, облігацій, векселів тощо.
Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення грошей між його суб’єктами, самі набувають певної вартості і можуть ставати об’єктом купівлі-продажу у формі цінних паперів. У зв’язку з цим можна говорити про специфічний ринок цінних паперів, який є однією з форм існування грошового ринку.
Усі види інструментів грошового ринку можна виділити у такі три групи:
1. Позичкові угоди, включаючи й депозитні на підставі яких здійснюються відносини банків з їх клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів;
2. Цінні папери, з допомогою яких реалізуються переважно прямі відносини між продавцями і покупцями грошей;
3. Валютні цінності, які використовуються у взаємовідносинах між власниками двох різних валют.
Інструменти грошового ринку самі набувають здатності до обігу. Найбільшою мірою ця здатність властива цінним паперам і валютним цінностям, що дає підстави виділити відповідні ділянки грошового ринку в самостійні ринки – цінних паперів та валютний.
Умовний характер має і ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має форму процента (процентного доходу) на позичені чи залучені кошти, що істотно відрізняє її від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір процента визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх споживною вартістю – здатністю приносити покупцю додатковий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих чи виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів.
На грошовому ринку, як і на товарному, діють сили попиту і пропозиції, а механізм їх урівноваження забезпечує стабільність процента як ціни грошей.
Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення має визначення його суб’єктів. Суб’єктами цього ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей.
Усі ці операції можна розділити на три групи: з продажу грошей, з купівлі грошей і посередницькі.
В операціях з продажу грошей беруть участь сімейні господарства, фірми і структури державного управління, в операціях з купівлі грошей – ті самі економічні суб’єкти. У посередницьких операціях ключовими суб’єктами є так звані фінансові посередники – банки, інвестиційні та фінансові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. Усі вони спочатку акумулюють у себе грошові кошти купуючи їх у продавців, а потім від свого імені розміщують їх, пропонуючи покупцям.
Особливе місце серед суб’єктів грошового ринку займають центральні банки. Будучи банками банків, вони можуть обслуговувати міжбанківські відносини на грошовому ринку, наприклад здійснювати операції рефінансування, регулювати міжбанківські операції, валютні операції тощо.
Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація.
Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:
- за видами інструментів. Що застосовуються для переміщення грошей від продавці до покупців;
- за інституційними ознаками грошових потоків;
- за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.
За першим критерієм у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб’єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному з них.
За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.
На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій та інших фінансових інструментів тривалої дії). Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.
Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити на дві групи: 1) акції, що є вимогами на частку в чистому доході і в активах корпорації; 2) боргові зобов’язання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії, що є зобов’язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі процентів через певні проміжки часу аж до повного погашення.
За третім критерієм - економічним призначенням купівлі грошей – грошовий ринок поділяють на два сектори:
- ринок грошей;
- ринок капіталів.
На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільняються з обороту і повертаються кредитору. Проте й інші – не фінансові – суб’єкти втягуються на ринок грошей, коли свої короткострокові грошові кошти вкладають у банки чи передають у розпорядження інших фінансово-кредитних інституцій, або ж одержують від них короткострокові позики чи інше фінансування.
Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом.
На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного і оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.
На ринку капіталів можуть працювати всі суб’єкти грошового ринку – кредитори, позичальники і фінансові посередники.
Характерною особливістю ринку капіталів є те, що попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну кон’юнктури, як на ринку грошей.
Якщо всі три види структуризації грошового ринку звести в єдину систему, то її можна подати у вигляді такої схеми:
Як видно з наведеної схеми, між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими критеріями воно були вичленені, існує внутрішній взаємозв’язок, що підтверджує його внутрішню єдність.
Отже, грошовий ринок — це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі.
Завдання 1.
Наведено балансові звіти комерційних банків. Визначити кредитний потенціал банку та банківської системи при умові, що всі банки будуть надавати кредити на максимально можливу суму. Скласти балансовий звіт банку після того, як він надасть кредити на максимально можливу суму.
№
Показники
1
Норма обов’язкового резервування ,%
15
Актив балансу банку, млн. грн.
2
Резерви
23
3
Кредити видані
39
Пасив балансу банку, млн. грн.
4
Власні кошти
19
5
Строкові вклади
29
6
Вклади до запитання
14
Визначимо кредитний потенціал банку
Обов’язкові резерви:
R= r*(строкові вклади + вклади до запитання) / 100;
R= 15*(29+14) /100;
R= 6,45 млн. грн.
E= TR – R де, TR фактичні резерви банку
E= 23 – 6,45 = 16, 55 млн. грн.
Визначимо кредитний потенціал банківської системи
ΔM = m*E
m= 1/r, де r – норма обов’язкового резервування.
m= 1/0,15
m= 6,67.
ΔM= 6,67 * 16,55 = 110,39 млн. грн.
Складемо балансовий звіт:
Актив
Пасив
6,45
19
55,55
29
14
Всього:
62
Всього:
62
Завдання 2.
Кредитор повинен видавати протягом трьох років кредит частинами: певні суми на початку кожного року. Позичальник буде повертати позику теж по частинах: певні суми наприкінці 3–го, 4–го, 5–го років. Чи буде така операція вигідна для кредитора?
№
Показники
1
Сума кредиту, всього млн. грн.
4,0
2
в т. ч. на початку
1 –го року
2,0
3
2 –го року
1,0
4
3 –го року
1,0
5
Сума , яку повинен повернути позичальник, всього, млн. грн.
5,5
6
в т. ч. наприкінці
3-го року
1,0
7
4-го року
2,0
8
5-го року
2,5
9
Процентна ставка на ринку, %
5
Витрати:
В = QUOTE
2,0
1+0,05
1
+
1,0
(1+0,05)
2
+
1,0
(1+0,05)
3
= 1,90 + 0,91 + 0,86 = 3,67
Доходи:
Д =
1,0
(1+0,05)
3
+
2,0
(1+0,05)
4
+
2,5
(1+0,05)
5
= 0,95 + 1,82 + 2,16 = 4,93
Виручка:
Д-В = 4,93 – 3,67 = 1,26 млн. грн.
Висновок: в результаті операції кредитор отримає 1260000 грн. чистої виручки. Отже операціє є доцільна.
Завдання 3.
На основі наведених даних визначити зміну номінального доходу, реального доходу та купівельної спроможності грошей.
№
Показники
1
Номінальний доход базового року, тис. грн.
13,8
2
Номінальний доход звітного року, тис. грн.
15,9
3
Індекс споживчих цін, %
112
Визначимо зміну номінального доходу:
15,9 – 13,8 = 2,1 тис. грн.
Реальний дохід збільшився на:
15,9/13,8* 100% = 115,2%
115,2% - 112% = 3,2%
Купівельна спроможність становить:
КС= 1/3,2;
КС=0,31
Література
1. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р.
2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20.02.2000 р.
3. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5.04.2001 р.
4. Указ Президента України "Про грошову реформу в Україні" // Вісник НБУ. — 1996. — № 5.
5. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2005.
6. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1999.
7. М. І. Савлук, А. М. Мороз. Гроші та кредит: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. /— К.: КНЕУ, 2006.
13.12.2013 22:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора