Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Моніторинг навколишнього середовища
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
УІ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Моніторинг довкілля
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
1.Моніторинг навколишнього середовища
В Україні моніторинг природного середовища здійснюється багатьма відомствами, у рамках діяльності яких маються відповідні задачі, рівні і складові підсистеми моніторингу. Так, наприклад, у системі моніторингу, що здійснюється в Україні, розрізняють три рівні екологічного моніторингу навколишньої природного середовища: глобальний, регіональний і локальний. Мета, методичні підходи і практика моніторингу на різних рівнях відрізняються. Найбільше чітко критерії якості навколишньої природного середовища визначені на локальному рівні. Ціль регулювання тут - забезпечення такої стратегії, що не виводить концентрації визначених пріоритетних антропогенних забруднюючих речовин за припустимий діапазон, що є свого роду стандартом. Він являє собою величини гранично припустимих концентрацій (ГПК), що закріплені законодавчо. Відповідність якості навколишньої природного середовища цим стандартам контролюється відповідними органами нагляду. Задачею моніторингу на локальному рівні є визначення параметрів моделей “поле викидів - поле концентрацій”. Об'єктом впливу на локальному рівні є людина.
На регіональному рівні підхід до моніторингу заснований на тому, що забруднюючі речовини, потрапивши в кругообіг речовин в біосфері, змінюють стан абіотичної складової і, як наслідок, викликають зміни в біоті (екзогенні сукцесії).
Будь-який господарський захід, проведений у масштабі регіону, позначається на регіональному фоні - змінює стан рівноваги абіотичного і біологічного компонента. Так, наприклад, стан рослинного покриву, в першу чергу лісів, істотно впливає на кліматичні умови регіону.
На даний час, моніторинг довкілля виконується, згідно Постанови Кабінету Міністрів України №391 від 30.03.1998р., Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством охорони здоров'я, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінекономресурсів, Держводгоспом, Держкомземом, Держбудом Ураїни. Всі ці органи влади містять в собі спеціальну службу спостережень, що здійснює такі основні види спостережень, як спостереження за станом забруднення повітря в містах і промислових центрах, забруднення ґрунту, забруднення прісних і морських вод, трансграничним переносом речовин, що забруднюють атмосферу, хімічним і радіонуклідним складом, кислотністю атмосферних опадів і забрудненням сніжного покриву й ін.
Державна система екологічного моніторингу проводить здійснення таких видів робіт: режимні спостереження, оперативні роботи, спеціальні роботи. Режимні роботи проводяться систематично за щорічними програмами, на спеціально організованих пунктах спостережень. Необхідність виконання оперативних робіт залежить від випадків аварійного забруднення природного середовища чи стихійних лих; ці роботи виконуються при надзвичайних ситуаціях.
Спеціальні роботи, наприклад, моніторинг пестицидного забруднення, виконуються в зв'язку із збільшенням значимості різних антропогенних факторів у розвитку змін в природних екосистемах.
Подальший розвиток системи моніторингу довкілля в Україні
Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.
Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:
екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;
соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;
розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів.
Державна система екомоніторингу довкілля повинна стати інтегрованою інформаційною системою, що здійснюватиме збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.
Функціонування Державної системи екомоніторингу довкілля повинне більш якісно розвивати принципи:
систематичності спостережень за станом навколишнього природного середовища та техногенними об'єктами, що впливають на нього;
своєчасності отримання і оброблення даних спостережень на відомчих і узагальнюючих (локальному, регіональному та державному) рівнях;
комплексності використання екоінформації, що надходить у систему від відомчих служб екомоніторингу та інших постачальників;
об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екоінформації та узгодженості нормативного, організаційного і методичного забезпечення екологічного моніторингу довкілля, що проводиться відповідними службами міністерств та відомств України, інших центральних органів виконавчої влади;
сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин;
оперативності доведення екоінформації до органів виконавчої влади, інших зацікавлених органів, підприємств, організацій та установ;
доступності екологічної інформації населенню України та світовій спільноті.
Державна системи екомоніторингу довкілля повинна забезпечити досягнення таких основних цілей:
підвищення рівня адекватності дійсному екологічному стану довкілля його інформаційної моделі, яка формується на основі даних систематичних спостережень, здійснюваних спеціальними службами міністерств і відомств, підприємствами, організаціями та установами в порядку виробничо-інформаційної діяльності, дослідних робіт і наукових досліджень;
підвищення оперативності одержання та достовірності первинних даних за рахунок використання досконалих методик, сучасних контрольно-вимірювальних приладів і засобів комп'ютеризації процесів збирання, накопичення та оброблення екоінформації на всіх рівнях державного управління і місцевого самоврядування;
підвищення рівня та якості інформаційного обслуговування споживачів екоінформації на всіх рівнях функціонування системи на основі мережного доступу до розподілених відомчих та інтегрованих банків даних; комплексного оброблення і використання інформації для прийняття відповідних рішень.
Отже, моніторинг довкілля - це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.
Порядок створення та функціонування такої системи в Україні визначає Положення про Державну систему моніторингу довкілля.
Система моніторингу є складовою частиною національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн.
Система моніторингу спрямована на:
підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;
підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;
підвищення якості обгрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;
сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Право володіння, користування і розпорядження інформацією, одержаною під час виконання загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніторингу довкілля, регламентується законодавством.
Інформація, що зберігається в системі моніторингу, використовується для прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки органами державної влади та органами місцевого самоврядування і надається їм безкоштовно відповідно до затверджених регламентів інформаційного обслуговування користувачів системи моніторингу та її складових частин.
2.Система екомоніторингу
Стан державної системи моніторингу довкілля за її структурою, рівнем організації, можливостями вимірювання якісних та кількісних параметрів стану навколишнього середовища, способом передачі та агрегації даних не відповідає завданням, що поставлені перед нею, і сучасним вимогам. Система екологічного моніторингу як важлива складова системи державного управління у сфери природокористування, екології та формування державної політики сталого розвитку потребує принципового удосконалення.
Стан державної системи екологічного моніторингу недопустимий ще й з огляду на розширення діяльності з видобування вуглеводнів з використанням технологій, недостатньо апробованих у специфічних екологічних умовах України.
Виконання Україною зобов’язань, взятих через підписання міжнародних договорів у природоохоронній сфері, також спричиняє виникнення проблем, пов’язаних з недосконалістю екологічного моніторингу.
Через недосконалість державної системи екологічного моніторингу і низьку якість та доступність екологічної інформації попит на послуги цієї системи і фінансові надходження за такі послуги вкрай недостатні.
Сучасна державна система екологічного моніторингу могла б стати ефективним механізмом попередження корупції і тіньової економіки в сфері природокористування.
На сьогодні забезпечення функціонування загальнодержавної інформаційно-аналітичної системи моніторингу навколишнього середовища регламентується Законом України більш ніж 20-річної давності, базовою є постанова КМУ від 30.03.1998 № 391 «Про затвердження положення про державну систему моніторингу довкілля». Відповідно до цього документа «система моніторингу – це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям».
Моніторинг довкілля здійснюють дев’ять міністерств і відомств: Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство надзвичайних ситуацій України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне агентство водних ресурсів України, Державне агентство земельних ресурсів України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Державна служба геології та надр України.
Продовжується адаптація українського природоохоронного законодавства в частині моніторингу до законодавства Європейського Союзу. Однак нормативна база системи екологічного моніторингу за окремими об’єктами моніторингу все ще не відповідає міжнародним і європейським стандартам.
Для координації роботи центральних органів виконавчої влади, задіяних у системі екологічного моніторингу, постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 № 1551 було створено Міжвідомчу комісію з питань моніторингу довкілля. На Мінприроди покладалося організаційно-технічне забезпечення роботи комісії та профільних секцій. Відповідно до постанови від 2.06.2010 № 397 «Про ліквідацію деяких консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, утворених Кабінетом Міністрів України», Міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля припинила свою роботу. На сьогодні систему моніторингу фактично координує Мінприроди, хоч важливі для функціонування цієї системи елементи перебувають у сфері управління інших міністерств і відомств.
Організація і координація державного моніторингу вод здійснюється Мінприроди згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 № 815 «Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод». Для вирішення поточних питань, пов’язаних зі здійсненням державного моніторингу вод, Мінприроди разом з іншими суб’єктами державного моніторингу вод має утворювати постійно діючу міжвідомчу комісію з проведення державного моніторингу вод, хоч на практиці вона досі не створена.
За таких умов і фінансування системи екологічного моніторингу суб’єктів екологічного моніторингу здійснюється без погодження з Мінприроди.
Приладово-технічне оснащення державної системи екологічного моніторингу можна охарактеризувати як таке, що морально і фізично застаріле, не забезпечує вимірювання всього спектру показників, не передбачає автоматизованого збору, аналізу і зберігання інформації та оперативного надання її основним споживачам. Відсутні й сучасні системи отримання інформації з геостаціонарних та полярно-орбітальних супутникових метеорологічних систем. Є проблеми з упровадженням у практику екологічного моніторингу ГІС-технологій.
Тривожним є стан приладово-технічної бази суб’єктів екологічного моніторингу, що створюють відповідні функціональні підсистеми на випадок надзвичайних ситуацій. Перш за все це функціональні підсистеми «Спостереження і контроль за природними гідрометеорологічними явищами та забрудненням довкілля» і «Прогнозування гідрометеорологічних умов і явищ».
Зважаючи на це, актуальним є технічне переоснащення сучасними апаратно-програмними комплексами прогностичних організацій гідрометеорологічної служби, в першу чергу Українського гідрометеорологічного центру, від роботи якого залежить ефективність діяльності функціональної підсистеми прогнозування гідрометеорологічних умов, у тому числі щодо технічного забезпечення його участі у функціонуванні Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій.
Йдеться про технічне забезпечення ефективного функціонування системи РОДОС як основної системи підтримки і прийняття рішень на випадок радіаційної аварії. Саме через проблеми прогнозування радіаційної обстановки в гострий період аварії на Чорнобильській АЕС несвоєчасно було вжито заходів з протирадіаційного захисту населення, неправильно вибрані шляхи евакуації населення тощо. Аварія на японській АЕС Фукусіма-1 теж підтвердила важливість системи підтримки і прийняття рішень на випадок радіаційної аварії. Зважаючи на цей досвід, недопустимо, що система РОДОС без особливого успіху впроваджується в Україні вже близько 10 років.
У цілому стан системи екологічного моніторингу відображає реальний стан справ в держави, коли природокористуванню приділяється значно більше уваги, ніж природоохоронним заходам.
З метою забезпечення розвитку єдиної державної системи моніторингу навколишнього природного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. № 1376 було затверджено Державну цільову екологічну програму проведення моніторингу навколишнього природного середовища на 2008–2012 рр. Однак через систематичне недофінансування програми заплановані завдання значною мірою не виконані. Так, у 2010 році обсяг фінансування програми становив лише 10 % від запланованого обсягу.
Спірним є виділення як пріоритетів у цій Програмі створення Інформаційно-аналітичного центру державної системи екологічного моніторингу при меншій увазі до проблем технічного удосконалення периферійних и регіональних елементів системи.
Саме через нерозвинутість периферійних елементів рівень функціонування Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій не можна і досі визнати належним.
Продовжується адаптація українського природоохоронного законодавства в частині моніторингу до вимог міжнародних організацій і законодавства Європейського Союзу. Однак нормативна база системи екологічного моніторингу все ще не відповідає міжнародним та європейським стандартам.
Для контролю за станом національної безпеки в екологічний сфери Минприроди розроблено систему екологічних показників (індикаторів), яка включає:
- рівень утилізації небезпечних відходів;
- частку територій природно-заповідного фонду від загальної площі території;
- індекс забруднення атмосфери;
- скиди в поверхневі водні об’єкти забруднюючих речовин у складі стічних вод, у тому числі в розрізі водних об’єктів, адміністративно-територіальних одиниць та галузей економіки;
- співвідношення показників скидів у поверхневі водні об’єкти забруднюючих речовин у складі стічних воду (у тому числі у розрізі водних об'єктів, адміністративно-територіальних одиниць та галузей економіки) з попереднім роком;
- скиди стічних вод (без очистки, недостатньо очищених) у розрізі водних об’єктів та галузей економіки;
- співвідношення скидів стічних вод (без очистки, недостатньо очищених), у тому числі в розрізі водних об’єктів та галузей економіки, з попереднім роком;
- скиди колекторно-дренажних вод у розрізі водних об’єктів та галузей економіки;
- співвідношення скидів колекторно-дренажних вод (у тому числі у розрізі водних об’єктів та галузей економіки) з попереднім роком;
- скиди шахтно-кар’єрних вод у розрізі водних об’єктів та галузей економіки;
- співвідношення шахтно-кар’єрних вод (у тому числі в розрізі водних об’єктів та галузей економіки) з попереднім роком;
- площу сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (сіножатей, пасовищ), у тому числі в розрізі адміністративно-територіальних одиниць;
- співвідношення сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (сіножатей, пасовищ), у тому числі в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, з попереднім роком;
- площу лісів, полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень, у тому числі в розрізі адміністративно-територіальних одиниць;
- співвідношення площі лісів, полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень, у тому числі в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, з попереднім роком;
- площу лісів, полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень відносно науково обґрунтованих показників, у тому числі в розрізі регіонів.
Ці показники, безумовно, є кроком уперед в забезпеченні екологічної безпеки держави, однак реалізація цього методологічного підходу передбачає і якісно новий рівень функціонування державної системи екологічного моніторингу в аспекті як організації системи, так і фінансової підтримки її діяльності.
Висновки
Стан державної системи моніторингу довкілля не відповідає завданням, що поставлені перед нею, і сучасним вимогам.
Система моніторингу довкілля як важлива складова системи державного управління у сфері природокористування, екологічної безпеки, формування державної політики сталого розвитку, виконання міжнародних зобов’язань України у природоохоронній сфері потребує принципового удосконалення.
Основними причинами проблем функціонування державної системи моніторингу довкілля є недосконала нормативно-правова база, низький рівень координації діяльності суб’єктів екологічного моніторингу, недостатні обсяги фінансування, у тому числі з позабюджетних джерел, застаріла приладово-технічна база суб’єктів екологічного моніторингу тощо.
Державну цільову екологічну програму моніторингу навколишнього середовища на 2007–2012 рр. слід визнати як таку, що не досягла визначених у ній цілей.
Ефективність державної системи екологічного моніторингу і попит на екологічну інформацію зміняться на краще лише за умов реформування і удосконалення всіх її рівнів з упровадженням сучасних технологій, для чого необхідні значні інвестиції.
Рівень оснащення суб’єктів екологічного моніторингу апаратно-програмними комплексами не забезпечує здатність відповідних функціональних підсистем на випадок надзвичайних ситуацій прогнозувати наслідки надзвичайних ситуацій для прийняття адекватних захисних заходів. Перш за все це стосується забезпечення ефективного функціонування системи підтримки і прийняття рішень на випадок радіаційної аварії РОДОС.
10.01.2014 15:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора