Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Методичні вказівки
Предмет:
Охорона праці в галузі
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до самостійної роботи
по дисциплінах
«Основи охорони праці»,
«БЖД та охорона праці» та «Охорона праці в галузі»
на тему: «ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ» (частина перша) (для студентів усіх напрямів та форм навчання)
ЗАТВЕРДЖЕНО
на засіданні кафедри
«Охорона праці та БЖД».
Протокол № 8 від 18.03.08
Луганськ 2008
УДК 331.45(075.8)
Методичні вказівки до самостійної роботи по дисциплінах «Основи охорони праці», «БЖД та охорона праці» та «Охорона праці в галузі» на тему: «Законодавство про охорону праці» (частина перша) (для студентів усіх напрямів та форм навчання) / Укл.: М.А. Касьянов, В.О. Медяник, В.І. Сало, О.М. Гунченко – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2008. – 42 с.
Викладено основні положення Закону України «Про охорону праці» (2002 р.) (з урахуванням доповнень та змін), які спрямовані на реалізацію конституційних прав робітників, охорону їх життя та здоров’я в процесі трудової діяльності.
Надані коментарі статей з посиланнями на інші нормативно-правові акти, що забезпечують більш глибоке їх розуміння при вивченні законодавства України про охорону праці.
Укладачі: М.А. Касьянов, проф.
В.О. Медяник, доц.
В.І. Сало, доц..
О.М. Гунченко, доц.
Відп. за випуск М.А. Пітельгузов, проф.
Рецензент О.А. Мезеря, доц.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Національним законодавством України рішення проблем охорони праці віднесено до першочергових завдань держави, тому що мова йде про забезпечення конституційних прав громадян на безпечні й нешкідливі умови праці, на збереження життя й здоров'я під час роботи на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від форми власності й виду діяльності. З метою виконання вимог Конституції України із цих питань створена відповідна нормативно-правова база, що постійно розвивається.
В умовах розвитку ринкової економіки проблема вдосконалення правового забезпечення охорони праці фактично переросла в проблему нового національного законодавства, що повинне відповідати новим суспільно-економічним відносинам, ураховувати досвід розвинених країн світу, реальності сьогоднішнього дня. Процес кардинальних змін нормативно-правової бази України з питань охорони праці почався 12 жовтня 1992 року із прийняттям Верховною Радою України спеціального Закону України "Про охорону праці", що набув чинності із дня його опублікування – 24 листопада 1992 року.
Подальший розвиток цей Закон одержав із вступом у силу з 1 січня 2003 р. нової редакції закону (Закон України "Про внесення змін у Закон України "Про охорону праці" від 18.12.2002 р.).
Цей закон установлює на законодавчому рівні єдиний порядок організації охорони праці в Україні, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, визначає участь і повноваження відповідних органів виконавчої влади в рішенні цих питань. У Законі враховані основні вимоги директив Європейського Союзу, конвенцій та рекомендацій Міжнародної Організації Праці (МОП) щодо безпеки і гігієни праці.
Як показує аналіз, значна частина нещасних випадків із загальної кількості відбулася з причин, усунення яких не потребує матеріальних витрат, а тільки підвищення технологічної та трудової дисципліни, приведення у відповідність з вимогами нормативних актів організації виконання робіт, контролю з боку безпосередніх керівників, а також підвищення професійної підготовки робітників та їх навчання з питань організації та безпечного виконання робіт. Для зручності використання в тексті коментарі до статей та посилання на взаємозв’язані нормативні документи виділені курсивом.
Розгляд основних положень Закону України "Про охорону праці" і є завданням даних методичних вказівок.
ЗАКОН УКРАЇНИ
«Про охорону праці»
Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середо вища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення понять і термінів
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.
Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
У даній статті дається загальне визначення поняття "охорона праці", що містить в собі комплексний підхід до рішення питань безпеки, збереження життя й здоров'я працівників під час виконання певних робіт в умовах виробництва, що містить правові, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні й лікувально-профілактичні заходи, а також заходи протипожежної й радіаційної безпеки.
Нормативно-правові акти, які визначають основні положення з питань охорони праці (міжгалузеві й галузеві) містяться в Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП- Державно-нормативні акти з охорони праці).
Варто особливо підкреслити, що особа, яка вступає в трудові правовідносини, повинна оформити трудовий договір (або контракт) з роботодавцем.
Стаття 2. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Слід зазначити, що трудові правовідносини встановлюються шляхом підписання трудового договору між роботодавцем і робітником, оформляються наказом по підприємстві про прийом на роботу з оговореної у договорі дати. Ця дата і є початком роботи працівника на даному підприємстві, в установі, організації.
Як зазначено в даній статті, дія Закону поширюється і на всіх працюючих на підприємстві, в установі, організації. До такої категорії осіб відносяться:
- працівники, що перебувають у відрядженні на підприємстві, в установі, організації і приймають особисту участь у виробничому процесі;
- водії транспортних засобів, які в'їжджають на територію підприємства;
- учні і студенти, що перебувають на підприємстві, в установі, організації з метою проходження виробничої практики.
Стаття 3. Законодавство про охорону праці
Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" [2] та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.
Законодавство про охорону праці є новою гілкою законодавства, що почала діяти на території України з 1992 р. Це система зв'язаних нормативно-правових актів, які регулюють відносини в галузі реалізації державної політики відносно правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я й працездатності людини в процесі трудової діяльності.
Нормативно-правові акти з питань охорони праці втримуються в Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці.
Правове регулювання охорони праці в Кодексі законів про працю України міститься в розділі ХІ "Охорона праці", а також у розділах "Трудовий договір", "Робочий час", "Час відпочинку", "Праця жінок" та ін.
Складовою частиною законодавства про охорону праці є Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Державний контроль за проведенням профілактичних заходів з боку Фонду покладено на Держнаглядохоронпраці України.
Частина друга даної статті закріплює переваги норм міжнародних договорів і угод, згода на які дана Верховною Радою України, над нормами національного законодавства.
Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
Визначено відношення держави (державних органів) до питань охорони праці працівників.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
1. Надайте визначення поняття «охорона праці».
2. Надайте визначення поняття «роботодавець».
3. Надайте визначення поняття «працівник».
4. На кого поширюється дія Закону «Про охорону праці»?
5. З чого складається законодавство про охорону праці?
6. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.
7. У яких випадках застосовуються норми міжнародних договорів?
Розділ II ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ
Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового договору
Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.
Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Варто звернути увагу, що працівник і роботодавець заключають трудовий договір, що не може містити положень, що не відповідають законодавчім та іншим нормативно-правовим актам по охороні праці.
До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. Психофізіологічна експертиза – це тестування по визначенню можливості професійно виконувати певні види робіт.
Ще раз підкреслюється важливість правильного оформлення правових відносин між працівником і роботодавцем. Трудовий договір є запорукою для страхування від нещасних випадків і профзахворювань на виробництві. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (стаття 2), дія цього Закону поширюється на осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності. Для страхування від НВ на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі (стаття 10).
Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.
За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.
Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.
У даній статті визначене конкретне місце страхового експерта з охорони праці на підприємстві (стаття 25) Закону України " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійне захворювання, що викликало втрату працездатності". Він, які відповідні служби підприємства, забезпечує виконання законодавства по охороні праці.
Абзац шостий підкреслює, що за працівником зберігається не тільки місце роботи, але й середній заробіток.
Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці
Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.
Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.
Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.
У випадку зміни виробничих умов після письмового інформування працівника протягом двох місяців пільги і компенсації (додатково встановлені по колективному або трудовому договору) діють.
Варто враховувати, що пільги й компенсації, визначені законодавством, є обов'язковими для виконання і зменшенню не підлягають.
Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.
У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.
Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.
Забезпечення робітників, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійних лих і т.п. (абзац перший, друга пропозиція), засобами індивідуального захисту проводиться за рахунок роботодавця, що відповідно до законодавства відносить їх до валових витрат.
Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті
Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.
За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої
роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.
З моменту вступу в силу Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, що викликали втрату працездатності", підприємства не відшкодовують збиток потерпілим на виробництві в результаті нещасного випадку або профзахворювання. Всі виплати потерпілим здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.
Роботодавцеві необхідно організувати й вчасно провести розслідування. За результатами розслідування, якщо нещасний випадок або профзахворювання пов'язані з виробництвом, складається акт відповідної форми (стаття 22 дійсного Закону).
Наявність затвердженого акту відповідної форми надає право і є підставою для відшкодування шкоди потерпілому.
Стаття 10. Охорона праці жінок
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.
Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.
«Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок» затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р. № 256, зареєстровано у Міністерстві юстиції України під № 51/260 [3, т.3. – С. 33-60].
При цьому визначена в Переліку робота або професія для певної галузі застосовується і для інших галузей, де використовується дана робота або професія.
"Граничні норми підняття й переміщення важких речей жінками" затверджено наказом МОЗ України 10 грудня 1993 р. № 241, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1993 р. під № 194 [3, т.3. – С. 62].
Вагітні жінки (відповідно до статті 178 КЗпП України) при наявності медичного висновку повинні бути переведені на легку роботу, що виключає вплив негативних виробничих факторів, зі збереженням середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи.
Не допускається використання праці вагітних жінок і жінок, що мають дітей, у віці до трьох років, у роботі у вихідні дні.
Жінки, що мають дітей у віці від трьох до чотирнадцяти років або інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди (стаття 177 КЗпП України).
Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх
Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.
Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.
Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.
Неповнолітні – особи, що не досягли 18- літнього віку, у трудових правовідносинах прирівнюються до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці користуються пільгами, установленими статтями 187, 190 КЗпП України.
"Перелік важких робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких заборонено застосовувати працю неповнолітніх" затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 46, зареєстровано Міністерством юстиції України 28 червня 1994 р. під № 176/385 [3, т.3. – С. 71-155].
Всі особи у віці до 18 років приймаються на роботу тільки після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.
Законодавство України забороняє залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (статті 51, 54, 192 КЗпП України).
Стаття 12. Охорона праці інвалідів
Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.
Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженими дефектами, що приводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності у соціальній допомозі і захисті.
Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод. Дискримінація інвалідів забороняється й переслідується законом.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
1. Які гарантії прав мають працівники під час укладання трудового договору?
2. В яких випадках працівник має право відмовитися від дорученої роботи?
3. Хто підтверджує факт наявності небезпечної ситуації?
4. Які соціальні гарантії має працівник на час зупинки виробництва органами державного нагляду за охороною праці?
5. Пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.
6. Хто відшкодовує збитки потерпілому на виробництві від нещасного випадку або профзахворювання?
7. Які гарантії на охорону праці мають жінки, неповнолітні та інваліди?
Розділ III ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Стаття 13. Управління охороною праці та обов'язки роботодавця
Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:
- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;
- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
- впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
- забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;
- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі – акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;
- здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;
- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;
- вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Особливості організації охорони праці на підприємстві відіграють важливу роль. Простої та зниження ефективності праці через аварії, нещасні випадки на виробництві, профзахворювання не тільки сповільнюють виробничі процеси, але й стають причиною високих додаткових витрат для підприємства. Крім того, такі явища значною мірою негативно впливають на безпеку виробництва, якість продукції та ставлення працівників до роботи.
Таким чином, удосконалювання охорони праці на підприємстві має не тільки соціальне, а й безпосередньо економічне значення.
Введення системи управління охороною праці (СУОП) знижує ризик нещасних випадків і можливостей заподіяння шкоди здоров'ю, забезпечує зменшення простоїв виробництва і пов'язаних із цим додаткових витрат.
Відповідальність роботодавця передбачена, зокрема, Кримінальним кодексом України, що діє з вересня 2001 р., де визначена відповідальність роботодавців за злочини проти безпеки виробництва (розділ Х "Злочини проти безпеки виробництва", статті 271, 271, 273, 274, 275, зокрема позбавлення волі на строк від двох до дванадцяти років).
Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці
Працівник зобов'язаний:
- дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;
- знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
- проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.
Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Кожен працівник повинен знати, що Закон України "Про охорону праці" забороняє допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання з питань охорони праці. Працівники певних категорій зобов'язані проходити за рахунок роботодавця попередній і періодичний медичні огляди.
У випадку не проходження медогляду або навчання з питань охорони праці працівник повинен бути відсторонений від роботи.
Дисциплінарна відповідальність працівника за порушення трудової дисципліни, за невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків, у тому числі в області охорони праці, пов'язана з накладенням дисциплінарних стягнень - догана, звільнення з роботи (стаття 147 КЗпП України).
Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві
На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.
На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.
На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.
Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.
Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:
- видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;
- вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;
- зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
- надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.
Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.
Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.
Роботодавець створює на підприємстві службу (управління, відділ сектор і т.д.) охорони праці у відповідності з "Типовим положенням про службу охорони праці" (затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України 3 серпня 1993 р. № 73, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 вересня 1993 р. під №140 [3, т.., – С. 48-66]).
Співробітники служби охорони праці по своїй посаді і зарплаті прирівнюються до керівників і фахівців основних виробничо-технічних служб.
Вимоги до відповідної підготовки фахівців має на увазі: вищу технічну освіту, стаж роботи на виробництві, бажаний певний досвід у сфері охорони праці, своєчасне проходження навчання та перевірки знань з питань охорони праці.
Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства
На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.
Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
Рішення комісії мають рекомендаційний характер.
Створення комісії з питань охорони підприємства не є обов’язковим, вона може бути створена за рішенням трудового колективу. У випадку такого рішення розробляється "Положення про комісії з питань охорони праці на підприємстві", що затверджується на загальних зборах колективу. Підставою для його розробки є "Типове положення про комісії з питань охорони праці підприємства" (затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України від 3 серпня 1993 р. №72, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 вересня 1993 р. під №141[3, т.1. – С. 67-68]).
Стаття 17. Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій
Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:
- за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;
- за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.
За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.
Регулюється обов'язкове проведення медичних оглядів певних, а не всіх категорій працюючих. При цьому медогляди проводяться тільки відповідними установами охорони здоров'я – тільки тими, які пройшли у встановленому порядку процедуру акредитації.
Обов'язкові медогляди проводяться відповідно до "Положення про медичні огляди певних категорій працівників", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1994 р. № 45, зареєстрованим Міністерством юстиції України 21 червня 1994 р. під № 136/35 [3, т. 3. – С. 4-31].
Цим Положенням установлений єдиний порядок організації й проведення медоглядів, обов'язки, права й відповідальність роботодавців, працівників й установ охорони здоров'я, наведений перелік професій, працівники яких підлягають обов'язковому медичному огляду.
Стаття 18. Навчання з питань охорони праці
Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних
06.02.2014 00:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора