Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
СТАТИСТИКА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національного університету водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
ФЕіП
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Статистика
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра обліку та аудиту
Курсова робота
з курсу «Статистика»
за темою :
“ СТАТИСТИКА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ”
Зміст
Вступ стор.
1.Теоретична частина……………………………………………………….4
1.1 Науково-технічна та інноваційна діяльність в Україні………… 4-7
1.2 Розвиток інноваційної діяльності підприємств в Україні……… 7-9
1.3 Проблеми інноваційного розвитку та шляхи їх вирішення. …..10-12
1.4 Кореляційне дослідження. ………………………………………12-13
2. Практична частина……………………………………………………..14
2.1 Завдання № 1……………………………………………………. 14-18
2.2 Завдання № 2 …………………………………………………….19-26
2.3 Завдання № 3 …………………………………………………….26-32
2.4 Завдання № 4 …………………………………………………….32-36
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Вивчення статистики окремих структур та статистики в цілому є надзвичайно необхідним для повноцінного та ефективного функціонування не лише економіки, але й всіх сфер суспільства. Як суспільна наука статистика не може розвиватися поза розвитком теоретичних наук про суспільство, зокрема економічної теорії та соціології. Статистика вивчає характер і дію основних законів у реальному житті.
Науково-технічна діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Головними її формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання їх. Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на використання та конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення та оновлення номенклатури і підвищення якості продукції з наступною ефективною реалізацією її на внутрішньому та зовнішньому ринках. Інновація — кінцевий результат упровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. Мета курсової роботи - з’ясувати особливості, стану науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні, оволодіти основами статистичного вимірювання, методами узагальнення та аналізу інформації про соціально-економічні явища та процеси.
Основними завданнями курсової роботи є : розкрити суті досліджуваної теми, провести кореляційний аналіз, розв’язати представлені завдання, обробити та проаналізувати інформацію, виявити і оцінити закономірності формування, розвитку, взаємодії складних за своєю природою соціально-економічних явищ.
Теоретична частина
1.1 Науково-технічна та інноваційна діяльність.
Науково-технічна діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Головними її формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання їх. Науково-технічна політика держави — складова соціально-економічної політики, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.
В Україні існує розгалужена система державних органів, які здійснюють науково-технічну політику. У структурах як законодавчих, так і виконавчих органів державної влади створено відповідні органи, до функцій яких належить формування засад науково-технічної політики. Безпосередню діяльність з розроблення, обґрунтування та ресурсного забезпечення державних науково-технічних програм проводять Міністерство економіки, Міністерство промислової політики, Міністерство освіти та науки, Міністерство фінансів, Національна академія наук України, галузеві академії наук. Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів. За формою впливу весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання.
Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції. Державна науково-технічна експертиза є невід'ємним елементом реалізації науково-технічної політики. Вона проводиться з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів і програм розвитку науки і техніки, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення якісного рівня досліджень та їх результатів. Висновки державної експертизи також використовуються для обґрунтування доцільності надання податкових і кредитних пільг. Бюджетне фінансування науково-технічної діяльності стосується, як правило, фундаментальних досліджень і розробок, пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, прикладних науково-технічних розробок, результати яких мають загальнодержавне значення; науково-технічних досліджень і робіт, пов'язаних із науково-технічним співробітництвом за міжнародними угодами. Кінцевим результатом упровадження досягнень НТП є інновації. Вони здійснюються з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. В результаті інновацій породжуються позитивні екстерналії, тобто ефект від інновацій отримують не тільки ті, хто здійснює їх, але й інші фізичні та юридичні особи, які використовують їх. Головною функцією інноваційної діяльності є функція технічних, технологічних, економічних, організаційних, соціальних, екологічних та інших змін.
Інноваційний процес складається з взаємозумовлених стадій, які охоплюють невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва та сферу експлуатації. Розрізняють три форми інноваційного процесу: простий внут-рішньоорганізаційний (натуральна форма), простий міжорганізаційний (товарна форма) та розширений. Процес поширення інновацій проходить дві фази: створення нововведення та розповсюдження його; дифузія нововведення. Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» видами інноваційної діяльності є: • випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; • прогресивні міжгалузеві структурні зміни; • реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності; • фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у стані продуктивних сил; • розроблення і впровадження нової ресурсозберігаючої технології. Об'єктами інноваційної діяльності є розроблення і впровадження нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління. Суб'єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України, держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності. Класифікація інновацій здійснюється за такими ознаками: рівень новизни, міра новизни, стадія життєвого циклу товару, сфера застосування, темп здійснення, вид ефекту та ін. Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами: сприяння зростанню інноваційної активності; орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які складають основу сучасного технологічного прогресу; узгодження державної інноваційної політики з ефективним функціонуванням конкуренції в інноваційній діяльності, захистом інтелектуальної власності; сприяння регіональному розвитку інноваційної діяльності, міжрегіональному і міжнародному трансферту технологій, міжнародному інвестиційному співробітництву, захист інтересів національного інноваційного підприємництва.
Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на використання та конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення та оновлення номенклатури і підвищення якості продукції з наступною ефективною реалізацією її на внутрішньому та зовнішньому ринках. Інновація — кінцевий результат упровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту
Технічний процес, нова технологічна база та продуктивність праці робітників визначають близько 28% приросту національного доходу. Якщо інновації пов’язані з інвестиціями, то їх загальний вплив на приріст національного доходу дорівнюватиме майже 50%.
Інновація - це економічна категорія, яка визначається перетворенням потенційного науково-технічного прогресу в процес виробництва нових видів продукції і розробки новітніх технологій. К. Фрімен вважав промислову інновацію як технічну, дизайнерську, виробничу, управлінську та комерційну діяльність виготовлення нових товарів чи перше комерційне використання нових (удосконалених) процесів або обладнання
Основою стратегічного курсу економічного розвитку держави у Посланні Президента України до Верховної Ради “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” визначено “реалізацію державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави”.
Економічне зростання в Україні протягом 2000-2005 рр. сприяло активізації інноваційної діяльності, але не призвело до формування сталої інноваційної моделі розвитку, яка має базуватися на якісному оновленні виробничої, соціальної і культурної сфер та продуктів їхнього функціонування. В даному значенні сталість (збалансованість) розвитку характеризує рівень безпечності та передбачуваності функціонування економіки в коротко- та довгостроковому періоді.
За даними Держкомстату України, зростання кількості підприємств, що впроваджували інновації протягом 2000-2005 рр., на 9,2 % є незначним порівняно із зменшенням їхньої кількості протягом 1994-2000 рр. (майже в 1,5 разу). В 2001 році впроваджували інновації лише 1503 промислових підприємств, або 14,3 % від їхньої загальної кількості. Більш активно здійснювали інновації підприємства машинобудування, які виготовляють транспортне устаткування, підприємства хімічного виробництва, текстильної промисловості та пошиття одягу, де інноваційні роботи виконувало кожне четверте обстежене підприємство.
Основою інноваційного способу розвитку є винахідницька діяльність. За останні 10 років показники винахідницької діяльності різко знизилися, зокрема кількість винахідників - більше ніж в 20 разів. Були скорочені патентні служби на підприємствах, в установах і організаціях, в науково-дослідних установах. На більшості підприємств та наукових організацій винахідницька діяльність повністю припинилась через брак коштів на патентування і підтримання чинності охоронних документів. Головну роль у підвищенні інноваційної активності відіграють вибір та реалізація певної стратегії інноваційного розвитку, ступінь забезпеченості різними ресурсами в інноваційній сфері, якість інноваційного менеджменту. Рівень інноваційної активності економіки в регіоні безпосередньо пов’язаний з ефективністю інноваційної політики в країні та її регіонах, практичною реалізацією єдиної загальнодержавної стратегії формування національної інноваційної системи, що містить необхідні законодавчі, інституціональні, фінансово-бюджетні та інші складові, із створенням і підтримкою національної та регіональної інноваційної інфраструктури.
У нинішніх умовах глобалізації економіки і науково-технологічного прогресу підтримка та забезпечення високого рівня інноваційної активності національної економіки належить до числа головних державних пріоритетів внутрішньої політики багатьох країн. Виконання цього пріоритетного завдання можливе в разі реалізації інноваційної моделі розвитку національної економіки, що передбачає: системне та послідовне впровадження сучасних досягнень наукової і науково-технічної діяльності, застосування передових організаційно-управлінських та виробничих систем для створення й реалізації на світових і національних ринках наукоємних інновацій із використанням високих технологій у відповідних конкурентних середовищах.
Показники рівня інноваційної активності підприємств - відносні показники, що характеризують ступінь участі підприємств у здійсненні інноваційної діяльності в цілому чи окремих її видах протягом визначеного періоду часу (у залежності від періодичності статистичного спостереження одного року або трьох-п'яти років). Рівень інноваційної активності підприємств звичайно визначається як відношення кількості інноваційно-активних, тобто зайнятих якими-небудь видами інноваційної діяльності, підприємств до загального числа обстежуваних за визначений період часу підприємств у країні, галузі, регіоні і т.д.
1.2 Розвиток інноваційної діяльності підприємств в Україні.
Відомо, що рівень розвитку країни залежить від рівня розвитку інноваційної діяльності. В Україні практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Тому удосконалення державної системи стимулювання інноваційного розвитку шляхом впровадження певних заходів економічної політики є актуальним завданням української державної політики, виконання якого призведе до кардинального пожвавлення інноваційних процесів в країні. Активізація використання інноваційного чинника призведе до створення конкурентоспроможної української економіки, для чого необхідне проведення активної держав ної інноваційної політики, спрямованої на розвиток науково-технічного потенціалу країни та формування українського бізнесу, зацікавленого у використанні інновацій.
Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери; а інноваційну діяльність — як діяльність, що спрямована на вирішення і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.
Основними проблемами інноваційного розвит ку в Україні та її регіонах на сучасному етапі є:
- відсутність реальних механізмів об'єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку;
- немає залежності між збільшенням обсягу продажу приватними компаніями і зростанням фінансування здійснюваних ними досліджень і розробок;
- інноваційна політика не має чіткої спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, у їхній реструктуризації з врахуванням ринкових чинників.
Згідно з даними українських дослідників частка випуску продукції 3-го технологічного укладу в Україні складає майже 58%, 4-го — 38%, 5-го — лише 4%. Фінансуванню науково-технічних розробок складає: 4-ий рівень — 70%, 5-ий — 23%. Інноваційні витрати: 4-ий уклад - 60%, 3-ій уклад - 30%, 5-ий уклад — 8,6%. Щодо інвестицій, які визначають перспективи розвитку на 10-15 років, то 75% ін вестицій вкладається у 3-ій технологічний уклад, 20% — у 4-ий, 4,5% — у 5-ий. У 3-ій уклад спрямовується 83% капіталовкладень, у 4-ий — 10%, 5-ий — трохи більше 5%. Таким чином, що підприємства (частка яких у капіталовкладеннях близько 70%) галузі відновлюють те, що існує, а інноваційний розвиток можливий тільки за сприяння держави. Додам, що успіх інноваційної діяльності у США, Японії, Німеччині, Великій Британії та інших країнах забезпечили держані пільги.
Дослідження О.І.Амоши щодо інноваційного шляху розвитку України показують, що за останні роки рівень інноваційної активності промислових підприємств суттєво знижується. Так, у 2005р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 958 підприємств, або 10% від їх загальної кількості, тоді яку 2004р. — 1120 (11,5%), а у 2003р. — 1506 (14,6%). У 2005р. кожне друге підприємство витрачало кошти на продуктові інновації, 44,6% — на процесні інновації. Для порівняння у США, Японії, Німеччині й Франції частка інноваційних підприємств стано вить 70—80% від їх загальної кількості.
У деяких регіонах України відбувалося підвищення інноваційної активності. Стале зростання питомої ваги під приємств, що займалися інноваційною діяльністю у 2004-2005 рр., спостерігалося у Києві - в 1,3 раза, АР Крим та Харківській області - у 1,2 раза, у Донецькій, Івано-Франківській та Київській областях — у 1,1 раза. Найвища питома вага інноваційне активних підприємств, які впроваджували інновації, у 2004 р. була у Харківській області (відповідно 7,1 і 8,8%) та в Києві (10,8 і 15,8%). Такий високий показник (по рівняно із середнім по Україні) у Харківській області можна пояснити високим; рівнем іноземного капіталу, який використовувався в основному для придбання нових технологій підприємствами харчової промисловості, а в Києві — за рахунок концентрації капіталу на інноваційні цілі. Окрім цього, об сяг інноваційної продукції, яка відвантажувалася за межі України, в 2005 р. порівняно з 2004 р. зріс в 1,1 раза, з 37,1% у 2004 р. до 42,5% в 2005 р., що свідчить про зацікавленість у ній закордонних ринків. Причому зростання цього показника відбулося за рахунок таких областей, як Закарпатська, Запорізька та місто Київ.
Інноваційна політика держави спрямована на господарське використання науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному комплексі. Формування інноваційної політики пов'язане насамперед з переорієнтацією системи державного регулювання на всебічне заохочення підприємництва, приватної ініціативи.
Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційних відрахувань; регулювання передавання технології; система контрактних взаємовідносин; зняття ряду обмежень щодо охорони навколишнього середовища, антитрестівського законодавства; різні форми підтримки між організаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу.
Саме тому, основними заходами активізації інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки слід вважати:
- розробку і запровадження механізму надання пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;
- поширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки;
- дбання державою про екологізації виробництва, стимулювати діяльність, спрямовану на збереження до вкілля;
- збільшення витрат на підготовку фахівців високого класу, тренінги, курси;
- мотивація працівників до інноваційної діяльності, зменшення міграції науковців;
- законодавчі зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і стимулів;
- розширення джерел фінансування;
- політика підприємства повинна мати інноваційну спрямованість.Тісне співробітництво з іноземними підприємствами, обмін досвідом;
- активізація діяльності технопарків шляхом державної підтримки;
- використання досвід у США та Японії щодо тісної співпраці між університетами та підприємствами.
Реалізація запропонованих напрямків активізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.
1.3 Проблеми інноваційного розвитку та шляхи їх вирішення.
Економічний розвиток підприємств прямо пов’язаний зі здатністю виробляти конкурентноспроможну продукцію. Існує два шляхи підвищення конкурентноздатності: підвищення якості і зниження цін. Останній варіант веде до зниження рентабельності виробництва і нездатний задовольняти зростаючі потреби споживачів. Найбільш раціональним є удосконалення економічних, технічних і інших показників виробленої продукції, перехід на інноваційний шлях розвитку. Проблема активізації інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення в контексті проведення ринкових реформ в Україні та підвищення ефективності господарювання. Для вироблення конкретних рекомендацій з вирішення згаданої проблеми в Україні необхідно розглянути сучасне становище інноваційної діяльності і проаналізувати існуючі проблеми.
Можна відзначити, що в Україні створене законодавче поле, яке визначає основи розвитку наукової, науково-технічної й інноваційної діяльності. Однак, з початку дев’яностих років в Україні продовжувалося падіння рівня науково-технічного потенціалу, зниження інноваційної активності промислових підприємств. Так у 2005 році за даними Держкомстату в Україні налічувалося 810 промислових підприємств, де здійснювалися нововведення (11,0 % від загальної кількості промислових підприємств) проти 958 (12,3%) у попередньому. Обсяг реалізованої інноваційної продукції промислових підприємств України становив у 2005 році 245995,4 млн. грн., а її частка у загальному обсязі промислової продукції становила 6,4 %. Причиною стримування інноваційної діяльності промислових підприємств є відсутність джерел фінансування. Інноваційна діяльність в Україні фінансується переважно за рахунок власних коштів підприємств – їх доля становить близько 75 %. Обсяг фінансування інноваційних робіт за рахунок коштів державного бюджету постійно зменшується. Оцінювання процесу бюджетного фінансування у формі держзамовлення свідчить, що у 2005 році для виконання завдань загальнодержавних та інших програм, а також проектів технологічних парків, які реалізують пріоритетні напрями інноваційної діяльності залучалися 95 підприємств та організацій України. Обсяг інноваційної продукції, реалізованої в результаті виконання завдань за програмами становив 1,7 млдр. грн. Це складає майже 7% загального обсягу інноваційної продукції, реалізованої промисловими підприємствами України. Таким чином, стримані темпи практичної реалізації державної інноваційної підтримки не приносять бажаних результатів економіці. Держава лише здійснює непряму підтримку інноваційних структур, але при відсутності значних прямих державних капіталовкладень, податкові пільги, надані законодавством, не здатні заповнити нестачу довгострокового фінансування інноваційної сфери. Податкова система держави також не стимулює залучення коштів комерційних банків і бізнес-структур. Ситуація погіршується ще і високим рівнем ризику цих вкладень. Критичного стану набула зношеність наукового устаткування і матеріально-технічної бази науки. В Україні відсутні уповноважені загальнонаціональні та регіональні установи, що беруть участь у формуванні та реалізації державної інноваційної політики. Швидкість впровадження інновацій і перехід її на рівень масового виробництва сповільнюється і низьким рівнем сприйняття населенням інновацій, основним фактором, при задоволенні потреб якого, є надійність продукту.
Аналіз проблем інноваційної діяльності в країні вимагає активізації інноваційних процесів у промисловому виробництві, чому повинні сприяти такі фактори, як подолання нестачі власних коштів і розширення можливості залучення додаткових фінансових ресурсів. Інноваційна діяльність потребує кардинальних змін у динаміку бюджетного фінансування. Також одним з ведучих напрямків має стати пільгове кредитування банками такої діяльності. Можливим шляхом виходу зі сформованої ситуації може бути залучення акціонерного капіталу і формування ринку цінних паперів, здатних активізувати інвестування прогресивних технологій за допомогою випуску акцій юридично оформленими інвестиційними компаніями, що займаються розробкою тих проектів, що пройшли ретельну експертизу і забезпечать у майбутньому повернення вкладень. Реалізація цих заходів одночасно зменшить ризик інвестування в інновації.
Для розвитку і стимулювання інноваційної діяльності необхідно в законодавчому порядку передбачити залучення коштів на розвиток централізованої, регіональних та відомчих інноваційних інфраструктур (створення Державного інноваційного фонду, фінансово-кредитних компаній, венчурних фондів і т.д.). Інфраструктура інноваційного процесу в рамках підприємств, наукових установ і інших суб'єктів повинна забезпечувати проходження інновації всіх етапів інноваційного циклу від розробки до впровадження. З метою забезпечення оперативної концентрації трудових, матеріальних, фінансових ресурсів в оптимальному напрямку структура елементів інноваційної інфраструктури повинна базуватися на великій кількості бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів. Доцільним є тісне співробітництво підприємств з органами місцевого самоврядування. Регіональні програми інноваційного розвитку мають забезпечити за рахунок коштів місцевих бюджетів розвиток комунальних інформаційних мереж, освоєння інноваційних технологій енергозбереження та обліку витрат ресурсів.
Насамкінець слід зазначити, що для підвищення рівня інноваційної культури необхідні наявність висококваліфікованих педагогів в освітніх установах, доступ до одержання оперативної інформації, залучення школярів і студентів до наукових досліджень і розробок. Здійснення цих заходів спричинить внутрішню готовність населення до змін, що приведе до більш швидкого поширення інноваційних продуктів і переходові на масове виробництво.
Вирішення проблем інноваційного шляху розвитку підприємницьких структур можливе через удосконалення законодавчої бази, сприяння фінансовому забезпеченню інноваційного розвитку підприємств з боку держави та органів місцевого самоврядування, формування централізованої, регіональної та відомчої інфраструктур підтримки інновацій у промисловості, забезпечення науково-технічної діяльності кваліфікованими кадрами, що послужить істотним поштовхом для підняття економіки України.
1.4 Кореляційне дослідження
Дослідимо обсяг реалізованої інноваційної продукції від кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації.
Для визначення залежності між даними показниками скористаємось формулою:
Ŷх = a0 + a1x,
Де Ŷх – вирівняне значення обсягу реалізованої інноваційної продукції;
х – кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації;
а0, а1 – шукані параметри.
Таблиця 1
Розрахункова таблиця для обчислення показників кореляції
Роки
Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації, (х)
Обсяг реалізованої інноваційної продукції,
млн. грн. (у)
Розрахункові дані
ху
х2
у2
Ŷх
2000
1491
12148,3
18113115,3
2223081
147581192,89
26118,34
2004
958
18784,0
17995072
917764
352838656
25004,37
2005
810
24995,4
20246274
656100
624770021,16
24695,05
2006
999
30892,7
30861807,3
998001
954358913,29
25090,06
2007
1472
40188,0
59156736
2166784
1615075344
26078,63
Разом
5730
127008,4
146379004,6
6961730
3694624127,34
126986,45
Середні
1146
25401,68
29275800,92
1392346
738924825,47
25397,29
Параметри рівняння зв’язку визначимо способом найменших квадратів зведеної системи двох рівнянь з двома невідомими:
Розв’язавши дану систему рівнянь, знайдемо параметри:
; .
Визначимо параметри:
Тоді лінійне рівняння зв’язку між обсягом реалізованої інноваційної продукції від кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації матиме вигляд:
Ŷх = 23002,147 +2,09 х
Послідовно підставляючи в дане рівняння значення факторної ознаки х, отримаємо теоретичні значення результативної ознаки Ŷх. Ці значення показують теоретичний обсяг реалізованої інноваційної продукції від кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації, зображено на графіку.
Графік 1
Для вимірювання тісноти зв’язку і визначення його напрямку при лінійній залежності використаємо лінійний коефіцієнт кореляції, який визначається за формулою:
Всі дані для обчислення лінійного коефіцієнта кореляції є в Таблиці1.
Обчислимо:
За іншою формулою :
Це означає, що між обсягом реалізованої інноваційної продукції та кількістю промислових підприємств, що впроваджували інновації існує тісний і прямий зв’язок.
Обчислимо коефіцієнт детермінації:
R = r2 = 0,06072=0,3684
Отже, зміна обсягу реалізованої інноваційної продукції на 36,84% залежить від кількості промислових підприємств, що впроваджують інновації.
Практична частина
Завдання 1
Необхідно зробити вибірку автотранспортних підприємств з таблиці 3 за номерами вказаними в таблиці 2.
Утворена таким чином сукупність автотранспортних підприємств слугує вихідними даними для виконання завдання.
Вихідні дані:
Вибірки автопідприємств за варіантами:
Таблиця 2
Група 3
№ п/п
Номера автопідприємств
9
[22-33], [43-53], [63-68]
Таблиця 3
Дані про автотранспортні підприємства
№ авто- підприємства
Кількість вантажних автомобілів
Коефіцієнт використання вантажівок
Виробіток на 100 машинотон, т/км
1
2
3
4
1
59
63
196
2
68
72
178
3
52
68
164
4
48
66
156
5
45
60
126
6
47
62
131
7
21
61
171
8
39
78
159
9
49
71
148
10
76
70
132
11
41
64
144
12
80
64
139
13
72
68
132
14
76
62
163
15
65
61
152
16
38
78
149
17
40
71
154
18
53
70
175
19
71
64
182
20
25
70
142
21
34
62
170
22
39
61
198
23
75
61
132
24
65
78
144
25
35
71
182
На основі даних по 25 автотранспортним підприємствам (АТП) необхідно виконати:
Групування АТП за кількістю вантажних автомобілів, виділивши 4 групи з рівними інтервалами. Для кожної групи підрахувати число АТП, питому вагу групи в загальній чисельності АТП, кількість вантажних автомобілів в середньому на одне АТП, середню продуктивність та середній процент використання вантажних автомобілів. Результати групування представити у вигляді таблиці (оформленої з розрахуванням всіх правил оформлення статистичних таблиць) і проаналізувати.
Елементи: 59, 68, 52, 48, 45, 47, 21, 39, 49, 76, 41, 80, 72, 76, 65, 38, 40, 53, 71, 25, 34, 39, 75, 65, 35
Найменше число: xmin = 21
Найбільше число: xmax = 80
Кількість груп: n = 4.
Ширина інтервалу обчислюється за формулою:
h = (xmax-xmin)/n=(80-21 )/4 = 14,75
Таблиця 4
Групування АТП за вантажними автомобілями
Кількість вантажних автомобілів
Елементи
Кількість АТП
Питома вага групи в загальній чисельності АТП, %
В середньому кількість вантажних автомобілів на одне АТП
Середня продукти- вність
Середній процент використан-ня вантажних автомобілів
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
[21 - 35,75)
21, 25, 34, 35
4
16,0
28,8
166,3
66
[35,75 - 50,5)
48, 45, 47, 39, 49, 41, 38, 40, 39
9
36,0
42,9
151,7
67,9
[50,5 -65,25)
59, 52, 65, 53, 65
5
20,0
58,8
166,2
68
[65,25 і більше
68, 76, 80, 72, 76, 71, 75
7
28,0
74
151,1
65,9
РАЗОМ
25
100,0
204,5
158,8
67
Для обрахування колонки Г використаємо дані, які наведені в таблиці № 4
Г = (В/∑В)*100%
Г1 = (4/25) *100% = 16
Г2 = (9/25)*100% = 36
Г3 = (5/25)*100% = 20
Г4 = (7/25)*100% = 28
∑ Г = 16 + 36 + 20 + 28 = 100
Для обрахування колонки Д використаємо дані, які наведені в таблиці №2, в колонці «Коефіцієнт використання вантажівок»
Д = ∑Б/В
Д1 =115/4 = 28,8
Д2 = 386/9 = 42,9
Д3 = 294/5 = 58,8
Д4 = 518/7 = 74
∑Д = 28,8 + 42,9 + 58,8 + 74 = 204,5
Для обрахування колонки Е використаємо дані, які наведені в таблиці №2, в колонці «Виробіток на 100 машинотон, т/км».
Е1 = (171 + 142 + 170 + 182)/4 = 166,3
Е2 = (156 + 126 + 131 + 159 + 148 + 144 + 149 + 154 +198)/9 = 151,7
Е3 = (196 + 164 + 152 + 175 + 144)/5 = 166,2
Е4 = (178 + 163 + 139 + 132 + 132 + 182 + 132)/7 = 151,1
∑Е = (166,3 + 151,7 + 166,2 + 151,1)/4 = 158,8
Для обрахування колонки Є використаємо дані, які наведені в таблиці №2, в колонці «Коефіцієнт використання вантажівок».
Є1 =(61 + 70 + 62 + 71)/4 = 66
Є2 =(66 + 60 + 62 + 78 + 71 + 64 + 78 + 71 + 61)/9 = 67,9
Є3 =(63 + 68 + 61 + 70 + 78)/5 = 68
Є4 =(72 + 62 + 64 + 68 + 70 + 64 + 61)/7 = 65,9
∑Є =(66 + 67,9 + 68 + 65,9)/4 = 67
Висновки: Провівши групування АТП за вантажними автомобілями, можна зробити наступні висновки, що найбільшу питому вагу в загальній чисельності АТП має друга група [35,75 – 50,5) – 36,0% ( в цій групі 9 АТП); питома вага третьої групи [50,5 – 65,25) – 20,0% (5 АТП); питома вага четвертої групи [65,25 і більше) – 28,0% (7 АТП); а найменшу питому має перша група [21 – 35,75) – 16,0% (4 АТП). В середньому на кожне АТП в першій групі припадає 28,8 вантажний автомобіль, в другій – 42,9; в третій – 58,8; в четвертій – 74. В загальному в середньому на одне підприємство припадає 204,5 автомобілів, найбільша середня кількість вантажних автомобілів у четвертій групі – 74, а найменша в 1 групі – 28,8 автомобілів. Середня продуктивність в першій групі становить 166,3, в другій – 151,7; в третій – 166,2; в четвертій – 151,1. Отже, найбільша продуктивність в першій – 166,3, а найменша в четвертій групі – 151,1; в загальному середня продуктивність всіх АТП – 635,3. Середній процент використання вантажних автомобілів у першій групі – 66%, у другій групі – 67,9%, у третій групі – 68%(найвищий показник), у четвертій групі – 65,9% (найнижчий показник). Середній процент використання автомобілів становить 67%.
Здійснити комбінаційний розподіл АТП за кількістю вантажних автомобілів і коефіцієнтом використання вантажних автомобілів, використовуючи результати першого групування та утворюючи чотири групи за другою ознакою. Охарактеризувати одержані групи і підгрупи рядом показників, необхідних для аналізу. Зробити висновки.
Елементи: 63, 72, 68, 66, 60, 62, 61, 78, 71, 70, 64, 64, 68, 62, 61, 78, 71, 70, 64, 70, 62, 61, 61, 78, 71.
Найменше число: xmin = 60
Найбільше число: xmax = 78
Кількість груп: n = 4
Ширина інтервалу обчислюється за формулою:
h = (xmax - xmin)/n = (78 - 60)/4 = 4,5
Таблиця 5
Групування АТП за коефіцієнтом використання вантажних автомобілів
Групи за коефіцієнтом використання вантажівок
Елементи
РАЗОМ
[60 - 64,5)
63, 60, 62, 61, 64, 64, 62, 61, 64, 62, 61, 61
12
[64,5 - 69)
68, 66, 68
3
[69 – 73,5)
72, 71, 70, 71, 70, 70, 71
7
[73,5 і більше
78, 78, 78
3
РАЗОМ
25
Таблиця 5
Комбінаційний розподіл АТП за кількістю вантажних автомобілів і коефіцієнтом використання вантажних автомобілів
Групи АТП за кількістю вантажних автомобілів
Групи АТП за коефіцієнтом використання вантажних автомобілів
РАЗОМ
[60-64,5)
[64,5-69)
[69-73,5)
[73,5 і більше
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора