Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
14 варіант
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національного університету водного господарства та природокористування
Інститут:
Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Індивідуальна робота
Предмет:
Науковий семінар
Варіант:
14
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Національний університет водного господарства та природокористування
Навчально-науковий інститут економіки, менеджменту та права
Дисципліна: Науковий семінар
Тип роботи: індивідуальна робота.
Варіант 14
Порядок випуску акцій. Реєстрація випуску акцій, проспекту емісії акцій. Звіт про результати розміщення акцій. Первинне та вторинне розміщення акцій.
Котирування цінних паперів. Правила лістингу та делістингу цінних паперів.
Основні положення Постанови НБУ «Правила випуску та обігу валютних деривативів» від 07.07.97р. №216
Аналіз вексельного ринку України.
Порядок випуску акцій. Реєстрація випуску акцій, проспекту емісії акцій. Звіт про результати розміщення акцій. Первинне та вторинне розміщення акцій.
Фондовий ринок України являє собою сукупність суспільних правовідносин, які пов’язані з цінними паперами, їх випуском та обігом, і які регулюються державою та державними інститутами. Ринок цінних паперів структурно поділяється на дві стадії.
За цією ознакою виділяють первинний та вторинний ринки цінних паперів. Первинний ринок цінних паперів – це ринок, на якому здійснюються цивільно-правові відносини між особами, котрі беруть на себе зобов’язання за емітованими цінними паперами, в які інвестовано грошовий капітал.
Цей ринок обслуговує емісії цінних паперів, на ньому здійснюється розміщення цінних паперів, відбувається перерозподіл вільного грошового капіталу за галузями, які включає національне господарство. Економічно важливим чинником на первинному ринку є те, що емітенти отримують кошти на розвиток підприємства за рахунок фінансових вкладів інвесторів.
Порядок випуску акцій акціонерними товариствами в Україні регулюється низкою нормативно-правових актів. Насамперед, Закон України «Про акціонерні товариства» встановлює положення стосовно порядку випуску акцій. Зазначений Закон виділяє два типи розміщення акцій — публічне та приватне. Відповідно розрізняється і порядок випуску акцій.
Випуск акцій без номінальної вартості робиться для того, щоб покращити облікову політику і не обирати потім між ринковою та номінальною вартостями акцій.
Чинне законодавство передбачає можливість створення акціонерних товариств лише шляхом розміщення акцій серед засновників.
Первинне розміщення цінних паперів може виконуватися у двох формах:
– відкрите (публічне) розміщення цінних паперів – це розміщення цінних паперів публічних акціонерних товариств серед інвесторів, яких повинно бути більше 100 фізичних або юридичних осіб – неакціонерів товариства. Діючі акціонери не мають переважного права на придбання емітованих цінних паперів. Відкрите розміщення проводиться способом публікації повідомлення у відповідних засобах масової інформації про продаж цінних паперів. Це розміщення характеризується заздалегідь невизначеною кількістю інвесторів;
– закрите (приватне) розміщення цінних паперів – це розміщення цінних паперів публічних або приватних акціонерних товариств серед заздалегідь визначеного кола, не більше 100 фізичних та юридичних осіб, крім акціонерів товариства. Закрите розміщення проводиться опублікуванням повідомлень серед осіб, які є заздалегідь визначеними.
Публічне розміщення цінних паперів є основним методом залучення капіталу, зокрема іноземного, та виходу емітентів на міжнародні фондові ринки через проведення процедури IPO (Initial Public Offering). За останні роки багато українських емітентів (Миронівський хлібопродукт, Авангард, Феррекспо, Астарта-Київ) залучили істотні інвестиційні кошти шляхом розміщення своїх цінних паперів на торговельних майданчиках Франкфуртської, Варшавської та Лондонської фондових бірж. Також таким розміщенням компанія підтверджує прозорість своєї діяльності. За публічного розміщення компанія має можливість залучити значно більшу кількість фінансових ресурсів для розвитку підприємства, ніж за приватного. Переваги, які виникають за приватного розміщення, характеризуються обмеженою кількістю майбутніх власників, а відповідно результатом буде менш конфліктне управління підприємством у майбутньому. Основним інструментом для залучення заздалегідь відомого стратегічного інвестора (іноземного чи внутрішнього) є процедура закритого розміщення. Відкрите та закрите розміщення цінних паперів характеризується відмінністю кількості учасників, які проводять операції з цінними паперами на первинному ринку.
У процесі відкритого та закритого розміщення беруть участь емітенти, інвестори, торговці цінними паперами, зберігачі, депозитарії. Закрите розміщення може виконуватися і без участі торговця цінними паперами, оскільки особливістю такої емісії є приватний характер угоди.
Емітентом може виступати держава (випуск державних цінних паперів проводять державні установи, такі як уряд, місцеві органи влади, Національний банк України) та господарські товариства (випуск корпоративних (інституційних) цінних паперів – випуск можуть проводити підприємства усіх форм власності). Інвестори – особи, які набули право власності на цінні папери з метою отримання прибутку, в результаті внесення власних грошових коштів (банки, інституційні інвестори, фінансові посередники, дрібні юридичні особи, дрібні фізичні особи, нерезиденти).
Облік та обслуговування обігу цінних паперів в Україні має дворівневу структуру, вищий рівень мають депозитарії, нижчий – зберігачі. Депозитарні установи в Україні виконують функцію відкриття емісійних рахунків емітентам цінних паперів, облік усіх емісій цінних паперів, випущених у бездокументарній формі, а також обслуговування обігу цінних паперів на цих
рахунках. Депозитарій Національного банку України здійснює облік та проведення емісій державних цінних паперів. Національний депозитарій України та Всеукраїнський депозитарій цінних паперів ведуть емісійні рахунки цінних паперів акціонерних товариств та інших юридичних осіб. Переведення цінних паперів з емісійних рахунків у депозитарії у власність інвесторів здійснюється через зберігачів, які мають відкриті кореспондентські (транзитні) рахунки у цінних паперах у депозитаріях. Власники цінних паперів (інвестори) відкривають рахунки у цінних паперах у зберігачів, які виконують функції зарахування придбаних емісійних паперів на рахунки власників, обслуговування, обліку та обігу цінних паперів на цих рахунках. Зберігачі цінних паперів – це установи, які отримали ліцензію на право зберігання, обліку та виконання операцій на рахунках у цінних паперах тих власників цінних паперів, котрі зберігаються згідно з договором про відкриття рахунку у цінних паперах. Сьогодні в Україні працює 369 зберігачів.
Торговці цінними паперами на первинному ринку виконують функцію ініціаторів розміщення цінний паперів та укладають угоди з купівлі-продажу цінних паперів. Торговці цінними паперами виконують свою діяльність з метою отримання прибутку, а саме – відсотків, які сплачуються за виконані ними послуги, та проводять цю діяльність на організованому та неорганізованому ринках:
– організований ринок (біржовий) – діяльність регулюється правилами, які встановлюють вимоги лістингу цінних паперів до торгів, існують правила розрахунку;
– неорганізований ринок (позабіржовий) – відсутня централізована торговельна система, здійснюється купівля-продаж цінних паперів переважно маловідомих емітентів, відсутня система лістингу.
Після завершення стадії розміщення цінних паперів наступає етап обігу цінних паперів на вторинному ринку. На цьому ринку відбувається обіг цінних паперів, які вже були випущені раніше та пройшли етап від розміщення та набули власників. Суть вторинного ринку полягає у комерційній торгівлі, в якій присутній елемент спекуляції, між власником цінних паперів та покупцем цих самих паперів. Дохід, який приносить реалізація цінних паперів у цій операції, не є інвестиційним і не переноситься на розвиток підприємства, а належить власнику. Основними учасниками цього ринку є торговці цінними паперами, вони є організаторами операцій, які проводяться. Вторинний ринок являє собою найактивнішу частину роботи фондового ринку загалом, і завдяки йому вирівнюється попит та пропозиція на цінні папери, удосконалюється законодавча база, проводиться котирування (визначається грошова вартість) цінних паперів, яка не залежить від початкової вартості.
На вторинному ринку основними ініціаторами проведення операції є торговці цінними паперами, котрі укладають та виконують угоди з купівлі-продажу цінних паперів; вони виступають посередниками між покупцем та власником (продавцем) цінного паперу, відповідають за проведення розрахунків між контрагентам. Процедури переведення цінних паперів з рахунків продавців на рахунки покупців проводяться зберігачами цінних паперів на підставі наданих торговцем цінних паперів та контрагентами – документів. Грошові кошти перераховуються продавцю через торговця цінними паперами.
Правове врегулювання та якісну роботу на фондовому ринку забезпечують державні органи та професійні учасники ринку цінних паперів. Органи державного регулювання забезпечують захист прав учасників фондового ринку та власників цінних паперів, удосконалюють чинні та приймають нові нормативні акти, які організовують, регулюють та контролюють роботу на ринку загалом та на окремих його підсистемах. До державних органів, які мають прямий вплив на ринок цінних паперів, належать: Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; Національна комісія з фінансового моніторингу; Національний банк України; Антимонопольний комітет України; Міністерство фінансів.
Професійні учасники ринку цінних паперів – це: депозитарні установи (Національний депозитарій України, Всеукраїнський депозитарій цінних паперів, Депозитарій НБУ); зберігачі; торговці цінними паперами; саморегулівні організації (не є державними, а створюються професійними учасниками фондового ринку і є винятково добровільними. Створюються вони з метою регулювання діяльності на ринку).
Реєстрація випуску та проспекту емісії цінних паперів проводиться протягом 30 днів з моменту подачі заяви та необхідних документів Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, або її територіальними органами.
Перелік документів, необхідних для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів, а також порядок їх реєстрації встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску та проспекту емісії цінних паперів не може розглядатися як гарантія їх вартості. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідає лише за повноту інформації, що міститься у зареєстрованих нею документах, та за її відповідність вимогам законодавства. Відповідальність за достовірність відомостей, наведених у документах, що подаються для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів, несуть особи, які підписали ці документи.
У проспекті емісії цінних паперів повинна міститися інформація про емітента, його фінансово-господарський стан, цінні папери, щодо яких прийнято рішення про відкрите (публічне) розміщення. До інформації про цінні папери належить інформація, що стосується:
- виду, форми випуску, типу, кількості та номінальної вартості цінних паперів, щодо яких прийнято рішення про публічне розміщення;
- дати прийняття рішення про публічне розміщення цінних паперів;
- строків початку та закінчення публічного розміщення цінних паперів;
- порядку і форми виплати доходу за цінними паперами.
Проспект емісії цінних паперів підписується керівником емітента, аудитором та засвідчується печаткою емітента. Особи, що підписали проспект емісії, тим самим підтверджують достовірність відомостей, які в ньому містяться, а аудитор – достовірність перевірених ним відомостей. Проспект емісії погоджується з андеррайтером у разі використання емітентом його послуг щодо публічного розміщення цінних паперів.
Проспект емісії цінних паперів реєструється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку одночасно з реєстрацією випуску цінних паперів. Після реєстрації випуску цінних паперів емітенту видається свідоцтво, яке є підставою для друкування бланків сертифікатів цінних паперів, якщо цінні папери випускаються у документарній формі. Якщо цінні папери випускаються у бездокументарній формі, то свідоцтво є підставою для оформлення глобального сертифіката.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку веде Державний реєстр випусків цінних паперів у встановленому нею порядку. Також вона зобов’язана забезпечити відкритий і безоплатний доступ учасників ринку цінних паперів до інформації, що міститься в реєстрі.
Котирування цінних паперів. Правила лістингу та делістингу цінних паперів
Котирування цінного паперу – це механізм виявлення ціни, її фіксація протягом кожного дня роботи біржі і публікація в біржових бюлетенях. Магічна поява ціни в процесі біржового торгу є результатом взаємодії зареєстрованих торговців. Біржа лише її виявляє, об’єктивно сприяє її формуванню.
Фондова біржа повинна затвердити порядок котирування цінних паперів та інших фінансових інструментів за технологіями проведення торгів, у тому числі із застосуванням електронної системи торгів, порядок визначення біржового курсу.
Біржа концентрує попит і пропозицію на купівлю і продаж цінних паперів, визначає співвідношення між поточним попитом і пропозицією, у результаті якого виявляється ціна як вираження рівноваги тимчасового і відносного, але достатнього для здійснення тієї чи іншої угоди.
Ціна, за якою укладаються угоди і цінні папери переходять з рук у руки, називається курсом. Біржовий курс використовується як орієнтир при укладенні угод як у біржовому, так і в позабіржовому обігу. При цьому «залповий аукціон» дає можливість виявити єдину ціну, що буде існувати до такого «залпу», а безупинний — співвідношення між поточним попитом (ціна попиту – найвища ціна, запропонована покупцем) і пропозицією на цінний папір (ціна пропозиції – мінімальна ціна продажу цінного паперу).
Котирування цінних паперів відбувається:
методом реєстрації;
методом встановлення єдиного курсу.
Метод реєстрації передбачає аналіз даних про фактичні угоди, що зареєстровані на фондовій біржі. У результаті аналізу виявляються найбільш характерні рівні цін, котрі складаються на біржі і є показовими для ринкової кон’юнктури. Предметом реєстрації є граничні ціни — за верхнім і нижнім рівнем щоденного біржового курсу цінних паперів. При цьому показується біржова ціна, що визначається найвищим курсом покупця цінних паперів даного виду і найнижчим курсом продавця. Фіксується також ціна в перші хвилини біржового дня і ціна, що складається в кінці дня. У світі накопичено вже величезний досвід публікацій біржових курсів облігацій у котирувальних бюлетенях, де вказуються не тільки максимальні й мінімальні рівні цін, а й середній рівень ціни на даний день.
Котирувальний аналіз реєстраційним методом дуже швидко виконується з використанням сучасних біржових автоматизованих систем. Такі самі системи застосовуються і за здійснення іншого методу котирування — встановлення єдиного курсу, що встановлюється на підставі відомостей про кількість паперів, котрі бажає продати продавець, і про кількість паперів, які бажає купити покупець.
Цінні папери, які пройшли процедуру лістингу, заносяться до біржового реєстру до відповідного рівня лістингу.
Цінні папери, що не відповідають вимогам лістингу, заносяться до біржового списку як позалістингові цінні папери.
Правила лістингу та делістингу Першої Фондової Торговельної Системи розроблені відповідно до чинного законодавства України, правил та положень Асоціації «ПФТС». Вони регламентують процедури:
допуску цінних паперів українських емітентів до торгівлі в торгово-інформаційній системі ПФТС;
включення цінних паперів до Котувальних листів першого, другого і третього рівня;
контролю за дотриманням емітентами та учасниками торгівлі умов обігу допущених до торгівлі в ПФТС цінних паперів;
розкриття та надання інформації про емітентів та інформації, що пов'язана з умовами обігу цінних паперів в ПФТС;
виключення цінних паперів з обігу в ПФТС.
До торгівлі в ПФТС допускаються цінні папери, які відповідають наступним вимогам:
цінний папір випущений в порядку та згідно з чинним законодавством України та нормативними актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку або інформація про випуск зареєстрована Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
існує можливість вільного обігу цінного папера;
відповідно до форми випуску та згідно з чинним законодавством України і нормативними актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку реєстр цінних паперів емітента ведеться незалежним реєстратором чи емітентом або глобальний сертифікат розміщений в Національній депозитарній системі або право власності на цінний папір засвідчується сертифікатом на пред’явника;
загальна капіталізація по даних цінних паперах складає суму не меншу, ніж 500000 грн.
Підставами для розгляду питання про виключення зі списку ПФТС можуть бути: ліквідація емітента цінних паперів; прийняття регулюючим органом рішення про визнання випуску цінних паперів таким, що не відбувся; прийняття регулюючим органом рішення про анулювання випуску цінних паперів; порушення емітентом, встановлене за рішенням судової влади, чинного законодавства України та нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, в тому числі стосовно прав акціонерів; ненадання заявником інформації, обсяг і терміни надання котрої встановлені цими правилами; зміна основних параметрів цінного папера, що є включеним до списку ПФТС без надання заявником відповідної інформації; заява, що була надана уповноваженому працівнику ПФТС членом ПФТС чи емітентом даного цінного папера, яка би містила об’єктивну причину необхідності виключення цінного папера із списку ПФТС. Заявником виступає емітент.
3. Основні положення Постанови НБУ «Правила випуску та обігу валютних деривативів» від 07.07.97р. №216
Правила випуску та обігу валютних деривативів розроблені відповідно до пункту 1.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ( 334/94-ВР ) та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» ( 15-93 ) і містять в собі механізм випуску та обігу форвардних валютних контрактів в Україні.
Загальні положення:
1. Форвардний валютний контракт - це угода між двома банками, яка має на меті запобігання ризиків щодо змін у майбутньому курсів валют та процентних ставок за депозитами в іноземній валюті. Дві сторони угоди зобов’язані визначити певну процентну ставку та курс на певний період часу для узгодженої суми валюти, починаючи з визначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (мінімум один місяць з дати укладення угоди).
2. Мета форвардних валютних контрактів – здійснити хеджування (страхування) зміни депозитних ставок (без необхідності здійснення загальновживаного депозиту форвард) або мінімізувати ризики за змінами курсів валют.
3. Рівень ризику за форвардними валютними контрактами є різницею між узгодженою сторонами процентною ставкою за форвардним валютним контрактом та ставкою залучення кредитів першокласними лондонськими банками (LIBOR) чи її аналогом, на дату розрахунків за цим контрактом; або різницею між курсом валюти за форвардним валютним контрактом та ринковим спот-курсом валюти на дату розрахунків за цим контрактом.
4. Форвардні валютні контракти укладаються на первинному ринку за стандартною формою, що відповідає чинному законодавству України.
5. Покупцями і продавцями форвардних валютних контрактів можуть бути банки-резиденти та банки-нерезиденти України, що визначаються чинним законодавством України.
Постанова втратила чинність на підставі Постанови Національного банку України від 27.08.2013 р. № 334. Тому Постанову НБУ «Правила випуску та обігу валютних деривативів» аналізувати недоцільно.
На сучасному етапі розвитку економіки України головними чинниками, які гальмують розвиток економіки є брак обігових коштів, відсутність кредитних та інвестиційних ресурсів.
Існує кілька форм негрошових розрахунків між підприємствами: торгівельний кредит, взаємозалік (взаємний залік зустрічних платіжних вимог), товарний вексель тощо.
Використання векселів у господарській діяльності дозволяє суб’єктам господарювання збільшувати обігові кошти, знижувати вартість залучених ресурсів, ліквідовувати касові розриви та формувати позитивний інвестиційний імідж. Завдяки цим властивостям вексель набув поширення в усьому світі, а для використання його в міжнародних розрахунках у 1930 р. у м. Женеві були ухвалені міжнародні вексельні конвенції, до яких Україна приєдналася в липні 1999 року [4, с. 22].
Суть використання веселів полягає в тому, що покупець, не маючи можливості заплатити тут і зараз, може скористатися векселем (товарним, розрахунковим, комерційним). У порівнянні з іншими формами негрошових розрахунків, вексель має низку переваг. Головні з них – доступність, оскільки виписати власний вексель може будь-яке підприємство, і простота обігу. Чим більш відомим є підприємство, тим ліквіднішим є даний вексель.
До основних переваг використання векселя у порівнянні з наявністю дебіторської заборгованості можна віднести:
відстрочення оплати на більш тривалий строк;
формування публічної кредитної історії при купівлі векселів інвесторами й можливість у майбутньому залучати капітал на публічному ринку за більш вигідними ставками;
можливість одержати додатковий дохід при достроковому викупі власних векселів;
постачальник одержує ліквідну грошову вимогу, яку при необхідності він зможе використовувати для поповнення власного обігового капіталу [1, с. 25].
Оформлення заборгованості векселями дозволяє активізувати платежі, погасити взаємні борги, шляхом проведення заліків зустрічних вимог, скоротити обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості і зменшити прострочену заборгованість між підприємствами.
Аналіз ситуації в сфері вексельного обігу вказує на те, що активізація цивілізованого вексельного обігу в Україні заважають численні зловживання окремих суб’єктів вексельного обігу (зокрема через застосування фіктивних фірм у вексельному розрахунках), та недостатній рівень регулювання та контролю, що призводить до формування негативного іміджу векселя як платіжного інструменту, а також недосконале національне законодавство, норми якого часто суперечать Женевським вексельним конвенціям 1930 року, а крім того не узгоджуються між собою. Невиконання виконавчими органами рішень Президента України, Верховної Ради України, та норм Законів України щодо вдосконалення національного законодавства, що регулює вексельний обіг, та недостатній рівень обізнаності учасників вексельного обігу також не сприяють розвитку цивілізованого вексельного обігу в Україні.
Між тим, обсяги операцій з векселями протягом останніх 5 років є суттєвими, що свідчить про потребу економіки в цьому інструменті (табл.1).
Показники
2010
2011
2012
Загальні обсяги торгів на фондовому ринку, млрд.грн.
1067,26
1537,79
763,64
Частка векселів в загальних обсягах торгів на фондовому ринку, %
25,18
20,56
22,73
Обсяги торгів векселями на фондовому ринку, млрд,грн.
268,76
316,11
256,82
За даними НКЦПФР на фондовому ринку за період з 2010 р. по 2012 р. при рості фондового ринку частка векселів зменшилась лише у 1,2 рази. При цьому коефіцієнт кореляції між обсягом векселів та ВВП складає 0,91, що свідчить про дуже тісний зв’язок між ними. За 2010 р. обсяг торгів векселями на фондовому ринку склав 268,76 млдр. грн. при ВВП 1330,51 млдр. грн. – тобто 20,2 %. Отже, векселі обслуговують виробництво ВВП. Але, більш детально проаналізувати як векселі працюють в економіці, неможливо, тому що недосконала статистика. Дебіторсько-кредиторська заборгованість між підприємствами України впродовж ряду років дорівнює обсягу ВВП. В той же час за період 2010-2012 рр. питома вага простроченої заборгованості за товари, роботи, послуги, не оформлена векселями, була в 5-8 разів вище, ніж по векселях, що свідчить про вищу платіжну дисципліну у вексельному обігу, забезпечену вексельним правом. При цьому векселями було оформлено лише 5,0 % дебіторської та 13,4 % кредиторської заборгованості.
У той же час різко активізувались бартерні операції. [2, 15]
Основними проблемами вексельного обігу в Україні є:
векселедавці намагаються погашати векселі не грошима, а товарами;
часто векселі приймаються і опротестовуються;
арбітражний суд не захищає векселедержателя, якщо він отримав втрати в результаті власної необережності;
більшість українських підприємств визначаються низькою платоспроможністю та діловою активністю [5, 153].
Слід також наголосити ще й на таких можливих зловживаннях на фондовому ринку України, що пов’язані з купівлею-продажем векселів: у процесі купівлі векселів немає впевненості в отримані, а при продажу – в надходженні за них грошей. Тому, необхідно розробити заходи щодо підвищення надійності надходження грошей продавцю даного цінного паперу і впевненості отримання векселя покупцем в процесі купівлі-продажу.
Можна виділити чотири варіанта цих заходів.
Перший варіант – укладається договір купівлі-продажу, за яким одна сторона передає іншій вексель з закритим індосаментом на векселедавця. Отже, векселетримач не може продати вексель, а також отримати гроші при настанні строку платежу за ним, оскільки наступний індосамент не відкритий. Тільки при отриманні грошових коштів перша сторона-продавець товару ставить печатку, розписується, оформляється індосамент на сторону-покупця товарів.
Другий варіант – під час підписання договору купівлі-продажу векселя в індосамент вписується сторона-покупець, але сторона-продавець не передає вексель до тих пір, поки не отримає грошові кошти. Це протилежна першому варіанту ситуація: нібито вексель у продавця, але він вже не є його законним володарем тому, що вексель оформлений на покупця.
Третій варіант – в банку клієнти орендують сейф з двома ключами (кожній стороні договору – по ключу), підписується договір, сторони угоди кладуть вексель у сейф. При надходженні грошей від покупця продавцю товарівсторони відкривають сейф у банку і покупець забирає вексель.
Четвертий варіант – підвищення ймовірності виконання зобов’язань контрагентами, що пов’язані з відкриттям вексельного акредитиву – коли в банку депонуються не гроші, а векселі. Тоді справжність, а також своєчасність передачі векселя покупцю гарантована. [4, 24]
Отже, на підставі розглянутих вище «вексельних» зловживань і правопорушень, а також враховуючи існуючі на практиці ситуації несплати за векселями, можна зробити висновок, що хоча сьогодні вексель і є засобом відстрочки сплати боргу за товарними угодами і засобом кредиту, він все ще залишається засобом неплатежу і незаконного отримання грошей.
Література:
1. Руденко Т. Вексель як антикризовий фінансовий інструмент // Фінансовий ринок України. – 2009. - № 11(73). – С. 25-27
2. Руденко Т. Вексельний обіг та перспективи використання фінансових векселів в Україні // Фінансовий ринок України. – 2009. № 7-8. – С. 15-19
3. Румянцев С. Активізація цивілізованого обігу векселів // Цінні папери України. – 2009. – № 29(571). – С. 13-15
4. Фещенко Н.М. Вексельний обіг в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення // Економіка, Фінанси, Право. – 2007. - № 3. – С. 22-24
5. Шелудько В.М. Фінансовий ринок. – К.: Знання, 2006. – 535с.
12.02.2014 17:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора