Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Тести
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
УІ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Готова модульна робота
Предмет:
Регіональна економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Тема4.Чинник земельних ресурсів.
1.Земля є фактором виробництва для таких галузей : сільського господарства та лісового .
2. Земля слугує просторовою базою для різноманітних об’єктів (будівель, споруд, транспортних та інших комунікацій)
3. Земля як засіб виробництва характеризується : є незамінним ресурсом, характеризується постійністю розміщення, ділянки просторово обмежені, відрізняється від інших основних засобів через відсутність морального та фізичного зношування, якщо дотримуватися охоронних засобів.
4.Основою формування диференціальної земельної ренти є : якісна неоднорідність землі,використання лише кращих земельних ділянок.
5. Основою ціни на землю є диференціальна рента.
6. На ціну землі впливають такі чинники: інженерно – геологічні умови, родючість землі, існуюча забудова та благоустрій, наявність та рівень розвитку інженерного обладнання, доступність, стан довкілля, рівень розвитку культурно - побутового обслуговування, історична цінність забудови.
7.Класифікацію земель використовують з метою прискорення та здешевлення процедури оцінки додаткових витрат, пов’язаних з інженерно – геологічними умовами будівництва.
8. За рівнем придатності до забудови землю класифікують на сприятливі, обмежено сприятливі, несприятливі.
9.До сприятливих зараховують земельні ділянки на яких допускається забудова без спеціальних заходів щодо їхньої інженерної підготовки і додаткових капіталовкладень. Території з нахилами 0,5-10% без особливих порушень поверхні.
10. До несприятливихвіднос.Території, що потребують спеціальних, особливо складних заходів, пов’язаних з значними витратами на інженерну підготовку. Території з нахилом поверхні більше 20%, а у гірських місцевостях більше 30% зі значними порушеннями території.
11.До обмежено сприятливих відносять території які потребують додаткових спеціальних заходів з інженерної підготовки, що значно збільшує витрати на освоєння цих територій. Нахил більше 0,5% і від 10% до 20%, в гірських районах 30%.
12. Витрати на заходи з інженерної підготовки несприятливих територій перевищуватимуть 200%.
13. Витрати на заходи з інженерної підготовки обмежено сприятливих територій становитимуть від 100% до 200.
14. Держава вливає на ринок землі такими заходами: оподаткування землі та землекористування , забезпечення необхідною інфраструктурою,фінансування певних типів забудови у соціальних цілях, володіння деякою частиною землі в інтересах суспільства, усування конфліктів з приватними особами.
15.Містобудівельний кадастр містить такі відомості: топографічний план, базисний план, правовий план, план зонування території, районування з метою оподаткування.
16.Правовй план зонування території – це затверджений відповідно до нормативних документів план границь, що розділяють територію міста на зони з єдиними правилами використання території.
17. Базисний план зонування території містить інформаційну систему поділу території за топографічним принципом та топографічну прив’язку об’єктів.
18. План зонування території базується на таких принципах: легітимність, суцільність,неперервність і змістовність, обов’язковість дотримання.
19. Класифікують земельні кадастри на такі категорії: податковий, правовий, багатоцільовий.
20. Податковий кадастр призначено для характеристики земельної ділянки як нерухомого майна з метою визначення порядку та розмірів оподаткування.
21. Правовий кадастр призначений для захисту прав володіння власністю.
22. Багатоцільовий кадастр призначений для розв’язання правових, економічних, екологічних, містобудівельних завдань, проблем управління та планування розвитку території.
23.Етапи виконання цінового зонування території: перший – поділ території поселення на певні територіальні одиниці. Другий – визначення переліку чинників і їх кількісних значень.
24. Поточну ціну земельної ділянки визнач. за ф-ю:
Н
цз=
Ц
зн
∗
К
інф
Нцз- поточна нормативна ціна землі.
Цзн – нормативна ціна землі.
Кінф – індекс інфляції в регіоні.
25.Особливості формування цін на землю у містах:
1) Ціни на земельні ділянки найвищі, утворюючи широкий пік у центрі міста та зменшуються по різному із наближенням до периферії.
2) ціни на ділянки вздовж головних транспортних артерій вищі, ніж на віддалені від них ділянки;
3)на перетині головних транспортних артерій виникають місцеві піки, де ціни вищі від середнього рівня на тій самій відстані від центру міста.
26. Доступність житла визначають співвідношенням між витратами і прибутками.
27.Форма генералізованої поверхні цін на землю визначають за такими характеристиками: поверхня цін на землю відображає доступність різних земельних ділянок у межах міської території.
28, Якою характеристикою визначається доступність місць житла? Хоча близькість до місць роботи, торгових центрів, іних підприємств важлива, рішення приймають з урахуванням(напр.. чистоти довкілля), які також впливають нате чи задоволені люди місцем проживання.
29. Якою характеристикою визначається доступність місць роздрібної торгівлі? Близькість до потенційних покупців.
30,Якою характеристикою визначається доступність місць промислових підприємств? Наявність придатної ділянки, добре транспортне і комунальне обслуговування.
Тема 5 Економічне районування.
1.Економічний район – це територіально цілісна частина господарства країни, якій притаманна єдність виробничих зв’язків і соціально – культурних ознак.
2.Економічне районування – це науково –обгрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично чи під час розвитку продуктивних сил на основі територіального поділу праці.
3.Економічний ефект від районування території полягає у досягненні високого рівня комплексності їхнього господарства, раціоналізації міжрайонних та міжгалузевих зв’язків та повному використанні ресурсів.
4. Основні підходи до визначення економічних районів: виробнича спеціалізація, його комплексність, територіальна цілісність, керованість, тісні внутрішньорайонні і міжрайонні економічні зв’язки , відносна повнота та замкненість виробничих циклів, особливості економіко – географічного положення.
5.Практичне значення економічного районування полягає у формуванні раціональної структури виробництва, в основу якої повинна бути покладена система районних виробничих комплексів.
6.Економічні райони бувають таких типів: райони – ядра, райони, що ростуть, райони нового освоєння, депресивні райони.
7. Завданнями економічного районування є: визначення специфіки здійснення структурної, інвестиційної, фінансової, соціальної та екологічної політики; 2) забезпечення децентралізації управління розвитком територій; 3) стимулювання діяльності підприємств малого та середнього бізнесу на рівні регіону; 4) збалансування розвитку елементів територіально – господарських структур; 5) сприяння розвитку міжрегіональних і міжгалузевих зв’язків у державі. 6)підвищення ефективності використання територіальних ресурсів; 7) сприяння розробці програм соціального розвитку територій.
8. На формування економічних районів впливають такі фактори: 1) територіальний поділ праці. 2) виробничі комплекси. 3) природні умови і ресурси. 4)географічне положення. 5)районоутворюючі центри. 6) форми територіальної організації виробництва. 7) адміністративно – територіальний поділ.
9. Економічне районування України здійснюють з метою ефективного розвитку регіонів для забезпечення цілісності, неподільності та стійкості території держави.
10. Основними принципами економічного районування є принципи: змістовності, перспективності, цілеспрямованості, об’єктивності, узгодженості з адміністративно – територіальним устроєм.
Тема 6. Територіальний поділ праці.
Територіальний поділ праці – це об’єктивний процес розвитку продуктивних сил, за якого відбувається відокремлення видів трудової діяльності, спеціалізація господарських регіонів і взаємозв’язок між ними через обмін.
Передумовами виникнення територіального поділу праці є природні умови і ресурси.
Яким районам надають перевагу у виборі місця виробництва продукції? Тим в яких витрати на одиницю продукції є найнижчими.
Показником ефективності територіального поділу праці є: різниця вартостей продукції на місці виробництва і на місці збуту
Рушійними силами територіального поділу праці є рівень розвитку науково – технічного прогресу, спеціалізація виробництва в економічних регіонах та економічний ефект виробництва.
Економічний ефект територіального поділу праці виражають через формулу:
Цс>Цв+St.
Цс – ціна на місці продажу(споживання)
Цв – ціна товару на місці виробництва
St – транспортні витрати
Просторовий аналіз економіки полягає у вивченні економічної системи з погляду її розподілу у просторі, він покликаний розв’язувати проблеми просторового характеру, які поділяють на аналітичні, планові, політико – економічні.
Глобалізація – це розвиток економіки у світовому масштабі з використанням телекомунікацій та інтернету.
Економічний ефект від територіального поділу праці залежить від продуктивності праці в різних регіонах та від транспортних витрат на перевезення товарів.
Вигоди від територіального поділу праці залежить від : компенсування витрат, пов’язаних з доставкою і реалізацією; збільшення капіталовкладень при освоєнні нових родовищ корисних копалин; фінансування капітального будівництва.
Чи можна у будь-якому регіоні виробляти усі потрібні йому продукти і чому?
В кожному економічному районі ніяк не можна створити всі виробництва і таким чином позбутись ввезення продукції з інших районів, у тому числі віддалених. Прагнення виробляти в районах всі види продукції не виправдовує себе, оскілки це негативно вплине на всю систему територіального поділу праці і веде до зростання витрат виробництва.
Чинники розміщення поділяють на категорії : мякі і жорсткі.
До мяких чинників розміщення відносять:1) інтенсивність, різноманітність і якість дій з охорони довкілля; 2) якість культурного та природного середовища; 3) творчий клімат; 4) генерація та сприйняття інновацій; 5)участь населення у громадській діяльності;6) відчуття громадської ідентифікації.
До жорстких чинників розміщення відносять: 1) географічне положення, топографічні характеристики і природні ресурси. 2) доступ до якісної інфраструктури. 3) чисельність, якість і різноманітність трудових ресурсів(ринок праці). 4) галузева структура, розміри і види власності господарюючих суб’єктів.
Опір відстані – це труднощі, перешкоди, що виникають при переміщенні товарів і людей. Основними характеристиками є технічна можливість, вартість, надійність і швидкість переміщення.
Тема 7. Державна регіональна політика.
1. Державна регіональна політика – це сукупність організаційно-правових заходів держав у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.
2. Складовими частинами державної регіональної політики є економічна, соціальна, науково-технічна, екологічна, демографічна, гуманітарна, національна, зовнішньоекономічна, управлінська політика.
3.Метою державної регіональної політики євирівнювання відмінностей між регіонами; створення умов для динамічного та збалансованого розвитку України та її регіонів, підвищення рівня регіону, забезпечення додержання соціальних стандартів, а також поглиблення ринкової трансформації на підставі покращення використання потенціалу регіону.
4. Об’єктами державної регіональної політики є: галузі господарства, соціальна інфраструктура, природнє середовище, населення, трудові ресурси.
5. Внутрішня політика регіонів полягає у спрямуванні на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури матеріального виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки.
6. Суб’єктами державної регіональної політики є органи державної влади(ВРУ, КМУ, Президент і його апарат), представницькі органи місцевого самоврядування.
7. Предметом державної регіональної політики є розподіл влади між державою і регіонами, а також практична діяльність держави у регіонах.
8. Державна регіональна політика передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їх історичні, демографічні, природо-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на збалансованості соціально-економічного розвитку та суттєве поліпшення екологічного стану регіонів.
9. Принципами ДРП є: конституціональність та законність(легітимність), забезпечення унітарності держави, поєднання процесів децентралізації і централізації, максимальне наближення послуг органів державної влади до населення, диференційованість підтримки регіонів за законодавством, стимулювання співпраці між органами державної влади і місцевого самоврядування.
10. Принцип конституційності при здійсненні регіональної політики означає те, що ДРП здійснюється відповідно до Конституції та законів України, актів Президента та КМУ на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
11. Сутність економічної регіональної політики полягає у забезпеченні регіонам можливостей для самостійного розвитку на умовах самофінансування та самозабезпечення.
12. Сутність соціальної регіональної політики полягає узабезпеченні добробуту населення, функціонуванні соціальних служб та регіональних інститутів.
13.Сутність науково-технічної регіональної політики полягає у покращенні інвестиційної та інноваційної діяльності у регіонах.
14. Сутність екологічної регіональної політики полягає у оздоровленні довкілля.
15. Сутність демографічної регіональної політики полягає у гальмуванні депопуляційних процесів та деструктування населення.
16. Сутність гуманітарної регіональної політики полягає у покращенні духовного розвитку суспільства, її морального та фізичного стану.
17. Сутність національної регіональної політики полягає у забезпеченні конституційних, політичних, економічних і соціальних прав громадян, незалежно від національності і віросповідання.
18. Сутність зовнішньоекономічної регіональної політики полягає у створенні спеціальних економічних зон для активізації підприємництва, формуванні ринкової інфраструктури, залученні іноземних інвестицій, нарощуванні експортного потенціалу окремих регіонів, що потребують прискореного розвитку.
19. Сутність управлінської регіональної політики полягає у створенні єдиної системи регіонального управління, що відповідає завданням регіонального розвитку.
20.Метою ДРП в економічній сфері є ефективний розвиток і раціональне розміщення продуктивних сил, використання переваг територіального поділу праці та економічного кооперування виробництва, розвиток міжрегіональних зв’язків.
21. Метою ДРП в екологічній сфері є досягнення природно-господарської збалансованості регіонів, охорона навколишнього природного середовища та відтворення природних ресурсів.
22. Державне регулювання розвитку регіонів забезпечується встановленням відповідних пріоритетів, тобто наданням переваги на даному етапі розвиткові конкретних галузей, видів діяльності, форм господарювання конкретних регіонів.
Тема 8. Господарський комплекс України.
1. Господарський комплекс України формує та об’єднує в одне ціле транспортна система, система розселення, управління і зв’язку.
2. Територіальні пропорції структури господарства України – це розміщення виробництва по окремих економічних районах.
3. Галузева структура господарства відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей, що виражає стан територіального поділу праці.
4. Для структури економіки України характерні такі риси: переважання важкої індустрії, недостатній розвиток галузей виробництва товарів народного споживання, наявність галузей, що забезпечують НТП і розвиток внутрішньогалузевих та міжгалузевих виробничий зв’язків.
5. На галузеву структуру економіки України впливають такі фактори: економічні та природні, рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання або занепаду виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки і техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція.
6. Структура господарського комплексу характеризується пропорціями: відтворювальними, галузевими, територіальними, зовнішньоекономічними.
7. Відтворювальні пропорції структури господарського комплексу – це пропорції між виробництвом засобів виробництва й предметів споживання.
8. Ефективність функціонування галузей визначають показником ВВП та станом ринку праці, який характеризує рівень розвитку економіки, особливості його структури, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах.
9. Сукупний показник ВВП характеризує вартість товарів і послуг, які вироблені в Україні всіма галузями економіки і призначені для кінцевого споживання.
10. Види структур економіки: соціально-економічна, організаційно-економічна, виробничо-технологічна.
11. Соціально-економічна структура економіки України характеризується формами власності на засоби виробництва.
12. Організаційно-економічна структура економіки України характеризується співвідношенням різних форм організації виробництва.
13. Виробничо-технологічна структура економіки України характеризується внутрішньою організацією продуктивних сил, тобто співвідношенням матеріального виробництва та сфери послуг, а саме питомою вагою наукомістких та високо економічних галузей економіки у загальній структурі.
14. Галузь господарства – це вид діяльності сукупності виробництв( статистичних одиниць), що беруть участь у переважно однакових або подібних видах економічної діяльності.
15. Залежно від ролі галузей в господарському комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери.
16. До виробничої сфери економіки належать ті види діяльності, які: створюють матеріальні блага (промисловість, с/г, будівництво), доставляють створені матеріальні блага споживачам (транспорт і зв’язок з обслуговування матеріального виробництва), пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування).
17. Невиробнича сфера – це сукупність галузей господарства, які здійснюють функції з надання послуг нематеріального характеру населенню.
18. До невиробничої сфери економіки належать галузі: галузі послуг (ЖКГ і побутове обслуговування населення; транспорт і зв’язок з обслуговування населення); галузі соціального обслуговування (освіта, охорона здоров’я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування); галузі органів управління і оборони; галузі, як включають кредитування, фінанси і страхування.
19. Промисловість України – це найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють добування корисних копалин, виробництво засобів виробництва і товарів споживання.
20. Галузь промисловості – це сукупність підприємств, яка характеризується єдністю економічного призначення виробленої продукції, однорідністю перероблюваної сировини, спільністю технологічного процесу і виробничо-технічної бази, професійним складом кадрів і специфічними умовами праці.
21. За якими показниками оцінюють вклад промисловості в економіку? Національний дохід, валовий суспільний продукт. ?????
22.Класифікація видів економічної діяльності у промисловості:добувна, переробна та виробництво і розподілення електроенергії, газу та води.
23.Основними елементами територіальної структури промисловості є: промислові райони, вузли, центри і пункти.
24. Промисловий район – це інтегральний район з переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі виробничої спеціалізації (Донбас, Придніпров’я).
25. Промисловий вузол – це зосереджена на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується.
26. Промисловий центр – це місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств і які є основною спеціалізованою місто утворюючою галуззю.
27. Промисловий пункт – промислове підприємство разом з поселенням, яке виникло при ньому.
28. Яка економічна система сприятиме формуванню ефективного господарського комплексу України? Відкрита для зовнішнього світу економічна система, становлення ринкових умов господарювання (соціально зорієнтована ринкова економіка).
Тема 11. Природо-ресурсний потенціал.
1. Природо-ресурсний потенціал – це сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які можуть бути мобілізовані та використані для життєдіяльності людей.
2. Природні ресурси – це тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб суспільства.
3. Природні умови – це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій чи невиробничій діяльності людей.
4. Характеризують природо–ресурсний потенціал за ознаками: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.
5. Компонентна структура природо-ресурсного потенціалу характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів(земельних, водних, лісових).
6. Територіальна структура природо-ресурсного потенціалу характеризує різні форми просторової дислокації природо-ресурсних комплексів.
7. Організаційна структура природо-ресурсного потенціалу характеризує можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів.
8. Функціональна структура природо-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.
9. Природно-ресурсний потенціал поділяють на такі компоненти: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси.
10. Природно-ресурсний потенціал поділяють за екологічною класифікацією на: невичерпні(сонячна радіація, енергія води та вітру), вичерпні відновлювані(ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо), вичерпні невідновлювані(мінеральна сировина, природні будівельні матеріали).
11.Природно-ресурсний потенціал поділяють за економічною класифікацією на: ресурси виробничого й невиробничого, промислового і сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.
12. Використання природних ресурсів може відбуватися двояким чином: шляхом вилучення з природи необхідних людині речовин; шляхом користування природними ресурсами, їхніми властивостями, без відокремлення від природного середовища як єдиної системи.
13. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил.
14. Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення господарських об’єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва.
15. Водні ресурси слугують джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.
16. Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку різних галузей господарства.
17. Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров’я і підтримки працездатності населення.
18. Ресурсозабезпечення – це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів.
15.02.2014 18:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора